Персоналії. Історія України 10 клас.

Персоналії.

Історія України 10 клас.

Підготувала Світлана Шелег, вчителька історії спеціалізованої школи № 202 з поглибленим вивченням природничо-математичних наук Деснянського району міста Києва

Історія України: підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів / В. С. Власов, С.В.Кульчицький – Київ : Літера ЛТД, 2018

´  Кость Левицький (1859–1941)

´  Один із засновників та лідерів УНДП, згодом голова партії.

´  У 1907–1918 рр. – посол

(депутат) Державної ради

Австро-Угорської імперії, 1908– 1914 рр. – депутат Галицького крайового сейму. З 1910 р. – голова українського парламентського клубу

(фракції) цих інституцій

´  Голова ГУР (Головної української ради)

´  Українська бойова управа. 1915

р. Українська бойова управа – комітет для організації та поповнення легіону УСС. Заснована у Львові 3 серпня 1914 р. з делегатів Головної української ради, Українського січового союзу й товариства «Сокіл».

´  Голова – Кирило Трильовський

´  Михайло Галущинський (1878–1931)

´  Перший командант легіону

Українських січових стрільців, згодом

– військовий секретар УСС. 1909– 1914 рр. – директор Рогатинської приватної гімназії, один з організаторів гімназійного руху в Галичині. У 1923— 1931 рр. – очільник товариства «Просвіта».

Президія Союзу визволення України. Зліва направо:

А. Жук, В. Дорошенко, О.

Скоропис-Йолтуховський,

М. Меленевськи

´  Андрій Жук (1880–1968) У 1901–1911 рр. – член РУП та УСДРП. З початком світової війни був ініціатором створення і фактичним керманичем СВУ, представляв СВУ в ГУР, згодом у ЗУР.

´  Дмитро Донцов (1883-1973)

´  Союз визволення України (емігранти з Наддніпрянської України).

´  Григорій Коссак (1882–1939)

´  У роки Першої світової війни – командир куреня легіону Українських січових стрільців, командир 1-го полку легіону УСС. Відзначився у ході боїв на горі Маківка.

´  Олена Степанів (1892–1963) Національна героїня Галичини доби визвольних змагань 1914–1920 рр. У роки Першої світової – хорунжа, командир стрілецької чети в легіоні Українських січових стрільців. Перебула полон (1915–1917). З листопада 1918 р. – четар 4-ї Золочівської бригади Української Галицької армії.

´  Михайло Грушевський (1866–1934) Громадський, політичний і державний діяч, історик, літературознавець, професор Львівського університету, голова НТШ, один із засновників ТУП. Лідер та ідеолог Української революції, голова Української Центральної Ради, неформальний лідер УПСР. Після гетьманського перевороту (1918) відійшов від державної діяльності. З 1919-го перебував у еміграції. 1924 р. повернувся до радянської України. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, очолював там історикофілологічний відділ. Автор багатьох фундаментальних наукових праць, зокрема 10-томної «Історії УкраїниРуси», 5-томної «Історії української літератури» та інших.

´  Микола Міхновський (1873–1924) Ініціатор створення та лідер Української народної партії (1902), яка обстоювала ідею державної самостійності України. Засновник і керівник Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка, член Українського генерального військового комітету.

´  Прапор Першого Українського козацького полку ім. Б.

Хмельницького

´  Володимир Винниченко (1880–1951)

´  Один із лідерів УСДРП. Належав до проводу Української революції, керівництва Центральної Ради, автор її універсалів. Голова першого українського уряду – Генерального секретаріату (червень 1917 – січень 1918 рр.). За визнанням Д. Дорошенка, він «виніс на своїх плечах увесь тягар боротьби за автономію». Перебував у опозиції до гетьманського режиму, був організатором і керівником антигетьманського повстання, очолював Директорію УНР (листопад 1918 – лютий 1919 рр.). Після відставки залишив Україну, продовжував політичну діяльність в Австрії. 1920 р. мав невдалу спробу співпраці з радянською Україною, після чого емігрував остаточно. З середини 1920-х відійшов від політики. Упродовж останніх 25 років жив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку, присвятивши себе літературній творчості.

