Презентація "Інтернаціональні командири в українських арміях"

Інтернаціональні командири в українській арміїАвстрійці, німці, чехи, хорвати, румуни, євреї та навіть поляки – ось неповний перелік національностей, представники яких опинилися в командуванні Української галицької армії, військового формування ЗУНР

Перешкоди для офіцерів Йти до офіцерської школи українці не бажали. Одна із перешкод – подальші проблеми з одруженням. Генерал УГА Мирон Тарнавський писав про це так: «За найповажніший аргумент проти того, щоби син ішов на службу Марсові чи, точніше, «найяснішому цісареві», ставили батьки обставину, що він не зможе вженитися з українкою тому, що військова влада як вимогу до женячки ставляла подружню кавцію, що її мусіла суджена внести у подружжя. Кавція не сміла бути нижча від квоти, що несла річно 600 корон. Була це сумка, очевидно, так величенька, що при вбогості нашого загалу не багато найшлося би відданиць, випосажених у такий гріш». Також батьки потенційного офіцера підписували зобов’язання, що гарантують відшкодування усіх його боргів

Командири УССВперше проблема нестачі українських офіцерів оголилася при формуванні УСС на початку Першої світової війни. Стрілець Микола Угрин-Безгрішний пригадував: «По деяких торгуваннях Відень в кінці дав дозвіл на організацію УСС. На цій підставі візвали до діла офіцерів-українців, які були напохваті. Дня 2 серпня відбулося засідання ГУР. Предсідник заявив тоді, що будемо організовувати стрільців, а займуться цим ділом присутні українські офіцери. З військових брали участь у цьому засіданні поручник Степан Шухевич, Теодор Рожанський, Михайло Волошин та вістун Катамай». Перелічені старшини мали найвище звання «поручник» - тобто лейтенант. Комендантом УСС став лейтенант Теодор Рожанський.

Франц КікальЄдиний комендант УСС (чех за національністю), який загинув у бою. «Був добрий боєвий старшина, людяний і справедливий комендант, що дбав за добро і честь свого стягу», - сотник Богдан Гнатевич.

Початок УГАПісля закінчення світової війни багатотисячне військо Австрії та Німеччини вирушало додому – часто саме через Галичину, яка тоді уже перебувала у війні з Польщею. Отаман Степан Шухевич, який був комендантом прикордонного Підволочиська, пригадував: «Я мав окреме доручення від полковника Вітовського агітувати між повертаючими домів старшинами, щоби вступали до нашої армії. Вони зголошувалися.»

«Поляки насмілилися два рази секретно зайти до моєї квартири й мені пропонували перейти до них на службу. Я їхні пропозиції обурено відкинув, бо прирік служити вашому народові, синів якого я ще за Австрії подивляв не лише за їхню безмежну скромність, а й за їх велику хоробрість і героїзм», - промовив перед випускниками старшинської школи УГА її командир, чех Франц Рімаль

Антін Кравс. Попри німецьке походження його розглядали як ймовірного диктатора ЗУНР. Про Кравса Омелянович-Павленко написав: «Цей надзвичайно солідний і випробуваний старшина був у повному розумінні провідником, що користувався як довір’ям Начальної команди нового й старого складу, так теж старшин і стрільців. Хоча з роду німець із Східної Галичини, він рахував себе все і всюди українцем. У ІІІ Корпусі був він основною фігурою. Йому одному Начальна Команда дозволяє розвинути свою бригаду в дивізію»

Робочою мовою в Начальній Команді часто була німецька – спадок по австрійській армії. Та багато старшин часто намагалися вивчити українську. Стапан Шухевич написав по сотника Ріхарда Шобера : « Це був світлий набуток Галицької Армії. Цей молодий німець (мабуть віденьчук) почував себе українцем. Він пильно учився нашої мови у письмі та слові, свято вірив у світлу будуччину української справи та майже з дитячою щирістю прив’язався до Галицької Армії і любив її. Як більша часть німецьких старшин, був він дуже роботящий, солідний, тактовний і педантичний.»

Підготувала вчитель історії Загальноосвітньої середньої школи І-ІІІ ст. с. Тур’є, Стрілківського ТГ, Самбірського району, Львівської області Лівчак Марія Йосипівна. Використано матеріали статті «Інтернаціонал в українських мундирах», С. Липовецький, ст. 128-133, Локальна історія, №6-7, 2022