Посібник "Дидактичний калейдоскоп для учителів трудового навчання та технології"
1
для вчителів трудового навчання та технології
Підготувала: Пшенична Л. В., учитель трудового навчання та технології Звенигородської загальноосвітньої школи – інтернату І-ІІІ ступенів – спортивного ліцею Звенигородської районної ради
ЗМІСТ
|
|
Цитати до уроків трудового навчання |
3 |
|
|
Прислів’я та приказки про працю |
8 |
|
|
Загадки до уроків трудового навчання |
12 |
|
|
Фізкультхвилинки |
34 |
|
|
Легенди, притчі та вірші для уроків трудового навчання |
39 |
|
|
Список використаних джерел |
63 |
|
|
|
|
|
|
|
|
Роби те, до чого народжений
Г.Сковорода
Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці. М.Коцюбинський
Лиш праця світ таким, як є, створила,
Лиш в праці варто і для праці жить.
Іван Франко
Пісня і праця – великі дві сили.
Іван Франко
Ми працю любимо, що в творчість перейшла.
М. Рильський
Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці і сам вимагати її від себе.
В Сухомлинський
Праця – це одне з найчистіших і найшляхетніших джерел емоційного стану, радості діяння, творення. Думка, що народжена, збуджена, витончена в праці, стає радісною, оптимістичною.
В.Сухомлинський
Кожний юнак, кожна дівчина повинні знати, що, навчаючись у школі, їм треба готувати себе до праці, до того, щоб створювати цінності, корисні для людини, для суспільства.
В. Сухомлинський
Той, хто хоче бачити результати своєї праці негайно, повинен йти в шевці.
Альберт Ейнштейн
Все це так не тому що я такий розумний. Це все через те, що я довго не здаюся при вирішенні завдання.
Альберт Ейнштейн
Прагни не до того, щоб досягти успіху, а до того, щоб твоє життя мало сенс.
Альберт Ейнштейн
Всі лиха людей відбуваються не стільки від того, що вони не зробили того, що потрібно, скільки від того, що вони роблять те, чого не потрібно робити.
Л. Толстой
Праця не є доброзичливою, але є неминучою умовою доброзичливого життя.
Л. Толстой
Коли праця - задоволення, життя - хороше! Коли праця - обов'язок, життя - рабство!
Максим Горький
Не відкладайте на завтра те, що можна зробити сьогодні.
Бенджамін Франклін
Краще красиво робити, ніж гарно говорити.
Бенджамін Франклін
Жити - значить працювати. Праця є життя людини.
Вольтер
Ніхто не робиться майстром, не тренуючись в майстерності.
Ян Коменський
Єдиний спосіб робити великі справи — любити те, що ви робите.
Стів Джобс
Нема на світі такого пагорба, вершини якого завзяття врешті-решт не досягне.
Чарльз Діккенс
Кожен, хто буде працювати скільки ж, скільки я, досягне того ж, що і я. Йоганн Себастьян Бах
Якщо хочеш щось зробити, ніколи не питай про наслідки. Інакше так нічого і не зробиш.
Еріх Марія (Пауль) Ремарк
Роби те, що ти повинен робити зараз. І тоді ти зможеш зайнятися тим, чим хотів зайнятися потім.
Джордж Вашингтон
Спочатку я озирнувся навкруги і не побачив автомобіля своєї мрії. І тоді я вирішив, що створю його сам.
Фердинанд Порше
Навіть людина, обдарована печаттю генія, нічого не створить не тільки великого, а й середнього, якщо не буде пекельно працювати.
Петро Ілліч Чайковський
Коли вам здасться, що мета недосяжна, не змінюйте мету — змінюйте свій план дій.
Конфуцій
Бджола мала, а й та працює.
Без діла жити — тільки небо коптить.
Без діла слабіє сила.
Без охоти нема роботи.
Без роботи день роком стає.
Без труда нема плода.
Без сокири не тесляр — без голки не кравець.
Будеш трудиться — будеш кормиться.
Губами говори, а руками роби!
Де руки й охота, там скора робота.
Для нашого Федота не страшна робота.
Діло майстра величає!
Добре діло утіха, коли ділові не поміха.
Добре роби — добре й буде!
Добрий початок — половина діла.
Добра пряха на скіпку напряде.
Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує!
За один раз не зітнеш дерева враз.
Заклопотався, як квочка коло курчат.
Зароблена копійка краща за крадений карбованець.
Кожна птичка своїм носиком живе.
Коли є до чого жагота, то кипить в руках робота.
Коли почав орати, то у сопілку не грати!
Лежачого хліба ніде нема.
Маленька праця краща за велике безділля.
На дерево дивись, як родить, а на чоловіка, як робить.
На охочого робочого діло найдеться.
Не в цім хороша, що чорноброва, а в тім, що діло робить.
Не взявшись за сокиру, хати не зробиш.
Не дивись на чоловіка, а на його діло.
Не кайся рано встати, а кайся довго спати.
Не місце красить чоловіка, а чоловік місце.
Не одежа красить людину, а добрі діла.
Не святі горшки ліплять, а прості люди.
Не сокира теше, а чоловік.
Недаром говориться, що діло майстра боїться.
Печені голуби не летять до губи.
Під лежачий камінь вода не тече.
Поки не упріти, поти не уміти.
По роботі пізнати майстра.
Праця чоловіка годує, а лінь марнує.
Працює, як чорний віл.
Працюй, як коняка, а їж, як собака.
Ранні пташки росу п'ють, а пізні — слізки ллють.
Рання пташка росу оббиває.
Роби до поту, а їж в охоту!
Робить, як чорний віл.
Роботі як не сядеш на шию, то вона тобі сяде.
Старається, як мурашка.
Того руки не болять, що уміють.
Треба нахилиться, щоб з криниці води напиться.
Труд чоловіка кормить.
Трудова копійка годує довіку.
Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.
Хто багато робив, той і багато знає.
Хто в роботі, той і в турботі.
Хто рано підводиться, за тим і діло водиться.
Хто робить кревно, той ходить певно.
Хто що вміє, то і діє.
Хто що знає, тим і хліб заробляє.
