Портретний живопис. Народна картина «Козак Мамай»

ТЕМА: Портретний живопис. Народна картина «Козак Мамай»

МЕТА: допомогти учням усвідомити значущість українського народного мистецтва в роз­витку національної культури; вчити формулювати власні вра­жений під час спілкування із творами мистецтва; стимулювати пізнавальну активність, виховувати повагу, любов до української культури. ..

ОБЛАДНАННЯ:  репродукції картин

ТИП УРОКУ: урок засвоєння нових знань.

                                                                        ХІД  УРОКУ

                                                                                          Хоч дивись на мене, та не вгадаєш,

                                                                                  від­кіля родом, як звуть, нічичирк не скажеш.

                                                                                  Коли трапилось комусь у степах гуляти,

                                                                                  той може прізвище, ім'я моє вгадати...

І.  ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА                                

Оголошення теми та завдань уроку

ІІ.   МОТИВАЦІЯ ДО НАВЧАННЯ

Слово вчителя       

Давно минули часи Козаччини. Припала порохом післябогданова Руїна, під час якої спогади про минулу козацьку славу і прагнення до самобутності викристалізували в народі свій образ-ідеал, імення якому — «козак Мамай».

Хто він — історична особа чи герой красивої легенди? Чому його образ увіч­нено в українській культурі?

Отже, сьогодні ми спробуємо відкрити істину, познайомимося із творами народних майстрів, поринемо у світ мистецтва.

ІІІ   ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ                                          

Слово вчителя                                                              

Твори, що зображують козака-бандуриста (або ж «Козака Мамая») у ха­рактерній «східній» позі є прикметним явищем українського національного мистецтва. Подібного сюжету не знає мистецтво жодного із сусідніх з нами слов'янських народів — росіян, білорусів, поляків. Ще у XIX ст. ці картини були надзвичайно поширені серед найрізноманітніших верств українського суспільства. Цікаво, що їх можна було зустріти і в простих селянських хата і в розкішних дворянських садибах. Були вони і в родових маєтках нащадків козацької старшини - Г. П. Ґалаґана, В. В. Тарновського, М. П. Скоропад- ського і в кожній збірці було по кілька картин, а для останнього «Мамаї», поруч із портретами давніх гетьманів (серед яких був і Мазепа), виступали символами «славного рідного минулого» України. На сьогодні відомо біля сотні подібних  творів  XVIII - поч. XIX ст..

Учні переглядають репродукції картин «Козак Мамай»

Завдання і запитання до учнів

•   Визначте, до якого жанру живопису належать запропоновані твори.

•   Якими зображальними засобами переданий образ козака?

•   Які у вас виникають почуття при перегляді репродукцій?

•    Зазначте спільні та відмінні риси картин.

Слово вчителя

Прослухайте уривок із літературного нарису Олександра Єльченка «Український химерний роман із народних вуст».

У моєї баби Ганни батько чумакував, а дід її... Небагато я чув про того діда Йвана, мого прапрадіда,— він переставився, коли бабуся Ганна ще зовсім малодою була, а згадав я тут про нього лише тому, що у Ганни Олександрівни в сараї над льохом зосталась від мого прапрадіда, тобто від його дружини — чимала скриня, з прискриночком у ній — для грошей, для коралів, для ниток і голок,— добра ще скриня, на коліщатах, кована мережаним залізом зовні й гарно цяцько: всередині. По стінках — квітами. А на порепаному та полупаному віку скрині сяяла мальована картина.                                                                                 

І не така вже вона й трухлява стояла, пам'ятаю, та скриня, а тільки розсохлась вона сильно, і з неї не щезав світ божий, навіть коли в неї, бувало,залізеш і накриєшся зсередини важенним віком, бо й віко те крізніло, та й заснований павутинням ґонтовий дах погрібника світився наскрізь.     Мені вже сповнилось тоді років п'ять або й шість, і я частенько, якщо звідти не кричали на мене пошідсипувані весною квочки, ховався на дні скрині й не зводив очей з помальованого віка, що його я, наче ляду, спускав над собою, немовби поринаючи в інший світ, у світ чар-зілля (куди й ми з ми, читачу, вступаємо зараз, у цій химерній книзі), у світ казки, в той волшебний (як моя баба Ганна казала) світ, котрого я не забуду ніколи в житті навіть і по смерті, бо ж вірю я, що стежка до образу Мамая не заросте й тоді і не тому не заросте, що я його так добре випишу, а лише тому, що в нім, либонь, явлені будуть ті риси національної вдачі, ті величезні дива й пригоди; які прийшли в цю книгу від щедрот народу нашого, від його казок, пісень, дум, бувальщин та сміховин,— щирі дива, витвори духу народного, які жити­муть разом з ним...                                            

