ПЛАН-КОНСПЕКТ семінарського заняття на тему: «Традиційне харчування українців»

Про матеріал

Виховна мета уроку: прищеплення інтересу до вивчення етнології України, розуміння важливості дослідження етнографічної тематики в культурно-генетичному напрямку патріотичне виховання української молоді.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН-КОНСПЕКТ

 

семінарського заняття на тему:

 

«Традиційне харчування українців»

 

 

 

 

 

 

 

 

Склала

Ярема М.Р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2018

 

Дисципліна: Етнологія.

Вид заняття: комбіноване семінарське заняття.

Тривалість заняття: 90 хв.

Навчальна мета: поглибити, закріпити і систематизувати знання, отримані на лекції «Традиційне харчування українців». Після семінарського заняття студент повинен:

• знати: терміни «вариста піч», «діжа», «прісне тісто», «колочена пшениця»,«ступа», «жорна», «масниця» тощо, традиційні способи обробки продуктів харчування, різновидність щоденної, святкової та обрядової їжі, основні інгредієнти у приготуванні традиційних страв.  

  розуміти: культурно-генетичні аспекти традиційних страв українців.

• вміти: пояснити походження різноманітних елементів традиційних господарських занять українців (землеробство, скотарство, мисливство,  рибальство, бджільництво), визначати загальноетнічні риси і локальну специфіку народної кухні, схематично зобразити розвиток традиційного харчування.

Виховна мета: прищеплення інтересу до вивчення етнології України, розуміння важливості дослідження етнографічної тематики в культурно-генетичному напрямку патріотичне виховання української молоді.

Розвивальна мета: розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з спеціальною етнологічними літературою та джерелами, формування умінь і навичок аналізу етнологічних фактів, явищ, проблем тощо.

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: «Загальна етнологія», «Етнографія словян», «Давня та середньовічна історія України», «Історія первісного суспільства», «Археологія України», «Етнологічне релігієзнавство».

Забезпечувані дисципліни: «Традиційна народна культура українців», «Етнологія Європи», «Фольклор України», «Етнолінгвістика», «Нова історія України», спецкурси зі спеціальності.

Навчально-методичне забезпечення заняття

Наочність:

Ілюстративний матеріал «Жорна», «Ножна ступа», «Олійниця», «Сушарня Озниця».

Роздатковий матеріал: схеми та тестові завдання, розроблені Полянською М.Р.

Засоби навчання: «електронна читанка», впорядкована Полянською М. Р. (позиції зі списку рекомендованої літератури)(Додаток 2) та витяги з польових етнографічних матеріалів до теми народне харчування зафіксованих студенткою ІІ, ІІІ, IV курсів Полянською Марією Романівною у Жидачівському районі Львівської та Горохівському  районі Волинської  області //Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. – Ф.119, оп. 17, спр. 234-Е,  270-Е та 309-Е. (Додаток 3)

Рекомендована література: Основна: Артюх Л. Ф. Українська народна кулінарія. - К.,1977; Артюх Л. Ф. Народне харчування українців та росіян північно-східних районів України. Київ: Наукова думка, 1982.- 107с.;Воропай О. Звичаї нашого народу. - Київ: "Школа", 2006.- 384с.; Гонтар Т. О. Народне харчування українців Карпат. - К., 1979.; Кожолянко Г. Народознавство Буковини. Народна їжа українців. Чернівці, 2000.; Маркевич H.A. Обычаи, поверя, кухня и напитки малороссиян. Простонародная кухня, десерти и напитки // Українці : народні вірування, повіря, демонологія. - Київ: Либідь,1991. –С. 52-169.- [Пам'ятки історичної думки України]; Милорадович В. Житье-битье лубенського крестьянина // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - Київ: Либідь,1991. – С. 186-210. - [Пам'ятки історичної думки України]; Павлюк С. П. Традиційне хліборобство України: агротехнічний аспект. – Київ, 1991; Додаткова: Артюх Л. Ф. Конина у системі харчових заборон українців// Народна творчість та етнографія. - 2005., №6.- с. 24-29.; Артюх Л. Ф. Поминальні страви на Поліссі ( народний етикет) // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження.- Львів: ІН НАН України, 2003.- Вип. 3: У межиріччі Ужа і Тетерева. 1996. – С. 313-318.; Артюх Л. З історії народної кухні. Сало. Каша // Неопалима купина. -1995.-№ 5-6. -С. 32-33.; Артюх Л. З історії народної кухні. Картопля. Борщ // Неопалима купина. - 1995.-№5-6.; Артюх Л. З історії народної кухні. Великий піст. Молочні страви // Неопалима купина. - 1995. - № 1-2. - С. 3-5.; Артюх Л. З історії народної кухні. Мандрики. Шулики. Сластьони. Пундики // Неопалима купина. - 1993. - № 2. - С. 23-27.; Бойко А. Наше Сало: історія, способи соління, страви, анекдоти. - Київ: , 2007.-64с.; Гонтар Т. О. Харчування // Гуцульщина: Історико-етнографічне дослідження / Базан М. І., Болтарович 3. Є. та ін. - К.,  1987.; Гонтар Т. О. Харчування // Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження/ Базан М. І., Болтарович 3. Є. Герасимчук 3. Е. та ін. - К., 1987; Гонтар Т. О. Мушинка М, Харчування лемків // Лемківщина: Історико-етнографічне дослідження: У 2-х т. / Відп. ред. Ю. Гошко, С. Павлюк.  – Львів, 1999.-Т. 1: Матеріальна культура;  Мандебура О. Традиційне харчування Поліщуків: повсякденна їжа //Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. / Відп. ред. С. Павлюк, М. Глушко.  - Львів, 2003. - Вип. 3: у межиріччі Ужа і Тетерева. 1996. ; Борисенко В. Повсякденна їжа та ритуальні страви // Холмщина і Підляшшя / Борисенко В., Вишневська Г., Гаврилюк Ю. - К. , 1997.; Іваннікова Л. Вечорниці. А що після них? - Київ, 2008.- 72 с.; Качалка  Н.   3   кашею   будьте  здорові  //  Берегиня:   всеукраїнський  народознавчий часопис. - 1993 - 1994. - № 2-3. - С. 7-9.; Качалка Н. І хліб духмяний на столі // Берегиня: всеукраїнський народознавчий часопис - 1992 - № 1. - С. 3-5.; Качалка Н. Піст. Традиційні рецепти // Берегиня: всеукраїнський народознавчий часопис - 2005 - № 4 (54). - С. 75-79.; Полесье. Материальная культура / Бондарчик В. К., Браим А. Н., Бураковская А. И. и др. – Киев, 1987; Скуратівський В. Кухоль меду. – Львів, 2000; Скуратівський В. Обрядові напої // Берегиня: всеукраїнський народознавчий часопис. - 2005. №4., с. 55-65.; Скуратівський В. Традиційний обрядовий хліб // Берегиня: всеукраїнський народознавчий часопис. – 2007. №1., с. 65- 91.; Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / Пономарьов А. П., Артюх Л. Ф., Косміна Т. В. та ін. – Київ, 1993;  Українці: Історико-етнографічна монографія у двох книгах / За наук. ред. докт. іст. наук. А. Пономарьова. – Опішне, 1999. – Кн. 1.                 

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Організаційна частина (2-3 хв.)

•Привітання викладача зі студентами.

•Виявлення відсутніх.

•Перевірка підготовленості групи до заняття.

 

ІІ. Мотивація та стимулювання навчальної діяльності студентів

(до 5 хв.)