Чесне діло роби сміло!
Щира праця мозолева.
Що ранком не зробиш, то вечором не згониш.
Щоб рибу їсти, треба в воду лізти.
Як без діла сидіти, то можна одубіти.
Як дбаєш, так і маєш.
Як ручки зароблять, так ніжки сходять.
Загадки про посуд
Кінь, залізний, худий
Допавсь до води,
Пив собі, пив,
Поки спрагу зігнав –
Озеро випив
До самого дна.
(Ложка та миска)
Зуби є ,та не жує,
А жувати іншим дає!
(Виделка)
Гострі зуби вона має,
Їсти нам допомагає,
Що бере в тарілці - все
Нам до рота донесе.
(Виделка)
Біля тіла - вуха,
А голови немає.
(Кастрюля)
Стоїть на столі карапуз,
На ньому - блискучий картуз.
Шипить карапуз не від злості.
Це так він запрошує в гості.
(Самовар)
Руки в боки, як начальник,
Раніше за всіх на стіл встає,
Сам собі плита, і чайник -
Сам заварить, сам наллє.
(Самовар)
Руки вбоки я стою -
Всіх вас чаєм напою.
Я горячий, наче жар.
Хто я діти?...
(Самовар)
Купили кругленьке,
Думали - новеньке.
А воно усе в дірках,
Труситься в руках.
(Сито)
Щоб підсмажить їжу швидко
Нам потрібна ...
( Сковорідка)
Не каструля і не миска,
Не кружка, не горщик.
Насипають в неї кашу,
Наливають борщик.
(Тарілка)
Довго теплим бути в ньому
Каві, чаю запашному.
У мандрівці та поході
Стане завжди у пригоді.
(Термос)
З гірки сир катався -
Весь всередині зостався.
І таку гірку
Називають ...
(Тертушка)
Є у блюдечка подружка,
Що одне лиш має вушко.
Можеш кралю цю зустріти,
Як захочеш чай попити.
(Чашка)
То холодним, то гарячим
Вдома кожен мене бачив,
І співаю я від жару
І пускаю з носа пару.
(Чайник)
Наче паровоз гуде,
Шумить, гуде і пара йде.
Смачний заварює нам чай.
Хто ж він такий? От відгадай
(Чайник)
На вогні щоденно спить,
Носом уві сні свистить.
(Чайник)
Довгий носик, ручку має,
Всіх нас чаєм пригощає!
(Чайник)
Нагостри його і ріж.
Все поділить рівно...
(Ніж)
Загадки про продукти харчування та страви
Кристалиночки тверді,
Світлі — аж іскряться.
Народились у воді,
А води бояться.
(Сіль)
Як навколо об’їси —
Серединки не проси.
Ми такі гостинці:
Дірка в серединці.
(Бублики)
Ледарю добре б
Лежать на боку
На рівнім, гладенькім
Залізним току,
Та дуже гарячий
Залізний цей тік –
Вертітися треба
Із боку на бік
(Млинець на сковороді)
Маленька, червоненька,
Із хвостиком тоненьким.
На городі мене рвуть
І до столу подають.
(Редиска)
Що то за голова,
Що лиш зуби й борода?
(Часник)
Печуть мене, смажать і варять,
Їдять мене і дуже хвалять.
(Картопля)
У землі вона зростає
І брунатний колір має.
Її смажуть і печуть,
Її варять і товчуть.
Овоч цей всі люблять дуже,
Як же він зоветься, друже?
(Картопля)
Некрасива, шишкувата,
Як прийде на стіл вона,
Скажуть весело хлоп'ята:
— Ну й розсипчаста, смачна!
(Картопля)
Той, хто їсть його, той знає –
Всіх мікробів він вбиває.
Овоч цей корисний дуже,
Та від нього сльоз калюжа.
(Цибуля)
Сидить Марушка в семи кожушках.
Хто її роздягає, той сльози проливає.
(Цибуля)
Кажуть, щоб хвороб не знати,
Треба всім мене вживати.
Може, ви мене й з’їсте,
Тільки сльози проллєте.
(Цибуля)
Довгий, зелений,
Добрий і солоний,
Добрий і сирий.
Хто він такий?
(Огірок)
На городі в нас грядки,
На грядках – рясні листки:
Там зростають малюки,
Зелененькі …
(Огірки)
В діжці ми їх засолили,
А тоді всю зиму їли.
Солоненькі та хрумкі
У пупирцях …
(Огірки)
Зелений чуб, червоний бік,
Смачний із нього чавлять сік.
Ґадзині варять з ним борщі,
Росте в городі на кущі.
(Помідор)
В полі хороше мені
Зеленіти навесні.
Чим же я — не молодець
Маю диво-корінець,
Все про нього дбаю,
Цукор відкладаю.
(Буряк)
Борщ із нього варить ненька,
В нього шкурочка тоненька,
Солодкуватий він на смак,
Фіолетовий …(Буряк)
Хто хустиночку свою
Влітку покриває?
І по двадцять хустин
На голівці має?
(Капуста)
З мене листя обдирають,
Мене квасять, в борщ кидають,
Пироги зі мной печуть
І в салат мене січуть!
(Капуста)
Помаранчева і гарна,
У землі сиджу не марно:
Соковита, солоденька,
Вже я стала чималенька.
Собою пригощу дитину.
Хай корисну з’їсть…
(Морквину)
Без рук, без ніг,
А в'ється, як батіг.
(Квасоля)
Ця широколистна пані
На землі і на паркані.
У стрючки, як у торби
Заховала всі скарби.
(Квасоля)
Як миша хвостик довгий маю,
Та я з города не тікаю.
З мене зробити кожен рад
Корисний та смачний салат.
(Редиска)
В сукні зеленій стоїть на городі,
Дуже дивуються всі її вроді.
Коси довгі, зуби білі,
Хто ж це є в самому ділі?
(Кукурудза)
На городі виріс дужий,
Круглий, жовтий і байдужий
До червоних помідорів,
До капусти і квасолі.
Хто цей гордий карапуз?
Здогадалися?
(Гарбуз)
Для зеленого борщу
Кисле листя посічу.
