Практичне заняття. Голодомор 1932-1933 рр. мовою документів, свідчень та чисел.

Історія України         10 клас

Практичне заняття. Голодомор 1932-1933 рр. мовою документів, свідчень та чисел.

Дидактичні задачі уроку:

• розкрити  передумови,  мету  та  характер  Голодомору  1932-1933 рр.;
• характеризувати   основні   причини  Голодомору   1932-1933 рр.;
• з’ясувати наслідки Голодомору 1932-1933  рр. для населення та країни;
• формувати вміння та навички роботи з ілюстраціями, історичними та інформаційними текстами;
• покращити вміння логічно мислити та аналізувати історичні факти;
• формувати інформаційну, комунікативну та громадянську компетентність;
• розвивати вміння аналізувати здобуту інформацію, чітко будувати свою відповідь;

Очікувані результати:

• встановлювати хронологію перебігу подій Голодомору 1932-1933 рр.;
• аналізувати причини, мету та наслідки Голодомору 1932-1933 рр.;
• пояснювати та застосовувати поняття: Голодомор, геноцид, «чорна дошка», колективізація, розкуркулення, хлібозаготівлі;
• розкривати сутність поданих історичних документів;
• застосовувати здобуті знання та навички з теми у нестандартних умовах.

Тип уроку: комбінований урок.

Форма уроку: урок-конференція.

Хід уроку.

І. Організаційний момент.

Привітання з учнями. Перевірка готовності учнів до уроку.

ІІ Актуалізація опорних знань.

Для більш продуктивної роботи сьогодні пригадаємо, що ви вже знаєте про становище українських земель у 20-30 рр. ХХ ст.

• Що таке колективізація?
• Що таке колгоспи?
• Вступи до колгоспів були добровільними?
• З якою метою створювалися колгоспи?
• Чи був опір створенню колгоспів?
• Для чого були потрібні хлібозаготівлі?

ІІІ Мотивація навчальної діяльності.

Дмитро Білоус «Ти кажеш, не було голодомору?»

Ти кажеш, не було голодомору?

  І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах…

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

Сьогодні ми перегорнемо чи не найстрашнішу сторінку історії нашого народу. В минулому нашої держави вже був голод, але чому на вашу думку голод 1932-1933 рр. називають голодомором? У чому неординарність цього явища? Які емоції у вас викликає цей термін? (Відповіді учнів)

   Кожен із вас має право власного вибору. Сьогодні пропоную вибрати колір вашого настрою і пояснити свій вибір (учні витягують стрічки пояснюють). Я теж приєднуюсь до вас і обираю жовтий колір. Жовтий колір – колір смутку і жалю, колір розлучення (за християнським обрядом). Ви обрали чорний колір - це чорна сторінка нашої історії, колір голоду і смерті. Це колір дошки, до якої заносили назви сіл, що саботували хлібозаготівлю. Наслідком для них була повна ізоляція від контактів із зовнішнім світом.

ІV Оголошення теми, представлення її змісту та очікуваних результатів.

Тема нашого сьогоднішнього уроку та практичного заняття  «Голодомор 1932-1933 рр. мовою документів, свідчень та чисел».

На дошці – проблемне завдання до уроку.

Голодомор 1932 – 1933років – штучне винищення української нації чи Божа кара? Злочин Сталіна та його оточення чи наслідки неврожайного року?

V Вивчення нового матеріалу.

Відео – фільм « Німа правда. Свідчення, загублені в стерні».

Завдання класу до перегляду відео:

1. Які райони охопив голод?

2. Як чисельність жертв?

3. Як цей голод називають ще?

4. Якими були дії влади

5.         Яку роль зіграли натуральні штрафи в перебігу голодомору

6. Чи був голод у нашому краї?