•Повідомлення теми, мети та завдань.

•Мотивація вивчення теми (бесіда, що передбачає з’ясування значущості теми і її професійну спрямованість

Невід’ємною частиною матеріальної культури українців є їжа. Вона відіграє важливу роль в усіх аспектах життєдіяльності людини. Перш за все їжа виконує біологічну тобто життєдайну функцію, адже щоб жити, працювати людина повинна харчуватися. Важливу роль їжа відіграє в соціальній сфері діяльності, адже віддавна спільне споживання їжі між людьми  чи  напоїв є ознакою дружби  та приязні між ними, така традиція збереглася і до  сьогодні, адже і тепер що б обговорити певні проблеми, порадитися, віддячитися або краще познайомитися відбуваються спільні обіди, вечері, просто розмови за чашкою чаю, кави чи келихом пива. Святкова їжа, яка виконувала на відміну від щоденної їжі не лише утилітарну функцію, а й об’єднувальну та символічну, зберегла в собі прадавні елементи, що своїм корінням подекуди сягають дохристиянського періоду слов’ян. Вивчення народного харчування допоможе студентам зрозуміти характер українського менталітету, традиційні заняття українців, роль їжі як обєднуючого фактору в національному житті України ).

Повідомлення плану заняття.

План:

  1.                    Традиційні способи обробки продуктів харчування. 
  2.                    Різновидність щоденних страв українського селянства кінця ХІХ-поч ХХст.
  3.                    Роль та місце їжі під час сімейних свят та обрядів.
  4.                    Їжа як невідємний елемент у календарно-побутовій обрядовості українців.
  5.                    Загальнонаціональні та локальні традиційні обрядові страви українців.

 

ІІІ. Обговорення навчальних питань семінару (70-75 хв.)

Обговорення питань семінару розпочинається з актуалізації попередніх знань студентів. Викладач за принципом «ланцюжка» запитує аудиторію про традиційні заняття українців (землеробство, скотарство, мисливство,  рибальство, бджільництво) а також про те які традиційні способи обробки продуктів харчування відомі студентам, які з них використовуються в тих місцевостях звідки походять самі студенти.

Питання «Традиційне харчування українців» є одним з найважливіших при вивченні курсу «Етнологія України». Тому завданням викладача є пояснення аспектів, незрозумілих студентам, за допомогою прикладів та схем.   

Для зручності відповіді викладач розбиває питання «Традиційні знаряддя обробітку ґрунту» на підпункти: «Обробка зернових», «Переробка мяса та сала», «Переробка молока», «Переробка грибів, ягід та овочів» тощо. Це допоможе студенту систематизувати відповідь. Доповідачу з питання «Традиційні способи обробки продуктів харчування.» викладач пропонує розпочати відповідь з невеликого вступу – розповіді про різноманість традиційних занять українців,  які з них є переважаючим на території України, чи є локальні особливості, тобто чи є переважаючим якийсь певний вид зянять на окремій місцевості і чим це зумовлено. Після цього  студент має розповісти аудиторії про основні способи переробки продуктів відомі на теритрорії Батьківщини та розповісти про будову таких приладів, як «Жорна», «Ножна ступа», «Олійниця», «Сушарня» та показати головні складові на ілюстративному матеріалі, який подається викладачем. (Додаток 1)

Пункт «Різновидність щоденних страв українського селянства кінця ХІХ-поч ХХст.» пропонується викласти студентові в такому порядку, як:

  1. Борошняні та круп’яні страви, обов’язково наголошуючи на важливості хліба в повсякдневному житті людини,
  2. Овочеві страви та особливості їх приготування ( страви з бульби, капусти, гороху і бобу), молочна їжа.
  3. Напої.

Слід звернути увагу на режим харчування, тобто чи можна було всі страви споживати протягом року, які страви споживали лише в певний час?

Пункт «Роль та місце їжі під час сімейних свят та обрядів» пояснюється насамперед в системі традиційної духовної обрядовості, наприклад роль бабиної каші в родильній обрядовості. Студент має дати відповідь на питання чи всюди справляли хрестини, чим це було зумовлено? Назвати головні страви під час весільної обрядовості, роль та види хліба під час весілля (викладач демонструє види весільного хліба на ілюстративному матеріалі), яка страва була невідємною під час похоронно-поминальної обрядовості.

Пункт “Їжа як невід’ємний елемент у календарно-побутовій обрядовості українців” слід розділити на кілька частин і запропонувати для відповіді щонайменше двом студентам. Пропонується для розгляду такі розділи:

  1.              Їжа під час свят та обрядів зимового календарного циклу.
  2.              Харчування під час Великого посту. Великодня їжа.
  3.              Їжа від Провідної неділі до Андрія та Миколая.

Або ж за схемою:

 

 

 

 

 

Під час рогляду даного пункту необхідно зазначити коли саме розпочинався Різдвяний цикл свят? Скільки та які страви готували на Свят Вечірній стіл, які обрядодії були повязані з цими стравами (виглядання дівчатами чоловіка, з ложкою куті, чи підкидання куті до стелі). Важливо зазначити невідємну роль хліба під час свят Різдвяної обрядовості.

Яку їжу вживали під час Великоднього посту. Необхідно звернути увагу на те, що були люди яким дозволялося не дотримуватися строгого посту. Студент має перелічити дані категорії людей.

Яку роль виконувала їжа під час Зелених свят, та чому обовязково потрібно було пекти хліб під час цих свят? (бо душі димом харчуються)

Викладач має запитати студента яку, на його погляд, функцію виконує ритуальна їжа під час свят та обрядів? Як зберігаються традиції народної кухні тепер?          

Під час розгляду останнього пункту “Загальнонаціональні та локальні традиційні обрядові страви українців” слід виділити які ж страви є локальними,а які ми можемо сміло назвати загальнонаціональними. Студент повинен звернути увагу на те, що на Україні лише декілька страв мають загальнонаціональне значення та поширені по всій її території  це – каша на хрестини, коровай, коливо, кутя з узваром та паска з крашанками, решта страв мають локальне поширення, зумовлене господарською діяльністю того чи іншого району, географічним розташуванням, іноземним впливам, віруванням, однак також є незамінними під час виконання обряду, тому секрети їх приготування та застосування, як і загальнонаціональних,  передаються з покоління в покоління для збереження наших, українських традицій.      

 

Методи: словесні та наочні.

Бесіда – викладач задає студенту-доповідачу запитання, які допомагають йому більш повно розкрити тему виступу.

Дискусія – обговорення студентами проблемних питань  наявних у виступі студента-доповідача (наприклад, чи використовували українці у приготуванні страв кров тварин чи їли українці конину?).

Ілюстрування полягає, насамперед, у показі складових частин знарядь обробки продуктів харчування, та для зрозуміння різниці зовнішнього вигляду печив під час однієї обрядовості, наприклад весільної.

Пояснення – після доповіді студента викладач підсумовує сказане ним у більш лаконічній та зрозумілій формі, наголошуючи на основних моментах.

Розповідь – викладач ілюструє факти, наведені у виступі студента, цікавим матеріалом (почерпнутим з власного досвіду польової експедиційної діяльності).

Викладач сприяє застосуванню у виступі студента методів індукції, дедукції, аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, конкретизації, виділення головного тощо.

 

ІV. Підбиття підсумків заняття (до 5 хв.)

• Коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань заняття (аналіз того, що було розглянуто).

