Посібник "М.В.Гоголь"

 

 

 

 

       Вивчення творчості Миколи Гоголя

                               в школі

 

 

Методико-бібліографічні матеріали

                                      

 

 

 

 

 

Матеріали схвалені та затверджені науково-методичною радою Рівненського навчально-виховного комплексу «Колегіум» і рекомендовані  до друку (протокол №2 від 14.11.2013 р.)    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         

         

 

 

 

           В посібнику вміщено матеріали з досвіду роботи вчителя світової літератури НВК «Колегіум» Табакової О.В.

 

Пропонуються методичні рекомендації щодо проведення різних видів роботи, спрямованої на розвиток пізнавальної активності і творчих здібностей учнів. Посібник містить цікаві відомості про життя та творчість М. Гоголя, матеріали для проведення літературних заходів, портрети письменника, ілюстрації, бібліографію, перелік творів-екранізацій та веб-сайтів в Інтернет-мережі. Пропоновані традиційні та інтерактивні форми роботи можна використати як на уроці, так і в позаурочний час.

Видання розраховано на вчителів світової літератури та студентів педагогічних навчальних закладів.

 

"Для росіян він - "Николай Васильевич",для українців - Микола Васильович, римські друзі називали його "синьор Никколо", для людства ж він просто Гоголь, великий чародій слова, ясновидець, який володів даром проникати в найсокровенніші таємниці людської душі".

                           О. Гончар

 

Микола Васильович Гоголь народився 20 березня 1809 р. в селі Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії в сім'ї поміщика середнього достатку. Батьки письменника, Марія Іванівна та Василь Опанасович, були небагаті люди, але дуже привітні та гостинні. В сім'ї виховувалося шестеро дітей. У найстаршого Миколки були ще брат Іван та сестрички: Марія, Ганна, Ліза та Ольга.

Дитячі роки майбутнього письменника проминули у маєтку батьків - Василівці того ж Миргородського повіту. Ця прекрасна мальовнича українська земля породила та вигодувала великого Гоголя не тільки фізично, але й, що ще більш важливо, напоїла його духовно, з дитинства обдарувавши своєю поезією, розливом пісенної творчості, фантастикою казок, повір'їв, легенд, яскравою образністю історичних переказів - всіма плодами народного духу. Жадібно вбирав у себе вразливий хлопчик все це народне багатство.

Поряд з Василівкою була Диканька (з нею пов'язане походження перших повістей Гоголя), де показували сорочку страченого Кочубея, а також дуб, біля якого нібито проходили побачення Мазепи з Мотрею.                      

Недалеко в Кибинцях знаходився маєток родича Гоголів Д.Трощинського. У нього була велика бібліотека, домашній театр, для якого батько Миколки - Василь Опанасович писав комедії, - все це сприяло розвитку художніх та інтелектуальних зацікавлень майбутнього письменника. До речі, пристрасть до

Батьківський дім у Василівці

творчості у хлопчика проявилася досить рано, зокрема, він успішно писав вірші.

Коли малий Миколка підріс, його разом із меншим братом Іванком влаштували на навчання у Полтавське повітове училище. Попливли дні занять, заповнені нудними уроками, домашніми завданнями, молитвами, покараннями.

Сталося так, що раптово захворів брат. Приїхав із Василівки Василь Опанасович. Невизначена лікарями хвороба була швидкоплинною і через декілька днів Іванко помер. Малий Миколка, приголомшений смертю брата, сам захворів нервовою лихоманкою, тому батько змушений був забрати сина додому. Лише через декілька місяців

хлопчик зміг поїхати до Сорочинського, який згодився підготувати його до вступу в гімназію.

У червні 1821 року дванадцятилітній Микола успішно склав вступні іспити і був зарахований до другого класу Гімназії вищих наук у Ніжині. Тут проявилася різнобічна художня обдарованість Гоголя: він навчався гри на скрипці, займався живописом, брав участь у спектаклях і як художник-декоратор, і як актор. Пробував свої сили і в різноманітних літературних жанрах, наприклад, написав трагедію "Розбійники", історичну поему "Росія під татарським ігом", які не збереглися, водночас писав і сатиру (так само не збереглася). Проте, бути письменником ще не входило у плани юнака, всі його поривання були пов'язані зі "службою державною".

В цей час Гоголь багато читав. Свої кишенькові гроші, яких було небагато, Ніжинська гімназія вищих  наук.

 

він витрачав на книги, а те, що неможливо було дістати, або коштувало дуже дорого, він ретельно переписував, супроводжуючи текст власними малюнками. Із книг та журналів, що виписували гімназисти, була організована бібліотека, яка користувалася великим успіхом. Гоголь взяв на себе роль бібліотекаря.

Закінчивши у 1828 році гімназію. Гоголь разом з іншим випускником О.Динилевським поїхав у Петербург. Вже перші тижні перебування у столиці глибоко його розчарували тодішнім духом чинопанування, дріб'язковістю та своєкорисливістю інтересів. Безуспішно намагаючись виклопотати місце. Гоголь робить перші літературні спроби. На початку 1829 року з'явився вірш "Італія", який, найімовірніше, належить Гоголю, а навесні того ж самого року під псевдонімом В.Алов вийшла друком "Ідилія   в    картинках",   "Ганц    Кюхельгартен"    з    позначкою: Написано у 1827 р.". В цій поемі, написаній нерівними, а подекуди і слабенькими віршами, знайшли своє відображення романтичні пориви автора, його роздуми про сутність людського життя. Проте, слабкий за своїми художніми якостями та ідейними висновками романтичний твір було зло висміяно критиками в журналі "Московский телеграф" та газеті "Северная пчела".

Невдача, яка спіткала Гоголя з виданням першої книги, посилила його гнітючий настрій. У липні 1829 року він спалив нерозпродані примірники книжки і несподівано поїхав за кордон, а наприкінці вересня майже так само несподівано повернувся у Петербург. По приїзду він зробив спробу стати актором Олександринського театру, але і вона закінчилась невдачею.

Після довгих поневірянь наприкінці 1829 року Гоголю, нарешті, вдалося влаштуватися на службу у Департамент

державного господарства та громадських будівель. У квітні наступного року він влаштувався у Департамент уділів, де служив до березня 1831 року. Перебування у канцеляріях глибоко розчарувало Гоголя у "службі державній", але збагатило його матеріалом для майбутніх творів.                                                                                          Глибока моральна невдоволеність, невдача з "Ганцем Кюхельгартеном" та вступом на сцену не зламали його. Все більше часу молодий Гоголь приділяє літературній праці. Він наполегливо шукає вихід із ситуації і, нарешті, знаходить його. В холодному, зимовому Петербурзі в уяві Гоголя виникають яскраві, навіяні легендами та переказами, картини життя народної далекої України. У його свідомості зароджується задум веселої, життєрадісної, сповненої гумору і поезії, книги"Вечори на хуторі біля Диканьки".

Народні легенди, казки, повір'я, описи обрядів, пісні, які ретельно збирав Гоголь, разом з глибокими спостереженнями за життям і побутом українського народу дали йому багатий матеріал для перших повістей. Вслід за першою повістю "Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала" Гоголь опублікував ряд художніх творів і статей: "Глава з історичного роману" ("Гетьман"; підпис 0000), "Глава з малоросійської повісті: "Страшний Кабан" (підпис П.Глечик), "Жінка" (перший твір за підписом М.Гоголь) та інші

 

Василь Опанасович – батько М.Гоголя

 

В цей час Гоголь познайомився з видатними російськими літераторами: у 1830 році з В.Жуковським, П.Плетньовим, а 20 травня 1831 року на вечорі у Плетньова його познайомили з О.С.Пушкіним.

У 1831 році М.В.Гоголь вже не чиновник: він викладає історію, захоплений літературною діяльністю. Літом 1831 року живе у Павловську, а неподалік - у Царськім Селі - Пушкін і Жуковський, і майже кожен вечір вони зустрічаються. Гоголь щасливий: він, молода людина, ще нічим не прославився, а вже прийнятий в їх товариство як рівний. Це світлий час у житті Гоголя.

У Петербурзі на початку вересня 1831 року друкується перша частина "Вечорів на хуторі біля Диканьки". Імені автора на книзі не було, але на титулі було позначено "Повісті, видані пасічником Рудим Паньком". Ця книга поклала початок літературній славі М.Гоголя. Вільна, жива розмова, прекрасно побудовані драматичні діалоги, багатий матеріал народних повір'їв та переказів, уміло вплетений в розповідь, - все це робило книгу Гоголя сучасною та захоплюючою. Веселий гумор тісно переплітається з поетичним образом України, її щедро талановитим народом. Письменник змальовує життя українського селянства, показує чисту, світлу душу українця, мрію народу про щастя. Використовує елементи фантастики, загадковості, таємничості. Взагалі, втручанням і вторгненням фантастичного світу у людські справи позначені тією чи іншою мірою майже всі повісті "Вечорів...". Українську природу, українські обряди, українські свята - все це майстерно змалював М.Гоголь у повістях "Сорочинська ярмарка", "Вечір напередодні Івана Купала", "Страшна помста", "Ніч перед Різдвом". Реальність і фантастика переплелись у цих творах. Проте, і сьогодні вони спонукають до роздумів, що ми, українці, талановитий, працьовитий, гордий народ, маємо чудову рідну землю, її багатства, героїчну історію, звичаї, які ми повинні знати і пам'ятати. У "Вечорах...", як і взагалі в усій творчості Гоголя, величезну роль грає пейзаж. З якою підписом М.Гоголь) та інші насолодою, любов'ю змальовує він чарівну і прекрасну природу рідної України. Вже перші рядки "Сорочинської ярмарки", якою розпочинається книжка, заворожують читача яскравістю фарб, музичністю ритмів та інтонацій: "Який чарівний, який розкішний літній день у Малоросії! Які млосногарячі ті години, коли полудень сяє серед тиші   спеки і блакитний, незмірний   океан,   жагучим   куполом схилившись над землею, здається, заснув весь, потонувши в млості, пригортаючи й стискаючи прекрасну в літніх обіймах своїх!

Марія Іванівна – мати  письменника

Пейзаж, ліричні описи природи у "Вечорах..." служать ніби акомпанементом до дії, надаючи ту чи іншу тональність: жаркий, мажорний пейзаж в "Сорочинській ярмарці", присмерковий, місячний у "Майській ночі", зимовий, радісний в "Ночі перед Різдвом", могутній і грізний в "Страшній помсті".

Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Пригляньтесь до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніш. Горить і дише воно. Земля вся у срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч!" ("Майська ніч, або Утоплена").

А ось ще один ліричний відступ: "Чудовий Дніпро у тиху погоду, коли вільно і плавно мчить крізь ліси й гори повні води свої. Ані ворухнеться, ані прогримить. Дивишся, і не знаєш, іде чи не йде його велична широчінь і, здається, неначе увесь вилитий він із скла, і неначе блакитний дзеркальний шлях, без міри в ширину, без кінця в довжину, плине і в'ється по зеленому світу" ("Страшна помста").

Ну хто ще так лірично, образно, прекрасно і з такою ніжною любов'ю змалював природу рідної України? Лише великий чародій слова Микола Гоголь!

Сюжети "Вечорів..." надихнули багатьох композиторів на створення опер: П.Чайковський написав оперу "Черевички", М.Римський-Корсаков "Ніч перед Різдвом" і "Майську ніч", М.Мусоргський "Сорочинський ярмарок".

Уже в межах "Вечорів...", в повісті "Іван Федорович Шпонька та його тітонька" проглядається подальший розвиток гоголівської творчості, який фактично виражав поворот до реалізму. Замість середовища сільського виступає середовище поміщицьке, маломаєтне та чиновницьке; замість поетичної, чуттєвої історії витівок закоханих - дрібні клопоти і неприємності, повсякденний побут; замість чітких у своїй визначеності характерів - вульгарність і безликість обивателів. Цей напрям розкрито збірками повістей "Миргород" та "Арабески" (обидві побачили світ у 1835 році). У повістях збірки "Миргород", таких як "Старосвітські поміщики", "Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем", сміх Гоголя вперше прозвучав з неприхованою скорботою. З щирим сумом і жалем хоча и не без гумору, описав письменник порожнє і беззмістовне життя провінційних поміщиків і чиновників з їхніми дрібними господарськими турботами та безпідставними сварками.

Повісті збірки "Арабески" об'єднані основною темою -зображенням різних сторін столичного життя, образом самого міста. В повістях зображено трагічні протиріччя великого міста, життя столиці з її різкими контрастами багатства і бідності, влади чинів і приниженням "маленької людини". Петербург Гоголя - це місто, в якому за   блискучою панорамою Невського проспекту приховані тяжкі житейські драми, гострі соціальні протиріччя. . Тут    бродить    простодушний    романтик-художник    Піскарьов, успішний  поручик  Пирогов   (повість   "Невський  проспект"),   і майор Ковальов, який по волі випадку загубив ніс - головне свідчення   його успішності   (повість   "Ніс").   Тут   тулиться   в маленькій комірчині покірливий Акакій Акакійович Башмачкін, який мріє про нову шинель (повість "Шинель") і втрачає розум дрібний     чиновник     Поприщин,     який     починає     невиразно усвідомлювати несправедливість відносин, що будуються на владі чинів (повість "Записки божевільного"). Але є тут і самовпевнені, самовдоволені     типи, як, наприклад, начальник Акакія Акакійовича, або генерал в "Записках божевільного".  

Вульгарність та егоїстичну суть оточуючого світу показує Гоголь і в повісті "Ніс", в якій розповідає про незвичайні пригоди майора Ковальова. В повісті "Портрет" Гоголь наглядно показав загибель людського в людині. Талановитий молодий художник Чартков під впливом першого успіху та матеріального благополуччя перетворюється на мізерного ремісника, який турбується лише про матеріальну вигоду та догоджання смакам світської юрби.

Особливої гостроти досягає Гоголь у критиці соціальної несправедливості в повістях "Записки божевільного" та "Шинель". В "Записках божевільного" письменник передав трагізм становища "маленької людини", скромного чиновника, який починає розуміти безвихідність свого становища в суспільстві і це прозріння дається йому дорогою ціною: він божеволіє. Герой "Шинелі" - нічим не примітний звичайний чоловік. Акакій Акакійович Башмачкін все життя провів у канцелярії, займає найменший чин титулярного радника. Його безпорадність, боязливість, приниженість проявляється в усьому, над ним підсміюються навіть співробітники. Історія пошиття нової шинелі ніби повернула Башмачкіна до життя, до якоїсь мети. Проте, перебуваючи на вершині свого нужденного благополуччя, його спіткала катастрофа - в нього крадуть шинель. Зіткнувшись з холодною бездушністю пристава, Акакій Акакійович губить останню надію і помирає в гарячці. Вже мертвий ввижається він чиновнику, як месник за своє безталанне життя.

Ще будучи ад'юнкт-професором у Петербурзькому університеті. Гоголь надзвичайно захопився історією. Особливу його увагу привертала всесвітня історія та минуле рідної України. Найвизначнішими художньо-історичними творами Гоголя є незакінчена драма "Альфред" (1835 p.), де зображено боротьбу англосаксів зі скандинавськими завойовниками та повість "Тарас Бульба" (перша редакція опублікована у "Миргороді" в 1835 році, друга - у "Творах Миколи Гоголя" в 1842 році), в якій Гоголь описує одну з найяскравіших сторінок української історії - епоху козацтва, боротьбу України з іноземцями в період становлення її національної державності. У творі М.Гоголь першочерговим завданням для себе визначив не історичний опис подій та деталей, а зображення сили національного характеру, козацької звитяги, духу самої епохи, яку відтворює яскраво і колоритно. Центральний персонаж повісті Тарас Бульба не має точної відповідності в історії. Він - національний герой, "представник життя цілого народу" (В.Бєлінський).

Ключовим елементом художнього полотна повісті є узагальнений національний характер, в якому акцентуються такі риси, як вірність Вітчизні,   самовідданість, відвага, дух козацької вольниці. Разом з тим, автор не оминає і такі конкретно-історичні риси, як деспотизм і жорстокість, обумовлені епохою і способом життя народу.

 

Тарас Бульба - курінний полковник, кремезна постать, мужнє обличчя, відкритий сміливий погляд, козацькі вуса і люлька. Таким постає він перед нами зі сторінок повісті. Добрий кінь і чисте поле - все, що йому наймиліше. Та ще Україна - вільна, незалежна. Тому і проводить своє життя в Запорозькій Січі, бо вважає себе захисником рідної землі, православ'я та предковічних законів. Такими хоче бачити і своїх синів. Радіє батькове серце, коли бачить їх молодих, сильних та пишається    ними,    спостерігаючи як    нищать    вони    ворогів. Досвідчений полководець, він завжди в центрі битви, підбадьорює козаків. Як же приголомшений був Тарас, коли побачив, як його рідний  син  Андрій убиває козаків-запорожців,  яку  величезну провину    він    відчуває    перед    батьківщиною.   

І    ніяка    сила батьківської любові не стає на перешкоді батьківському присуду. Помертвіла батьківська душа від подвійного удару - загибелі двох синів. Життєлюб, веселий, мужній козак Тарас стає жорстоким месником. Незабутні, трагічні останні сторінки повісті. Горить, палає над рікою дерево,  до  якого прикутий  ворогами  Тарас Бульба, та душа його з побратимами, до них звернені останні його слова. Незламними залишились його воля і любов до України. "Так любити рідну землю не те, щоб душею, розумом, а всім, чим Бог дав, так любити ніхто не може", - пише про своїх славних земляків Микола Гоголь.

Історизм Гоголя безпосередньо підвів його до написання "Ревізора" - комедії з винятково глибоким, філософським змістом, у 1836 році вона вийшла окремим виданням і тоді ж була вперше поставлена у Петербурзькому Олександринському театрі. За свідченням Гоголя фабула "Ревізора", як і "Мертвих душ" була підказана йому О.Пушкіним. "В "Ревізорі" я вирішив зібрати докупи все погане в Росії, що тоді я знав, всі несправедливості, які здійснюють в тих місцях і в тих випадках, де найбільше всього вимагається від людини справедливості, та заодно посміятися над всім", - писав Гоголь.

Події комедії "Ревізор" розвиваються у віддаленому містечку, від якого, як каже городничий, "хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш". Проте, п'єса вражає своєю громадською масштабністю, широтою змісту, адже на прикладі маленького повітового містечка, автор зображує типові риси всього суспільного укладу старої Росії. Загострюючи характерні риси різних прошарків суспільства, Гоголь створив групу літературних образів загальносвітового значення. Хлестаков, Сквозник-Дмухановський, Ляпкін-Тяпкін, Держиморда, Бобчинський, Добчинський стали загальним втіленням типових рис багатьох людей. Письменник прагне до того, щоб у долях персонажів    комедії    читач    розгледів    набагато     більше - загальнолюдське.

Своєрідно та незвичайно побудований сюжет п'єси. Зав'язку "Ревізора" подано вже у першій фразі: "Я запросив вас, панове, для того, щоб сповістити вам вкрай неприємну звістку: до нас їде ревізор". Вже ця фраза дає поштовх всій дії п'єси -виникненню страху, який і потьмарив розум городничого, нібито не дурного чоловіка. За комічним сюжетом "Ревізора" весь час стоїть неприваблива, сувора дійсність та відчувається драматична напруженість.

Малюнок М.Гоголя до комедії «Ревізор»

 

 Всі зайняті ревізором. Біля нього вертяться страхи та надії всіх дійових осіб. Безупинно обманює не лише Хлестаков, а й городничий і Земляника, намагаючись показати себе і свої справи в найкращому вигляді. В Хлестаков! вони бачать кару за все їх користолюбство, неправедну діяльність, і тому вони прикидаються, викручуються, обманюють. Городничий -спритний, досвідчений чиновник, який звик догоджати начальству, грубо поводитись з підлеглими. Він впевнений у своїй безкарності. Перебуваючи в колі таких же чиновників-хапуг, як він сам, городничий сприйняв "штучку" Хлестакова за столичного ревізора.

