Поняття про складні порушення у розвитку дитини

Поняття про складні порушення у розвитку дитини Виконала. Рябчич Лариса Миколаївна

До складних порушень  розвитку відносять поєднання двох  або більше психофізичних порушень (зору, слуху, мови, розумового розвитку, опорно-рухового апарату  і ін.) в однієї дитини.

Наприклад:- поєднання глухоти і слабозорості; -поєднання розумової відсталості і сліпоти; -поєднання порушення опорно-рухового апарату і порушень мовлення чи інтелектуальних порушень.

До дітей зі складним дефектом належать ті, які мають аномалії розвитку сенсорних функцій( зору, слуху) у поєднанні з інтелектуальною недостатністю (розумова відсталість)Виділяють такі групи дітей із складним дефектом:-розумово відсталі глухі, або слабочуючі;-розімово відсталі слабозорі, або сліпі;-сліпоглухонімі;-глухі, слабозорі

В першу групу включають дітей з двома вираженими психофізичними порушеннями, кожне з яких може викликати відхилення в розвитку. До них можна віднести сліпоглухих, розумово відсталих глухих, слабочуючих.

До другої групи належать діти, що мають одне істотне психофізичне порушення (головне) й супутнє цьому інше порушення в слабкому ступені, але помітно обтяжує хід розвитку:розумово відсталі діти з невеликим зниженням слуху. У таких випадках говорять про ускладнений дефект.

У третю групу входять діти з так званими множинними порушеннями, коли є три або більше первинних порушень, виражених в різному ступені і призводить до значних відхилень у розвитку дитини. Це розумово відсталі, незрячі і слабозорі, глухі і слабочуючі, а також діти з порушенням опорно-рухового апарату.

До першочергових завдань входить проблема ранньої діагностики складного дефекту. Дуже пізня діагностика – типове явище в практиці корекційної роботи з такими дітьми. Внаслідок цього діти із складними порушеннями надто пізно потрапляють у сферу корекційного навчання. Нерідко така можливість виникає для них лише до початку шкільного віку, а то й пізніше.

Рекомендації щодо корекційно-розвивальної роботи з дітьми із складними порушенняминавчання практичних дій з предметами, без чого неможливо сформувати повноцінний образ предмету;використання соціальних способів дій з речами, що входять в безпосереднє оточення людини;спрямованість дій на задоволення потреб дитини.

Сім'я та заклади освіти маютьдокласти максимум зусиль аби навчити дітей толерантно поводитися з тими, у кого гірший зір, слух, хто не може ходити, розмовляти, хто гірше розуміє навчальний матеріал, але також має серце, переживає емоції і мріє.

Кожна дитина має рівні права на життя та освіту. Слід пам'ятати, що особлива дитина - це не вирок, а виклик суспільству!