Що за листя – всі впізнали,
Коли борщ покуштували.
(Щавель)
Він такий гіркий один.
На городі виріс …
(Хрін)
Він овальну форму має,
На городі виростає.
Ґадзині його консервують,
І рагу смачне готують.
Цей фіалковий пан –
Тонкошкурий …
(Баклажан)
Народжується з квітки,
Його всі люблять дітки,
Заліза в нім багато,
Рум'яне і хрустке.
А ну, скажіть, малята,
То що ж воно таке?
(Яблуко)
Соковите, червоненьке,
Круглобоке, солоденьке.
(Яблуко)
В нас деревина така у дворі,
Фрукт цей з дитинства дають дітворі,
Корисне, доступне та дкже смачне,
Багате залізом та поживне.
(Яблуко)
Я жовтенька, я маленька,
Мов медочок солоденька.
На баштані достигаю,
Тепле сонечко вітаю.
(Диня)
Мовби на одній нозі.
Він зростає на лозі.
Подивись скоріш в віконце —
Грона сповнені всі сонця!
Кожен скуштувати рад
Соковитий...
(Виноград)
Чи то жовта, чи то синя
Соковита господиня.
Чи то сонце,
Чи то злива —
Пригостить нас влітку...
(Слива)
Солоденька, червоненька
Оця ягідка маленька.
Має кісточку тверду.
З’їм її, коли знайду.
(Вишня)
Зелені сережки
На гіллі висіли,
На сонечці підсмажились
І почервоніли!
(Вишня, черешня)
Лампочка вгорі висіла,
Стала смачна, пожовтіла.
Діти лампочку зірвали,
З апетитом скуштували.
(Груша)
На смак чудова, жовта, медова,
Їсть її малий Павлуша.
Здогадались, що це?
(Груша)
Сонечко маленьке,
Кисло –солоденьке.
На частинки поділю
Своїх друзів пригощу.
Здогадалися, що це?
Корисне, з вітаміном ”С”?
(Апельсин)
На кущах росте низенько
Оця ягідка кисленька.
Рвеш, так не подряпай ручки,
Бо на тих кущах колючки.
(Аґрус)
Ця жовтогаряча пані
В бархатистому жупані.
І солодка, і пригожа
На компот й варення гожа.
(Абрикоса)
Лист різний із оксамита,
Соком ягідка налита.
А для хворої дитини
Кращі ліки – чай з…(Малини)
Багато ягід на гілках,
Їх взимку любить кожний птах.
Не з’їсть ту ягідку людина,
Гірка й несмачна…(Горобина)
Я тримаю у долоні
Намистиночки червоні.
Ягідка ця кислувата,
На кущі їх так багато!
(Порічка)
Цього фрукту по шматку
В чай добавлю для смаку.
Запашистий та кисленький,
Наче сонечко жовтенький.
(Лимон)
Він солодкий, соковитий,
Сонцем півдня він налитий,
Не росте цей фрукт у нас
Товстошкурий
(Ананас)
Під ногами у саду
Стиглу ягідку знайду.
Треба низько нахилиться,
Щоб зірвати …
(Полуницю)
Морква, біб і цибулина,
бурячок і капустина,
ще й картопля — шусть у горщик.
Ну й смачний ми зварим ...
(Борщик)
Довго з тіста їх ліпили,
у окропі поварили.
Потім дружно ласували,
ще й сметанки додавали.
(Вареники)
Що за хліб такий святковий
на рушник вмостився новий?
(Коровай)
І поживне, і смачне,
біле, пінне, запашне.
Залюбки малята п’ють,
здоровенькими ростуть.
(Молоко)
І пухкенька, і смачна.
Із пшениченьки вона.
Зі здобного тіста,
проситься, щоб з’їсти.
(Пампушка)
До дітей на кожне свято
просять в гості завітати,
бо солодкий і смачний.
Здогадались, хто такий?
(Торт)
М’яли, били і місили,
і качали, і ліпили.
Залишили підрости,
щоб рогалики спекти.
(Тісто)
Насушили ми шипшини,
липи цвіт, суниць, малини.
Розігріли самовар,
пити будемо …
(Узвар)
Загадки про предмети побуту та знаряддя праці
Мию, мию без жалю.
Мию там, де брудно.
Цю роботу я люблю,
Та від неї худну.
(Мило)
Покочуся на поміст,
Залишивши довгий хвіст.
Хто за хвіст хапоне –
Той покотить ще мене.
(Клубок)
Дві стрункі сестрички
В руках у Марічки
Весь день пірнали в петлі
Буде шарф для Петі.
(Спиці)
Я блискуча, гостренька,
Маю вічко маленьке.
За собою несу
Довгу-довгу косу.
(Голка)
Що воно за свинка?
Невеличкий зріст,
Із заліза спинка,
Із конопель хвіст?
(Голка та нитка)
Як порвалася футболка,
Дірочку зашиє...
(Голка)
Хоч має вухо, а не чує.
(Голка)
Металевий в неї носик
І льняний у неї хвостик.
Із шиття не буде толку,
Якщо ми не візьмем...
(голку)
Хоч зубата, та не вилка,
Дерево пиляє...
(Пилка)
В стіну зажене гвіздок,
Не цеглина –
(Молоток)
У легкого держака
Голова така важка.
(Молоток)
Невеликий
Спритний майстер,
Сам худий та головастий,
А береться до роботи –
Чутно голос на всі боки.
(Молоток)
Вранці, як лежить роса,
Постриже траву...
(Коса)
Листя виберуть з землі,
Не лопати, а... (Граблі)
Хоча і гостра, не зубата!
Копає землю нам...
(Лопата)
Пострибає, наче жабка,
По рядочках поля…
(Сапка)
З гострим лезом, не задира,
Нарубає дров...
(Сокира)
В печі боки обпекла
І в стіну міцну лягла.
(Цеглина)
З весни і до морозів
З села виходив віл –
Залізним гострим рогом
Копав старанно діл.
Копав, не норовився,
Скибки перекидав,
За літо наробився –
Всю зиму прогуляв.
(Плуг)
Виїдає, не ковтає – викидає,
А як візьме злість,
То й наскрізь проїсть.
