ПОРАДИ БАТЬКАМ ЯК ВИХОВАТИ УСПІШНУ ДИТИНУ
Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу №13 «Пілот» Білоцерківської міської ради Київської області
ПОРАДИ БАТЬКАМ
ЯК ВИХОВАТИ
УСПІШНУ ДИТИНУ
Підготувала
практичний психолог
Якубович Оксана Володимирівна
П'ять основних правил якими варто керуватися у вихованні дошкільнят
Менше сварити - більше хвалити!
Менше карати - більше любити!
Менше вимог - більше послідовності!
Менше скарг - більше життєлюбства!
Менше погроз -більше радості!
Коли не потрібно хвалити
1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.
2. Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).
3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.
4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати. Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день!
Увага! Дуже важливо!
Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить…
Десять кроків, щоб стати кращими батьками
1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.
2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.
3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.
4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.
5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли з Вами робили не справедливо.
6. Хваліть і заохочуйте Вашу дитину, особливо за хорошу поведінку.
7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозволяйте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.
8. Плануйте розпорядок дня дитини. Салі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.
9. У ккожній є свої правила. Будьте послідовними у їх дотриманні, не намагайтеся виявити певну гнучкість щодо дотримання цих правил з маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого - відміняється.
10. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає нагадувати надто важку працю, і Ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, тщо приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтесь.
Є фрази, якими батьки можуть стимулювати своїх дітей на досягнення високих результатів як у навчанні, так і особистому житті.
1. Я люблю тебе.
2. Я вірю в тебе.
3. Я розумію, як тобі було складно, але ти зробив це. Твоя наполегливість радує мене, це шлях до успіху.
4. Я люблю тебе, навіть коли я злюся на тебе, і навіть, коли ти злишся на мене.
5. Сьогодні у тебе вийшло краще, ніж минулого разу.
6. Дякую (дякуйте дітям постійно, навіть якщо їхня допомога була не дуже значною. Для них це важливо).
7. Що скажеш: для мене важлива твоя думка з цього питання.
8. Так, це завдання буде важко виконати, але я вірю - у тебе все вийде.
9. Покажи, будь ласка, як ти це робиш. У мене не виходить (запитуйте у дітей поради, просіть навчити вас чогось - це підвищує рівень довіри).
10. Це прекрасний результат. Пишайся своїми досягненнями.
Ці слова необхідні для того, щоб дитина постійно відчувала вашу підтримку. Це допоможе їй досягати кращих результатів у будь-якій справі.
10 правил, які допоможуть батькам виховувати успішних дітей
1. Зобов'язуйте дітей займатися хатніми справами;
2. Прищеплюйте дітям соціальні навички;
3. Вірте, що ваша дитина досягне усього;
4. Живіть щасливо та не конфліктуйте в родині;
5. Здобудьте вищу освіту;
6. Розвивайте математичні знання дітей в ранньому віці;
7. Цікавтесь тим, що відбувається з дитиною, і розвивайте з нею дружні стосунки;
8. Намагайтесь не піддаватися стресу і не передавайте негативні емоції дітям;
9. Намагайтеся уникати невдач або працюйте над помилками;
10. Працювати у родині повинні і тато, і мама, тоді і діти будуть успішними.
ЯК СТВОРИТИ
ЕМОЦІЙНИЙ КОМФОРТ
1. Створюйте в сім΄ї комфортне середовище для дитини. Любіть її. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з нею.
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
3. Адекватно реагуйте на негативні емоційні вияви дитини.
4. Задовольняйте природну потребу дитини в емоційній безпеці.
5. Вчіть дитину дотримуватись порядку, пояснюючи його важливість для збереження позитивних емоцій.
6. Запобігайте виникненню депресивних станів.
7. Формуйте в дітей відчуття власної досконалості (усвідомлення образу „я”, самооцінка, рівень домагань, особистісні очікування), потребу в постійному самовдосконаленні.
8. Наповніть свою душу й серце любов΄ю до всіх і до всього. Передавайте це дітям. Більше всміхайтеся. Це запорука здорової сім΄ї, особистого здоров΄я – вашого й ваших дітей.
9. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу.
10.Не читайте дитині нотацій і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою.
11. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ.
12. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помилок.
13. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні.
14. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, що вона говорить.
15. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги.
16. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява – дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його!
17. Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її ні трохи не менше, ніж інших дітей.
18. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми – перемінити обстановку, відволікти їх.
19. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитини певні якості, ставтеся до неї так, ніби вони вже є.
20. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі – надати дитині можливість самостійно приймати рішення.
21. Не поправляйте дитину в присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження.
22. У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу.
23. Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте таку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов΄язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе.
24. Проаналізуйте разом із дитиною (у вільній ненав΄язливій формі) можливі варіанти подолання тих, чи інших складних ситуацій повсякденного життя, які часто зустрічаються або можуть зустрітися дитині.
25. Виховуючи дитину, не забувайте про її темперамент та особливості психічних проявів у зв΄язку з цим.
ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ
Можна висловлювати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною взагалі.
Можна засуджувати дії дитини, але не її відчуття. Якщо вони виникли, отже, для цього є підстави.
Незадоволення діями дитини не має бути систематичним, інакше воно переростає в неприйняття самої дитини.
Не втручайтеся в справу дитини, якщо вона не просить про допомогу. Своїм невтручанням ви кажете їй: «У тебе все гаразд! Ти впораєшся!».
Якщо дитині важко й вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть їй.
Особистість і здібності дитини розвиваються тільки в тій діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з цікавістю.
