НІКОПОЛЬСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ

НІКОПОЛЬСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ

Посібник 

22

Стр. 3

      «Точна адреса» (гумореска)                                                                                                                                                 

      «Ясновидець» (гумореска)                                                                                                                                                   

22

     «Незабутня згадка» (гумореска)                                                                                                                                          

22

      Олег Полозенко                                                                                                                                                                    

24

      «Монолог ненародженої дитини»                                                                                                                                        

24

      «Семейно строительный институт»                                                                                                                                     

25

      Нікопольські оповідання (розділ із книги «Секрет буття») «Замість тисячі слів»                                                         

27

      «Никопольский маньяк»                                                                                                                                                       

32

     Вікторія Черниченко                                                                                                                                                           

36

      Казка «Роксолана на планеті Квітайло»                                                                                                                              

36

      «Безнадія» (із циклу «Україні»)                                                                                                                                           

37

      Еліна Душакова                                                                                                                                                                   

37

      «Не ищите блаженства в печали»                                                                                                                                        

37

     Лариса Крикуненко                                                                                                                                                             

38

      «Мне снилось небо звездное»                                                                                                                                              

38

      «Рушник для Тараса»                                                                                                                                                            

38

      Ніна Андрієнко                                                                                                                                                                     

39

      «Мой город»                                                                                                                                                                           

39

      Оксана Панкеєва                                                                                                                                                                 

39

      «На поклін»                                                                                                                                                                            

39

     Андрій Дробот                                                                                                                                                                      

40

      «Україні»                                                                                                                                                                                

40

      Лілія Матяш                                                                                                                                                                         

40

      «Застыла тишина                                                                                                                                                                   

40

     Василь Шаройко                                                                                                                                                                  

41

      «Міщани»                                                                                                                                                                               

41

     Ігор Ляпін                                                                                                                                                                              

41

      «Мой Никополь»                                                                                                                                                                   

42

     Михайло Пронченко                                                                                                                                                           

43

      «Україна»                                                                                                                                                                               

43

      Григорій Бідняк                                                                                                                                                                   

44

      «України куточок»                                                                                                                                                                 

44

      «Повертаюсь»                                                                                                                                                                        

45

      Максим Камішан                                                                                                                                                                 

45

      «Ніпополь»                                                                                                                                                                            

45

      Костянтин Нетудихатка                                                                                                                                                     

45

      «За тобою…»                                                                                                                                                                         

45

      Ніна Руксова                                                                                                                                                                        

46

      «Я флиртую»                                                                                                                                                                          

46

      Тетяна Скрипка                                                                                                                                                                   

47

      «Зимовий етюд» (Парк Перемоги)                                                                                                                                      

47

      Костянтин Лісовий                                                                                                                                                              

47

      «Печальный ангел ночью прилетел»                                                                                                                                   

47

      Мій Нікополь. Нікопольські поети та художники про рідне місто                                                           

      Ірина Агапітова                                                                                                                                                                    

48

      «Осень в Никополе»                                                                                                                                                              

48

      «Родному городу»                                                                                                                                                              

48

     Петро Біба                                                                                                                                                                           

48

      «Вулиця Олега Кошового»                                                                                                                                              

48

      «Нікополю»                                                                                                                                                                                        49

НІКОПОЛЬСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ

Стр. 5

Розглянуто

Затверджую:

на засіданні методичної комісії. заступник директора з НР

Протокол№5, від 14.01.2016р.

_______ Л.А. Мурашко

Голова м/к_______ В.М. Івінська 

Від автора

  Літратурна  Нікопольщина – поняття нічно пов’язана з літературним життям надзвичайно широке, багатогранне, так України і усього світу, і є часткою всесамо, як і весь літературний процес, від світньої літератури. І треба цю літе самого початку й до  сьогодення. туру вивчати і знати, бо вона не бідні   Виповнилось понад 80 років Дніпро- ша і не гірша від літератури інших напетровській організації Національної родів, бідні наші знання про неї.

спілки письменників України, а також    Улітку 1995 року, в м. Нікополі була понад 130 років від дня виходу першої організована перша літературна студія української книги Придніпров’я. молодих нікопольських авторів «    Безперечно, літературне життя в на- вир»,   у тому числі художників книжшому краї зародилось набагато раніше. ної графіки та самовидання-

Припало це на ті часи, коли Україна бу- «Південна провінція», яке було органіла підневільною колонією Російської зовано в 1990 році. Очолив студію  імперії, і коли діяли сумнозвісні Валу- Олег  Миколайович Полозенко. євський циркуляр (1863 р.)  та Емський    Пізніше до літературної студії приєдуказ (1876 р.) про заборону не тільки нались молоді члени  писати й друкувати твори українською «Книголюб», які активно співпрацювамовою, але взагалі її вживати. Тож і пе- ли з бібліотекою Нікопольського піврші літературні твори, створені на При- деннотрубного заводу (НПТЗ). дніпров’ї , були російськомовними.    Сьогодні у Нікополі діють два літера  Письменницька спадщина Нікополь- турні об’єднання—«Гелікон» щини надзвичайно багата, творчість «Райдуга». Видається  літературно деяких письменників і поетів  вийшла художній альманах «Гелікон».

за межі нашого регіону.

Література Нікопольщини твориться не ізольовано від іншого світу, вона орга-

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 6

АЛІСА КИСІЛЬ  

  Аліса Андріївна Кисіль народилася на Уралі в ті важкі часи, коли ХХ століття відраховувало  своє перше

                                                 двадцятиріччя. Ще                           Нікополь будується.  

Микола Галичин.

зі школи вона захоплювалась поезією, а незабаром і сама почала ^{Родной  город}

Моя мечта осталась прежней: писати. Переїхавши на  Україну – 

Цветущим видеть город мой . 

друкується в газетах Дніпропетро-    Гореть стремленьем и надеждой, вщини,          звичайно ж,      у       Делиться радостью с тобой.

«Нікопольській  правді».  Під час В сплетенье дружбы и в работе,  війни Аліса Андріївна працювала В дыханье плавки огневой  на Челябінській держаній елект- Увидеть в новом повороте  _{ростанції.} Звезды сиянье над тобой.

И не страшны уж станут вьюги -

 З 1965 року  на Нікопольському

На смену сильные встают.

заводі феросплавів, якому віддала  И золотые  эти руки! понад двадцять років.  Они надежду подают!

       Член товариства «Знання».  З її                                              

   лекціями про літературу виступа-                                Никополь

ла в школах, училищах, техніку- Я шагаю по улицам нашим, мах, на підприємствах, установах і Это Никополь - город родной. Южным солнцем всегда ты украшен

організаціях. 

И зеленой кудрявой листовой.

   Високу оцінку її  поетичній твор-       

чості  давали відомі російські пое- Слышу мощных моторов дыханье, ти Людмила Тетяничева, Микола Заводских корпусов перезвон.  Агєєв, українські - Петро Біба, Вижу юность спешит на свиданье, Сергій Бурлаков. Я давно в этот город влюблён.

Посібник 

Стр. 7

А в ночи звезды смотрят мерцая, На морскую зеркальную гладь.

Я иду по проспекту мечтая, Мне, мой город, тебя не узнать.

Ты растешь и цветешь с каждым годом, Даже странам известен другим.

Я люблю тебя, ласковый город.

Оставайся всегда ты таким.

Моему заводу

Горжусь я тобою, завод ферросплавов.

Я видела лично рожденье твое,

И радость победы, и первую плавку.

С тобой окрыляется серце мое.

Юность вспоминаю

Давно тебя на фронт я проводила, Мои виски покрылись сединой.

Ждала тебя я долго. Я любила.

Но не вернулся с фронта ты домой.

