План-конспект заняття гуртка «Юні музеєзнавці» з використанням цифрових технологій ТЕМА: «Імен таємнича влада»

План-конспект заняття гуртка «Юні музеєзнавці» з використанням цифрових технологій

ТЕМА: «Імен таємнича влада»

Мета: удосконалювати цифрові компетентності вихованців; уміння знаходити потрібну інформацію в інтернеті; розповісти вихованцям про значення імені в житті кожного з нас, історію

   виникнення і побутування імен, походження та зв’язок з історією народу;

   виховувати у гуртківців гордість за свій народ, почуття людської гідності.

   Обладнання : виставка книжок з даної теми,  вислови про значення імен, гаджети.

                                                                       Нема нагороди більшої, ніж ім’я,

Нема скарбу дорожчого над життя.

Бережи це.

                                     Расул Гамзатов

Хід засідання:

І. Оголошення теми, мети і завдання засідання.

Перед засіданням  гуртка Ви отримали завдання знайти за комп’ютером значення свого імені.

II. Сприймання і усвідомлення гуртківцями матеріалу.

1. Діалог з гуртківцями:

          ♥ - У кожного з вас є ім’я. Його вам дали батьки.  Чи подобається вам ваше ім’я?

          ♥ - Чи запитували ви, чому саме таке ім’я вам дали?   Чому саме  його ви отримали? (відповіді учнів).

Слово керівника гуртка:

         У безкінечному ряді живих істот людини наділена одним незвичайним правом: вона, і тільки вона, має привілей вибирати наймення – собі, дітям своїм, усьому навколишньому, містам, селам, річкам, звірам, рослинам…

           ♥ - А хто знає, як називається наука, яка вивчає систему особових імен?

Повідомлення гуртківця:

Наука антропоніміка (від грецького антропос – що значить людина і оніма – ім‘я) – частина великої науки, яка вивчає лише особові імена (індивідуальні імена, імена по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми тощо). Але антропонімія є частиною більшої науки про власні імена взагалі – ономастики, куди входять, крім антропонімії, географічні назви, найменування космічних об’єктів, назви літературних персонажів, клички тварин, марки машин тощо)

Діти шукають за гаджетів значення слова антропоніміка і доповнюють доповідача.

Педагог:

Ім’я, яке дають нам при народженні, - нехай випадкове, нехай не дуже вдале, нехай навіть нелюбе – міцно приростає до нас на все життя, стає невіддільним, зливається з нами. Але імена, які ми маємо на сьогодні, виникли не відразу: вони пройшли довжелезний шлях становлення, розвитку, змін.

Тож давайте пройдемо шляхом, яким прийшло до нас особове ім’я.

Перша сторінка «Дохристиянські імена»

Повідомлення  гуртківця:

Сучасними дослідженнями встановлено, що вже в кам’яному віці люди мали імена. У процесі суворої трудової діяльності у людини виникла потреба сказати щось іншим людям, а значить і необхідно якось їх виокремити.

Імена кожного роду за родового ладу були його власністю і не могли вживатися в інших родах того ж племені. Не могло бути також двох людей з однаковим ім’ям. Якщо імен не вистачало, їх можна було позичити в іншого роду. Після смерті людини, яка мала це позичене ім’я, його слід було повернути сусідам.

Система найменувань ускладнювалась уже за родового ладу. З’явились таємні імена, а також імена для повсякденного вжитку, були ще й родові імена. До того ж протягом життя людина могла змінювати ім’я або додавати нові імена.

Вважалося, що ім’я має велику магічну силу, тому навколо імен існувало безліч різних ритуалів.

Педагог:

    ♥ - де ми зустрічаємося із такими назвами: Ждан, Неждан, Третяк, Білаш, Нечай, Одинець? Та це ж українські прізвища!

А колись це були імена людей. Імена давалися не лише для того, щоб позначити чи виділити людину з-поміж інших, а й для того, щоб дати дитині охорону від злих, ворожих сил, які нібито могли загрожувати людині, та ще дати добрі побажання на все життя.

Повідомлення  гуртківця:

Ім’я вважалося частиною людини, точніше найтаємничішого і найціннішого в людині – її душі. Тому його слід всіляко оберігати, ховати від злих сил, цінувати. Люди мислили, мабуть, так: оскільки ім’я людини можна відділити від неї, як можна відділити волосся чи нігті, значить, можна цю часточку також використати для того, щоб нашкодити їй.

