Політика коренізації в 1920-х роках

Предмет: історія України.                                                     Клас: 10                                                                                                                                                                                          

Тема: Політика коренізації в 1920-х рр.

Мета: проаналізувати політику більшовиків у галузі культури; показати, що політика українізації сприяла піднесенню національної культури, оновленню української інтелігенції, зазначивши при цьому, що культура й духовне життя народу були підпорядковані ідеологічним настановам партії більшовиків, пояснити зміст основних термінів і понять; формувати в учнів логічне та історичне мислення, навички роботи з комп’ютером та комп’ютерними програмами; виховувати їх на кращих зразках національної культури.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
                                                                                        ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. Організаційний момент уроку.
II. Мотивація навчальної діяльності: Метою культурної революції було формування у свідомості мас певних стереотипів, які б зробили поведінку широких верств населення прогнозованою та контрольованою з боку органів радянської влади. В останні роки непу утверджувалися погляди на культуру як на один із напрямків соціалістичного будівництва — поряд з індустріалізацією й колективізацією сільського господарства. У сфері культури не вистачало інтелігенції, радянське керівництво залежало від так званих «буржуазних спеціалістів». Тому постало завдання створити власну інтелігенцію або змусити «буржуазних спеціалістів» робити те, що потрібно радянській владі. На незгодних чекали репресії. Попри все, 20-ті рр. були періодом відродження культури. Україномовна освіта та її підтримка з боку держави мали велике значення для розвитку національної культури. Однак головним поштовхом до відродження була революція, яка сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень.
III. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу:                                                                                                                 1. Політика коренізації та її наслідки на українських землях.                                                                                      Коренізація — політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного статусу їхнім національним мовам.
Українізація (складова коренізації) — політика більшовицького керівництва в 1920-х рр., спрямована на збільшення представництва українців в органах влади, культури, освіти, державних установ; розширення сфери застосування української мови в суспільстві; пробудження інтересу до національної української культури. Основною метою українізації було утвердження радянської влади в Україні, створення для неї національного підґрунтя.
Лікнеп – масове навчання неписьменних дорослих читання та письма в Радянської Росії і СРСР.
Культурна революція – це "перевиховання" мас – на "комунізацію" і "радянізацію" масової свідомості, на розрив з традиціями історичної (дореволюційного) культурної спадщини через більшовицьку ідеологізацію культури. 
2.  Розвиток освіти і науки у 20-х рр.             Яскравий і нестримний розвиток української літератури й мистецтва у 20-ті роки під впливом революційних подій, а згодом – українізації, дав підстави дослідникам порівнювати його з добою Відродження. Головними особливостями цього часу стали розмаїття літературних напрямків, течій, виникнення й розпад багатьох письменницьких груп. Деякі з них перебували під впливом Пролеткульту – радянської літературно-художньої та просвітницької організації, для якої було характерне нігілістичне ставлення до культури минулого, “культури експлуататорів”. Пролеткультівські ідеї сповідували літературні організації “Плуг” та “Гарт”, які були створені у столиці УСРР – Харкові. Модерністські концепції обстоювали групи “пролетарських письменників”: неокласики, символісти, футуристи.
У 1925 р. виникла найвідоміша літературно-мистецька організація республіки – Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об’єднала 22 письменників і поетів. Ідейним керівником ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий (справжнє прізвище – Фітильов), а першим її президентом – Михайло Яловий. Це була доба відносної лібералізації літературного та мистецького процесу. Творчість українських літераторів мала велике значення для піднесення національної свідомості українського народу. Давайте ж згадаймо імена цих митців. Для цього ми запропонуємо вам буклет, який виготовила Гушуляк Марина.
3.  Провідники політики коренізації на Україні: Микола Скрипник, Олександр Шумский.                 IV. Узагальнення та систематизація знань:                                                                                                                                             Моделювання життєвих історичних ситуацій.
1926 рік. Українська Радянська Соціалістична Республіка. У місті Києві живе сім'я Тищенків. Голова сім'ї Іван Васильович Тищенко – працює в міністерстві освіти. Він є активним учасником політики, яку проводять більшовики в сфері культури. Його дружина – Марія Тищенко працює вчителем початкових класів в одній з україномовних шкіл міста Київ. У подружжя є троє дітей – син Петро, якому 21 рік, він є студентом Київського університету факультету історії; донька Наталя – 15 років – учениця 7 класу в школі, де працює її мати; син Петро – 4 роки, який відвідує дитячий садок. З сім'єю проживає також батько Івана – Мартин Тищенко, який брав участь в подіях української революції на стороні військ УНР. 
Завдання: на основі отриманої інформації, використовуючи терміни «українізація», «культурна революція», «лікнеп», визначити життя цієї сім'ї протягом наступних 10 років.
Висловіть свою думку про політику більшовиків в Україні 1921-1922 рр.
V. Домашнє завдання: Опрацювати відповідний матеріал підручника