Підготовка до ЗНО з української літератури. Словник ерудита.

ЛІТЕРАТУРНИЙ СЛОВНИК ЕРУДИТА

 

 

Автобіографічний (від грецьких слів «життя» і «пишу») твір - це авторська оповідь про самого себе,, власне життя або якийсь його період, побудована на спогадах (своїх чи інших людей). Близький до автобіографічного жанр мемуарної літератури, коли оповідь ведеться не лише про оповідача, а й про визначні події, свідком яких він був.

 

Акровірш (слово складається з грецької і латинської частин, що означають «крайній» і «поворот») - це поетичний твір, у якому початкові літери кожного наступного віршованого рядка, якщо їх прочитати зверху вниз, складають слово чи фразу, присвячену певній особі або події. Відомий акровірш із часів античності.

 

Алегорія (з грецької - «інакомовлення») - термін на позначення основної ознаки байки - відтворення характерів людей та їхніх взаємин через художні образи тварин, рослин, предметів, явищ природи тощо.

 

Анафора (з грецької - «піднесення» або «єдинопочаток») - властивий для народної пісні художній прийом, при якому на початку віршованих рядків, строф, розділів поеми тощо відбувається повторення однакових слів чи фраз. Анафора може використовуватись автором не лише в поетичному, а й у прозовому творі.

 

Байка - невеликий за обсягом, переважно віршований твір, що має повчальний характер. Байка завжди будується на алегорії, інакомовленні. Цей різновид ліро-епічного жанру, що налічує вже більше двох тисячоліть своєї історії, завжди мав чітку побудову. Складається з фабули і моралі, або оповідної та дидактичної (повчальної) частин. Фабула - це те, про що розповідається у байці, тобто оповідна частина. Мораль - це, по суті, висновок байки, побудований в образній, повчальній формі звертання до читача, в якому автор виступає в ролі порадника, мудреця. У моралі здебільшого чітко наголошується й провідна ідея твору. Мораль ще називається повчанням. Може знаходитись як на початку, так і в кінці байки.

 

Балада (з латинської - «танцюю») - це ліро-епічний твір історичного або героїчного змісту, часто з елементами фантастики. Баладами в давнину супроводжувались танці. Згодом спів відділився від танцю, і балада стала самостійним жанром народнопісенної творчості, а згодом - літератури. Для жанру балади характерними є такі елементи, як напруженість композиції, трагічна розв'язка, відчутне емоційне напруження, у центрі сюжету - лише одна подія з життя головного героя, лаконічність оповіді, незначна кількість героїв.

 

Вільний вірш - вірш, який має довільну кількість стоп у рядку. Традиційне римування та наголошення може зберігатись. У вільному вірші вживаються різні віршові розміри. Речення відрізняються природною, невимушеною побудовою. Довжина рядка заздалегідь не визначена.

 

Вільний вірш має особливий ритмічний та інтонаційний колорит. Існує варіант вільного вірша, який ще називають верлібром (із французької так і перекладається «вільний вірш»). Він характеризується неримованим, нерівнонаголошеним віршорядком. Верлібр відмінний від вільного, власне, нерівностопного римованого вірша.

 

Герой головний - це дійова особа чи образ, що знаходиться у центрі уваги письменника, з ним тісно пов'язані основні події твору, перебіг сюжету. Цей персонаж всебічно характеризується автором. Часто іменем головного героя називається цілий твір.

 

Герої другорядні - це ті персонажі, які виконують у творі допоміжну роль. Вони сприяють якомога глибшому висвітленню характеру, вчинків головного героя, саме у стосунках з ними яскравіше окреслюються основні проблеми, центральний конфлікт. Другорядним героям приділяється значно менше авторської уваги, аніж головним.

 

Герої художнього твору (інакше вони називаються дійовими особами, або персонажами) - це ті, хто зображений у художньому творі. Здебільшого це люди, але в байках можуть бути тварини, рослини, навіть цілком несподівані предмети, що виступають як живі істоти.

 

Гімн (з грецької - «похвальна, урочиста пісня») - урочистий літературний музичний твір. Здебільшого виступає символом держави (разом з прапором, гербом тощо) і виконується хором або симфонічним оркестром під час державних урочистостей, особливих моментів або подій (конференції, з'їзди, змагання, олімпіади тощо), за умови дотримання спеціального ритуалу або норм етикету. Гімн належить до жанрів ліричної поезії.