7.        Чи впливав голод на свідомість людей

Повідомлення про Голодомор

Виконання практичної роботи за матеріалами додатків

1. причини та передумови Голодомору 1932 -1933 рр., його наслідки.
2. документи та джерела Голодомору 1932 -1933 рр.
3. Великий голод на території України
4. Спогади очевидців
5. Закон про п’ять колосків

VІ. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Історичні задачі

1) У листі С. Косіора до Й. Сталіна від 15 березня 1933 р. стосовно посівної кампанії зазначається: «Те, що голодування не навчило ще багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до посіву». Якого «уму-розуму» прагнула навчити Компартія колгоспників?

2) Український історик С. Кульчицький стверджує: «Сталін знищував не етнічних українців як таких, а громадян України, тобто представників української національної державності, яка була для нього небезпечна навіть у радянській формі». Чи згодні ви з таким висновком?

Створити СЕНКАН.

1 рядок – іменник (тема)

2 рядок – 2 прикметники, що розкривають тему

3 рядок – 3 дієслова, що описують дію

4 рядок – речення, в якому висловлене ставлення до теми

5 рядок – слово-резюме (синонім теми)

На вибір вчителя учні створюють СЕНКАН у визначених раніше групах або індивідуально.

Відповідь на проблемне питання

Голодомор 1932 – 1933років – штучне винищення української нації чи Божа кара? Злочин Сталіна та його оточення чи наслідки неврожайного року?

VІІ. Домашнє завдання

1)Написати листа до керівних органів СРСР з порадами, критикою або своїми зауваженнями до їхніх дій під час Голодомору 1932-1933 рр.

2)за допомогою підручника скласти хронологічну таблицю з теми: «Голодомор 1932-1933 рр.»

Додаток 1

Орієнтовне дослідження

причини та передумови Голодомору 1932 -1933 рр., його наслідки.

Голодомор – цілеспрямована політика влади на створнння штучного голоду. Найбільшого прояву голод досяг у червні 1933.

Привід Голодомору 1932-1933 рр:

Цілеспрямована політика хлібозаготівель стала безпосереднім приводом голоду в Україні.

Причини Голодомору 1932-1933 рр:

Необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, яка загрожувала імперським прагненням Москви.

Непосильні для селян хліботоргівлі, конфіскація владою продовольчих запасів; надмірний хлібний експорт;

Небажання колгоспників працювати в громадському господарстві і прагнення влади покарати за це.

Економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно- комуністичними методами.

Наслідки Голодомору 1932-1933 рр:

Завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села.

Масові жертви (від 2.5 до 8 млн осіб). Підрив генофонду української нації.

 Придушення опору укр. селянства

 Переселення селян із Росії в Україну

Голодомор став приводом до розгортання боротьби з українським буржуазним націоналізмом

Масштаби Голодомору 1932-1933 рр.:

Про масштаби голодомору можна судити також за такими даними: населення СРСР з осені 1932 до квітня 1933 років скоротилося з 165,7 млн. чол. до 158 млн. або на 7,7 млн., головним чином за рахунок сільського населення. Лише за 3 місяці 1933 р. у в Харківській області, до складу якої на той час, крім районів нинішньої Харківської, входили також більшість Сумської, Полтавської та деякі райони Київської області, померло понад 600 тис. чол. Науковці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна вивели коефіцієнт смертності за 1929 - 1933 рр. у регіонах, заселених українцями. У Харкові він перевищив 25%.Найбільше голод уразив Україну, де набув рис геноциду.

Наслідки голодомору:

Величезні людські втрати (від 3,5 до 8 млн. осіб)

Знищення старого українського села з його багатими народними традиціями, розселянювання України)

Придушення опору колективізації; перемога колгоспного ладу на селі.

Масове переселення селян із Росії в Україну.