Дивлячись там, із середини, на віко скрині, на картину, нехитро намальовану на ньому, навіть я, малий і простодушний, уже починав тоді розуміти, чому прап­радід, помираючи, велів себе в тій скрині поховати,— не в труні, а в скрині! — бо, звісна ж річ, і найповніший мрець, глипнувши згасаючим оком на тую картину, ожив би миттю та й помирати б уже не схотів.

Баба Ганна казала, буцім скриня не потрапила тоді в могилу з колишнім чумаком тільки тому, що батюшаи не дозволив ховати Йвана в такій веселій домовині; і ще бабуся згадувала, як тоді всі вельми журились, не вволивши волі старого, бо в нього були, як тоді балакали, ще й окремі причини проси­ти такої труни: мій прапрадід, казали, замолоду колись; іще років за сто до скону свого, здибався з героєм тої чудової картини, що ані гич не почорніла в скрині од кіптяви часу,— і все життя потім прапрадід молив бога, аби спо­добив бодай раз та здибати Мамая козака, того лукавого, Дотепного; безлітно молодого.

Веселий образ козака Мамая живе в народі вже не сотню літ. І не дві і  не три.      

Якісь його сучасники свідкують про зустрічі з тим характерником-запорожцем у зовсім давні часи, десь при початку існування Січі.

Інші —  з ним пліч-о-пліч воювались у війську славного Зіновія-Богдана Хмеля

Ще інші стрівали його на шляхах України вже після того, як народився на світ Тарас Григорович Шевченко. Був серед них і мій прапрадід.

Отак ось він і ходив, либонь, по нашій пребагатій землі, мудрощів та хитро­щів од віку набираючись, ходив і ходить, бо живий він, мабуть, і тепер, веселий і звитяжний образ, викликаний до життя в надрах минулих віків силою народ­ної фантазії,— не Хитрий Петро болгарський, не Ойленшпігель німецький, не Совесдрал польський, не Домишлян сербський, не східні дотепники — Мушфікі чи ходжа Насреддін - не румунські Пекале і Тендале, а наш-таки козак Мамай, своєрідне втілення українського характеру, живущий обрав волелюбності, стій­кості та невмирущості народу, козак Мамай, котрий на протязі століть од на­падників усяких оббиваючись, плекав одвічну мрію: не воювати, не гарбати, не ярмити нікого, а в себе вдома— риштувати, мурувати, будувати,— козак Ма­май — мандрівний запорожець, вояка і гультяй, жартун і філософ, бандурист і співак, бабій і заразом — монах, простодушний і мудрий чаклун, безстрашний лукавець, що його і в ступі товкачем не влучиш,— народний герой, котрого чи не споконвіку знають між людьми на Вкраїні»»

Слово вчителя                                                                                          

Козак Мамай— один із найпопулярніших в Україні образів козака-лицаря, якого називають космогонічним уособленням українського народу зага­лом. Перші відомі зображення Козака Мамая сягають ранньої доби Козаччини.

Символ став настільки популярним і влучним глибинним образом серед народу, що позиціонувався в українській хаті на одному рівні з іконами. .. . Оповіді про козака Мамая можна зустріти серед народних легенд, пере­казів, приказок. Та чи не найкраще його образ відтворений у народному жи­вописі: в оксамитному жупані, сап'янових чоботях та синіх шароварах; кругла поголена голова із хвацько закрученим за вухо «оселедцем», довгі вуса, чорні брови, карі очі, тонкий ніс, рум'яні щоки — перед вами портрет красеня-молодця, яким він склався в народній уяві.

Козака Мамая на таких картинах завжди малювали з бандурою, що є сим­волом співучої душі народу. Кінь на картині символізував народну волю, дуб — його могутність. Часто на малюнках ми бачимо зображення списа із прапорцем, козацького штофа і чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака — спис ста­вили на місці поховання, штоф і чарку клали до могили: вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була пов­сякденною реальністю.