 

Гіпербола (з грецької - «перебільшення») - один із тропів, що означає значне перебільшення рис і можливостей людини, ознак предметів, явищ з метою надання зображуваному виняткової виразності, значущості.

 

Гумор (в латинській мові слово означало буквально «вологий», «мокрий» , а в переносному значенні - «смішний до сліз») - це доброзичливе, незлостиве висміювання в літературі окремих недоліків суспільного життя, вад людського характеру, кумедних побутових ситуацій, загалом усього смішного, що трапляється взагалі. З гумором описуються такі ситуації, події, характери, що є в основі своїй позитивними, але не позбавленими певних смішних або недоречних рис.

 

Диптих (з грецької - «складений удвоє») - це композиція із двох самостійних, проте пов'язаних спільним ідейним задумом, змістом та провідним мотивом мистецьких творів (термін використовується також у малярстві, музиці, кіномистецтві). У літературі такі композиції найбільш поширені в поезії.

 

Драма (з грецької - «дія») - один із трьох літературних родів (епос, лірика, драма). У драмі життя показане не через авторську оповідь, а через діалоги і вчинки дійових осіб. Драматичні твори призначені для постановки на сцені й містять діалоги, полілоги, монологи, ремарки (авторські пояснення в тексті драми). Драматичний твір складається з дій або актів. Дії поділяються на сцени, яви або картини. До драматичних жанрів належать: комедія, трагедія і власне драма.

 

Епітет (з грецької - «прізвисько», «прикладка») - це художнє означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість предмета, явища, події, поняття. Епітет - найчастіше вживаний троп у мовленні. Епітет може бути виражений різними частинами мови, найчастіше - прикметником, прислівником, іменником, дієприкметником. Існує таке явище, як постійний епітет. Він часто вживається з певним іменником і поширений у фольклорі.

 

Епос (з грецької - «слово», «мова», «розповідь») - сукупність творів, у яких змальовано визначні події з життя різних країн і народів, побут, звичаї, вчинки людей. До найбільш знаних творів народного епосу належать казки, легенди, небилиці, анекдоти, балади, байки, а також думи та історичні пісні. Натомість у теорії літератури терміном епос називають один із трьох родів літератури. Для епічних творів характерними є зображення подій, явищ, характерів людей.

 

Загадка - короткий, поданий у прихованій формі опис предмета чи явища, що вимагає відгадки. Один із найдавніших видів усної народної творчості.

 

Засоби гумористичного зображення:

 

1. Гіперболізація (перебільшення певних рис, можливостей, якостей героя, що викликає сміх).

 

2. Сполучення реального й фантастичного, трагічного та смішного в одному епізоді.

 

3. Надання чомусь чи комусь невластивих йому рис.

 

4. Смішно побудовані фрази, мовний суржик персонажів.

 

5. Використання в тексті народних приказок, прислів'їв, анекдотів.

 

6. Іронічні авторські коментарі.

 

7. Карикатурне зображення героя (спотворений вигляд).

 

Ідея (слово грецького походження з досить багатим первинним значенням: і «початок», і «основа», і «першообраз») - це провідна думка у художньому творі, ядро задуму автора, якому підпорядковуються картини, образи, художні засоби на всіх етапах творчого процесу. Ідея має нерозривний і органічний зв'язок з темою твору.

 

Інверсія (з латинської - «переставлення», «перегортання») - це зворот мови, засіб виразності художньої літератури. Використовується як у поетичних творах, так і в прозових. При інверсії порушується звичний прямий порядок слів: підмет може стояти після присудка, означення може вживатися після означуваного слова, а обставина - перед присудком.

 

Інтонація (з латинської - «голосно вимовляю») - це основні виражальні засоби мовлення, що демонструють ставлення читача до тексту.

 

Історична повість - епічний прозовий твір, сюжет якого побудований на історичному матеріалі. Тут широко представлені важливі події, видатні діячі минувшини на широкому тлі сучасних їм епох. І звичайно, таким творам притаманний історичний колорит. Він передбачає наявність таких прикмет минулого, як імена історичних героїв, давні географічні назви, описи старовинних звичаїв, вживання історизмів та архаїзмів.