´  Симон Петлюра (1879–1926) Відігравав ключову роль у подіях Української революції. Член Центральної Ради, голова Українського генерального військового комітету (УГВК), входив до першого складу Генерального секретаріату. З листопада 1918 р. – член Директорії та Головний отаман Армії УНР. З лютого 1919 р. до кінця 1920 р. – голова Директорії УНР, фактично одноосібний лідер Української революції. Після радянсько-польської війни 1920 р., коли можливості подальшої боротьби були вичерпані, Петлюра емігрував до Європи. У 1926 р. підступно вбитий більшовицьким агентом у Парижі.

´  Генеральний секретаріат Центральної Ради.

´  Справа наліво (сидять) С. Петлюра, С. Єфремов, В. Винниченко, Х.

Барановський, І. Стешенко;

´  (стоять) Б. Мартос, М. Стасюк, П.

Христюк. 1917 р.

´  Групове фото учасників Першого Курултаю кримськотатарського народу. Грудень 1917 р.

´  1-ша сотня Січових стрільців, яка брала участь у придушенні більшовицького повстання в Києві в січні 1918 р.

´  Підписання українською делегацією

(М. Левитський, О. Севрюк, М. Любинський) Брестського мирного договору. 9 лютого (27 січня) 1918 р ´ Петро Болбочан (1883–1919) Український військовий діяч, полковник Армії УНР. Командир Запорізького корпусу – найбільш боєздатної та дисциплінованої частини української армії. Брав участь у всіх воєнних конфліктах УНР. Заперечував погляди С. Петлюри на військове і державне будівництво, за що у січні 1919 р. був усунутий з посади командувача військами Лівобережжя. У лютому – червні 1919 р. командував частинами УГА в Галичині. Розстріляний у червні 1919 р. за звинуваченням у спробі військового заколоту.

´  Звільнив Крим від більшовиків

´  Павло Скоропадський (1873–1945)

Український військовий і державний діяч, гетьман Української Держави (1918). Нащадок українського аристократичного роду. Учасник Першої світової війни, генераллейтенант, командир 34-го корпусу російської армії, після українізації – 1-го Українського корпусу, отаман Вільного

міністром Ф. Лизогубом. Київ.

1918 р.

´  Вільгельм Габсбург-Лотрінґен (1895– 1948) Австрійський архікнязь, племінник Карла I – останнього імператора

Австро-Угорщини. Вільгельма

Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного – таке ім’я йому дали українські вояки під час Першої світової війни.

´  Голова Директорії УНР В. Винниченко та член Директорії С. Петлюра під час параду українських військ на Софійській площі з нагоди вступу Директорії до Києва. 18 грудня 1918 р.

´  Члени Директорії та воєначальники Армії УНР. Сидять члени Директорії

Ф. Швець, С. Петлюра, А. Макаренко. Кам’янець-Подільськ. Липень 1919 р. ´ Олександр Удовиченко (1887–1975) Генерал-полковник Армії УНР. Учасник основних воєнних подій у добу визвольних змагань. У березні 1920 р. сформував і очолив Залізну дивізію, брав участь у спільному з поляками поході на Київ. Із 1924 р. мешкав у Франції, військовий історик.

´  Дмитро Вітовський (1887–1919) Воював у складі легіону УСС. Голова Українського військового генерального комісаріату, який здійснив переможне Листопадове повстання 1918 р. у Львові («Листопадовий зрив») і передав владу в Галичині Українській Національній Раді. Секретар (міністр) військових справ ЗУНР.