(Свердло)
Ось загадка так загадка:
Де поїду – стане гладко.
Тільки пальцем не торкай,
Обпечешся, так і знай.
А щоб взять мене тобі –
Маю ручку на горбі.
(Праска)
Загадки про предмети одягу
Невеличкі дві хатини,
В них м’які і теплі стіни.
По п’ять братиків малих
Прожива в хатинах тих.
(Рукавички)
П'ять комірчин, а одні двері.
(Рукавички)
Хоч хатинонька маленька,
та затишна і тепленька:
як мороз кусається,
п’ять братів сховається.
(Рукавиця)
Вдень — завзяті та проворні:
можем бігати, стрибати,
а вночі ми безпорадні,
бо лягають ноги спати.
(Черевики)
З черевиками дружу,
з босою ногою,
якщо йдуть вони кудись,
то беруть з собою.
(Шкарпетка)
Що то за сорочка —
рукави ніврочку?
І чомусь на ноги
вбрали ту сорочку.
(Штани)
Не вдягають їх хлоп’ята,
Мов принцеси, в них дівчата.
(Плаття)
Не краватка він, не комірець,
А шию обіймати звик.
Та не завжди, а лиш тоді,
Коли бувають холоди.
(Шарф)
Довгі вуха, та не заєць,
пухнаста, та не киця.
(Шапка)
На голову вдягаємо,
Вушка захищаємо.
(Шапка)
Відгадайте, ми вам скажемо:
Головний убір з пряжі,
У моді вже багато років? -
Витончений в'язаний
(Берет)
Нас від холоду ховає,
Часто капюшона має.
(Куртка)
Лютих не боїться зим.
Хутром вкриє нас густим.
(Шуба)
Вишивати довго вчились,
Очі, рученьки втомились,
А щоб краще вишивати
Треба трохи втому зняти:
Раз – підняли руки вгору,
Два – всі плеснули в долоні,
Три – схилились до самих п’ят
І сідай знов вишивать.
Столярики — молодці!
Тешуть столики й стільці.
Пилочками чики-чики,
Молоточками туки-туки.
Чик-тук-туки, чик-тук-туки,
В нас до праці здібні руки.
Сильний вітер до землі
Гне дерева молоді.
А вони ростуть, міцніють,
Вгору тягнуться, радіють.
Вітер віє нам в лице;
Захиталось деревце.
Вітерець все тихше, тихше,
Деревце все вище, вище!
Хмарка сонечко закрила,
Слізки дрібнії зронила.
Ми ті слізки пошукаєм,
У травиці позбираєм.
Пострибаєм, як зайчата,
Політаєм, як пташата.
Потанцюємо ще трішки,
Щоб спочили ручки й ніжки.
Всі веселі? От чудово!
А тепер до праці знову.
У садку зеленому
Яблук нарвемо.
В кошики великі
Ми їх складемо.
Ручки хай потрудяться —
Буде нелегко.
Вправними, бадьорими,
Дружними ростемо.
Руки сонцю підставляйте,
З сонцем в піжмурки пограйте.
До вподоби нам ця гра.
Любить сонце дітвора.
Один, два — рада сонечку трава.
Хто вже, хто вже так стомивсь
Що ліворуч нахилився?
Хто вже спить?
Треба дружно всім вам встати
Фізкультпаузу почати.
Сонце спить, небо спить.
Навіть вітер не шумить.
Рано-вранці сонце встало
І проміння всім послало.
Працювати перестали
І тепер всі дружно встали.
Будемо відпочивати,
Нумо, вправу починати!
Руки вгору, руки вниз
І легесенько пригнись.
Покрутились, повертілись,
На хвилинку зупинились.
Пострибали, пострибали,
Раз — присіли, другий — встали.
Всі за парти посідали.
Встаньте, діти, посміхніться
Землі нашій уклоніться
За щасливий день вчорашній.
Всі до сонця потягніться,
Вліво, вправо нахиліться,
Веретенцем покрутіться.
Раз присядьте, два присядьте
І за парти тихо сядьте.
Встало вранці ясне сонце,
Зазирнуло у віконце.
Ми до нього потяглися,
За промінчики взялися.
Нумо дружно присідати
Сонечко розвеселяти.
Встали – сіли! Встали – сіли!
Бачте, як розвеселили!
Стало й сонце танцювати,
Нас до кола припрошати
Нумо разом! Нумо – всі!
Потанцюймо по росі.
Йшов по лісу їжачок, (ходьба на місці)
В нього шубка з голочок.
Ніс багато грушечок,
(нахиляння тулуба в сторони)
Аж болів йому бочок.
Раз, два, три, чотири, п'ять! (стрибки)
Зупинився спочивать.
Піклувався їжачок (вправи для кистей рук)
Про маленьких діточок,
Чарівних, непосидючих,
Дуже милих і колючих.
Десять, дев'ять, вісім, сім! (стрибки)
Грушечки ці ніс він їм.
Руки за голову ставимо сміло
І повертаємось вправо, вліво:
Двічі наліво, двічі направо –
Зробимо чітко, діти, цю вправу.
Двічі наліво, двічі направо –
Будемо мати гарну поставу.
Вишивана сорочка
(Легенда)
Бучне весілля очікувалось на селі! Скільки вина вже припасли, скільки сала й вишкварок наготували. Не один парубок підморгував другому — ото погуляємо, коли нашого Захара обкрутять!
А Захар, молодий козак, що по ньому зітхало багато дівчат, був, як казали сільські свахи, мов з картини списаний. І з лиця гарний – любо глянути, і вдачі доброї - ніхто про нього лихого слова не мовить. Батька-матір шанував, старших поважав, у біді людям помагав, до всякого нещастя співчутливий був.
