Поезія - це музика душі

Тема. Поезія – це  музика  душі.

Мета. Об`єднати  вірних  прихильників  поетичного  слова  в  єдине  коло,  зацікавити літературою, загальнокультурними та національними духовними цінностями; розвивати  навички художнього читання, вміння виражати особисте ставлення до декламованого тексту;  формувати  комунікативну  та  полікультурну  компетентності, здатність відчувати художнє слово; виховувати  естетичні  смаки, любов  до  поезії, до  рідного  краю, до  матері, до  Батьківщини.

Обладнання:  портрети  поетів,  книжкова  виставка,  аудіозапис  пісень («Чорнобривці», «Мама-мамочка», «Свеча горела», музичний супровід виходу читців), вислови  про  поезію:

     1) “Поезія  –  це  найвеличніша  форма,  в  яку  може  втілитися  людська  думка”(Альфонс де Ламартін)

     2) “Поезія - це струни відчуттів,

Це музика Вселенської любові,
Поезія - це скарб усіх віків,
Це діамант величиною в слово!»   (Ігор Федчишин)

                                                                     Хід  заняття

І. Вступ. (Звучить  музика)

Вчитель. Добрий  день, дорогі  друзі!  Відсьогодні  в  нашій  школі  буде  працювати  клуб  любителів  поезії, де  ви  зможете  читати  улюблені  вірші,  обмінюватися  найкращими  з  них,  презентувати  власні  творіння.  Тому  всіх  небайдужих  до  поетичного слова ми  запрошуємо  до  літературної  кав`ярні  на  честь  відкриття  нашого  клубу. Слухайте  і  насолоджуйтесь!

1 ведучий

В  тлумачному  словнику  записано, що "Поезія — художньо-образна словесна творчість, це твори, написані віршами". Ось таке сухе, безбарвне пояснення. Та чи пояснює воно суть явища? Напевне, що - ні. Адже поезія, це, перш за все - музика душі. Це жива, непідробна емоція, що зачіпає в душі найпотаємніші струни, змушує людскі душі звучати в унісон. Лише пезія передасть смуток і відчай, біль і радість, все те для чого недостатньо простих слів..

2 ведучий

К  сожалению, в  современном,  прагматичном  мире  остаётся  так  мало  места  для  поэзии. Именно  поэтому  люди,  влюблённые  в поэтическое  слово,  объединяются  в  клубы  любителей  поэзии.
 

 1 ведучий

Поезія – це  музика  душі,  яку  ми  відчуваємо,  проймаємося  нею,  пробуджуючи  в  глибинах  власної  душі – найпотаємніше. Вона  надихає  нас  на  найвищі  почуття  та  найкращі  вчинки.

2 ведучий

Поэзия – это  Божий  дар,  который  обогащает  душу,  приятно  тревожит  её  струны. Она, как  весна,  несёт  тепло,  свет  и  радость,  рождает  чистые  и  добрые  помыслы.

Поэзия, по словам Мигеля де Сервантес, подобна нежной и юной деве, изумительной красавице, которую стараются одарить, украсить и нарядить.

1 ведучий

Як  народжується  її  величність  поезія? Цього  ніхто  не  знає. Іноді  кажуть,  що  вірш  приснився, або  муза  підкралася  непомітно. Як би там  не  було, але  поезія – вічно  молода,  юна,  скільки  б  років  їй  не  було.

2 ведучий

Откуда  поэты  берут  темы  для  своих  стихов? Конечно  же,  из  жизни. Достаточно  просто  посмотреть  в  окно…

ІІ. Основна  частина .(Звучить  музика)

1 ведучий

Матінка – природа. Начало  всіх  начал.  Першородна  тайна  всього,  що  оточує  нас. Життєдайне  джерело  не  одному  поколінню  митців.

2 ведучий

Мы  только  пытаемся  понять  её  законы  -  слушаем,  чувствуем,  увлекаемся  и  удивляемся.

                                                   (Вірші  про  природу)

1) «Черемуха»  С. Есенин                                                     

Черёмуха душистая
С весною расцвела
И ветки золотистые,
Что кудри, завила.
Кругом роса медвяная
Сползает по коре,
Под нею зелень пряная
Сияет в серебре.
А рядом, у проталинки,
В траве, между корней,
Бежит, струится маленький
Серебряный ручей.
Черёмуха душистая,
Развесившись, стоит,
А зелень золотистая
На солнышке горит.
Ручей волной гремучею
Все ветки обдает
И вкрадчиво под кручею
Ей песенки поет.