 

Казка - усне народне оповідання про вигадані події. Вигадка в казці ґрунтується на реальних відомостях із життя людей, на спостереженнях за світом природи. Це один із найдавніших фольклорних видів. Поділяються на три види: про тварин, соціально-побутові, героїко-фантастичні казки. Існують також літературні казки, створені професійними письменниками. Вони базуються на основі народних казок і мають з ними багато спільного.

 

Колискова пісня - це жанр народної родинно-побутової поезії. Виконується колискова матір'ю, коли дитину вкладають спати. У колискових переважають властиві лише їм образи, пестливі слова, ніжні, любовні інтонації, заспокійлива монотонна ритміка, повтори колисальних слів («люлі-люлі»), анафори. Колискові пісні призначені виключно для сольного виконання і мають свої художні особливості в різних регіонах України. Нині поряд з народними існують колискові пісні літературного походження.

 

Коломийки - жанр української пісенної лірики, чия ритмомелодика пов'язана з однойменним народним танцем. Походження цієї назви пов'язують із містом Коломия - адміністративним і культурним центром Гуцульщини. Поширений цей жанр здебільшого в Західній Україні. Традиційна жанрова структура коломийки складається з дворядкової строфи, кожен рядок з якої містить прикінцеву риму і налічує 14 складів. Така віршова структура називається ще коломийковим віршем. Зародження коломийок датується XV-XVI ст., а перші їх записи були зроблені в XVIII ст. Часто декілька коломийок об'єднані спільною темою, ідеєю, образами. Така низка коломийок дістала назву «в'язанка», або «віночок».

 

Композиція (з латинської - «складання», «розбудова», «компонування») - це побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його компонентів. Складовими композиції є сюжет і позасюжетні компоненти, до яких належать пейзаж, портрет, інтер'єр, монологи, діалоги, полілоги, ліричні відступи, авторські коментарі, вставні епізоди, пролог, епілог, обрамлення. Співвіднесеність усіх цих елементів вирішується автором на основі єдиного композиційного принципу, який вчені називають також архітектонікою твору (слово походить з грецької мови і означає «мистецтво будувати»).

 

Контраст (із французької - «протилежність») - художній прийом, по-будований на різко окресленій протилежності в чомусь: рисах характеру, властивостях предметів чи явищ. Відомий ще з фольклору, цей художній прийом надзвичайно характерний для романтичної літератури.

 

Легенда (з латинської - «те, що належить прочитати») - один із видів усної народної творчості, згодом став рівноправним літературним жанром. У його основі лежить дещо перебільшена розповідь про дійсний факт із життя видатної особи, про значущу подію. Легенда має елементи казковості, фантастики.

 

Лірика (від грецького слова «ліра») - один із трьох основних родів літератури. У ліричних творах відображається внутрішній світ людини -її почуття, враження, настрої, переживання. Відтворення подій і явищ зовнішнього світу в ліричних творах завжди на другому плані, вони можуть згадуватись або змальовуватися лише принагідно. Ліричні твори не мають чітко окресленого сюжету, для них характерні віршова форма, велика кількість художніх засобів, високий рівень емоційності.

 

Ліричний герой - це образ самого автора в його ліриці, а також один із способів розкриття його свідомості, немов би художній «двійник» поета. У багатьох випадках чітко окреслена фігура, особа, що наділена індивідуальністю, психологічною повнотою внутрішнього світу. Проте ліричний герой не може повністю ототожнюватися з автором, хоча й виражає його переживання, почуття, думки, пов'язані з тим, що стало предметом зображення у творі.

 

Література (з латинської - «буквенне письмо», нинішнє значення цього терміна - сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства) - це різновид мистецтва, що відображає дійсність у художніх образах і створює нову художню реальність; підсумок тривалої художньої праці письменника. Література може розмежовуватися за змістом (наприклад, філософська, художня, наукова тощо).

 

Літопис - найдавніший вид історичної прози, що означає розташовані у хронологічній послідовності оповіді про історичні події, характерні для певної доби. Літописання активно розвивалося в часи Київської Русі та в добу Козаччини.

