Посібник "Лінгвістичні казки та мовні цікавинки на уроках української мови"

 

Мова — це не лише правила правопису й слововживання, лексико-фразеологічний фонд і система граматики, закони текстотворення та стилістичні ресурси. Мова — явище значно масштабніше і складніше, ніж його подають шкільні програми й підручники. Тому для освоєння цієї дивовижно багатої та розмаїтої сфери людського буття ніяк не мож­на обмежуватися самим лише шкільним її описом.

Піднесенню загального рівня лінгвістичної освіти школярів, набли­женню їх до розуміння складності й унікальності мовних явищ і про­цесів та зацікавленню дивосвітом живої мови покликаний посприяти збірник «Лінгвістичні казки та мовні цікавинки на уроках української мови», який містить лінгвістичні казки, дотепні розповіді, вірші, мовні цікавинки, а також фрагменти уроків з використанням цієї інформації.

Ці матеріали дадуть нагоду учням подивитися на мову під новим кутом зору, а вчитель-словесник зможе збагатити інформаційне тло уроку української мови, донести навчальний матеріал будь-якого рівня складності у цікавій нестандартній формі, що сприятиме підвищенню пізнавальної активності учнів та розвитку творчої уяви, і також цікавими відомостями про таке звичне і таке загадкове явище — Нашу мову.

РОЗДІЛ І

 

 

Я— фея Фонетика. Мені дуже приємно, що ви цікавитеся життям мого королівства. Напевно, ви вже знайомі з деякими моїми мешканцями? Спробуйте їх назвати?

• Так. Це звуки — Голосні та Приголосні.

Сьогодні я познайомлю вас ще з одними своїми помічниками. Але спочатку хочу трохи розповісти про них.

Якось я завітала у пташине царство. Мене привітав багатоголосий хор птахів. Одні співали дзвінко-дзвінко, голос інших нагадував шум дерев і шелест трави.

І уявила я своє царство - царство звуків. Звуки так само, як і пташині голоси, розрізняються: одні утворилися за допомогою голосу і шуму, але в них переважає голос. Це дзвінкі приголосні. У вимові інших звуків чути лише шум. їх називають глухими. Також я помітила,що деякі дзвінкі і глухі звуки — родичі. Вони дуже схожі між собою, як близнята. Коли пошепки вимовиш [б], чується [п]; або скажеш дуже тихо [д], а почуєш [т]. Так я їх і попарувала. Утворилося одинадцять пар.

Без пар залишилося дев'ять дзвінких приголосних! і один глухий. Ось вони, мої маленькі помічники:

 

 

Дзвінкі та глухі приголосні (парні)

[б] [д] [д’] [ж] [з] [з’] [дж] [дз] [дз’] [ґ] [г]

[п] [т] [т’] [ш] [с] [с’]    [ч]   [ц]    [ц’] [к] [х]

Дзвінкі приголосні, що не мають пари

[в]  [й]  [л’]  [л]  [м]  [н’]  [н]  [р]  [р’]

Глухий приголосний, який не має пари

[ф]

 

Зустрілись якось Тверді і М'які Приголосні. Група Твердих Приголосних почала хизуватися перед М'якими. 

— Ми завжди зберігаємо свою форму,— гордо заявив [г].

— У нас надзвичайно стійкі переконання,— з металом у голосі промови в [ґ].

— Ми ніколи не піддаємося ніяким впливам;— прохрипів [х].

— І завжди в усьому впевнені,— додав [к].

Губні [б], [п], [в], [м], |ф| усі разом гордо закопилили губи і запишалися у своїй твердості і непохитності.

Навіть Шиплячі [ж], [ч], [дж] і ті щось шепотіли про свою цілеспрямованість і твердість.

— Я теж з вами, панове,— гаркнув [р], правда, тільки в кінці складу. А М'які скромно мовчали. Адже вони мали надто м'який характер, щоб дорікати хвалькам за їхню твердоголовість і твердолобість. І тільки найм'якший [й], у якого ніколи не було твердої пари, як у інших М'яких Приголосних, тихенько промовив, звертаючись до Твердих:

— А може, ви хоч іноді пом'якшуєтесь?

— Іноді ми можемо трохи поступитися з поваги до сусіда [і] та ще деяких сусідів і пом'якшитись, але щоб стати М'якими (!!!) — ні, цього ніколи не буде! — дружно ствердили Тверді Приголосні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У кімнаті робилося щось незрозуміле. Усі букви вийшли із азбуки і голосно сперечалися, допитували­ся одна в одної про те, чому буква А перша в алфавіті

— Ми хочемо бути першими! — кричали О та У.

— Що ж робиться? — шипіли шиплячі. — Буква, з якої починаються такі слова, як ангіна, акула, стоїть на чолі цілої азбуки!

— Таки все правильно, — мовчки думали приго­лосні букви. — Адже недаремно найдобріші фрукти— апельсин, абрикос, ананас —починаються з букви А.

Але голосніше всіх кричала Я:

— Чому ж таки перша А, а не Я?

— А тому, — спокійно сказала буква А, яка мовча­ла до цього часу, — що я найстаріша між вами, що найперше слово кожної маленької дитини починаєть­ся на А.

— Що ж це за слово таке? — не вгавала Я.

— Агу, — сказала А. — І, окрім того, я схожа на капітана, що стоїть на своєму містку. А всім відомо, що капітан повинен бути завжди попереду всіх.

— Так, це правда, — сказав тихо і м'яко м'який знак. Всі подумали над тим, що говорили, поділились ще думками і згодилися. А і до цього часу перша у ал­фавіті.

 

 

Жила-була маленька буква. Її часто пропускали, недописували, а інколи просто не помічали. Засмутилась маленька буква і вирішила все змінити.

Подумала: «А що, коли я перейду з середини речення на початок?» І сталося диво. Стали поважати малу букву, писати її вже великою. Але цього їй було замало. Захотілося їй дати ймення містам, вулицям, річкам і морям, горам і долинам. Після цього її почали шанувати ще більше. Але і цього їй мало. Задумала вона приєднатись до імен, по батькові, прізвищ. Від цього вона стала ще більшою, товстою.

З тих пір всі слова, в які потрапляла вона, пишуть з великої букви.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Серед великого океану слів є цікава країна «Будова слова». І живуть у ній чудові жителі.

Серед квітучого саду стоїть знаменитий замок «Спільнокореневих слів». Слова ніколи не сваряться між собою, хоча можуть належати до різних частин мови і мати різні закінчення. Отож, вони і живуть сім'ями. А у кожній сім'ї є свій корінь. Тому слова і на­зиваються спільнокореневими.