Поступово, але неухильно знімайте з себе турботу і відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.
Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або без діяльності). Тільки тоді вона дорослішатиме
і ставатиме «свідомою». Активно слухайте дитину (« повертайте » їй у бесіді те, що вона вам розповіла).
Якщо дитина своєю поведінкою викликала у вас негативні переживання, обов’язково скажіть їй про це.
Якщо ви говорите про свої відчуття дитині, говоріть від першої особи. Повідомте про себе і про своє переживання, а не про дитину і її поведінку («Я не люблю, коли діти неакуратні!», «Мені соромно від поглядів сусідів…»).
Не вимагайте від дитини неможливого або того, що важко виконати. Подивіться, що ви можете змінити в навколишньому середовищі.
Щоб уникнути зайвих проблем і конфліктів, порівнюйте власні очікування з можливостями дитини (намагайтеся знизити рівень «батьківських амбіцій»).
Правила (обмеження, заборони) мають бути в житті кожної дитини.
Правил (обмежень, заборон) не має бути багато, і вони мають бути гнучкими.
Батьківські вимоги не мають суперечити основним потребам дитини.
Тон повідомлення заборони має бути дружньо-пояснювальним, а не наказовим.
Краще карати дитину, позбавляючи її хорошого, ніж роблячи їй погане.
Позитивне ставлення до себе — основа психологічного виживання. Дитина постійно шукає його і навіть бореться за нього.
ПОРАДИ БАТЬКАМ
ЩОДО ПОРОЗУМІННЯ З ДІТЬМИ
Перше правило — тілесне покарання неприпустиме!
Давайте добрі приклади. Поводьтеся так, щоб дитина не бачила суперечностей у ваших словах і діях.
Чітко визначайте межі дозволеного. Погодьте з чоловіком (дружиною) спільну лінію поведінки, щоб не сперечатися в при сутності дитини. Потім поясніть їй сутність обмежень.
Виявляйте наполегливість. Визначившись щодо меж дозволеного) твердо вимагай те дотримання встановлених вами правил без жодних відступів.
Виявляйте сталість. Якщо сьогодні дозволили дитині щось зробити або взяти,
забудьте про післязавтрашню заборону, якщо повториться така сама ситуація.
Вводьте в «уроки дисципліни» гру. Така ситуація передбачає перетворення нудного повчання у захопливе заняття.
Відвертайте увагу. Якщо дитина вередує, переводьте її увагу на щось привабливе для неї. Наприклад, дайте їй у руки старий транзистор, який вона може спокійно доламати, полишивши телевізійний пульт.
Замість штовхати сусідську дитину, нехай робить це з м’ячем або подушкою.
«Фізичне усунення». Якщо вам не подобається постійне посягання на ваш улюблений порцеляновий сервіз, простіше прибрати його з очей малого пустуна.
Зробіть оселю безпечною. Облаштуйте квартиру так, щоб дитина могла гратися і обстежувати всі цікаві їй місця без вашого постійного «не можна».
Засуджуйте не дитину, а Ті вчинки. Краще скажіть «Не люблю, коли ти б’єш чашки з дорогого сервізу», аніж «Ти такий».
Повторення — матір навчання. Навіть найкмітливіша дитина одразу не запам’ятає всі заборони й накази. Головне — не лінуватися й частіше пояснювати суть усталених у родині обмежень і правил поведінки.
У дітей коротка пам’ять. Робіть пустунові зауваження одразу, коли він завинив,
бо інакше він не зрозуміє й не запам’ятає уроку.
Не читайте довгих нотацій. Одне коротке зауваження набагато ефективніше.
Пояснюйте дитині мотиви вашої поведінки, якщо вона не розуміє, чого ви хочете
від неї й чому.
Залучайте дитину до прийняття рішень. Радьтеся з нею, цікавтеся її думкою,
запропонуйте на вибір два виходи зі складної ситуації й разом обговоріть найкращий. Розмірковування — також своєрідний маневр для відвертання уваги.
Запобігайте конфліктний ситуаціям. Краще відвернути її, аніж потім шукати вихід. Скажімо, вирушаючи у подорож, візьміть для кожної дитини улюблені іграшки.
• Будьте поблажливими до непосид. Малята не можуть тихо сидіти на концерті або слухняно йти біля вас на прогулянці.
• Любіть дитину. Якщо ви звертаєте на неї увагу лише тоді, коли вона вередує, б’ється чи кусається, не сподівайтеся на гарні результати від спонтанних виховних заходів.
РОЛЬ ГРИ В ЖИТТІ ДИТИНИ
Діти всіх народів світу мають спільну характерну рису — вроджений потяг до гри. Переоцінити її значення в житті дитини важко. А уявити дитинство без неї взагалі неможливо.
Хочеш бути здоровим — грайся,
хочеш бути розумним — грайся,
хочеш бути щасливим — грайся! – стверджує народна мудрість.
Гра — це «чарівна скринька», за допомогою якої можна навчити малюка читати, писати і, головне, – мислити, спостерігати, доводити, розуміти, творити. Треба зазначити, що наукові поняття не засвоюються і не заучуються дитиною, а виникають і складаються за допомогою величезної напруги її власної думки. Саме тому одним зі шляхів, який веде до прискорення процесу пізнання, є використання розвивальних ігор у різних видах діяльності дошкільників. Під розвивальною грою розуміємо ігрову діяльність, організовану дорослим і спрямовану на розвиток психічних процесів у дошкільників, їх емоційно-вольової сфери.