´  Євген Петрушевич (1863–1940) Депутат австрійського парламенту та Галицького сейму. Лідер визвольних змагань у Західній Україні. Обраний президентом

УНРади (обіймав цю посаду до 9 червня 1919 р.). 9 червня 1919 р. призначений диктатором ЗО (Західної області) УНР. Був одним з ініціаторів і безпосередньо реалізовував злуку УНР та ЗУНР. Після переходу Галицької армії та уряду ЗО УНР за р. Збруч, на територію Наддніпрянської України, виявилися гострі розходження політичних ліній Петрушевича та Петлюри. У листопаді 1919 р. залишив Кам’янецьПодільськ, виїхавши до Відня. До кінця життя перебував у еміграції в Берліні.

Михайло Омелянович-Павленко (1878–

1952)

´  Генерал-полковник Армії УНР. Від початку підтримав Українську революцію. У грудні 1918 – червні 1919 рр. був головнокомандувачем УГА. З грудня 1919 р. – командувач Армії УНР (до липня 1921 р.). З листопада 1920 р. перебував у таборі інтернованих вояків у Польщі, згодом – в еміграції. Автор наукових праць із військової історії України.

Нестор Махно (1888–1934)

Керівник найбільшого за масштабами селянсько-повстанського руху в Україні у 1918–1920 рр. Зумів зібрати величезну селянську армію (в окремі моменти – до 100 тис. осіб). Очолював боротьбу селян проти німецьких підрозділів та Гетьманату, згодом – проти Директорії УНР, денікінців, більшовиків (з останніми укладав тимчасові союзи). Після операції з розгрому П. Врангеля, у якій Махно виступав на боці Червоної армії, його військо було знищене радянською владою. Емігрував до Румунії (1921), потім – до Франції.

Християн Раковський (1873–1941)

Один із фундаторів соціалдемократичних партій Болгарії та Румунії, згодом радянський комуністичний діяч в Україні. Від 1919 р. – голова Ради народних комісарів та народний комісар закордонних справ УСРР. У 1923 р. виступив із критикою Й.

Сталіна, після чого позбавлений посад в Україні й відряджений постійним представником СРСР (постпредом) до Англії, пізніше – до Франції.

Репресований (1938) і розстріляний (1941) як діяч «троцькістськозінов’євського блоку».

Йосип Сталін (1879–1953)

Справжнє прізвище – Джугашвілі. З 1922 р. – генеральний секретар ЦК ВКП(б)

´   Олександр Шумський (1880–1946)

´   Член Центральної Ради, належав до лівого крила УПСР – боротьбистів. У 1919 р. – народний комісар освіти УСРР. Згодом вступив до КП(б)У, був членом її ЦК. Обіймав посаду наркома освіти в 1924–1927 рр., був одним з натхненників і керівників політики українізації. У 1927 р. звинувачений у «націоналістичному ухилі» (так званий шумськізм). 1933 р. заарештований та засуджений за звинуваченням у націоналізмі. Загинув на засланні.

´   Микола Скрипник (1872–1933)

´   Один із засновників Комуністичної партії (більшовиків) України. У грудні 1917 р. став членом першого уряду радянської України. Відтоді посідав різноманітні урядові посади. 1927–1933 рр. керував роботою народного комісаріату освіти, якому разом із навчальними закладами підпорядковувались Академія наук і майже всі культурні установи. М. Скрипник активно сприяв проведенню українізації середньої та вищої школи, підготовці національних кадрів учителів і викладачів, надавав широку підтримку становленню газетножурнальної та книговидавничої справи українською мовою. У вересні 1928 р. затвердив новий український правопис (робота над ним тривала понад три роки). Діяльність М. Скрипника на освітянській ниві перервалася в лютому 1933 р. У червні 1933 р. сталінський намісник в Україні П. Постишев запропонував М. Скрипнику виступити з розгорнутою самокритикою своїх націоналістичних помилок, однак усі варіанти заяви, написані Скрипником, визнавалися незадовільними. За пропозицією Постишева М. Скрипника вивели зі складу політбюро ЦК КП(б)У. Розуміючи безвихідь, у яку потрапив, Скрипник застрелився.

