Подолання емоційного вигорання у педагогів (семінар для вчителів)

Подолання емоційного вигорання у педагогів

(семінар для вчителів)

Мета: Ознайомлення присутніх з понятим професійного вигорання, його симптомами, етапами формування, причи­нами виникнення та засобами профілактики. З допомогою практичних вправ і аналізу отриманих в процесі роботи ре­зультатів, виявити та простежити проблему емоційного ви­горання у представників тренінгової групи.

Обладнання: маркерна дошка або ватмани для запису інфо­рмації; маркери, фломастери, кольорові олівці; папір формату А4; звичайні аркуші з зошита; таблиці «Поле самодіагностики».

План роботи

1.     Ознайомлення присутніх з поняттям емоційного виго­рання.
2.     Професійне і особисте в нашому житті. Виконання впра­ви на визначення їх  індивідуального співвідношення.
3.     Виконання вправи на визначення свого відношення до про­фесії та на виявлення «перекосів» в розподілі психічної енергії.
4.     Ознайомлення з трьома складовими синдрому виго­рання (емоційна виснаженість, деперсоналізація, редукція професійних досягнень).

5.              Самодіагностика ознак вигорання.
6.              Аналіз стадій розпитку вигорання.
7.              За допомогою діагностичної методики Бойко В.В., ви­значити рівень сформованості психологічного захисту у формі емоційного вигорання.
8.              Задоволення професійною діяльністю. Причини стре­су, індивідуальні та організаційні фактори.
9.              Виконання практичних вправ. Аналіз власних джерел
   негативних переживань на роботі, виявлення ресурсів та на­прямків для росту.

10.     Мотиваційна складова в професійній діяльності як важливий компонент профілактики вигорання.
11.     Засоби профілактики. Використання способів емоцій­ної саморегуляції і самовідновлення.
12.     Створення позитивного настрою.
13.     Завершення тренінгу.
14.     Притча « Ще одна велика програма».

Інформаційне повідомлення

Після декількох років роботи у школі багато вчителів від­чувають своєрідне психологічне явище — емоційне вигоран­ня. Емоційне вигорання відчувають вчителі у всьому світі. Емоційне виснаження виникає від втоми при надмірних на­вантаженнях. Перевантажені спілкуванням з учнями, вчителі почувають до них байдужість або неприязнь, а негативні емоції намагаються придушити, спілкуючись з школярем як з об'єктом навчання. Ні про який індивідуальний підхід до особистості дитини говорити вже не доводиться. При цьому, «вигорілий» педагог переживає, оскільки робота не прино­сить йому задоволення.

Емоційне вигорання — це синдром, що розвивається на тлі неперервного впливу на людину стресових ситуацій і призводить до інтелектуальної, душевної і фізичної пере­втоми та виснаження.

Можна сказати, що це захисна реакція організму на по­стійну дію стресу. Емоційне вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповід­ної «розрядки» або «звільнення» від них. При досягненні пе­вного рівня напруги, «вигораючий» починає шукати способи «економії емоцій». Це проявляється в неусвідомленому або усвідомленому бажанні зменшити або нормалізувати взаємодію з оточуючими. Якщо ж це йому не вдається, то спра­цьовує певна захисна реакція організму, яка може виражати­ся в байдужості до людей, ігноруванні їх звернень, цинізмі і паніть агресії.

Варто сказати, що люди намагаються боротися з вигоран­ням, але найчастіше «варварськими», негативними метода­ми. Наприклад, професійний цинізм (проявляється навіть в особливих висловлюваннях, термінах). Прислухайтеся, як ви називаєте про себе учнів? Цю галасливу ватагу, яка вже забігає в кабінет і намагається перевернути усе догори нога­ми, коли ви ще не встигли оговтатись після чергового уроку?

Або інший негативний метод — фізичне і емоційне відчу­ження, прагнення тримати дітей па відстані, не допускати доторкань, не помічати їхньої фізичної; оболонки, життєвих проблем, душевних станів. Хоча хіба можна працювати з уч­нями, не відчуваючи до них ніякої емоційної прихильності?

Ще один спосіб уникнути «розтрати себе» — ритуалізація. У спілкуванні з клієнтами чи учнями завжди слід дотри­муватись ритуалу, заведеного порядку, вимагати беззапереч­ного виконання вказівок. Тоді робота йде як по рейках: зу­стрілися, попрацювали — і розбіглися.

Окремим працівникам допомагає також енергетичний «вампіризм». Тут немає ніякої містики, просто людина викорис­товує момент чужої зніяковілості, страждання, приниження, невдачі, щоб підвищитися, самоствердитися. Тоді придушен­ня навколишніх стає сильною і продуктивною мотивацією.

Буває, що людина справляється з вигоранням, підкреслю­ючи власну цінність, необхідність, незамінність своєї персо­ни і роботи. У багатьох колективах є такий працівник, без бажання якого зробити нічого неможливо. Він абсолютно незамінний. Однак, приходить день, його змінює інший пра­цівник, і все йде, як завжди, організація аж ніяк не розсипа­ється в порох. Численними дослідженнями встановлено, що до професійного вигорання більше схильні спеціалісти, які змушені в силу своєї професійної діяльності багато і інтенси­вно контактувати з іншими людьми (педагоги, психологи, соціальні працівники і інші), оскільки під час роботи вони зазнають сильних нервово-психічних навантажень, що про­являються в поступовій емоційній втомі і виснаженні.

Не є таємницею, що професія вчителя відноситься до ка­тегорії стресогенних. Педагогічна діяльність насичена різноманітними напруженими ситуаціями. До таких ситуацій у педагогічній діяльності відносять:

•  ситуації взаємодії вчителя з учнем па уроці (порушен­ня дисципліни і правил поведінки, непередбачувані конф­ліктні ситуації, ігнорування вимог вчителя тощо);

•  ситуації, що виникають у стосунках з колегами по ро­боті та адміністрацією (різкі розходження в думках, конф­ліктні ситуації, перенавантаження дорученнями, надмірний контроль, тощо);

•  ситуації взаємодії вчителя з батьками учнів (відмін­ність в оцінці учня батьками і вчителем, відсутність уваги з боку батьків до процесу виховання дітей, тощо).

В окремих випадках емоційне напруження сягає критич­ного рівня і педагог втрачає самовладання. Це проявляється або в пасивно-захисній (сльози), або в агресивній формі (крик, нервове ходіння по класу, різкий стук по столу тощо). Подібні емоційні реакції роблять педагогів практично профнепридатними. Але і зовнішнє стримування емоцій, в той час як всередині відбувається сильний емоційний процес, не сприяє заспокоєнню, а лише навпаки підвищує емоційне на­пруження і негативно позначається на здоров'ї. Вчителі, як професійна група, відзначаються надзвичайно низькими по­казниками фізичного і психічного здоров'я. За даними бага­тьох досліджень, основними і постійними хворобами, що су­проводжують вчителів є: захворювання серцево-судинної системи, виразки, захворювання невротичного характеру.

Професійна допомога при емоційному вигоранні вклю­чає прийом лікувальних препаратів і різні види психотерапії. Однак, вчителю в більшості випадків потрібна не медична, а соціально-психологічна допомога по виробленню необхідних якостей і навичок, спрямованих на Збереження та поповнен­ня емоційних резервів в організмі.

Коментар. Роботу пропонується почати з того, щоб ви­значити, яке місце в нашому житті займає професійна і осо­биста складова.

Вправа «Баланс реальний і бажаний»

 Пропонується намалювати коло, в ньому, орієнтуючись на внутрішні відчуття, секторами відмітити, в якому спів­відношенні на даний час знаходяться робота (професійне життя), хатня робота, особисте життя (подорожі, відпочи­нок, захоплення).

В іншому колі зобразити їх ідеальне співвідношення.

Чи є відмінності? В чому вони полягають? Чому так сталось?

Що можна зробити, щоб наблизити одне до одного? За рахунок чого?

Від кого або від чого це залежить?

Вправа «Я — вдома, я — на роботі»

Розділити аркуш навпіл. Скласти два списки визначень (якомога більше) «Я — вдома», «Я — па роботі». Як варіант, можна запропонувати скласти списки визначень «Вдома я ніколи», «На роботі я ніколи». Це дозволить вийти на існу­ючі стереотипи поведінки, мислення.

Проаналізувати: схожі риси; протилежні риси; однакові якості, що проявляються в різних модальностях; відсутність спільних рис; який список було легше складати, який вийшов об'ємнішим; яке ваше ставлення до того, що в характеристи­ках є помітні відмінності і т.д.

Коментар. Ці вправи дозволяють учасникам подивитись па власні стосунки з професією ніби з боку, визначити своє відношення до ситуації, що склалася, відмітити існуючі про­блеми та «перекоси» в розподілі психічної енергії.

Інформаційне повідомлення

«Складові синдрому вигорання»

Синдром вигорання включає в себе три основні складові:

• емоційну виснаженість;

• деперсоналізацію (цинізм);

• редукцію професійних досягнень.

Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спу­стошеності і втоми, що викликане власною роботою.

Деперсоналізація передбачає цинічне відношення до ро­боти та до об'єктів своєї роботи. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації відбувається байдуже, негуманне, цині­чне відношення до людей, з якими працюють.

Редукція професійних досягнень — виникнення у праців­ників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.

Вправа «Самодіагностика ознак вигорання»

«Аркуш самодіагностики» — роздатковий матеріал. (див. таблиця 2)

Вигорання — тривалий процес. Його симптоми формують­ся поступово, іноді непомітно. Присутнім пропонується оці­нити наявність у себе тієї чи іншої ознаки в залежності від ступеня її вияву або частоти виникнення. В таблиці «Поле самодіагностики» свідомо запропонована 5-бальна система оці­нки, щоб не виникло плутанини із стадіями розвитку вигоран­ня. Оцінка, безумовно, має суб'єктивний характер і спираєть­ся на внутрішні відчуття. Чим частіше або яскравіше виявля­ється ознака, тим більше клітинок коло неї замальовується. Поле самодіагностики заповнюється самостійно, на обговорен­ня не виноситься. Хто захоче, може поділитися враженнями.

Таблиця розділена на 4 частини за класифікацією симп­томів: понеділкові, афективні, когнітивні, фізичні.

Після заповнення таблиці, присутнім пропонується само­стійно визначити той вид симптомів, в розділі якого найбі­льша кількість замальованих клітинок, — це проблемна зона.

Інформаційне повідомлення

«Три стадії синдрому вигорання»

Як уже було зазначено, професійне вигорання — поступо­вий процес. Згідно досліджень у ньому можна виділити три основні стадії.

Перша стадія. Всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом ор­ганізації частих перерв у роботі. Починається забування яки­хось робочих моментів (наприклад, невнесення потрібного запису в документацію). Зазвичай на ці першочергові симп­томи мало хто звертає увагу. В залежності від характеру дія­льності, сили нервово-психологічних навантажень і особис­тісних характеристик спеціаліста, перша стадія може форму­ватися протягом трьох-п'яти років.

Друга стадія. Спостерігається зниження інтересу до ро­боти, потреби в спілкуванні (в тому числі, і з близькими): «не хочеться бачити» тих, з ким спеціаліст працює, «в четвер відчуття, що вже п'ятниця», «тиждень триває нескінченно», прогресування апатії до кінця тижня, поява стійких соматич­них симптомів (немає сил, енергії, особливо, вкінці тижня, головні болі по вечорах, «мертвий сон, без_ сновидінь», збіль­шення кількості простудних захворювань, підвищена дратів­ливість, людина «заводиться», як кажуть, з пів-оберта, хоч раніше подібного вона за собою не помічала). Симптоми про­являються регулярніше, мають затяжний характер і важко піддаються корекції. Людина може почувати себе виснаже­ною після доброго сну і навіть після вихідних.

Час формування даної стадії, в середньому, від п'яти до п’ятнадцяти років

Третя стадій. Ознаки і симптоми третьої стадії вигорання є хронічними. Можуть розвиватися фізичні і психологічні про­блеми типу язв і депресій. Людина може почати сумніватись в цінності своєї роботи, професії та самого життя. Характерна повна втрата інтересу до роботи і життя взагалі, емоційна бай­дужість, отупіння, відчуття постійної відсутності сил. Спосте­рігаються порушення пам'яті і уваги, порушення сну. особистісні зміни. Людина прагне до усамітнення. На цій стадії при­ємнішими є контакти з тваринами і природою, ніж з людьми.

Стадія може формуватися від десяти до двадцяти років.

Експрес-дослідження. Опитувальник В. В. Бойко

Коментар. Цю експрес-діагностику можна провести, не витрачаючи багато часу. Вона не претендує па глибину, але яскраво демонструє актуальність проблеми.

Міні-дискусія в підгрупах «Оцінка задоволення роботою»

«Що заважає вам отримати задоволення від професійної діяльності?». Важливий професійний фактор, який тісно пов'язаний з вигоранням, — задоволеність працею. Цей пара­метр має позитивні кореляції з усіма трьома компонентами вигорання: емоційним виснаженням, деперсоналізацією і ре­дукцією професійних досягнень.

• Розділитися на підгрупи по 3—5 осіб. Скласти перелік бар'єрів, які перешкоджають отриманню задоволення від про­фесійної діяльності.
• Сформулювати їх для запису на дошці.

Коментар. Психолог формує па дошці дві графи «Індиві­дуальні фактори» та «Організаційні фактори». Роблячи за­писи па дошці, психолог пропонує аналізувати, до якої графи відноситься та чи інша причина незадоволення. Як правило, в результаті обговорення па дошці з'являється досить об'єм­ний перелік організаційних причин і невеликий, складений приблизно з 1—3 пунктів, перелік індивідуальних причин. (До речі, можна звернути увагу на той факт, що індивіду­альні причини висловлюються зазвичай спеціалістами, які мають мінімальний стаж роботи. Люди, що працюють в про­фесії давно, висловлюють зовнішні причини незадоволення.) Після цього до відома присутніх доводиться, що за результа­тами досліджень саме індивідуальні фактори є основними причинами для виникнення і розвитку вигорання. Як правило, ця інформація сприймається присутніми активно, з гумо­ром, викликає обговорення. (див. таблиця 3)

Індивідуальні фактори

Вік. Результати досліджень показують, що найбільш чут­ливими до вигорання є молоді люди (19—25 р.), які при зітк­ненні з реальною дійсністю, що не відповідає їх очікуванню, отримують емоційний шок, та люди більш старшого віку (40-50 р.). Досить часто можна спостерігати, як у чоловіків, так і у жінок, професійне вигорання в віці 30 р. Це можна пояснити кризою 30 років, яку називають «проблемою сенсу життя».

Стать. Чоловіки більш схильні до деперсоналізації, а жінки до емоційного виснаження. Чоловіки виявилися більш чутливими до впливу таких стресових ситуацій, які вимага­ли від них демонстрації чисто чоловічих якостей (сили, від­ваги). Жінки виявилися більш чутливими до стресових си­туацій, які вимагали від них співпереживання, виховних умінь, покори. Жінка, що працює, отримує більш високі ро­бочі перенавантаження (в порівнянні з чоловіками) через додаткові домашні та сімейні обов'язки.

Сімейний стан. Існують дослідження, що свідчать про вза­ємозв'язок сімейного стану і вигорання. Більш висока схиль­ність до вигорання є у неодружених осіб (особливо чолові­чої статі). Причому, холостяки в більшій мірі схильні до ви­горання навіть у порівнянні з розведеними чоловіками.

Особистісні характеристики. Швидко «вигорають» праців­ники, що мають інтровертований характер. Існує взаємозв'язок між вигоранням і такими особливостями особистості, як тривожність, емоційна чутливість, нейротизм і екстраверсія. Дове­дено позитивний зв'язок між вигоранням і агресивністю, три­вожністю і негативний зв'язок з почуттям групової єдності.

Рівень освіти. Існують деякі дані про позитивний зв'язок між рівнем освіти і вигоранням. Приводом до цього можуть бути перебільшені вимоги в людей з більш високим рівнем освіти, неможливість реалізації.

 Вправа «Бар'єр»

Для того, щоб отримати матеріали для аналізу власних джерел негативних переживань на роботі (подивитись на них збоку), а також для вияву ресурсів професійної діяльності, кожному з присутніх пропонується вибрати один з занотова­них на дошці «бар'єрів» (найбільш актуальний, або інший, якщо його не має в загальному списку, і| зобразити його у вигляді малюнка, схеми, символу. Хто хоче, може поділи­тись враженнями, але основний аналіз зображень відбува­ється після наступної вправи.

Вправа «16 асоціацій»

Горизонтально покладений лист формату А4 ділиться на 5 рівних вертикальних колонок. В першій колонці запису­ються 16 асоціацій на слова «моя робота. В другу колонку пишемо асоціації на слова з першої колонки, попарно їх об'єд­нуючи: асоціація на перше і друге слово, асоціація на третє і четверте слово, потім — на п'яте і шосте і т.д. Таким чином, в другій колонці отримуємо вже вісім асоціацій. В третій ко­лонці процедура повторюється, і ми отримуємо 4 слова. Про­довжуємо до тих пір, поки в останній, п'ятій колонці не зали­шиться тільки одна асоціація, її також необхідно зобразити у вигляді схематичного малюнка.

Тепер у кожного є два зображення — малюнок перешкоди до задоволення від роботи і образне асоціативне уявлення про саму роботу, їх необхідно порівняти, виділити спільні елементи, проаналізувати з точки зору присутності сильних і слабких рис та можливих напрямків для росту.

Вправа «Мотиваційна складова в професійній діяльності»

Ця вправа може проводитись в двох варіантах.

Перший варіант. Невеликий аркуш ділиться на три части­ни. Присутнім пропонується відповісти на запитання «Для чого ви працюєте?» з позиції минулого, теперішнього, майбутнього: початок професійної діяльності; в даний час; через 5 років.

Другий варіант. Намалювати три малюнки на тему: «Я працюю вчителем»: початок професійної діяльності; в даний час; через 5 років.

Присутні діляться, в першу чергу, власними враженнями від своїх записів або малюнків. Важливо, щоб вони самі змо­гли побачити можливі відмінності в змісті, кольоровій гамі зображеного.

Коментар. Робота з цілями може стати темою для окремо­го заняття. В межах даної вправи вирішується завдання осми­слення відмінностей в цілях професійної діяльності на почат­ку кар'єри і в процесі накопичення професійного досвіду.

Інформаційне повідомлення «Емоційна регуляція»

Яким же чином ми можемо допомогти собі уникнути ви­горання? Найбільш доступним є використання способів са­морегуляції та самовідновлення. Це свого роду техніка без­пеки для спеціалістів, що в силу своєї роботи мають численні та інтенсивні контакти з людьми.

Завдання: кожен ділиться з оточуючими тим способом са­мовідновлення, який йому допомагає найкраще. На дошці зано­товуємо перелік способів регуляції (гумор, спілкування, прогу­лянки, спорт, секс, хобі, рукоділля, прибирання, застілля та інше).

Коментар. Зазвичай, створюється досить об'ємний пере­лік. Важливо не тільки визначити, що ж сприяє відновленню, а й реально виділяти на це час і місце в своєму житті. Якщо є час, можна виконати вправу «Що мені приносить задоволен­ня?», її зміст у тому, що учасники розташовують для себе 10 приємних справ за ступенем задоволення, доступності і час­тоти використання і тим самим вибирають найбільш при­ємні та доступні для себе заняття. Як правило, в результаті виявляється, що у присутніх досить часу на ці заняття, але вони з різних причинах цього не роблять.

Існує два способи відновлення: природна регуляція і са­морегуляція.

Природні способи регуляції організму. Багато з них вико­ристовуються інтуїтивно. Це тривалий сон, смачна їжа, відпо­чинок на природі, серед тварин, баня, масаж, спорт, танці, му­зика та багато іншого. Але, на жаль, подібні способи не завжди можна використати на роботі чи безпосередньо в той момент, коли виникла напружена ситуація або накопичилась втома. 

Саморегуляція — це керування своїм психоемоційним станом, що досягається шляхом впливу людини на себе за допомогою слів, образів, управління м'язовою системою (напругою) і диханням.

Коментар. На даному тренінгу способи саморегуляції не розглядаються, оскільки цьому присвячується окрема зу­стріч, яку можна назвати другою сходинкою тренінгу. Друга зустріч присвячується тілесно-орієнтованим технікам м'язо­вої та емоційної релаксації. Всі присутні запрошуються для продовження роботи, спільно обирається зручний день. Ро­бота групи в цей день завершується.

Для логічного завершення процесу самоаналізу, а також для створення позитивного настрою на подальшу роботу, ви­конуємо ще два завдання: малюємо карикатуру та проводи­мо вправу на зворотній зв'язок учасників.

Вправа «Карикатура»

Намалювати карикатуру па себе «Я на роботі» або «Я - вчитель». В гумористичній формі зобразити власні риси, які ми намагаємось в собі розвивати і які стали невід'ємною час­тиною професії (емпатія, вміння слухати без оцінок, спілкува­тись, доброзичливість, гнучкість, креативність, компетентність і т. д.). Карикатури учасників вивішуються на стіну.

Завершення тренінгу

Кожний з присутніх по колу завершує речення, що почи­нається словами: «Я вірю, що...»

Заключне слово тренера притча «Ще одна велика програма»

 В одного купця було 150 верблюдів, вони йшли пустелею, нав'ючені товарами, а з ними ще 40 слухняних рабів і слуг. Одного вечора купець запросив у гості свого друга. Це був Сааді. Всю ніч він без утоми розказував гостю про свої справи і тур­боти, про те, яка важка його професія. Він розказував про свої скарби в Туркестані, про свої володіння в Індії, показував до­кументи па володіння ювелірними виробами. «О Сааді, — зі­тхав купець, — я здійсню ще одну подорож. А вже після цього я дозволю собі заслужений відпочинок, про який мрію так, як ні про що на світі. Я хочу відвезти персидську сірку в Китай, я чув, що вона там у великій ціні. Звідти я повезу китайські вази в Рим. Потім мій корабель повезе римські тканини в Індію, а звідти я повезу індійський метал в Халаб. Із Халаба я буду експортувати дзеркала і вироби зі скла в Йемен, а з Йемена вивезу оксамит у Персію». З мрійливим виразом на обличчі

він розказував все це скептично слухаючому його Сааді.

«А вже після всього цього моє життя буде присвячене від­починку та роздумам — найвищій цілі моїх мрій!»

ПСИХОДІАГНОСТИКА

ДІАГНОСТИКА РІВНЯ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ

(за В. Бойко)

«Емоційне вигорання» — це механізм психологічного за­хисту, вироблений особистістю, який має форму повного чи часткового виключення емоцій у відповідь на окремі исихотравмуючі впливи. «Емоційне вигорання» є надбаним сте­реотипом емоційної, частіше професійної, поведінки. «Виго­рання» є частково функціональним стереотипом, оскільки дає змогу людині дозувати та економно витрачати енергетичні ресурси. Водночас можуть виникнути його дисфункційні на­слідки, коли «вигорання» спричиняє негативний вплив на професійну діяльність та стосунки з партнерами.

Інструкція. Якщо ви професіонал у будь-якій галузі спіл­кування з людьми, то для вашої діяльності важливо, в якій мірі у вас сформований психологічний захист у формі «емо­ційного вигорання».

Читайте твердження та відповідайте «так» або «ні». Там, де у формулюваннях опитувальника йдеться про «партне­рів», маються на увазі суб'єкти вашої професійної діяльності - клієнти, учні та інші люди, із якими ви щоденно працюєте.

1. Організаційні недоліки на роботі постійно примушу­ють нервувати, переживати, напружуватися.
2. Сьогодні я задоволений своєю професією не менше, ніж на початку кар'єри.
3. Я помилився(лася) у виборі професії або профілю дія­льності.
4. Мене непокоїть те, що я став(ла) гірше працювати (менш продуктивно, менш якісно, повільніше).
5. Теплота взаємодії з партнерами залежить від мого на­строю.

7. Коли я приходжу з роботи додому, то деякий час (2—З години) мені хочеться побути на самоті, щоб зі мною   ніхто не спілкувався.
8. Коли я відчуваю втому чи напруження, то намагаюся якомо­га швидше вирішити проблеми партнера (згорнути взаємодію).

10.     Моя робота не дає виражатися моїм емоціям.
11.     Я відверто втомився (лася) від людських проблем, із якими доводиться мати справу на роботі.
12.     Буває, я погано засинаю (сплю) через хвилювання, пов'язані з роботою.
13.     Взаємодія з партнерами потребує від мене великого напруження.

14.      Робота з людьми приносить все менше задоволення.
15.      Я б змінив(ла) місце роботи, якби була така можли­вість.
16.      Мене часто засмучує те, що я не можу належним чи­ном надати партнерові професійну підтримку, допомогу.

17.       Мені завжди вдається запобігти впливові поганого настрою на ділові контакти.
18.        Мене дуже засмучує, якщо щось негаразд у стосунках із діловим партнером.

20.        Через брак часу, втомленість або напруження, часто приділяю партнерові менше уваги, ніж  належить.
21.        Інколи звичайні ситуації спілкування па роботі ви­кликають у мене   роздратування.
22.        Я спокійно сприймаю обґрунтовані претензії партнерів.
23.        Спілкування з партнерами спонукає мене триматися  осторонь від людей.

25.          Конфлікти чи розбіжність поглядів із колегами заби­рають багато сил і емоцій.
26.          Мені все складніше встановлювати або підтримувати контакти з діловими партнерами.
27.          Обставини на роботі здаються мені дуже складними.

28.            У мене часто виникають тривожні очікування, пов'я­зані з роботою: щось повинно статися, як би не припуститися помилки, чи зможу зробити все, як належить, чи не скоро­тять мене тощо.
29.            Якщо партнер мені неприємний, я намагаюсь обмежи­ти час спілкування з ним або менше приділяти йому уваги.
30.            На роботі під час спілкування я дотримуюся принци­пу: «Не роби людям добра, не отримаєш лиха».

31.Я охоче розповідаю про свою роботу.