демографічні втрати:

Села України обезлюдніли. Живі не мали сил ховати мертвих. Чорні прапори майоріли над сільрадами вимерлих сіл. Історики називають різні цифри щодо кількості жертв голодомору 1932 - 1933 рр., адже підрахувати точно неможливо. А цифри ці страшні: від 3 до 4,5 млн чоловік. Як підрахували історики, у той час в Україні щодня помирало понад 25 тисяч людей. Але найстрашнішим є те, що голод був штучно створений тодішньою владою. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 000 – щодня. Найбільше від голоду постраждали Полтавська, Харківська, Сумська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищує середній рівень у 8-9 і більше разів.

Вдумайтесь в ці цифри:

- навесні 1933 р. від нестачі продовольства вимерли 738 населених пунктів;

- протягом лютого-березня 1933 р. померло 1467 чоловік, всього від голоду загинуло 8-9 млн. чоловік.

Смерть стала звичною. Вона втратила свою трагічність. Люди сприймали її як порятунок від мук. Голод убивав людину фізично, ламав її морально, позбавляв людської суті. Мертві годували живих.

Свіжі могили розкопувались, сил не було ні плакати, ні мучитись. Смерть стояла поруч, сиділа за столом і ходила подвір’ям. Людина хотіла їсти, все інше їй байдуже, навіть власна смерть.

Сталін заборонив згадувати про голод в ЗМІ. На пленумі ЦК ВКП(б) в січні 1933р. заявив, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік і що в цьому можуть сумніватися лише затяті вороги радянської влади.

А селяни, які ще вцілили і не вмерли з голоду в цей час співали такі пісні-частівки:

Українським селянам припиняють продавати квитки на залізничний і водний транспорт.

Фактично вся Україна заносилася на «чорну дошку». На «чорні дошки» було занесено 85 районів України.

Додаток 2

документи та джерела Голодомору 1932 -1933 рр.

Проблема повної або часткової відсутності архівних документів міжвоєнного періоду відома чи не кожному досліднику історії України новітнього часу. Численними є і документальні згадки, і усні свідчення про втрати і винищення як поодиноких документів, так і цілих архівних масивів.

Незаперечними є архівні втрати під час і внаслідок війни, але сьогодні у нас є усі підстави для твердження, що основний масив втрат припадає саме на період весни 1934 р. і наступні передвоєнні роки. Йдеться про здійснене владою свідоме і навмисне винищення архівних документів, передусім – 1932–1933 рр. Хронологічні рамки цього феномену окреслюються кінцем 1933 р. – початком 1960-х рр., тобто від перших спроб у 1934 р. знищити метричні книги та інші документи демостатистичного характеру за 1932– 1933 рр. до останніх хрущовських чисток державних архівів на межі їхнього перебування у системі НКВС.

Репресії щодо книг розгорнулися по «гарячих слідах», вже наприкінці 1933 р., коли в Кремлі зрозуміли справжні масштаби демографічної катастрофи. Формальним приводом до них стало фальшиве обвинувачення реєстраторів у «злочинному» недообліку народжуваності і переобліку смертності. Окрім метричних книг чистки поширилися на інші первинні документи.

27 грудня 1933 р. Президія ВЦВК розіслала циркуляр «Про перевірку стану архівів колгоспів, радгоспів і МТС», яким передбачалося проведення негайного обстеження і надання відомостей про стан низових архівів. І такі чистки робились по всім можливим установам, де хоть якісь відомості містились по тим страшним подіям.

Таким чином, після винищення національної еліти, національної церкви, українського селянства, знищення архівів – слідів злочину і історичної Пам’яті нації – стало п’ятим, заключним і цілком логічним актом геноциду. Саме його ми і назвали українським архівоцидом. Короткотермінові наслідки архівоциду – це знищення безпосередніх слідів злочину комуністичного режиму проти народу України у 1932–1933 рр.

Існує два види свідчень про голод 1932-33 рр. Перший вид інформації - від найстаріших людей, які самі пережили голодомор і пам’ятають усі його жахи.

Другий вид інформації – це перекази батьків, родичів, сусідів молодому поколінню, яке народилося після голоду. Саме свідчення очевидців дозволяють отримати унікальні дані, які не знайшли відображення в офіційних документах. Вони роблять історію об’ємною, дозволяють показати голодомор на рівні мікроісторії, історії окремих людей, родин, сіл...

