Номер слайду 3
1. Проблеми становлення української націїПроцес становлення української нації та розвиток національного руху продовжився і на початку ХХ ст. Проте в ньому виникли деякі нові тенденції.{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}1. Висока концентрація робітників в промислово розвинених регіонах. У промисловості України було зайнято понад 360 тис. робітників, причому 44 % з них були зосереджені на великих підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. Така висока концентрація робітників сприяла швидкому визріванню їх політичної свідомості, посиленню боротьби проти царизму і капіталістичної експлуатації.2. Досить строкатий склад робітничого класу. Українські підприємства залучали трудящих з усієї Росії. Серед них були і кваліфіковані робітники, і безземельні та малоземельні селяни. З одного боку, вони несли з собою прогресивні революційні настрої, а з іншого — захоплювали український народ своїми ідеями й русифікували його.3. Різке погіршення становища населення. Особливу роль у цьому відіграла загальноекономічна криза на початку XX ст., яка призвела до масового безробіття і різкого погіршення становища трудящих. У липні та серпні 1903 р. Україну охопив загальний страйк: страйкувало близько 200 тис. робітників, які вперше висунули політичні та економічні вимоги. Подібні процеси відбувалися і на західноукраїнських землях. Одним із найвідоміших революційних виступів західноукраїнського пролетаріату на початку XX ст. був страйк 4 350 будівельників Львова, що тривав з 26 травня по 5 червня 1902 р.4. Активізація робітничого і селянського руху. Переважна більшість населення України мешкала у селах, і на перший план звичайно виступало аграрне питання. У 1990–1901 рр. в Україні було зареєстровано 670 селянських заворушень. Отже на рубежі двох століть революційним настроєм були охоплені всі верстви суспільства.5. Відбулися зміни в національному складі населення України. Швидкий промисловий розвиток зумовив приплив населення з центральної Росії, насамперед у Донецько-Криворізький регіон. Унаслідок цього в деяких містах Катеринославської, Херсон- ської і Київської губерній помітно переважало російське населення. Наприклад, у Миколаєві росіян було 56,3 %, українців — 7,5 %, у Харкові відповідно 62,8 і 26 %, в Одесі — 47,7 і 9,2 %, в Києві — 54,5 і 21 %. У Донбасі близько 70 % усього загалу пролетарів були вихідцями з російських губерній. Крім того, майже вся Україна, крім Харківської губернії, належала до так званої смуги єврейської осілості: питома вага єврейського населення в Україні становила 7,5 %, а в містах ця цифра сягала 28 %. Отже, існувала вельми суттєва національна різниця між майже цілком українським селом і багатонаціональним містом6. Ускладнилися соціальні та національні відносини, що встановилися між селом і містом. Це зробило актуальною проблему політичної співпраці. Для її розв’язання більше долучалися ті діячі, які перебували на українських позиціях. Вони насамперед мусили шукати шляхи поєднання непримиренності радикально-демократичного українського націоналізму з визріваючою російською ідеологією марксизму. Ні ті, ні інші не мали ніякого впливу на українське сільське населення. Але соціалістичні ідеї чи заклики були дуже популярними майже в усіх українських політичних угрупуваннях.