Пошукова робота "Герої нашого часу"

Про матеріал

Пошуково-дослідницька робота конкурсу "Моя Батьківщина - Україна". Напрям "З попелу забуття".

Перегляд файлу

Гуто-Боровенське ОТГ

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня села Боровне

Гуманітарний відділ Гуто-Боровенської сільської ради

Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина Україна»

Напрям «З попелу забуття»

2020

Відомості про автора
Прізвище	Пащук
Ім'я	Яна
По батькові	Віталіївна
Клас	8
Телефон	0989949870
Відомості про наставника
Прізвище	Пащук
Ім'я	Наталія
По батькові	Георгіївна	Георгіївна
Посада	Вчитель історії
Телефон	0983828050

ЗМІСТ

ВСТУП...................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ПОЧАТОК ВІЙНИ………………………...........………………4

РОЗДІЛ ІІ. НА ЗАХИСТІ ДЕРЖАВИ………………………………………6

РОЗДІЛ ІІІ. МИРНІ БУДНІ ……………………..........................................

ВИСНОВКИ.........................................................................................................13

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………...……………...14

ДОДАТКИ ………………………………………………………....……..........15

Актуальність. Враховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, все більшої актуальності набуває організація збирання та поширення фактів про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході антитерористичної операції, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України.

Вивчення місцевої історії, духовної спадщини, пов’язаної з людьми, які були чи є учасниками АТО, виховує почуття прив’язаності до всього того, що визначається змістом поняття «Батьківщина». Її вивчення духовно збагачують кожну людину. Тому тема пошуково-дослідницької роботи «Слава героям нашого часу», присвячена мешканцям нашого села Боровне, які починаючи з весни 2014 року і дотепер на сході нашої держави, залишивши свої рідні домівки та родини, виконують свій святий обов’язок, боронячи рідну землю, – новітнім героям України, є зараз не просто актуальною, а конче необхідною для виховання справжніх патріотів.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення опублікованих матеріалів, критичного переосмислення останніх подій, спогадів рідних – учасників антитерористичної операції провести комплексний аналіз та висвітлити особливості сучасного історичного розвитку нашої держави на сході України.

Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:

описати події протягом періоду перебування в зоні АТО;
висвітлити долю учасників операції;
проаналізувати діяльність військовослужбовців під час АТО;

– визначити значення участі наших односельчан в АТО.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що викладені в ній матеріали можуть слугувати основою для подальшої розробки обраної теми, при вивченні історії рідного краю.

ВСТУП.

Дай, Боже, ніколи нам війни не знати.

Війна… Страшне слово, скільки в ньому ненависті, злості, крові, сліз, розбитих сердець, скалічених доль, смертей, болю, а заразом - це відвага, мужність, героїзм. Війна розбиває сім'ї, розділяє закоханих, забирає синів у матерів, залишаючи їм віру і надію у те, що їх кровиночка вистоїть проти цієї страшної боротьби, що їх дитина повернеться додому живою, хай навіть скаліченою, але живою, аби ще раз побачити їх ясні очі, міцно обійняти і поцілувати, почути їх голос, а більше їм нічого і не треба. Скільки сліз тут, у тилу проливають матері, жінки, кохані дівчата за тими, хто мужньо захищає на сході свою незалежність, хто проливає кров, прикриваючи своєю спиною фронтових друзів, тих, хто впевнено йде на ворога, тих, хто впевнено дивиться в очі смерті, тих!

Кожна війна – це величезний стрес для всіх, хто бере в ній участь, і трагедія для всього світу. Війна відбирає життя у мільйонів людей, починаючи від безпосередніх учасників бойових дій і закінчуючи цивільними особами, які гинуть через якісь проблеми і помилки. Війне – це горе, сльози. Говорячи конкретно про долю людини, яка під час війни, звичайно, може скластись по різному, але в будь-якому разі вона є складною і навряд чи приносить комусь задоволення або радість.