 

На пройденому семінарському занятті було розглянуто народне харчування українців яке тісно пов’язане з природними умовами української землі, історичним буттям народу, способом його життя, діяльністю, характером, психологією. Студенти дізналися про основні способи переробки продуктів харчування, ознайомилися з основними знаряддями з допомогою яких здійснюється ця перобка, побачили їх на ілюстративних матеріалах. На основі матеріалів студенти змогли побачити основні види страв які присутні на столі під час свят календарної обрядовості чи використовуються під час виконання обрядів під час сімейних свят. Переконатися, що величезна роль їжі у святах та обрядах безперечна. Їжа завжди була одним з тих елементів матеріальної культури, які мали суттєвий вплив на розвиток відносин в галузі звичаїв, вірувань, народного права та ін.

 

• Мотивація діяльності групи і окремих студентів, оцінювання їхньої роботи.

В кінці заняття викладач проводить тестування за тематикою пройденого семінару.(Додаток 4) Це дозволить залучити до активної інтелектуальної діяльності усіх студентів групи, збільшити кількість балів у кожного студента та закріпити їхні знання, підготувати їх до майбутніх контрольних робіт, колоквіумів, заліку чи іспиту.

 

V. Повідомлення домашнього завдання (2-3 хв.)

Написати коротке повідомлення на одну із запропонованих тем:

  1.               ”Про загальнонаціональні та локальні традиційні обрядові страви українців”.
  2.               “Традиційна народна їжа як предмет етнографічного дослідження”
  3.               “Поминальні мотиви, та роль їжі у них, у різдвяний період”
  4.               “Народне харчування, як невідємна складова матеріальної культури  українців”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток1

Ілюстративні матеріали:

 

 

 

                                      Олійниця

 

                                                       Сушарня «озниця».

 

 

 

                                                   Сирник

 

 

 

 

Види обрядового хліба з різних областей України.

80 роки XX ст. 1. Коровай.  Сокольського р-ну Львівської обл. 2. Коровай. М. Вінниця. 3. Коровай. С. Лісоводи Городоцького р-ну Хмельницької обл. 4. Дивень. С. Комишувате Донецької обл. і. Весільне печиво 5.«Голубки». М. Жидачів Львівської обл. 6. Коровай. С. Прокурава Косівського р-ну Івано-Фраикіеськоі обл. 7. Калач весільний. С. Прокурава.

 

 

 

Масниця

 

Додаток 2

 

 

Електронна читанка

 

... Серед описів народного побуту кінця XIX ст. часто зустрічаємо такі: «У пісні дні їдять картоплю, капусту, огірки, пшоняну кашу і солону рибу, свіжої риби діста­ти ніде, та й купують її селяни неохоче, бідні взагалі часто харчуються однією пшоняною кашею і квашеною капустою», «щоденна їжа у пісні дні: борщ, зварений з хлібним квасом, квашеними буряками з капустою або домішкою кришеної картоплі, в борщі у багатого — ложка конопляної олії, а в бідного сього нема» (Чернігівщина). Таких прикладів можна навести ба­гато.

Урізноманітнювали смак їжі буряковий квас та сирі­вець, якими запивали картоплю й кашу, розводили хрін тощо. Мало не щодня в піст варили узвар. Особливо часто в піст готували урду («гурду» — Поділля, «вурду» — Волинь, Полісся, «юрду», «урду» — Лівобереж­жя). Підсмажене конопляне сім'я розтирали макогоном, заливали водою й варили. Навар, що піною піднімався у горщику, знімали, ним заправляли кашу, картоплю, га­лушки, змащували й начиняли вареники тощо. Україн­ські селяни «вважали цю страву ліками і від душі її схвалювали» (Артюх Л. Ф. Українська народна кулінарія. - К.,1977)

 

 

І без того мізерне харчування селян відчутно погір­шувалося під час постів. У деякі пісні дні забороняло­ся вживати гарячу їжу (наприклад, у «жиляний понеді­лок», перший понеділок великого посту), перебивалися пісними прісними коржами, печеними в попелі або на чистому поду (без краплини жиру), а також хріном і редькою. У деякі пісні дні («страсна п'ятниця» і субота перед паскою) слід було повністю голодувати, що особ­ливо негативно відбивалося на здоров'ї людей, оскіль­ки через день після постів наставало велике свято, під час якого обмежень в їжі не існувало. Такі різкі кон­трасти в харчуванні нерідко приводили до шлункових розладів і навіть смерті.

З купованих продуктів під час посту найбільш поши­реним був просол, який переважно вживався заможни­ми людьми. Купували його діжками більшого або мен­шого розміру, залежно від достатку. У промислових рибних районах купували і свіжу рибу, але це було при­вілеєм багатих селян, і то лише на свята, що припада­ли у піст — святий вечір, хрещення та ін. Свіжа риба в піст була досить дорогою — від 4 до 15 коп. 'за фунт251, тоді як після  посту  ціни  на  неї  падали  навіть до 2              коп. Особливо тяжко переносили піст незаможні се­ляни, які не мали запасів ні просолу, ні в'яленої або су­шеної риби.

Найбільш поширеними стравами в піст були борщ (з грибами, рибою або просто з олією), капуста з олі­єю, картопляні, горохові та круп'яні юшки (з остан­ніх найбільш поширеною були куліш і ячна юшка з грибами), варена картопля, лемішка, кваша, кисіль, га­лушки, горохляники, каші, по неділях пироги з кашами, горохом, квасолею, картоплею, капустою або вареники

3 такою ж начинкою. Як додаток до їжі пісної, бідної на вітаміни й прісної, вживали багато хріну, редьки, квашеної капусти й солоних огірків. У зв'язку з цим ви­ник жарт, що й дзвони на дзвіниці у піст співають: «Хрін та редька, редька й хрін» (Полтавщина, с. Мгарь) . (Кожолянко Г. Народознавство Буковини. Народна їжа українців. Чернівці, 2000.)

 

 

Посту дотримувалися всі члени сімейства без винят­ку. В архіві Всесоюзного географічного товариства зу­стрічаємо запис, що стосується 50-х років XIX ст.: «Ді­тей малих бережуть, щоб не оскоромити, у великий піст це — великий гріх» Молоко заборонялося пити на­віть матерям-годувальницям. Виняток був лише для не­мовлят, годувати яких молоком і молочними стравами не вважалось гріхом. На початку XX ст. часто зустрі­чаємо записи такого характеру: «У неділю знову загов­ляють «на великий піст», під час якого не дають скором­ного найменшим дітям, смертність яких в цей час знач­но підвищується». З часом суворий пісний закон нерідко порушувався на користь дітей до 6—7 років. Скоромні страви, які «дозволялися» такими порушеннями, були лише молочні, м'ясо ж ли­шалося під суворою забороною. Хворі не користувалися ніякими привілеями, за рідкісними випадками: «Як ду­же слаба людина, то хто з рідних піде до батюшки, по­просить слабому дозволу їсти, батюшка дозволить, тоді слабий їсть скором, а батюшка за його одмолиться» ,— записано у етнографічних матеріалах В. Кравченка з с. Солотвин Бердичівського повіту.(Кожолянко Г. Народознавство Буковини. Народна їжа українців. Чернівці, 2000.-79с.)

 

 

Печуть коровай переважно в четвер і виробляють його круглої форми .  На пареному молоці розводять закваску, що залишилася з попереднього разу від випікання хліба. Дають сіль, цукор, 2-3 яйця і половину муки ( 1 літру ). Тісто підкисало, після чого додавали решту муки (1 літра), вимішували і знову ставили підкисати.