´   Андрей Шептицький (1865-1944) ´ УГКЦ 1900 р.

´   Василь (Липківський) (1864-1937) у митрополичому вбранні ´ УАПЦ 1921-1930 р.

´   Йосип Сліпий (1892-1984) ´ УГКЦ 1944 р.

´   Сергій Єфремов (1876–1939) У березні 1917 р. увійшов до складу Української Центральної Ради, згодом був обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення Генерального секретаріату УЦР обіймав пост генерального секретаря міжнаціональних справ. З вересня 1917 р. очолював Українську партію соціалістів-федералістів. Позбавлений можливості займатися активною політичною діяльністю, проводив велику наукову роботу. У справі «СВУ» засуджений до десяти років позбавлення волі. Перші сім років провів у Ярославському політізоляторі. 1937 р. його перевели до Владимирського політичного ізолятора. Помер, за офіційними даними, в березні 1939 р. в одному з таборів ГУЛАГу.

´   Василь Мудрий (1893–1966) Співзасновник і заступник голови УНДО (1928–1935), голова УНДО (1935–1939), обраний послом (депутатом) до сейму Польщі (1935). Співробітник референтури зовнішніх зв’язків Проводу українських націоналістів (1943–1944).

´   Євген Коновалець (1891—1938) Під час боїв на г. Маківка у червні 1915 р. потрапив у російський полон. У 1917-му таємно прибув із Царицина до Києва. З січня 1918 р. беззмінний командир полку Січових стрільців. У Армії УНР 1918–1919 рр. командував дивізією, корпусом Січових стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких та денікінських військ. Один з організаторів Української військової організації (УВО, 1920), співзасновник Організації українських націоналістів (ОУН, 1929), перший голова її Проводу. Убитий агентом НКВС у Роттердамі (Нідерланди).

´   Августин Волошин (1874–1945)

´   Греко-католицький священик, педагог, «батько українського відродження» в Закарпатті. У міжвоєнний період дотримувався прочехословацької орієнтації. Був організатором і керівником Народно-християнської партії (1922–1939), обирався від неї послом чехословацького парламенту (1925– 1929). У жовтні 1938 р. чехословацький уряд призначив його прем’єр-міністром автономного уряду Карпатської України. Під час виборів до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 р. обраний послом. 14 березня 1939 р. проголосив незалежність Карпатської України, що була ратифікована Соймом 15 березня 1939 р. На одному із засідань Сойму його обрано президентом. Помер у Бутирській в’язниці (Москва).

´   Андрій Мельник (1890–1964)

´   Брав участь у складі легіону Українських січових стрільців у боях на горах Маківка і Лисоня. Наприкінці 1917 – на початку 1918 рр. разом з Є. Коновальцем формував Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців, згодом реорганізований у корпус Січових стрільців. Обіймав посади начальника штабу корпусу Січових стрільців. Начальник штабу Армії УНР (1919). Брав участь у заснуванні УВО та ОУН. У травні 1938 р. став головою Проводу ОУН. 1939 р. затверджений на цій посаді Другим великим збором українських націоналістів у Римі. З 1941 р. перебував під німецьким арештом, з 1944 р. утримувався в концтаборі Заксенгаузен. У 1947 р. іменований довічним головою ОУН, яку очолював до 1964 р. (ОУН мельниківців). У повоєнні роки проживав у Люксембурзі.

´   Степан Бандера (1909–1959)

´   Член ОУН з 1929 р., від 1933 р. – голова Крайової екзекутиви (виконавчого органу) ОУН у західноукраїнських землях. Організатор низки замахів, зокрема вбивства у 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького. Після Варшавського і Львівського судових процесів 1935–1936 рр. над вбивцями Б. Перацького був ув’язнений. Звільнився у середині вересня 1939 р. Очолив опозицію до А. Мельника, що призвело до розколу ОУН. Від 1940 р. – голова Революційного проводу ОУН. Ініціатор

Акта відновлення Української держави (30 червня 1941 р., Львів). За відмову скасувати його ув’язнений німцями у концтаборі Заксенгаузен до 1944 р. Після звільнення у жовтні 1944 р. мешкав у Берліні. Після капітуляції Третього райху опинився в еміграції: спочатку в Інсбруку (Австрія), а потім – у Мюнхені. 1959 р. убитий агентом КДБ у Мюнхені.

