Перезентація на тему "Репресії кінця 1920-х- початку 1930-х рр"

 Політичні репресії кінця 1920- початку 1930-х рр. Масові репресії

Наприкінці 1920-х — у першій половині 1930-х рр. репресії було спрямовано здебільшого проти «класово ворожих» верств суспільства: буржуазних спеціалістів, непманів, куркулів. Найбільш гучними процесами того періоду були «Шахтинська справа» (1928 р.), процес «Трудової селянської партії» (1929 р.), «Промпартії» (1930 р.), процеси над антипартійними групами.

Репресіїсистема заходів, які передбачають усунення, ізоляцію, знищення політичних ворогів (справжніх або надуманих), конкуруючих соціальних груп, етнічних спільнот із метою встановлення панування або зламу опору.

Поряд із репресіями вдосконалювалася система тотального контролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську та піонерську організації виховувалося в дусі ненависті до «ворогів народу», необхідності непримиренної боротьби зі «шпигунами», «шкідниками» на виробництві, «куркулями», заохочувалися навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувалися на активнішу участь в індустріалізації країни й колективізації сільського господарства, зміцнення дисципліни та підвищення якості навчання.

Було прийнято закон, згідно з яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без картки споживача, із подальшим виселенням його сім’ї з квартири.

Одним з найгучніших процесів за сталінського терору була т.з. «Шахтинська справа» 1928 року

«Справа про контрреволюційну організацію інженерів та техніків, що працювали в кам'яновугільній промисловості СРСР» — сфабрикований судовий процес над «шкідниками» у вугільній промисловості у Шахтинському районі Донбасу. Перший політичний процес в СРСР, під час якого засуджено велику групу керівників вугільної промисловості Донбасу. Проходив 18 травня — 6 липня 1928 у Москві.

ОДПУ висунула обвинувачення підсудним у намаганні зруйнувати вугільну промисловість Донбасу — найважливішої паливної бази СРСР і таким чином зірвати індустріалізацію СРСР .

Зрештою, суд виправдав чотирьох підсудних, чотирьом призначив заходи покарання умовно, дев'ять чоловік були ув'язнені на термін від одного до трьох років. Більшість обвинувачених було засуджено на тривалі терміни – від чотирьох до десяти років, 11 осіб були засуджені до розстрілу.

«Шахтинська справа» стала початком масових репресій проти технічної еліти не тільки на шахтах, а й взагалі у промисловості. Поняття «шахтинці» почало використовуватись, як загальне для так званих «шкідників». В пресі йшла пропагандистська кампанія, в колективах проходили збори і мітинги. Згодом за допомогою «пильних робітників» були арештовані понад чверть інженерів не тільки Шахтинського району, а й усього Донбасу.

Від 1930 р. розширювалася мережа виправно-трудових таборів, об’єднаних у систему ГУЛАГу («Главное управление лагерей»). Кількість ув’язнених у цих таборах за десять років зросла до 4 млн осіб. Було відновлено каторгу та смертну кару.

Форма боротьби із заможним селянством - так зване «розкуркулення», тобто економічне пограбування селян, порушення їх політичних та соціально-економічних прав, репресії .

Розкуркулення відбувалося в умовах, коли не було чіткого визначення, хто є куркулем: чи це той, хто використовує найману працю, чи просто заможний селянин.

В січні — лютому 1930 р. в районі Кривого Рога розкуркулили 4080 господарств, передавши колгоспам загалом тільки 2367 будинків, 3750 коней, 2460 голів великої рогатої худоби, 1105 свиней, 446 молотарок, 1747 плугів, 1304 саджалки, 2021 тонну пшениці й пшона. Наводячи цей випадок, радянський дослідник І. Слинько пояснює вбогість усуспільненого майна тим, що значну частину куркульської власності конфіскували ще в 1928—1929 рр. Може, й так, але для нас зараз важливішим є інше: в 1930 р. «розкуркулювали», по суті, вже бідняків.

в Україні гонінь та переслідувань передусім зазнало старше покоління української інтелігенції, оскільки саме серед них шукали й знаходили «зрадницьке обличчя націоналістичної інтелігенції».

У 1929 р. відбувся суд над 45-ма членами так званої Спілки визволення України, які звинувачувалися в підготовці до збройного повстання з метою відновлення самостійної «буржуазної України». Серед засуджених були відомі вчені, письменники, культурні діячі: С. Єфремов, М. Слабченко, А. Ніковський, Й. Гермайзе та ін. Переважна більшість із них була знищена в сталінських таборах. Цей процес підштовхнув до розправи над священиками Української автокефальної церкви, що привело в січні 1930 р. до її формальної самоліквідації.

Чергова хвиля арештів прокотилася в 1931 р. Цього разу громили так званий підпільний Український національний центр (УНЦ), керівництво якого складалося з колишніх провідних діячів Центральної Ради — Михайло Грушевського та Всеволода Голубовича, які зазнали принизливих допитів та переслідувань

Наступними жертвами стали представники суспільних наук. Хоча вони й стояли на позиціях марксизму, але досліджували українську історію, господарство та культуру. Були репресовані М. Яворський, С. Семківський, та ін.

Поштовхом до наступної хвилі репресій став XVII з’їзд ВКП(б), який відбувся в січні 1934 р. Замість свого тріумфу Й. Сталін відчув небезпеку з боку старих комуністів, оскільки 270 делегатів голосували проти його кандидатури на пост генерального секретаря, у той час як проти С. Кірова — тільки три. 1 грудня 1934 р. С. Кірова, за нез’ясованих обставин, було вбито.

Відбулися зміни в кримінальних кодексах республік, спрямовані проти «терористичних організацій» та «терористичних актів». Цим, по суті, розв’язувалися руки для переслідування чергових «ворогів народу». В Україні одними з перших жертв цієї кампанії стали Ю. Коцюбинський, М. Куліш.

Масові репресії не становили основного змісту життя суспільства. Народ, долаючи повсякденні труднощі, прагнув щастя. Багатьом були невідомі ті жахливі режими. Народ під впливом закликів «про світле майбутнє» здійснював трудові подвиги, радів із кожних успіхів країни та вірив у те, що казав їх вождь (Й. Сталін): «Жити стало краще, жити стало веселіше».