Урок української літератури в 11 класі "«Трагедія доби стала комедією доби». П’єса Миколи Куліша «Мина Мазайло»"

Наталія Антонівна Осатюк,

учитель української мови та літератури

гімназії № 2 м.Хмельницького

Урок української літератури

11 клас

Тема: «Трагедія доби стала комедією доби».

П’єса Миколи Куліша «Мина Мазайло»

Мета:

1.                   Розкрити особливості художнього відтворення проблеми українізації у п’єсі.
2.                   Дати уявлення про політичний конфлікт, проблематику і групування у п’єсі. Вдосконалювати вміння характеризувати героїв художніх творів.
3.                   Виховувати старшокласників у повазі до рідної мови, народу, зневазі до міщанства.

Тип уроку: урок вивчення нового

Хід уроку

План

1.                   Сюжет п’єси.
2.                   Художнє відтворення проблеми українізації, запровадженої у 20-х роках. Проблематика п’єси.
3.                   Конфлікт у п’єсі. Жанр твору.
4.                   Характери і типи.

Учитель.

На сьогоднішньому уроці ми продовжуємо вивчення творчості Миколи Куліша. У центрі нашої уваги п’єса «Мина Мазайло». П’єса, яка з тріумфом ставилась в українських театрах, отримала загальнонародне визнання, стала, за оцінкою М.Хвильового, «епохальним для української літератури художнім явищем». Свою комедію М.Куліш писав на живому матеріалі, який давав процес українізації, запровадженої у 20-х роках. У промові, виголошеній на літературному диспуті у 1929 році, письменник зазначив: «Ми маємо обминання в нашій літературі таких важливих пекучих проблем, як проблема національна. Я набираюсь сміливості і заявляю, що в нашій літературі є настрій обійти цю проблему, бо вона, так би мовити, з погляду літературного успіху… небезпечна… Я, як член партії і громадянин, не можу обійти цієї проблеми й не хочу розв’язувати її в білих рукавичках». Підтвердженням його слів стала п’єса «Мина Мазайло», в якій письменник, узагальнивши явища тогочасної дійсності, поставив одвічне питання – бути чи не бути українській нації - і пов’язану з ним проблему меншовартості українців, їхньої національної свідомості.

Отже, завдання нашого уроку – розв’язати цю проблему, використовуючи матеріал п’єси. А тим часом пригадаємо її сюжет, який має дещо анекдотичний характер.

Мина Мазайло, службовець тресту «Донвугілля», соромиться свого «малоросійського» походження. Причину життєвих невдач він вбачає у власному прізвищі. Мина вирішує змінити грубе прізвище на милозвучніше. Він зі своїми сородичами «приміряє» кілька варіантів можливих благородних найменувань: Тюльпанов, Розов, Алмазов. Врешті спиняються на Мазєніну. І ось у найщасливіший момент свого життя урочистий і радісний Мазайло довідується, що його звільнено з посади «за систематичний опір українізації».

Учень (інсценізує монолог Мини Мазайла). Ще як підходив до загсу думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське – і заноровиться. На зло тобі заноровиться. І навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тільки прізвище, всю Україну змінив би? А що, як і такий, що що йому до твого прізвища – до себе він байдужий під час служби, себто сидить, нічого не бачить і не поміча? І серце, серце вже тоді передчувало. Там сидів… Од усіх вищезгаданих середній. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: «Вам чого?» Я до нього – і раптом відчув, що вся кров мені збігла в ноги і стала. А серце, як дзвін на пожар, зайнялося. Палахкотить… Питаю і не чую свого голосу: чи можна, кажу, змінити прізвище? Він подивився і знов: «Вам чого?» - арихметичним голосом. Як чого? Як чого? – заскакало огненно в голові. Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті – Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло. За репетитора не брали – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло! Од кохання відмовлялись – Мазайло! А він знову: «Вам чого?» - питає.

Запитання учням:

1.                   Як ви думаєте, чи справді причина всіх перелічених Мазайлом невдач була тільки у прізвищі? Адже він отримав освіту, одружився, зробив непогану кар’єру.

Після відповідей учнів

Якщо взяти до уваги те, на які часи припадає молодість Мазайла, то нічого дивного не буде в тому, що у нього були комплекси щодо прізвища.

Учні-експерти зачитують історичну довідку про переслідування української мови та ставлення до українців у Російській імперії.

Учитель.

А тепер спробуємо з’ясувати, чи змінила держава, яка має інший устрій і назву, своє ставлення до українців на той момент, як Мазайло захотів стати Мазєніним.

У 1925 році відбувся пленум ЦК КПУ про українізацію в Україні. Зверніть увагу, звучить досить парадоксально. Чомусь нікому в голову не приходило, наприклад, русифікувати росіян чи щось подібне чинити з іншим народом.

Як же проходила українізація, і якою була її справжня мета? Про це розкажуть нам наші експерти.

      Повідомлення учня

Історична довідка.

Період 20-30-х рр. 20 ст. досі залишається одним з найскладніших та найсуперечливіших в українській історії і є об’єктом підвищеного інтересу з боку як істориків, так і літературознавців, як економістів, так і політиків. У політичному плані цей час можна назвати часом невпевненого «загравання» більшовиків з українством. Учені називають низку причин, що призвели до нових віянь у національній сфері: це й прагнення комуністів привернути на свій бік село, здобути міжнародний авторитет, завоювати довіру місцевої інтелігенції. Українізацію можна трактувати і як свідчення слабкості влади, що не знала, як зупинити могутній потік відродження нації, тому прагнула спрямувати його у вигідне для себе русло.