Неоголошена війна на сході не пройшла безслідно для всіх жителів України. У боротьбі за свою волю та незалежність багато людей згуртувалося у Донецькій і Луганській областях. Ми не бачили війни, ми знаємо про неї лише з книг та фільмів. А побачити на власні очі жахи воєнних подій - це зовсім інше.

РОЗДІЛ І. ПОЧАТОК ВІЙНИ

Військова історія сучасної України розпочалась навесні 2014 року сплеском сепаратизму і стартом антитерористичної операції на сході країни.

У відповідь на захоплення управлінських будівель у м. Слов’янськ Донецької області, 13 квітня 2014 р. Радою національної безпеки та оборони України було проголошено початок антитерористичної операції. Що це таке? Стаття 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року дає таке визначення антитерористичної операції ̶ це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Досить складно сформульоване, але і світова практика також визнає цей механізм [3].

Війна на сході України або Війна на Донбасі — військовий конфлікт, розпочатий російськими загонами вторгнення у квітні 2014 року на території українського Донбасу після захоплення Росією Криму, серії проросійських виступів в Україні і проголошення «державного суверенітету» ДНР. Конфлікт має характер міжнародного і став продовженням російської збройної агресії проти України. За географічним масштабом є локальним і охоплює частини Донецької і Луганської областей України.

Того ж дня 13 квітня РНБО (Рада національної безпеки і оборони України) вирішила розпочати АТО із залученням Збройних сил України, а 14 квітня в.о. (виконуючий обов’язки) Президента Олександр Турчинов підписав відповідний указ.

Вночі 14 квітня 2014 року на півночі Донецької області почалася силова спецоперація проти озброєних проросійських сепаратистсько-терористичних угрупувань.

Про це на засіданні Верховної Ради України заявив її спікер і за Конституцією в.о. Президента України, Олександр Турчинов: «Сьогодні вночі на півночі Донецької області розпочалася антитерористична операція. Але вона відбуватиметься поетапно, відповідально, зважено. Мета цих дій, я ще раз наголошую, захистити громадян України, зупинити терор, зупинити злочинність, зупинити спроби розірвати на частини нашу країну»… Далі він наголосив: «У нас, безумовно, колосальна небезпека сьогодні загрожує Донбасу. Але, крім російського спецназу, крім терористів, на Донбасі є сотні тисяч обдурених російською пропагандою громадян України. А поряд із ними – сотні тисяч ні в чому не винних українців. Саме тому здійснювати будь-які антитерористичні заходи потрібно зважено та відповідально. Й мета цих заходів – захист людей» [1].

Було підписано рішення Ради нацбезпеки і оборони про залучення збройних сил у антитерористичній операції на Сході України.

Офіційна мета – застосування невідкладних заходів по подоланню терористичної загрози і збереженню територіальної цілісності України.

Головна мета, за словами прес-секретаря АТО Владислав Селезньова, - «зберегти життя і здоров'я людей, які там живуть»[7].

Важливим чинником в ухваленні такого рішення стало перехоплення переговорів диверсійних груп, що діяли в Слов'янську – СБУ (Служба безпеки України) підтвердила, що терористи підтримуються Росією. Міністр закордонних справ Арсен Аваков тоді заявив: «Почалася АТО в Слов'янську. Керує Антитерористичний центр СБ України. Притягнені сили з усіх силових підрозділів країни. З Богом!» [6].

Отже, задіяними в операції виявилися три силові структури: армія в особі Збройних сил, МВС в особі підрозділів Національної гвардії, і СБУ. Згодом, коли стало зрозуміло, що АТО затягується, деякі політологи висловили думку, що причинами невдач є погана координація зусиль, відсутність єдиної тактики ведення війни, загальний занепад української армії, допущений попереднім керівництвом країни. Наслідком їх стала нерішучість – гірше, що може бути на полі бою.

