Писихологічні особливості учнів середньої шкільної ланки

Психологічні особливості учнів середньої шкільної ланки

Підлітковий вік характеризується значним розвитком психіки та пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних змін в організації та змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності та самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На нього впливає не лише характер об'єкта, що сприймається, але й емоційний стан підлітка. В учнів середньої шкільної ланки виділяють такі пізнавальні процеси: пам'ять, увага, мислення, сприймання [2, с. 70].

Зазнає якісних змін мотивація навчання в учнів даної вікової ланки. Поглиблюючись і диференціюючись, пізнавальні інтереси підлітків стають виразнішими, стійкішими і змістовнішими. Навчальний процес ставить підвищені вимоги до уваги підлітків, здатності зосереджуватися на змісті навчальної діяльності й відволікатись від сторонніх показників. Навчання вимагає як мимовільної, так і довільної уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати її. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважним, елементи самоконтролю і саморегуляції [2, с. 73].

   Учні даного віку прагнуть до логічного осмислення навчального матеріалу, застосовуючи при цьому порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію тощо. Підвищується рівень абстрагування, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань та умовиводів, що стають більш свідомими, обґрунтованими. Учитель має готувати велику кількість різноманітних вправ, пропонувати якомога більше тем для обговорення [2, с. 73].

Пам'ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Учні використовують різноманітні способи запам'ятовування: логічну обробку матеріалу, виділення опорних пунктів, складання плану, конспектування. Розширюються і поглиблюються пізнавальні інтереси учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів [2, с. 85].

   У підлітковому віці активно йде процес пізнавального розвитку. У цей час воно відбувається в основному у формах, мало помітних як для самої дитини, так і для зовнішнього спостерігача. Учні даного віку вже можуть мислити логічно, займатися теоретичними міркуваннями і самоаналізом.

Підліток здатний оперувати мислительними завданнями математичного характеру, значеннями і смислами мови, змістом прочитаних оповідань, географічним простором, історичними подіями, логікою побудови дедуктивних умовисновків, поєднуючи при цьому дві психічні функції – мислення і уяву [1, с. 60].

Вільне сполучення різноманітних образів, побудова нових образів з новими значеннями розвиває у підлітків творчу уяву. Про розвиток у них креативного потенціалу засвідчують продуктивність, оригінальність, самостійність процесу уяви, а також зміна домінування її видів: від мимовільного (пасивного) до довільного (активного), від репродуктивного до творчого. Ряд форм активної уяви підлітків закономірно змінюють одна одну. Так, вільну фантазію молодшого підлітка витісняють у кінці підліткового віку „реалістичні” мрії і різні види творчості.

Основною характеристикою у мовному розвитку підлітків є вдосконалення користуватися мовою  як засобом спілкування. У здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням, підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі. У зв'язку  з цим з'являється інтерес до оволодіння засобами виразної мови [1, 75].

Підлітки здатні до тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності, їх приваблює праця, у якій вони можуть проявляти певну ініціативу та творчість.

Учні даної шкільної ланки перебувають у досить складному віці, поступово вони просуваються до періоду вікової кризи. Підлітки потребують особливої уваги до себе, індивідуального підходу. Вони прагнуть до самостійності, самоутвердження. Тому учителю доцільно пропонувати їм індивідуальні завдання (робота з індивідуальними картками). Ігрова діяльність зберігає своє значення, але набуває якісно іншого характеруза змістом і способамии здійснення. Гра стає більш творчою, учні намагаються імпровізувати та фантазувати.

Характерною особливістю підліткового віку є готовність і здатність до багатьох різних видів навчання, причому як у практичному плані (трудові уміння і навички), так і у теоретичному (вміння мислити, розмірковувати, користуватися поняттями) [1, с. 80].

Ще однією рисою, яка вперше повністю розкривається саме в підлітковому віці, є схильність до експерементування, що виявляється, зокрема, в небажанні все приймати на віру. Підлітки виявляють широкі пізнавальні інтереси, пов'язані з прагненням самостійно перевірити навчальний матеріал ще раз, особисто впевнитися в істині.

Важливу роль у розвитку процесів сприймання молодшого підлітка відіграє оволодіння мовою. Слово, яким позначається певне, постійно повторюване, стійке відношення особливостей явищ, сприяє удосконаленню сприймання, полегшує дитині відрізняти один предмет від іншого, зближувати їх за схожими ознаками [1, с. 83].