 Після цього тісто клали в форму (при цьому залишаючи трошки тіста для прикрас), палили в печі, вигортали грань, мастили коровай яйцем і пхали  в піч на 15 хвилин, щоб тісто пригнітилося ( припеклося -  М. П.). Вийнявши з печі зверху коровай прикрашали різними фігурками.

Тісто з якого виготовляли прикраси не мастили яйцем, тому вони виходили білими. Виробляли фігурки молодої, молодого, двох коней, двох старост, дружок та брами. Пізніше навколо цих фігурок робили ще віночок з барвінк.

Перед тим як посадити  другий раз долюв пєц, господиня коровай благословляла :

                                  Нехай Бог благословляє

                                     Аби добрий виріс

                                     Аби файний був. ( с. Бертишів)

Через годину засували грань, щоб підтримувати температуру в печі. Витягуючи з печі і ставили для охолодження, але не витягали з форми, обводили ножем, щоб відстало тісто від країв і витягали коли вихолоне.

       На дно короваю клали гроші, яйця, шматочки шоколаду, горіхи (арахіс).

В п’ятницю відбувався обряд вінкоплетіння, на який збиралися самі жінки і виплітали молодій вінок на голову з барвінку, до якого пришивали стрічки різних кольорів.

Перед тим як розпочинати плести вінок, на стіл ставили колач ( житній хліб, округлої форми, навкруг виплетений косою, всередині з діркою, куди запихали гроші. На весілля колачів пекли багато, тому що вони були присутніми чи не у всіх обрядах під час весілля - М. П.). Перший пучок барвінку з  кого починали плести вінок, передавався з рук в руки, і його цілували.

Коли плетіння вінка завершувалося, його міряли на першу дружку, після чого клали на калач, який батько молодої брав  в руки і благословив доньку:

Най тебе Бог благословить.

Я тебе благословлю,

І добрі люди .  ( с. Лисків )

Те саме говорили  мама, баба, дідо.

Після цього накривали столи. Перше подавали салати: вінегрет, мізерія, печені пироги з мачінкою ( сметана з сиром -  М. П. ), бігус, засипану капусту. Капуста на весіллі, як  і в багатьох інших районах України  – остання страва:

Ой вже буде кінець обіда,

Ой вже буде кінець обіда,

                                       Як вже капуста їде . ( с. Репехів )

 

На другий день молодий приходив до молодої. Дружки несли сорочку, продавали молодому та вели його до молодої разом з гостями. Вдома в нареченої її батьки благословили двома калачами молоду пару на щастя, здоровя, щасливу сімю.

Як виходили до шлюбу, молода мала на руках два великі колачі. Мати і батько тримали також над дверима колачі і молода пара проходила попід них.

Під хатою мати молодої обсипала молодят пшеницею, а її чоловік з-заді кропив свяченою водою. Це робилося для того, щоб забезпечити добробут молодій парі.

Після шлюбу, на подвірї в церкві молодята різали один калач і роздавали всім присутнім гостям  з медом.

        Коли приходили з шлюбу молода тримала на руках калачі, мама заводила її за стіл і за ними ішли всі гості  

Кількість весільних страв залежала від рівня майновитості господаря. Вважалося що на весільному столі обов’язково має бути три страви: холодець – дригунець, бігус та капуста.

Холодець варили обов’язково на плиті, а не в печі. Робили його переважно зі свинини, рідше з курятини чи яловичини. Розливали у глибокі миски і ставили в холодне місце для охолодження

“Бігус” варять  на курячому розсолі куди додають відварені квашені буряки, порізані на кубики та приправляють різними спеціями – цибулею, перцем, сіллю

Капусту варять з квасолею або засипають її пшоном.

На весіллі страви подавали у три етапи:

  1. Холодне: вінегрет, “мізерія” ( різані кружечками огірки з сметаною - М. П.), “цвіглі” (буряк тертий з хріном -  М. П. ), холодець, заможніші господарі – ковбасу та шинку.
  2. Бульйон з локшиною або борщ, “бігус”, налисники з сиром, капустою чи м’ясом, пиріжки, голубці з картоплею і кишку.
  3. Капуста тушена чи з пшоном або “печеня”

        Печеню готовили з свинини. Мясо  різали, давали часник, цибулю, сіль, перець, трошки води і тушили. Окремо пекли млинець, 1,5 см. товщиною, до нього додавали часник, свіже молоко, сіль, перець, муку і поташ. Пізніше його різали на прямокутні кусочки 3 ×3 см. та змішували з м’ясом .

З безалкогольних напоїв на весіллі були компоти і настої з фруктів, вода, алкогольними – горілка та вино. Горілку на весіллі пили з однієї чарки, яка передавалася по колу навкруг стола. Якщо гостей  було багато, то за одне застілля гостю вдавалося випити 1-2 чарки .

Вина робили з різноманітних фруктів: вишні, червоної та чорної смородини, малини, агрусу, чорниці.

Якщо в господаря було багато вишень, то він робив такий алкогольний напій як вишняк,  який поширеним був не лише на Опіллі, а й в інших регіонах України. Для цього необхідно було наповнити вишнями скляний бутель на 3/ 4 обєму, та долити води до рівня вишень, зверху без помішування засипали цукор ( на 10 кг. вишень 2 кг цукру), горловину бутля накривали марлею та залишали в теплому місці на 2 тижні для бродіння. Далі розливали вино в пляшки, додаючи цукор в пропорції 1:10, закорковували і зберігали в прохолодному місці

Коровай різали перед посадом.

Традиційно дружба гуляв з долею ( брав у руки, та танцював -  М. П.), а потанцювавши різав її, тим часом гості співали :

           “А наш дружба долю крає,

             Золотий ножик має.

                       Край дружба долю рівно

             Край дружба долю дрібно,

             Аби було всім порівно” ( с. Трибоківці )

 Порізавши, дружба брав верх “долі” і втікав, лишаючи низ дружці. Після низки жартів та пісень він її повертав і дружка кожному давала шматок долі”:

             Наша дружка долю ріже,

             Наша дружка долю ріже,

                      Аж  їй з носа булька лізе  (с. Трибоківці)

 

На наступний день приходила молодої мама в гості до молодого, несла подарунки і їх ставили на колачі. В цей день молода виходила з калачами по молодого гостей, кланялася три рази і вела за стіл, де продовжувалася гостина (Воропай О. Звичаї нашого народу. Київ., 2006.)

 

 

До Різдва готувалися заздалегідь – ще від дня Спиридона (25 грудня).

6 січня українці нічого не їли до вечора, поки з’являлась перша зоря на небі (вірили, що саме в цей час народився Ісус Христос). Сама підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталась як справжній ритуал. За народними уявленнями, всі предмети, які торкались обрядового столу, набували чудодійної сили і відігравали роль важливого магічного або лікувального засобу. Церемонія підготовки до святкової трапези складалась із цілого ряду дій. Уранці господиня розкладала в печі вогонь дровами, які відкладали по одному поліну щоденно, починаючи від дня Спиридона. На Гуцульщині ще донедавна зберігався звичай запалювати «живу ватру» тертям двох полін. На ній готували святвечірні страви, а вогонь підтримували постійно аж до Йордану.