Кожне слово (якщо воно змінне) має право зміню­ватись. Такі слова мають основу і закінчення. От закінчення і змінюється. А робить воно це для того, щоб жити у дружбі з словами з інших сімей. У слові є основа. Це та частина слова, що залишається без закінчення. А в основу входять корінь, префікс, суфікс. Корінь головніша частина, бо є у кожному слові.  Префікс захищає корінь і стоїть перед ним. Суфікс захищає корінь і стоїть за ним.

Ось так і живуть слова у чудовому замку «Спільнокореневих слів», розв'язують свої проблеми, вивча­ють розбір слів за будовою, вчаться добирати собі спільнокореневі слова.

 

 

 

 

                      ОСНОВА  СЛОВА

   Я  –  чарівна  основа  слова,

   І  без  закінчення  чудово

   Існую  я,  та,  зокрема,

   Є  в  мене  корінь  –  голова,

   І  префікс  є,  і  суфікс  є,

   Ніщо  мій  настрій  не  псує!

 

ПРЕФІКС

 Я  –  префікс  і  завжди  утворюю  слова,

  Все  це  чарівно  так,  що  кругом  голова,

 Я  з  міри  роблю  вимір,

 З  єднання  –  роз’єднання,

 Та  подругу  я  з  друга  для  сміху  утворю,

 До  вас  одне  питання:

 “Як  я  все  це  роблю?”

 

                СУФІКС

 Я  теж  утворюю  слова,

 Але  я  після  кореня  стою.

 Всі  суфіксом  мене  назвуть

 Я  –н-,  -енн-,  -янн-  та  –анн-  люблю!

 Я  є  частина  слова,

 Частина  слів  основи!

              КОРІНЬ

Спільна  частина

Споріднених  слів,

Коренем  зветься  –

Матінка  їм.

Така  ось  родина:

День,  денний  та  днина!

А  днями,  дня,  днів

– одне  тільки  слово,

бо  в  нього,  здається,

незмінна  основа.

 

      ЗАКІНЧЕННЯ

 Служу  я  для  зв’язку 

 Слів  в  реченні  завжди,

 Наприклад:  є  гора,

 А  стало  –  дві  гори.

 Закінченням  звуть  мене

 Я  є  частина  слова

 Я  змінне,  як  взуття.

 Я  зовсім  не  основа!

 

 

 

 

У далекій країні Будова Слова у мирі та злагоді жили собі Основа та  Закінчення. Закінчення було таке непосидюче і таке винахідливе: воно постійно змінювало свій вигляд, а разом із тим і граматичне значення слова: рід, число, відмінок, час.  Основа ж навпаки була дуже зосереджена, бо виражала лексичне значення слова. Але один без одного вони обійтися не могли.

Основа мала прекрасних та вірних друзів: Корінь, Префікс та Суфікс. Кожен із них виконував свої обов`язки та допомагав іншим. Головним серед них був Корінь, бо тільки він містив у собі лексичне значення споріднених слів. Так, лексичне значення слова лінь - лінощі, бездіяльність,  а лінивець – лінива людина, ледар.

Суфікс завжди стояв після Кореня і надавав словам нового лексичного значення або нового відтінку в значенні: діти – дитЯЧий. Префікс навпаки стояв перед Коренем і виконував ті самі обов`язки: писати – НАписати.

Одного разу до країни завітала у гості королева Мова. Їй дуже кортіло познайомитися з мешканцями цієї держави, та і Словам хотілося побачити повелительку найбільшої країни у світі. Почали вони збиратися на прийом. Основа, як завжди, об’єднало під своїм дахом Префікса, Кореня та Суфікса, а Закінчення повинно було стати поруч. Але цього разу воно вимовило:

•  Я найголовніше у слові, без мене слово не закінчується і не змінюється. Я не буду стояти останнім.

Сказавши це, Закінчення зникло у лісі. Корінь, Префікс та Суфікс, порадившись між собою, вирішили обійтися без Закінчення:

•  Ми головніші за нього, бо виражаємо лексичне значення слова та надаємо нового, а воно лише граматичне. Давайте утворимо слово та підемо на прийом до королеви Мови.

Першим встав Префікс за-, потім Корінь -пис-, а до нього приєднався Суфікс –а-. Вийшло в них слово ЗАПИСА. Підійшли вони до стін палацу, але вартові їх не пропустили у середину, бо не змогли розібрати, що означало це слово.

Розгубилися тоді Корінь, Префікс та Суфікс.

• Що ж робити? – запитав Суфікс. 
• Треба йти шукати Закінчення, інакше нам ніколи не потрапити до палацу, - відповів Корінь.

Вони подивилися у бік лісу, бо саме туди пішло Закінчення, але раптом із кущів почулося чиєсь голосіння. Вони підійшли ближче і побачили… Закінчення ТИ. Воно сиділо і голосно ридало, бо вартові його так само не пропустили до королеви. Як тільки віти кущів розсунулися і звідти з`явилися усміхнені обличчя Кореня, Префікса та Суфікса, Закінчення зрозуміло, що це вірні та найкращі друзі відшукали його. Закінчення вибачилося перед товаришами, вони взялися за руки й щасливі пішли до королеви Мови на прийом, бо були впевнені, що тепер їм ніхто не завадить.

 

У казковій країні Знання живуть всі частини мови. Є у них люба бабуся Мова. Вона часто розповідає онукам про давні часи. Мовина дочка Морфологія завжди казала, що краще за її матусю ніхто нічого не знає. Мова всіх своїх нащадків дуже любить і пишається ними, а в неї їх дуже багато: Фонетика, Орфоепія, Орфографія, Графіка, Лексика, Фразеологія, Морфологія – це все лише доньки, онуків також багато: Іменник, Прикметник, Числівник, Займенник, Дієслово, Прислівник. Найбільше Мова любила допомагати людям у скрутних ситуаціях, тому люди поважали бабусю Мову.

Одного разу до країни Знання прилетів злий чарівник Пляма. Він не полюбляв, коли люди правильно писали й говорили. Тому йому одразу ж не сподобалася бабуся Мова, та найбільше чарівникові хотілося знищити Мовин сад. У цьому саду були чарівні квіти, які мінилися золотим, червоним, синім кольорами, наче рай, чулася чарівна мелодія квітів. Кожне слово, наче квітка,має корінь, а з нього виростають листочки – суфікси, пагінці – префікси і пуп`янки – закінчення. З одного кореня може вирости безліч слів – квітів, які звучать так чарівно, що серце завмирає. Цим квітником бабуся дуже пишалася.