По жизни образ пронесла мечтая,

То фото берегу, где мы с тобой вдвоем.

Я часто юность нашу вспоминаю,

Тот день, когда вошла в твой отчий дом.

Наш сын в тебя – плечистый и здоровый.

Он встретил девушку, как прежде ты.  И я хочу, чтоб в этой жизни новой  Не повторялись ужасы войны.

Пусть сокол наш летает в чистом небе, Вершит дела. Он космос победит. Пусть наша песня, словно белый лебедь, По всей планете звонко пролетит.  

Здесь огненной речки берется начало.

Пусть сотая доля, но будет моей . Здесь славный рабочий стоит у штурвала,

Творец непомеркнущей  славы твоей.  В печах, будто солнце, рождаются сплавы,

Кипит  и клокочет  горячий поток. На страже стоят электродов  заставы, Струится по ним электрический ток.

И жизнь твоя стала теперь знаменитой, Рубеж в наступленье  любой мы возьмем. 

Ведь слава завода великой орбитой 

И в странах далеких сверкает огнем.

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 8

НАТАЛЯ РОЩИНА  

Свято нині у свині

    Наталя Миколаїв- Розвалилася в багні, на  народилась 11 Дивним хвостиком виля,  жовтня в 1960 року  По свинячому гуля. в м. Дніпропет- Підвела під лоба очі,  ровську. У 1975 ро- Навіть рухатись не хоче.

ці закінчила серед- Задоволена лежить, ню школу в с. Ми- Дивиться аж кінь біжить. ронівка і вступила Зупинився й до свині: до ПТУ № 11 у  м. - Що ти робиш у багні?

   Нікополь.                                                       Чи тобі, свиня, скажи

Працювала машиністом крана, спочат-    Не смердить багно? Лежиш ку  на кранобудівному заводі      Ти ж у нім по самі вуха,  ім. В.І. Леніна, а з 1983 р. на південно-  Ще й обсіли тебе мухи, трубному.  З 2005 р. на пенсії.       У три яруси сидять,

    Сама  виконує  пісні, пише музику, вір-       Ти дивись, бо ще з’їдять.

   ші, малює.                                                     А свиня: - Таке ти кажеш,

Книжечка - «Доріжечка» Як в таке багно не ляжеш?  Вас вітає книжечка Пахне тут, а не смердить,  Книжечка – «Доріжечка». Нахваляючись твердить.

 Поведе вона малят                                         А яка корисна маска...

 До країни дошколят.                                       Не багнюка, просто казка.

 Де живуть байки, вірші,                                 А що муха насіда,

 Що побавлять від душі.                                 Так то, коню, не біда.

 Їх ви зможете читати                                      Бо ота красива муха

 І з матусею, і з татом,                                      В спеку крилами  подмуха.

 І з бабусею, і з дідом.                                     Як захрокаю, охоче 

Декого вони навчать,     Рилечко моє лоскоче.  Декого вони провчать,     У моїм свинячім крузі  Дехто істину пізнає, Отакі, крилаті друзі.

 Дехто там себе впізнає.          На мені, мов тінь, сидять,   Тож сторіночки гортайте,     І, як бачиш, не їдять.

 Й на здоров’ячко читайте.                              Хочеш в наш свинячий круг?

То залізь, і будеш друг.

Міста вистачить в багні

Посібник 

Стр. 11

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 14

                                   Король і свита                         І ніколи в ярмі не була-

Знов розгорілася війна біля корита, Підіймайтеся, хто незрадливий, І знову-помаранчевий базар…. І ставайте на бік проти зла!

Порозганяв король своїх бояр                                             Дві рідні мови

За те, що крадуть чесно і відкрито.               Є в мене дві такі співучі мови…

Народу ж мізки брехнями забито,                Я їх пізнав у маминих піснях

Хоч вірить він іще у короля,                          Іще тоді, як ми свої корови

Впрягали в плуг й орали битий шлях. Та добре видно зблизька і здаля:

Той шлях –то поле, танками забите,

Який король, така у нього й свита

Затоптане ще й тисячами ніг…

Заблудився

І спалене…Згоріло наше жито –

 (Олександрові  Бондарчуку)  

Вогнем останній захлинався сніг…

«За чесну владу!- клявся і божився,-

Орали ми, а жито догоряло,

Ми прийдемо! Надовго і всерйоз!»

На заході десь глухо фронт гримів…

Та… поміж олігархів заблудився

І тихо мама пісню заспівала,

Найсоціалістичніший Мороз.                        Як Дорошенко в бій козацтво вів.

Підіймайтеся, хто  незрадливий! Співала мама…Яром – долиною Я не хочу такої Вкраїни, Ішли на бій безстрашні козаки,

Де людина людині-не брат,                           І бачив я, як бились з татаркою…

Де поділені навпіл родини,                           Дзвеніла криця, блискали клинки…

Де панує свавілля й розбрат. Співала мама, йдучи борозною… Я хотів би, моя Україно, И поднималась вся страна на бой

Щоб жила ти у колі братів,     С фашистской силой, темною и злой, Щоб загнати  тебе в домовину С проклятой, ненависною ордой… Доморощений кат не посмів.     Її пісні у серці залишились.

Я хотів би, щоб ти зустрічала                       Російські чи вкраїнські – все одно.

Новий день, як дівча юнака…                      Дві рідні мови з ворогами бились,

Я хотів би, щоб вільно звучала                     Як ми орали й сіяли зерно…

Мова Пушкіна, Блока й Франка.                   Зерно зійшло, зазеленіла нива,

Щоб Шевченко- Свободи Предтеча,             Налився колос – тонко задзвенів…

Невмирущий народний Кобзар, Дві рідні мови, ніжні і красиві, Надихнув нас розправити плечі В своєму серці я навік лишив…

І позбутись іуд-яничар.

Я не хочу, щоб виродків зграя

На Голгофу тебе потягла, і від серця до серця гукаю,

І звертаюсь до міста й села:

- Щоб жила Україна щасливо

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 16

                                         ^{В Европу?}                           За добротное это тряпье,

Да что же вы так рветесь в ту Европу,          Я не против Европы, но все – таки, блин!..

Вы, кормчие державных кораблей? Как же стали мы дворней ее? Ведь мы-народ славяно-скифской     

^{пробыНичуть не хуже мюнхенских кро-}       Мы ведь что – то умели, мы с древней Ру-

вей.                                                               си

Мы-русичи, потомки Ярослава, Шли дорогой своей столбовой, Так почему ж с каких-то гнусных пор Наши ветви славянские гордо росли,

Вам потускнели Киев и Полтава      Древо жизни  украсив собой. И стал нелюб родной отцовский двор?  

В Европу! Вас манит это слово,                     А теперь мы, как сэконд страна. За гроши

Европа вам, как праздник благовест,           Нас скупают на лом.  Как хотят…

Но у нее другая группа крови,                     Наши  рало и меч в переплавку пошли-

Другой устав, другой нательный крест.     Будут миски для чьих – то котят. Вы рветесь в их богатое застолье,  

Как рвется в гости попрошайка-бомж,      Будут миски, кастрюльки, ночные горшки Не лучше ль нам красиво и достойно       Из страны, что списали в утиль…

Начать варить свой, украинский, борщ?      И преступной деньгой набивают мешки

Но по натуре вы, видать, холопы                 Те, кто в сэконды нас превратил.

И стелетесь пред еврогоспожой-

Хоть ложки мыть, но только чтоб в Европе,

Хоть нужник чистить-только чтоб чужой.

Сэконд хэнд

Сэконд хенд, сэконд хенд … Навезли барахла –

Праздник роскоши в наших краях. Налетай, голытьба! Распродажа пошла, Можно выбрать штаны за трояк.