 

Метаморфоза (з грецької - «перетворення») - цей художній прийом передбачає перетворення однієї форми образу на іншу, його видозміну. Характерна ще для міфологічних творів, у яких явища, предмети й самі персонажі мали здатність до перевтілення, взаємопереходу; метаморфоза охоплює лише певний епізод сюжету (на відміну від метафори).

 

Метафора (з грецької - «переміщення», «перенесення») - поетичний вислів, що розкриває ознаки одного предмета чи явища шляхом перенесення на нього ознак іншого предмета чи явища. Видами метафори є пер-соніфікація та алегорія. Метафори бувають простими та розгорнутими.

 

Міф (з грецької - «переказ», «оповідання») - один із видів усної народної творчості, що активно розвивався до часів середньовіччя. Зміст міфів доволі різноманітний: оповідання про богів, явища природи, богорівних героїв, вигаданих істот. Від казок відрізняються високим ступенем імовірності, а від легенд - відсутністю реальної історичної основи.

 

Мотив (з латинської - «рухаю») - це неподільний смисловий елемент сюжету. їх сукупність, тісне переплетіння лежить в основі композиційної побудови ліричного твору. Вони рухають вчинками головних і другорядних героїв, відображають їхній внутрішній світ і спонукають їх до роздумів. Найбільш поширені в романтичній літературі мотиви самотності, жертовності, розлуки, туги за коханим. Але один і той же мотив може набувати різних змістовних відтінків залежно від того, який сюжет відображає.

 

Народна пісня - це невеликий за обсягом віршований твір, який призначається для співу. Один із найдавніших видів народної творчості. Імена їх авторів здебільшого не збереглися. У народних піснях розкриваються глибокі почуття, настрої, роздуми героїв. Основні риси народної пісні такі: строфічна будова, повторюваність строф або рядків, розмежування заспіву та приспіву, виразний ритм. Для народної пісні характерними є також висока поетичність та образність мови, прості речення, ідеальна відповідність тексту й мелодії.

 

Новела (з латинської - «новина») - невеликий за обсягом прозовий твір про певну незвичайну подію з життя головного героя з несподіваним фіналом. Для жанру новели властиві: лаконізм (стислість викладу), напруженість сюжету, яскраві художні деталі. У новелі здебільшого мінімальна кількість персонажів, однолінійний (нерозгалужений) сюжет, увага автора звернена на внутрішній стан героїв, їхні переживання, настрої.

 

Оповідання - невеликий за розміром розповідний прозовий твір, у якому висвітлюється одна або не більше декількох подій із життя головного героя. Сюжет нерозгалужений, незначна кількість другорядних героїв.

 

Пафос твору - всі ті високі почуття, натхнення, душевне піднесення, викликані певною подією, явищем, ідеєю. Вони (ці емоції) продиктовані, по суті, внутрішніми переконаннями і станом самого автора. У пафосі емоційна напруга й думка складають єдине гармонійне ціле і становлять душу художнього твору.

 

Пейзаж (із французької - «місцевість», «країна») – змальовані в художньому творі картини природи (описи місцевості, моря, краєвидів, міст, сіл тощо). Один із важливих елементів композиції.

 

Пейзаж романтичний є ніби віддзеркаленням душі, внутрішнього світу героя-бунтівника, нерідко він бурхливий, незвичайний, дуже яскравий. У такому зображенні завжди зосереджується увага на одній художній деталі, найбільш виразній і важливій. Це центральна деталь романтичного пейзажу.

 

Персоніфікація (з латини - «роблю» і «особа») - це особливий вид метафори, коли неістотам (явищам природи, предметам) надаються людські якості. Це своєрідне «олюднення» природи, навколишнього світу.

 

Підтекст - надзвичайно важливий елемент твору. Це ті думки, які автор з тієї чи тієї причини (цензура, авторський задум) прямо не висловлює, але ми про них здогадуємося, розуміємо, що саме автор хотів сказати, на чому намагався акцентувати нашу увагу. З терміном підтекст пов'язаний крилатий вислів прочитати між рядками, тобто зрозуміти прихований зміст твору. Підтекст покликаний доповнювати, уточнювати, збагачувати основний текст, вносити в нього додаткову інформацію. Він може збігатися з основним текстом, тоді називається прямим, і не збігатися, тоді йдеться про прихований підтекст.