Пляма оселився поряд з чарівним квітником. Те місце, де жив цей злий чарівник, було похмурим, нічого там не росло, окрім бур`янів. З кожним днем Пляма ставав все похмурішим. І ось одного разу сидів чарівник собі поміж бур`янів, поглядаючи на Мовин квітник. Наче блискавка, промайнула зла думка у Плями в голові. Нічого не кажучи, лише похмуро посміхнувшись, почав чаклувати. У дивовижному квітнику почали рости бур`яни і забруднювати слова. Пляма був задоволений собою. Побачили це онуки Мови і прибігли до бабусі, розповідаючи їй про лихо. Тоді сказала Мова: «Прийшов час навчити вас добрим чарам». Пошепки промовляли слова-заклинання і прогнали злого чарівника з країни Знання. Та не всі бур`яни вдалося вивести з квітника. Тоді знову промовила Мова:

Люди, бережіть свої квітники, виполюйте бур’яни, вирощуйте лише найкращі слова! Тоді я вам буду й надалі доброю помічницею.

 

 

 

 

 

 

 

Жили собі батько Словотвір, мати Мова, їхні сини Способи. Одного звали Префіксальним, іншого Суфіксальним. Були у батьків і інші діти — Способи, але вони були ще малими. Всю роботу, яку треба було виконувати, батько доручав старшим синам, а менші допомагали братам.

Жила сім'я дружно, весело. Мешкали вони у країні Мовознавства, де всі поважали один одного, ніколи не ворогували між собою. Жила мешканці мирно і спокійно.

Але недалеко від країни Мовознавства була інша держава, держава Двієчників і Невстигаючих. Жителі там постійно сварилися, ворогували між собою і ду­же були незадоволені тим, що росте і розвивається країна Мовознавства.

Радились, радились Двієчники і Невстигаючі і вирішили завдати шкоди країні Мовознавства.

Без оголошення війни вони пішли у наступ. Але в країні Мовознавства добрі охоронці кордонів — Слова. Вони ввесь час охороняють свої рубежі. І от Слова запідозрили незрозумілий шелест. З мурів вони побачили, що до стін підбираються вороги. Засурмили сурми, вдарили барабани, закликаючи мешканців країни Мово-знавства до боротьби з ворогом

Усі, від застарілих слів до неологізмів, піднялися на боротьбу з Двієчниками і Невстигаючими. У сім'ї Словотвору і Мови теж виряджали на битву синів-Способів. Сам батько вже старий, не може втримати зброї в руках, а сини молоді і сильні, вони захистять країну. Поцілувала їх мати Мова, провела до воріт, далі нема сил іти, а до шляху братів проводили менші їхні брати. І пішли сини до місця збору. Збір був швидкий. Організовувались і ши­кувались загони. Обох братів поставили командирами над загонами, які вони самі створили, і відіслали у різні кінці країни.

А ворог наступав. Ось розпочав тяжку боротьбу з ворогами загін старшого брата Префіксального.

Мужньо б'ються воїни, сили і життя не шкодують, а перемогти ворога не можуть.

Веде боротьбу з ворогом і загін меншого брата Суфіксального. Воїни гинуть, а перемога на боці во­рога.

І посилає тоді гінця менший брат до старшого, щоб об'єднати свої загони і вдарити єдиною силою. З вели­кими труднощами Суфікс-гонець доходить до загону старшого брата і говорить йому про об'єднання загонів. Подумав старший брат і згодився із думкою меншого брата, бо ж, дійсно, удвох вони будуть у два рази сильнішими і переможуть ворога.

Дає згоду Префіксальний спосіб меншому братові, указує час і місце зустрічі військ і посилає із пакетом гінця — Префікса. Довгими і важкими стежками він добирається до Суфіксального способу. Але доходить і передає йому згоду свого воєводи.

У призначений час і місце зійшлися війська Префіксального ї Суфіксального способів. Префікси і Суфікси об'єдналися, утворивши військо Префіксаль­но-суфіксального способу. А потім ударили разом на во­рога.

Злякався ворог такої сили, не витримав натиску і відступив. Перемогли миролюбні жителі країни Мо­вознавства Двієчників і Невстигаючих, прогнали їх да­леко від своїх кордонів, попередили, щоб не сміли біль­ше брати у руки зброю, а бралися за розум, працюва­ли, вчилися добре, змінили свою поведінку, а також і назву. Тоді вони матимуть багато друзів і порадників.

Повернулися брати-Способи додому стомлені, але раді і задоволені, що здолали ворога. Раді і батьки, що сини живі з'явилися. А менші брати — Способи — Безсуфіксний, Спосіб складання основ, Перехід однієї час­тини мови в іншу — пообіцяли братам-воїнам бути доброю їм підмогою у всіх складних випадках і ситу­аціях, при творенні слів.

 

 

 

За горами є країна дивна, чарівна,

Країну Лексикою звуть.

Лексема в краї сім панує.

Усі слова вона гуртує.

Когось пошле в Синонімію,

Ну а когось в Антонімію.

Є піддані багатозначні,

Є непідступні, однозначні.

Гурток Омонімів тут є.

Всім королева лад дає.

Чому ж країну так назвали?

Це зовсім окрема тема.

Слова ЛЕКСИКА, ЛЕКСЕМА

З мови грецької прийшли,

В Україні зажили.

Знай: у старогрецькій мові

Існувало дієслово

З таким значенням: «збираю»,

«говорю», «розповідаю».

ЛЕГО – так воно звучало,

А від нього слів чимало

Утворилось: ЛЕКСІС – слово,

ЛОГОС – слово, розум, мова.

Тож мандруймо в край ЛЕКСИЧНИЙ

І в сусідній ГРАМАТИЧНИЙ.

Слово має значень два!

Одне значення ЛЕКСИЧНЕ,

Ну, а друге – ГРАМАТИЧНЕ.

Тож слова, як я й казала,

Громадяни двох держав.

 

 

 

 

 

В одному царстві, яке звалося Граматика, жили різні частини мови. Царівна вирішила вибрати собі чоловіка, найзнаменитішого, найточнішого.

Царські слуги оголосили, що обранець Граматики має довести, що він найнеобхідніший.

От і зійшлися всі частини мови у царському дворі. Першому надали слово Іменнику. Вийшов він на середину і почав говорити: «О прекрасна царівно! Схиляюсь перед Вашою красою і розумом. Моє ім’я – Іменник. Нарекли мене так тому, що я даю назву усьому живому й неживому Я у небі й на землі, у людях й звірах, у житті, у радості, у праці й відпочинку. Я даю ймення усім вам. Уявіть собі, що мене не буде. І ваше царство, і слуги, і скарби – все щезне.»

Всі, мов заворожені, дивилися на Іменника-красеня.

•  Хай інші скажуть слово, - було веління царівни.

Всі присутні підтримали Іменника, бо він був уважний до кожного, кого зустрічав, знав імена усіх, промовляв їх лагідно, не обминав нікого і нічого. Був надійним другом, помічником іншим частинам мови.