Розв'язність і легковажність Хлестакова настільки його приголомшили, що він повірив безглуздим домислам     Добчинського і Бобчинського і сам сприяв підвищенню Хлестакова - представника всього поверхового, нахабного, зухвалого, вульгарного, що пишним цвітом процвітало у тодішній Росії. Дійство "Ревізора" увінчується заключною "німою сценою": поява жандарма з повідомленням про приїзд справжнього ревізора. Увага тут концентрується на самому ефекті потрясіння, приголомшення, причому приголомшення буквально всіх персонажів (за винятком Хлестакова і Йосипа), незалежно від міри їх провини, або участі в подіях. Ця "німа сцена" і містить в собі багато значень, аж до значення найвищого - Божого суду над усіма персонажами п'єси. Варто зазначити, ш;о п'єса Гоголя "Ревізор" і сьогодні займає стабільне місце в репертуарах провідних театрів світу.

 Восени 1835 року Гоголь взявся до написання "Мертвих душ". Сюжет твору йому підказав Пушкін. Проте, письменника мучать глибокі переживання у зв'язку із прем'єрою "Ревізора". 6 червня 1836 року він покидає батьківщину і на цей раз надовго. Він їде в Гамбург, в Швейцарію, в Париж. Везе із собою початок поеми "Мертві душі", мріє створити епопею. Робота над новим твором стає головною справою письменника.                  В кінці 1836 року Гоголь переїхав у Париж. Тут він пережив важку звістку про загибель О.С.Пушкіна. Гоголь згадує, з якою цікавістю великий поет відносився до кожного його твору. На свою роботу над "Мертвими душами" Гоголь дивиться як на заповіт Пушкіна.

У березні 1837 року письменник вперше приїхав у Рим, де здружився з російськими художниками, особливо з Олександром Івановим. У 1839 році в Рим приїхав В.Жуковський. Вони постійно спілкуються, малюють, згадують. Тут Гоголь написав велику частину "Мертвих душ". Водночас він створив ряд інших творів, зокрема, повість "Рим" (опублікована у 1842 p.). У 1839-1840 роках Гоголь приїхав у Росію, читає друзям глави "Мертвих душ". В цей час він зустрічається з М.Ю.Лермонтовим. У червні 1840 року письменник знову вирушив за кордон. Він багато працює, поспішає закінчити першу частину поеми.

Наприкінці 1841-початку 1842 року Микола Васильович знову на батьківщині, він заклопотаний друком першого тому, який, зрештою, вийшов у травні 1842 року, а трохи пізніше, у 1842-початку 1843 років, були опубліковані "Твори Миколи Гоголя" в 4-х томах.

У поемі "Мертві душі" автор зумів показати Русь в усіх її суперечностях, красі і потворності. Центральний герой поеми Чичиков побував у багатьох місцях Росії: і в поміщиків, і в чиновників, зустрічався з селянами. Ось вона, убога Русь із похилими мужицькими хатами, занехаяними поміщицькими садибами. Вся афера купівлі-продажу "мертвих душ" направлена на витягування вигоди із нічого, а це нічого, ця фікція поступово втягує у себе всіх, з ким доводиться стикатися Чичикову. Виникає цілий ряд заплутаних, збочених, перевернутих з ніг на голову людських стосунків.

Письменник створює цілу галерею живих людських образів, узагальнених і, водночас, яскраво індивідуалізованих, людей, позначених печаткою духовного зубожіння. Те, що ми сьогодні називаємо "маніловщиною", "ноздрьовщиною", є, по суті, новим психологічно-моральним поняттям. Кожен із характерів по-своєму парадоксальний і непередбачуваний. Коробочка, наприклад, підозрілива і недовірлива, ніякі вмовляння та обіцянки Чичикова на неї не подіяли, але коли той несподівано згадав, що бере казенний підряд, "тупоголова" стара раптом повірила йому. Собакевич хитрий та обережний, проте не тільки Чичикову, але й голові палати він розхвалює померлого каретника Михеєва як живого. То й же Собакевич ні про кого не сказав   нічого   доброго, але   Чичикова   назвав    "приємним чоловіком".

Ноздрьов вважається добрим товаришем, але він завжди готовий напакостити. У нього, безшабашного гуляки, здається, легше всього було б роздобути мертві душі, проте, він один із поміщиків, хто залишив Чичикова ні з чим. Парадоксальність поведінки персонажів обумовлює розвиток сюжету поеми з непередбачуваними ускладненнями - сум'яття, переполох в губернії і раптовий розв'язок цієї історії - втеча Чичикова.

Світові гнобителів "мертвих душ" протиставлений багатостраждальний, простий люд - кріпаки. Слуга Чичикова Петрушка, кучер Селіфан, дядя Митяй і дядя Миняй, Прошка, дівчинка Пелагія, яка "не знає, де праворуч, де ліворуч", - всі вони безправні, принижені, дійшли до отупіння. Обмежений внутрішній світ цих людей, їхні вчинки викликають гіркий сміх. Але у цій соціальній пригніченості Гоголь побачив живу душу "жвавого народу". Зворушливо і з любов'ю говорить він про здібності народу, його сміливість, працьовитість, витривалість, прагнення свободи. У поемі показані селяни, які не змирилися зі своїм рабським становищем і біжать від поміщиків на окраїни Росії, виникає тема селянського бунту. Неспокійно у кріпосницькій державі, та не бачать цього байдужі очі поміщиків і правителів, зайнятих своїми інтересами, далеких від проблем простих людей.

Минуло чимало років з того часу, як написана поема, проте, і в сьогоднішньому суспільстві ми часто зустрічаємо "манілових", "ноздрьових", "плюшкіних" та їм подібних.

Вихід із друку першого тому поеми викликав величезний резонанс. Як висловився Герцен, "Мертві душі"сколихнули Росію".

З червня 1842 року Гоголь знову живе за кордоном (у Франції, Німеччині, Австро-Угорщині, але найбільше в Італії), продовжуючи роботу над другим томом "Мертвих душ". Але у першій половині 1845 року різко погіршилося самопочуття письменника, який був ослаблений напруженою, але недостатньо ефективною, як йому здавалося, працею. Влітку цього ж року письменник спалив рукопис другого тому для того, щоб розпочати роботу знову.

Гоголь завжди прагнув бути корисним для людства.Він        невтомно вів пошуки, звертаючись до духовних витоків, і прагнув до здорових моральних начал, до повної гармонії людського життя.   Гоголь  споглядав  життя   "через  видимий  світу  сміх  і невидимі,   невідомі   йому   сльози".    Смішне,   яке   змінюється скорботним   і,   нарешті,   трагічним,   часто   слугує   вираженням скорботи письменника про духовну загибель' людини. Він був одним   з   небагатьох,   хто   передчував   катастрофічне   падіння духовності  суспільстваУ.              "Вибраних  місцях  із  листування  з друзями", виданих у 1847 році. Гоголь закликав до духовності, молився за друзів. Книга відобразила болісні душевні процеси, які виснажили   та   знесилили   письменника,   його   духовне   життя, духовні пошуки. Однак, друзі не зрозуміли його. Як тільки не картали російські критики Гоголя за цей твір. Проте, пізніше Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш висловили про цю книгу слова   захоплення.   У   чім   же   річ?   В   глибокій   релігійності української   людини,   в   неприйнятті   радикальної  зміни   світу. Сьогодні "Вибрані місця із листування з друзями" розглядаються як сповідь і проповідь М.В.Гоголя.

У квітні 1848 року після подорожі в Єрусалим, до Гробу Господнього, Гоголь остаточно повернувся на батьківщину, мешкав у Василівці, Одесі, Петербурзі, але найбільше у Москві, продовжуючи роботу над другим томом поеми. Праця посувалася досить повільно і вимагала від автора величезної напруги моральних і фізичних сил. У червні 1850 та у червні та вересні 1851 року Гоголь відвідав Оптину Пустинь, де зустрічався з архімандритом Мойсеєм. У цей час Гоголь закінчив роботу над "Роздумами про Божественну літургію" (опубліковано посмертно).

Наприкінці січня 1852 року проявилися ознаки нової душевної кризи. Гоголя мучило передчуття близької смерті, у нього виникли сумніви щодо добродійності своєї письменницької праці та в успішному написанні поеми. На початку лютого в Москві він зустрівся з ржевським протоієреєм Матвієм Константиновським, який радив знищити частину глав поеми, мотивуючи цей крок їхньою неточністю та шкідливим впливом, який вони справлятимуть.

Гоголь, зі свого боку, міг перетлумачити його реакцію в тому розумінні, що другий том виявився непереконливим, тобто художньо недосконалим. 7 лютого письменник висповідався і причастився. Остаточно зломлений духовно і фізично, Гоголь тяжко захворів. Він відмовляється від їжі, медичної допомоги. В ніч з 11 на 12 лютого він спалив рукопис другого тому "Мертвих душ". Опам'ятавшись, Гоголь з жахом зрозумів весь трагізм скоєного. Надірваний хворобою, письменник не витримав таких тяжких переживань. 21 лютого вранці Гоголь помер у своїй останній квартирі на Нікітському бульварі.

 

          

 

 

 

Будинок на Нікитському бульварі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Колишня могила Гоголя у Свято-Даниловому монастирі

 

Смерть Гоголя спричинила глибоке потрясіння. Тисячі людей брали участь у похоронній процесії. Від університетської церкви, де відбувалася похоронна відправа, до місця поховання у Свято-Даниловім монастирі труну несли на руках професори та студенти університету. Після революції 1917 року останки Гоголя були перенесені на Новодівиче кладовище.

Варто сказати, що у Миколи Гоголя ніколи не було своєї домівки та своєї сім'ї. До кінця днів своїх, до сорока з лишнім літ він був вірним батьківському дому. Його листи матері можуть скласти окрему книгу, а останній з листів написаний за десять днів до смерті. Ще в юності, зразу ж по смерті батька, він зрікся від своєї частини спадщини на користь матері, все життя нею опікувався, підтримував сестер, а багато знайомих дивувалися з якою зворушливою увагою він піклувався долею рідних.

Гоголівська сатира набула творчого розвитку в українській літературі (І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Лесь Мартович, Остап Вишня). Твори Гоголя переробляли для українського театру М.Кропивницький (п'єса "Ревізор"), М.Старицький за сюжетами творів Гоголя написав п'єси "Тарас Бульба", "Сорочинський ярмарок", "Різдвяна ніч", "Утоплена", М.Лисенко створив оперу "Тарас Бульба".

В наш час за сюжетами майже всіх творів "Вечорів на хуторі біля Диканьки", збірки "Миргород" та інших головних творів письменника створено художні фільми.