Залежно від місцевих традицій і достатку родини кожна господиня намагалася приготувати від 7 до 12 пісних страв. На Гуцульщині готували вечерю переважно з семи, дев’яти або дванадцяти страв. Особливе місце в обрядових діях гуцулів займав ритуальний хліб. В борошно для нього замішували по ложці кожної страви, що подавались на Свят-вечір. Цей калач мав особливу здатність: за його допомогою можна було оберегти худобу від впливу злих сил. Схожою була традиція в бойків: тут ритуальна вечеря складалася з дев’яти або дванадцяти страв, серед яких хліб з часником, варені боби, пироги з маком і картоплею, голубці з вівсяних круп, варена картопля з олією, вівсяна каша, киселиця, варені гриби, заправлені олією і цибулею, буряковий борщ, кутя. Роль ритуального хліба тут відігравало спеціальне печиво – «кричун» («корочун», «карачун», «керечун»). У тісто «карачуна» також клали часточку від кожної святкової страви, а по боках – зубці часнику. В обрядовому печиві майже повсюдно на Бойківщині населення вбачало надприродну чародійну силу. На Лемківщині, як правило, готувалась вечеря з дванадцяти страв, помащених олією. Тут зазвичай готували капусту, гриби, вівсяну киселицю, картоплю, біб, моркву, пироги, борщ з бобальками, пампушки, перлову кашу, левеш, кутю. На Опіллі також готували переважно 12 страв, обов’язково на олії. Серед всього різноманіття страв варто виділити «гамани» – пироги із сушених грушок. Варили також  компот з сушених яблук, груш і слив; пекли обрядовий хліб.

Однак найважливішою із страв була кутя. На Гуцульщині її називали «дзьобавка», а на Опіллі – «пшениця». Найчастіше – це грубо товчена пшенична каша, приправлена медом і маком. З цього приводу цікаву гіпотезу зустрічаємо в Р. Кайндля, який пише, що «не можна їсти цю кашу з маком, а лише з медом, а то в наступному році буде багато бліх». Зауважимо, що це повідомлення є поодиноким і не має підтвердження у дослідницькій літературі.

На Опіллі, як і на Гуцульщині, трапезу починали з куті. Господар кидав її до стелі – «сіяв пшеницю». Зафіксовані й випадки, коли «пшеницю» їли і підкидали до стелі вкінці. Відмінним був звичай  у бойків та лемків. Вони найперше споживали хліб з часником, «щоб ніколи не пекла згага». Часнику в обрядах горян надавалося великого значення, як оберегу від усього злого, символу життєдайної сили. Так, господар ділив хліб і давав кожному скибку з зубцем часнику, обмачаного в солі. Подекуди він частував усіх келишком вина чи напою з меду і бажав усім щастя та здоров’я. Неабиякого значення надавали часнику і жителі Опілля. Тут, зокрема, зафіксовано випадок, коли навколо миски з кутею на столі робили вінець з часнику.

Відтак, приступали до святкових страв. Всі їли з однієї миски. Першим частувався дід, а як нема діда, то батько, а потім мати і по старшинству усі члени родини. У селах Лемківщини клали на столі запасну миску й ложку для вбогого подорожнього. Згідно з давніми слов’янськими віруваннями, на цю ритуальну вечерю приходили і душі померлих членів роду, на що чітко вказують окремі обрядові дійства. Так, вносячи до хати прикрашений вівсяний сніп, запрошували на вечерю бурю, град, вовків, що можна вважати переосмисленим закликанням предків, для яких готували окрему «вечерю». Р. Кайндль стосовно цього пише, що «вони з’являться якраз опівночі, щоб скористатися цим». Гуцули найчастіше спеціально ставили на підвіконня по ложці куті. В гуцулів і бойків побутував також звичай набирати для покійників у новий горщик чи миску по ложці кожної страви ритуальної вечері. Знали цей звичай і лемки. Різниця полягає у тому, що на Лемківщині для померлих залишали по три ложки кожної страви, а вранці зібране давали коровам, щоб їм чарівниця молока не відібрала. На Опіллі для покійників залишали кутю, кусочок хліба і свячену воду. Все це ставили на столі або на підвіконні. На Гуцульщині таку «вечерю» накривали «першим» хлібом, тобто тим, який першим вийняли з печі. З нею і свічкою господар знову тричі обходив за рухом сонця хату, ставив горщик на святковий стіл, запрошував до вечері душі померлих. Такою ж «вечерею для померлих» обмінювалися з сусідами або родичами. Ложки, якими користувалися під час трапези, залишали немитими до наступного ранку, бо ними начебто мали користуватися душі покійних. Про присутність останніх на ритуальній вечері свідчить і той факт, що навіть після вечері в гуцулів ніхто не мав права присісти на лаву, не подувши на місце, на яке сідає, щоб «не присісти» чиєїсь душі.  (Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. – Київ: Обереги, 1994. – Книга 1. – Т. 1. )

 

Сім тижнів перед Великоднем триває Великий піст (Чотиридесятниця). У церковній інтерпретації він завжди мав велике значення як період спокути, покаяння в гріхах чи негідних людських вчинках. Піст зобов’язував не лише припинення забав, але й обмеження споживання їжі, зокрема м’ясних і молочних страв, жирів (крім олії). Протягом Великого посту особливим в українців був їхній раціон харчування, якому надавали великого значення. в цей період зазвичай готували кашу, голубці або пляцки з тертої картоплі, юшку, пісний борщ; варили або тушили на олії капусту, пекли картоплю; сушили грушки, сливки, гриби тощо.

Так, гуцули перший тиждень Великого посту називали «Федоровим». На Лемківщині перший тиждень посту називався «Федоровицею». У цей період лемки Пряшівщини не споживали вареної страви, а їли печену картоплю, сушені фрукти. Лемки північної частини Пряшівщини їли печену картоплю, запиваючи її розсолом з капусти («варом»). Як і на Гуцульщині, жінкам у цей тиждень не можна було прясти, скубати вовну. Цікавим є той факт, що чоловіки складали прогноз погоди на цілий рік: понеділок – погода під час сіяння зернових; вівторок – на садження картоплі; середа – сінокоси; четвер – на жнива; п’ятниця – копання картоплі; субота – сіяння озимини.

Перший день «Федорового» тижня в Україні називали «жилавим» понеділком, або «чистим», оскільки в цей день жодних страв не готували. Їли лише тертий хрін з буряковим квасом та житні коржі – «жиляники» або «жилавники». Вірили, що вони надають людям силу і витривалість на весь період посту. Саджаючи їх у піч, господиня клала на кожний хрестик із соломи. Залежно від того, як випікалися «жилавники», ворожили про здоров’я членів сім’ї в майбутньому. У деяких місцевостях старші намагались взагалі утримуватися від будь-якої їжі, окрім пісних страв на вечерю.

Існував ще один дуже цікавий звичай «полоскати зуби» і випарювати горщики, щоб у них не залишалося нічого скоромного. Ці ж звичаї зафіксовано і на Опіллі, при чому зуби полоскали маком – «щоби не боліли». Тут також існувала заборона що-небудь позичати з дому в цей день. Відоме повір’я, згідно з яким за допомогою сиру, що виполіскували із зубів після масляничних страв у жилавий понеділок, якщо його носити протягом семи тижнів загорнутим у ганчірку під правою рукою, можна було побачити на великодній всеношній усіх сільських відьом.