Такі картини малювали на полотні, на стінах будівель, віконцях, кахлях, скринях, посуді, вуликах і навіть на дверях яскравими, соковитими фарбами. Поряд із живописним портретом дуже часто трапляється текстовий надпис — нерозривне поєднання пластичного і словесного образів.

Завдання для учнів

•   Прослухати наступні чотиривірші.

•   Прокоментувати їх, розповісти про свої враження.

1.    Козак — душа правдивая,

 Сорочки не має.

Коли не п'є, то воі б'є,

А все жне гуляє.

(Цей надпис відповідає особливості українського національного характеру, коли про смішне говорять із серйозним виразом, а іронія органічно поєднуєть­ся із самоіронією.                                                                               

Це ніби грань між гумором і сатирою, крок від веселощів -- до трагізму.

Тут знайшла своє вираження сміхова культура козацького товариства; сміх оз­доровлював атмосферу, сприяв критичному та самокритичному поглядові на себе, та на оточуючий світ, виховував доброзичливість, гостроту слова та думки).

2. «Лучилось мені не раз у степу варити пиво:

Пив турчин, пив татарин і пив лях на диво...

Много і тепер лежить по степу з похмілля

Мертвих голов і кісток од того весілля»

(У цих рядках з'являється грізне порівняння жорстокого бою із хмільною гулянкою.

Це монолог козака, що згадує прожиті роки, славні походи. За іронічним порівнянням стоїть серйозний Зміст, потужний заряд сили, мужності

3. «Не завидую нікому — ні панам, ані царю.             

Богу своєму святому я за все благодарю!

             Хоча титулом не славен, та життя веселеє веду,

            У ділах своїх я справен та вовік не пропаду*.

(У цих словах відчувається гідність та самоповага і в той самий час — щира  віра в Бога. А ще — гордість за свої діяння, за славний козацький рід, а також  за своє просте походження).         

4. «Іду на Русь умирати,

Щоб ншіі могли мою душу споминати.

А справді постарівши, на Русь піти мушу,

            Нехай там одпоминають попи мою душу»

(Цей вірш вказує на глибоку, непоказну релігійність, тугу  за рідним краєм. Ми можемо зробити висновки про те, що козак Мамай усе життя був захисником православ'я, рідної землі.

     Слово вчителя

 Проаналізувавши підписи під картинами, ми бачимо, що козак-бандурист — не  тільки суворий месник, який шукає нагоди з татарином або ляхом «погуляти». Йому властивий і непідробний ліризм, і схильність до мрійливості, гумору та сатири.  Він був українською іконою, взірцем, утіленням віковічних прагнень українців бути господарями у своїй хаті. Тюркською «Мамай» означає — «ніхто,  ніяк, без імені, порожнеча». Тюрки вірили, що за душу людини борються добро і зло, і знаходять цю людину за ім'ям. Якщо ж людина не має імені, злим силам  вона не підвладна. Така суб'єктивна невизначеність посилює художнє враження, бо один усамітнений козак виступає в ролі образу всіх українців. Він ніхто  і водночас — єдиний для всіх.

   Образ цього героя і понині живий у серці українського народу, його постать  відтворено в багатьох видах мистецтв. -У 2003' р. на кіностудії ім. Довженка вийшов художній фільм режисера Олеся Саніна «Мамай»

Практична робота

Створити своє бачення козака Мамая

IV.      ПІДСУМОК УРОКУ                                        

Слово вчителя   

Отже, сьогодні на уроці ми відкрили завісу перед загадковим феноменом української образотворчого мистецтва XVII—XVIII ст. постаттю «козака Мамая», дослідили деякі тексти, познайомилися з іншими творами мистецтв цієї тематики.

Ці народні картини є мистецькими пам'ятками, що віддзеркалюють добу Ко­заччини, доносять до нас її духовні цінності, творчо продовжені наступними по­коліннями українців — нащадками козацької слави.

V.     ОЦІНЮВАННЯ

Учитель оцінює роботу учнів на уроці.

VI.   ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Скласти чотиривірші до однієї з народних картин «Козак Мамай»