У багатьох театрах України здійснено інсценізацію творів письменника. У селі Великі Сорочинці відкрито музей Миколи Гоголя, а в селі Гоголевому (колишній Василівці) - заповідник-музей. У Миргороді, Ніжині, Полтаві, Великих Сорочинцах, Гоголевому, Диканьці, Шишаках, Харкові, Києві, Дніпропетровську встановлено пам'ятники великому письменнику Миколі Гоголю.

 

Світ душі Миколи Гоголя

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Душа генія— це завжди вічна загадка. Статті, монографії, дослідження — все, що було написане про життя і творчість Гоголя протягом майже двох століть в багато разів  перевершило його творчу спадщину, але таїна великого сина української землі ще й досі лишається нерозгаданою. Численні таємниці, загадки, містичні збіги  супроводжували Гоголя ще задовго до народження і після смерті, відбивалися в його творчості, викликали численні дискусії у майбутніх поколінь.

Творчість Миколи Гоголя — це явище унікальне для всього світу. Двом великим культурам, як і українській, так і російській він належав в однаковій мірі, дві мовні стихії живили його творчість. «Сам не знаю, яка в мене душа, хохлацька чи російська. Знаю тільки те, що ніяк би не надавав переваги ні малоросіянинові перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином», — листом до Смирнової-Россет Гоголь відповів на питання, яке зараз породжує бурхливі дискусії.                  Взаємозв’язок цих двох начал у душі митця виявився плідним не лише для його творчості, але й для розвитку обох культур. За місцем народження, вихованням, духовними інтересами Гоголь був українцем, за місцем духовного становлення, за мовою він належав Росії. В його особі поєдналося все найкраще, найглибше і найзмістовніше, що є в українських та російських культурах.

Син Полтавщини, земляк Григорія Сковороди та Івана Котляревського, Микола Васильович ніколи не втрачав зв’язку зі свою батьківщиною, родинним гніздом. Україна була для Гоголя не лише місцем, де він народився і виріс, а й цілющим джерелом, яке щедро живило його душу. Її образ надихав маленького петербурзького чиновника, невдаху-поета, автора вщент розкритикованого «Ганца Кюхельгартена» на створення безсмертних «Вечорів на хуторі біля Диканьки», які одразу ж завоювали любов найрізноманітніших читачів — від набірників у типографії до Олександра Сергійовича Пушкіна. Дотепний і щирий пасічник Рудий Панько відкрив для жителів похмурої Північної Пальміри (а згодом — і для всього світу) Україну —  красу травневої ночі і велич Дніпра, купальський цвіт папороті і різдвяні колядки, парубоцькі гуляння і кумедні каверзи чорта, спогади про героїчне козацьке минуле і веселу круговерть сорочинської ярмарки. У барвистих картинах та чарівних краєвидах постало зі сторінок «Вечорів...» українське життя в романтичному сприйнятті. Годі було шукати у цих творах реалізму — Гоголь створив поетичний міф про Україну, якому судилося вічне життя.

Але навіть у наскрізь життєрадісних «Вечорах...» вже відчувався той трагізм, що  потім чорним крилом ляже на життя і творчість Гоголя, викличе нестримні  сльози крізь гіркий сміх, призведе до важких душевних драм. Трагічні і містичні ноти ще виразніше зазвучать у його наступних повістях — «Миргороді» та «Арабесках». Чотири повісті «Миргороду», останні твори Гоголя на українську тематику, на перший погляд, не мають в собі нічого спільного: сумна і добра розповідь про старосвітських поміщиків стоїть поруч з героїко-трагічною епопеєю «Тарас Бульба», а по-справжньому страшна казка (або не казка?) «Вій» — з анекдотичною історією про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Нікіфоровичем. «Сумно жити на цьому світі, панове!..» — так закінчив Гоголь свої повісті. Він вже не ховався під маскою веселого пасічника, він відкривав перед читачами свою душу, назавжди зранену  усвідомленням розриву між тим, як повинно бути і тим, що є насправді.

Син України, Гоголь нерідко сприймав Петербург як витвір диявола, про що свідчать похмура містика і гіркий реалізм «Шинелі», «Носу», «Записок божевільного».  Він гостро відчував духовну потворність людей,  і його герої, так звані «мертві душі» (Городничий і Чічіков, Хлестаков і Манілов, Плюшкін і Собакевич) народилися під пером письменника як протест проти всього що заважає людині вільно дихати і жити в гармонії із собою і світом. З іншого боку, в створенні цих образів втілилася та геніальна здатність Гоголя, про яку говорив Пушкін (показати людську ницість так, щоб вони кидалася в очі всім), яку мав на увазі Шевченко («Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже») і яку сам Гоголь пояснив читачам з разючою відвертістю: «Герои мои потому близки душе, потому что они все из души; все мои последние сочинения — история моей собственной души… Вот как это делалось: взявши дурное свойство мое, я преследовал его в другом званье и на другом поприще, старался себе изобразить его в виде врага, нанесшего мне смертельное оскорбление, преследовал его злобой, насмешкой и всем чем ни попало. Если бы кто увидел те чудовища, которые выходили из-под пера моего вначале…он бы, точно, содрогнулся… Тут-то я увидел…в каком ужасающем для человека виде может быть ему представлена тьма и пугающее отсутствие света. Я увидел, что многие из гадостей не стоят злобы; лучше показать всю ничтожность их, которая должна быть навеки их уделом». Може, саме в цих рядках Гоголь дав нам можливість зазирнути в тайники своєї творчої лабораторії, в найпотаємніші куточки своєї душі.

Не дивно, що читачі, побачивши себе, як у дзеркалі, у героях «Ревізору» та «Мертвих душ» жахнулися, забуваючи про те, на що прозоро натякав їм автор: не кивай на дзеркало, коли пика крива. В розпачі Гоголь не слухав втішань друзів (коли читачі або глядачі сердяться, то автор досягнув своєї мети), втікав з Петербургу до Риму, якого називав «батьківщиною душі», прагнув знайти відповідь на болюче питання: що ж робити, щоб оживити мертві душі? Він же любив своїх героїв, любив їх усіх — і героїчного Тараса Бульбу, і нікому не потрібного Акакія Акакійовича, і добрих старосвітських поміщиків, і шахраїв-чиновників,  і пройдисвіта Чічікова, і духовну розвалину Плюшкіна. Ця любов, гірка і по-батьківськи  вимоглива,  прагнення простягнути руку допомоги будь-кому з них була незрозумілою, певно, нікому з читачів. Гоголь вірив у Божу іскру добра і духовності у кожному. Як її розпалити, як врятувати людину від страшної прірви — про це не міг знати навіть такий геній...

В середині 1840-х років настав справжній злам у свідомості митця і мислителя. Йому здалося, що шлях до порятунку людства знайдений. Навіть більше — він був відомий вже давно, про нього лише потрібно вчасно нагадати.  Відродження суспільства Гоголь побачив лише через духовне самовдосконалення окремої людини, через її шлях до Бога. Не можна сказати, що до такого висновку Гоголь прийшов раптово. Він виріс в атмосфері релігійної сім’ї, набожною людиною була мати, Марія Іванівна, від якої ще хлопчиком  Гоголь почув про Страшний Суд, про муки грішників в пеклі — згодом він згадував цю розповідь як найсильніше враження дитинства. Все життя він був глибоко віруючою і по-християнськи аскетичною людиною, та й в творчості тема боротьби Бога і диявола, світла з темрявою, добра зі злом з ранніх творів лишалася наскрізною.

Беручи на себе роль апостола, Гоголь розпочав писати твори суто духовного змісту: «Роздуми про Божественну Літургію» і «Вибрані місця із листування з друзями».   Дивовижна прозірливість генія, розуміння найскладніших духовних процесів буття  поєднувалася  в них із святою наївністю в питаннях політичних та соціальних. Тому його не зрозуміли, навіть не хотіли розуміти  сучасники, які після перших революційних спроб в Російській імперії  і за кордоном жили в передчутті корінних суспільних змін. Його не зрозуміли і нащадки, які спробували змінити цей світ насильством — і отримали повне фіаско. Та й вже в  третьому тисячолітті думки Гоголя, лишаючись актуальними, звучать непопулярно і непереконливо: «...Благосостояние общества не приведут в лучшее состояние ни беспорядки, ни пылкие головы. Брожение внутри не исправить никакими конституциями… Общество образуется само собою, общество слагается из единиц. Надобно, чтобы каждая единица исполнила должность свою. Нужно вспомнить человеку, что он вовсе не материальная скотина, но высокий гражданин высокого небесного гражданства. Покуда он хоть сколько-нибудь не будет жить жизнью небесного гражданина, до тех пор не придет в порядок и земное гражданство».

Людина, навіть геній, цілий світ за допомогою слова врятувати не може. Примирити непримириме Гоголю не вдалося — певно, в цьому і були джерела страшної трагедії, по суті, загибелі в сорока трьохрічному віці. Змучений  відчаєм і самотністю, письменник вирішив не чинити опір смерті, знищивши перед цим готовий другий том «Мертвих душ». Чи справді ця страшна пожежа відбулася у припадку безумства?   Може, душевно хворими були ті, що не сприйняли і не зрозуміли його, а сам він прийшов, за гірким звичаєм для всіх пророків, на цей світ занадто рано...

Як бачимо, Гоголю, попри всю його славу першого письменника Росії після загибелі Пушкіна, за життя не щастило на читацьке розуміння майже ніколи. Не поталанило і після смерті. Надзвичайно складного творця «Тараса Бульби», «Ревізору», «Мертвих душ», «Вибраних місць…» обвішують ярликами типу «письменник-сатирик», «критик поміщицько-кріпостицької дійсності середини XIX століття», поблажливо перераховують його помилки у світогляді, закидають йому мало не звинувачення у зраді України (чому не писав українською мовою, чому Україна зникла з його творчості?). Що ж, збагнути хоч трохи велич такого митця, яким був Гоголь — справа не з легких... Олесь Гончар назвав його зацькованим з усіх боків генієм. Маємо належно оцінити духовну велич Гоголя, який гідно і щиро служив Слову і ніс його людям, який прийшов у світ задля вдосконалення людства і духовного просвітництва кожного з нас, хто живе і сьогодні, через двісті років після народження письменника.