Розвивальні ігри створюють своєрідний мікроклімат для розвитку інтелекту. При цьому різні ігри розвивають різні інтелектуальні якості: відчуття, сприймання, увагу, пам’ять — особливо зорову; вміння знаходити залежності та закономірності, класифікувати та систематизувати матеріал; здатність до комбінацій, тобто вміння створювати нові комбінації з відомих елементів, деталей, предметів; уміння знаходити помилки і недоліки; просторові уявлення й уяву, здатність передбачати результати своїх дій. В єдності ці якості складають те, що називають кмітливістю, винахідливістю, творчим мисленням. Розвивальні, а також і рухливі, і сюжетно-рольові відносять до ігор з правилами. Ігрові правила бувають двох видів: правила дії та правила спілкування. Правила дії спрямовані на розвиток мислительної діяльності, самоконтролю, координації рухів. Правила спілкування спрямовані на регулювання поведінки, активності, стримування імпульсивності, тобто, вольової сфери. Велике значення має колективна ігрова діяльність. Саме в ній діти розвивають свої комунікативні здібності: навчаються доброзичливого спілкування, вміння співпереживати, співчувати, висловлювати свої думки, розуміти власні емоції та емоційні стани інших людей. Це допомогає їм налагодити стосунки з однолітками, вчить дітей розуміти один одного. Адже невміння спілкуватися, конфліктність, «ізольованість» – не лише ознаки слабкої адаптації дитини до навколишнього світу, а й причини серйозних емоційно-особистісних проблем у майбутньому.
Не меншого значення для розвитку дитини мають рухливі ігри. В них поряд з розвитком інтелектуальних та емоційно-вольових якостей задовільняється найважливіша потреба в руховій активності, яка в декілька разів більша, ніж у дорослих. Під час рухливих ігор дитина знімає м’язове та емоційне напруження, вчиться володіти своїм тілом, орієнтуватися у просторі, узгоджувати свої дії з діями інших, тренує свою силу і витривалість, що покращує фізичний і психічний стан дитини.
Корисними для дитини є ігри з різними матеріалами — водою, піском, глиною, пластиліном. Під час ціх ігор малюк займається своєрідною «самотерапією»: програє в своїй уяві, рефлексує якісь важливі для нього ситуації, знімає стресс, виплескує негатив, знімає емоційне і м ‘язове напруження, розвиває творчі здібності.
При створенні ігрового простору для дитини треба враховувати, що неодмінна умова розвитку ігрової діяльності — наявність у дитини потрібних знань. Іграшка для дитини — реальний предмет, з яким вона вступає в реальну взаємодію. Нагадуючи малюкові набутий досвід, або переживання, іграшка стає центром його гри, і малюк намагається за її допомогою розвинути діяльність, аналогічну попередньому досвіду.
Отже, виходячи з того, що гра — це провідна діяльність в дошкільному віці, можна зробити висновок, що створення умов для різноманітної ігрової діяльності дитини є необхідною умовою для збереження її фізичного та психічного здоров’я і головною умовою для успішного всебічного розвитку дитини, підготування її до нового, вищого ступеня розвитку
ЯК ПРИВЧИТИ ДИТИНУ ДО ПОРЯДКУ…
Кожна мама знає, що значить – дитина в хаті. Ці нескінченні фантики за диваном, розкидані іграшки та одяг, баночки-коробочки. Загалом, будинок догори дном. І кому ж доводиться прибирати весь цей безлад? Звичайно ж, мамі. Добре, якщо мама не працює і може постійно прибирати за своєю маленькою нечупарою. Але якщо ж вона працює, а після роботи їй доводиться займатися прибиранням, де вже тут набратися терпіння? Вихід один: привчати дитину до порядку з самих дитячих років. Як це зробити і чи можна прищепити дитині любов до чистоти – про це ми і розповімо сьогодні в статті. Не варто думати, що якщо дитина маленька – то їй рано ще думати про порядок. У будь-якому випадку привчати можна і навіть потрібно, і чим раніше – тим краще. Адже від того, як добре ви це зробите, залежить все подальше життя малюка.
З чого почати?
Отже, приступати до виховання потрібно з розмов з дитиною. Зовсім маленькому потрібно постійно говорити, як добре, коли вдома чисто і прибрано. Він ще не розуміє, але уважно слухає і вбирає в себе ваші слова подібно до губки. Якщо дитині 4-5 років, то йому пора починати пояснювати, що таке порядок в домі, що мама втомлюється постійно прибирати за ним, і він повинен сам прибирати свої іграшки та одяг. Ніколи не кричіть на дитину, тим більше, не називайте поросям та іншими образливими словами за його неохайність. Усвідомте раз і назавжди – неохайність дитини – це не його природна якість, це ваше упущення, яке необхідно виправити. Найголовніше – не перестаратися. Часом деякі матусі просто дресирують своїх чад в надії зробити з них охайних людей. Так можна добитися і зворотного ефекту: дитина стане ще більш неохайною, ніж була. Не варто забувати і про вік дитини. Чим дорослішим він стає, тим більше охайним він буде. Не може дворічний малюк вести себе, як дорослий, все за собою прибирати і бути абсолютним чепуруном.