Четвертий тиждень Великого посту називали «хрестопоклонним». Цікавий звичай закріпився за середою цього тижня, яку називали «середопістям», «середохресною» або «хрестцями». Основна ритуальна прикмета середохрестя – виготовлення обрядового печива з пшеничного борошна у формі хрестиків. Вірили, що ці хрестики позитивно впливали на врожайність зернових, надавали силу землі й людині. Цікаво, що частину печива з’їдали в той же день, а частину – заривали в зерно, призначене для весняної сівби. Під час сівби брали «хрестці» у поле: частину з’їдали, частину закопували – «щоб нива краще родила». За іншими даними, коли їхали уперше в поле сіяти, брали з собою найбільшого хреста. Хрест клали посеред ниви і, коли доорювали до нього, з’їдали, а шматочок приносили додому і давали дітям. Пильнували, аби хреста на полі хто не з’їв, бо то погана ознака – на недорід. У гуцулів, до прикладу, спеченого хреста дають коровам, що мають телитися.

Сьомий тиждень, яким закінчувався Великий піст, як в Карпатах, так і на Опіллі називали «великоднім» або ж «страсним», оскільки Христос перед смертю пережив багато страстей, особливо у четвер, коли був розп’ятий і помер на хресті. Ввечері в церкві відправляють «страсті».

Важливим моментом у підготовці до свята був ритуал випікання паски, який припадав звичайно на п’ятницю або суботу, і супроводжувався різними ритуальними дійствами: особливою заготівлею дров, очищенням пікної діжі й учинення тіста, розпалюванням печі «живим вогнем», добутим шляхом тертя паличок чи кресива і тому подібне. Зауважимо, що на Опіллі паску пекли переважно в четвер. Цього дня намагались нікому не давати в борг, суворо заборонялося вилазити на піч. Приступаючи до готування паски, господині спеціально вмивались, одягались у святкове вбрання. На Бойківщині ґаздиня насамперед брала дрібне пір’я, засохле зілля і прикривала його посудом, у якому мала замішувати паску, примовляючи при цьому: «Ладь ся, пасочко, красна, як сонечко, пухка, як пір’ячко, а чистенька, як зіллячко». Паску саджали в піч з молитвою, що завершувалася словами «Христос воскрес». У бойків це робив обов’язково ґазда. Під час випікання паски чоловіків на Гуцульщині виряджали з хати дивитися, щоб ніхто чужий не потрапив у хату, бо міг би наврочити. Тим часом жінки перев’язували нитками ножиці, клали їх у постіль, примовляючи, що зав’язують серце своєму чоловікові. Поясами перев’язували гряди в кутку над постіллю. Все це, очевидно, мало сприяти любові та згоді між подружньою парою. Судячи з того, як випікалась паска, ворожили про добробут сім’ї в майбутньому. Так, запала у формі паска віщувала зле. У народі здавна існувала заборона, згідно з якою в жодному разі не можна було куштувати не освячену ще паску.

Необхідним атрибутом Великодня були також розфарбовані або орнаментовані курячі яйця. Серед інших слов’янських народів українці чи не найкраще зберегли до кінця ХІХ – початку ХХ ст. цю давню традицію розписувати і фарбувати яйце. На наш погляд, тут слід зауважити, що фарбовані яйця мали неоднакову назву на досліджуваних територіях:  на Опіллі – «галунки», а в Карпатах – «крашанки». Їх зазвичай фарбували в настоянці з лушпиння цибулі. Та особливо розвинутим було мистецтво писанки, відрізняючись в окремих регіонах кольоровою гамою, орнаментацією, назвами візерунків, технікою виконання. Орнаментика українських писанок надзвичайно багата. Поряд з геометричними візерунками вона відобразила широкий спектр народного світосприймання, включаючи космічні, міфологічні, релігійні символи; рослинні, зооморфні, антропоморфні та інші мотиви. Нанесені на шкаралупу за допомогою воску символічні візерунки й зображення таїли в собі магічну силу: образ Берегині як охоронниці роду, стилізовані рослинні й тваринні сюжети та зигзагоподібні лінії у формі безконечника – вічності життя, і нарешті, зображення півня – символу народження, оскільки він пробуджує своїм співом день і проганяє нечистих духів.(Максимович М. Дні та місяці українського селянина. – Київ: Обереги, 2002. )

 

 

Додаток 3

7 липня 2010 року

с. Кутрів  Горохівського р-ну Волинської  обл.

 

Інформатори: Грицюк Татьяна Володимирівна,  1927 р. народження,                Забчук Софія Петрівна, 1937 р. народження;

 

Якщо коровай не вдався то пекли інший, а той що залишився то їли, однак невдача сиволізувала скору біду. В одної жінки перший коровай не вдався то пекли другий,  після того перша дитина, дівчинка, померла, в неї.

Прикрашали коровай квіткою. Середину від коровая і квітку давали батькам, а підошву музикантам. Квітку ставили на покуттю разом з снопами, а через тиждень молотили.

Готували печеню, холодець, пекли мазурки - коржики солодкі, на гаряче робили кєшку, капусту, котлєти смажили з картоплею, а останньою стравою був кисіль. Колись робили і кашу гречану.

Коровайниці муку, яйця несуть з собою.

Давали три літри молока і муки що займе. Більше двох пачок дріжджів, жир, цукір. Перше з вечора розчиняла, а зранку місили, кликали жінок і місили. Гуски роблять – прикраси, шишки посередині, гесики різні. Пікся коровай дві години. Якщо розростався то розбирали челюсті.

Поруч з короваєм розробляли тісто на коровайці, яким пізніше обдаровували господинь.

Гесики мастили яйцем. Розробляли їх окремо і чекали коли вони трохи підрухаються, а тоді на коровай накладали.

Пхали в піч двоє, і місили парна кількість господинь.

Місили в нецьках. Як виймуть коровай то танцювали з нецьками. Лопатою якою витягали коровай треба було когось вдарити, на щастя молодятам.

Священникові пекли маленький коровай і саджали туди галістку - такий букет.

 

9 липня 2009 року

с. Новошино Жидачівського р-ну Львівської обл.

 

Інформатор: Зіняк Єфросинія Олексіївна, 1937 р. народження;

 

П. М.: (Полянська Марія ): [ … ]  Mи поговоримо про Ваш хліб, як Ви печете хліб, як його пекли коли Ви були маленькими?

З. Є. : Та так печут, як і я печу тепер. Розчинєли…

П. М.: А розчинєли не на дріжджах?

З. Є. : На дріжджах, але тоді то ше так раніше дріжджів не було, то квас робили, але всьо йно на початок то мусіло бути того трошки дріжджі щоб почати. Я нині дістала трошки дріжджі, я замісила, понакладала, але були такі деревяні діжі на ножках, які вичищали, але залишали такі трошки того тіста в тій діжі, накривали, присипали трошки мукою і то та розчина стояла до другого разу. І тоді другий раз вже як пекли то могли пекти без дріжджів. То розчинєли на воді чи на молоці, чи сироватці, чи праженім молоці то хто шо мав і муку туда сипали, як хто вмів так той хліб собі чинив. 

П. М.: Ще може Ви мені розкажете про такі страви, наприклад з тертої бульби, бульбяники, бульбєники?

З. Є. : Ну то ті во деруни тепер кажут, то скорше казали пляцки з тертої бульби.

П. М.: А їх тоді коли Ви були маленькою тоже пекли?

З. Є. : Тоже пекли.

П. М.: А на чому їх пекли?

З. Є. : Просто на кухні, тепер жарут на олії, на сковорідці, а тоді то просто на кухні. В кухні сі напалило, але перед тим помило і то треба було палити перед тим як напалило бо то сі потім не даст помити, на горячо вже не помиєте. Помили шоб була гаряча кухня і на ту кухню ставили і пекли.

П. М.: А давали туди щось?

З. Є. : До картоплі?

П. М.: Так?

З. Є. : Давали муку, сіль, цибулю, перець, яйця.

П. М.: А скілько яєць?