Ювілей Миколи Гоголя повинен стати помітним явищем в літературному житті українського народу, який любив і любить свого вірного сина. З цієї нагоди пропонуємо провести різноманітні заходи з популяризації творчості Миколи Гоголя:

• літературно-музичні композиції "Загадковий і великий Гоголь", "Гоголь - художник та мислитель", "Сучасний діалог з Гоголем", «З Україною в серці»;
• конкурс дитячого малюнка "Гоголь в дитячих малюнках",;
• відеогодину «Герої Гоголя не екрані»;
• години мистецтв «Чи знаєте ви українську ніч?: Гоголь і живопис», «Гортаючи сторінки опер: Гоголь і музика», «Театр Миколи Гоголя»;
• свято козацької слави "Так ось вона, Січ!";
• читацький конкурс "Найкращий знавець творів М.Гоголя";
• літературні години "Гоголь і Україна"; "Гоголь і Пушкін", "Гоголь і Шевченко", "Нерозгадані таемниці Миколи Гоголя";
• літературні вечори «Микола Гоголь – славний син України» , «Таїна Миколи Гоголя»;
• книжково-ілюстративну виставку-портрет "Микола Гоголь. 200 років безсмертя", "Вічний та віщий Гоголь";
• дискусію «Тарас Бульба:за і проти»;
• електронні презентації "Герої Гоголя очима живописців", "Мертві душі" в ілюстраціях";
• усний журнал "Великий російський сатирик";
• інтелектуальну гру «Розумники і розумниці»;
• літературні ігри за творами М.В.Гоголя "Невмируща сатира Гоголя";
• літературну вітальню «Гоголівські вечорниці»;
• вікторину "М.Гоголь і Україна";
• літературну подорож «У ніч перед Різдвом» з героями Гоголя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Могила М.Гоголя на Новодівочому кладовищі

    

Щоб вчитель міг правильно зорієнтуватися в розстановці акцентів під час проведення гоголівського ювілею, радимо провести серед учнів 8-9 класів міні-анкетування «Мій Гоголь», запропонувавши їм наступні питання:

• Які твори Гоголя ти читав?
• Який твір тобі сподобався найбільше?
• Чи можеш ти назвати улюбленого гоголівського героя і того, хто викликав у тебе найбільшу антипатію?
• Які ти знаєш фільми, створені за творами Гоголя?

 

Останнє питання анкети допоможе наблизити учнів до Гоголя за допомогою екрану: адже фільми діти дивляться з більшою охотою, аніж читають! А Гоголю в кінематографі пощастило більше, ніж будь-якому класикові: важко назвати його твір, який би не був екранізований, а той й двічі-тричі («Вечори на хуторі біля Диканьки», «Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Нікіфоровичем», «Вій», «Ревізор», «Мертві душі»). Добре, коли в школі є можливість проведення відеогодини «Герої Гоголя на екрані», під час якої можна розповісти дітям про історію екранізацій гоголівських повістей, продемонструвавши  уривки з кінофільмів. Аналогічними  заходами можуть бути також години мистецтва «Чи знаєте ви українську ніч?: Гоголь і живопис», «Гортаючи сторінки опер: Гоголь і музика», «Театр Миколи Гоголя».

Вважаємо, що цікавим заходом може бути проведення серед учнів 5-6 класів бібліографічного огляду літератури «Герої книг читають Гоголя», на якій будуть представлені твори: Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять», Остапа Вишні «Все життя з Гоголем», Владислава Крапівіна «Бронзовый мальчик», «Клад на Смоленской улице», «Золотое колечко на границе тьмы», Всеволода Нестайка «Незнайомець з тринадцятої квартири», Івана Василенко «Артемко», Анатолія Алексіна «Сашко і Шурко». Певно, дітям буде цікаво дізнатися, як сприймали Гоголя їх ровесники: малий Павлуша Губенко (майбутній Остап Вишня) прагнув швидше навчитися читати, щоб прочитати повість свого великого земляка про Сорочинський ярмарок, хлопчака Славка та його товаришів з післявоєнної Тюмені надихнула «Ніч перед Різдвом» на те, щоб піти колядувати...з революційними піснями (В. Крапівін. «Золотое колечко на границе тьмы»), вже згадувані Ява і Павлуша   захопили виставою «Ревізору» все село, аж до стареньких бабусів і діда Салимона: «Молодець автор! Знає життя!». Звісно, проведення такого заходу може дати подвійний ефект: не лише наблизити дітей до Гоголя, але й популяризувати, на жаль, у більшості незаслужено призабуті твори дитячої літератури.

До 200-річчя Гоголя радимо оформити виставку «О Гоголь!.. Наш безсмертний Гоголь!..» На ній можна широко представити не лише творчу спадщину Миколи Гоголя, але й літературу про нього. При підбору книг до виставки добре було б представити видання Гоголя в ілюстраціях різних художників, а цитатами до розділів можуть були висловлювання самого письменника, або слова про нього сучасників і нащадків (Олександра Пушкіна, Тараса Шевченка, Василя Розанова, Федора Достоєвського).

Відкриттю учнями 8-9 класів складного духовного світу митця сприятиме проведення літературно-музичного вечора «Таїна Миколи Гоголя». Під час його проведення пропонуємо використати цікаві факти з біографії Гоголя, його листи, а також інсценізації уривків гоголівських творів. Вважаємо, що проведення такого заходу викличе в учнів інтерес до біографії і творчої спадщини великого письменника.

Гоголь і Україна — тема практично невичерпна. Щоб ознайомити читачів з деякими її гранями варто згадати таку призабуту форму роботи, як читацька конференція. Для проведення читацької конференції «Україна в житті і творчості Миколи Гоголя» серед читачів-учнів 8-9 класів пропонуємо наступні питання:

• Родинне гніздо Миколи Гоголя: Гоголь і Полтавщина.
• Українські звичаї і обряди у «Вечорах на хуторі проблизу Диканьки».
• Українська міфологія у творчості Миколи Гоголя.
• Минуле України: історія і епос («Тарас Бульба» Миколи Гоголя).
• Вшанування пам’яті Гоголя в Україні.

Вважаємо, що цікавість та захоплення школярів викличе і проведення в  літературній вітальні «Гоголівських вечорниць», де учні можуть уявити себе в ролі того чи іншого героя Гоголя, позмагатися у знанні його творів, взяти участь у численних конкурсах. Такий захід можна вважати як літературним, так і народознавчим, оскільки за допомогою творів Гоголя діти водночас знайомляться із звичаями та традиціями нашого народу, які майстерно і з великою любов’ю описав наш великий співвітчизник. Певно, вікову категорію для такого заходу уточнювати непотрібно, адже в ньому можуть брати участь і учні і вчителі.

Якби Гоголь творив у наш час, то, напевно, його фантастично-романтичні твори («Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Вій») здобули б  заслужену популярність серед любителів фентезі. Гоголя по праву можна вважати одним із родоначальників української фантастичної літератури. Для  учнів-підлітків пропонуємо «видати» усний журнал «Вій: Гоголь і українська фантастика», на сторінках якого добре було б згадати героїв як Гоголя, так і інших його наступників (зокрема Василя Королева-Старого), які у своїй творчості неодноразово зверталися до української народної демонології. При підготовці усного журналу  можна використати народні перекази і легенди, загадкові містичні факти з життя тощо.

Для того, щоб учні глибше ознайомилися з життєвим і творчим шляхом Миколи Гоголя, а також з відображенням його творів у мистецтві, рекомендуємо провести інтелектуальну гру «Розумники й розумниці» для читачів-учнів 8-9 класів. У ній можуть  брати участь 3 команди (трійки) по 3 гравця, яким  надається на вибір три різні доріжки (порядок вибору визначається за підсумками усного міні-виступу, не підготовку якого дається 15 хвилин). Зелена складається із чотирьох етапів, і на ній двічі можна давати неправильну відповідь, жовта —  із трьох, але неправильних відповідей може бути не більше одного, червона —  із двох, але помилятися не можна Той гравець, який допустив  помилку, має право зіграти бліц, відповістивши на 2 запитання ва-банк, але в цьому випадку виходить з гри до кінця етапу до підведення підсумків.У грі також беруть участь глядачі. За правильну відповідь на питання, на який не може відповісти гравець, глядачеві вручається по ордену. По закінченні серії вважається кількість орденів у глядачів. У наступний  тур виходять ті, хто має найбільшу кількість орденів.Судить гру й оцінює відповіді  журі із трьох суддів.У фіналі беруть участь 9 гравців. За підсумками фіналу підраховується загальна кількість орденів.

Як вже було сказано, твори Гоголя — читання не лише захоплююче, але й вдумливе. Увагу учнів 8-9 класів пропонуємо звернути на повість «Тарас Бульба», яка знайома всім ще зі шкільних років. Але не всім відомий той факт, що цей твір Гоголь переробляв двічі. Лише порівнявши дві редакції повісті (1835 і 1842 років), можна помітити еволюцію його творчості. Якщо в першій з них Гоголя цікавили насамперед питання історії, то в другій він виступив як тонкий аналітик і психолог. Переробивши повість, він значно ускладнив характери головних героїв (Тараса Бульби і Андрія), психологічно обумовив їх вчинки.

Давно вже склався певний стереотип сприйняття «Тараса Бульби». В читацькій уяві багатьох поколінь гоголівський Тарас лишився таким собі непорушним монументом, уособленням героїзму і патріотизму, тоді як його молодший син Андрій — символом зради. Як можуть сприймати цей твір сучасні підлітки? Щоб пробудити думку учнів, вміння її висловлювати і обгрунтовувати, радимо провести дискусію «Тарас Бульба: за і проти». Оскільки зміст повісті добре відомий школярам, то їхню увагу варто звернути саме на її неоднозначність і глибину, намагатися пробудити у дітей думку, здатність до порівняння,  співпереживання і співчуття. Під час проведеня дискусії варто звернути увагу учнів на ключові моменти повісті (стосунки в родині Тараса Бульби, звичаї Запорізької Січі в повісті,  облога Дубна, зрада і смерть Андрія, загибель Остапа і Тараса Бульби), а також розглянути її в контексті інших творів Гоголя (насамперед це стосується «Страшної помсти» та інших повістей з циклу «Миргород»).