Обидві сторони конфлікту – так звані народні ополченці, що самі себе іменують «Армією південного Сходу», офіційно визнані терористами і військові сили України, які беруть участь в АТО, використовують тактику опорних пунктів – ключові шляхи сполучення контролюються розрізненими блокпостами, не сполученими між собою укріпленими позиціями. Ці блокпости при достатній мірі мобільності можна легко обійти.

Кордон на сході між Україною і Росією упродовж багатьох кілометрів є умовною лінією. Терористи отримують допомогу з боку Росії озброєнням і людською силою. В їх загони поступало й продовжує поступати поповнення з російського боку, наприклад, в загонах бойовиків є чеченці, башкири та інші представники народностей країни-агресора[4,5].

До діючих частин армії і загонів Національної гвардії України мобілізовували відставників і добровольців, яким була не байдужа доля своєї Батьківщини, її майбутнє. Серед таких військових були і мої односельчани – Луць Богдан Миколайович, Оліферчук Михайло Іванович, Мельник Андрій Володимирович, Оліферчук Петро Олександрович, Бігун Іван Іванович, Баран Олег Костянтинович. Розпочалася 3-я хвиля мобілізації. Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про проведення часткової мобілізації», вони були призвані на військову службу до Збройних Сил України [8].

РОЗДІЛ ІІ. НА ЗАХИСТІ ДЕРЖАВИ

У 2014 році прийшла на нашу рідну Україну біда. На Сході України російські війська розпочали таку незрозумілу, але, головне, таку непотрібну для нас війну. Розпочалася 3-я хвиля мобілізації. Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про проведення часткової мобілізації» мої односельці призвані на військову службу до Збройних Сил України [8].

Луць Богдан Миколайович. (Додаток 1)

Народився 26 квітня 1988 року у селі Боровне у родині вчительки початкових класів та колгоспного працівника. 1994 року пішов у перший клас, а уже 2005 року закінчив загальноосвітню школу села Боровне із золотою медаллю. Свої знання та навички показував на шкільних та районних олімпіадах, конкурсах. Досягаючи нових вершин, вступив до Національного університету Львівська політехніка, який закінчив у 2010 році з червоним дипломом магістра за напрямом «соціальна інформатика». В той час, коли його однолітки усіляко «косили» від служби у Збройних Силах України, Богдан Миколайович із гордістю закінчив військову кафедру академії сухопутних військ ім.. П. Сагайдачного. По закінченню навчання працював у місті Київ.

Після того, як до сільської ради були доставлені повістки, був одним із перших, хто, керуючись патріотичними почуттями, вирішив захищати рідну землю. 07 квітня 2014 року відправлений до 51 Володимир-Волинської окремої механізованої бригади. Через декілька днів дислокований до Рівненського полігону. Саме тут проводились навчання близько трьох тижнів, після чого були відправлені до Дніпропетровської області. 17 травня прибули до Новоукраїнки під Волновахою й вже у перші дні перебування на сході відчув усе жахіття війни. Пригадує, що коли йому потрібно було іти на перше завдання, але через відсутність досвіду за нього пішов майор Шерстак Андрій Володимирович і там він отримав поранення, зрозумів про усю відповідальність перед побратимами та Україною. Спочатку було досить важко, голодні дні, лише коли привезли американські сухпайки, вдавалось трішки попоїсти, недоспані ночі, оскільки доводилось не спати по двоє суток і більше. Саме наприкінці травня розпочиналися перші жорстокі обстріли із ворогуючої сторони і перші 17 жертв. Ми були зовсім без засобів для ведення військових дій. В результаті даних військових дій до нас приїхав міністр і відправили наш взвод в село Дачне Дніпропетровської області, звідти на полігон «Широкий лан» для тактичного злагодження, де проводили навчання на артилерійських установках. (Додаток 2)

В середині червня прибули на Донбас в район Антонівки, де Богдана було призначено командиром 2 вогневого взводу 1 гаубичної самохідно-артилерійської батареї 2С3 (радіус снаряда 250 метрів, максимальна дальність 17 км.) під позивним «павук». (Додаток 3,4 )

Пізніше потрапили до містечка Александрінка біля Докучаєвська, нині окупована бойовиками територія. Наступними і основними базами дислокації, були Берегове та Оленівка. Звідси вони здійснювали виїзди самохідними артилерійськими установками на завдання, декілька раз потрапляли у засідки, але дивом вдавалось втікти від сепаратистів.