Прибираємо іграшки
Мабуть, найголовніша проблема у будь-якої дитини – небажання збирати розкидані іграшки. Вони так люблять грати і так не люблять за собою прибирати. Так зробіть з прибирання іграшок захоплюючу і цікаву гру. Пропоную взяти на замітку один з варіантів гри «пилосос»: ви з дитиною – це два пилососи, яким секретною місією доручено провести зачистку території. Або, наприклад, гра «наввипередки»: збирається дві купи іграшок, хто з вас швидше збере всі іграшки. Експериментуйте, скористайтесь пристрастями дитини – він напевне любить героїв, фільми, їм наслідує. Нехай він стане суперменом або сновидою, який повинен прибрати іграшки, тобто «Врятувати світ». З часом дитина стане сам збирати свої іграшки без вашої допомоги. Ні в якому разі не змушуйте дитину прибирати, пригрозивши, що викинете всі його іграшки, бо він не хоче їх збирати. Це великий удар по дитячій психіці – почути, що його улюбленого друга, його улюблену іграшку зараз безжально викинуть у вікно або у відро для сміття. Може початися істерика, з’явиться страх за свої іграшки (звідси і комплекс жадібності, коли дитина не хоче ділитися своїми іграшками з іншими дітьми). Таким чином, можна відбити всю охоту і прагнення до збирання іграшок на все життя. Ще раз повторюю – треба розмовляти, умовляти, просити, але не змушувати!
Ще один ефективний метод, що змушує дитину прибратися в будинку – ефект «раптових гостей». Для цього потрібно розіграти сценку, ніби до вас у гості терміново хтось іде (нехай це будуть ваші друзі, яких дитина не дуже добре знає). Обов’язково скажіть дитині, що скоро прийдуть гості, а у вас вдома не прибрано, як вам соромно за безлад, як ніяково ви себе при цьому відчуваєте, що ви очікуєте допомоги від нього і т.д. Зазвичай, цей метод ефективно працює, особливо з дітьми від 5 років, які починають розуміти, що безлад в будинку – це не добре.
Порядок у домі
До порядку в одязі потрібно починати привчати з особистого прикладу. Розберіть в гардеробі всі полки, розкладіть речі по порядку . Говоріть при цьому, як добре, чисто і затишно тепер, речі на своїх місцях. Тепер поговоримо про те, як привчити дитину до порядку на кухні. По-перше, все той же метод заохочення. Якщо дитина вперше поїла і не накришила (не забруднилась, не упустила тарілку, ложку і т.д.) – похваліть її. Не скупіться на добрі слова, адже діти так люблять, коли їх хвалять. Вони прагнуть до того, щоб їх ще раз похвалили. Не варто занадто лаяти дитину за перекинуті тарілки і забруднені колготки. Ну і, мабуть, важливий, якщо не найважливіший факт – це ваш приклад. Тобто, дитина повинна наслідувати вас, тому намагайтеся вести себе за столом, як годиться: не кришити, після їжі мити за собою посуд. Років з 5-6 вже можна привчати до миття за собою посуду. Нічого страшного, що пара тарілок при цьому постраждає – зате яка гордість буде у малюка за вимиту їм тарілку! Не забудьте про похвалу за вимитий посуд, навіть якщо після цього ви будете її перемивати.
Отже, перші кроки на шляху виховання порядку в дитині покладено. Намагайтеся дотримуватися цих правил, заохочувати дитину за її успіхи, можна навіть матеріально (цукерками, іграшками). Скажіть дитині, що самим порядним дітям на новий рік Дід Мороз дарує гарні подарунки. Не пошкодуйте грошей, подаруйте малюку на Новий рік іграшку його мрії за його заслуги і старання. Можемо додати, що в цій нелегкій справі метод батога і пряника не працює. Тільки пряником, тобто – домовленостями і заохоченням, а не покараннями і погрозами можна прищепити дитині охайність. Підводячи підсумок всьому вищесказаному, можна з упевненістю сказати: привчити дитину до порядку можна. Немає таких дітей, які не привчилися б до порядку, є дорослі, які не хочуть їх до порядку привчати. Все залежить від нас – якими ми виховаємо дітей, такими вони потім будуть дорослими. Ми відповідаємо за наших дітей, і їхнє майбутнє цілком і повністю залежить від нас.
НАЛАГОДЖЕННЯ КОНТАКТУ З ДИТИНОЮ
Зіштовхуючись із проблемами дитини, батьки часто почуваються безпорадними. Знаючи, як варто було б учинити у тій чи іншій ситуації, вони не можуть передати малюкові свою впевненість і знання. Тим паче, що намагаючись поговорити «відверто», вони ризикують зіштовхнутися із захисною реакцією і небажанням дитини впустити їх у свій внутрішній світ. Водночас ніхто не може допомогти малюкові так, як найближчі люди, які знають люблять його.
Один зі способів, що полегшує контакт із дитиною, – казка, в якій герой відчуває ті самі труднощі, що й ваш малюк. Вигадати таку розповідь дуже просто. Основне – гарний кінець. Для малюка ця розповідь буде двозначною: по-перше, він побачить, що його проблема зовсім не виняткова, вона часто виникає і у решти дітей, і вони з нею чудово можуть упоратися. По-друге, ви у ненав’язливій формі пропонуєте дитині вдалий спосіб розв’язання ситуації. Крім того, розповідь про будь-кого, схожого на вашого малюка, допоможе вам більше довідатися про його переживання.
Реальний спосіб допомогти – гра. Наприклад, ваше чадо абсолютно не вміє поводитися в гостях, а від постійної моралі – жодного результату. Тоді вам слід розіграти з ним дві ситуації. Перша ситуація : « неслухняна дитина завітала у гості»: малюк має зобразити вкрай неслухняну дитину, яка всім заважає, все бере без дозволу, вередує за столом. Діти, як правило, грають у таку гру із захопленням. Друга ситуація: «слухняна дитина», у ній малюк зображує на рідкість виховану істоту. Важливо, щоб дитина відчула різницю між «правильною» і «неправильною» поведінкою.