В ході дискусій не треба намагатися привести всі думки учнів до одного спільного знаменника — важливо, щоб діти вміли мислити і відстоювати свою думку. Для цього слід з повагою ставитися до кожного учасника дискусії і надавати можливість висловлюватися кожному.

За думкою відомого російського письменника Віктора Астаф’єва, щоб зрозуміти Гоголя, «потрібно або народитися Гоголем, або, удосконалюючись духовно, долаючи в собі читацькі стереотипи...навчитися читати і мислити заново». Пізнавати його таємниці — означає не лише розкриття секретів творчості митця. Гоголь прийшов у цей світ для того, щоб ми зрозуміли себе.

Відкриттю учнями складного духовного світу митця сприятиме проведення вже згаданих  літературних заходів.

Розробки деяких з них подаемо нижче.

 

 

 

 

 

 

Питання до літературного конкурсу «Кращий знавець творчості М. Гоголя»

(переможець повинен дати найбільше відповідей на питання):

 

  1. За сімома ключовими словами (вареники, місяць, Солоха, Петербург, черевички, коваль, голова) визначте назву популярного твору Гоголя.

                                   (“Ніч перед Різдвом”)

2. В якій з повістей Гоголя згадано Карпати?

                              (“Страшна помста”)

3. В листі до матері в лютому 1827 року Гоголь писав: “… признали единогласно, что из провинциальных театров ни один не годится против нашего. Декорации были отличные, освещение великолепное, посетителей много и все приезжие, и все с отличным вкусом”. Про який театр мова?        (Про аматорський         театр Ніжинського ліцею, де юний Гоголь спробував себе в ролях актора,  декоратора і режисера)

4. “Моя жизнь, моё высшее наслаждение умерло с ним. Когда я творил, я видел перед собой только его. Всё, что у меня есть хорошего, всем этим я обязан ему. И теперешний труд мой есть его создание. Он взял с меня клятву, чтобы я писал… Я тешил себя мыслью, как будет он доволен… Теперь этой награды нет впереди! Что теперь жизнь моя!” Кому присвячені ці рядки  в листі Гоголя до Плетньова?

                   (О.С. Пушкіну.Це перша реакція Гоголя на звістку про загибель Пушкіна)

5. Кому з визначних поетів-сучасників Гоголя належать ці рядки з вірша-присвяти письменнику:

Всі оглухли – похилились

В кайданах… байдуже…

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.                                                                     (Т.Г. Шевченку)

6. “Ні, я неспроможна нічим подякувати тобі, великодушний лицарю, один Бог може віддячити тобі”…

За який дорогий подарунок дякує панночка Андрієві у повісті “Тарас Бульба”?

            (Андрій через підземний хід таємно приніс в обложене запорожцями місто мішок хліба)

7. “На ярмарку трапилася дивна пригода: скрізь пішла чутка, що десь між крамом з’явилася червона свитка”.

Герої якої з повістей Гоголя панічно бояться червоної свитки?                                                                                                                (Повісті “Сорочинський ярмарок”)

8. Один з найзнаменитіших творів Гоголя починається так: “У ворота гостиниці губернського міста NN в’їхала досить гарна ресорна невелика бричка, якою їздять холостяки: відставні полковники, штабс-капітани, поміщики, що мають біля сотні селянських душ, словом, усі ті, кого звуть панами середньої руки. В бричці сидів пан не красень, але й не поганий з себе, ні занадто товстий, ні занадто тонкий”…

Назвіть прізвище головного героя та назву твору.                                              (Чичиков, “Мертві душі”)

9. “Акакій Акакійович почув тільки, як зняли з нього шинель, дали йому штовхана коліном, і він упав навзнак на сніг і нічого вже більше не почував. Через кілька хвилин він опам’ятався і звівся на ноги, та вже нікого не було. Він почував, що в полі холодно і шинелі нема, почав кричати, та голос, здавалося, й не думав долітати до країв майдану”.

Звідки повертався додому герой, з яким сталася ця прикра пригода? Яка назва цього славнозвісного твору? Яку нову для тодішньої російської літератури тему, за висновками критики, започаткував Гоголь цим твором?

(Акакій Акакієвич, головний герой повісті “Шинель”, повертався з вечірки, яку  влаштовував помічник – столоначальника Повістю “Шинель” започаткував тему “маленької людини”)

10. Хто з героїв Гоголя так любив дині, що навіть зберігав насіння з’їдених динь з написами на пакетиках: “Ця диня з’їдена такого-то числа”. Якщо при цьому був який-небудь гість, той записував: “брав участь такий-то”?

(Іван Іванович з “Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем”)

11. Назвіть прізвища героїв творів Гоголя, які стали своєрідними стислими психологічними характеристиками певних психотипів?

(Манілов, Плюшкін, Собакевич, Ноздрьов, Хлестаков)

12. Кому з відомих письменників належить книга “Гоголь в жизни: Систематический свод подлинных свидетельств современников”?

(Автор книги Вікентій Вересаєв (1897-1945), відомий письменник, перекладач, літературознавець, критик).

13. Який з творів М. Гоголя починається словами: «Марта 25 числа случилось в Петербурге необыкновенно странное происшествие...»                               («Нос»)

14. Хто  з  гоголівських  героїв  сказав:   «У  меня  легкость необыкновенная в мыслях...»?

(Хлестаков «Ревізор»)

15. Назвіть «позитивного героя» комедії «Ревізор». як вважав сам М.Гоголь 
    (позитивним героєм комедії М. Гоголь вважав сміх)

16. Який український письменник подав скаргу на М. Гоголя за вкрадений сюжет комедії "Ревізор"?  

(Квітка-Основ'яненко)

17. Яку оперу на гоголевський сюжет написав  М.  Мусоргський?              ("Сорочинський ярмарок")

18. Яку має назву стаття М. Гоголя присвячена трьом видам мистецтва?

("Скульптура, живопис і музика")

19. Як М. Гоголь назвав свою записну книжку під час навчання в гімназії?

(«Книга всякой всячины или сподручная энциклопедия»)

20. На думку видатного російського критика, "Гоголь владеет талантом необыкновенным, сильным и высоким. По крайней мере, в настоящее время он является главою литературы..." Назвіть його прізвище?                                             (Вис. Белинський)

21. Назвіть українського письменника - першого біографа М. Гоголя?                         (П. Куліш)

22. Назвіть крилаті вислови із творів М. Гоголя.                     ("Я тебя породил, я тебя и убью")…

23. Яка картина нагадує нам сюжет повісті "Тарас Бульба"                         (І.Репін "Запорожці")

24. В яких містах України і світу встановлені памятники М. Гоголю?

(Київ, Полтава, Миргород. Ніжин, Великі Сорочинці, Гоголеве, Диканька, Шишаки, Харків, Рим, Москва, Дніпропетровськ, Одеса)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам’ятник М.Гоголю у Дніпропетровську

 

ВІКТОРИНА

  "Микола Гоголь і Україна".

 

1.     Яким щорічним дійством увіковічують земляки М.Гоголя пам'ять про відомого письменника?

(Сорочинський ярмарок).

2.     Назвіть місце, про яке Гоголь писав "Ось те гніздо, звідки вилітають всі ті горді і міцні, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну"                                                                (Січ).
3.     В якому творі М.Гоголь описав чарівну українську ніч?

("Травнева ніч, або Утоплена").

4.     Дякуючи чому Вакула переміг чорта?

(Хрест).

5.     На якому музичному інструменті грав Левко, герой повісті "Ніч перед Різдвом"?

 (Бандура).

6.     Яке військове звання мав Тарас Бульба, герой однойменної повісті .Гоголя?

(Полковник).

7.     Хто є автором цих поетичних рядків, присвячених М.Гоголю: "Ти смієшся, а я плачу, Великий мій друже"?                                (Т.Шевченко).
8.     Назвіть три українських річки, які згадуються у повісті "Тарас Бульба"?

( Дніпро, Дністер, Татарка).

9.     Щорічно в Україні влаштовують музичний фестиваль, пов'язаний з ім'ям Гоголя. Де він відбувається? Яку має назву?

 (Рок-фестиваль "Тарас Бульба", м. Дубно).

 

10. Хто є автором опери "Тарас Бульба"?

(М. Лисенко).

11. В якій із повістей М.Гоголя згадано українські Карпати?

("Страшна помста").

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            Поетичний вінок Миколі Гоголю

               

                 ДО ГОГОЛЯ

 

Все Гоголя про Гоголя питаю —

Який він був? І в чому таїна,

Що сам собі усе про нього втаюю,

Вночі він ближче, гірше — завидна.

 

Всі таємниці вдень скресають льодом

Стаєш нікчемним, згірш усіх нікчем.

Люблю його останнім перельотом

І небо замикаю тим ключем.

 

Душа летить із вирію за Гоголем,

В гніздо пречистих і скорботних рук.

Душа моя відчайно незагоєна,

Їй дише вслід морозом Басаврюк.

 

А в небі тихо. І немає стелі.

І  тільки видно, як віддалеки

Він хмарою химерної шинелі

Нам зігріває різдвяні зірки.

 

І тільки тужно, бо не доступитись,

І тільки журно, бо нема й нема

До неба встати. З неба зір напитись.

Душа живе ще, хоч  і смерть німа.                                                                                                                                                                 Іван Драч

                     

               ГОГОЛЮ

 

За думою дума роєм вилітає;

Одна давить серце, друга роздирає,

А третя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Всі оглухли — похилились

Престолові-отечеству

Та німоті плата.

Нехай, брате. А ми будем

Сміяться та плакать.

В кайданах... байдуже...

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

А що вродить, з того плачу?

Болиголова, брате...

Не заревуть в Україні

Вольнії гармати.

Не заріже батько сина,

Своєї дитини.

За честь, славу, за братерство,

За волю України.

Не заріже: викохає

Та й продасть в різницю

Москалеві. Цебто, бачиш,

Лепта удовиці.                          

                                         Тарас Шевченко

 

 

НИКОЛАЙ ВАСИЛЬИЧ ГОГОЛЬ

 

Николай Васильич Гоголь,

вечная шинель — внакид,

озирая нашу оголь,

во дворе своем сидит.

Николай Васильич Гоголь...

Кто сумеет разгадать

наподобие ожога               

на челе его печать?

Сам с собой затеяв враки,

сунул он камину в пасть,

словно преданной собаке —

«Мертвых душ» вторую часть!