Найважчим періодом на фронті було 20-31 серпня 2014 року. В цей час відбувались найбільші та найкровопролитніші бої, щохвилинно обстрілювали із АГС, «поливали градами», били ураганами та смерчами. В цей час виконував обов'язки командира батареї, у підпорядкуванні було 60 чоловік. Коли поруч горіли цілі блокпости і 24 серпня на їхню базу прилетіло приблизно 700 снарядів, з цієї бригади загинув, на щастя, лише однин боєць. Цього дня бойовики час від часу виходили на рацію і, обстрілюючи, вітали з Днем Незалежності. Як результат таких привітань, отримав контузію.

Один із чотирьох гвентокрилів, які летіли на підмогу до Іловайська, впав прямо на їхню базу, усіх солдатів із палаючого літака вдалось врятувати, після чого ці воїни відправились далі виконувати свій обов’язок. (Додаток 5) Але через підступність місцевого населення біля Савур Могили їхні урали були розстріляні бойовиками, із ста солдатів живими залишились лише дванадцять.

Населення сходу відносилось до нас по-різному – 50 на 50 – одні за нас, інші, ті, що проросійськи налаштовані – проти.

Після 20 серпня сюди боялись довозити боєприпаси та воду. Найстрашнішою картиною цих днів стала сила-силенна чорних мішків із трупами, у які заливали воду аби тіла не так швидко розкладались. За період Іловайського котла із цієї бази було вивезено одинадцять камазів із табличкою «вантаж 200» .

Аби не допустити другого Іловайська, бо залишились лише три працюючі артилерійські машини, місцеві командири розпочали перемовини з ворогуючою стороною про можливість відходу з даної території. В ночі 31 серпня відправились на Дачне, а далі своїми силами добирались до Володимир-Волинського.

За відвагу, віддачу і особливий внесок у боротьбу з ворогом нагороджений медалями: «За участь в антитерористичній операції», «Збройні сили України», «Захиснику рідної землі». (Додаток 6)

Демобілізований 08 квітня 2015 року.

Оліферчук Михайло Іванович. (Додаток 7)

Народився в селі Боровне 01 січня 1966 року. У 1983 році закінчив Боровенську середню школу, з 1983-1984 рр. навчався в Луцькому технічному училищі № 1. Виконуючи конституційний обов’язок, у 1984-1986 роках відслужив у збройних силах Радянського Союзу. Після строкової служби вступив до української сільськогосподарської академії, по закінченню якої працював агрономом у місцевому сільськогосподарському підприємстві ім.. Степана Бойка. У 2001 році на позачергових виборах голови Боровненської сільської ради, більшістю голосів односельчан отримав перемогу, на даній посаді пропрацював до 2018 року. У зв’язку з реформуванням місцевого самоврядування в грудні 2018 року був обраний Гуто-Боровенським сільським головою (очолив Гуто-Боровенське ОТГ).