Додаток 3

Великий голод на території України

Насильницька  колективізація  призвела  до  кризи сільськогосподарського  виробництва  в  Україні.  Селяни,  примусово  об’єднані  в  колгоспи,  були  не  зацікавлені  в   результатах  своєї  праці,  оскільки  за  свою  роботу  майже  нічого  не  одержували.  Вироблена  продукція  діставалася  в  основному  державі,  яка  ставила  нереальні  плани  норми  хлібозаготівлі.

Зрештою  в   1930—1931   рр.  дезорганізація  й   деградація  колгоспного  виробництва  позначилася  не  стільки  на  поставках  державі,  скільки  на  матеріальному  становищі  селян,  які  опинилися  без  будь-яких  запасів  продовольства. Унаслідок  безгосподарності  та  небажання  селян  працювати  за  безцінь  на  державу  (було  засіяно  лише  половину  посівних  площ),  голоду  в  багатьох  районах  кампанія  із  сівби  та  збору  врожаю  1932   р.  фактично  була  зірвана. 

Від  червня  до  жовтня  1932  р.  в   колгоспів  та  одноосібників  удалося  витиснути  132   млн  пудів  хліба,  тобто  полови -ну  скороченого  порівняно  з  попереднім  роком  плану.  Але  сталінському  керівництву  цього  було  замало. 

7   серпня  1932  р.  ВЦВК  і  РНК  СРСР  прийняли  постанову  «Про  охорону  майна  державних  підприємств,  колгоспів  і  кооперативів  та  про  зміцнення  суспільної  (соціалістичної)  власності».  Згідно  з   нею  розкрадання  майна  колгоспів  прирівнювалося  до  розкрадання  державного  майна  й   каралося  розстрілом,  а  за  «пом’якшуючих  обставин»  —  позбавленням  волі  на  строк  не  менше  ніж  десять  років.  За  рік  дії  постанови  було  засуджено  54   тис.  осіб,  із  них  2   тис.  осіб  —  до  вищої  міри  покарання.  У  народі  ця  постанова  дістала  назву  «Закону  про  п’ять  колосків».  Також  у  листопаді  1932  р.  Раднарком  УСРР  ухвалив  застосувати  судові  репресії  щодо  одноосібників  за  нездачу  хліба.

Із   метою  «виправлення»  ситуації  з   хлібозаготівлею  восени  1932  р.  до  України  направляється  надзвичайна  хлібозаготівельна  комісія  на  чолі  з   головою  Раднаркому  СРСР  В.   Молотовим.  Ця  комісія  викачала  із  села  весь  хліб  у  рахунок  хлібозаготівель  (додатково  до  132  млн  пудів  ще  104,6   млн  пудів),  але  так  і   не  виконала  плану  (261  млн  пудів).  Наприкінці  грудня  1932  р.  в   Україну  прибув  Л.  Каганович,  який  привіз  директиву  Й.  Сталіна  про  здачу  (у  разі  невиконання  плану  хлібозаготівель)  посівних  фондів.  У   республіці  не  залишилося  жодних  хлібних  запасів.

Але  комісія  не  обмежилася  конфіскацією,  для  покарання  боржників  вона  запровадила  «натуральні  штрафи».  В  усіх  регіонах  України,  за  винятком  прикордонних,  з  активною  участю  комітетів  незаможників  (комнезамів)  і  відряджених  на  хлібозаготівлі  робітників  із  міст  (яких  запевняли,  що  їхні  сім’ї  голодують  через  куркульський  саботаж  хлібозаготівель)  розпочалися  подвірні  обшуки.  Вилучалися  запаси  будь-якої  їжі  —  сухарів,  картоплі,  сала,  солінь,  фруктової  сушні,  цибулі  тощо.  Забирали  все  продовольство,  яким  селяни  мали  харчуватися  до  нового  врожаю.  Конфіскація  продовольства  оголошувалася  карою  за  «куркульський  саботаж».  Вона  здійснювалася  гласно,  із  висвітленням  у   районних  газетах.