Но трубою дымохода,

рукописный вздыбив дым,

сатанинским хороводом

сам герой, и вслед за ним —

все другие. Вот так дело!

Как такое может быть,

если рукопись сгорела,

а герой остался жить? (...)

Николай Васильич Гоголь,

сколько так еще сидеть,

не в ладах с собой и с богом,

в чисту улицу глядеть.

И как в цирке на манеже,

в номерах своих не нов,

все марьяжит да манежит

хлюст, ханыга — Хлестаков!

Несгораемы, хоть тресни,

в этом веке, как и в том...

Видно, встать придется с кресла,

написать сожженный том.

                     Петр Вегин

 

Путешествие к Гоголю

 

Как утешительно-тиха

и как улыбчиво-лукава

в лугов зеленые меха

лицом склоненная Полтава.

Как одеяния чисты,

как ясен свет, как звон негулок,

и все для медленных прогулок,

а не для бешеной езды.

Здесь Божья слава сердцу зрима.

Я с ветром вею, с Ворсклой льюсь.

Отсюда Гоголь видел Русь,

а уж потом смотрел из Рима.

Не впрок пойдет ему отъезд

из вольнопесенных раздолий:

сперва — венец и капитолий,

а там — безумие и крест. 

Печаль полуночной чеканки

коснется хладного чела.

Одна утеха — Вечера

на хуторе возле Диканьки.

Немилый край, недобрый час,               

на людях рожи нелюдские.

И Пушкин молвит, омрачась:

— О Боже, как грустна Россия!...

А вдали от Полтавы, весельем забыт,

где ночные деревья угрюмы и шатки,

бедный-бедный

Андреевский Гоголь сидит

на собачьей площадке.

Я за душу его всей душой помолюсь

под прохладной листвой тополей и  шелковиц,

но зовет его вечно Великая Русь

от родимых околиц.

И зачем он на вечные веки ушел

за жестокой звездой окаянной дорогой

из веселых и тихих черешневых сел

с Украины далекой?

В Гефсиманскую ночь не моли, не проси:

«Да минует меня эта жгучая чара!», —

никакие края не дарили Руси

драгоценнее дара.

Кони ждут. Колокольчик дрожит под дугой.

Разбегаются люди — смешные козявки.

Сам Сервантес Вас за руку взял, а другой

Вы касаетесь Кафки.

Вам Италию видно. И Волга видна.

И гремит наша тройка по утренней рани.

Кони жаркие ржут. Плачет мать. И струна

зазвенела в тумане.

Он ни слова в ответ, ни жилец, ни мертвец.

Только тень наклонилась, горька и горбата,

словно с милой Диканьки повеял чабрец

и дошло до Арбата…

За овитое  терньями сердце волхва,

за тоску, от которой вас Боже избави,

до полынной земли, Петербург и Москва,

поклонитесь Полтаве.

                                 Б. Чичибабин

Пам’ятник М. Гоголю на Никитському бульварі

 

 

 

 

 

Сценарій літературного вечора

“Микола Гоголь – славний син України”

 

Відповідно оформлено зал, організована книжково-ілюстративна виставка.

Бажано використання технічних засобів (мультимедійних проектор, DVD-програвач, відеомагнітофон, музичний центр тощо).

В сценарій вечора можна ввести уривки-інсценізації з творів Гоголя, українські народні пісні, художнє читання за вибором організаторів вечора, а також уривки з кінофільмів за творами М. Гоголя

І ведучий: Ще за життя Гоголя розпочались суперечки – російській чи українській літературі належить його творчість. Час, що минув, розпорядився так, що письменник одержав світове визнання як представник російської літератури, але найбільш “сонячна” частина його творчості, твори, що виросли на ґрунті народної культури та історії України, мали великий вплив на становлення його творчої манери, образної системи, стилю майже всіх його творів.

ІІ ведучий: Недарма в одному з листів Гоголь писав: “Лише на дорогах України душа моя пробуджувалась”, а його земляк, видатний український письменник, Олесь Гончар через століття підтвердив: “Гоголь створив духовний образ України”.

І ведучий: Усе життя Гоголя можна назвати дорогою. Як свідчать спогади сучасників, лише в дорозі він захоплювався, відчував натхнення й приплив нових сил. Дороги вели Гоголя до Москви і Петербурга, Рима і Парижа, Гамбурга та Єрусалима. Однак усі шляхи починалися з його рідного дому, з України, сюди завжди повертався думкою і душею.

ІІ ведучий: Навіть прихід у світ майбутнього письменника пов’язаний із дорогою. Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня 1809 року в селі Великі Сорочинці на Полтавщині, куди приїхала його мати до лікаря Трохимовського. Дитячі роки Гоголя пройшли неподалік – у Василівці, родовому маєтку батька. Садиба була названа по імені батька Гоголя – Василя Опанасовича. Нині це село має назву Гоголеве, дім стоїть на тому місці, відбудований за малюнками та кресленнями письменника. Тут тепер музей-заповідник Миколи Васильовича Гоголя.

І ведучий: До речі, Гоголь залишив не тільки малюнок рідного дому, він розробляв візерунки для вишиття сестер, і сам любив вишивати, сам розробив ескізи для вітражів у рідному домі. Взагалі, в особі Гоголя ніби зібрались разом численні обдарування його родичів – батька, що понад усе любив театр і навіть написав кілька п’єс, бабусі, що талановито малювала, матері, що захоплювалась народною піснею.

ІІ ведучий: Із Василівки шлях привів Гоголя до Полтави, де він почав навчатись у повітовому училищі разом з братом Іваном. Однак несподівана смерть брата так вплинула на хлопчика, що він не зміг продовжити навчання, і батьки забрали його з училища.

І ведучий: Із Полтави дорога вела до Ніжина, де Гоголь почав навчатись у гімназії, більше відомій під назвою Ніжинський ліцей. Ці роки були визначальними у житті Гоголя. Саме в Ніжині він почав писати, брав активну участь у діяльності гімназичного театру.

.ІІ ведучий: Після завершення навчання в гімназії юнак вирушає до Петербурга. Він мріяв поступити актором чи режисером в імператорський театр, знайти гарну квартиру, затоваришувати з відомими людьми того часу.

Але “туманний” Петербург не виправдав його надій – в театр Гоголя не взяли, знайомства не зав’язувались, квартира була похмурою і холодною. Для роботи знайшлося лише місце дрібного чиновника.

І ведучий: Але й тут йому прийшла на допомогу батьківщина. Бажання писати було непереборним і, шукаючи теми для своїх оповідань, він згадує дитинство, український фольклор, та ще й просить матір і сестер надсилати йому у листах народні оповіді про минувшину, пісні, інші матеріали.

ІІ ведучий: Результат не забарився. 1830 року вийшли у світ “Вечори на хуторі біля Диканьки”, які одразу  принесли славу Гоголю. Він увійшов  у коло відомих літераторів, познайомився з Пушкіним, Жуковським.

І ведучий: Поїздка на Україну, у рідну Василівку, до Києва додає Гоголю свіжих сил. Мрія залишитися в Києві на викладацькій роботі не збулася, але зате у 1835 році виходить нова книга – “Миргород”, де крім усього вміщено і знамениту повість “Тарас Бульба” – твір, у якому письменник виклав не лише ставлення до минулого, але й своє розуміння батьківщини, волі, людської гідності, сенсу буття.

ІІ ведучий: Щоправда, ні тодішня літературна критика, ні читачі з числа освіченої верхівки суспільства не були одностайними у сприйнятті “малоросійської” тематики Гоголя. Декого, як до, прикладу, Бєлінського, турбувала відсутність Росії у творчості Гоголя.

І ведучий: Росія у творчості Гоголя незабаром з’явилась – у його петербурзьких повістях, п’єсі “Ревізор”, першому томі “Мертвих душ”. І цензура, і частина читачів звинувачувала Гоголя у відсутності позитивних героїв, у незнанні реальної Росії, і навіть у виступі проти безсмертя душі. Завдяки клопотанню друзів цензура все-таки дозволила друкувати “Мертві душі”, але під назвою “Похождения Чичикова, или Мёртвые души”, вимагаючи від автора виправити майже чотири десятки “сумнівних” місць.

ІІ ведучий: Дороги ще раз повели Гоголя за кордон, в Італію. Але й там йому не було спокою. Він не міг жити без рідної землі, без співвітчизників. Особливо гучний критичний резонанс викликали його “Вибрані місця з переписки з друзями” (1847 року). Головна думка цього твору – про те, що вдосконалення суспільства неможливе без духовності, без самовдосконалення кожного, була сприйнята більшістю, як занепадницька, не прогресивна.

І ведучий: Починається найдраматичніша сторінка життя письменника. Він готується до смерті, навіть пише заповіт. Та доля подарувала йому ще кілька років життя. У 1851 році він востаннє навідав рідну Василівку.

12 лютого 1852 року спалив другий том “Мертвих душ” і вже нічого не чекав від життя, крім смерті. 21 лютого 1852 року він відійшов у вічність.

ІІ ведучий: Дослідники ще й досі сперечаються, від чого помер письменник. Обставини його смерті, як і життя, обросли легендами, загадками, гіпотезами, таємницями.

І досі ніякі архіви, спогади сучасників, здогади літературознавців не знайшли відповідей на цілу низку питань, що стосуються життя і творчості цієї незвичайної людини.

І ведучий: Зате його слово і сьогодні знаходить шлях до сердець мільйонів читачів і будить в них високі почуття. І, напевно, радіє на небесах його душа, відчуваючи, що слово його не втратило живої сили, і на його рідній землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У ніч перед Різдвом із героями М.В. Гоголя

Адаптовано матеріали: Позакласний час. – № 23-24.– 2006

 

Парад героїв повiстi-казки: члени творчої групи «акторiв» представляють кожен свого персонажа, зачитуючи цитати-характеристики. Iншi глядачі впiзнають героя.