Після того, як в нашу державу прийшла біда, Михайло Іванович розумів, що хто, як не ми, українці, мусимо відстоювати волю і незалежність нашої батьківщини. Вважав, що власним прикладом має показати односельчанам свою відданість рідній землі. Хто, як не голова села, має стояти на передовій із своїми односельцями. Відповідно до наказу «Про часткову мобілізацію», сьомого квітня 2014 року прибув до Володимир-Волинської 51 окремої механізованої бригади. Старший лейтенант, де виконував обов’язки заступника командира 5 роти. До червня місяця були на полігонах у Рівному та «Широкий лан» Миколаївської області. (Додаток 8)

Після дислокації у Дачному на базі 51 бригади потрапили у смт. Варварівка Луганської області на сьомий Блок-пост. Вистояти проти ворожих обстрілів допомагала підтримка побратимів, молитви рідних і дитячі листи та малюнки. (Додаток 9)

Приймали участь у визволенні Лисичанська (у трикутнику: Лисичанськ, Рубіжне, Сіверодонецьк). У кінці липня потрапили на Донбас у місто Старобєшеве, звідки перевели під Іловайськ у село Многопілля. При відході з Іловайська, батальйон налічував 17 чоловік, але в результаті потужних обстрілів, троє загинуло (Сергій Смірнов, Лавренчук Юрій, Трумич Роман) і троє тяжко поранено (Демедюк Олександр, Денесюк Микола, Зосинчук Андрій). Тут відбувались найбільші битви даного періоду АТО. Смерть – це найстрашніше, що може бути. Вона завжди забирала і забирає самих сміливих, хоробрих та відважних людей, котрі нічого не бояться, навіть дивлячись їй у вічі. (Додаток 10)

Бомбили сім днів біля Нижнього. У серпні вони знаходились у тридцяти кілометрах від Донецька у Березному, але 23 числа чудом вдалось вийти з-під обстрілів, пройти Березне і Докучаєвськ, і цим самим зберегти своє життя.

Повернувшись до Володимира-Волинського, Михайло Іванович передавав свій досвід іншим, так в березні 2015 року був командиром батальйону, готував 2 батальйон 14 бригади для відправки в зону бойових дій.

За свій внесок у оборону української землі отримав відзнаки та медалі. (Додаток 11 )

Відзнака командира бригади «Імені Данила Галицького»;

Відзнака «За мужність та відвагу»;

Відзнака «За Україну, за її волю »;

Медаль «За участь у антитерористичній операції»;

Медаль «Збройні сили України»;

Медаль «Учасник АТО»;

Медаль «Захиснику рідної землі »;

Медаль «Ветерану війни».

Демобілізований 07 квітня 2015 року.

Мельник Андрій Володимирович (Додаток 12)

Народився у селі Боровне четвертого жовтня 1980 року. В 1997 році закінчив десятий клас і пішов навчатись до Камінь-Каширського ПТУ, де отримав професію «Майстра сільського будівництва». Осінню 1998 року був призваний на службу до Українських збройних сил. Повернувшись додому, працював штатним працівником на підприємстві ДП СЛАП «Камінь-Каширськагроліс».

Андрій Володимирович був в перших рядах мобілізованих до зони АТО. 11 квітня 2014 року за повісткою був відправлений до Володимир-Волинської 51 окремої бригади. Пізніше - на полігон у Рівне. У червні потрапив до Оріхового Луганської області. Пригадує, що коли стояли у Щасті на Блок-пості, була страшна стрілянина, жорстокий «дощ із градів», танки, які горіли… Було страшно й моторошно. Були й приємні несподіванки з боку ворога – коли наших бійців взяли в кільце і залишили одну головну дорогу для відступу й кожен день нагадували, щоб вони відходили й залишили цей Блок-пост. Але воїни стояли до останнього, бо не було наказу від командування про відхід. Бойовиків захоплювати не доводилося, вони брали в полон корегувальників вогнем, коли йшли обстріли (корегувальники з’являлись кожного разу й дивились, наскільки близько чи далеко падали міни).

Два тижні липня захищав Луганський аеропорт, і в результаті чергових обстрілів, потрапив до госпіталю «Побєда» за Щастям, після чого був доставлений у Харків, де його і прооперували.

Через певні невідповідності у документах немає статусу учасника АТО.

Бігун Іван Іванович.