Сэконд хенд, сэконд хенд…Всюду толпы людей,

Обворованный, нищий народ,

Эта тетка Европа, как дворне своей.

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 18

ша збірка Галини Мудрої. Твори, що Ви- окраса землі, увійшли до неї, привертають до себе ува- В рідний край принесли  гу простотою вислову, хвилюють щиріс- Теплий подих весни. тю людських  роздумів. Журавлині ключі,

Член  міжрегіональної спілки письмен-       Журавлині плачі

ників України.                                               З-за морів принесли

Милі спомини-сни…

У вечірній імлі

                                   Моя колискова                         Пропливли журавлі,

З берегів базавлуцьких я родом…                 Нагадали мені

Там, де верби сумують старі,                        Світлі юності дні…

Задивились у тихії води Перевізькі мої Хутори.

Скільки літ промайнуло, що й годі…

Пролетіли стрілою літа…

Тільки в  сни все частіше приходить Безтурботна пора золота.

Бачу знову і школу, і друзів,

І прекрасних моїх вчителів,    Ти наснився мені молодим Бачу любу хрещену матусю…    Синьоокий і світловолосий, І вклоняюся їм до землі.   Ти наснився мені молодим. Хоч і випила доля сирітська,        Степ привидівся буйноколосий, Та мені всеодно повезло:   Де ти кожну стежину сходив.

Родом я з Хуторів перевізьких,                     Снились коні, лелеки, дороги,

Де ростили мене всім селом.                         Лісосмуг степових маяття

Земляки мої щирі, привітні…                       І оселі знайомі пороги,

В серці пам’ять живе:    Власне, все швидкоплинне життя. Є колиска найкраща у світі -       Жаль, назад повернутись не зможу, 

Моє рідне село степове.                                До твого не схилюся плеча:

Час недремно стоїть на сторожі….

А в душі все ятриться печаль.

                                             _{Журавлі}                              Новий ранок уже на порозі -

У вечірній у млі                                             Світанкова палає зоря…

Пропливли журавлі.                                      І забилося серце в тривозі:

Плач  пташиний  упав                                   З дивним сном розлучатись пора..

На довкіл, що дрімав.                                     Синьоокий і світловолосий,

Журавлі, журавлі,                                          Ти наснився мені  молодим….

Ти гладив мої чорні коси…

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 20

дро даруючи шматочки веселкової радо- Яку Шевченко запалив для внуків… сті всім, хто з нею поряд… Адже він вірив в роботящі руки… А ми ж таки нащадки Кобзаря!

Нащадкам Кобзаря

І кожному свій хрест в житті нести…. На міць нас випробовують й на віру…

Душа в нас людська, а чи як у звіра?

Що маємо на Землю ми нести..?..     ВОЛОДИМИР ГРИБОВСЬКИЙ Століття наше- це цинізм та лють…      Рідний Нікополь

Заглянь у душу – там нема нічого!              Рідний Нікополь,  край чарівний,

Нема святинь, а в декотрих і Бога…            Край козацький, від роду дідівський.

Нащадки наші нас же й заплюють…           Ти для мене назавжди святий,

Покинуті батьки… забув їх ти!        Бо тебе пізнавав ще з колиски. По смітниках  блукають чиїсь діти….    

О, Боже! Дай нам сили, щоб не тліти,          Хоч Дніпра вже немає, на жаль,

Та нашу Україну зберегти.                           Тут розкинулось «море» Каховське,

Все трин-трава в се від «ліхтаря»!               Та одвічно біжить в синю даль

А як ми мало про духовність знаєм!          Невгамовна хвиля дніпровська. Руйнуєм , нищим , давим, убиваєм…     

А вчитись всьому треба в Кобзаря…           Пив я воду із Волги, із Хопла,

 А не згадати нам усім хіба,                         Припадав і до хвилі Дунаю,

Що ми нащадки гордого народу?                 Та святої води, як з Дніпра,

Шевченко ніс духовність- це не мода!         Я у світі ніде більш не знаю.

Без неї ми лиш натовп та юрба…                 

Плюєм на все! Коли ж  таке було?               А коли я в чужій стороні,

Людина народилась для любові…    То, здається, я маю два серця: В чужій ми шкурі та забули мову…     Те одне, що в  душі, при мені,

Повсюди на нас вишкірилось зло…            Друге в Нікополі зостається.

 Я вірю, що колись зійде зоря,

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 22

                                         Наш край                                          ЮРІЙ ТЕРТИЧНИЙ

Та хто не знає Нікопольський край,               Народився Юрій Іванович  20.02.1931

Де для минувшини є та криниця, року в сім’ї вчителів. З п’яти років заЗ якої черпай воду,  набирай, хопився читанням. Читав усе,що трапОднак вона все повниться, живиться. лялося під руку. Особливо були до впоКочівників приймала ця земля, доби твори Степана Руданського, Івана Ще з тих часів курганами забита. Котляревського, Леоніда Глібова,  ТараВід татарви страждали тут поля, са Шевченка,   Миколи Гоголя. 

Слізьми невільників шляхи були политі. У вісім років уже виступав на сцені із А при Богдані все ревло, гуло байками Леоніда Глібова та усмішками І курява здіймалась аж до сонця. Руданського. 

Та скільки ж у степах тут полягло               Інколи пробував писати сам.  

За Укпаїну славних запорожців. Закінчив Московське прикордонне учиВони тут, на Дніпрі, у нас жили, лище, згодом Одеський педагогічний А серед них і пришлі сіромахи. інститут, факультет фізичного вихованЇх прізвища й понині зберегли ня. Все життя з ним йшли спорт і сцена. Ті Матюки, Вовки та Саламахи. Завдяки сцені серйозно захопився поеНе залишають край і журавлі, зією. 

Бо кожен тут гніздо від роду має.                 Першу збірку «Посміхнися, друже» бу-

На січовій Капулівській землі                       ло надруковано в 1998 році. Видані та-

Сам кошовий Сірко відпочиває.                   кож збірки

Не загасити в пам’яті років, «Що муж, що жона – одна ціна», Яких розносять славу сині птахи, «Всяка- всячина». Бо ще живуть нащадки козаків – Ті Матюки,Вовки та Соломахи.

Асортимент

Для п’янства є завжди причини:

Поминки, свята, іменини,

Хрестини, зустрічі, весілля,

Рибальство, лови, новосілля,

Печаль, одужання, розлука,

Веселощі, любовна мука,

Невдачі, успіх, новий чин

І просто – п’янство без причин.

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 24

                                             ОЛ ЕГ ПОЛОЗЕНКО                 Монолог ненародженої дитини

Олег Миколайович  По- Ця ласкава, затишна темрява не всюлозенко народився 12 ди… Так, десь  зовсім немає її, є сяйво серпня 1966 року у Ніко- місяця, є чарівність заходу сонця… полі. Вчився до восьмо- Там, де мене нема.

го класу у Нікопольській          Там, де мене нема – запах бузку, стрімшколі   №5.   Улюблені    ливий вільний вітер. Білі сліпучі сніги предмети – історія та ма- та величні хмари. Там співають птахи,

лювання. Своє перше оповідання Олег граються діти, сяє діамантами роса на написав у 10 років. травичці та павутинні, несподівані весе-

   1984 р. закінчив ПТУ – 34 за професією        лки після літнього дощу.

слюсар, працював  на ТЕЦ ПТЗ.                      Двоє зараз нас живуть серед людей. Це

Потім військова служба. Після неї  повер- я і довгонога гарна дівчина, яка зачала нувся на південнотрубний завод. мене. З’явився я в цій темряві та приємПрацював   слюсарем. ному теплі ніким не званий. І було мені

1995 року Олег виступив організатором тут, як у могутньому храмі, як у таємній молодіжної літературної студії, бо поба- зав’язі зернят.

чив нагоду збиратися юним письменни- Чого ти плачеш та зітхаєш, мамо? Чого кам міста Нікополя і обговорювати про- ж не радієш мені? Я вже підріс, зміцнів блеми, яких вони торкаються у своїх тво- у твоєму теплому тілі. Я ж – частина терах. бе. Але що я знаю про тих двох людей.

1999 року прийшов до клубу «Книголюб» Які створили мене? Чого він хотів від при бібліотеці ПТЗ. Там познайомився з тебе в ту ніч? Звісно ж, тільки не мене, Олександром Кушніруком, Григорієм Фу- тільки не моєї появи. Він був як легкодімом, Володимиром Пастушенком,  Ва- важний вітерець. Таких завжди багато силем Білим. крутилось біля тебе.

Олег Полозенко – автор  багатьох опові- Тобі п'ятнадцять, а йому – шістнадцять. дань, казок, а також статей, фейлетонів, В ту ніч ти підвернулась йому для забагуморесок. Одна з його казок «Стояти на ви. Ти молила його не розлюбляти бувершині» була надрукована у газеті тон кохання. Чи не тому ти йому усту«Візит - Венал»(2000 р.)  разом  з іще од- пила, що трішечки все ж таки кохала нією казкою та фейлетоном. А тим часом його?

віхами у його творчості вважаються опо- Вічний скандал тепер у вас, і чвари без відання «Люди та вовки», «Монолог не- кінця. Плач твоєї матері та крики твого народженої дитини».  батька: «Що, дурепа, «залетіла»?  Так

тобі і треба!» Є багато засобів, щоб уберегтися, і все ж це дуже часто з ким трапляється, губить сотні і тисячі  людсь-

Збірка  літератури рідного краю

- Вон

и, як зграя сарани! - несамовито закричав молодий жіночій голос.

Хлоп

чики пробігли кілька провулків і, вискочивши на світло вуличПоети і письменники Ніко

ного ліхтаря, зупи-польщини Стр. 28  

нилися, щоб віддихатися.

-                 Слухай, подивись на себе! У якому ти вигляді?

-                 А ти наче чистіший! На себе подивись!

Сорочки, обличчя, руки в усіх були замурзані і липкі від розчавлених персиків і винограду. Сміялися дуже довго.

-                 А що, якщо і справді в міліцію заявлять? - занепокоївся Ігор.

-                 Ну то й що? Ніхто  не знає, хто це був, - заспокоїв його Славик.

Усі розійшлися по домівках.

*       *  *

Прямуючи до школи, молоденька вчителька української мови і літератури Ніна Андріївна побачила сивочолого чоловіка, який, тяжко спираючись на палицю тремтячими від старості руками, напевно очікував саме її.

-                 Доброго ранку! - першим привітався він. - Я дуже прошу мене пробачити. Розмова у мене до вас.

-                 Що трапилось, дідусю?

-                 Трапилось, - кивнув він. - Якби ви тільки бачили, що ці школярі витворяють! Спустошують сади, ламають дерева, плюндрують виноградники. І це кожної ночі! Спасіння від них немає! Вони ж не тільки крадуть, вони... руйнують. Скільки ж це триватиме? Невже в них немає ніякого уявлення про совість? Чого ви їх там тільки у школі вчите? Ви що, ніколи бесід з ними не проводили? Хіба нам до міліції звертатись?

Ніна Андріївна зблідніла.

-                 Чи ви зможете щось зробити? - з надією запитав чоловік.

Вчителька гірко зітхнула.

-                 Та хіба роз'ясниш їм? Дідусю, миленький, чи ви думаєте, вони мене послухаються? Нещодавно я запропонувала їм написати у творах, що вони думають про шкідливість від паління, алкоголю, наркотиків, як ставляться до нецензурної лайки, до хамства. І що ж? Мої учні усі як один написали чудові твори. А насправді, чи знаєте ви, чим вони займаються за стінами школи? - вона замовкла і відвела погляд. Старий нахмурився. - Підлітки живуть подвійним, навіть потрійним життям, - проказала Ніна Андріївна. - Вони вдома і у школі поводять себе зовсім не так, як на вулиці. Чоловічки з подвійним дном. Вони хтять палити цигарки, випивати, ходити "крутими", бездумно жувати жуйку, грати в карти на гроші та на роздягання... Звиняйте, що я питаю, ви ж і самі були колись підлітком? Згадайте! - молоденька вчителька сміливо підняла очі на старого чоловіка.

-                 Так, я сам теж був, звісно, колись підлітком, - згодився він. - Ми пили, палили. І, до речі, теж лазили по чужих садах. Але в мене була у школі чудова вчителька. Тільки завдяки їй я не опинився за ґратами. Я - учень, і я знаю, що говорю.

Старий пильно подивився в очі тоненької дівчини.

-                 Їм невідомо, що таке совість. Навчи їх совісті.

-                 Як же совісті навчити? Є речі, яким не навчиш.

-                 Якщо вони достатньо дорослі для написання таких творів, то вони достатньо дорослі, аби розуміти, що саме вони пишуть.

*       *   *

Урок української літератури був останнім. Ніна Андріївна оголосила:

-                 Домашнє завдання - написати твір "Совість".

-                 Це що - виховання характеру? - не зміг утриматися від їдкого зауваження Славик Кандиба.

-                 Ви серйозно хочете, щоб ми написали ще один твір-сповідь?

-                 Деякі люди погано розуміють, - крижаним тоном відповіла вчителька.

-                 Щоб розуміти, треба "поняття" мати! - крикнув з останньої парти Юрко Вітренко.

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 30

А для дітей усе в житті трапляється вперше.

-                    Нехай тільки-но не з'явиться додому до сутінок, я їй випишу березової каші.

*  *  *

Хлопці скупчилися під кручею. Мовчки слухали набігаючу на берег хвилю. Юрко задивився на дівочу постать, що майоріла вдалині. - Оксана?

-                    Авжеж!

-                    Подобається вона тобі? - усміхнувся Ігор Юркові, - гарна дівчина.

Оксана підійшла й присіла на камінь поруч зі Славиком.

-                    Щось трапилось? - відразу помітив лихе Слава.

-                    Вся річ в дорослих... Мені настогидло, що вони вказують, що нам робити. Вони гадають, що все знають краще.

-                    До речі, куди ми сьогодні ідемо? - запитав Юрко.

-                    Персиків хочу, - зажадав Славик. - Таких, як учора. Сьогодні ми сходимо туди знову.

-                    Невже ви туди підете після вчорашнього? - здивувався Ігор.

-                    А що, є ще якісь геніальні ідеї?

-                    Оксано, може і ти з нами?

-                    Та ви з глузду з'їхали! - спалахнула дівчина.

-                    Гадаєш, що потрапиш до пекла за те, що вкрадеш кілька персиків? - усміхався Юрко.

-                    До нас хтось наближається! - проказала Оксана, відсовуючись від Славика.

Славик оторопів, коли побачив під стіною кручі зігнуту постать. Це була бабуся, худа і маленька.

-                    Це та сама старенька, у якої ми вчора увесь виноградник поламали!

Усій компанії хотілося розсипатися, але ноги їм не корилися. Як в жахливому сновидді, прикуті до місця моторошною та незрозумілою силою, вони стояли, дивлячись на велике відро у висхлій руці старої жінки, повне винограду та усіляких фруктів.

-                    Добридень, діти! - всміхнулася старенька.

Славик був впевнений, що вона занудствуватиме про свою тяжку працю по господарству, про те, що вони, підлітки, не тільки нічого не роблять самі, а й крадуть урожай інших…

Але бабуся сказала:

-                    Я принесла вам фрукти, діти. У вас у кожного вдома росте виноград. Але в мене не такий. Дуже рідкісний сорт. Я вирішила принести вам спробувати. Пригощайтеся, дітки!

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 32

ньяк, который чуть ли не каждый месяц насиловал одиноких женщин. Ее даже как-то познакомили с одной из таких жертв этого маньяка. Надежда росспросила ее о случившемся, хоть, конечно, это и было полным свинством с ее стороны, как она сама посчитала. Но у той, вопреки ожиданиям, при упоминании о том случае как-то странно заблестели глаза. А напоследок "жертва" вдруг ляпнула: "Вот бы еще как-нибудь меня вот так изнасиловали!" - чем наповал сразила Надежду.

Когда вокруг замаячили дома родного района, Надежда начала успокаиваться. А зря. Ей еще предстояло преодолеть небольшой кусок парка. Она, конечно, могла бы его обогнуть стороной, но ведь для этого нужно было делать приличный крюк. А она так спешила поскорее оказаться дома среди своих надежных стен! Вот и рванула напрямик. Как водится, чего ты больше всего боишься, то и происходит. Надежде оставалось преодолеть каких-то сто метров по неосвещенной аллее, как вдруг неизвестно откуда возник незнакомец. От неожиданности Надежда взвизгнула тонким пронзительным голосом. При виде мужчины в маске, лоб Надежды покрылся испариной, тело затряслось в ознобе, в глазах потемнело. "Он, маньяк!" - мелькнула суматошная мысль. Так страшно ей не было еще никогда.

Выскочивший из темноты мужчина ни слова, ни говоря, зажав женщине рот, с силой потащил ее в кусты, решительно развернул ее лицом к скамейке, твердым нажимом руки уложил грудью на спинку.

-                     Мужчина, я прошу вас, не надо... здесь! - вскрикнула она.

-                     А где? - растерянно произнес он.

-                     Можно пойти... ко мне... - она попыталась рассмотреть его, но темнота и страх не давали ей сделать это. Она лишь смогла заметить, что незнакомец худощавый, маленький.

Лица его она так и не смогла рассмотреть, хоть он и снял уже свою маску.

-                     А-а-а... муж? - мужчина явно растерялся, он никак не ожидал такого предложения. - Нет у меня никакого мужа... - она всматривалась в его смутно белеющее во мраке лицо.

Скажем сразу: счастливая личная жизнь у Надежды не удалась. Были у нее мужчины в жизни, но ни один из них не пожелал взять ее замуж. Последний из них, Толик, был женат, и наведывался к ней только тогда, когда его прогоняла из дому жена. Надежда была женщиной, на которую мужики не оглядывались, но, как и все одинокие женщины, истосковалась по мужской ласке.

-                     Извините, что я испугал вас. Как вас хоть звать? - Надежда - Надя, значит. Ну, не бойся, Надя, я тебя не обижу, - незнакомец пошел рядом с ней, и был явно доволен тем, что женщина не позвала на помощь в тот момент, когда патрульная милицейская машина проехала мимо них совсем близко. Накрапывал дождь. Надежда раскрыла зонтик, половина которого была отведена явно для него. Он взял сперва из ее рук сумку (видимо, с продуктами), а затем и зонт, и уверенно зашагал возле нее, не замечая луж. Они шли, разговаривая и прикасаясь друг к другу плечами. И он был рад и этому грибному  дождю, и этому зонтику, благодаря которому он мог быть так близко к ней. А когда они подошли к подъезду ее пятиэтажного дома, он первым вошел во мрак неосвещенного подъезда.

-                     Опять ребятня лампочки поразбивала, - посетовала она.

Они поднялись на четвертый этаж.

-                     Я пойду, зажгу газ, а вы располагайтесь пока, - сказала она, когда вошли в квартиру, и Надежда провела его в гостиную.

Он быстро осмотрелся: телефона в квартире не было. Сел в кресло, спрятав под него ноги в дырявых носках.

Через некоторое время из кухни в комнату проник аромат свежесваренного кофе. Когда

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 34

десятки новых вопросов. Но он понимал, что так или иначе ему нужно через это пройти.

-                     И где они сейчас? - не успокаивалась Надя.

-                     Здесь... В Никополе...

-                     Так ты бросил семью? - ее лицо исказилось от негодования.

-                     Когда я вернулся из тюрьмы, жена стала жить с другим, родила от него седьмого ребенка. Мои дети даже не здороваются со мной. Папой называют не меня, а другого человека.

-                     А сидел ты за что? - настороженно ждала Надежда ответа.

-                     За трубы... - Сергей откровенно поднял на нее свои серые глаза. - Трубы вагонами и машинами налево... Восемь лет отсидел. Все для семьи, для детей старался. Не для себя! Шестеро детей тяжело кормить!

-                     Значит, ты на Южнотрубном заводе работал?

Сергей кивнул:

-                     Бригадиром отделки. Взял всю вину на себя. Мастер, начальник отдела, зам. начальника цеха помочь обещали, если их не сдам в милиции. Никто не помог.

-                     Родственники у тебя есть?

-                     Родители умерли. Сестра живет в Запорожье, замуж вышла. Семья, дети... Они надолго замолчали. Из не вполне исправного крана мерно капала в раковину вода.

-                     Инструменты у тебя есть? - вдруг спросил он.

-                     Какие инструменты? - опешила она.

Он указал на капающий кран.

...Утром Сергей с жадностью накинулся на яичницу. Заметив изумленный взгляд Надежды, пробормотал:

-                     Извини, я уже несколько дней ничего не ел...

Отложив вилку, Сергей посмотрел женщине прямо в глаза:

-                     Можно я у тебя поживу как квартирант?

-                     А где ты жил до сих пор?

-                     У друга...

-                     Понятно.

Толик появился во вторник. По всей видимости, жена опять выгнала его после очередного скандала, и он со своей пьяной рожей привычно притопал по знакомому адресу.

-                     Толя, ты не приходи больше, - твердо сказала Надежда прямо на пороге, прежде чем он попытался облапать ее.

-                     Это чего? Чего не приходить? - он вытаращил на нее мутные глаза. - Хахаля завела?

-                     Не твое дело! - вдруг обозлилась она.

В последнее время Надежда все чаще думала о том, что годы уходят и светит ей одинокая старость в уютной однокомнатной квартирке, что она хочет ребенка, но не от Толика... А больше не от кого... И хотела бы она все изменить в своей жизни.  Банан на банан менять - только зря время терять! - с вызовом бросил ей Толик. - Да кому ты нужна, чувырла? Ни рожи, ни кожи! "Вечная невеста"! Кикимора!

-                     А что ж ты сюда ходишь, если я - кикимора? - почернела Надя от обиды.

Толик не нашелся, что ответить и поплелся вниз по лестнице.

-                     Ты еще умолять, просить будешь, чтобы я вернулся! - донесся снизу его крик, и

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 36

ВІКТОРІЯ ЧЕРНИЧЕНКО

Народилась у 1980 році, проживає у с. Ордовасилівці.

Казка

« Роксолана на планеті Квітайло»

Людина не може жити без чудес. Іноді їй не вистачає  чогось гарного. Так ось одне прекрасне, що радує наші душі- це квіти. Великі, маленькі, різнокольорові дрібненькі, але всі такі гарні та незвичайні.! Як ви вже здогадались, казочка буде про квіти.

          В одному мальовничому лісі на далекій галявині була невеличка хатка з маленькими віконечками і розмальованими віконцями. В тій хаті проживала маленька дівчинка Роксоланка, яка дуже полюбляла квіти. Вся галявина  була засаджена всякими квітами. Кожна квітка була добре доглянута. Роксолана завжди зранку підходила по черзі до кожної квіточки і промовляла: « Доброго ранку, мої любі квіти». А квіти нахиляли свої барвисті голівки, ніби кланяючись. Поглянувши на них, можна було  подумати, що це квіткове море погойдується від вітру.

          Одного разу була  дуже велика спека, і дівчинка, не жаліючи сил, носила воду  аж з другого кінця лісу, щоб полити улюбленців. Та дуже втомилася і вирішила відпочити. Нехай вона поспить, як слід, а ми заглянемо, що робиться на планеті  Квітайло, яка знаходиться у  Роксолани біля будиночку. Виявляється, кожна квітка- це якась країна, як Піонія, Нарцисія, Хризантемія, Календулія, Майорія, Тюльпанія, Макляндія, Георгінія, Трояндія, Кульбабія, Проліскляндія, Конвалія, Чорнобривія, Айстронія і безліч інших. Щоб потрапити до  будь-якої із них, потрібно  підійти до квітки, а біля кожної на стовбурці прихований шнурочок. Візьмешся за нього – і  відразу опинишся  у вибраній країні. А ще квіти на планеті.

    Квітка на планеті Квітайло завжди цвіли. І от професор Маківка та мудрець Нарцис стали думати, як нагородити цю добру дівчинку. Вони вирішили взяти з кожної країни по пелюстці  та квітці і зробити країну Квітоміш. 

При  цьому, якщо вдихнути аромат цієї квітки, то  обов’язково потрапиш до неї. Коли Роксолана проснулась, то побачила серед квіток  одну велику  незвичайну квітку і зразу ж підійшла до неї. Та тільки почула її запах, як опинилася у прекрасній країні , як ви здогадались, у країні Квітоміш. У цій країні вже зібралися всі квітники і повелителі інших квіток і чекали дівчинку. Професор Маківка пояснив Роксоланці, де вона, і та дуже здивувалась, адже їй і на думку не приходило, що таке може статись. В честь дівчинки організували справжнє свято. Кожен повелитель вів за собою квітликів, одягнутих дуже красиво, і колір їх одягу співпадав із кольором квітки.      Потім кожний повелитель розповів про свою лікарську властивість. А  надалі почалися ігрища. Роксоланці розповіли всі квіткові таємниці і подарували дівчинці книгу, авторами якої були вони самі. Роксолана повернулася додому  дуже пізно, зате радісною і збудженою. Зранку вона почала обхід своїх квітів, та тільки вже не так як завжди, а тільки найде кінець мотузки на стовбурі- і вже в кінці країні. Так, а ще дівчина почала готувати різні ліки, які допомагали хворим, Тож і ви любіть квіти і , можливо, теж колись попадете до країни Квітайло.

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 40

                         АНДРІЙ ДРОБОТ                     А де твої вишні цвіли –

Народився  10 квітня 1937 року в селі       Сльоза із липкої смоли. Хутір – Чаплино Васильківського    …Піснями  оспіваний край, району на Дніпропетровщині, в ро- Про щастя мене не питай. дині колгоспника.

Перша спроба письменництва відноситься до четвертого класу. Вчителька російської мови та літератури звеліла написати щось про М. Лермонтова. Андрій спробував у віршованій

формі розповісти про загибель                                    ЛІЛІЯ МАТЯШ

Лермантова. За першу спробу вчите- Народилася в 1950 році. Має вищу гулька поставила п’ятірку. Це надало манітарну освіту. Після закінчення вирішучості. Він ще багато разів при- шу працювала редактором радіомовленносив до школи вірші.  ня  Нікопольського заводу феросплавів. Потім захопився точними науками, Потім – на районному радіо, в газеті, на зокрема математикою. Тільки в 10 телебаченні. Друкувалась в міських та класі знову потягся до літератури.  обласних газетах.

       З рідного села поїхав у 18 років.                            Застыла тишина

Життя завело його до Сибіру, де він Застыла тишина, вступив до Іркутського університету Как будто  утонула на філологічний факультет.  У 1959 В пещерном полумраке році перевівся до Дніпропетровсько- Загадочных теней.

го університету.                                        И звездная тропа

Після закінчення університету пра- На запад повернула, цював вчителем у школі. Член Спіл- И полная луна ки  журналістів України. Нагородже- Пристроилась на ней. ний медаллю.  Я выехала в ночь      Україні Бездумно и без цели

Піснями оспіваний край,                          -Вдохнуть сырую дрожь,

Про щастя мене не питай.                        Взглянуть на то окно…

Воно десь далеко, з піснями –                  Как будто бы вчера

Немає його поміж нами.                           Все это, помню, было,

Брат брата зубами рвемо,        Так почему «вчера», сегодня так Як сірі вовки, живемо.       давно?!

На смітник ідемо за хлібом – Щоб дітям було пообідать.

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 42

^{ві «Сучасник».}                                                  Он хлебом был. Он просто хлебом был.

Був призначений заступником головного Тогда твоим Оксанам, Галям, Шурам, редактора одного з найбільших видань – Рыдавшим и вздыхавшим тяжело,

«Дитяча література».                                       Что можно так стоять за гарнитуром,

И в голову прийти бы не могло.

                                  ^{Мой Никополь}                            Еще звучала песня жизни глухо

Я никогда в любви тебе не клялся.                  И доносились здали до нас.

И нынче, восходя на твой порог,      А как еще? Розруха есть розруха… Торжественною речью не запасся    Но был двожильный твой рабочий

класс.

И красного словца  не приберег.                      Он клялся: мы поднимем, мы построим!

Давным – давно по всей днепровской             И отдавал всего себя – сполна.

шири                                                                Родимый мой, не всех твоих героев

Весна проходит буйно молодой.                      Твои проспекты носять имена.

А вспоминаешь, как мы раньше жили,            Я помню их – Иванов и Одарок,

И самому не верится порой…                         Я их черты сегодня отмечал

Он зримо шел, Победы светлый празд-     В ситющих глазах никопольчанок _ник,           И в мягком море никопольчан.

Но у оврагов самых тех глухих                        Пусть эти святи будут неизменны

Еще горячим было место казни                       И все дела стеряються по ним,

Несломленных подпольщиков твоих.        Пусть катится волна рабочеу смены Еще хранили сбитые пороги          В урочный час к широким проходным. Следы тупых фашистских сапожищ. Пускай струмятся солнечные краски

Еще кричали криком похоронки      К твоим газонам, клумбам, витражам, За каждой дверью горестных жилищ.   Пускай плывут армадами коляски Казалось, нервов лопнуи пружины –      Твоих новорожденных горожан. Рыдали все и радовались все.    Они еще наивно тянут руки, Еще в боях сожженные машины           Из тесных вырываясь одеял.

Чернели на обочинах шоссе. Им предстоит еще пройти науки, Еще в обход родительских наказов    Что мне ты безупречно преподал. Азарт мальчишек в поле уводил,         И сад шумел, и белый голуб вился, И каждый целый склад боеприпасов         Трубил завод, дымы свои клубя. На чердаке каком – нибудь гранил.       Я у тебя и нежности учился, Твой трубный только ждал восстанов-          И мужеству учился у тебя. ленья.

Хрипели паровозне гудки,

И в здании заводоуправленья,

Как призраки, носились сквозняки.

А в городе, опять в ударе нервном,

Притихнув, как в предчувствии грозы, Измученная очередь за хлебом

Во все глаза смотрела на весы.

Как  этот строй тянулся, как он длился! И хлеб, что нас дурманил и манил, На черней и на белый не делился.

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 44

ГРИГОРІЙ БІДНЯК кам” (2012).Автор поетичних книг Народився 21 березня "Слово для спраглих" (1992), 1933 р. в м. Марга- "Сатиричний вернісаж" (1992), "Вуздечка нець Нікопольського для пегаса" (1993), "З Україною в району  Дніпропет- серці" (1993), "Молитва перед іконою ровської області. Уча- України" (1994), "В стражданні та люсник війни. Навчався бові" (1994) та багатьох  інших. 

                                                   у Львівському поліг-      

рафічному інституті. Закінчив філологі-  України куточок чний факультет Дніпропетровського  Так давно не був я в Городищі державного університету. Працював ди- і не чув лелеченьки давно. ректором Марганецької та Бердянської Як було у заводях Річища, друкарень, Дніпропетровського видав- наче в казці... ництва "Поліграфіст", згодом – видав- Точно як в кіно.

ничо-поліграфічного     підприємства         Таємничі шепоти вербові, "Дніпро". Засновник та головний редак-    в очереті вербовий місток. тор газети "Літературне Придніпров’я", Зірочки зависли вечорові театру поезії "Весна".      де духмяно пахнув так бузок.                  

     Отримав звання Почесний громадянин        Пам’ятаю все: ще ніби вчора

    м. Марганця (2001). Нагороджений По-      Їздили ми з батьком до млина.

чесною відзнакою Міністра культури та А яка була навколо флора! мистецтв України "За досягнення в ро- Та нічого вже того нема. звитку культури і мистецтв" (2003). За- ...Хай давно того служений діяч культури України. Лау- всього немає: ні Річища, реат премії ім. П.Кононенка (2011). ні вишневих снів.

Член Національної спілки письменників Хочеться побути  в ріднім краї, України (з 1994 року).  де родився, виріс і змужнів... 

Пише українською мовою.  Де знайшов пісень                                 Співавтор поетичних збірок "Україно,   срібний струмочок                        ти моя молитва" (1993), "Поезія – ду- і Пегаса вгледів стремена. ховність щонайвища" (1996). Співавтор України рідної  куточок – книг "Веселки ріднокраю: Антологія ди- кращого для мене більш нема!

тячої літератури" (1995), "Антологія поезії Придніпров'я" (1999), "Сяєво жарптиці: Антологія літератури для дітей та юнацтва Придніпров'я .

  Співавтор    аудіокниги    “Письменники

Дніпропетровщини–шкільним бібліоте-

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 46

КАТЕРИНА   НЕТУДИХАТКА  Щоб не билось – не горіло,  але сміяНародилась 20 березня 1985 року в Све- лось.

рдловську. З 1986 року живе у Нікополі.    Не боліло – але мріялось, але любилось.

Пише вірші з 7 років. Навчалась у школі Щоб не снилось – збулося, назавжди за-

№ 25. У 1999 закінчила музичну школу лишилось - по класу фортепіано. З 2000 року навча- не притерлось,  не проїлось,  не збулось. лась  у Криворізькому музичному учи- Сонцем, небом, морем, лісом, вітром, лищі на факультеті теорії музики. спекою -

Катерина Нетудихатка член Нікопольсь- щоб не боляче, щоб не страшно, щоб не кої літературної студії «Тихий вир» з погано 

2002 року.  Пише вірші й прозу. Поезія за тобою, за тобою, за тобою

Катерини – своєрідний щоденник  на кожною миттю, кожним словом, кожним все, що хвилює і тривожить її в житті. зітханням.

Улюблені автори Катерини: Дюка,  Ма- НІНА РУКСОВА хова,  Цвєтаєва.           Я флиртую

                                                 ** *                                Я флиртую с тобой, я флиртую,

За тобою, за тобою, за тобою Ты не верь моим нежным словам, замітаю всі образи, всі тривоги.       Ты не знаешь, о ком я толкую Я – не Ангел. Я – не щастя. Я – живе   И о ком слезы лью по ночам.

око світу.                                                     Капли падают вместе с листвою,

У паркані, біля дороги я – квітами, я –       Обнажая деревья в саду.

кроками,     Не пойму, что случилось со мною, я – ночами не ламаю й не будую – ство-       Я к тебе на свидание иду.

рюю.                                                           Задождило  в судьбе и в природе,

Не рятую, не прощаю – але мовчанням     Слышен осени поздней аккорд, на себе твої негаразди одягаю.    Не прикажешь смеяться погоде, За тобою , за тобою , за тобою Даже если гитара поет.

встеляю  все я добротою Мы встречяемся, вот  наваждение. вмертвляю,  присипляю сон – травою Боже мой, что за новая блажь,

Молодою – золотою – голубою:                  Нет ни близости, ни отчужденья,

«Спи , розруха! Спи, образа! Спи, три-     Есть лишь  прошлого жаркий багаж. вога!

Голод – гордість – гіркоту – горе – стороною!»

Я – від Щастя! Я – від Серця! Я – від Бога!

За тобою, за тобою, за тобою.

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 50

ЄВГЕН БІЛОКОНЬ                                    ВОЛОДИМИР ГЕРАСИМОВ

Тобі, Нікополь                                               Десь мій Нікополь є

О рідне місто, я тебе кохаю!                         (Переклад з російської Сингаївський М.)

А це, напевно, більше, ніж люблю. 

Знову - наче в дитинстві я.  Бо ти найкраще - серцем відчуваю. 

Рідне місто, приймай!  Добра і злагоди у Господа молю.

Ти - хлоп’яча провінція,  Я рада бачити тебе завжди квітучим.

Абрикосовий рай. І молодь така гарна підроста.

Ти, Нікополь, веселий і співучий,

За тополями й кленами  В тобі є незбагненна красота.

Знало серце моє:  Будую в мріях величаву вежу. 

В цьому світі зеленому  Найвищу в світі, аж до сивих хмар. 

Десь мій Нікополь є.

З височини, милуючись, я стежу 

Світанків мить і захід, що в сто жар.

Час червоними числами 

Глянеш на північ - велич феросплавний, 

Дні вказав головні.  Гордість країни на довгії роки. 

Та стають знов хлопчиськами 

Є безліч в місті підприємців славних, 

Ті, що вже в сивині. Спільний добробут множать залюбки.

А це цехи всі трубного заводу. 

За сибірськими трактами  Там люди праці - руки золоті. 

Чули місто своє, 

Династії в чинах проходять рід від роду, 

Знали серцем, не картою:  На зміну нам вступають дужі й молоді.

Десь їх Нікополь є.

Проспекти твої, Нікополь, будинки 

Занурилися в зелені садів. 

Де б не був, не забудеться 

Дитячий сміх лунає всюди дзвінко, 

Все, що бачив тут я,  І хвиля щастя лине в кожен дім.

В Поперечної вулиці 

Скромна слава своя.

Неповторною повістю 

Рідне місто встає,  І кажу всім я з гордістю: 

Десь мій Нікополь є!

Там під тихими вербами 

Знов би друзів зустрів, 

      У моєму місті-  весна. Микола Галичин                                Знов почули тепер би ми 

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 52

ПАВЛО КОСЕНКО                                         Я встречал их (военных и штатских)

  Як часто я в думках вертаюся додому,                     И в Чите, и в Ташкенте на танцах,

В далеку молодість, на сорок літ назад...                 У бакинских засаленных вышек,

Ось місто над Дніпром, ось невеличкий сад,          

  А проти нього і будинок виконкому.                        На Алтае, Алае и выше...

                                                                                            А однажды наткнулся в печати

  Я не забув ще тиху вуличку знайому                        

І білокорих осокорів ряд...                                          Я на снимок тот памятный старый:

А ось і незабутній білий палісад,                              На исписанных стенах рейхстага

А далі й обриси омріяного дому.                                Есть и подпись: «...никопольчане»...

                                                                                           И пускай не покажется странным.

Все так, як і було і, мов колись давно,                     Если где-то у нарвских окраин

Я тихо входжу в двір і стукаю в вікно.                     Кто-то с жалостью, будто о главном.

Але вікна чомусь ніхто не відчиняє.                         Вспомнит вдруг о капуловских плавнях,

                                                                                           А затем запоздало приедет

Я знову стукаю - мовчить манливий світ,        К тем, случайно оставшимся вербам. І я догадуюся - люба не чекає -           Постоит под взволнованным небом Бо нині запізнився я на сорок літ.    И о прошлом поведает детям...

                                                                         Так живем мы. И каждому сердце

Гладит хвостик бессрочного детства:

ВОЛОДИМИР  КУШНІРОВ

Никопольчане

Я живу в городишке у моря,

Не такого уж знатного моря, Не в таком уж большом городишке,

Чтоб - заботливой славы в излишке.

Но, я знаю, в стране величавой,

Рибаки. Дмитро Шеремет

На Кавказе, на Севере синем Даже самый отъявленный сидень - Может статься - никопольчанин...

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 54

И с севера, и с юга... И уже

Он поднимался, грузен и натружен, 

И матери таких, как я, мальцов  По десять раз подогревали ужин,  С работы поджидаючи отцов.

Гудок трубил призывно и сурово,                        Старий  причал. Яків  Фектистов

И, матерей сводившее с ума

Авария - пронзительное слово - 

Прошла крыла чужого тень. 

Врывалось в беззащитные дома.

Паромщик. Гимнастерки латаной 

Рукав заправлен под ремень.

Нам не понять еще всей этой боли, 

И жизнь пока не очень-то горчит. 

А берег черен, поле выжжено 

На переменках в нашей средней школе 

Огнем врага, огнем своим, 

Бесчинствуют тряпичные мячи,

И вся деревня, все, что выжило, 

Тянулось к землям заливным.

В тетрадках есть и тройки, и пятерки,

Запалы по карманам, поплавки.

Забыть ли ту весну тревожную? 

Учитель в полинявшей гимнастерке. 

Был наш паромщик крут и прост, 

Прихрамывая, ходит у доски...

Он с бабьей помощью, как с божьею, 

Тянул провисший в воду трос.

Но обрывались школьные уроки, 

Едва седьмой заканчивался класс, 

И я тянул, пыхтя отчаянно, 

Широкие отцовские спецовки 

И оттого, что гладь кругом, 

Перешивали матери для нас.

Казалось, не паром отчаливал, 

А плавни плыли на паром.

И прямо в цех. Там звон и грохот стали 

Нас оглушал. Там сам рабочий класс 

А там луга, там рыба удится, 

Нам руки жал. Там наших батек знали 

И под любой слепой грозой 

Настолько, что считали - знают нас.

До темноты паромщик трудится 

И день за днем сирена не смолкала. 

Меж берегами, как связной.

И трубы раскаленные неслись... 

И гонор был. И скидок не давала 

Потом в шалаш. И, полный гордости, 

На молодость стремительная жизнь.

Цигарки я кручу ему, 

Не понимая общей горести, 

                                           Речка Лапинка

Которую потом пойму.

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 56

Наш трубоволочильный                             И если я под ношей непосильной 

                                                                                                                                                                         Могу стоять, держусь на вираже - 

А грусти не бывает беспричинной...            Так потому, что трубоволочильный 

И вновь, как наяву, передо мной      Остался вечной юностью в душе Наш праведный, наш трубоволочильный,          К истокам

Который лет пятнадцать, как не мой.           Я снова вырвусь из столицы

                                                                                                                                                                         В, края где след мой малый есть.

Нет, мы не знали молодости цену 

Порою той, когда из нас любой 

Мог прямо с танцев - да в ночную смену,  Да на рыбалку после той ночной.

Смущали нас торжественные речи. 

Не приходило в голову трубить.  Что вот и нам страна смогла на плечи  Серьезные заботы возложить.

          Будинок культури Південно-трубного заводу.  Работали. И были как родные.  ^{Іван  Гузь}

Больших грехов не видя ни за кем. 

Казалось нам - такие молодые!                    Где жизни горестной страницы

А вспомнишь - ну, зеленые совсем!             Пришлось мне вдумчиво прочесть.

                                                                                                                                                                С тех давних пор в душе навеки 

Но трубы шли: в травилку, из травилки...  Разлив немыслимых степей  А дальше - чуть глазами покоси -        И строго ровные шеренги  Девчонок наших алые косынки     Пирамидальных тополей.

Пылали так, что Боже упаси!                       Там переплески волн зеленых, 

                                                                                                                                                              А воздух впрямь-таки медов, 

Бесценным вкладом в сердце отложились  Когда летит пыльца с вишневых  Те годы - и светло от них, светло.  И абрикосовых садов.

Дружили мы, влюблялись, петушились,      Такое лето там, такие 

И дело, между прочим, тоже шло.               Стоят погожие деньки, 

                                                                                                                                                            Что даже трубы заводские 

Теперь не то, чтоб силы убывают,                Вот-вот - и выбросят ростки.

Но груз не тот, и даль уже не та...                 

Уже мои ровесницы скрывают                     Повсюду синь да солнца брызги, 

Свои еще прекрасные лета.                          И всюду, в золоте лучей, 

                                                                                                                                                           Поры военной обелиски 

Збірка  літератури рідного краю

Стр. 58

Тестові завдання на закріплення теми

«Література рідного краю»

1.                 В якому році  в м. Нікополі була організована перша літературна студія молодих нікопольських авторів? А. 2000 році;

Б. 1991 році;

В. 1995 році; 

Г. 2005 році.

2.                 Яку назву мала перша літературна студія молодих нікопольських митців? А. «Тихий вечір»;

Б. «Тиший день»;

В. «Вчораншній день»;

Г. «Тихий вир».

3.                 Як прізвище  організатора першої студії нікопольських поетів «Тихий вир»? А. Олег Полозенко;

Б.Олег Кошовий; В. Олег Тягнибок;

Г. Олег Ляшко.

4.                 Сьогодні у Нікополі діють два літературні об’єднання. Назвіть їх?

А.  «Альфа і омега», «Рубікон»;

Б. «Гелікон» і «Райдуга»; В. «Глобус» і «Ранок»;

Г. «Земля» і  «Дзвін».

5.                 З якого твору Олега Полозенка ця цитата «Прощавай, дивний світу непередбаченості людей. Тебе мені так і не побачити. Світ, в якому мені бути не судилось. Якщо я повернусь, нехай, це будеш не ти. Я оберу собі іншу, яка не зрадить»?

А. «Замість тисячі слів»;

 Б. «Секрет буття»;

В. «Сімейнобудівельний інститут»;

Г. «Монолог ненародженої дитини».

6.                 Хто з поетів ілюструє власними малюнками свої збірки поезій?

А. Поліна Мудра;

Б. Катернина Нетудихатка;

В. Аліса Кисіль;

Г.  Наталя Рощина.

7.                 Хто обожнював писати у жанрі гуморески?

А. Юрій Тертичний;

Б. Ігор Ляпін;

В. Людмила Демченко;

Г. Григорій Бідняк.

8.                 В кому селищі  Нікопольського району знаходиться меморіальний комплекс    «Могила кошового отамана Івана Сірка»?

А. У селищі Олексіївка;

Б. У селищі Капулівка;

В. У селищі Першотравневому;