Чудовий метод контакту – малюнок. Папір, олівці та фарби допомагають зобразити ретельно приховувані почуття: страх, злість, образу. Якщо малюкові просто сумно й самотньо, сядьте поруч і намалюйте разом із ним улюблену іграшку або щось інше. Фантазуйте разом із вашою дитиною.
ЩОБ ДИТИНА ЗАГОВОРИЛА
Будь – які контакти дорослого з дитиною мають супроводжуватись мовленням. Ми називаємо їх грою, грою – забавою, вправою, грою – заняттям, так чи інакше малюк тут спілкується чи діє, і на тлі цього відбуввається комунікативний процес.
Об’єктивних передумов для розвитку дитячого мовлення чимало, й усі вони закладаються задовго до появи дитини на світ. Окрім спадкових чинників, варто зважати й на те, як спілкуватимуться батьки зі своїм іще ненародженим малюком. Йдеться не про смислове наповнення слів, а про їх емоційно – інтонаційний характер, про побажання, мрії та сподівання, які вкладаються в лагідне словесне звертання до бажаної й очікуваної дитини. Вкрай важливо також те, якою мовою звертаються батьки до свого маляти, адже саме цю мову він засвоїть як рідну.
Якщо малюк починає говорити рідною мовою матері, його успішність у навчанні сягає 90%; мовою батька – 71%; а коли першою для нього є якась інша мова, тоді ефективність навчальної діяльності не перевищує 52%. До того ж його нервова система виявляється надто вразливою, Отже батькам варто заздалегідь визначитись щодо мовного середовища малюка.
Важливо забезпечити такі передумови розвитку мовлення дітей раннього віку:
забезпечити дитині спокійний темп життя, створювати навколо неї атмосферу доброзичливості, терпимості, любові й захищеної попри її успіхи чи невдачі в мовленнєвому зростанні;
для малят, які перебувають удома, запропонувати періодичне чи епізодичне спілкування з однолітками, спонукаючи їх шукати партнерів для реалізації комуніктивної діяльності;
уникати суворих запитально – дисциплінарних зауважень : „ Хто тобі дозволив це брати?”, „Чому ти не слухаєш?”, „Куди ти поліз?” і т. д.;
спілкуватися з дитиною орфоепічною та граматично – правильно мовою;
відмовитися від зіставляння мовленнєвих досягнень дитини та однолітків. Зважати на індивідуальні особливості малюка ( темп, термін оволодіння мовленням, особистісні, якісні та кількісні показники);
уникати категоричних висновків щодо рівня мовленнєвого розвитку дитини.
активізувати загальну моторику малюка, розвивати м”язи пальців рук за допомогою спеціальних ігор.
Дитина другого року життя вже якоюсь мірою критично ставиться до неправильного мовлення дорослих, проте власні помилки не викликають у неї негативних емоцій. Звертання до партнера по спілкуванню набуває різноманітного інтонаційного та смислового забарвлення: малюк просить, вимагає, закликає, наполягає, констатує, розмовляє зі своїми іграшками. Насичення простору дитини зразком мовної культури є основним джерелом збагачення її мовлення.
Малюк не навчиться говорити, не наслідуючи дорослих. Ось кілька порад щодо цього:
остерігайтесь уподібнення своєї мови до спрощено – спотвореного дитячого мовлення, уникайте шаблонів у формах висловлювання;
створюйте й належно утримуйте найпершу бібліотеку малюка – нехай його власністю будуть добре ілюстровані великогабаритні книжки;
враховуючи реальні можливості дитини, періодично намагайтесь спиратися на досвід і підводити до порівнянь, аналогій, узагальнень, ототожнень, до встановлення взаємозв”язків між предметами. Щоб дитина заговорила, треба зацікавити її, здивувати.
Малюк часто звертається до дорослого з різними проханнями, вимогами. Знаючи можливості її активного мовлення, не поспішайте відразу виконувати бажання для неї, реагуючи лише на плач, крик, невербальні прояви. Короткими запитаннями спонукайте малюка у звуковий чи словесний спосіб означити своє прохання. Не поспішайте на допомогу, коли він опиняється перед невідомим, але водночас пильно стежте за його безпечною поведінкою. Дайте йому час самому ознайомитись з чимось незнаним, „упіймайте” його здивовано – запитальний погляд і лише тоді назвіть, поясніть дивину.
На третьому році життя малюк уже здатний бути повноцінним співрозмовником. Він, спілкуючись зі своїм партнером, помічає і виправляє мовні помилки дорослих та однолітків. Як поліпшити цей процес?
Створюйте насамперед розвивальне середовище, яке сприятиме безпроблемному засвоєнню рідної мови. Головним і незамінним елементом такого середовища є дорослий – партнер у спілкуванні, у спільній діяльності.
Коли ж у мовленні малюка має з”явитися перше слово? Терміни його появи мають великий діапазон. Не варто програмувати дитину на прмовляння першого слова, фрази у чітко визначені вами чи порадниками терміни. Тим паче не порівюйте її власні успіхи з мовленнєвим розвитком іншого однолітка, а то й молодшого на кілька місяців. Не впадайте у розпач, якщо інша дитина балакучіша. Річ у тому, що вона таки справді інша.
Поява першого слова, словосполучення – індивідуальний, неповторний процес, а збагачення словника та оволодіння ним відбувається по- різному у різних дітей. Є приклади, коли малюк іще до року промовляв понад десять слів. А буває й таке: навіть на третьму році життя – жодного слова, і все це відбувається на тлі цілком нормального інтелектуального та психічного розвитку. Тож не варто зопалу встановлювати категоричний діагноз і не дозволяйте робити це стороннім „знавцям”.