Постійний страх за себе, а  особливо за свою новонароджену крихітку був таким великим тому, що в уяві тогочасних людей їх  оточувала безліч різної нечисті, яка селилася в лісах, угорах, у річках та озерах, на болотах і навіть у житлах людей. До яких тільки хитрощів не вдавалися тогочасні батьки, аби захистити себе і свою дитину від усього злого! Найпростішим було – якомога рідше промовляти ім’я людини. Тому в день Нового року грузини  намагалися не називати нікого іменами; у абхазців чоловік ніколи не називав дружину її справжнім ім’ям; у Китаї ніхто не смів промовити вголос ім’я імператора (тому в історію вони ввійшли під «несправжніми» іменами). У багатьох народів не можна було вимовляти імені мужчини, який пішов на полювання або на війну. З часом причини появи цих забобонів забулися, з’явилася традиція.

Повідомлення  гуртківця:

Поширеним було й таке міркування: нечиста сила хоче дошкулити людині, забираючи в неї найдорожче – її рідну дитину. А якщо дитина чужа? Хіба за чужу дитину так болітиме душа, як за свою? От і з’явилися імена Найден, Підкид у слов’ян. Російські колоністи на Анадирі новонародженого приймали у рибальську сітку і говорили при цьому, що його зловили цією сіткою. На Україні побутує жарт: «Скоро лелека принесе братика або сестричку…» може, і це не прояв сором’язливості батьків, а відгомін стародавнього прагнення переконати нечисту силу в тому, що дитина чужа, принесена, підкинута (звідси, мабуть, старі імена Політко, Перевезень, Ненаш).

Повідомлення  гуртківця :

А ще можна було свою дитину начебто продати. Так на Прикарпатті існував давній звичай. Як у родині діти помирали маленькими, то батьки продавали – за одну крону – новонародженого чоловікові, діти якого були здорові і вже виросли. Існував цілий ритуал цієї купівлі-продажу: новий батько дитини стояв у дворі з хлібиною в руках; йому через вікно подавали дитину. Він брав дитину, промовляючи: «Ні батько, ні мати більше не будуть причетні до цієї дитини ні в цьому, ні на тому світі!» Після цього  він вносив дитину в хату батьків, клав на стіл і казав дитині: «Рости, бо ти мій!», а батькам: «Виростіть його для мене!»

Часом батьки вдавалися до крайніх заходів – оголошували дитину мертвою. Дослідники вважають залишками такого звичаю деякі імена, наприклад, в арабів мусульманське ім’я Ямуш означає «мертвий»; російське прізвище Мертвого утворилося, мабуть, від давньоруського язичницького імені Мертвий.

Керівник гуртка:

Охоронними були й інші імена, які тоді давалися дітям: Мороз, Гроза, Буран – для того, щоб дитина не загинула від стихії. Вовк, Ведмідь – символи сили й довголіття. Давнє ім’я Вовк (Вульф) увійшло  як складова частина до цілого ряду сучасних германських імен: Рудольф, Адольф, Вольфганг, Арнульф, Вульфіна. У Болгар є ім’я Вилко (Вовк), у сербів Вук (Вовк). Охоронними були імена назв тварин – Лисиця, Кріль, риб – Сом, Карась, рослин – Береза, Плющ, птахів – Орел, Сова, комах – Муха, Комар, різних предметів – Кислиця, Кисіль.

Давали дітям ще й погані – грубі, образливі імена. Розрахунок був такий: що погано для людини, те погане й для нечистої сили. Звідси, мабуть, походять і ті – грубі і злі – імена, які зустрічаються в давньоруських пам’ятках: Некрас, Дубина, Нелюб, Нехороший, Дурак, Олух.

Повідомлення  гуртківця :

Як бачимо, великою в ті відділені від нас часи була сила імені, сила слова. Віра в можливість передати через слово, через ім’я якісь добрі чи погані якості, властивості породила імена-побратими в мовах багатьох народів. Називаючи дитину Добриня, Веселик, Добр, Храбр, Красава, батьки благали долю зробити їхніх дітей саме такими.

Побажаннями за своїм змістом були й імена типу Добромисл, Ліплослав, Владислав. У дохристиянський період поряд з простими іменами вживалися й складні, двохосновні, з другою частиною –слав, -мир, -волод, -гост, -бор (цікаво, що в цих «поганських» іменах згадувався Бог: Богдан, Боголюб, Богумила, Ярослав, Болеслав, Богуслав, Станіслав, Святого, Станіслав.