Але  державі  був  потрібний  хліб,  а   не  ті  продукти,  що  забиралися  в  селян.  Практика  «натуральних  штрафів»  стала  свідомо  здійснюваним  терором  голодом.  Терор  голодом,  як  і   експропріацію  заможного  (і  не  тільки  заможного)  селянства  під  гаслом  боротьби  з   куркульством,  —  можна  кваліфікувати  як  геноцид  українського  народу.

Масовий голод на території нашої Дніпропетровської області розпочався  з осені 1932 року і до зими 1933 року досяг масових форм. Керівник Дніпропетровщини М. Хатаєвич на початку березня 1933 року писав Сталіну, що становище в області з продовольством набагато важчим, чим очікувалось. На 1 березня 1933 року в області згідно з офіційними даними померло 1 600 чоловік, а 16 тис. – опухли. Важке становище було в Нововасильківському, Апостолівському, Нікопольському районах. Документи також свідчать про факти людоїдства. В архіві Дніпропетровської області зберігається 73 випадки канібалізму. До літа 1933 року голод досяг в нашій області апогею. Кількість жертв голоду в нашій області і досі не встановлено. З усієї кількості смертей по Україні 70% припадає саме на Дніпропетровську область.

В роки Великого голоду 1932 – 1933 рр. наше село не було таким як зараз. Всього було шість хат. Не зважаючи на це, населення села Мар`є-Дмитрівки Софіївського району не менше потерпіло від радянського терору. Водночас, для району була встановлена кінцева дата здачі зерна 26 січня 1933 р., але план роботи район не виконав. На «чорну дошку» було занесено 5 населених пунктів. Серед них слід виділити  с. Ковалеве (колгосп імені Ілліча) Дніпропетровська область, Софіївський район, в якому працювали також жителі села Мар’є – Дмитрівка .

Таким чином, ми бачимо, що голод вирував по всій Україні, але всіляко приховувася сталінським керівництво

Додаток 4

Спогади очевидців

Каперко Надія Михайлівна 30 вересня 1918 року народження,

село Кринички  Мар`є – Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області (дата запису травень 2016 року)

Голод? Зараз скажу… бачте… мені не 10 було років, більше. Тоді з 8 років йшли до школи. Бо тоді вже такі розумні діти були. Не так як зараз. Я не кончила 6 класів, 4 квартал. Того, що тато вмерли. Не було чого їсти. Я була пухла. Голод я весь пам`ятаю. Босі ходили тоді. Бо не було нічого. Вообщем, не було у нас що їсти.  В 32-му годі сильний неврожай був. На городах даже… бурячок десь-десь, картопелька десь-десь. І було… Все прошло….а знаєте, як збереглось воно все в душі. Мама кажуть татові: «Так, останні бурячки доварюємо і будемо вмирать» 32 год. Да..А тато кажуть: «Будем щось робить». І тоді люди спасались. В Білорусію їхали. Спасалися. І тато кажуть: «Будем десь тікать відсіль». А в мене сестра була з 1911 году. Вона робила на госзерні і оце носю їй баланду. А тоді горщечки були, не було ні каструль, ні, вообщем.. і вона мені насипала пшенички. Я приносю, мама оце, той.. так виживали. А тоді доказали там, що сестра дає оце той звільнили, і вона поїхала у Дніпропетровськ, устроїлась на кірпічний завод. І тут уже умирать нам…бо не має чого їсти. І оце тато. Він  дуже розбитний був. Тато поїхали на станцію Лошкареве, біля станції ми недалеко жили… і поїхали в Дніпрропетровськ, забрали сестру і поїхали в Білорусію. Там підводи стояли і нас забрали, там одні і привезли. І вся сім`я їхала. Нас устріли там. Зразу накормили нас. Там даже картошка була, росла.  І ми там місяць пожили і Сталін дав приказ по домам українців. Так ми спаслись від голоду.