 

 

У древньому і славному царстві Мови є родюча і квітуча земля, що зветься Морфологією. Населяють її великі й малі родини слів, кожне з яких підкоряється законам і волі батька-старшини.  Була у батька – старшини донька на виданні. Звали її Іменна. 

Надійшла весна прекрасна,

Многоцвітна, тепла, ясна,

Ніби дівчинка в вінку.

Ожили луги, діброви,

Повно гомону, розмови

І пісень в чагарнику.

Однієї такої прекрасної днини вирішив батько одружити свою найулюбленішу дитину й видав наказ. Роз'їхалися слуги по всій  землі Морфології, оповіщаючи мешканців країни з волею батька -старшини.  Почули цей наказ троє братів – володарів: Іменник, Прикметник та Числівник. Перший із них – найбагатший, рід його найчисельніший, другий – найпишніший, бо всьому навколо дає ознаку, а третій –  найпунктуальніший,   бо всьому знає  і рахунок, і порядок.

Взяли кожен із собою вірних друзів та вирушили у далеку дорогу. Нарешті вони дісталися царського палацу.

В одній  з алей помітили вони невелику групу аборигенів.

• А це що за мізерія? – ображено запитав Іменник.
• І зовсім ми не мізерія, - ображено озвався один із групи. – Ми такі ж повноправні жителі Морфології, як і ви. А як нас звуть, ви
• дізнаєтесь, розгадавши кросворд. Впишіть в клітинки український переклад поданих нижче слів і у виділеному вертикальному рядку прочитаєте наше ім'я.

1. Согласие (згода).       

					з	г	о	д	а
					а	б	о
					й	о	л	о	п
		в	і	д	м	і	н	о	к
п	р	и	к	м	е	т	н	и	к
	є	д	н	а	н	н	я
	т	р	о	я	н	д	а
			т	р	и	з	у	б
		к	р	о	к	и

2. Или (або).

3. Простофиля (йолоп).

4. Падеж (відмінок).

5.Имя  прилагательное

(прикметник).

6. Единение (єднання).

7. Роза (троянда).

8. Трезубец (тризуб).

9. Шаги (кроки).

- Повноправні? – втрутився в розмову Прикметник. – І які ж у вас на те права?

 Ми походимо з давнього славетного роду. Префікс за – походить із прийменника за , що має просторове значення за кимось, тобто позаду або синонімічний зі словом замість (попрацюй за мене, замість мене). Ця роль – вживання замість імен – і дала нам назву     “ займенник ”. А колись, у давнину, не  було стільки частин мови, як тепер. Іменники, Прикметники,  Числівники входили до однієї великої групи, яка називалася “ Імена ”.  Ми вживалися замість Іменника (хлопець – він, земля – вона, поле – воно); Прикметника ( гарний – який, такий, батьків – чий, його),  Числівника (п'ять – скільки,  стільки, сьомий – котрий, цей, той).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запрошую вас у містечко Займенників. Дуже схожі ці морфологічні чоловічки на звичайних людей, і життя в їхньому містеч­ку тече за своїми законами.

Починається наша екскурсія з головної площі Особових займенни­ків. Тут живуть найповажніші та найголовніші громадяни — своєрідний уряд.  Цей уряд поділяється на три пар­ламентські палати (особи) — хвальки і задаваки, що часто викрикують: «Я найрозумніший»; «Ми все можемо»; 2 і 3 особи люблять командува­ти: «Ти принесеш», «Ви зробите», «Вони розкажуть».

А ось ми потрапили на проспект Означальних займенників. Вони ухвалюють закони, за якими живе всякий громадянин містечка, увесь займенниковий народ їх обов`язково має шанувати, кожний сам   їх знає та інших научає.

Тепер повертаємо на вулицю з респектабельними будинками, в яких живуть директори всіх закладів та установ містечка. Це Вказівні за­йменники, а називаються вони так, бо постійно роздають усім вказівки: той зробить це, цей принесе те; порядок буде такий, працюватимете стільки.

Наступна вулиця Присвійних займенників. Вони працюють скарбни­ками, банкірами, збирачами податків, касирами тощо. Понад усе вони люблять ділити (особливо гроші). Швидко визначають, що моє, що твоє, що їхнє, наше чи ваше.

Серед широких і світлих вулиць містечка губиться провулок Не­означених займенників, де в затінку крислатих дерев туляться замасковані хатинки. Тут живуть таємні агенти. Вони завжди засекречують усе, ніко­ли не видають таємниць. Ці займенники охоче розкажуть вам, що хтось щось комусь приніс на деякий час, але чи багато ви дізналися з їх зако­дованого мовлення?

Зовсім відрізняються від таємничих Неозначених жителі вулиці Від­носних займенників. Вони, навпаки, готові всім розповісти, хто що зро­бив (і який краще) та скільки часу на це витрачено. Зазвичай працюють вони журналістами чи дикторами новин.

Але не слід плутати їх із займенниками з сусідньої вулиці — допит­ливими Питальними, котрі мають такі ж імена: Хто ? Що ? Скільки ? Вони ніколи не розлучаються зі знаком питання. Ці надають перевагу профе­сіям у галузі педагогіки та юриспруденції.

Є в містечку й вулиця, на якій живуть постійні безробітні — це Запе­речні займенники з вередливим характером та примхами. Їх нічого і ніхто не влаштовує, ніякі і нічиї пропозиції не задовольняють.

А на самісінькій околиці міста стоїть самотня хатинка, в якій живе Зворотний займенник. Він скупердяй та егоїст, живе лише для себе, то­варишує тільки з собою, радіє тихенько собі, не привертає уваги до себе. Тому і втратив він своє обличчя — не має називного відмінка, не має ще ні роду, ні числа.

 

 

 

 

 

Є добрий друг в іменника,

Числівника й прикметника.

Як звуть його – секрет,

Така ось арифметика.

Як втомляться іменники

У реченнях стояти,

До себе звуть їх

Від втоми рятувати.

 

                     ***

Іменник втомився від праці важкої

І зачинився у спальнім покої,

Предмети втомився вже він називати

І вирішив трохи поспати.

Йому було лиш тільки треба

Когось залишить замість себе.

Розпорядився одразу іменник:

- Займе моє місце братець – Займенник.

Та от Займенник нізащо

Не міг назвати Хто і Що.

Йому Іменник повелів

Не називати слів,

А тільки лиш на них вказати:

Я, ми, він, вони, той, оцей, ніхто, ніщо,

Весь, себе, ніякий, цей, твій, ваш, котрий і кожний…-

Всі займенники лиш можуть

На предмет, ознаки вказати,

                 Та не в змозі їх назвати.