Народився у селі Боровне в багатодітній родині 07 лютого 1989 року. Закінчив Боровненську загальноосвітню школу 2007 року. Осінню цього ж року був призваний до лав Збройних Сил України та відбував службу в морській піхоті старшим сигнальником зорового зв’язку.

17 червня 2015 року, не дивлячись, що у Івана Івановича на вихованні був син дошкільного віку з психічними вадами розвитку, отримав повістку на підставі наказу президента України від 14.01.2015 року № 15 «Про часткову Мобілізацію» та відбув до Володимира-Волинського.

Бойову службу ніс біля села Комінтерно. У новорічну ніч 2016 року під час виконання завдання їхній БТР, де знаходилось четверо солдатів, було підстрелено «мухою», один із воїнів загинув, а Іван Іванович отримав осколкові поранення ніг нижче колін та контузію. Лікувався у Волинському госпіталі. Отримав посвідчення учасника АТО.

Батьки кажуть, що Іван часто згадував про те, що пережив, і про загиблого побратима Яшу. Страх проходив, але загроза з боку ворога завжди залишалася. Коли їх там обстрілювали – було страшно… Але захищаючись, вони пригортали до серця ті іконки-обереги, які роздавав священник перед від’їздом. Зціпивши зуби, воїни терпіли страх і біль. Так рятувалися, бо знали, що потрібно вистояти, захистити людей, державу. Вони продовжували вірити в Україну.

На жаль, виживши на війні, невблаганна безглузда смерть забрала його на мирній території. Помер в березні місяці 2019 року.

Баран Олег Костянтинович. (Додаток 13)

Народився 03 квітня 1974 року в звичайній сільській родині. Після закінчення школи навчався в Колківському ПТУ на шофера. Працював у місцевому сільськогосподарському підприємстві ім.. Степана Бойка.

До АТО був призваний 14 серпня 2014 року. Службу ніс у Гранітному.

Готував їжу для своїх бійців-побратимів, через це йому дали позивний «Повар».

Нагород немає.

Демобілізований 29 вересня 2015 року.

РОЗДІЛ ІІІ. МИРНІ БУДНІ

Повернулися наші земляки до своїх родин, зустрічали їх на роботі. Коли вони під’їжджали, у всіх на очах були сльози щастя, всі раділи, що нарешті рідні повернулися додому. Зараз вони щасливі, що знову всі разом.

На останнє питання: «Що може кардинально змінити ситуацію у нашій державі?»,  Богдан Миколайович, що не знає. «Для цього потрібно мати величезний морально-життєвий досвід, щоб щось пропонувати. Особисто моя думка – це не робота політиків, а робота самих людей. Є життя, а політики найчастіше далекі від життя простих людей. У них є власний цікавий світ, а як ми живемо – вони ледь уявляють. Відповідно, вони бачать ситуацію по-своєму, а ми по-своєму. Сказати, хто вирішить цю величезну проблему, досить складно. Це особисто моя думка».

Щирим розповідям, здавалось, не буде кінця. Я дивувалась, у яких непростих умовах доводилося жити і воювати нашим землякам. Спали нерідко на голій землі просто неба, часто прокидалися від того, що були геть мокрі. Лягаєш на суху землю, а прокидаєшся в калюжі... Обсушитись, певна річ, немає де, змінного одягу теж немає... Долали багато кілометрів під зливою і вітром... Але Господь беріг – ні в кого, навіть нежиті не було. Великою проблемою стала нестача питної води. Із місцевих колодязів солдатам не дозволяли пити, бо там воду могли отруїти. Люди були брудні, немиті. Місяць без душу – умови спартанські… Звичайно, бувало і таке, що харчувалися раз у день, бо коли біля тебе рвуться міни – тоді зовсім не до їжі – аби залишитися живими...

Я спілкувалася з героями – людьми сильними духом, які ні на що не скаржаться. Але можна було зрозуміти, що найбільше на війні їм не вистачало любові рідних людей. Звичайно, усі недоспані ночі давалися взнаки, воїни ледь не засинали на посту, були знеможені, але мужньо трималися і знали, що їх обов’язком є захищати свою Батьківщину. Дякуємо Богу, що Він зберіг життя моїх односельчанам, усі повернулися до своїх близьких.