´   Тарас Боровець (псевдо Тарас Бульба) На початку липня 1941 р. створив партизанські загони «Поліська Січ», що проіснували до середини листопада 1941 р. Узимку 1942 р. таємно від німців відновив «Поліську Січ», назвавши її

Українською повстанською армією. Після конфлікту з ОУН(б) улітку 1943 р. дав цим загонам назву «Українська народно-революційна армія» (УНРА). У листопаді 1943 р. заарештований німцями і відправлений до Заксенхаузена. Звільнений у серпні 1944 р. З 1948 р. – в еміграції у Канаді. Автор спогадів «Армія без держави».

´   Олена Вітер (1904– 1988)

´   Першою серед українців звання «Праведник народів світу» надано у 1976 р. Олені Вітер. Вона була настоятелькою греко-католицького монастиря ордену студитів у Львові, співпрацювала з ОУН. У роки німецької окупації у львівському сиротинці, що перебував під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. У 1945 р. настоятельку вдруге заарештували радянські спецслужби. На першому допиті затримана одразу зізналася, що «мала зв’язок з УПА, надавала їм допомогу в боротьбі проти радянської влади, повністю поділяла їхні думки і працювала на користь створення самостійної України. Це робила цілком усвідомлено, бувши вороже налаштованою до

радянської влади». Її засудили на 20 років ув’язнення, яке відбувала в радянських концтаборах.

´   Сидір Ковпак (1887–1967)

´   Від 1937 р. – голова Путивльського міськвиконкому. Після нападу Німеччини на СРСР залишений у тилу ворога для організації партизанського руху. Створив Путивльський партизанський загін, на базі якого 1942 р. постало Сумське партизанське з’єднання. У червні – жовтні 1943 р. згідно з оперативним планом бойових дій партизанів України здійснив Карпатський рейд. Від 1946 р. – депутат ВР УРСР, у 1947–1967 рр. – заступник голови Президії ВР УРСР.

´   Іван Кожедуб (1920-1991) — радянський військовий діяч українського походження, льотчик-винищувач, найрезультативніший ас у

авіації Антигітлерівської коаліціїза весь час Другої світової війни^[3]. На його рахунку 64 повітряні перемоги.

Тричі Герой СРСР .

´   Роман Шухевич (1907–1950)

´   Член ОУН від 1930 р. Після розколу ОУН приєднався до бандерівської фракції, увійшов до проводу ОУН(б), брав участь у створенні «Карпатської Січі». Фактичний командир батальйону «Нахтігаль» (1941). У серпні 1943 р. на Третьому надзвичайному зборі ОУН його обрали головою бюро проводу ОУН(б) та головним командантом УПА. У липні 1944 р. він став головою Генерального секретаріату УГВР

´   Кирило Осьмак (1890–1960)

´   На початку 1917 р. працював у Київському губернському земстві, від якого увійшов до Української Центральної Ради. У 1928 р. був заарештований. У 1930 р. за обвинуваченням в участі в «СВУ» засуджений на три роки концтабору. У 1938–1940 рр. був ув’язнений за обвинуваченням у підготовці терористичного акту й антирадянській агітації. У січні 1941 р. приїхав до Києва, де перебував до 1943 р. З вересня 1943 р. мешкав у Західній Україні, брав участь в організації УПА. У липні 1944 р. був обраний головою УГВР. У 1944 р. заарештований, перебував в ув’язненні у Львові, Дрогобичі, Києві. 1948 р. засуджений до 25 років ув’язнення, яке відбував у тюрмі у Владимирі (Росія). Помер у в’язниці.