Я, відомо, дуже знатний,

Кількість можу означати,

І порядок при лічбі

Підкажу мерщій тобі.

Чи який, чи котрий, скільки –

Запитай мене лиш тільки.

Щоб не будь багатослівним,

Називаюсь я … (числівник).

 

Прийменник – це частина мови,

Що має значення службове

(це знаємо ми з вами).

Поєднує іменники,

Числівники, займенники

І здійснює у реченні

Зв`язки поміж словами.

                             ***

Прийменник  –  це  обманщик  рідкий,

 До  слова  липне,  як  до  тітки,

 Але  стоїть  завжди  поперед:

 У,  до,  від,  над,  за,  із-за,  перед,

 Про,  понад,  через,  по,  посеред!

 

 

Жив у десятому королівстві Прийменник. Всі його поважали. Але одного разу засумував він і пішов блукати світом. Блукав він, блукав, та й переплуталися в його голові всі думки: забув, що в нього є підлеглі, які дуже його любили. Почали його піддані хвилюватися: «Де наш господар? Що з ним сталося? Він що, взагалі про нас забув?»  Від тоді все змінилося. Слова в реченнях зовсім втратили будь-який зв`язок: «Хлопчик приходив п’ятій годині, себе клав іграшку і дивився цікаві програми.» Через таку жахливу подію Іменник та Прикметник пішли шукати свого товариша. Йшли вони темним-темним лісом, довгою-довгою стежкою та раптово надибали сліди Прийменника.

А тим часом Прийменник зустрів якусь дивну бабусю. Вона запропонувала йому подорожувати разом. Прийменник розповів, що він виражає залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні і в реченні. Разом із найкращий своїм другом Іменником він може  вказувати на об`єкт дії, напрям, місце, час, причину, мети: їхати на коні, кидати у воду, прийти перед обідом, падати від утоми, підготувати для роботи. Але самостійно членом речення він не буває. Є в нього брати-близнюки на ймення Похідні та Непохідні прийменники. Бабуся настільки захопилася розповіддю свого нового друга, що вирішила нікуди його не відпускати, а привести до себе додому, щоб було з ким довгими зимовими вечорами спілкуватися. Прийменник не хотів йти з бабусею, бо він згадав про свій рідний край, домівку, вірних друзів, які на нього чекали, й почав опиратися. Раптом маленька врівноважена бабуся перетворилася на злу чаклунку. Прийменник відчув небезпеку. Він почав кликати на допомогу. Його відчайдушне волання почули Іменник та Прикметник, що були неподалік. Дуже швидко прибігли вони йому на допомогу. Відбили його з рук страшної злодійки. З того часу Прийменник ніколи не шкодував, що в нього є такі друзі!

 

 

 

Чергування прийменників

Звуки міняють значення слів.

Треба, щоб їх розрізнять ти зумів:

Вправу – завдання, що виконав ти,

Управу – на когось можна знайти.

Цінне досягнення в чомусь – це вклад,

Спосіб життя називають уклад.

Небажаних зустрічей ти уникаєш,

У слово вчителя вдумавсь – вникаєш.

«У» не міняєм на «В» у словах,

Щоб збереглася їх сила жива:

Влада, вказівка, урок, установа,

Внутрішній, вплив, узбережжя, умова,

Вдалий, взуття, упаковка, удар,

Вдячний, взаємний, узгір`я, удав.

Вдумуйся в значення кожного слова –

Стане від цього багатшою мова!

    Сполучник

В королівському палаці

У тяжкій щоденній праці

Дивні мешканці живуть.

Їх Сполучниками звуть.

Слова й речення єднають,

Майже не відпочивають.

Ось наймення цих служак:

А, АЛЕ, АБО, ОДНАК,

ЩО, ТОМУ ЩО, І, ПРОТЕ,

ЧИ, ОСКІЛЬКИ, БО, ЗАТЕ,

ЯК, НЕМОВ, НЕХАЙ, НЕНАЧЕ,

БУЦІМ, ТА, КОЛИ, ОДНАЧЕ.

Однорідні члени речення

Хто не знає край,

Де природа запашна,

Де весело шумлять і плещуть води,

Де ліс, поля.

Пшениця золота,

Де хліб шанують люди?

Цей край – країна чарівна

І назва їй – країна Однорідних.

 

У далекому царстві у королівстві Нарнія жили всі члени речення. Головували там королі – Підмет та Присудок.

     Кожний із королів мав велику родину: сини-додатки, доньки-обставини, сестри-означення.  Проживали вони у замку під назвою Книга, в якій були свої закони-правила.

    Одного разу вирішили вони організувати свято під назвою Контрольна, запросили гостей-учнів. Але свято було зіпсовано, побилися між собою сини, доньки. Посварили через школярів, бо ті не вивчили правила і не змогли правильно розставити розділові знаки.

    Треба було терміново рятувати свято, тому викликали головного суддю – вчителя. Він був суворим і справедливим: змусив вивчити всі правила і правильно розставити розділові знаки, виконавши контрольну роботу. Нагородою для них стали гарні відмітки, а для мешканців країни Нарнія – мир і злагода, бо житимуть вони за законами і матимуть кожний своє місце в реченні. А головне, тепер їх знають усі і вміють ними користуватися.

Казкова країна Однорідних членів речення має різні будівлі: і вежу, і замок, і маленькі хатки. Вежа зроблена із газет, дах вкритий чистим папером у вигляді коми. Будівля така довга, що нагадує тире. Біля порталу розміщені скульптури, які схожі на сполучники. Неподалік від вежі – три хатки незвичайної форми. Архітектор, що будував їх, мабуть, був великим фантазером. Один будинок – наче хвиля (Означення), інший – об’єднав у себе декілька невеличких хатинок у вигляді низеньких прямокутників з дахом – комою (Обставина); а  третій - невеличка чепурненька хатка з віконечками на широкий шлях і різнобарвним квітничком (Додаток).   

        Посеред зеленої галявини примостився двоповерховий замок, зроблений із білого мармуру. Перед ним стояли дві великі кам’яні вази з червоними трояндами і мрійливо дзюрчала вода із невеличкого фонтанчика.

                                             ***

У незвичайній країні Граматиці на вулиці Головних і Другорядних Членів речення проживали дві сестрички. Вони були схожі між собою, як дві крапельки води. І тому їх всі називали однорідними, бо були вони одного роду і племені. І так хотіли вони познайомитися з вами, що прийшли на наш урок.

(Входять двоє учнів, на грудях у них графічне зображення однорідних членів речення.)

• Доброго вам дна, юні друзі! Ми однорідні члени речення, відповідаємо на те ж  саме питання, поставлене від того ж слова в реченні

Дуб, сосни, верба, тополя он ростуть посеред поля.