А ще поширені були найменування дітей за порядком їх народження. Первушка, Вторак, Третяк, П’ятунка, Шестуня, Семик, Семко, Осьмух, Дев’ятко.

Повідомлення гуртківця :

Досить довго трималося й своєрідне табу на імена: люди вірили, що через ім’я можна передати дитині певні якості тієї людини, яку звуть цим ім’ям. Довгий час вірили, що коли дитині дати ім’я когось із відомих у місті чи селі людей – п’яниць, злодіїв, ледацюг – то й дитина виросте такою ж. Звідси – намагання дати дитині ім’я хорошої, достойної людини. Мабуть, так поступово вкорінювалась традиція, яка жива й сьогодні –називати дитину на чиюсь честь.

Педагог:

Та це ще не все. Була велика група імен, про які ми сьогодні сказали б, що вони давалися дитині за певними особливостями зовнішності: Мал, Чорниш, Білий, Чорній, Худаш, Рябий, Веприк, Несміян. Камінь – міцний, твердий, довговічний камінь здавався людям втіленням усього того, чого бажали дітям. Ми й сьогодні користуємось цим іменем, коли називаємо когось Петро (гр. петра – скеля, камінь).

І все ж таки дивними були наші віддалені предки, коли називали власних дітей Трава, Осока, Пирій, Щавель. Ще важче уявити матір, яка б свою дитину назвала Кащей. Нехай не Безсмертний, але ж Кащей! Виявляється, колись це було звичайне ім’я, тільки запозичене від половців: кош-чі – це «слуга в обозі».

Досі  була мова переважно про чоловічі дохристиянські імена. А якими ж були імена жінок? Голуба, Добрава, Ждана, Любава, Малуша, Смиренка, Чорнявка, Милава, Людмила.

Та ось приходить Х століття, а з ним – в роки правління Київського князя Володимира Святославовича – християнство.

Друга сторінка «Календарні імена»

«Імен чимало дзвенить по світу дзвоном золотим»

                                                                   М.Рильський

Дітям дається завдання. Подивитися в телефоні, які імена називають календарними. Навести приклад календарних імен.

Повідомлення  гуртківця :

Із введенням християнства церква стала активно втручатися в усі прояви життя, поступово витісняючи з нього язичницькі обряди і звичаї. Велику увагу церковними приділяли наданню дитині при народженні християнського імені, вважаючи це способом прив’язати людину через ім’я до релігії. Усі ті імена, які жили серед населення до введення християнства, були оголошені «неправильними», язичницькими; «правильними» вважалися лише ті із них, що були записані в церковних Святцях (календарях).

Нові імена, як і нова віра, були чужими, незрозумілими, приживалися вони з великими труднощами. Документи свідчать, що східні слов’яни звичайно мали по два імені – одне християнське, а друге – старе, дохристиянське. Наприклад, «Представился князь Михайло, зовимий Святополк» «Се князь великий Гаврилій, наречений Всеволод» «Ім’я йому хрещене Яков, а мирське Творимир».

Керівник:

Календарними, канонічними, християнськими називають імена, які прийшли на нашу землю разом із введенням християнства.

Як відомо, в кінці Х століття Київський князь Володимир Святославович  прийняв християнство і почав запроваджувати його в державі. З Візантії прибули священики, які привезли з собою не лише культові книги, а й готові списки канонічних імен, узаконених християнською церквою. У списках зазначалося, у який день і якого саме діяча церкви вшановували. Склад християнських імен за походженням був досить строкатий: основна частина їх – це давньогрецькі, латинські та давньоєврейські.

Наші предки, як і інші народи, вірили, що душа людини тісно пов’язана з її ім’ям. Церква і це взяла собі на озброєння, твердячи, що в нехрещеній дитині немає душі, а охрещена дитина потрапляє під покровительство свого святого патрона. Спочатку вимагалося давати ім’я того святого, у день якого вона народилася. Пізніше можна було вибирати будь-яке ім’я від першого до восьмого дня народження дитини. Ще пізніше батьки мали право вибирати будь-яке ім’я, наявне в церковному календарі. До календарів увели навіть імена найвідоміших слов’янських князів – Олег, Ольга, Борис, Гліб, Володимир, Мстислав, В’ячеслав, Святослав, Всеволод, Людмила, Ростислав, Мечислав, Владислав). Але такі імена як Рогніда, Лада не ввійшли.