 

Повість - епічний твір оповідного характеру, доволі значний за обсягом, у якому докладно розповідається про події, що відбувалися з героями протягом довгого часу або історичного періоду. Це середня епічна форма, об'ємніша за оповідання, але менша від роману. У повісті зазвичай змальовується значна кількість різноманітних подій, які розкриваються за допомогою численних епізодів, деталей. У повісті можуть траплятися розлогі описи. Сюжет такого твору досить, але незначно розгалужений. Окрім провідної сюжетної лінії, інші окреслені схематично, тому композиція повісті завжди струнка.

 

Повість героїко-романтична - це твір, у якому поряд з елементами романтизму наявні описи героїчних сторінок історії певного народу, а саме - декілька значних епізодів, пов'язаних із життям головного героя. Така повість, проникнута патріотизмом, водночас містить елементи фольклору, музики, живопису.

 

Повість-притча - це своєрідний різновид повісті, у якому наявна алегорична оповідь, що має на меті підвести читача до чітко визначеної моралі твору. Притча може виражати духовні настанови, як, скажімо, притчі в Євангелії. У сучасній європейській літературі притча є засобом висловлення філософських, естетичних, моральних настанов письменника. Повість-притча обов'язково має виразний повчальний зміст, здебільшого однолінійний сюжет, діалоги. У ній немає алегоричних образів-персонажів, проте часто наявні образи-символи.

 

Повтори, чи рефрени, - здебільшого обов'язковий елемент народних пісень. Це фрази, на які падає логічний наголос або в яких концентрується провідна думка твору. До повторів часто належать емоційні вигуки.

 

Поема - це великий за розміром віршований твір, у якому є сюжет, змальовуються значні та масштабні події, сильні людські особистості. Можуть бути ліричні відступи: авторські коментарі, міркування, емоційні оцінки.

 

Поема ліро-епічна, по суті, є віршованою повістю, рідше - віршованим оповіданням. В її основі лежить сюжет, який поєднується з ліричною інтерпретацією змісту поеми, тобто глибоким розкриттям світу почувань та переживань персонажів. У ліро-епічній поемі центральним персонажем є ліричний герой.

 

Порівняння - один із художніх засобів мови, образний вислів, у якому зіставляються схожі явища, події, предмети тощо. Порівняння будуються за допомогою сполучників як, ніби, наче, немов тощо або через заперечення.

 

Портрет - змалювання зовнішнього вигляду людини в художньому творі. Портрет служить одним із засобів характеристики героя, його індивідуалізації.

 

Пригодницький твір (його можна було б назвати ще й авантюрний, бо слово «авантюра» у французькій мові, з якої воно походить, означає - «пригода») - це літературний твір, для якого характерний доволі напружений, динамічний, часто несподіваний розвиток подій, цікаві пригоди, скрутні, часто небезпечні ситуації, у які постійно потрапляють герої твору.

 

Приказка - стислий образний народний вислів, близький до прислів'я, але без повчального змісту.

 

Прислів'я - стислий і влучний народний вислів з повчальним висновком.

 

Притча - це здебільшого невеликий за розміром художній твір алегорично-повчального характеру. Такий твір може бути прозовим або віршованим. У притчі завжди наявні чітко окреслений сюжет, діалог, мораль. їй притаманні такі художні особливості: природа та речі згадуються лише принагідно, час і місце дії неконкретні, події не показуються в розвитку, дійові особи, як правило, не мають виразних портретних характеристик, чітко змальованих характерів.

 

Рима (з грецької - «такт», «ритм») - співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки. Це звукове явище, де збігаються звуки, а не букви. За допомогою рим рядки об'єднуються у строфи. За місцем наголосу рими бувають чоловічі (на останньому складі), жіночі (на передостанньому), дактилічні (на третьому з кінця) і гіпердактилічні (далі, ніж на третьому з кінця).