• Ми не залежимо одне від одного, між собою рівноправні, а також не утворюємо словосполучень. А тепер послухайте загадки і знайдіть нас у реченні та назвіть, якими членами речення ми виражені.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

Іменник

Назву іменник почали вживати з 1873 року. Її першим використав Омелян Партицький. Правопис 1926 року іменник називав речівником.

Випередити іменник у кількості слів неспроможна жодна частина мови. В 11-томному „Словнику української мови” нараховується близько 135 тис. слів. Серед них іменників майже половина. Порівняно з іменниками дієслів удвічі менше.

Терміни „чоловічий”, „жіночий”, „середній” рід  дісталися нам у спадок ще з часів V ст.. до н. е. Філософ Протагор запропонував поділити всі імена на 3 роди : чоловічий, жіночий та речовий. Пізніше Аристотель запропонувати замінити останній термін – „середній рід”.

Граматична дисциплінованість виявляється й у відмінках. Іменник має 7 відмінків. Учені нараховують різну кількість відмінків у сучасних мовах світу. Учений Колесов вважає,що їх близько 30. А датський лінгвіст визначив,що теоретично у мові могло б бути     216 різних відмінків.

 

 

Походження назв деяких числівників

Числівник – чи не найменша за кількістю слів частина мови, яка нараховує їх усього кілька десятків.

За своїм походженням числівники тісно пов`язані з іменниками і прикметниками. Однак у процесі історичного розвитку мови вони втратили граматичні ознаки, властиві іменникам і прикметникам, перетворились на абстрактні найменування числових понять.

У середині ХVІІІ століття Михайло Ломоносов у своїй граматиці вперше назвав числівники особливою частиною мови. Такими вони є і до нашого часу. За частотою вживання серед інших частин мови посідають восьме місце.

Базою для творення числівників є дуже давні за своїм походженням прості числівники першого десятка.

Цікавою є історія виникнення назв деяких чисел. Учені, наприклад, вважають, що числівник «п'ять» походить від іменника «п'ясть» (рука), тобто трактуєть­ся як «п'ять пальців п'ясті».

Чи не найбільшою популярністю користується у людей число сім: сім днів тижня, сім чудес світу, у казках — сім господинь, семеро козенят, сім сестер. У чому ж причина? Виявляється, що число сім відповідає обся­гу короткотривалої пам'яті людини, тобто це та кіль­кість предметів, ознак, яку ми спроможні запам'ятати відразу і на більш-менш тривалий час.

У Вавилоні довершеним вважалось число дванадцять, а наступне — тринадцять — вважалося нещасливим, «чортова дюжина», тобто таке, що нічого доброго не віщує. У 1930 році в Англії декілька тисяч жителів Лон­дона підписали петицію, у якій висловили прохання до уряду зняти з будинків тринадцяті номери.

Числівник сорок спочатку був іменником, який мав значення «мішок». Це й справді був мішок, у який поміщалося рівно 40 шкірок соболів чи білок, бо саме стільки їх ішло на пошиття однієї шуби. Зшитий і запе­чатаний сорок із зазначеною кількістю шкірок за часів Київської Русі служив грошовою одиницею.

А ось історія виникнення числа мільйон. Коли венецій­ський купець XII століття Марко Поло повернувся додому після 24-річних мандрів, він багато розповідав про ті місця, де побував. Згадуючи про Китай, купець намагався описати багатства, якими володів монголь­ський хан Хадилай. Із цією метою він до слова «мілле», що означало «тисяча», додав суфікс збільшення -он-е. І вийшло «мілліоне», тобто «величезна тисяча», а через деякий час це слово стало позначати «тисячу тисяч».

Всі складені числівники утворились із давніших складних. Наприклад, числівники від одинадцяти до дев'ятнадцяти включно утворились від трьох окремих слів: числівника, що означає кількість одиниць, прий­менника на і числівника десять.

Перші цифри з'явились приблизно тоді ж, коли і перші букви. Слов'яни довгий час числа на письмі позначали буквами кириличного алфавіту.

Римляни запозичили цифри у своїх попередників — етрусків. Від римлян цифри перейшли до інших народів Європи і використовувались ними, аж поки на зміну їм не прийшли арабські цифри. Але римські цифри не зникли зовсім. І тепер часто ставлять їх на циферблатах годинників, позначають століття, порядкові номери фестивалів, спортивних ігор.

А ось зразок використання числівників при створенні нових слів. Спробуйте прочитати текст, де числівники записані цифрами.

 

Є у мене 3 сес3.

Часто їжджу я до них.

Як би мені ухи3тися

Розказати все про них?

В той, що живе у С3ї,

Під вікном співає с3ж,

А сама вона майс3ня,

Ось приходь та подивись!

І не про100, мабуть,

Випрати всі 100.

Так багато ніжок

Ще не мав ніхто!

 

 

Прийменників у нашій мові не так вже й багато – близько 200 слів. Проте свою невелику кількість прийменники компенсують частотою вживання, адже за нею прийменник посідає четверте місце (після іменника, дієслова і займенника). Дев`ять прийменників (в(у), на, з, до, по, за, біля, із, про) входять до тридцятки найчастотніших слів, причому два з них стоять у списку на лідируючих позиціях: в(у) – на першому місці та прийменник на посідає четверте місце за частотою вживання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ

 

 

Загадки-жарти

• Які два займенники псують дороги? ( ями)
• Що треба зробити з руками, щоб утворилися три особові займенники?

( ви-ми- ти)

• Додавши до займенника І особи одну букву, перетворіть його на антонім до слова « війна». ( Мир)
• Я – спереду, я – вкінці,  а посередині назва породи коня ( маленького). Разом буде назва країни. ( Я – поні –я)
• Хто швидше назве займенники з двома буквами  е ? ( Мене, тебе)
• Хто швидше здогадається , у яких займенниках є буквосполучення  ьо, йо? ( у нього, у ньому, його, йому)
• Яке жіноче ім’я складається з тридцяти займенників? ( Зоя)

Загадки

Всякі є вони: короткі,

Мудрі, щирі і солодкі,

Підлабузницькі, гучні,

Жартівливі і сумні,

Та одне лиш «Л» забрати –

Буде вдень оката спати,

А вночі – кричать, літати

Й мишам волі не давати. (Слова, сова)

 

Гуде собі, літає,

З квіток нектар збирає,

А якщо «дж» зітерти,

Вмить стане одяг жерти. (Джміль, міль)

 

Дзюрчать струмки, пташки співають –

Мене з народженням вітають,

Та «В» на «Д» міняй зі мною –

І стану я ураз рікою. (Весна, Десна)

 

Мовна вікторина

«Дай відповідь на жартівливе запитання»

 

1.З чого починається день? (із звука д.)

2.Чим вечір кінчається, а ранок починається? (звуком р.)

3.Що стоїть між небом і землею? (звук і.)

4.Яке слово об’єднує 33 букви? (алфавіт)

5.Який займенник не має форми Н.в.? (себе)

6. Що знаходиться в середині школи?(звук о)

8.Що стоїть між підлогою і стелею? (звук і)

9. Чим закінчується зима і весна?(звуком а)

 

Мовна гра

“Подумай”

 

Як сказати одним словом?

1)опеньки, підберезовики, лисички, сироїжки;

2)ромашка, півонія, кульбаба, троянда;

3)пенал, зошит, ручка, підручник, лінійка, олівець;

4)білка, ведмідь, лисиця, вовк;

5)орел, дрізд, дятел, горобець, синичка;

6) газ, руда, нафта;

7)цибуля, редька, картопля, огірок, капуста;

8)мурахи, бджоли, комарі, мухи, хрущ;

9)дуб, ясень, береза, липа, клен.

 

Гра «Служба розшуку»

Потрібно знайти “зайве” слово й додати власний приклад.

 1.Іменники спільного роду:

 причепа, слюсар, бідолаха, лівша.

 2. Іменники,що вживаються тільки в множині :

 веселощі, ворота, ріки, окуляри.

 3.Іменники,що вживаються тільки в однині :

вітер, бензин, хутір, море.

Допоможи займеннику, що заблукав

•  Ніхто, ніякий, кожен, нічий.
•  Він, хтось, якийсь, щось.
•  Моє, твоє, їхнє, всякий.
•  Мені, собі, вам, ти.
•  Хто, який, скільки, що?
•  Твій, той, цей, стільки

Гра «Далі…Далі»

1. Члени речення, що відповідають на те саме питання і є однаковими членами речення, називаються …
2. Однорідні члени речення пояснюють …
3. Однорідні члени речення з’єднуються між собою за допомогою…
4. І ніч, і день – однорідні члени, що поєднані …
5. Однорідні члени речення звичайно виражаються …
6. Однорідні члени речення бувають …
7. Однорідними можуть бути …
8. Слова, що повторюються в реченні…
9. Прокинулися ліс, поле і дорога. Між однорідними членами речення – …
10.  Однорідні члени речення, що можуть мати при собі залежні слова називаються…
11. Між однорідними членами речення ставиться…
12. Однорідні члени речення  можуть поєднуватися за допомогою … 

 

 

Гра «Мікрофон»

(фрагмент уроку узагальнення та систематизація знань, умінь, навичок учнів з теми «Однорідні члени речення» )

Учениця.  Про стилістичні особливості однорідних членів речення вам розповість Тарас Григорович Шевченко, якого ми запросили на наш урок. Ви маєте унікальну можливість поспілкуватися з Великим Кобзарем.

Учень. З якою метою у своїх поезіях Ви використовуєте однорідні члени речення?

Т. Шевченко. Однорідні члени речення вживаються мною з метою докладного опису обстановки, картин природи, різних процесів, а також для посилення виразності висловлювання, його емоційності. Пригадуєте:

Реве, лютує Візантія,

Руками берег достає;

Достала, зиркнула, встає –

І на ножах в крові німіє.

Учениця. Скажіть, будь ласка, Тарасе Григоровичу, чи епітети будуть однорідними означеннями?

Т. Шевченко. Епітети в мовленні – завжди однорідні означення. Ось послухайте рядок із поезії «На вічну пам’ять Котляревському»

Праведная душе! Прийми мою мову,

Не мудру, та щиру. Прийми, привітай.

Учень. А з якою метою, Тарасе Григоровичу, ви використовуєте узагальнення при однорідних членах?

Т. Шевченко. Узагальнення при однорідних членах служить стилістичним прийомом досягнення виразності.

Збірка уривків з творів Т. Г. Шевченка, в яких використані однорідні члени речення.

1. Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто нігде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

                                          («Причинна»)

2. Не слухала Катерина

     Ні батька, ні неньки,

     Полюбила москалика,

     Як знало серденько.

                                         («Катерина»)

3. Реве, стогне хуртовина,

     Котить, верне полем;

     Стоїть Катря серед поля,

     Дала сльозам волю.

     Утомилась завірюха,

     Де-де позіхає;

     Ще б плакала Катерина,

     Та сліз більш немає.  

                                            («Катерина»)

4. По діброві вітер віє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

                                  («Тополя»)

5. А Дніпр мов підслухав: широкий та синій,

Підняв гори-хвилі; а в очеретах

Реве, стогне, завиває,

Лози нагинає;

Грім гогоче, а блискавка

Хмару роздирає.

                               («Гайдамаки»)

6. Босфор аж затрясся, бо зроду не чув

Козацького плачу; застогнав широкий,

І шкурою, сірий бугай, стрепенувся,

І хвилю, ревучи, далеко-далеко

У синєє море на ребрах послав.

                                             («Гамалія»)

7. І все то те, вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає…

                                          («Сон»)

8. … аж ось і сам,

Високий, сердитий,

Виступає;обок його

Цариця небога,

Мов опеньок засушений,

Тонка, довгонога,

Та ще на лихо, сердешне,

Хита головою.

                                       («Сон»)

 

9. У неділю не гуляла,

Та на шовки заробляла,

Та хустину вишивала,

Вишиваючи, співала…

                                        («У неділю не гуляла…»)

10. І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї;

То одинокому мені

Здається – кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна…

                                         («І виріс я на чужині»)

11. Світе ясний! Світе тихий!

Світе вольний, несповитий!

За що ж тебе, світе-брате,

В своїй добрій, теплій хаті

Оковано, омуровано…

                                      («Світе ясний!»)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Першим, кого ви зустрінете, звуть Граматична основа речення, а ще їх називають:

* звертання (переходьте до п. 3);

* підмет і присудок (переходьте до п. 11);

* другорядні члени речення (переходьте до п. 30)

2. Правильно! Це односкладне безособове речення (переходьте до п. 18)

3. Це помилка! Звертання – це слово або словосполучення  в реченні, що називає особу, до якої звернена мова (переходьте до п. 16).

4. Ви справжній молодець! Дійсно, додаток відповідає на питання непрямих відмінків (переходьте до п.16).

5. Визначте тип односкладного речення: «Інеєм окутало скрізь дерева»

* Безособове речення(переходьте до п. 2);

* означено-особове речення( переходьте до п. 15);

*називне речення (переходьте до п. 33).

6. Ганьба! Означення вказує на ознаку предмета, відповідає на питання: який? чий? (поверніться до п. 12).

7. Як виражається присудок у реченні: «Україні, її люду хочу я служити»?