 Далі, коли мова набирає активного характеру, предметний образ стає ще більш стійким, адекватно відбиваючи стійке взаємовідношення істотних ознак навколишніх явищ.

 Розвиток сприймання відбувається в зв’язку із засвоєнням дитиною сенсорного досвіду людства, оволодінням нею людськими способами ознайомлення з предметами, певними еталонами оцінки їх звукових, оптичних та інших властивостей, словесними їх означеннями [1, с. 85].

 Сприймання, яке втілюється в різних видах наочності, необхідне для засвоєння знань учнями. Відправляючись від „живого споглядання предмета” і явищ об’єктивної дійсності, учні роблять під керівництвом учителя різного роду узагальнення [1, с. 92].

Наочність у навчанні може мати різний характер. В одних випадках вона є зображальною. Тут об’єктом чуттєвого сприймання в умовах навчання є зображення предметів і явищ оточення.

Наочний образ виникає не сам по собі, а в результаті активної пізнавальної діяльності учня. Образи уявлення значно різняться від образів сприйняття. За змістом вони є значно багатшими за образи сприйняття, але у різних учнів вони відрізняються виразністю, яскравістю, стійкістю, повнотою, тривалістю запам'ятовування. Ступінь наочності образів уявлення може бути різною залежно від індивідуальних здібностей дитини, її знань, від рівня її уяви, і навіть від рівня наочності вихідних образів сприйняття. Мислення переробляє ці уявлення, виділяє суттєві властивості між різними об'єктами і тим самим допомагає створювати більш узагальнені, ще глибші за змістом психічні образи об'єктів (лексем), що є дуже важливим компонентом щодо вивчення іноземних мов [2, с. 110].

Використання наочності забезпечується у навчальному процесі з іноземної мови створенням відповідних умов для чуттєвого сприйняття іншомовного оточення. Отже, наочність відіграє важливу роль у формуванні іншомовних навичок і вмінь, засвоєнні мовного та мовленнєвого матеріалу [3, с. 81].

 Розрізняють слухову і зорову наочність. Забезпечення учнів у процесі навчання слуховою наочністю необхідно для формування мовленнєвих механізмів, оскільки мовлення – це передусім звукова матерія, яка фіксується письмовим кодом. Слухова наочність у процесі оволодіння іноземною мовою невід’ємно пов’язана із зоровою. Зорова наочність може виступати як у формі тексту, так і у формі малюнків, фотографій, схем, карток тощо. Деякі засоби, наприклад, кінофільм, відеофільм, театральна вистава об’єднують слухову і зорову наочність [2, с.115].

 Таким чином використання наочності у процесі навчання іноземної мови забезпечує успішне оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю в говорінні, аудіюванні, читанні, письмі, оскільки слухова і зорова наочність виконує функцію зразка іншомовного мовлення і служить стимулом до мовленнєвої діяльності учнів.

Для підвищення ефективності навчання іноземної мови учнів середньї шкільної ланки психологи вважають необхідним диференційований підхід до відбору словникового матеріалу, його презентації та закріпленню. В умовах сьогодення, коли учитель має змогу нестандартно підходити до навчального процесу, він має повне право використовувати цілу низку засобів під час уроку з метою розкриття учням відповідної теми [3, с. 120].

Зорова наочність з психологічної точки зору сприяє кращому сприйманню учнів раннього підліткового віку іншомовних  лексичних одиниць. Учні ще не повністю відійшли від молодшої школи, коли зорова наочність на уроці іноземної мови грала одну з провідних ролей. Саме тому ми доходимо до висновку про те, що згідно вікових та індивідуальних особливостей підлітків учителю  необхідно поєднувати навчальний матеріал із засобами унаочнення для полегшення в учнів процесу вивчення іноземної мови.

                      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Зимняя И. А. Психология обучения иностранным языкам в школе / И. А. Зимняя. – М.: Просвещение, 1991. – 220с.

2. Поліщук В. М. Вікова та педагогічна психологія: Навч.-метод. посіб./ В. М. Поліщук. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 220 с.

3. Harmer J. How to teach English. An introduction to the practice of English language teaching. – London: London: Longman, 1999. – 192 p.