Тато розбитний був і мішок тії картошки..зима була, январь місяць. Ага.. і вони намочили мішок здоровий, замерзло воно…картошка, і заховали її. А наших всіх в здоровий барак поселили.  І цією картошкою  нас кормили, варили і кормили. Но тато заховав мішок…а тоді вже доїдали.

А тато застудилися і заболіли. Да і вони, їм привозили, зразу збруя називалась. Що на коні оце те,  шо вони ремонтіровали. І тоді вже і це робить не могли.  Однако пайок давали. Ми получали чайник. А тоді тато вмерли. У шостому місяці (червень) не дожили до вражаю.

А в Василівкі  жила родина татова. Там хата була…я трохи минула. Двоюрідна сестра була замужем за вітинаром (ветеринаром). І тоже, оце в Чимиринському голова колгоспу взяв туди вітинара. А тоді тато як умерли, мама стали бідкаться: шо робить, шо робить. А ця ж Устя, що з Василівки сестра…Бачте, як я вже заікуюся….і вона каже: «Переходьте до нас, що ви там будете поміж євреями» . Тоді не кзали євреї, а казали жиди. Ну, так як було, так я і кажу. І ще в школу там ходила в Василівці, 4 квартал кончила і пішла на роботу. Ой, страшний той холод був…(плаче)…..»

Дмитро БРОВАР

У 1933 РОЦІ мені було вісім років. Я вчився у другому кла­сі Олексіївської початкової школи Гребінківського райо­ну. Виходив з дому до школи голодний, на уроках думав про їжу, повертався додому голодний і лягав спати голодним. Уві сні мені виділися пиріжки з сиром, пишні пухкі паляниці, галушки... На два роки старша від мене сестра Настуня, теж школярка, була міцніша й витриваліша, їй не менше допікав голод, але вона мовчала. А я, поникавши надворі, скімлив: "Мамо, їсти!"

- А щоб вас! - сердилася мати. - Боже мій милий, ну що мені робити? Хоч на вішальницю йди! Завтра ще раз сходжу у Шрамківку, на базар, може, щось виміняю...

У школі раз на день нам давали по тарілці горохового су­пу, рідкого, нічим не засмаженого. На дні тарілки плавало три-чотири горошини. Сьорбаючи той суп, я бачив себе у тарілці, мов у дзеркалі.

Важко вчитися на голодний шлунок. Та попереду було ще страшніше - насувався великий голод зими 1933 року. В се­лі почали пухнути від голоду дорослі й діти. То тут, то там на вулицях нашого села ми натикалися на приметені снігом трупи односельців. Їх підбирали на сани і везли на цвинтар, де ховали всіх в одній ямі, без трун.

А тим часом селом снували так звані "буксирні бригади" з числа радянських активістів. "Буксирники" заходили в хати і вимітали у кожного селянина все до зернини, як казали во­ни, "для робітничого класу", "для побудови у нашій країні соціалізму".

Тоді ми не могли збагнути причини лиха, що коїлося на нашій землі. І лише тепер, че­рез 70 років, тримаючи в руках архівні документи, я можу з певністю сказати: все те відбу­валося не спонтанно, не ви­падково. У тодішній країні здійснювалася чітка і проду­мана система знищення украї­нського селянства. У кожному з документів того часу  ідеться "про прискорення тем­пів хлібозаготівлі на Україні", "про необхідність активізації хлібозаготівельної кампанії" і нестримний потік погроз "про вжиття репресивних заходів стосовно колгоспів, які саботу­ють хлібозаготівлю".