На добраніч, малюки
Багато батьків знають, як важко ввечері дитину покласти спати. Не слід забувати, що найкращий дитячий сон – навіяний традиційним ритуалом: казкою на ніч, розмовою з мамою, грою з татом.
Причини, чому діти не хочуть засинати, старі, як світ, і зазвичай прості: денні переживання, виявлення протесту або фізичне небажання спати. Тому ритуал підготовки до сну слід починати задовго до потрібного моменту і в один і той же час, привчаючи до цього з раннього віку. У кожній сім’ї можливий свій сценарій на основі запропонованого.
Дія перша: спокійна розмова про те, як у дитини пройшов день. Виговорившись, отримавши пораду, дитина почуватиметься комфортно поряд із люблячими людьми.
Дія друга: тато або мама можуть погратися з дитиною у спокійну гру. А тимчасово потрібно провітрити дитячу кімнату до 18 градусів.
Дія третя: корисно викупати дитину перед сном – тепла ванна розслабляє і заспокоює. Обов’язково дитині треба вмитись і почистити зубки, а потім одягнути піжаму.
Дія четверта: діти дуже люблять, щоб батьки прочитали їм казку або книжку на ніч, заспівали колискову пісеньку.
Установлено, що після таких сімейних вечорів дітям сняться гарні сни, і малюки виростають добрішими і спокійнішими.
ЧИ СКЛАДНО СТАТИ ШКОЛЯРЕМ?
Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Багато хто з дітей, можливо, й готовий за своїми фізичними показниками до навчання, проте за рівнем психологічного розвитку перебуває на рівні дошкільника. Існує декілька ліній, за якими необхідно здійснювати підготовку дітей до школи.
По – перше, це загальний психічний розвиток. На той час, коли дитина стане школярем, її загальний психічний розвиток повинен досягти певного рівня. Йдеться в першу чергу, про розвиток пам’яті, уваги та інтелекту. Мається на увазі як запас знань і уявлень, Що існують так і вміння виконувати деякі дії про себе, тобто аналізувати, порівнювати, виділяти головні ознаки, робити елементарні логічні висновки. В першу чергу, необхідно прагнути розвивати розумові здібності дітей. Необхідно не просто накопичувати розрізнені знання, уявлення про предмети та їх властивості, а розвивати вміння бачити зв’язки та закономірності, формувати бажання зрозуміти що до чого.
По – друге, виховання вміння володіти собою. У дитини дошкільного віку яскравими є сприйняття та увага, що легко переводиться з одного на інше, і не погана пам’ять, але довільно володіти ними вона ще як слід не вміє. Дитині складно зосередитись на тому, що не викликає в неї безпосереднього інтересу. А тим часом це вміння необхідно виробити до моменту вступу до школи. Так само як і вміння робити не тільки те, що хочеться, але й те, що необхідно. Уміння керувати своєю поведінкою забезпечить дитині можливість витримувати шкільний режим, організовуватися на уроці.
По – трете, це формування навичок спілкуватися з дорослими й однолітками. Навчальна діяльність за своєю сутністю – діяльність колективна. Для маленького учня усе це є складним починаючи від простого вміння слухати відповідь однокласника й закінчувати оцінюванням результатів його діяльності. Таке спілкування не може виникнути без певної бази: дітей необхідно вчити слухати не перебиваючи, уміти вибачатися та вибачати самім, домовлятися, зважати на думку іншого, а також сприймати позицію вчителя, його професійну роль. У цьому разі дорослий стає незаперечним авторитетом, зразком наслідування: його вимоги виконують, на його зауваження не ображаються, навпаки, намагаються виправити помилки. Діти, які готові в цьому плані до навчання, розуміють умовність навчального спілкування.
По – четверте, готовність до школи передбачає також певне ставлення до себе. Продуктивна навчальна діяльність припускає адекватне, об’єктивне ставлення дитини до своїх здібностей, результатів роботи, поведінки.
І по – п’яте, за умови психологічної готовності до школи домінує пізнавальний інтерес, у дитини сформоване правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до шкільних занять, правил поведінки в групі дітей із дорослими.
Як зняти психологічне напруження дитини
Глибоке дихання.
Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину
Фізичні навантаження
Найкращим способом зняття нервового напруження є фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі спортивні ігри: футбол, волейбол, теніс тощо, здійснювати велосипедні прогулянки з ровесниками, а ще важливіше - разом із батьками.
Живопис
Живопис своїм розмаїттям кольорів, світла і тіні створює особливу музику картини. Колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача особливий психофізіологчний вплив.
Художнє слово
Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.
Театр
Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку людини.
Позитивні емоції
З давніх - давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження і заспокоює дитину.
Музика
Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і В. Бехтєєв довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвитку організма сприяють ніжні колискові пісніі, спокійна музика.
Спілкувуння з природою
Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Тому прогулянки з дитиною у парку або виїзди на природу усією сім'єю - найкращі ліки від нервових перенапружень та чудовий засіб зміцнення родинних стосунків.
Гра
Гра - явище феноменальне, вона притаманна всім дітям. БЮез неї дитина не може нормально жити та розвиватись. Особливого значення набуває участь в іграх дітей та батьків під час спільного проведення відпочинку.
Як можна допомогти дитині добре поводитись
Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі й іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.
• Подавайте дітям приклад хорошої поведінки.
• Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих.