З. Є. : Залежно від кількості, якщо на одного чоловіка то одне яйце, а більше то більше, то можна три дати, а можна і без нього, воно не дуже втрачає свої якості. Як мают то ше сметану дают туда всередину.

П. М.: Нам сьогодні розказували шо в Вас на Івана роблять такі самі збитки як на Андрія?

З. Є. : Так.

П. М.: І на Василія, так?

З. Є. : На Новий рік, так.

П. М.: А які роблять збитки?

З. Є. : На Новий рік таких збитків не роблять, на Василия, але перебираютьсі в такі жиди то в тому селі шо я з нього родом то там такого не виділи, там такого нема, а тут перебираються. То берут навіть з такого домотканого полотна то колись такі верети шили, то хлопці позшивают до купи і натягают на себе таке довге, горби на плечох собі такі пороблять, а ту таку маску собі шиє шоб не пізнати його, капелюх на голову ну і ходять вечером перед Новим роком з 13 на 14, ходять, жартуют, дівчата до хлопців ну і хлопці до дівчат ідут і жонаті собі жартуют з ними, а в 12, між 11 і 12 годиною вони ідут то як ходєт колядувати то вони ходєт маланкувати під кожну хату в ночі. Тоді вибирают собі Маланку і ідут маланкувати, ну і за то люди платєт гроші, але то ті гроші ідут на церкву. Колись віддавали всі на церкву, а тепер трохи лишают собі бо то шось купуют до вертепу.

П. М.: А Василь і Маланка то хлопець і дівчина?

З. Є. : Нє, то два хлопці, дівчата не ідут. То маленького, біленького хлопця вдягнут за дівчинку.

П. М.: А на Андрія і Івана які збитки роблять?

З. Є. : А на Андрія то такі, комусь то там де дівчата є, а комусь то зі злости, то хто як, але то тепер такі во молоді хлопці то вони таке не роблять хіба шо там де дівчата є, або фіртку знімлєт, або хат у вимастєт чи шось на кoмин витєгнут то шо як кому.

П. М.: А вози на дахи затягували?

З. Є. : Нє, вози не затягували на дахи, але в нас таке розжоріжжє є то там носили хвіртке, стопці, вози, начиннє господарське,  а на горі то клали ще ящик, а в ящик квочку або пса припинали до того, а тепер то не роблєт такого бо то і хлопців нема, нема кому. Але як я сюди прийшла то таке ше було.

П. М.: А потім то тих жидів розстрілювали?

З. Є. : Так, то одного жида.

П. М.: То було таке як сценка організована?

З. Є. : Так, так.

П. М.: То вже над рано?

З. Є. : То вже як помаланкували то сі зійшли на площі ше поговорили, поколядували, зачепітсі, пожартуют і так шоб до обіда шоб сі всі розійшли. 11-12 година діда забили, в снігу запорпали і тоді встали всі разом заколядували і того жида з снігу від порпали. І разом заколядували і з ними ше ті люди були заколядували і тоді розійшлися по домах.

П. М.: А холодець в Bас як називався?

З. Є. : В одних то казали дриглі, а тут то кажут гошки.

П. М.: А чо гошки?

З. Є. : Не знаю, в нас казали дриглі, а тут старі люди кажут гошки.

П. М.: Шо в той холодець старалися дати?

З. Є. : Ну звичайно м'ясо як варили його.

П. М.: А яке м'ясо, якісь кості, ноги, вуха?

З. Є. : Та голову.

П. М.: А голову також давали?

З. Є. : Так, голову також давали. Кості то обов’язково мали бути бо не застине той холодець.

П. М.: А то в них шо є?

З. Є. : Ну в середині є як то сі каже, той шпік, шо сі виварює з костей і воно зато застиває.

П. М.: Скажіть, а бульбу в мундирі тут варили?

З. Є. : Варили.

П. М.: В печі, чи так в баняках?

З. Є. : В баняках на кухні варили.

П. М.: І потім з чим їли?

З. Є. : Їх очищали тоді, хто хоче то смажили цибулю до  них, часничком приправляли. А я наприклад любила її їсти саму тільки посолену, вона така смачна, поживна [ … ].

П. М.: А щось таке як кваша, то не варили в Вас?

З. Є. : Ні.

П. М.: А Ви може знаєте шо то таке руський борщ?

З. Є. : Ну та то такий во з капустою, руський борщ.

П. М.: Розкажіть мені про той борщ?

З. Є. : Та я не знаю, я його ніколи не варила, знаю шо з капустою варитьсі.  Капуста квашена, картопля, заправлялосі.

П. М.: А український борщ?

З. Є. : Ну, а український борщ то і мама Ваша знає.

П. М.: Ну, але є ше і польський борщ?

З. Є. : Ну, польський борщ, то називає сі, польський борщ то є квашений борщ.

П. М.: З пшоном?

З. Є. : Так .

П. М.: А український борщ який?

З. Є. : А український борщ так само, там квашений іде буряк і свіжий буряк іде, і капуста, картопля, морква, цибуля, сметанка.

П. М.: А масло колись виготовляли в масничках, так?

З. Є. : Так.

П. М.: А ви знаєте будову ступи?

З. Є. : Так.

П. М.: Яка?

З. Є. : Ну ступир.

П. М.: То та нижня частина так називається?

З. Є. : Так, та то називається просто ступа, а верхній той шо є то ступир називається, я ше на ній впихала ше до недавна пшеницю на кутю.

П. М.: То лише луска зчищається?

З. Є. : Так, Ви знаєте та кутя з тої пшениці навіть смачніша була.

П. М.: А колись муку то на жорнах мололи?

З. Є. : Мололи.

П. М.: А Ви маєте жорна?

З. Є. : Ні, не маю. Жорна німці всі позабирали. То колись жорна то всі мали. Нижній камінь то був вмурований, а верхній то так крутився то ті камені всі позабирали

П. М.: А може пам’ятаєте якусь пісеньку про жорна, чи може приспівку

З. Є. : То ше мій чоловік може пам’ятає, а я не памятаю.

П. М.: А до млина не возили?

З. Є. : Та ми і тепер возимо.

П. М.: Давайте ще поговоримо про Великдень, як  готувалися до Великодня, чи малювали галунки?

З. Є. : Малювали.

П. М.: Галунки?

З. Є. : Крашанки, писанки.

П. М.: А в котрий день?

З. Є. : В суботу перед Великоднем то був головний день для писанків, тоді ладували кошик.

П. М.: А коли святили, в ночі чи в день?

З. Є. : В ночі, то вже тепер то може бути рано бо священик має пару сіл.

П. М.: А в Вас хіба так не є що священик робе велику відправу, а тоді люди собі приходять і він святе паски?

З. Є. : Нє,  в нас так нема, в нас всі, все село іде і тоді починає сі відправа, і за утреня, і тоді іде освячення паски навколо церкви. На дворі престіл є з хоругвами, з Євангеліям. В церкві люди співають Христос Воскрес і всі разом тоді розходяться. То в місті, що читає молитву і кропить, і кропить, а в селі то то всьо разом.

П. М.: А не було такого, що після церкви то старалися чим по скорше до хати                    прибігти?

З. Є. : То колись так було, а тепер нє.

П. М.: А чо старалися прибігти?

З. Є. : Ну шоби скорше закінчити польові роботи. То колись всі були господарі, мали господарку, то навіть так було шо передавали через паркани, шоби скорше принести бо закі всі з церковних воріт вийдут то треба довго чекати, аби скорше закінчити з польовими роботами [ … ].

П. М.: А на Зелені свята то шо в Вас робили?

З. Є. : А на Зелені свята то ставили липу.

П. М.: А чо липу?

З. Є. : Не знаю, то такий звичай.

П. М.: А Ви не знаєте чим пояснювалося?

З. Є. : Ні, наприклад тут то ставили липу на воротях, коло дверей, в стайні, посеред подвірі і коло городу, а в нас в Володимирцях то такі вінки робили з кусків липи і швар, о такий швар, як листя гладіолусів то то такий самий швар був.

П. М.: Та то камиш в нас так називається.

З. Є. : Ну та, але в нас більше називається швар і прибивали до стіни і липи, або гілку липи і гілку клена, або з одної сторони прибивали гілку липи, а з другої гілку клена.

П. М.: А оті квіти, то нашо Ви робите?

З. Є. : Ну то є ше такий старий поганський звичай, ті Івани, але так заведено. То коли ми були ше діти то так раненько ставали, бігли в поле і збирали бо то треба було рано нарвати, а тепер то я вже ішла по обіді.

П. М.: То на Івана?

З. Є. : Перед Іваном, бо на Івана раненько то вони вже всі мають бути поприбивані. 

П. М.: А як було Спаса, то Ви робили на Спаса кутю?

З. Є. : Ні, в нас тілько роблять кутю на перший і на другий Святий вечір.

П. М.: А другий Святий вечір то як в Вас називається?

З. Є. : Та другий Святий вечір, щедрий вечір, щедрівка.

П. М.:  А другі свята як називаються?

З. Є. : Йорданські.

П. М.: Так і є Йорданські. А може Ардан?

З. Є. : Нє, так і є Йорданські. На Спаса, на Спаса то ще колись варили кутю, але не таку як на Різдво.

П. М.: А яку?

З. Є. : Просто на Різдво вона така як священна, як перша страва була, а на Спаса то вона могла бути з маком могла бути без маку, то вже одиниці, то вже не було так обов’язково як на Різдвяні чи Йорданські свята. Хто мав той варив, а хто не мав то й і так прожив.

П. М.: А кожної неділі в Вас в селі є звичай варити вареники?

З. Є. : Вареники, так.

П. М.: Кожної неділі?

З. Є. : Кожної неділі.

П. М.: А колись то ше був такий звичай, вареники зі сира робим і каша молочна і кава з молоком. А тоді ше так цукру не було то ше цукрові буряки виварювали, так на густо той сок і так тим соком заправляли шоб була солодка.

П. М.: А кава то ячмінна?

З. Є. : Ячмінна, ну то не раз то була куплена ячмінна кава, або ше свій ячмінь був, брали і сушили, жарили його.

П. М.: То кожної неділі?

З. Є. : Так, бо де то в будень хто так робив.

П. М.: А розсіл чи бульйон то варили на неділю?

З. Є. : Варили, юшка називали, юшка з курки. Та як були бідні, там жінка мала пара курок то вона не могла кожної неділі варити юшку.

То могло бути з макаронам, а хто не мав то і так обходивсі.

П. М.: А давали до юшки того макарону?

З. Є. : Так.

П. М.: А ше така страва шо бульйон брали і ше в нього тісто терли чи не терли, а скубали?

З. Є. : На молоці в нас таке робили.

П. М.: Так і шо воно таке було, як називалося?

З. Є. : Ну, та як тісто на молоці називало сі, або молочний суп називали, або підсуканець, називали колись ще підсуканець, то воно в руках так дробилося, таке плотне тісто.

П. М.: А як його робили?

З. Є. : Ну та так само, брали на яйці або трошки води то хто як міг і його місили, але не замішували на таке тісто плотне, але жиби воно так кусочками розходилося і кидали, закипіло молоко і на молоко кідали, то була така страва.

П. М.: А що їли в будень?

З. Є. : Логазу варили, з ячмінними крупами, засипали.

П. М.: А фасолю варили з цукром?

З. Є. : Ну та та з цукром чи з сіллю, то є хто як хотів, то яську.

П. М.: То Ви знаєте шо то таке?

З. Є. : Так  [ … ].

 

 

 

 

 

Додаток 4

 

Тестові завдання

 

  1. Що готували з м'яса? Способи збереження м'яса (со­ління, вудження-буження)?
  2. Які' страви готували з овочів та картоплі зокрема?
  3. Які страви готували з молока і молочних продуктів?
  4. Які страви вживали на родинах-хрестинах? Що було особливим, не зустрічалось при інших сімейних святах у їжі на родинах-хрестинах?
  5. Як переробляли зернові в домашніх умовах (кам'я­ними чи металевими зернотерками-жорнами)?
  6. Які страви готували під час сімейного свята — весільного обряду (на сватання, заручини, оглядини, для весільного столу, на похлібення-сміни)?
  7. Як готували весільні калачі? Хто їх готував, з яких продуктів і коли виткали весільні калачі?
  8. Які страви вживали під час похорону-поминок?
  9. Чи вживали їжу у день напередодні Різдва-Коляди? Якщо так, то які страви вживали?
  10. Які страви готували на Святу Вечерю, чи була встанов­лена обов'язкова кількість страв (12, 17)? Чим визнача­лась кількість страв, які є пояснення щодо цього?
  11. Як готували кутю, узвар та інші страви для Святої Вечері, з яких продуктів, які ритуальні дії здійснювали при приготуванні страв?
  12. Чи залишали святвечірню їжу на столі?
  13. Чи підкидали кутю до стелі, якщо так, то з якою метою?
  14. Якою була їжа наступного дня після різдвяної ночі?
  15. Чому називали перший сніданок на Різдво "розговінням"?
  16. Які страви готували на Новий рік?
  17. Які страви готували на водохрещенську вечерю?Чи була серед страв кутя?
  18. Які страви можна вживати, а які заборонено під час Великого посту?
  19. Чи були якісь дні, коли дозволялись певні відступи від посту або його послаблення? Чи допускалась для певних категорій людей відмова від посту?
  20. Що з їжі вкладали у великодний кошик, як його прикрашали?
  21. Які форми використовували для випікання пасок? Чим прикрашали паску зверху?
  22. Чи випікали жовту, білу і чорну паску?
  23. Як виготовляли писанки та крашанки?
  24. Яку їжу готували на Провідну неділю?
  25. Який обід влаштовували на цвинтарі?
  26. Чи була в цей день обрядова їжа "коливо"?
  27. Чи існував у селі обряд "ходити міряти жито" на свято св. Георгія (Юрія)? Які страви і як готували до цього обряду?
  28. Які страви готували до Зелених свят?
  29. Коли починався Петрівський піст? Як довго він продовжувався?
  30. Які особливості у стравах під час Петрівського посту?
  31. Чи влаштовували обід під час Купальського свята (Івана Купала)?
  32. Чи були якісь особливі обмеження у вживанні в їжу ягід до Івана Купала?
  33. Чи випікали спеціальне печиво до дня св. Петра?
  34. Чи відоме таке печиво як "мандрики"?
  35. Чи святили мак у церкві у день св. Маковея? Чи святили ще щось?
  36. Які страви готували до Спаса?
  37. Чи святкували в даній місцевості день Головосіки?
  38. Чи святкували  свята Покрови та Дмитрія?Які страви готують на обід у ці дні?
  39. Які види печива використовували при ворожіннях у свято Андрія і як їх готували?
  40. Які особливості харчування під час передріздвяного посту?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

doc
Додано
29 жовтня 2018
Переглядів
537
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку