"Поетичне слово Кобзаря при вивченні теми "Безсполучникове складне речення" у 9 класі"

 

 

БЕЗСПОЛУЧНИКОВЕ РЕЧЕННЯ (88 речень)

 

1. Погуляли гайдамаки,

Добре погуляли:

Трохи не рік шляхетською

Кров’ю напували

Україну…(«Гайдамаки»)

2. Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли панувати. («Іван Підкова»)

3. Висипали запорожці –

Лиман човни вкрили. («Іван Підкова»)

4. Чайка скиглить літаючи,

Мов за дітьми плаче;

 Сонце гріє, вітер віє

На степу козачім. («До Основ’яненка»)

5. Зайде сонце – Катерина

По садочку ходить. («Катерина»)

6. Пішов москаль в Туреччину;

Катрусю накрили. («Катерина»)

7. Кричать сови, спить діброва,

Зіроньки сіяють,

Понад шляхом, щирицею,

Ховрашки гуляють. («Катерина»)

8. Защебетав жайворонок,

Угору летючи;

Закувала зозуленька,

На дубу сидячи. («Причинна»)

9. Тече вода з-під явора

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина. («Тече вода з-під явора…»)

10. Защебетав соловейко –

Пішла луна гаєм;

Червоніє за горою;

Плугатар співає. («Причинна»)

11. А тим часом із діброви

Козак виїжджає;

Під ним коник вороненький

Насилу ступає. («Причинна»)

12. Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилитися, –

Хоч з гори та в воду! («Думка» «Тяжко-важко в світі жити…»)

13. Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину,

Над водою гне з вербою

Червону калину;

На калині одиноке

Гніздечко гойдає. («На вічну пам'ять Котляревському»)

14. Повіє вітер по долині –

Пішла дібровою луна. («На вічну пам'ять Котляревському»)

15. З того часу ставок чистий

Заріс осокою;

Не купаються дівчата,

Обходять горою;

Як угледять, то хрестяться

І зовуть заклятим…(«Утоплена»)

16. Катувала, мордувала,

Та не помагало:

Як маківка на городі,

Ганна розцвітала;
Як калина при долині

Вранці під росою,

Так Ганнуся червоніла,

Милася сльозою. («Утоплена»)

17. Минають дні, минає літо,

Настала осінь, шелестить

Пожовкле листя, мов убитий

Старий під хатою сидить, –

Дочка нездужає Ярина;

Його єдиная дитина

Покинуть хоче. («Невольник»)

18.  І сниться сон мені: дивлюсь,

В садочку, квітами повита,

На пригорі собі стоїть,

Неначе дівчина, хатина. («Сестрі»)

19. Доборолась Україна

До самого краю,

Гірше ляха свої діти

Її розпинають. («І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…») 

20. Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, –

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.(«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...»)

21. Козачество гине;

Гине слава, батьківщина;

Немає де дітись;

Виростають нехрещені

Козацькії діти;

Кохаються невінчані;

Без попа ховають;
Запродана жидам віра,

В церкву не пускають! («Тарасова ніч»)

22. Зійшло сонце – ляшки-панки

Покотом лежали. («Тарасова ніч»)

23. Налетіли чорні круки

Вельможих будити;

Зібралося козачество

Богу помолитись. («Тарасова ніч»)

24. Защебече соловейко

В лузі на калині, –

Заспіває козаченько,

Ходя по долині. («Тополя»)

25. Зілля дива наробило –

Тополею стала. («Тополя»)

26. Надворі світає;

Погас місяць, горить сонце,

Гайдамаки встали,

Помолились, одяглися,

Кругом мене стали. («Гайдамаки»)

27. Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго, довго кров степами

Текла-червоніла. («Гайдамаки. Треті півні»)

28. Чорна хмара з-за Лиману

Небо, сонце криє,

Синє море звірюкою

То стогне, то виє. («Іван Підкова»)

29. Людей не чуть; через базар

Кажан гострокрилий

Перелетить; на вигоні

Сова завиває. («Гайдамаки. Свято в Чигирині»)

30. Попід горою стоять

Вози залізної тарані:

То щедрої гостинець пані. («Гайдамаки. Свято в Чигирині»)

31. У гаю, гаю

Вітру немає;

Місяць високо,

Зіроньки сяють. («Гайдамаки. Титар»)

32. Поміж возами нігде стать:

Неначе в ірій, налетіло

З Смілянщини, з Чигирина

Просте козацтво, старшина. («Гайдамаки. Свято в Чигирині»)

33. У темному гаю, в зеленій діброві,

На припоні коні отаву скубуть;

Осідлані коні, коні готові

Куди-то поїдуть? Кого повезуть? («Гайдамаки. Свято в Чигирині»)

34. Пекельнеє свято

По  всій Україні сю ніч зареве;

Потече багато, багато, багато

Шляхетської крові; козак оживе;

Оживуть гетьмани в золотім жупані;
Прокинеться доля; козак заспіва. («Гайдамаки»)

35. На улицях, на розпуттях

Собаки, ворони

Гризуть шляхту, клюють очі;

Ніхто не боронить;

Та й нікому: осталися

Діти та собаки, –

Жінки навіть з рогачами

Пішли в гайдамаки.  («Гайдамаки»)

36. Вже минули Воронівку,

Вербівку; в Вільшану

Приїхали. («Гайдамаки»)

37. Сліпий вшкварив – навприсядки

Пішли по базару. («Гайдамаки»)

38. Іду зараз і виручу:

Гроші мур ламають. («Гайдамаки»)

39. Постривайте, не вбивайте:

Там моя Оксана. («Гайдамаки»)

40. Оглянувся –

Галайди немає. («Гайдамаки»)

41. Я молилась, я плакала,

Серце розривалось,

Сльози сохли, душа мерла… («Гайдамаки. Лебедин»)

42. Шелестить пожовкле листя по діброві;

Гуляють хмари; сонце спить;

Нігде не чуть людської мови;

Звір тілько виє по селу,

Гризучи трупи.  («Гайдамаки. Гонта в Умані»)

43. А Ярема не ріже – лютує:

З ножем в руках, на пожарах

І днює, й ночує. («Гайдамаки. Гонта в Умані»)

44. Як та хмара, гайдамаки

Умань обступили

Опівночі; до схід сонця

Умань затопили;

Затопили, закричали:

«Карай ляха знову!» («Гайдамаки. Гонта в Умані»)

45. Із Умані де-де чуть – гукають

Товариші-гайдамаки;

Гонта мов не чує,

Синам хату серед степу

Глибоку будує. («Гайдамаки. Гонта в Умані»)

46. Погуляли гайдамаки,

Добре погуляли:

 Трохи не рік шляхетською

Кров’ю напували

  Україну, та й замовкли –

 Ножі пощербили. («Гайдамаки. Епілог»)

47. Сумно-сумно гайдамаки

Залізную силу

Поховали; насипали

Високу могилу;

Заплакали, розійшлися,

Відкіля взялися. («Гайдамаки. Епілог»)

48. З того часу в Україні

Жито зеленіє;

Не чуть плачу, ні гармати,

Тілько вітер віє,

Нагинає верби в гаї,

А тирсу на полі. («Гайдамаки. Епілог»)

49. Вітер з гаєм розмовляє,

Шепче з осокою,

Пливе човен по Дунаю

Один за водою. («Вітер з гаєм розмовляє…»)

50. Над землею летять літа,

Дніпро висихає,

Розсипаються могили,

Високі могили –

Твоя слава. («Чигрине, Чигрине…»)

51. Як у бога за дверима,

Вдова панувала:

А дівчата лицялися

І рушники дбали. («Сова»)

52. Поплакала чорнобрива

Та й стала співати;

Поплакала стара мати

Та й стала ридати. («Сова»)

53. А той, щедрий та розкішний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із нього, сердешного,

Кров, як воду, точить! («Сон»)

54. Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає. («Сон»)

55. Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють. («Сон»)

56. Земля чорніє,

Дрімає розум, серце мліє. («Сон»)

57. Далі гляну:

У долині, мов у ямі,

На багнищі город мріє,

Над ним хмарою чорніє

Туман тяжкий… Долітаю –

То город безкраїй. («Сон»)

58. Перед світом

Усе те заснуло;

Тільки де-де православні

По углах стогнали

Та, стогнучи, за батюшку

Господа благали. («Сон»)

59. Дивлюся: палати, палати

Понад самою рікою;

А берег ушитий

Увесь каменем. («Сон»)

60. У неділю вранці-рано

Поле крилося туманом;

У тумані, на могилі,

Як тополя, похилилась

Молодиця молодая. («Наймичка»)

61. А наймичка невсипуща

Щовечір, небога,

Свою долю проклинає,

Тяжко-важко плаче;

І ніхто того не чує,

Не знає й не бачить,

Опріч Марка маленького. («Наймичка»)

62. Скрізь порання: печуть, варять,

Вимітають, миють. («Наймичка»)

63. Катерина і Марко зустріли

За ворітьми, ввели в хату

Й за стіл посадили;

Напували й годували,

Про Київ питали… («Наймичка»)

64. Один сина проклинає,

З хати виганяє,

Другий свічечку, сердешний,

Потом заробляє

Та, ридаючи, становить

Перед образами –

Нема дітей! («Наймичка»)

65. А сердешне

Неначе благає:

Випручало рученята

Й до їх простягає

Манюсінькі…(«Наймичка»)

66. Вертаюся із Києва –

Замкнуті покої. («Відьма»)

67. Позич мені грошей:

Намиста доброго куплю

Та й тебе повішу…(«Відьма»)

68. Вранці-рано на калині

Пташка щебетала;
Під калиною дівчина

Спала, не вставала:
Утомилось, молодеє,

Навіки спочило…(«В казематі». «Чого ти ходиш на могилу?..»)

69. Не прийнялися три ясени,

Тополя всихала,

Повсихали три явори,

Калина зов’яла. («В казематі». «Ой три шляхи широкії…»)

70. Плаче жінка з діточками

В нетопленій хаті,

Сестра плаче, йде шукати

Братів на чужину…(«В казематі». «Ой три шляхи широкії…»)

71. Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх. («Садок вишневий коло хати…»)

72. Жили самі. Були багаті:

Високі на горі палати,

Чималий у яру ставок,

Зелений по горі садок,

І верби, і тополі,

І вітряки на полі… («Княжна»)

73. Бувало, літом і зимою

Музика тне, вино рікою

Гостей неситих налива… («Княжна»)

74. Надивлялась, любувалась

Княжною своєю,

І жениха їй єднала,

І раділа з нею,

І плакала; довгі коси

Уже розплітала

І, лишенько, свого князя

П’яного згадала –

У мундирі. («Княжна»)

75. Минають літа; люде гинуть,

Лютує голод в Україні,

Лютує в княжому селі. («Княжна»)

76. Гусла загули,

Гуляє князь, гуляють гості,

Ревуть палати на помості,

А голод стогне на селі. («Княжна»)

77. Пішов Гонта похилившись;

Іде, спотикнеться,

Пожар світить; Гонта гляне,

 Гляне – усміхнеться. («Гайдамаки. Гонта в Умані»)

78. Чорніє поле і гай, і гори,

На небо синє виходить зоря. («Сонце заходить, гори чорніють…»)

79. Попрощалось ясне сонце

З чорною землею,

Виступає круглий місяць

З сестрою зорею,

Виступають із-за хмари,

Хмари звеселіли…(«Сон». «Гори мої високії…»)

80. Огні горять, музика грає,

Музика плаче, завиває;

Алмазом добрим, дорогим

Сіяють очі молодії;

Витає радість і надія

В очах веселих; любо їм,

Очам негрішним, молодим. («Огні горять, музика грає…»)

81. Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить. («Минають дні, минають ночі…»)

82. Минули літа молодії,

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. («Минули літа молодії…»)

83. Минали за днями дні,

Раби мовчали,

Царі лупилися, росли

І Вавілони будували. («Саул»)

84. Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть. («Садок вишневий коло хати…»)

85. Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло. («Мені тринадцятий минало»)

86. Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля. («Кавказ»)

87. Сидить батько кінець стола,

На руки схилився;

Не дивиться на світ божий:

Тяжко зажурився. («Катерина»)

88. Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає,

Дочка вечерять подає… («Садок вишневий коло хати…»)