Для того, щоб мати найбільшу кількість святих-оборонців, дітям  могли давати декілька імен. Наприклад, Юлій Цезар насправді був Гай Юлій Цезар Октавіан  Август. Художник Пабло Пікассо офіційно звався Пабло Дієго Хозе Франциско де Паула Хуан Непомукено Кріспін Кріспіано де ла Сантісіма Трінідад Руїз і Пікассо. Богдан Зиновій Хмельницький.

Педагог:

     ♥ - уявіть, що вам запропонували вибрати ім’я вашим новонародженим сестричці чи братику. Яке  ім’я ви дали б їх з почутих на сьогоднішньому уроці дохристиянських імен  і чому?

     ♥ - а яке  сучасні імена ви дали б їм? Запишіть ці імена собі на листочку. Пізніше ми дізнаємось, що ви побажали маленьким діткам.

     ♥ - чи не хотіли б ви змінити власне ім’я? Чому? Якщо так, то яке ім’я вам подобається найбільше? Запишіть його на листочку.

     ♥ - а чи не зустрічались вам якісь незвичайні імена, не широко розповсюджені на території України?  Згадайте їх. Звідки взялися ці імена? (Луіс, Мадіна, Ельвіра, Жанетта, Лала, Ричард, Альбіна, Лаура  та інші.

      Часто у виборі панує ота всюдисуща мода і… - ніде правди діти! – примхи. Через те дехто із наших сучасників носить на диво химерні, а іноді й кур’йозні найменування, даровані їм батьками і модою.

Повідомлення гуртківця :

     Вже давно римляни й греки, йдучи за певним звичаєм, а, може, й хвилинною примхою, були понавигадували для свої спадкоємців велику кількість дивних наймень, скажімо: Васса, Аполлон, Цецілія, Ксантипа чи якийсь там Ардальйон. Наші «надінтелігентні» матусі й татусі часто дають ці імення сьогоднішнім малюкам, але їм, сердешним, і невтямки, що вони, вписавши такі наймення в документи, називають своїх спадкоємців іменами, значення яких українською відтворюються приблизно так:  Васса – пустеля, Аполлон – губитель сонячним світлом, Цецілія – підсліпувата. Не всі, до речі, знають, що Клавдія означає кульгава. Адам — болото, глина; Роман — римлянин; Аркадій — пастух; Агнеса — вівця; Марія — має в єврейській мові понад 60 значень, серед яких горемика, запекла, настирлива, вперта тощо; Лія — телиця; Антон — вступаю в бій; Артур — ведмідь; Григорій — не сплю; Марко — молоток; Омелян — суперник; Онуфрій — маю віслюка; Панас — безсмертний; Пилип — любитель коней; Інна — плаваю; Нонна — дев’ята; Тамара — фігове дерево; Ксенія — чужоземка; Анастасія — ожилий мрець. Принаймі такі факти наводить автор статті «Символіка рідних імен». Як би там не було, але з часом ці чужі для слов’ян імена прижилися на відміну від рідних родових.

Не менше таких смішних за значенням наймень мали всі народи Європи й інших континентів. Багаті на них були й наші предки.

На жаль, забулися  імена з красивим значенням та з мелодійною звуковою формою – Пульхерія – прекрасна, Євдокія – лагідна, доброї вдачі.

Повідомлення гуртківця :

За інформацією прес-служби Міністерства юстиції, протягом 2008 року в Україні були популярними близько 20 імен. На цьому наголосив міністр юстиції Олександр Лавринович з посиланнями на дані органів реєстрації актів цивільного стану (рацс) Міністерства юстиції України за минулий рік.

ЗАВДАННЯ: знайти за допомогою гаджета найпоширеніші імена в 2023 році.
Торік найпоширенішими жіночими іменами в Україні були Софія, Соломія, Злата, Дарина, Катерина, Мирослава. Хлопчиків часто називали Андрій, Богдан, володимир, Іван, матвій, микола, Ярослав. Залежно від регіону були поширені також імена Богдан, Назар, Арсен, Тарас, Зоряна. Повідомлення гуртківця :

Сьогодні ми спостерігаємо, як повертаються старі, давно забуті імена, які були в ходу в ХIХ - початку ХХ століття. З чим це пов'язано? Можливо, зі сплеском інтересу до історії країни в цілому і своєї сім'ї зокрема. Дітям часто дають не просто рідкісні, незвичайні імена, а називають їх на честь бабусь, дідусів, а частіше навіть прадідусів та прабабусь. Наприклад, за визнанням батьків, які реєстрували своїх дітей у 2023 р., Влас, Савелій, Матвій, Захарій, Агата, Таїсія, Уляна були названі на честь прабабусь і прадідусів.
Такий підхід до вибору дитячих імен зараз нерідко демонструють відомі, популярні особистості.

Тепер все менше дивуєшся, спостерігаючи, як у пісочниці поруч з Настею, Сашкою (частіше дівчинкою, а не хлопчиком), Максимом сидять Антоніна та Платон, а навпроти у візках мирно сопе Тимофій і Прохор.
Якщо такі імена самі по собі можуть комусь здатися «древніми», то поєднання з ім’ям по батькові робить їх «надсучасними». Судіть самі, коли, в якому столітті міг з'явитися на світ Влас Олегович, Митрофан Вадимович, Агафія Віталіївна, Платон Альбертович? Тільки на рубежі 2 і 3 тисячоліть.
Можливо, через кілька десятків років подібні поєднання імен з іменами по батькові звучатимуть звично. Але зараз це - екзотика. А чи завжди вона виправдана, покаже час.

Третя сторінка «Значення імен»

Не звіть мене журавликом, щоб я не журився,

А звіть мене веселиком, щоб я веселився.

                                                       А.М’ястківський

 Звідки ваше ім’я? Розповіді учнів про свої імена. 

Антон

Ім’я Антон – одне з тих імен, що досить швидко поширились по всій Європі. Одні вчені вважають, що ім’я Антон – родич грецького слова  антос, яке на українську мову перекладається як квітка, тобто квітучий. Схоже й жіноче ім’я Антоніна.

Артем

 Походить із грецької мови, що означає неушкоджений, сильний.

Анжеліка

     Від грецького слова, що перекладається як ангел,

Віктор

Народилося це ім’я  в далекій римській землі. Його  першоосновою є латинське слово  вікторія – перемога. Тобто Віктор – переможець. У давньому Римі слово віктор найчастіше можна було почути в тріумфальні дні повернення з битви знаменитих полководців-переможців. Усі римляни зустрічали їх тоді радісними вигуками: «Аве, віктор!» - «Ми вітаємо тебе, переможцю!».

Віталій

Не один із нас здивується, коли почує, що ім’я Віталій чи Віталіна і слово вітамін – родичі. А тим часом це справді так. Чому? Та тому, що в основі цих слів лежить латинське слово – віта, тобто життя.  Ім’я було запозичене з грецької мови разом із прийняттям християнства.  Отже, сучасне Віталій означає «життєвий». Таким чином, це ім’я було ніби своєрідним талісманом: називаючи так сина, батьки тим самим бажали йому довгих років життя.

Валерія

Ім’я Валентин, Валентина, Валерій, Валерія походять із одного кореня латинського слова валетніс (здоровий, сильний, міцний). Валерія звуковою формою скидається на латинський інфінітив валере – будь здоровою, сильною, міцною. Це теж охоронне побажання  дитині.

Єгор

Від грецького слова, що означає землероб.

Іван

Іван, Янка, Ованес, Ян, Хан, Йоганн, Жан-Жак, Джон Джованні, Януш, Шон, Януш. Що спільного між цими іменами?  Якщо всі ці імена зукраїнізувати – кожне ім’я стало б – Іван.  Історія імені Іван – це частина історії мови багатьох народів. Уперше схожим іменням почали називати своїх синів євреї – Іоган, що у вільному перекладі можна передати таким фразеологізмом: Іо  (Ягве, бог) змилостивиться (дарунком), чи: божа милість, благодать, дарунок. Таке ім’я викликало повагу – бо людинв, хоч навіть тільки ім’ям, стояла близько до бога.

Іоганн у грецькій мові перетворилося на Іоанес і через церковнослов’янську форму Іоан дійшло до нас уже як Іван. Початкову літеру цього різні народи і в різний час сприймали по-різному, тому з’явились різні імена. Отже, Іван – Бог змилостивився, милував.

Інна

Інна, Римма – досить молоді імена, але за походженням досить давні. Звучать вони ніжно й лірично. Хоча колись це були чоловічі імена, бо  в «Житіях» записано, що були три учні родом із Скіфії. Кожний з них, мов той гірський2 потік, нападав і громив поганців, фанатично проповідуючи християнську віру. І за це поплатилися. Всіх трьох прислужники якогось царя уморозили в лід річки і всі три проповідники загинули. А імена залишились, та ще й перетворились на жіночі. Отже, Інна –  це «бурхливий потік»

Ірина

У перекладі з давньогрецького означає «мир, спокій»

Микита

Загляньте до словника грецької мови, і ви побачите там ім’я ніке. Це слово стало основою багатьох наймень, зокрема імен Микита, Микола, никіпір, Каленик. На давньогрецькій мові слово ніке, що в українській мові трансформувалось в мікі на відміну від російської, означало «перемога», тому ім’я Микита рівнозначне слову «Переможець»

Микола

На одному із всесвітніх фестивалів молоді зустрілась група юнаків з оізних країн. Потиснули руки і кожен назвав своє ім’я – Микола! Міклаш! Мікулаш! Ніколаус! Коля! Колетт! Ніколо! Клаус! І всі юнакі всміхнулись, бо незважаючи на деякі фонетичні відмінності, імена всіх тих хлопців були однаковісінькі за змістом. Основа їх – давньогрецькі слова  - Ніке – перемога, лоас – народ, що в перекладі з української означають «переможець народів».

Наталка

Рід свій Наталка виводить із далекої Римської імперії. Наталіс  по-латинському означає «належний до дня народження, народжений», а в опредмеченій формі – навіть день народження, бог народження, геній.

Оксана

Це ім’я залетіло до нас за часів Київської держави із Греції через Візантію. Спочатку воно звучало як Ксенія, Ксеня, що й передається словами: гість, гостинна, чужоземка.

Олександр

Ім’я складається  із двох грецьких слів: Олексо – захищаю, інколи – допомагаю та андрос, що означає людини, муж. Олександр також по-українському перекладається, як людина, що захищає, або ж як захисник людей.

Ім’я носило багато видатних діячів всього світу: Олександр Македонський, Олександр Невський, Олександр Пушкін, Олександр Довженко тощо. Полюбляли його й короновані  володарі – царі.

Олексій

Основою імені Олексій стало грецьке слово Олексо – захищаю, а також охороняю, відбиваю напад, запобігаю якомусь лихові. Досить популярне серед інших народів: у росіян – Алексій, молдаван – Алексіє, алтайців і хакасців – Єлексей. Співзвучне або як варіан Олекса.  Таким був карпатський опришок Олекса Довбуш.

Руслан

Прибуло ім’я до нас із країн Далекого Сходу, з тюркської мови. Основою його, на думку дечких вчених, стало слово Аслан (лев).інші вчені ведуть рід цього вмення від імені легендарного іранського богатиря Рустама (на арабській Ротстахм, де руст  означає зріст, а там – сила. Це ім’я носять багато героїі\в казок та легенд.

Сергій

В останньому сторіччі це ім’я ввійшло до ряду  досить поширених. Примандрувало воно до нас із давньої Римської імперії, де чимало родин носили його як родове наймення Сергіус. Дехто з мовознавців розшифровує те наймення як «високий, високопоставлений, вельмишановний».

Яна

Давньоєврейське ім’я Яна, Яніна, що означає Богом дана, милість Божа.

Ярослав

Почувши ім’я Ярослав, ми відразу звертаємо увагу на другу частину імені – слав, розуміючи, що це ніщо інше, як слава, щось знайоме вчувається і в початковій формі: яро. Воно нагадує нам слова : ярина, ярий, ярка, яра пшениця та інші. І стає зрозуміло: наймення Ярослав не грецьке, не латинське чи якесь там інше, а наше, слов’янське, тільки складене з двох слів. Оте давнє Яро- в перекладі на сучасну  українську мову означає: суворий, грізний, пізніше воно придбало ще й значення весняний, а в деяких слов’янських мовах навіть: палкий, буйний, енергійний, швидкий, одухотворений.

     Перша частина імені Яро- походить від назви давньослов’янського бога Сонця – Ярила.

Юрій

Від латинського слова, що означає землепашець.

Керівник : допомагає визначити значення імен, які вибрали для братика чи сестрички чи то й для себе учні і записали на листочках.

Четверта сторінка  «Ім’я  - на все життя»

                                      Яке глибоке щастя – жить,

     Буть гідним імені людини

                                                       М.Рильський

Керівник: Кожен із нас із своїм ім’ям має прожити життя, і всі наші звершення, усі наші діла, хороші й погані, стають відомі людям через наше ім’я.

     ♥ - як ви розумієте вислів «бути гідним імені людини»?

     Побажання учням  бути гідними власного імені.

ЗАВДАННЯ: за допомогою гаджетів знайти відомих людей – ваших тезок.