32.        Бувають дні, коли мій емоційний стан негативно вили­ває на результати роботи (менше виконую, знижується якість, трапляються конфлікти).
33. Інколи я відчуваю, що треба виявити до партнера емо­ційну чуйність, але не   можу.
34.        Я дуже переживаю за свою роботу.
35.        Партнерам по роботі віддаєш уваги та турботи більше, ніж отримуєш.
36.        Коли думаю про роботу, мені стає не по собі: починає колоти в ділянці серця, підвищується тиск, з'являється голо­вний біль.
37.        У мене добрі стосунки з керівником.
38.        Я часто радію, коли бачу, що моя робота йде на ко­ристь людям.
39.        Останнім часом мене переслідують невдачі у роботі.
40.        Деякі сторони моєї роботи викликають глибоке роз­чарування.
41.        Бувають дні, коли контакти з партнерами складаються гірше, ніж звичайно.
42.        Я розрізняю ділових партнерів (суб'єктів діяльності) гірше, ніж звичайно.
43.        Стомленість від роботи призводить до того, що я пра­гну скоротити спілкування з друзями та знайомими.
44.        Я зазвичай виявляю інтерес до особистості партнера, окрім того, що стосується справи.
45.        Зазвичай я приходжу на роботу відпочивши, зі свіжи­ми силами, у гарному настрої.
46.        Я інколи ловлю себе на тому, що працюю з партнерами автоматично, без натхнення, запалу, ентузіазму.
47.        По роботі зустрічаються настільки неприємні люди, що мимоволі бажаєш їм чогось поганого.
48.        Після спілкування з неприємними партнерами, у мене буває погіршення фізичного або психічного самопочуття.
49.        На роботі я маю постійні фізичні або психологічні пе­ревантаження.
50.        Успіхи в роботі наповнюють мене натхненням.
51.        Ситуація на роботі, у якій я опинився(лася), здається безвихідною.
52.        Я втратив(ла) спокій через роботу.
53.        Упродовж останнього року була скарга (скарги) на мою адресу з боку партнера (партнерів).

54.    Мені вдається берегти нерви завдяки тому, що я не сприймаю близько до серця те, що відбувається з партнерами.
55.    Я часто приношу з роботи додому негативні емоції.
56.    Я часто працюю понад силу.
57.    Раніше я був(ла) більш чуйним(ою) і уважним(ою) до партнерів, ніж тепер.
58.    У роботі з людьми керуюся принципом: не витрачай нерви, бережи здоров'я.

59.     Інколи я йду на роботу з важким відчуттям: як усе набридло, нікого б не бачити і не чути.
60.     Після напруженого робочого дня я почуваюся трохи недобре.

61.     Контингент партнерів, із яким я працюю, дуже важкий.

62.     Інколи мені здається, що результати моєї роботи не варті тих зусиль, які я витрачаю.

64.      Я у відчаї через те, що на роботі у мене серйозні про­блеми.
65.      Інколи я поводжуся зі своїми партнерами так, як не хотів(ла) би(б), щоб поводилися зі мною.
66.      Я засуджую партнерів, які розраховують на пільги, поблажливість, увагу.
67.      Найчастіше після робочого дня у мене немає сил роби­ти хатні справи.
68.      Я постійно підганяю час: скоріше б робочий день за­кінчився.
69.      Стан, прохання, потреби партнерів мене щиро турбують.
70.      Працюючи з людьми, я ніби ставлю екран, який захи­щає мене від чужих страждань та негативних емоцій.
71.      Робота з людьми (партнерами) дуже розчарувала мене.

72.      Щоб відновити сили, часто вживаю ліки.
73.      Як правило, мій робочий день проходить спокійно і легко.
74.      Мої вимоги до виконуваної роботи вищі, ніж те, чого я досягаю в силу обставин.

75.        Моя кар'єра склалася вдало.
76.        Я дуже нервую через все, що пов'язано з роботою.
77.        Деяких зі своїх постійних партнерів я не хотів(ла) би бачити і чути.
78.        Я схвалюю колег, які присвячують себе людям (парт­нерам), забуваючи про власні інтереси.
79.      Моя втомленість на роботі мало впливає або зовсім не впливає на спілкування з домашніми та друзями.
80.      Якщо випадає нагода, я приділяю партнерові менше уваги, але так, щоб він цього не помітив.
81.      Мене часто підводять нерви у спілкуванні з людьми на роботі.
82.      До всього, що відбувається на роботі, я втратив(ла) цікавість.
83.      Робота з людьми спричинила поганий вплив на мене, як на професіонала, зробила  нервовим(ою), беземоційним(ою).
84.      Робота з людьми підриває моє здоров'я.

         Результати. Обробка даних виконується  за таблицею: «+» - відповідь «так»; «-» — відповідь «ні»; цифра після знаку - номер питання; цифра у дужках —кількість білів, які слід зара­хувати за це питання, якщо ваша відповідь збіглася зі знаком.

Максимальну оцінку (10 балів) отримує ознака, що є най­більш показовою для симптому.

Для обробки результатів слід: визначити суму балів окре­мо для кожного із 12 симптомів вигорання; підрахувати суму показників симптомів для кожної з трьох фаз «вигорання» (які є і фазами формування стресу); знайти підсумковий показних синдрому «емоційного вигорання» — загальна сума балів (див. таблиця 4).

Ця методика дає докладну картину «емоційного вигоран­ня». Насамперед слід звернути увагу на окремі симптоми. По­казник вираженості кожного з них знаходиться у межах від 0 до 30 балів: 9 і менше — симптом не сформувався; 10—15 балів - симптом формується; 16 і більше — симптом сформувався.

Симптоми з показниками 20 і більше балів належать до домінуючих у фазі або у всьому синдромі «емоційного виго­рання». Таким чином, виявляються, провідні симптоми «ви­горання» Важливо визначити, до якої фази формування стре­су належать домінуючі симптоми і в якій фазі їх найбільше.

1. Фаза напруження

Суб'єктивне переживання психотравмуючих обставин: «...моя робота пов'язана з постійними перевантаженнями...».

Незадоволення собою: «...мої зусилля недостатні для які­сного виконання моїх обов'язків...». Суб'єктивне переживан­ня надмірного тиску: «...вимоги до мене «з усіх боків» непо­сильні для мене», «...всім від мене щось потрібно…”.

Відчуття тривоги: «...я відчуваю, що те, що я зобов'язаний зробити, я зробити не зможу», «...мене підведуть...».

2. Фаза резистенції

Неадекватне вибіркове емоційне реагування: «...якщо пар­тнер мені неприємний, я намагаюсь обмежити в часі спілку­вання з ним...».

Емоційно-моральна дезорієнтація: «...від мене, як від про­фесіонала, мало що залежить...».

Розширення сфери економії емоцій: «... я настільки зму­чуюсь на роботі, що мені не хочеться ні з ким спілкуватись...».

Редукція професійних обов'язків: «...я намагаюсь, по мо­жливості, уникнути виконання своїх професійних обов'яз­ків, використовуючи будь-який привід, щоб уникнути кон­такту...».

3. Фаза виснаження

Суб'єктивне відчуття емоційного дефіциту: «...я розумію, що в окремих випадках необхідно проявити емоційну чуй­ність до партнера, однак, не можу...».

Емоційна віддаленість: «...до всього, що відбувається на роботі і вдома, я втратив справжній інтерес...».

Особистісна віддаленість (деперсоналізація): «...моя нер­вова робота зіпсувала мій характер, озлобила, зробила черс­твим, цинічним...».

Психосоматичні та психовегетативні порушення: «... остан­нім часом я живу лише на ліках, в мене зіпсувався апетит, я погано сплю — така моя робота...».

Подальша дія — усвідомлення показників фаз розвитку стресу: «напруження», «резистенція» і «виснаження». У ко­жній з них можлива оцінка від 0 до 120 балів. Але неправомі­рно співставляти бали, отримані для фаз, оскільки це не сві­дчить про їх відносну роль або внесок до синдрому. Явища, які в них вимірюються, є суттєво різними — реакція на зов­нішні та внутрішні чинники, прийоми психологічного захис­ту, стан нервової системи. За кількісними показниками пра­вомірно говорити лише про те, яка фаза сформувалась і якою мірою: 36 і менше балів — фаза не сформувалась; 37—60 балів — фаза у стадії формування; 61 і більше балів — фаза сформу­валась.

На основі розгляду смислового змісту та кількісних пока­зників, обчислених для різних фаз формування синдрому «вигорання», можна дати досить докладну характеристику особистості й намітити індивідуальні заходи профілактики та психокорекції. Розглядаються такі запитання:

•  які симптоми домінують;
•  якими симптомами супроводжується «виснаження»;
•  чи можна пояснити «виснаження» (якщо воно виявле­но) чинниками професійної діяльності, що увійшли до симп­томатики «вигорання», або суб'єктивними чинниками;
•  який симптом (симптоми) найбільше обтяжує(ють) емоційний стан особистості;
•  у яких напрямах слід впливати на виробничі обстави­ни, щоб знизити нервове напруження;
• які ознаки та аспекти поведінки особистості підляга­ють корекції, щоб емоційне «вигорання» не завдало шкоди їй, професійній діяльності та партнерам.