Та й до дівочого серця, певно, підхід мав. Про це вже знала Галя. Ходила – землі під собою не чула. Пісні співала, та так, що соловейко позаздрив. Де ж і щастя, як не в коханні! Своє ніжне перше почуття Галя вилила на полотні. Хто бачив її вишивки, мов по книзі міг прочитати її дівочі думи й радощі. Скільки рушників, скатертин, хусточок було вишито – коли тільки встигала вона їх гаптувати! Не було в неї дорогих тканин: шовків, оксамитів, парчі, не засліплювала вона ні сріблом, ні бісером, ні самоцвітами. Не для панських покоїв, а для себе вишивала вільна козача дочка. І нитки були звичайнісінькі, і полотно те, що його ткали вдома на верстаті, вибілювали в ставку. А як тішили око ці візерунки і барви! Не дуже вони й яскраві – більше червоного та трохи чорного й синього, а подивишся аж очі одбирає!
Тут уже Галя дбала, аби ніяке сонце не випекло тієї краси. Чимало турбот, щоб не злиняли нитки. Скільки вона отих трав збирала, варила та вимочувала, фарби з них готувала: і з васильків, із кінського щавлю…
Почіпляли рушники по стінах, над дверима й вікнами. її стара бабуся казала, що саме отак треба не картини обвішувати, а двері та вікна, звідки нечиста сила може проникнути до хати. А Галя й бабусю слухає, і собі на думці має: вікна вікнами, а оту картину, що на ній козак Мамай сидить з бандурою, вона неодмінно рушником обвісить. Надто вже картина їй до вподоби.
Любить дівчина розповіді про козаків. І дід був у неї хвацьким січовиком, і батько, що загинув у битві з турками. Через те, коли вишиває Галя свої візерунки, на полотні нерідко мимохідь з'являються вершники на конях. А їм навстріч береться дівчина з відрами на коромислі. Ошатною стала хата, наче заквітували в ній на сніжно-білому полотні яскравою красою волошки й маки. Не хата, а справжній тобі квітник!
Перед весіллям, як то годиться, показували все дівоче добро. Нехай бачать люди, звідкіля взялося оте багатство, нехай дивляться на ті подарунки, що їх наречена приготувала для свого обранця. Хай знають, яка вона до свого діла тімаха. Не було байдужих до цієї краси, ніхто не міг утриматися від доброї усмішки, всі раділи. І лише один парубок на селі — Семен — став похмуріший, ніж завжди, коли вгледів ці квіти на полотні. Може, не сподобалися вони козакові? Ні, навпаки, тому він і сумував, що он як запали в серце йому оті візерунки, як і руки, що їх гаптували.
Дедалі дужче сумував Семен. Гризла його заздрість до свого щасливого суперника. Іноді за себе боявся: бралися в голову злі думки. Він гнав їх, а вони верталися знов і знов. Не знав бойовий козак, що з собою тепер вдіяти, де шукати порятунку. З жахом чекав він Галиного з Захаром весілля.
Та виручила його лиха година. Краще б ніколи не діждати такого рятунку! Мов чорний крук, облетіла село тривожна звістка: ворог недалеко. Польські пани йшли карати голоту, везли в своїх обозах нагаї та киї, щоб знімати шкуру з холопів.
Жодного парубка не лишилося на селі — всі поїхали з своїм отаманом до куренів і паланок. Вийшли на шлях проводжати їх сільські співухи й знахи. Дарували дівчата воїнам у дорогу вишивані кисети, хрестики, що за давнім звичаєм мали боронити козаків від злої напасті. Була поміж дівчат і Галя. І віщувало їй серце щось недобре.
Однак нічого не сказала Захарові про свої передчуття. Нехай краще йде козак із легким серцем, хай не здригнеться його рука, як триматиме шаблю. Настали неспокійні дні. Чи ж повернуться славні захисники? Звістки доходили рідко. І нило Галине серце. Але вона не журилась, не хнюпила голови. Може, ще й скінчиться все добре.
Які тільки сни не насняться! Та не завжди ж вони справджуються.
Всю свою любов, увесь смуток дівчина виливала в пісні або візерунках та мережках на полотні барвистою заполоччю. Тут і блакитне небо, і срібляста річка, і кучеряві зелені садки. Переливається веселковими барвами, наче серпанком оповитий безмежний степ. І звідки отой хист брався у неї? Вже селом пройшла чутка, ніби в Галі є якась чарівна золота голка, що літає, мов метелик, у її руках. Довга вона й тонка — така, що сама непомітно пролазить у полотно, не лишаючи сліду. Рівно лягає мережка, немає двох однакових узорів.
Чарівна золота голка? Ні, це руки Галині золоті. Подивишся, як вона вправно, мов граючись, підштовхує наперстком голку, що навіть очі не встигають стежити за її пальцями, й лише плечима стенеш. І як вона не стомлюється? І праця їй не набридає. От якби не та сумна пісня… Та ще ластівка дала звістку. Стукнула дзьобиком у вікно й полетіла. І Галя вся в передчуттях. І справді, надвечір з'явився на селі вершник. Це прискакав на змиленому коні Семен. Він приніс добру вість: козаки розбили ляхів. Але Галі передав закривавлену хустку. Ту хустку, що її дарувала Захарові… Не хотіла дівчина вірити страшній правді. Закрадалися рятівні думки: може, Семен з ревнощів наговорив? Може, ще є надія? Але обличчя Захарового товариша було таке затьмарене нещастям, що годі було сподіватись...
Вмирав Захар на руках у своїх бойових побратимів. Піп молебень правив — нічого не врадило. Бабуся-знахарка біля нього з травами чаклувала. Але мало надії, бо смертельна рана. Кинулась Галя до коня. Хотіла востаннє глянути на коханого. Та не пустили вбитої горем дівчини на бойовище. Тоді кинулася Галя до скрині, гарячково вхопила сувій полотна й передала Семенові. На прощання про щось благала його. Як вихор помчав запорожець на прудкому коні. Справжній козак був Семен. Не дав він заволодіти собою злим думкам. Летів швидше за вітер і застав ще живим Захара. Знахарка тільки головою похитала — не допомагало її зілля. Подав тоді земляк згорток від нареченої. Одягли Захара в нову вишиванку. І його пригаслі очі заблисли: побачив козак у вишитому барвистому візерункові й рідні левади, і вишневі садки, і дорогий Дніпро-Славуту, і миле дівоче обличчя. Наче вдома побував!
Ніжно провів він кволою рукою по квітчастій вишиванці. Може, пригадалася йому розповідь Галиної бабусі, що вишивки на рукавах, комірі й подолі боронять людину від нечистої сили. І повернулася до Захара жадоба життя. Вже не в змозі була здолати його кощава смерть. Одужав славний козак!
Петро Супруненко
Вишиванки
(Притча)
Було в одного батька три дочки. Він не міг ними натішитися: і вродливі, і добрі, і всі три вишивають так, що любо глянути. Перша, білявка, вишиває білим по білому. Батько як дивиться, йому наче лебеді по озеру пливуть. Друга, чорнявка, червоними і чорними нитками чаклує. Гляне батько – перед ним клени осінні вітром колишуться. А третя, золотоволоска, сріблом та золотом гаптує. Дивиться батько – не надивиться, то мовби сонце й місяць згори усміхаються. Голки дочок ніби пензлі, а дівоче шитво начебто злилося своїми перегуками з довколишнім світом.
Батько був різьбярем, тож вирізьбив для кожної зі своїх дочок по скрині для вишиванок. Першій – виклав скриню білим бісером з перлами, другій – зінкрустував різнокольоровим деревом і зробив набивання кольоровою бляхою. Третій – оздобив блискучим металом і таким же блискучим бісером. Для голок і ниток він кожній дитині зробив по рахві, і кожне те пуделко проінкрустував. Білявці вирізьбив різьблення неглибокі, чорнявці – глибші, а золотоволосці – найглибші.
Дівчата дорослішали, чарівнішали, вишиття дедалі ставало вишуканішим. Почали й хлопці на дівчат задивлятися, декотрі – залицятися. Але батько стояв на своєму: ”Віддам кожну тільки за того, хто зуміє і її, і мене здивувати”.
Призначили день оглядин. Час збіг наче молоко з баняка. І ось перед очі батька та дочок постали юнаки.
Перший в’їхав на крутій тачці і почав на ній різні викрутаси викручувати.
Другий приніс чарівну паличку. Як крикне на неї, півень вискакує і, борони боже таке чути, лайкою криє.
Третій прилетів на трьохголовому змії, з кожної голови тінь на два метри падає.
Четвертий мав у носі, в вухах, на чолі та на шиї по золотому кільці, тому дуже нагадував папуаса.
П’ятий прийшов у вражаючому розкішному вбранні, мов просто з подіуму.
Шостий від самого початку оглядин стояв у позі йога „ головою вниз” і до кінця оглядин навіть не поворухнувся.
Сьомий мав голий пупець і, щоб звертати на себе увагу, час від часу витанцьовував танець живота.
Восьмий приїхав на гуляйнозі, мудрагелі нині то називають скутером, і робив якісь фіґлі-міґлі.
Дев’ятий нагадував шафу з трьома дверцятами.
Про інших нема коли згадувати, бо ні дівчатам, ні батькові оглядини не сподобались. Тож вирішив батько по світах походити, на людей подивитись, щастя напитати. Взяв він зі собою по вишиванці від кожної донечки і пішов. Довго ходив чи не довго, але одного дня вийшов до невеличкого озера в глушині. На ньому плавали білосніжні лебеді. Та що цікаво, вони ні на пір’їнку не відрізнялись від тих, яких батько уявляв собі, коли дивився на вишиванку першої дочки. Поруч з озером стояв невисокий, але невимовно чаруючий будиночок. Чоловік постукав, йому назустріч вийшов легінь. Вони розговорились. І хлопець, зацікавлений розповіддю, поїхав дивитись на дівчину. З трьох сестер дівчина, яка вишивала білим по білому, одразу впала хлопцеві в око.
Батько тим часом мандрував далі. І от він дійшов до схилу гори, на якій росли клени. Було якраз під осінь. Кленовий краєвид заворожив чоловіка. Високо на горі він побачив якусь хатину. Чим вище підіймався батько вгору, тим дужче завмирало його серце. Боявся помилитись. Неймовірний казковий будиночок, який він побачив, мовби сам завів його в себе. В будинку жив юнак. Хлопець радо привітав гостя. Тож вони і зазнайомились. Другого дня легінь поїхав побачити дівчат. Вірте не вірте, а з усіх сестер свою, собі рівну, ту, що вишивала червоними і чорними нитками, він упізнав з першого погляду.
Батько ж заказав собі повертатись додому, зак не знайде пари для третьої дочки. Довго блукав він світом. Дочка всі очі виплакала, стужилася, не могла й до роботи взятися, тільки сльозами вкривалася, де тато, що з ними, хай ідуть вже додому. І не так сталось, як гадалось. Одного разу, коли дівчина вийшла на двір, вона побачила, що в траві вужем простягнулась срібна нитка. Золотоволоска хотіла її піймати і так собі йшла, ішла, аж доки не зайшла до самого неба, високо-високо від землі. Аж тепер побачила немічного батька, що тихо молився перед якоюсь церковцею на горбочку. Дівчина хотіла скочити до нього – та не знала як, поки не помітила золоту нитку. Пішла за тою ниткою і вийшла просто до батька. Він був вражений, проте ще більше зажурився.
– Не зміг я нічого для тебе зробити, а вже чуюсь не в силі.
– Не журіться, тату. Ходімо додому, - лагідно звернулась дочка.
Невдовзі батько та дочка були вдома. Там почали гуляти весілля обидвох сестер одночасно. А як пішло на вечір, і місяць та сонце зустрілися, до золотоволоски потягнулися з небес промені-руки, які підхопили дівчину і віднесли просто на небо, туди, звідки і нині світить вона ясною зіркою.
Український рушник
(Легенда Полтавщини)
Було це дуже давно, коли зродилися кришталеві сльози-намистинки, що росою в народі звуться, коли пташки до сонечка літали та щоранку тією росою вмивалися.
Жила тоді в одному селі мати і мала вона трьох красенів-синів. Працьовиті були вони і люди їх поважали. Одного лише хлопці не вміли — вишивати як їх ненька. Сядуть біля неї, коли з усім упораються, та й кажуть:
— Ви, матусенько, шийте та вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжується у ваших руках квіти та птахи.
Горнулася мати до синів і такі мудрі слова їм говорила:
— Долю я вам кожному вишию, а пам’ять про себе в рушниках залишу, то ж бережіть їх.
Багато вишила мати за своє життя рушників і всі між синами розділила. Даруючи, навчала:
— Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, куди б не йшли, а рушник в дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже.
Та життя людини, як дитина, швидко минає. Померла старенька, мати. Осиротіли сини. Поховали свою неньку, а на могилі рушник білий прослали, щоб вітер порох на неї не трусив.
Правду кажуть чи ні, та чутка про те диво й понині ходить. Переповідають, що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх, ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає і просить вишити рушник на згадку.
Михайло Каменюк
Ремісник і різець
Майстер працював Різцем по дереву — вирізував Троянду. Різець маленький, сталевий, блискучий. У руках Майстра він був слухняним і вправним.
Не закінчивши роботу, Майстер кудись пішов, і Різець залишився на столі. В майстерню зазирнув Ремісник. Бачить лежить блискучий ножик. А поряд — незакінчена Троянда. Взяв Ремісник Різець і хоче вирізати пелюстки Троянди. Але нічого в нього не виходить. Кришить Різець Троянду, псує роботу Майстра.
Здивувалась Троянда: — Різцю, чого ти раптом так погано почав працювати?
Різець відповідає: — Я просто шматочок криці. Я стаю Різцем, коли мене бере в руки Майстер. А коли торкається Ремісник — я не Різець, а просто ножик.
Василь Симоненко
Вишивальниці
Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Постели до сонця вишивку-маніжку,
Щоб по тій доріжці з лебедями-снами
Плавати до щастя білими човнами.
Василь Симоненко
Мамина вишиванка
Колись тобою вишиту сорочку
Ношу донині радо на плечах.
Вона, як вишня в нашому садочку,
Леліє вік в яскравих кольорах.
Вона узимку тіло зігріває,
А в спеку – в прохолоді береже,
Хоч полиняло полотно до краю
І стала пряжа тоншою уже.
Між пасовиськ одвічних і дібров,
Нарешті спину я в житті розпрямив, –
Свою сорочку одягнувши знов,
Прикрашену умілими руками.
Тверезий нині, в юності - п’янкий,
Родився, кажеш, я у ній та виріс
Для друзів непідхоже говірким,
Для тебе, мамо, аж занадто щирий…
Прошу тебе – не гнівайся, не сердься
І за прозріння пізнє не жури, –
Неначе кров, киплять навколо серця
Твоїх надій нитяні кольори.
Вони мені свідоцтва незабутні
Твоїх одвічних помислів і мрій
Про те, щоб йшов нескорено - могутній
Весь вік свій у сорочці осяйній.
Між пасовиськ одвічних і дібров,
На Україні спину я розпрямив, -
Сорочку милу одягнувши знов
Ту, що колись подарувала мама.
Тепер тверезий, в юності – п’янкий,
Я в ній родився отаким і виріс –
Для когось непідхоже говіркий,
Для тебе, рідна, споконвіку щирий…
Кучерук Віктор
Українська вишиванка
Вишиванка рідна, ну хіба не диво?
В ній ходити модно, стильно і красиво.
Це митецький витвір, це краса і казка,
В ній душі наснага, материнська ласка.
Кольори сплелися в ній в узори й квіти,
Щоб були щасливі і сміялись діти.
А веселі люди від краси раділи
І самі, звичайно, вишивати вміли
Червону калину, зелені листочки,
Щоб були щасливі доні і синочки.
Й рідні вишиванки їх оберігали
Від біди в дорозі діток захищали.
Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,
Рідну Україну захистити вміли.
Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?
В вишиванці завжди модно і красиво...
Надія Красоткіна
Моя вишиванка
Я встану рано-вранці, на світанку,
Як спалахне на квіточці роса.
Вдягну найкращу в світі вишиванку
І оживе, засвітиться краса
В промінні сонця. І моя сорочка
У рунах, в квітах зразу оживе...
З чарівних квітів я сплету віночка
Й над світом щира пісня попливе.
Сорочка, що матуся вишивала,
Сердечко гріє, душу веселить.
Бо ж мама щастя-долю закликала.
Цей оберіг в житті нас захистить.
Надія Красоткіна
Я вишию сорочку
Я вишию сорочку кольорову
Й по білім світі гордо в ній піду.
У ній зустріну пору світанкову
І щастя світле я у ній знайду.
Я — українець! Дуже гордий з цього.
Несу у світ традиції свої
Для себе в Бога не прошу нічого,
Все в мене є: і гори, і гаї,
Поля родючі, повноводні ріки,
Озера сині, чисті небеса...
Я син землі від роду і навіки,
В краю, де поруч казка і краса.
Я — українець з щедрою душею,
На вишитому рушникові хліб несу.
Горджуся Україною своєю
І в серці бережу її красу,
Історію, традицію і пісню,
Й правдиве слово-думу Кобзаря...
То ж вишиванку я до серця тисну
І вірю, що зійде моя зоря.
Надія Красоткіна
Якщо людина хоче вишивати
Якщо людина хоче вишивати,
Знайдеться в неї голка, нитка, час...
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.
Якщо людина хоче вишивати,
Побачить в цьому радість і красу.
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на квіточці росу,
І створить диво, первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ється і любов, і ласка
У хрестиках на білім полотні.
Надія Красоткіна
Сорочка-оберіг
Вишивала мама синіми ниткам, --
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку, --
запалали маки у пшениці влітку.
Текст, що розкривається
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.
Шила-вишивали хрестики зелені, --
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилось сонце у розлогій кроні.
Вишивала долю, наче по долоні.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини вишивала мати.
Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стала рідна Україна.
Мамину турботу збереже сорочка,
захистять від лиха хрестиків рядочки.
Леся Вознюк
Українська вишиванка
Сорочку-вишиванку
До самого світанку
Вишивала дівчина в сиву давнину.
Схрещувались ниточки,
Розквітали квіточки:
Ружі та барвінок, вздовж по полотну.
Вишивала з піснею
Яблука барвистії.
Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.
Вишивала ружу
Та вкладала душу,
Щоб на довгі роки вийшов оберіг.