Важливою, якщо не найважливішою метою офіційної українізації було прагнення наблизити радянську владу до найширших верств населення. Ось як писав про це сучасник подій: «Радянська влада всю адміністрацію українізує і тим з’єднує з нею українське населення й привчає його відноситись до неї як до своєї». Вона створює ілюзію, «що він сам собою управляє, а не чужинці ним правлять».

Дуже  гальмував процес українізації загальний культурний рівень населення України. По-перше, широким масам було важко зрозуміти необхідність проведення українізації, по-друге, на заваді був брак кваліфікованих фахівців і звичайних письменних кадрів. В літературному репортажі «Землею Українською» Б. Антонечко-Давидович розповідає про свою зустріч із вчителькою з Донбасу. Здивована бездоганною вимовою письменника, вона каже: «Я сама преподаю украинский язык в школе, но так как вы не умею «балакать»». «Как же вы преподаете?» - «Собственно, я преподаю не по-украински, а по народному, по Шевченку, и дети – ничего: правильно пишут и читать «Читанку» могут». – «А говорить по-украински?» - «А вот это уж-вопрос!» А ось як пише про «скороспілих» спеціалістів-україністів С.Єфремов: «Тепер повівся особливий тип чиновників од українізації, як колись були чиновники од обрусенія. Здебільшого це випадкові люди, що самі українізувались років 3-4 тому, а в усякім разі перед 1917 роком і не думали, що вони українці. І ретельно справляють свою нову службу і компрометують українську культуру, як гірше не можна…»

Сліпе дотримання деяких принципів українізації нервувало службовців, позбавляло впевненості в завтрашньому дні, викликаючи з їхнього боку негативне ставлення до самого процесу.

Якщо писати інструкції ще можна було навчити українською мовою, то спілкуватись між собою російською службовцям ніхто не міг заборонити. «Почему это, товарищи письменники, никто не обратит внимания, что у наших учреждениях до сих пор не говорят по-украински», запитують робітники з Донбасу харківську делегацію письменників. І самі ж відповідають: «Бо в установах, як раніш ото глузували з нашої мови, так і тепер нишком глузують!»

Інтернаціоналізм більшовицького зразка ігнорував будь-яку національну проблему. І не випадково українізація закінчилася нечуваним погромом української інтелігенції, в тому числі й письменників, що були в авангарді боротьби за відродження рідної країни.

Учитель.

Досить красномовно описує явище українізації Микола Куліш у своїй п’єсі. Драматург, розкриваючи проблему національної політики радянської держави щодо українців, не говорить за когось, а дає змогу висловитись своїм персонажам – Мині Мазайлу, тьоті Моті, дядьку Тарасу, Мокію.

Інсценізація епізоду п’єси (уривок від слів Мазайла: «А я не повірю вам, не повірю! і тобі, Мокію, раджу не вірити українізації…» до слів тьоті Моті: «Не розумію. Тоді у вас якась друга партія…»).

Учитель.

При уважному прочитанні твору впадає у вічі те, що Мина Мазайло затіяв зміну прізвища з метою виявити свою лояльність до існуючої влади, не стати другосортним після можливого провалу українізації. Та й слова дядька Тараса виявились пророчими. Адже у 1929 році з приходом до влади Лазаря Кагановича почалось переслідування всього українського. Знаємо, скільки українців було розстріляно і вислано на Соловки під час сталінських репресій, жертвою яких став і сам Микола Куліш. А якщо згадати про голод 1933 року, то здивоване запитання Мокія для нас звучить як риторичне. Отже, конфлікт у п’єсі не соціально-побутовий, а політичний. Тільки на перший погляд п’єса здається грайливою комедією. Не зважаючи на велику кількість комічних епізодів, чимало засобів сміху, явна трагічність становища української мови та зацькованого народу. З цієї точки зору сучасні літературознавці визначають жанр п’єси як трагікомедію.

     Персонажі  групуються залежно від своїх поглядів на два непримиренні табори і є духовними антиподами.

Учні дають характеристику Тьоті Моті і дядьку Тарасу, Мині Мазайлу і Мокію.

Додаткові запитання тим, хто відповідав:

1. Як ви розцінюєте факт, що Мокій порубав сокирою подаровані Риною шаровари й вишиту сорочку? Як ви розумієте термін «шароварщина»?
2. Чим шантажувала тьотя Мотя дядька Тараса? Про що це свідчить?

Запитання учням:

1.                   Чи є позитивний герой у п’єсі?
2.                   Ю. Лавріненко зазначив: «Персонажі схоплені в таких найсуттєвіших і оголених їх рисах, що цілий ряд типів остався в пам’яті глядача».

     Кого з персонажів п’єси можна вважати літературним типом?

(Літературним характером прийнято називати літературного героя, в якому індивідуальні риси відтворено глибоко, чітко, яскраво.

Літературний тип відрізняється від характеру більш узагальненими рисами, досить характерними для людей певної групи, певного історичного періоду.)

3.                   Прокоментуйте тему уроку: «Трагедія доби стала комедією доби».
4.                   Чи є п’єса актуальною сьогодні?

 Домашнє завдання.

Підготувати аргументовані відповіді на проблемні питання:

1. П’єсу «Мина Мазайло» вважали «філологічним» водевілем, комедією, трагікомедією. Обґрунтуйте думку кожного з літературних критиків

2. Хто з персонажів поданий в еволюції? Розкажіть про нього.