Але підсумки хлібозаготі­вель і далі були нев­тішними. Тому зі шпальт газе­ти пролунали заклики: "До су­ду шкідника!" Час переможних рапортів минув. З буксирних бригад почали тікати люди. А ті, що залишилися у них, фак­тично були мародерами. Так, у середняка Романа Скорохо­да з села Лободине "буксирники" вилучили 3 пуди борошна, у середнячки Палажки Филь з села Ціпки - торбу сухарів, во­рочок крупи, кендюх та сало, які там же і з'їли. Набирало розмаху "очищення" колгоспів від "антирадянських елемен­тів". За невиконання планів хлібоздачі селяни одержували по 8-10 років ув'язнення. У се­лах зупинилися вітряки, було заборонено користування допотопними жорнами. Тих, хто намагався хоч трохи змолоти собі борошна, таврували дер­жавними злочинцями.

7 серпня 1932 року сталін­ське оточення прийняло Закон про охорону соціалістичної власності, написаний особис­то Сталіним. За крадіжку кол­госпного майна вводилися су­ворі судові покарання, в тому числі і найвища міра - розст­ріл з конфіскацією майна. На­род назвав той звірячий акт "законом про п'ять колосків".

Прагнучи врятувати від го­лодної смерті українську люд­ність, українці й неукраїнці ін­ших країн світу збирали про­дукти. Та СРСР "навідріз" від­мовлявся від тієї допомоги.

Закон «про п'ять колосків» («П'ять колосків» або просто «Колосќи») — народна назва репресивного радянського закону часів Голодомору. Повна назва: Постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року.

Окрім власне самого закону існувала також Таємна інструкція про його застосування.

Його назвали в народі «Закон про 5 колосків» через те, що навіть за один колосок, взятий з поля, покаранням міг бути смертельний вирок як для дорослого, так і для дитини.
   Офіційна ж назва документу - закон "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності". Його було ухвалено спільною постановою Центрального виконавчого комітету і Радою народних комісарів СРСР, а саме авторство документа розробив особисто Йосип Сталін.
   Зокрема, цим законом передбачалося покарання за розкрадання колгоспного і кооперативного майна у вигляді розстрілу з конфіскацією всього майна. За пом'якшувальних обставин цей вирок міг бути змінений на позбавлення свободи строком не менш ніж 10 років із конфіскацією всього майна. Амністію у таких випадках було виключено.
    Для порівняння: за тодішнім законодавством навіть навмисне убивство каралося ув’язненням до 10 років, а за крадіжку чужого майна присуджували три місяці примусових робіт.
  Окрім закону, була також таємна інструкція від 13 вересня 1932 року про порядок застосування положень нормативно-правового акту.
   Аналіз 20 тисяч справ показує, що серед засуждених було 83% колгоспників та селян-одноосібників і лише 15% — "кулацько-заможних елементів". Отже, цей закон було спрямовано проти селян, котрі рятуючи дітей від голодної смерті, змушені були нести додому з поля кілограм чи два зерна, ними ж вирощеного.
   На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 тис. осіб. Зокрема, карали дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.
   Населення опинилося у замкненому колі: з одного боку діяли плани хлібоздачі, які часто були нереальними і прирікали селян на голодну смерть, з іншого - будь-які спроби врятуватися від неї блокувалися конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) та вказаним законом.
   Цей закон діяв до 1947 року, але пік його застосування припав саме на 1932-1933 роки, роки Голодомору в Україні.

Чо́рні до́шки — адміністративно-репресивний засіб колективного покарання сільського населення, насамперед в Україні Режим «чорних дощок» став одним із механізмів Голодомору-геноциду: занесення за рішенням ЦК КПБУ обкомів та райкомів партії цілих районів, населених пунктів, колгоспів, сіль­ських рад на так звані «чорні дошки», означало бло­кування їх спецзагонами та військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, вилучення всіх продуктів харчування, заборону торгівлі.

Чорні дошки

Пам’ятник жертвам Голодомору у Києві

Побудовано у 1993 р.

Виконаний у вигляді хреста, із зображенням матері та дитини