Барви кольорові:
Зелень – то діброви,
Молодість, надія, злагода і мир;
Жовтий – то колосся,
Й плодовита осінь,
І ласкаве сонце, що встає з-за гір.
Синії стежини –
То морські глибини,
До людей довіра і безкінечність вся.
Ну а чорний килим –
Туга по загиблим,
Що за землю рідну віддали життя.
Хрестики червоні –
То калини грони,
І вогонь гарячий, і пролита кров,
Але ще й родина,
Ненька-Україна,
І родинне щастя, й вічная любов.
Я візьму льон білий,
Нехай рух несмілий,
Але ж вишить спробую сорочку таку.
Ниточка до ниточки,
Квіточка до квіточки,
Щоб нащадки згадували на довгім віку.
Ганна Глок
БІЛЕ ПОЛЕ ПОЛОТНЯНЕ
Біле поле полотняне,
Рівно ткане, чисто пране.
А по ньому голка ходить,
За собою нитку водить.
Покрутнеться так і сяк -
Зацвіте червоний мак.
Зазирне і там, і тут -
Василечки зацвітуть.
Застрибає навпрошки -
Зажовтіють колоски.
А як пройдеться поволі -
Заряхтять листочки в полі.
Біле поле полотняне
Рушником барвистим стане.
Тамара Коломієць
РУШНИК
Рушник український висить,
Переді мною, на іконі.
Навіює козацьку Січ
І всю історію до волі.
На ньому тисячі хрестів,
Червоних, чорних, геть, як доля,
Як доля тисячі життів,
Як панськая гірка сваволя.
Історія – хрест на хресті,
Які у купі дають квіти.
Квіти, які чомусь ясні,
Це помагало, нам терпіти.
Рушник ввібрав всю гіркоту,
Бо чорного дуже багато,
Але не бачим ми журбу,
Бачимо квіти лиш завзято.
Вкраїна наша, це рушник,
Де доля вишита народом,
Зблизька лиш бачим чорну нить,
Здалеку – квітку з ясним взором.
І бачим завжди ми здалік,
Самі придумали, радієм,
Туманим свої долі вік
І що цікаво, не жалієм.
Чи може просто ми не хочем,
Бо лік придумали душі
І вишиваємо щоночі
Свою розраду – рушники.
Микола Щасливий
Мамині рушники
Я чую мами пісню колискову,
Хоч йдуть невпинно зграєю роки…
А на стіні у хаті, як підкови,
Як крила птахів – білі рушники.
Вона з любов`ю кожен вишивала,
А за вікном – і місяць, і зірки…
Молилась Богу, шила і співала,
І птахи оживали з-під руки…
Складала чемно хрестики крилаті,
Червоні, білі, сині, – золоті!
І стільки їх було у нашій хаті,
Таких я більш не бачила в житті.
На рушниках тих мальви оживали,
І маки, і жоржини, й сокирки…
І серед них – птахи її співали,
Здавалось, з неба падали зірки…
Ті рушники у хаті – наче диво,
Вони з стіни до мене гомонять.
Із ними в хаті затишно й красиво, –
Неначе в душу зграями летять…
Тетяна Лисенко
Мамин рушник
Дивлюся мовчки на рушник,
Що мати вишивала
І чую гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-мята,
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник,
Так тепло-тепло стало.
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала.
Ірина Михайловська
Візьму я голку, клубок шовку,
полотно біленьке
Та й подамся у садочок,
де сонце ясненьке.
Ой, вишивки мої любі,
я вас вишиваю,
Щоб уславить працею
красу рідного краю.
Щоб сміялася сорочка
файними квітками,
Щоб пишалась Україна
своїми майстрами.
Ольга Фесенко
До писанкарки
Ой писали писанку,
Писанку-колисанку.
Різними розводами
Символи знаходили.
Ой писали писанку,
Мов мережу, вишивку —
До богів розмову
Сяйну, кольорову.
Писанки з мережками
Стали обережками.
В них чаклунь записана.
Зло вбиває списами...
Віра Ворскло
Дерево роду чекає приплоду,
Крону розкинуло Дерево роду.
Дерево світу — на ньому зоря,
Та, що горить і ніяк не згоря.
Деревом стати мріє вазон —
Сниться зелений про це йому сон.
Михайло Каменюк
Наче райдуга в півнеба,
Від села і до села
Всемогутня Берегиня
Владно руки підвела.
І благаємо Єдину
Ми повсюди, там і тут:
Захисти малу дитину,
Захисти хрещений люд.
Знов на писанці святковій
Пізнаємо ми її —
Берегиню України,
Захист кожної сім'ї
Михайло Каменюк
Вишивають хрестиком,
Вишивають ромбиком..
Все руками вмілими
Навчимося — зробимо.
Зробимо з душею,
Зробимо до діла,
Як дідусь уміє,
Прабабуся вміла,
Щоби родоводу
Деревце росло.
Не помре народу
Чисте ремесло.
Михайло Каменюк
В писанковім рукоділлі
Хай буде малюнок мій,
Як письмо зими на склі,
Писанковий "безконечник"-
Як старої казки речник,
Що прийшов до нас з Трипілля,
Де літав Небесний Змій.
Знак родючості землі.
Михайло Каменюк
Список використаних джерел:
Література:
- Каменюк М. Твори. - К.: “Дніпро”, 1986. – 784с.
- Програма трудового навчання для загальноосвітніх навчальних закладів. 5—9 класи. Київ, 2012
Інтернет - джерела:
- http://krasotkina.com/
- http://kamenuk.vc.ukrtel.net
- http://megaznaika.com.ua/page-217.html
- http://myvchytel.dp.ua/index.php/uchytelska/54-fizkultkhvylynky-dobirka
- http://natalyagurkina.ucoz.ua/blog/zagadki_znarjaddja_praci/
- http://traditions.org.ua/usna-narodna-tvorchist/pryslivia-ta-prykazky/14-pryslivia- ta-prykazky-pro-pratsiu
- http://znanija.com/task/6603239
- http://ya-ukrainets.com.ua/pryslivya/pro-pratsyu/
про публікацію авторської розробки
Додати розробку