 

Ритм (з грецької - «розміреність», «такт») - це рівномірне чергування впорядкованих елементів (звукових, мовних, зображальних). У віршуванні за одиницю ритму править віршовий рядок, підкреслений римою та паузою. В основу ритму у віршуванні покладено чергування наголошених і ненаголошених складів.

 

Романтичний герой - образ у художньому творі, побудований на принципі різкого контрасту з рисами пересічного сучасника, тобто це людина високих духовних устремлінь, сильного характеру, здатна на надзвичайні вчинки. Герої романтичних творів - особистості виняткові, в ім'я високої мети долають усілякі перешкоди, нехтують небезпеками для власного життя, самовіддано стають на захист рідних, близьких, усіх тих, хто потерпає і потребує допомоги.

 

Сатира (з латинської - «суміш», «всіляка всячина») - це різке висміювання і засудження негативних явищ у суспільному житті, певних серйозних вад у людському характері. Сатира може бути представлена у художніх творах різних жанрів. Як і гумор, виникла ще в усній народній творчості.

 

Символ (з грецької - «умовний знак», «натяк») - це умовне позначення предмета, поняття, явища іншим предметом, поняттям, явищем на основі подібності і з метою стисло і яскраво передати суть чогось або певну ідею. Певний образ стає символом, якщо він часто повторюється для означення того самого явища (наприклад, хліб і сіль у повісті М. Стельмаха стали символом гостинності, рідного дому).

 

Співомовка - короткий гумористичний вірш, який має цілком закінчений сюжет. Здебільшого в основі співомовки лежить народний анекдот, приказка, прислів'я, кумедні сюжети народних приповідок. Цей невеликий ліро-епічний твір має певні характерні ознаки: зображується одна комічна або трагікомічна подія, сюжет однолінійний, не розгалужений, невелика кількість дійових осіб. Здебільшого у співомовках є несподівана розв'язка теж комічного характеру. Завершується співомовка дотепним висновком.

 

Строфа (з грецької - «поворот», «зміна») - це група віршових рядків, що об'єднані спільною думкою, інтонацією та порядком римування. Це також ритмічно завершена частина поетичного твору, рядки в якій поєднані певною системою римування.

 

Сюжет (із французької - «предмет») - термін на позначення події чи низки подій, покладених в основу твору. Але це не лише перебіг зображуваних сцен і картин, а й віддзеркалення переживань, думок, емоцій автора. Сюжет також передбачає розкриття характерів героїв під час розвитку подій.

 

Сюжет складається з п'яти основних елементів:

 

1. Експозиція (від латинського слова «опис») - частина твору, яка передує розвиткові подій. У ній окреслюється загальна картина: фіксується час, місце дії, може відбуватись перше знайомство з учасниками подальшого конфлікту, з'ясовуються його умови, причини та обставини.

 

2. Зав'язка - точка відліку конфлікту протилежних сил, визначення проблеми, що впливатиме на хід подальших подій.

 

3. Розвиток подій - ще називається перипетіями сюжету. Це той компонент, що представляє власне перебіг подій, у яких розкриваються заявлені у творі проблеми й характери.

 

4. Кульмінація (з латинської - «вершина») - момент найвищого напруження в розвитку подій, найекстремальніша ситуація (випробування) для героїв твору, етап максимального виявлення протиріч між сторонами конфлікту.

 

5. Розв'язка - остаточне вирішення конфлікту, зображеного у творі, і завершення основних подій і сюжетних ліній.

 

Тема (з грецької - «основа») художнього твору - основне коло життєвих подій і явищ, висвітлених автором у художньому творі. Одна й та ж тема може висвітлюватися на прикладі різних життєвих явищ.

 

Фольклор (з англійської - «народна мудрість», «народне знання») - це усна народна творчість, що характеризується такими ознаками: колективність творення, масовість використання, багатоваріантність текстів, переважна анонімність. Усна народна творчість виникла задовго до появи писемності й слугувала джерелом інформації про життя наших предків. Обсяг і потужність корпусу фольклорних творів свідчать про талановитість і багатство духовної культури народу.

 

Художня деталь - особлива риса, ознака, подробиця у портреті, поведінці персонажа, його навколишньому оточенні, що часто повторюється письменником при змалюванні певного героя (героїв) і служить для розкриття якихось глибинних його характеристик.