* Простий дієслівний (переходьте до п. 8);

* складений іменний (переходьте до п. 17);

* складений дієслівний (переходьте до п. 25).

8. Це помилка! Поверніться і знову проаналізуйте присудок (поверніться до п. 7).

9. Погано! Прямим і непрямим може бути лише додаток (поверніться до п.16).

10. Ви знову зайшли у безвихідь! Обставина способу дії відповідає на питання як? (поверніться до п. 31).

11. Так тримати! Підмет і присудок – це граматична основа речення (переходьте до п. 7).

12. Крім головних членів речення, мешкають тут і другорядні. Який другорядний член називає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків?

* Додаток (переходьте до п. 4);

* означення ( переходьте до п. 6);

* обставина (переходьте до п. 27).

13. Це помилка! Дехто вважає, що односкладні речення обов’язково неповні, але це не так! (поверніться до п.18).

14. Ви мандруєте у безвихідь! Часу, місця, способу дії може бути лише обставина (поверніться до п. 16).

15. Неправильно! В означено-особових реченнях присудок виражений дієсловом у І-ІІ особі дійсного і наказового способів (поверніться до п. 5).

16. Означення бувають:

* прямі, непрямі (переходьте до п. 9);

* часу, місця, способу дії та інші (переходьте до п. 14);

* узгодженні й неузгодженні (переходьте до п. 22).

17. Ганьба! Адже складений іменний присудок виражається зовсім іншими частинами мови (поверніться до п.7).

18. На вашому шляху знову зустрічається речення: «З одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого – дуби». Це речення…:

* односкладне (переходьте до п.13);

* неповне (переходьте до п. 20);

* непоширене (переходьте до п. 29).

19. Неправильно! Додаток й означення рівноправні другорядні члени речення (поверніться до п. 23).

20. Нарешті, це справді неповне речення, в якому опущений присудок (переходьте до п. 12).

21. Це помилка! Двоскладне – це речення, в якому граматична основа складається з підмета і присудка.

22. Це правильна відповідь! Означення бувають узгоджені й неузгоджені (переходьте до п. 31).

23. Означення має рідну меншу сестру. Вона називає ознаку предмета і водночас дає йому нову назву. Це -…:

* додаток (переходьте до п.19);

* порівняльний зворот (переходьте до п.24);

* прикладка (переходьте до п. 28).

24. Ви у пастці! Порівняльний зворот не має нічого спільного з означенням (поверніться до п.23).

25. Молодець! Справді, присудок виражений двома дієсловами: неозначеною формою дієслова і допоміжним дієсловом (переходьте до п. 5).

26. Це хороша відповідь! Обставина місця відповідає на питання де? (переходьте до п. 23).

27. Ви мандруєте не тим шляхом! Поверніться і подумайте, на які питання відповідає обставина (поверніться у п. 12).

28. Так тримати! Дійсно, прикладка – це вид означення.

29. Ні, ви мислите неправильно! Непоширене речення не має жодного другорядного члена речення ( поверніться до п.18).

30. Ганьба! Граматична основа речення і другорядні члени речення – це зовсім різні поняття (поверніться до п. 1).

31. Визначте вид обставини у реченні: «Берізка вибігла з гайка, спинилася при дорозі».

* Способу дії (переходьте до п. 10);

*місця (переходьте до п. 26);

* часу (переходьте до п.32).

32. Це помилка! Обставина часу відповідає на питання коли? (поверніться до п.31).

33. Не соромтеся! У називних реченнях граматична основа виражається підметом (поверніться до п. 5).

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. О.А. Бондаренко Мовна гра в пізнавальній діяльності школярів // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2010. - №6. – С.2
2. Л.О.Горбенко Числівник як частина мови // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. - № 35. – С.28
3. Т.В.Гордієнко Студія «Числівник». Урок-програма радіопередач у 6 класі // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2010. - №19-21. – С.36
4. О.І.Данилюк Роль числівників у мовленні. Дослідницько-пошуковий проект. 6-й клас // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2009. - №9. – С.29
5. О.Г. Литвиненко Ігрові технології на уроках словесності // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. - №22-24. – С.19
6. Т.М. Пересунько Лінгвістичні казки на уроках української мови // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2008. - №12. – С.2
7. В.Л. Федоренко Мовні цікавинки. Нестандартні дидактичні матеріали. – Харків: Видавнича група «Основа», 2006. – С.99
8. О.А. Хомуха Ігрові форми навчання як засіб творчої особистості // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2008. - №31. – С.8

 

ЗМІСТ

 

Вступ ………………………………………………………………………………………………… 3

Розділ І Лінгвістичні казки ……………………………………………………………..  4

Тверді та м`які приголосні ………………………………………………………………. 4

Чому А перша? ………………………………………………………………………………….6

Казка про велику букву …………………………………………………………………… 7

Будова слова …………………………………………………………………………………….8

Основа слова …………………………………………………………………………………….8

Префікс ……………………………………………………………………………………………..9

Суфікс ………………………………………………………………………………………………..9

Корінь ………………………………………………………………………………………………. 9

Закінчення …………………………………………………………………………………….   10

Казка про закінчення ………………………………………………………………………10

Як ростуть слова ……………………………………………………………………………  12

Словотвір ……………………………………………………………………………………….  13

Лексика …………………………………………………………………………………………   15

Хто став царем ………………………………………………………………………………  16

Подорож до країни Морфології …………………………………………………..   17

Подорож містечком Займенників ……………………………………………….   20

Займенник …………………………………………………………………………………….. 23

Числівник ………………………………………………………………………………………..24

Прийменник ……………………………………………………………………………………24

Казка про прийменник……………………………………………………………………25

Чергування прийменників ……………………………………………………………. 26

Сполучник ……………………………………………………………………………………… 27

Однорідні члени речення …………………………………………………………….. 27

 

Розділ ІІ Мовні цікавинки ………………………………………………………………30

Іменник ……………………………………………………………………………………………30

Походження назв деяких числівників……………………………………………31

Цікаве про прийменник ………………………………………………………………….33

Розділ ІІІ Ігри на уроках мови…………………………………………………………34

Загадки-жарти …………………………………………………………………………………34

Загадки ……………………………………………………………………………………………34

Мовна вікторина «Дай відповідь на жартівливе запитання» ……… 35

Мовна гра «Подумай»…………………………………………………………………….36

Гра «Служба розшуку» ……………………………………………………………………36

Гра «Далі…Далі»………………………………………………………………………………37

Гра «Мікрофон» …………………………………………………………………………….  37

Збірка уривків з творів Т.Г.Шевченка, в яких використані однорідні члени речення ………………………………………………………………………………   38

Тестування …………………………………………………………………………………….. 42

Література ……………………………………………………………………………………….46