2)  «ЯК НЕ ЛЮБИТИ...»    Максим Рильський

Як не любити зими сніжно-синьої
На Україні моїй,
Саду старого в пухнастому інеЇ,
Сивих, веселих завій?

Як не любити весни многошумної
Меду пахучих суцвіть,
Як не любити роботи розумної,
Праці, що дух веселить?

Як не любити утоми цілющої
Після гарячої гри,
Поклику птаха над темною пущею,
Рідних пісень з-за гори?

Як не любити любов'ю наснажених,
Мудрістю сповнених книг,
Троп невідомих, дерзань ще не зважених
І небосхилів нових?

Як не любити людини, що з атому
Креше добра блискавки,
Як не любить по змаганні завзятому
Дружнього стиску руки?

Як не любити пори, коли ночами
В щасті тремтить соловей,
Як не любить під бровами дівочими
Синього сяйва очей?

3) «Ласточки пропали»  Афанасий Фет

Ласточки пропали,
А вчера зарей
Все грачи летали
Да как сеть мелькали
Вон над той горой.

С вечера все спится,
На дворе темно.
Лист сухой валится,
Ночью ветер злится
Да стучит в окно.

Лучше б снег да вьюгу
Встретить грудью рад!
Словно как с испугу
Раскричавшись, к югу
Журавли летят.

Выйдешь — поневоле
Тяжело — хоть плачь!
Смотришь—через поле
Перекати-поле
Прыгает, как мяч.
 

4) «Я пришёл к тебе с приветом» А. Фет

 Я пришел к тебе с приветом,
Рассказать, что солнце встало,
Что оно горячим светом
По листам затрепетало;

Рассказать, что лес проснулся,
Весь проснулся, веткой каждой,
Каждой птицей встрепенулся
И весенней полон жаждой;

Рассказать, что с той же страстью,
Как вчера, пришел я снова,
Что душа все так же счастью
И тебе служить готова;

Рассказать, что отовсюду
На меня весельем веет,
Что не знаю сам, что буду
Петь, — но только песня зреет.

5) «Ты расскажи мне, Осень, с чем пришла?» Н. Волегова
 

Ты расскажи мне, Осень, с чем пришла?
О чём грустишь, укрывшись мягким пледом?
Зачем в карманы листья набрала?
И почему холодный дождь струится шлейфом?

Поведай, Осень, мне - где ты была?
И на каком краю гостила этим летом?
Я вижу, баночку варенья принесла
И заморозки первые с рассветом…

Да, не грусти ты! Дверь плотней закрой –
Не по душе твоя мне непогода!..
Давай садись - чайку с тобой попьём…
И вместе будем ждать зимы прихода!

6) « Зацвіли каштани» М. Познанська

Зацвіли каштани
У моєму місті:
Золотистим цвітом
Зарясніли в листі.

Цвіт такий хороший
Аж вбирає очі!
Зацвіли каштани
Вчора, опівночі.

А під ними ходять
Вулицями люди.
Зацвіли каштани
Тут і там — усюди

Холодку багато,
Пахощів багато...
У моєму місті
Гарно, як на свято!

7) «Славная осень» Н. Некрасов

Славная осень! Здоровый, ядрёный
Воздух усталые силы бодрит;
Лёд неокрепший на речке студёной
Словно как тающий сахар лежит;

Около леса, как в мягкой постели,
Выспаться можно — покой и простор!
Листья поблекнуть ещё не успели,
Желты и свежи лежат, как ковёр.

Славная осень! Морозные ночи,
Ясные, тихие дни…
Нет безобразья в природе! И кочи,
И моховые болота, и пни —

Всё хорошо под сиянием лунным,
Всюду родное село узнаю…
Быстро лечу я по рельсам чугунным,
Думаю думу свою.

1 ведучий

Поштовхом  до  написання  віршів  служить, на  жаль,  не  тільки  світ  прекрасного,  але  й  наболілого. Намагаючись  осмислити  сенс  буття,  поети  сприймають  його  таким,  яким  воно  є:  чарівним  і  потаємним,  іноді  жорстоким  і  не  завжди  справедливим.

                                                                  (Вірші )

1) «Выхожу один я на дорогу» М. Лермонтов

 Выхожу один я на дорогу;
Сквозь туман кремнистый путь блестит;
Ночь тиха. Пустыня внемлет богу,
И звезда с звездою говорит.