• Змінюйте оточення, а не дитину.
• Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.
• Висловлюйте свої бажання позитивно.
• Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.
• Висувайте реальні вимоги.
• Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.
• Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням.
• В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими — використовуйте тактику переключення уваги.
• Обирайте виховання без побиття та крику.
• На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.
• Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.
Дитина чесна зі своїми батьками тільки тоді, коли:
1. Довіряє їм.
2. Не боїться їх гніву чи осуду.
3. Впевнена, щоб не сталося його (її) не принизять як особистість.
4. Обговорювати будуть не її, а вчинок, який потрібно виправити.
5. Допоможуть, підтримають, коли їй погано.
6. Дитина твердо знає, що Ви на її боці.
7. Впевнена, якщо накажуть, то мудро, справедливо.
Як можна допомогти дитині добре поводитись
Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі й іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.
• Подавайте дітям приклад хорошої поведінки.
• Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих.
• Змінюйте оточення, а не дитину.
• Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.
• Висловлюйте свої бажання позитивно.
• Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.
• Висувайте реальні вимоги.
• Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.
• Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням.
• В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими — використовуйте тактику переключення уваги.
• Обирайте виховання без побиття та крику.
• На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.
• Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.
Що робити, якщо малюк обманює?
• Намагайтеся зрозуміти причину.
• Не сваріть, навіть якщо піймали на брехні.
• Не намагайтеся будь-як «вирвати» зізнання.
• Якщо дитина сама визнала свою провину, обов'язково похваліть її.
• Обговоріть ситуацію з малюком наодинці і намагайтеся разом знайти вихід.
• Краще не розповідайте про це нікому, тому що маляті буде неприємно слухати, що обговорюють його промахи.
• Не порівнюйте дитину з іншими дітьми,— це не матиме користі.
• Демонструйте позитивний приклад — будьте щирим із дитиною в почуттях і вчинках.
Як навчити дитину гарних манер?
• Показуйте приклад своєю поведінкою.
• Не намагайтеся навчити всього відразу.
• Будьте позитивними і конкретними. Говоріть про те, що потрібно зробити, а не про те, чого робити не можна.
• Щоб дитина запам'ятала, чому так не можна поводитися, пояснюйте причини.
• Намагайтеся виправляти дитину віч-на-віч, а не в присутності інших людей.
• Хваліть дитину за будь-які прояви гарних манер.
Як можна зрозуміти дитячий малюнок?
• Виберіть момент, коли в дитини буде гарний настрій, і запропонуйте їй помалювати.
• Запропонуйте маляті намалювати Вашу родину або родину яких-небудь звірят.
• Не будьте поруч із дитиною, коли вона буде малювати.
• Не обговорюйте при маляті результати малювання,— йому це зовсім ні до чого.
• За допомогою своєї інтуїції намагайтеся побачити в малюнку все те, що маля хотіло Вам сказати.
Роль іграшки в адаптації до ДНЗ
В житті багатьох дітей є улюблені іграшки, зякими вони не розлучаються. З іграшками вони розмовляють, діляться радощами і роздумами, разом сплять, їдять, беруть їх на вулицю.Це так звані «Іграшки-друзі», здатні допомогти малюкові у важких ситуаціях. Близькість такого друга полегшує малюкові переживання небезпеки або самотності, дає відчуття потрібності й самостійності.
У садочку улюблена іграшка захопить увагу дитини і допоможе їй відволіктися від розлуки із близькими. Нехай іграшка ходить у садочок разом із малюком щодня і знайомиться там з іншими дітьми. Батькам слід дізнатися, що з іграшкою відбувалося у дитсадку, хто з нею дружив, хто кривдив, чи не було їй сумно. Адже діти часто наділяють іграшку своїми рисами і «віддають» їй свої переживання. Таким чином, батьки дізнаються багато про перебіг адаптації малюка.
Як боротися з дитячою істерикою?
Кожен з батьків коли - небудь обов'язково стикався з цим, не самим приємним моментом з життя дитини - істерикою. Губи затремтіли, на очах з'явилися сльози. почувся несамовитий крик. І потім кілька хвилин (а іноді й довше) - усе на одній і тій же високій ноті. Таке може вивести з себе не тільки ласкаву й люблячу маму, але і вічно незворушного і спокійного тата. А якщо істерика трапилася в людному місці (кафе, магазин, дитячий майданчик), то ефект збільшується в багато разів. Але давайте не будемо виходити із себе, а замість цього спробуємо розібратися спочатку в причинах такої поведінки дитини. По - перше, дитина в більшості випадків не хоче і не вміє чекати. Всі бажання, які у неї з'явилися, їй хочеться реалізувати негайно. А дуже часто це неможливо. І ми з вами це розуміємо. А от дитина - ні. Вона розуміє тільки те, що рішенням батьків її бажання залишилися невиконаними. По - друге, дитина не завжди може сформулювати те, що їй хочеться. Це особливо характерно для дітей 2-3 років. Звичайно, якщо дитині хочеться сік чи цукерку, то проблем виникає. Але часто потреби дитини можуть випереджати її розмовні здібності. У результаті батьки не розуміють, чого хоче їхнє чадо, зате чадо розуміє, що йому знову відмовили. І знову істерика. Ситуацій, в яких починається істерика може бути дуже і дуже багато, але суть весь час залишається однією і тією ж - бажання дитини не були виконані.Так що ж робити? Кидатися виконувати всі мислимі і немислимі бажання дитини? Цікаво. Навіть у тому випадку, якщо у вас є можливість виконати всі її забаганки, не варто цього робити під тиском істерики. Дитина дуже швидко зрозуміє, що це хороший спосіб управління батьками, і тоді вам доведеться витримувати такі бурхливі прояви, нові бажання ще дуже і дуже довго.