Ми, підростаюче покоління нашої держави, мусимо довести їхню справу до кінця. Ми повинні жити за тих героїв, хто не повернувся з АТО. Лише тоді буде мир на Україні. Наші атовці вірять в майбутнє своєї країни і передають цю віру мені й моїм одноліткам.

ВИСНОВКИ

Ще зовсім недавно ми жили не лише в іншій країні, але й в іншій реальності. Посміхалися, коли наші бабусі та дідусі казали: «Аби не було війни...». І лише тепер, коли вже на нашій землі спалахнув збройний конфлікт, розуміємо, наскільки вони були правими.

Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, своєї долі, долі своїх сусідів, і навіть, подальшого світового порядку на планеті.

Поки на Сході України тривають бойові дії, які чомусь сором’язливо називають «операцією об'єднаних сил», найкращі сини України ціною власного життя виборюють незалежність та свободу. Війна на Сході явила нам новітніх героїв України – героїв, які не вмирають попри людську смерть, героїв, які з поля бою ангелами линуть у небо...

Дуже хочеться, щоб усі ми вимірювали своє життя через призму життя наших захисників. Життєва дорога, на жаль, багатьох наших героїв скінчилася. Наша ж іще триває. І борг вдячності перед ними нам вдасться сплатити лише тоді, коли ми будемо не лише їх співвітчизниками чи друзями, а й їх духовними спадкоємцями. Для всіх нас найголовніше зараз – не здаватись, не покладати рук, не зупинятися на півдорозі до мети, вірити в те, що Україна переможе. А вона обов’язково переможе, адже на нашому боці правда.

Слава Героям! Герої не вмирають, адже вони разом з нами. Вони житимуть доти, доки ми про них пам'ятатимемо. Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали, що українська нація по-справжньому народилася лише тоді, коли в її обороні впала перша крапля рідної крові на родючу батьківську землю. Українська нація існуватиме до тих пір, коли кожен наш земляк буде готовий покласти своє життя для її оборони.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Антитерористична операція на сході України триває [Електронний ресурс] //ІPress.ua,–25квітня, 2015рік.– http://ipress.ua/news/antyterorystychna_operatsiya_na_shodi_ukrainy_tryvaie__avakov_61426.html
Головна мета АТО - зберегти життя і здоров'я людей, які живуть на сході [Електронний ресурс]// Gazeta.Ua,–24 травня, 2014 рік. – https://gazeta.ua/articles/life/_golovna-meta-ato-zberegti-zhittya-i-zdorovya-lyudej-yaki-zhivut-na-shodi/559796
Закон України «Про боротьбу з тероризмом» [Електронний ресурс] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/638-15
Збройний конфлікт на Донбасі: оцінки, пропозиції, сценарії подолання [Електронний ресурс]//НоваУкраїна, – 19 січня, 2017 рік. – http://newukraineinstitute.org/new/417
Конфлікт на сході України крізь призму науки про міжнародні відносини [Електронний ресурс]/ Роговик О., Бєлєсков М., – 23 вересня, 2015 рік. – Режим доступу : http://iac.org.ua/konflikt-na-shodi-ukrayini-kriz-prizmu-nauki-pro-mizhnarodni-vidnosini-chastina-2/
На півночі Донецької області розпочалася антитерористична операція [Електронний ресурс] //NewOnline 24,–1 5квітня, 2014 рік.–https://newsonline24.com.ua/na-pivnochi-doneckoї-oblasti-rozpochalasya-antiteroristichna-operaciya-turchinov/
Постанова Кабінету Міністрів від 24.03.2004 «368 «Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями» [Електронний ресурс] // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/368-2004-п
Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» [Електронний ресурс] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/303/2014
Спогади очевидців: