План уроку виробничого навчання «Витрати на виробництво їх класифікація за П(С)БО.»

ДНЗ»Крижопільський професійний будівельний ліцей»

Майстер виробничого навчання            Малютяк Г.О.

__________________

 

ПЛАН УРОКУ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ

 

Група № 32

Професія: «Оператор комп’ютерного набору. Конторський (офісний) службовець (бухгалтерія).»

Тема: «Облік витрат.»

Тема уроку: «Витрати на виробництво їх класифікація за П(С)БО.»

Мета уроку:

Навчальна:

• Формування основних знань та понять в організації обліку витрат на виробництво;
• Опанування прийомів класифікації витрат на виробництво;

Розвивальна:

• Сприяти логічному мисленню;
• Розвивати увагу, пам’ять;
• Розвивати вміння порівнювати набуті знання,вміння аналізувати;
• Розвивати пізнавальну активність та самостійність;

Виховна:

• Виховувати пізнавальну зацікавленість до предмету та привчати працювати творчо;
• Прищепити почуття відповідальності, порядності та  поваги до обраної професії.

Тип уроку:урок засвоєння нових знань

Методи проведення: наочні методи, практичні методи, словесні, пояснювально-ілюстративний метод

Матеріальне оснащення: ПК, дошка

Міжпредметні зв’язки: економіка,діловодство.

 

Структура уроку

І. Організаційний етап (2 хв):

1.1. Привітання.

1.2. Перевірка присутності учнів.

1.3. Перевірка готовності учнів до уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань (10 хв):

2.1. Оголошення критеріїв оцінювання.

2.2. Інтелектуальна гра.

( В ході даного етапу уроку, учні,  даючи відповідь на запитання, отримують картки з балами, які при підведенні підсумків уроку будуть переведені у відповідні оцінки. Кожен з учнів має право отримати тільки один жетон з балом при умові, що відповідь правильна.)

ІІІ. Вивчення нового матеріалу (20 хв):

3.1. Повідомлення теми та мети уроку.

3.2. Виклад основного навчального матеріалу.

Витрати, що становлять собівартість продукції (робіт, послуг), відрізняються не тільки за своїм складом, а й за значенням у виготовленні продукції (виконанні робіт, наданні послуг). Наприклад, витрати сировини та матеріалів, заробітна плата основних робітників безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції. А ось загальновиробничі витрати пов’язані тільки з його обслуговуванням та управлінням.

Крім того, одну частину витрат прямо включають до собівартості конкретних видів готових виробів, а іншу частину (у зв’язку з виробництвом декількох видів продукції) — непрямо.

Ці та інші особливості викликають необхідність класифікувати витрати на виробництво за певними ознаками для правильної організації виробничого обліку та обчислення собівартості продукції (робіт, послуг).

Про таку класифікацію і піде мова в цьому розділі спецвипуску. Загальна класифікація

Для ефективної організації обліку та правильного визначення собівартості виробництва продукції (робіт, послуг) раціонально застосовувати класифікацію витрат за такими ознаками (див. табл. 4.1):

Таблиця 4.1. Класифікація витрат на виробництво

№  з/п	Ознаки	Витрати
1	За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат)	Витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби тощо
2	За видами продукції, робіт, послуг	Витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, деталі, вузли, замовлення, процеси тощо
3	За відношенням витрат до процесу виробництва	Основні, накладні
4	За способами віднесення на собівартість продукції (робіт, послуг)	Прямі, непрямі
5	За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат	Змінні, постійні
6	За єдністю складу (однорідністю) витрат	Одноелементні, комплексні
7	За доцільністю витрачання	Ефективні (продуктивні), неефективні (непродуктивні)
8	За відношенням до собівартості продукції (робіт, послуг)	Витрати на продукцію, витрати періоду
9	За періодами визнання (часом виникнення)	Витрати поточні, майбутніх періодів та майбутні витрати
10	За можливістю здійснення контролю за витратами	Контрольовані, неконтрольовані
11	За видами витрат (економічним змістом)	Витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції

Далі пропонуємо вам ознайомитися зі стислою характеристикою наведеної вище класифікації витрат.

Класифікація за місцем виникнення витрат. Як уже було зазначено, витрати на виробництво за місцем виникнення групують за цехами, дільницями, службами та іншими структурними підрозділами підприємства, тобто за центрами відповідальності, які виділяють у самостійні об’єкти обліку. Облік за центрами відповідальності «прив’язує» облік витрат до організаційної структури підприємства.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво підрозділяють на:

1) основне виробництво — цехи та дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (робіт, послуг), для випуску якої призначено підприємство;

2) допоміжні виробництва — виробництва, призначені для обслуговування основного виробництва інструментом, приладдям, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії, транспортними та іншими роботами і послугами (інструментальні та ремонтні цехи, транспортні підрозділи, лабораторії тощо). У складі допоміжного виробництва планують і обліковують також підсобні виробництва (за винятком підсобного сільського господарства) — лісопильне, цегельне тощо;

3) непромислові виробництва та господарства — непромисловий транспорт, житлово-комунальне господарство та об’єкти соціально-культурного призначення, підсобні сільськогосподарські підприємства та інші структурні підрозділи, які не беруть участі у виробництві.

Розподіл витрат за видами виробництв дозволяє визначити собівартість послуг допоміжних виробництв і включити їх до собівартості відповідних видів продукції (робіт, послуг) основного виробництва.

Зверніть увагу: структурні підрозділи певним чином співпідпорядковані (наприклад, «цех — дільниця — бригада»), тому й аналітичний облік за місцями виникнення витрат повинен будуватися за ієрархічним принципом.

Номенклатуру (перелік) місць виникнення витрат установлюють на певний період і затверджують наказом керівника підприємства про організацію бухгалтерського обліку. Установлення такої номенклатури дозволяє вже на початковому етапі бухобліку класифікувати витрати, що виникають у підрозділах підприємства, і забезпечувати диференційований розподіл понесених витрат на одиницю продукції, необхідний для точного калькулювання собівартості.

Класифікація за видами продукції, робіт, послуг. Ця класифікація ґрунтується на тому, що всі витрати, які включаються до собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг), групують за типами (серіями, групами) виробів або за окремими виробничими замовленнями. З її допомогою визначають економічну вигідність виробництва окремих видів продукції (робіт, послуг).

Класифікація за відношенням витрат до процесу виробництва. Щодо процесу виробництва або за техніко-економічним призначенням витрати підрозділяють на основні та накладні.

Основними є витрати, пов’язані безпосередньо з технологічними процесами виробництва.Накладні ж витрати обумовлені управлінням та обслуговуванням виробництва. Наприклад, заробітна плата основних робітників виробництва безпосередньо пов’язана з технологічними процесами виробництва продукції. А ось заробітна плата допоміжних робітників та апарату управління цеху пов’язана тільки з обслуговуванням виробництва і його управлінням. Тому першу групу витрат відносять до основних, а другу — до накладних.

Класифікація за способом віднесення на собівартість. Залежно від способу віднесення витрат на собівартість продукції (робіт, послуг) витрати бувають прямі і непрямі.

Прямими є витрати, що пов’язані з виробництвом окремих видів продукції або виконанням конкретних робіт і можуть бути віднесені на їх собівартість безпосередньо, без розподілу, за даними первинних документів. У більшості галузей промисловості такими витратами є, наприклад, витрата сировини, основних матеріалів, покупних виробів і напівфабрикатів, основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві, тощо.

Непрямими вважають витрати, які пов’язані з виробництвом декількох видів продукції (робіт, послуг) і тому мають бути відповідним чином розподілені за допомогою спеціальних методів. Сюди входять загальновиробничі витрати.

Зазначені витрати спочатку акумулюють на збірно-розподільчому рахунку 91 «Загальновиробничі витрати», а потім уключають до собівартості конкретних виробів за допомогою спеціальних розрахунків. Вибір бази розподілу обумовлюється особливостями організації та технології виробництва і встановлюється підприємством самостійно в наказі про облікову політику.

Зауважимо, що поділ витрат на прямі та непрямі має умовний характер. Одні й ті самі види витрат для одного підприємства можуть бути прямими, а для іншого — непрямими. Певною мірою такий розподіл зумовлений особливостями технологічного процесу та організацією виробництва. Наприклад, у галузях добувної промисловості, на підприємствах, що виробляють електричну та теплову енергію, усі витрати на виробництво є прямими. У тих же галузях промисловості, в яких з вихідної сировини і в одному технологічному процесі виробляють декілька видів продукції (наприклад, нафтопереробна промисловість), навіть витрати сировини та основних матеріалів вимагають непрямого розподілу.

Поділ витрат на прямі та непрямі не потрібно ототожнювати з поділом їх на основні та накладні. Адже нерідко основні витрати виходячи з конкретних умов доводиться розподіляти непрямим шляхом, а деякі накладні витрати відносити на собівартість продукції за прямою ознакою.

Класифікація за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат. За цією ознакою витрати поділяють на змінні та постійні. Натяк на їх сутність вгадується в самій назві.

Так, змінними є витрати, абсолютна величина яких змінюється (зростає або знижується) залежно від зміни обсягу виробництва. Узяти, наприклад, витрати сировини та матеріалів. При збільшенні обсягів виробництва підприємства збільшується потреба в сировині та матеріалах, що використовуються у цьому виробництві. А отже, зростають і витрати на них. І навпаки — зменшення обсягів виробництва призводить до зменшення витрачання сировини і матеріалів. У таку залежність потрапляють також витрати технологічного палива та енергії, відрядна заробітна плата праці робітників виробництва, єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ), що нараховується на неї, тощо.

Але зауважте: «змінна» схема «збільшення обсягу виробництва = збільшення витрат; зменшення обсягу виробництва = зменшення витрат» не завжди є пропорційною. Так, частина змінних витрат може зростати в меншій мірі, ніж обсяг виробництва, оскільки зі збільшенням обсягу виробництва створюються сприятливі умови для кращого використання основних засобів, палива, матеріалів, підвищення продуктивності праці, зниження матеріаломісткості продукції тощо. Тому правильніше вважати цю групу витрат умовно-змінною.

Постійні витрати — це антипод змінних витрат.

Типовими представниками постійних витрат є витрати на утримання апарату управління цехами, витрати на опалення та освітлення приміщень, амортизаційні відрахування (за винятком випадку, коли амортизація розраховується виробничим методом) тощо. Проте в деяких випадках зі зростанням випуску продукції (робіт, послуг) ці витрати можуть дещо зрости, але, оскільки це збільшення буває незначним, на нього можна закрити очі і умовно вважати такі витрати постійними.

Зауважте: при зростанні виробництва постійні витрати є важливим фактором зниження собівартості, оскільки вони залишаються відносно незмінними за абсолютною величиною і, відповідно, їх величина зменшується з розрахунку на одиницю продукції (робіт, послуг). Змінні ж витрати в загальному випадку зростають у прямій залежності від зростання виробництва, але розраховані на одиницю продукції (робіт, послуг) є постійною величиною.

Класифікація за єдністю складу витрат. За єдністю складу (однорідністю) витрати поділять наодноелементні та комплексні. Одноелементні витрати є однорідними за економічним змістом, тобто складаються з одного елемента витрат. До них належать, наприклад, витрати сировини та матеріалів, заробітна плата, витрати палива, енергії тощо. У свою чергу, комплексні витрати складаються з різних за економічним змістом елементів. Прикладом таких витрат є загальновиробничі витрати, до складу яких входять заробітна плата цехового персоналу, матеріали, використані на господарські потреби цеху, амортизація будівлі цеху тощо.

Класифікація за доцільністю витрачання. За цим критерієм виділяють ефективні та не­ефективні витрати.

Ефективні — це продуктивні витрати, передбачені технологією та організацією виробництва. На відміну від них, неефективні витрати — це витрати непродуктивного характеру, у результаті яких не будуть отримані доходи, оскільки не буде вироблено продукт. Такі витрати необов’язкові і виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

Обов’язковість виділення неефективних витрат обґрунтована тим, щоб не допустити проникнення втрат у планування та нормування, а наднормативних витрат — у виробничу собівартість.

Класифікація за відношенням до собівартос­ті продукції (робіт, послуг). За цією ознакою розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду. Розглянемо природу кожного з цих видів витрат.

Витрати на продукцію є витратами, що пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг) та становлять собівартість виробленої продукції (робіт, послуг) згідно з нормами П(С)БО 16. Складові виробничої собівартості наведено на рис. 3.1 (див. с. 12).

А ось витрати періоду таких «родинних» зв’язків з виробничою собівартістю не мають. Вони не включаються до виробничої собівартості і є витратами того періоду, в якому були понесені. До них відносять витрати на управління підприємством (адміністративні), на збут продукції та інші операційні витрати, а також нерозподілені постійні загальновиробничі витрати та наднормативні виробничі витрати.

Класифікація за часом виникнення. Залежно від часу виникнення і віднесення на собівартість продукції (робіт, послуг) витрати поділяють на поточні витрати, витрати майбутніх періодів і майбутні витрати.

Поточні витрати — це витрати на виробництво поточного звітного періоду, що мають бути включені до собівартості продукції (робіт, послуг), виготовленої протягом цього звітного періоду.

Витрати майбутніх періодів є витратами, які понесені в поточному звітному періоді, але підлягають уключенню до складу собівартості продукції (робіт, послуг), що випускатиметься в наступних звітних періодах. Як приклад витрат майбутніх періодів можна назвати авансові платежі з орендної плати, з передплати періодичних видань тощо.

Майбутні витрати — це своєрідне «дзеркальне відображення» витрат майбутніх періодів. До них відносять витрати, які в поточному звітному періоді ще не вироблені, але для правильного формування фактичної собівартості продукції (робіт, послуг) підлягають уключенню до витрат виробництва за поточний звітний період у плановому розмірі. Яскравий приклад майбутніх витрат — забезпечення на оплату відпусток.

Такий поділ витрат здійснюють для найбільш повного та рівномірного відображення в собівартості всіх витрат.

Класифікація за можливістю здійснення контролю за витратами. За цією класифікацією витрати поділяють на контрольовані та неконтрольовані. Розмежовуються вони таким чином.Контрольовані витрати можуть контролюватися працівниками підприємства. Витрати, що не піддаються такому контролю, вважаються неконтрольованими.

Класифікація за економічним змістом. За цією ознакою витрати групують за економічними елементами (що і скільки витрачено на виробництво) і за статтями калькуляції (на що понесені витрати).

Поелементне групування витрат показує, скільки вироблено тих чи інших видів витрат (матеріальних, грошових) у цілому по підприємству за певний період часу без розподілу їх на окремі види продукції та інші загальновиробничі потреби. При цьому не має значення, де вони виникли і на виробництво якого конкретного виробу використані.

Класифікація витрат за статтями калькуляції розкриває цільове призначення витрат і їх зв’язок з технологічним процесом.

IV. Узагальнення і закріплення знань (10 хв).

4.1. Інтелектуальна гра.

( В ході даного етапу уроку, учні,  даючи відповідь на запитання кросворду, отримують картки з балами, які при підведенні підсумків уроку будуть переведені у відповідні оцінки. Кожен з учнів має право взяти тільки один жетон з балом при умові, що відповідь правильна)

V. Підведення підсумків уроку та оцінювання знань учнів (2хв).

Оцінювання знань учнів з урахуванням карток з балами.(Якщо учень був активний на уроці можна додати картку на 2 бали, якщо не дуже активний – на 1 бал)

VІ. Домашнє завдання (1 хв).