В небесах торжественно и чудно!
Спит земля в сияньи голубом...
Что же мне так больно и так трудно?
Жду ль чего? жалею ли о чём?

Уж не жду от жизни ничего я,
И не жаль мне прошлого ничуть;
Я ищу свободы и покоя!
Я б хотел забыться и заснуть!

Но не тем холодным сном могилы...
Я б желал навеки так заснуть,
Чтоб в груди дремали жизни силы,
Чтоб дыша вздымалась тихо грудь;

Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея,
Про любовь мне сладкий голос пел,
Надо мной чтоб вечно зеленея
Тёмный дуб склонялся и шумел.

2) « На смерть Шевченко»  Н. Некрасов

Не предавайтесь особой унылости:
Случай предвиденный, чуть не желательный.
Так погибает по божией милости
Русской земли человек замечательный
 

С давнего времени: молодость трудная,
Полная страсти, надежд, увлечения,
Смелые речи, борьба безрассудная,
Вслед за тем долгие дни заточения.

Всё он изведал: тюрьму петербургскую,
Справки, допросы, жандармов любезности,
Всё - и раздольную степь Оренбургскую,
И ее крепость. В нужде, в неизвестности
 

Там, оскорбляемый каждым невеждою,
Жил он солдатом с солдатами жалкими,
Мог умереть он, конечно, под палками,
Может, и жил-то он этой надеждою.

Но, сократить не желая страдания,
Поберегло его в годы изгнания
Русских людей провиденье игривое.
Кончилось время его несчастливое,
 

Всё, чего с юности ранней не видывал,
Милое сердцу, ему улыбалося.
Тут ему бог позавидовал:
                                 Жизнь оборвалася.

3) «Вже нічого більше…» П. Верлен

 Вже нічого більше - хочу тільки флейти

В тихому лелінні дальніх вечорів...

Так мене втомили ці падіння й злети,

Що ніщо не миле - хочу тільки флейти

В дальньому лелінні тихих вечорів.

Ах, оті шалені світанкові сурми!

Йти вперед не можу, хоч лягай ридай...

А були ж атаки, приступи і штурми!

Не тривожте серця, не шалійте, сурми,

Колискова пісне, душу загойдай!

День був аж червоний - бій і перемога.

Все кругом двигтіло, блискало й гуло,

А тепер це тіло обняла знемога:

Мов у сні далекім бій і перемога,

Хоч вінок лавровий оповив чоло.

Не буяння плоті, не жагучі сплети

Маряться герою по трудах війни...

Мила, будь єлеєм, будь водою Лети:

Не шалійте, сурми, ви лелійте, флейти,

Серце прагне миру, миру й тишини.

4) «Мій дух, як ніч». Дж. Байрон

Мій дух, як ніч. О, грай скоріш:

 Я ще вчуваю арфи глас.

Нехай воркує жалібніш

 І тішить слух в останій час.

Як ще надія в серці спить,

 Її розбудить любий спів.

Як є сльоза — вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

Але суворо й смутно грай,

Додай жалю в свій перший звук.

Молю тебе, заплакать дай.

 Бо розпадеться серце з мук.

Воно в собі терпить давно,

 Вже в йому вщерть тяжких образ;

Як не поможе спів, воно

Від мук страшних порветься враз.

5) «Ти знаєш, що ти – людина?» В. Симоненко

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

6) «Я був завжди і є дитина…» Г. Акулов
 

Я був завжди і є дитина:
Люблю життя, як матір сина,
Люблю я сонце, карі очі,
Люблю я день, і темні ночі,
 

Люблю я зиму, літо, осінь,
Люблю весною неба просинь,
Люблю осінній лист багровий,

Люблю пташиний спів чудовий,
 

Люблю яскраві пишні квіти,
Як гомонять у школах діти –
Оце і є земне життя,
Ознака й сенс всього буття.

1  ведучий

 У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, чисту зелену травичку і тисячі різних квітів, які радували серце своїм розмаїттям. Тут кликали в дорогу перші в’юнкі стежинки, які бігли від батьківського порогу у широкий світ. Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі.

2 ведучий

С  любви  к  родной  земле  начинается  всё:  и  честность,  и  уважение  к  старшим,  и  любовь  к  матери,  и  ответственность  за  судьбу  своей  страны.  Любовь  к  родной  земле  каждый  понимает  по-своему  и  отображает  это  сложное,  многогранное  чувство.

                                                   ( Вірші )

1) «Земля моя і праведна, і грішна» Н. Красоткіна
 

Земля моя і праведна, і грішна,
Люблю тебе таку, яка ти є.
Життя буває й радісне, й невтішне...
Спасибі долі, що воно в нас є.
Як вишиванка стелеться дорога.
Червона нитка чорну потягла.
І біль розлук, і радість, і тривоги —
Усе нам доля і сповна дала.
І линуть дні. Чим далі, тим частіше
Душа летить до тих єдиних місць,
Де ти був рідний, просто найрідніший,
А вже сьогодні ти тут тільки гість...
Таке природа диво сотворила
На цій землі серед лісів і квіт.
Що в батьківських місцях якась незламна сила,
Що рве нам душу, тягне, як магніт...

2) «У рідному краї» М. Бакай
 

Одна Батьківщина, і двох не буває,
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.

У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть.
У рідному краї і небо безкрає,
Потоки, потоки, мов струни, течуть.

Тут мамина пісня лунає і нині,
Її підхопили поля і гаї.
Її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов'ї.

І я припадаю до неї устами,
І серцем вбираю, мов спраглий води.
Без рідної мови, без пісні,
Без мами збідніє, збідніє земля назавжди.

3) Пісня  «Чорнобривці»

Чорнобривців насіяла мати
У своїм світанковім краю
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.

Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки та зустрічі знаю,
Бачив я у чужій стороні.
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.

Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі.
Розквітають і квіти, і доля
На моїй українській землі.

4) «КРАЇНА МОЯ — УКРАЇНА» Ф. Пантов
 

Мої нескінченні дороги
Сплелися, мов доля моя,
Я знову вернув до порога,
Де батьківська рідна земля.

Країно моя — Україно,
Ще пращурів пам'ять жива,
Знайома тут кожна стежина,
І сонце мене зігріва.

Хай пісня твоя, Україно,
Злітає, як птах у блакить,
А мова твоя солов'їна
У кожній оселі звучить.

Піду у садочок вишневий,
Послухаю спів солов'я,
Там ранок зустріну рожевий,
Тобі я вклонюся, земля.
 

5) «ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ?» Д. Павличко

Де зелені хмари яворів
Заступили неба синій став,
На стежині сонце  я  зустрів,
Привітав його і запитав:
— Всі народи бачиш ти з висот,
Всі долини і гірські шпилі.
Де ж найбільший на землі народ?
Де ж найкраще місце на землі? —
Сонце усміхнулося здаля:
— Правда, все я бачу з висоти.
Всі народи рівні. А земля
Там найкраща, де вродився ти!
Виростай,  дитино,   й   пам'ятай:
Батьківщина — то найкращий край!

6)  «ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА» В. Симоненко

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,

​Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

7) Песня «Мама, мамочка»

Как жаль, что наши дни летят, увы, с безумной скоростью,
Нельзя перелистать назад страницы этой повести,
Порой меняя города, несёт судьба упрямая,
Но мы опять спешим туда, где будем рядом с мамою.

Припев:
Мама-мамочка родная, любимая,
Мама-мамочка сердечко ранимое,
Мама-мамочка не плачь тёмной ноченькой,
Мама-мамочка с тобой твоя доченька.

Как жаль, что нежные слова вновь будут не досказаны,
Но все мы нитью волшебства навеки с мамой связаны.
Ценить мы будем каждый миг и встречи ждать с волнением,
У нас с тобою на двоих одно сердцебиение.
Припев.

1 ведучій

Про  кохання  написано  і  надруковано  тисячі,  десятки  тисяч  рядків.  Продиктованих  сильними,  справжніми  почуттями  і  глибокими  роздумами. Та  й  не  дивно,  адже  Муза  Поезії  найприхильніша  дог  тих,  чиї  серця  відкриті  найпрекраснішому  з  почуттів.  І  не  виглядить  вона  на  вік – 6  чи  60  -  їй  байдуже,  адже  любов – невичерпна, як  саме  життя. Вона  терпляча, лагідна,  вона  не  заздрить,  не  чинить  кривди,  вона  вічна,  дарована  самим  Богом.

2 ведучий

Любовь  -  вечная  тема  поэзии,  музыки,  смысл  человеческой  жизни.  На  каком  бы  языке  не  звучало  это  слово,  оно  никого  не  оставляет  равнодушным. 

                                                              (Вірші  про  кохання)

1) Сонет  Данте

Благословенні будьте день і час,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі.

Що зав’язали світ мені навік!

Благослови вогонь, що серце пік,

Солодкий біль опечаленої ночі

І лик Амура, що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте серця рани

І вимовлене пошепки ім’я,

Моєї донни – ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в’яне, -

Й ти, неподільна радосте моя!        

2) «Розкажу тобі думку таємну…» Ліна Костенко
 

Розкажу тобі думку таємну,
Дивний здогад мене обпік:
Я залишуся в серці твоєму
На сьогодні, на завтра, навік.
 

І минатиме час, нанизавши
Сотні вражень, імен і країн,-
На сьогодні, на завтра, назавжди!-
Ти залишишся в серці моїм.
 

А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й повік

3) «Двадцать первое. Ночь. Понедельник.» Анна Ахматова

Двадцать первое. Ночь. Понедельник.

Очертанья столицы во мгле.

Сочинил же какой-то бездельник,

Что бывает любовь на земле.

И от лености или со скуки

Все поверили, так и живут:

Ждут свиданий, боятся разлуки

И любовные песни поют.

Но иным открывается тайна,

И почиет на них тишина...

Я на это наткнулась случайно

И с тех пор все как будто больна.

4)   «Не говори печальними очима...»  Ліна Костенко

Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.

5) “Я могу тебя очень ждать» Э. Асадов

Я могу тебя очень ждать,
Долго-долго и верно-верно,
И ночами могу не спать
Год, и два, и всю жизнь, наверно!

Пусть листочки календаря
Облетят, как листва у сада,
Только знать бы, что все не зря,
Что тебе это вправду надо!

Я могу за тобой идти
По чащобам и перелазам,
По пескам, без дорог почти,
По горам, по любому пути,
Где и черт не бывал ни разу!

Все пройду, никого не коря,
Одолею любые тревоги,
Только знать бы, что все не зря,
Что потом не предашь в дороге.

Я могу для тебя отдать
Все, что есть у меня и будет.
Я могу за тебя принять
Горечь злейших на свете судеб.

Буду счастьем считать, даря
Целый мир тебе ежечасно.
Только знать бы, что все не зря,
Что люблю тебя не напрасно!

6) «Я помню чудное мгновенье» А. Пушкин

Я помню чудное мгновенье:
Передо мной явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.

В томленьях грусти безнадежной,
В тревогах шумной суеты,
Звучал мне долго голос нежный
И снились милые черты.

Шли годы. Бурь порыв мятежный
Рассеял прежние мечты,
И я забыл твой голос нежный,
Твои небесные черты.

В глуши, во мраке заточенья
Тянулись тихо дни мои
Без божества, без вдохновенья,
Без слез, без жизни, без любви.

Душе настало пробужденье:
И вот опять явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.

И сердце бьется в упоенье,
И для него воскресли вновь
И божество, и вдохновенье,
И жизнь, и слезы, и любовь.

7) «ВОНА ПРИЙШЛА» В. Симоненко

Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
 

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
 

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

8) Песня «Свеча горела» Б. Пастернак («Зимняя ночь»)

Мело, мело по всей земле
Во все пределы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

Как летом роем мошкара
Летит на пламя,
Слетались хлопья со двора
К оконной раме.

Метель лепила на стекле
Кружки и стрелы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

На озаренный потолок
Ложились тени,
Скрещенья рук, скрещенья ног,
Судьбы скрещенья.

И падали два башмачка
Со стуком на пол.
И воск слезами с ночника
На платье капал.

И все терялось в снежной мгле
Седой и белой.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

На свечку дуло из угла,
И жар соблазна
Вздымал, как ангел, два крыла
Крестообразно.

Мело весь месяц в феврале,
И то и дело
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

ІІІ. Заключна  частина.

2 ведучий

Поэзия – это удивительная вещь… Она заставляет нас по-новому смотреть на мир. Она дает возможность выразить свои чувства, которые накопились в сердце. Поэзия возвышает нас над миром повседневности, будничности. Она помогает нам быть добрее, решительнее, мужественнее. Одним словом, поэзия – это часть нашей жизни.

1 ведучий

Поезія – це музика душі,
Краса її нас вабить та дивує.
Поезія – не має граней та межі,
Вона, як океан Всесвітній, що вирує.

Дарує радість нам, печалі та любов,
І душу нам вона свою дарує.
Я чути хочу її знов і знов,
Тож завжди хай поезія панує!