АБЕТКА ВИХОВАННЯ
1. Відповідайте на запитання дитини терпляче і чесно.
2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.
3. Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.
4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.
5. Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов'язано з її творчим процесом. Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.
6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.
7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.
8. Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.
9. Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.
10. Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.
11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.
12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.
13. Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.
14. Привчайте дитину мислити самостійно.
15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.
16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.
17. Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.
18. Уважно ставтеся до її потреб.
19. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.
20. Не дорікайте дитині за помилки.
21. Хваліть за будь-які успіхи.
22. Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.
23. Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині
більше дізнаватися.
24. Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом - це стимулює її уяву.
25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.
26. Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.
27. Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.
28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і
нести відповідальність за них.
29. Допомагайте стати особистістю.
30. Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.
31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.
32. Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втраючи при тому поваги до них.
33. Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.
34. Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.
35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.
Коли не можна карати і сварити
1. якщо дитина хвора;
2. якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;
3. якщо дитина їсть;
4. після сну;
5. перед сном;
6. під час гри;
7. під час виконання завдання;
8. одразу ж після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка) – необхідно перечекати поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно утішати дитину);
9. якщо дитина не справляється зі страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається його подолати;
10. у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;
11. якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;
12. якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратован, в цьому стані гнів завжди не правий
ПОРАДИ БАТЬКАМ
ВЧИМО ДІТЕЙ БЕЗПЕКИ
1. Навчіть вашу дитину, що вона має право сказати "Ні” будь-якому дорослому, якщо відчує витікаючу від нього небезпеку.
2. Навчіть свою дитину голосно кричати "Це не моя мама!” (Або "Це не мій тато!”). Якщо хтось спробує схопити його. Це приверне увагу оточуючих і відлякає злочинця.
3. Навчіть вашу дитину повідомляти вам, куди вона іде, коли збирається повернутися і дзвонити по телефону, якщо несподівано плани зміняться.
4. Намагайтеся САМІ забирати дитину з дитячого садка або школи. Якщо за ним прийде хтось інший, попередьте про це заздалегідь вихователя або шкільного вчителя.
5. Придумайте пароль для вашої дитини і навчіть його ніколи не сідати в машину до незнайомої людини і нікуди не йти з ним, якщо він не знає пароль.
6. Переконайте вашу дитину в тому, що гуляти в компанії друзів набагато безпечніше, ніж одній, особливо в пізній час. Злочинця завжди привертає самотньо гуляюча дитина.
7. Навчіть вашу дитину користуватися телефоном-автоматом (включаючи міжнародний). Номери домашнього телефону, телефонів батьків, телефонів служб допомоги (101, 102, 103, ), він повинен знати напам’ять. Навчіть вашу дитину дзвонити з мобільного телефону на короткі номери (112).
8. Фотографуйте вашу дитину не рідше одного разу на рік, а наявний у вас опис зовнішності і особливих прикмет дитини допоможе вам в тому випадку, якщо вона загубиться чи буде викрадена.
9. Якщо ваша дитина виїжджає за кордон (на відпочинок, на лікування, на конкурс, олімпіаду і т.д.), їй необхідно мати при собі закордонний паспорт. Всі документи, необхідні для оформлення паспорта, батьки САМІ (нікому не доручаючи) повинні представити в паспортно-візовий відділ.
10. Будьте такими батьками, яким дитина зможе розповісти про все, що з нею трапиться. Дитина повинна бути впевнена в тому, що ви завжди будете любити її і ніколи не перестанете шукати, якщо вона загубиться чи буде викрадена.
10 золотих правил
виховання щасливих дітей
1. Формуйте самоповагу
2. Навчіть дитину спілкуватися
3. Пильнуйте, щоб дитина не стала "телеманом"
4. Виховуйте відповідальність і порядність
5. Навчіть дитину шанувати сім'ю
6. Живіть у хорошому оточенні
7. Будьте вимогливими
8. Привчайте дитину до праці
9. Не робіть за дітей те, що вони можуть самі
10. Розвивайте інтелект дитини
ДИТЯЧІ ЗАПОВІДІ ДЛЯ БАТЬКІВ, БАБУСІВ І ДІДУСІВ
1. Дорогі батьки, пам'ятайте, що ви самі запросили мене до своєї родини. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва бути людиною.
2. У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені: Що? Коли? Чому?- кожен із нас у ньому має робити.
3. Мої ручки ще маленькі - не очікуйте від мене досконалості, коли я застилаю ліжко, малюю, пишу або кидаю м'яча.
4. Мої почуття ще недозрілі - прошу, будьте чуйними до моїх потреб.
5. Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене - лише мої вчинки.
6. Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на них учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.
7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.
8. Я вчусь у вас усього: слів, інтонацій голосу, манер. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене, будь ласка, найкращого. Пам'ятайте що ми разом не випадково: ми маємо допомагати один одному.
9. Я хочу відчути вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.
10. Любі мої, я вас дуже люблю! Покажіть мені, що ви також мене любите.
Шановні батьки!
Не забувайте основні аксіоми виховання!
1. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.
2. Якщо дитину оточує ворожа обстановка – вона вчиться агресивності.
3. Якщо дитину постійно висміюють – вона стає замкнутою.
4. Якщо дитина зростає у докорах – у неї формується почуття провини.
5. Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.
6. Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.
7. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.
8. Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.
9. Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.
10. Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку