"Вивчення теми "Складне речення з різними видами зв’язку" на основі творів Т. Шевченка" (для 9 класу)

  СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ З РІЗНИМИ ВИДАМИ ЗВ’ЯЗКУ

 

1. Минають літа молодії,

Минула доля, а надія

В неволі знову за своє,

Зо мною знову лихо діє

І серцю жалю завдає. («А.О. Козачковському»)

2. Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших… («І мертвим, і живим…») 

3. Угадала мати: Мар’яна-дитина

Не знає, як треба на сім світі жить. («Мар’яна-черниця»)

4. Оті ляхи, що там лежать,

І  Оксану вкрали,

А титаря на цвинтарі

Вчора поховали. («Гайдамаки. Гупалівщина»)

5. Зайнялася Смілянщина,

Хмара червоніє,

А найперша Медведівка

Небо нагріває;

Горить Сміла, Смілянщина

Кров’ю підпливає;

Горить Корсунь, горить Канів,

Чигирин, Черкаси;

Чорним шляхом запалало,

І кров полилася

Аж у Волинь. Гайдамаки. Червоний бенкет»)

6. Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся… серцем лину

В темний садочок на Україну. («Сонце заходить, гори чорніють…»)

7. Тілько ворог, що сміється …

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине, –

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти. («До Основ’яненка»)

8. Після великої зими,

За Катерини за цариці,

Москаль ту викопав криницю;

А як він викопав, то ми

Оце й розкажемо в пригоді,

А ви записуйте – не шкодить

Такую річ і записать. («Москалева криниця»)

9. Гуляє князь, гуляють гості;

І покотились на помості…

А завтра знову ожива,

І знову п’є, і знов гуляє;

І так за днями день минає,

Мужицькі душі аж пищать. («Княжна») 

10. Жили самі. Були багаті:

Високі на горі палати,

Чималий у яру ставок,

Зелений по горі садок,

І верби, і тополі,

І вітряки на полі,

І долом геть собі село

Понад водою простяглось. («Княжна»)

11. Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає,

Як широка сокорина

Віти розпустила…

А над самою водою

Верба похилилась;

Аж по воді розіслала

Зеленії віти,

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти. («Княжна»)

12. Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають, ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.(«Садок вишневий коло хати…»)

13. Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає,

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає. («Садок вишневий коло хати…»)

14. Сидить собі коло пустки,

Надворі смеркає,

А в вікно, неначе баба,

Сова виглядає. («В казематі».  «Рано-вранці новобранці…»)

15. Не сон-трава на могилі

Вночі розцвітає,

То дівчина заручена

Калину саджає,

І сльозами поливає,

І господа просить,

Щоб послав він дощі вночі

І дрібнії роси. («Чого ти ходиш на могилу?..»)

16. Отаке-то злеє лихо

Й зо мною спікалось:

Серце люди полюбило

І в людях кохалось,

І вони його вітали,

Гралися, хвалили…

А літа тихенько крались

І сльози сушили,

Сльози щирої любові;

І я прозрівати

Став потроху…(«Три літа») 

17. За думою дума роєм вилітає;

Одна давить серце, друга роздирає,

А третяя лихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й бог не бачить. («Гоголю»)

18. Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти. («До Основ’яненка»)

19. Кличе мати вечеряти,

А донька не чує;

Де жартує з москаликом,

Там і заночує. («Катерина»)

20. Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь… («Минають дні, минають ночі…»)

21. Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів. («Причинна»)

22. Та не дуріть Бога,

Бо в день радості над вами

Розпадеться кара

І повіє огонь новий

З Холодного Яру. («Холодний яр»)

23. Мовчать гори, грає море,

Могили шумують,

А над дітьми козацькими

Поганці панують. («Тарасова ніч»)

24. Лягло сонце за горою,

Зірки засіяли,

А козаки, як та хмара,

Ляхів обступили. («Тарасова ніч»)

25. Як став місяць серед неба,

Ревнула гармата;

Прокинулись ляшки-панки –

Нікуди втікати! («Тарасова ніч»)

26. За річкою, в чистім полі,

Могила чорніє;

Де кров текла козацькая,

Трава зеленіє. («Тарасова ніч»)

27. А тим часом

Виросла могила,

А над нею орел чорний

Сторожем літає,

І про неї добрим людям

Кобзарі співають. («Думи мої, думи мої»)

28. Виспівує, поки вийде

Чорнобрива з хати,

А він її запитає:

«Чи не била мати?» («Тополя»)

29. Зорі сяють; серед неба

Горить білолиций;

Верба слуха соловейка,

Дивиться в криницю;

На калині, над водою,

Так і виливає,

Неначе зна, що дівчину

Козак виглядає. («Гайдамаки»)

30. Довго, довго кров степами текла

Текла-червоніла,

Текла, текла та й висохла;

Степи зеленіють;

Діди лежать, а над ними

Могили синіють. («Гайдамаки. Треті півні»)

31. А Дніпр мов підслухав: широкий та синій,

Підняв гори-хвилі; а в очеретах

Реве, стогне, завиває,

Лози нагинає;

Грім гогоче, а блискавка

Хмару роздирає. («Гайдамаки. Треті півні»)

32. Тяжко йому,

Тяжко, а не плаче;

Ні, не плаче: змія люта,

Жадна випиває

Його сльози, давить душу,

Серце роздирає. («Гайдамаки. Червоний бенкет»)

33. Віє вітер з-за Лиману,

Гне тополю в полі, –

І дівчина похилиться,

Куди гне недоля. («Гайдамаки. Червоний бенкет»)

34. Болить  серце, як згадаєш:

Старих слов’ян діти

Впились кров’ю. («Гайдамаки. Гупалівщина»)

35. Гнилий Тікич кров’ю червоніє

Шляхетською, жидівською;

А над ним палають

І хатина, і будинок;

Мов доля карає

Вельможного й неможного. («Гайдамаки. Бенкет у Лисянці»)

36. Заспівай лиш

Нам, старий кобзарю!

Не про дідів, бо незгірше

Й ми ляхів караєм;

Не про лихо, бо ми його

Не знали й не знаєм. («Гайдамаки. Бенкет у Лисянці»)

37. І золото, і слава є,

Та нема Оксани;

Ні з ким долю поділити,

Ні з ким заспівати;

Один, один сиротою

Мусить пропадати. («Гайдамаки. Бенкет у Лисянці»)

38. Поки хлоп’ята танцювали,

Ярема з Лейбою прокрались

Аж у будинок, в самий льох;

Оксану вихопив чуть живу

Ярема з льоху та й полинув

У Лебедин… («Гайдамаки. Бенкет у Лисянці»)

39. Я сирота: без матері,

Без батька осталась,

І він один на всім світі,

Один мене любить;

А почує, що я вбилась,

То й себе погубить. («Гайдамаки. Лебедин»)

40. А ввечері мій Ярема

(От хлопець звичайний!),

Щоб не сердить отамана,

Покинув Оксану:

Ляхів кінча; з Залізняком

Весілля справляє

В Уманщині, на пожарах. («Гайдамаки»)

41. Минають дні, минає літо,

А Україна, знай, горить;

По селах голі плачуть діти –

Батьків немає. («Гайдамаки. Гонта в Умані»)

42. Не спинила хуртовина

Пекельної кари:

Ляхи мерзли, а козаки

Грілись на пожарі. («Гайдамаки. Гонта в Умані»)

43. Встала й весна, чорну землю

Сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила;

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічають…(«Гайдамаки. Гонта в Умані»)

44. Спасибі, дідусю, що ти заховав

В голові столітній ту славу козачу:

Я її онукам тепер розказав. («Гайдамаки. Епілог»)

45. Щовечора сходилися,

І мати не знала,

Де Мар’яна до півночі

І з ким розмовляє? («Мар’яна-черниця»)

46. Так от, бачите, Мар’яна

З убогим Петрусем

Щовечора розмовляла,

І мати не знала,

Дивувалась,

Що се таке

Мар’яну спіткало? («Мар’яна-черниця»)

47. І за нею козаки ходили,

Поки вдова без сорома

Дочку породила;

Породила, та й байдуже;
Людям годувати

В чужім селі покинула:
Отака-то мати!.. («Утоплена»)

48. Годували люди

Малу дочку, а вдовиця

  В неділю і в будень

З жонатими, з парубками

Пила та гуляла,

Поки лихо не спіткало,

Поки не та стала:

Незчулася, як минули

Літа молодії…(«Утоплена»)

49. Реве гарматами Скутара,

Ревуть, лютують вороги;

Козацтво преться без ваги –

І покотились яничари. («Гамалія»)

50. Пливуть співаючи; пливе

Позад завзятий Гамалія:

Орел орлят мов стереже;

Із Дарданеллів вітер віє,

А не женеться Візантія:

Вона боїться, щоб Чернець

Не засвітив Галату знову

Або гетьман Іван Підкова

Не кликнув в море на ралець. («Гамалія»)

51. Пливуть собі, а з-за хвилі

Сонце хвилю червонить;

Перед ними море миле

Гомонить і клекотить. («Гамалія»)

52. І барвінком, і рутою,

І рястом квітчає

Весна землю, мов дівчину

В зеленому гаї;

І сонечко серед неба

Опинилось-стало,

Мов жених той молодую,

Землю оглядало,

І Ярина вийшла з хати

На світ Божий глянуть… («Невольник»)

53. У тім раї, що ти покидаєш,

Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих; а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! В військо оддають! («Сон»)

54. Дивлюся: хати над шляхами

Та городи з стома церквами,

А в городах, мов журавлі,

Замуштрували москалі;

Нагодовані, обуті

І кайданами окуті,

Муштруються… («Сон»)

55. Це той П е р в и й, що розпинав

Нашу Україну,

А В т о р а я доконала

Вдову сиротину. («Сон») 

56. Не завидуй і славному:

Славний добре знає,

Що не його люди люблять,

А ту тяжку славу,

Що він тяжкими сльозами

Вилив на забаву. («Не завидуй багатому…»)

57. Не женися на багатій,

Бо вижене з хати,

Не женися на убогій,

Бо не будеш спати. («Не женися на багатій…»)

58. Удвох, кажуть, і плакати

Мов легше неначе;

Не потурай: легше плакать,

Як ніхто не бачить. («Не женися на багатій…»)

59. Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить,

І на апостольськім престолі

Чернець годований сидить. («Єретик»)

60. Старці під берестом заснули;

Ще сонце спить, пташки мовчать,

А коло льоху вже проснулись

І заходилися копать. («Великий льох»)

61. У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає –

Чи нема країни,

Щоб загарбать із собою

Взять у домовину,

Той тузами обирає

Свата в його хаті,

А той нишком у куточку

Гострить ніж на брата. («Сон»)

62. Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. («Ми вкупочці колись росли…»)

63. Бо  сказано: хто не лічить,

То той і не має. Е, ні! Треба знати,

Треба, дочко, лічить плату,

Зароблену плату. («Наймичка»)

64. Лечу, лечу, а вітер віє,

Передо мною сніг біліє,

Кругом бори та болота,

Туман, туман і пустота. («Сон»)

65. Огонь погас, а місяць сходить,

В яру пасеться вовкулак. («Відьма»)

66. Чимало літ перевернулось,

Води чимало утекло;

І в хутір лихо завернуло,

І сліз чимало принесло. («Наймичка»)

67. В яру криниця завалилась,

Верба усохла, похилилась,

І стежечка, де ти ходила,

Колючим терном поросла. («Не кидай матері! – казали…»)

68. У багатих ростуть діти –

Верби при долині;

А у вдови одним одно,

Та й те, як билина. («Сова»)

69. …І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою-таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть…(«Сон» «На панщині пшеницю жала…»)