1. «…Їй не було ще й сiмнадцяти, коли парубки хором проголосили, що кращої дiвчини i не було ще нiколи i вже бiльше не буде у селi. Вона мала свiже, живе в дитячiй юностi лице iз сяючими чорними очима i невимовно приємною посмiшкою, здатною запалити душу...».                             (Оксана)

2. «... Вузенька, безперервно вертлява мордочка закiнчувалась, як i в наших свиней, кругленьким п’ятачком; ноги були тонкi... У нього висiв хвiст, такий гострий і довгий, як мундирнi фалди; лише хiба що по козлячiй бородi пiд мордою, по невеликих рiжках, якi стирчали на головi, та ще що був не бiльшим вiд сажотруса, можна здогадатися, що вiн не нiмець, не губернський чиновник, а просто...».                                                                                  (Чорт)

3. «Силач i парубок хоч куди, який чортовi був гидкіший, нiж проповiдi отця Кiндрата. У вiльний вiд справ час вiн малював i вважався кращим живописцем у всiй окрузi...»                                                      (Вакула)

4. «Вона мала від народження не бiльше сорока лiт. Була нi гарна, нi погана iз себе. Але ж умiла зваблювати найбільш поважних козакiв. Вона кланялася всiм, а кожен думав, що йому одному».                     

                                                                                           (Солоха)

5. «... Коваль побачив перед собою невисоку на зрiст жiнку, дещо навiть повну, напудрену, з голубими очима, яка велично посміхалася i, здавалося, вміла підкоряти собi все».                                                             (Цариця)

6. «Не дивлячись на невисокий зрiст, ширину вiн мав вагому. До того ж його шаровари були настiльки широкi, що, який би великий не робив вiн крок, нiг не бачили, i здавалося – винна бочка рухалася вулицею. Можливо, саме це дало привiд прозивати його Пузатим».                                       (Пацюк)

Iнсценiзацiя твору.

 (В iнсценiзації беруть участь дiйовi особи: Вакула, Оксана, Чорт, Солоха, Пацюк, 1-й запорожець, 2-й запорожець, Цариця, Одарка, Оповiдач).

Оповiдач (читає). Останній день перед Рiздвом пройшов. Зимова нiч настала: засмiялися зорi, мiсяць поважно пiднявся на небо посвiтити добрим людям i всьому свiту. Мороз дужчав, але було так тихо, що рипiння під чоботом чулося за пiвмилi. Ще жоден гурт парубкiв не з’являвся пiд вiкнами хат, мiсяць лише зазирав у них крадькома, нiби викликаючи прибраних дiвчат вибiгти скорiше на рипучий снiг...

(Заходить Оксана iз дзеркалом в руках).

Оксана. Треба ж було людям вигадати, нiби я гарна... Неправда! Хiба чорним бровам i очам моїм рiвних немає в свiтi? Що ж тут красивого в цьому носi, i в щоках, i в губах? Нiби ж то гарнi мої чорнi коси? Ох, їх можна злякатися ввечерi: вони як довгi змії, обвили мою голову. Аж тепер бачу, що я зовсiм не гарна!.. Нi, гарна я! Ах, яка гарна! Диво!

(Тихо заходить Вакула).

Вакула. Чудна дiвка! І хвастощiв у неї мало! Годину стоїть перед дзеркалом i не надивиться та ще й вихваляє себе вголос.

Оксана (озирнувшись, побачила коваля). Навiщо ти прийшов сюди! Хiба так хочеться, щоб вигнала за дверi лопатою?

Вакула. Не сердься на мене. Дозволь хоч поговорити, хоч подивитися на тебе!

Оксана. Хто ж тобi забороняє? Говори i дивись.

(Сiдає на лавку).

Вакула. Дозволь i мені сісти біля тебе.

Оксана (відштовхує його). Іди геть! Ти пахнеш димом. Гадаю, вже й мене забруднив.

(Вiдходить вiд нього i знову прибирається перед дзеркалом).

Вакула. Що менi до матерi? Ти у мене i мати, i батько, і все, що є дороге в свiтi.

Оксана. Бачиш, який ти! Чомусь і дівчата не йдугь. Менi так нудно!

Вакула. То тобi весело з ними?

Оксана. Та вже ж веселiше, нiж с тобою. О! Хтось постукав. Мабуть, дiвчата.

(Виходить).

Вакула. Чого я ще чекаю? Вона збиткується з мене. Я їй так само дорогий, як iржава пiдкова.

(Заходять Оксана й Одарка).

Оксана. Одарко! Та в тебе новi черевички. Ах, якi гарнi! І з золотом! Добре тобi, Одарко, у тебе є така людина, котра все тобi купує, а менi нiхто не дiстане такi черевички.

Вакула. Не сумуй, моя мила Оксано! Я тобi подарую такi черевички, якi мають не усi панянки.

Оксана. Ти? Подивлюся я, де ти вiзьмеш такi черевички, котрi змогла б я надiти на свою ногу! Хiба тi, що носить сама цариця.

Одарка (смiється). Бачиш, яких захотiла!

Оксана. Так-так! Будь свiдком: якщо коваль Вакула принесе такi ж черевички, якi носить цариця, обiцяю вийти за нього замiж!

Вакула. Прощавай, Оксано! Дури, кого забажаєш, а мене вже не побачиш на цьому свiтi!

Одарка. Куди, Вакуло?!!

Вакула. Прощавайте! Коли ласка Бога, побачимося на тому свiтi, а на цьому вже не розважатися нам разом. Не згадуйте мене лихом!

(Вакула виходить, за ним – дiвчата).

Оповiдач. Через димар хати Вакули пiднялася вiдьма верхи на мiтлi. Це була його мати – Солоха. Вона летiла так високо, що здавалася темною цяткою вгорi. Раптом із протилежної сторони з’явилася iнша цятка, збiльшилась i вже була не цяткою, а просто чортом. Мороз ще дужчав, і вгорi стало так холодно, що чорт перестрибував iз одного копита на iнше і дмухав собi в кулак, сподiваючись хоч якось відігрiти змерзлi руки. Вiдьма i сама вiдчула, що холодно, хоча й була тепло вбрана; а тому спустилася в повітрі, нiби слизькою гiркою, прямiсiнько в димар.

(Солоха влітає на мітлi й наштовхуєтьься на мішки. За нею стрибає Чорт).

Солоха. Мiшки Вакула принiс. Хай сам їх i винесе.

Чорт (стрибнув до Солохи). Дозвольте ручку, панi.

Солоха. Вiзьмiть!

Чорт (цiлує руку). Ох!

Вакула. Вiдчини!

Чорт. Стукає хтось?

Вакула. Вiдчини!!!

Чорт. Це коваль! Чуєш, Солохо! Куди хочеш, ховай мене!

Солоха. Лiзь у мiшок! (Виходить).

(З’являється засмучений Вакула).

Вакула. Невже не зникне з пам’яті моєї ця негiдна Оксана? Не хочу думати про неї! (Побачив мiшки). Навiщо тут цi мiшки? Завтра ж свято. Занесу їх куди небудь. (Хоче пiдняти мiшок). Але ж якi важкi... Що я за баба: скоро буду вiд вiтру хилитися! Не дам нiкому смiятися над собою! Ще нiчого не пропало. Спробую один засiб: піду до пузатого запорожця Пацюка. Кажуть, вiн знає всiх чортiв і може зробити те, що забажає.

(Виходить iз мiшком за спиною).

Оповідач. Цей пузатий Пацюк був колись запорожцем, але чи вигнали його, чи сам утiк із Сiчi, – цього нiхто не знав.

(Пацюк сидить і їсть галушки. За його спиною з’являється Вакула з мiшком за ллечима).

Вакула (кланяється). Я до твоєї милостi прийшов, Пацюк.

(Пацюк пiдняв голову і знову почав їсти галушки).

До тебе прийшов, дай Боже тобi усякого добра. Пропадати доводиться менi, грiшному. Нiчого не допоможе менi на свiтi. Що буде, те буде. Доводиться просити допомогу в самого чорта. (Пацюк підняв голову i знову почав їсти галушки). Що ж, Пацюк, як мені бути?

Пацюк. Коли потрiбен чорт, то i прямуй до чорта.

(Продовжує їсти).

Вакула (кланяється).Для того я й прийшов сюди: окрiм тебе, гадаю, ніхто не знає до нього дорогу. (Пацюк мовчить і доїдає галушки). Зроби ласку, чоловiче добрий, не відмов. Розкажи хоч як потрапити на цю дорогу.

Пацюк. Тому не треба далеко ходити, в кого чорт за плечима стоїть.

(Виходить).

Вакула. Що? (Опускає мiшок, з якого вивiльняється Чорт). Про що це вiн каже? (Задумується).

Чорт (обнiмає Вакулу). Це я, твiй друг, усе зроблю для товарища! (У лiве вухо). Грошей дам скiльки захочеш. (У праве вухо). Оксана буде сьогодні вже твоя.

Вакула За таку цiну я на все готовий!

Чорт (смiється). Ну, Вакуло, ти знаєш, що без контрактiв нiчого не роблять.

Вакула. Згоден! У вас, я чув, розписуються кров’ю. Стривай же, я дiстану з кишенi цвях. (Хапає Чорта за хвіст).

Чорт (смiється). Який вигадник! Ну, досить, Вакуло, пожартував і досить.

Вакула. Стривай-но, голубе! Будеш у мене знати, як пiдбивати на грiхи добрих людей.

(Сiдає на спину Чорта).

Чорт (жалiбно). Змилуйся, Вакуло, все, що тобi потрiбно, все зроблю, вiдпусти лишень душу на покаяння!

Вакула. А, ось яким голосом заспiвав! Тепер я знаю, що робити. Вези мене в цю ж мить на собi! Чуєш? Та лети, як птаха!

Чорт. Куди?

Вакула. В Петербург, прямо до царицi! (Зникають).

Оповiдач. І коваль мало не зомлiв вiд страху, вiдчуваючи, що пiднiмається в повiтря. Спочатку пiднявся вiн від землi так високо, що нiчого не мiг угледiти внизу, i пролетiв, як муха, пiд самiсiньким мiсяцем, ледве не зачепивши його шапкою. Трохи згодом Вакула вже освоївся i навiть почав посмiюватися над Чортом. Усе було свiтло вгорi. Повiтря в легкому срiблястому туманi здавалося прозорим. І раптом засяяв перед ним Петербург, увесь в вогнях...

(З’являються Вакула i Чорт).

Чорт. Чи прямо їхати до царицi?

Вакула. Нi, страшно. Тут десь, не знаю, зупинилися запорожцi, котрi проїжджали восени через Диканьку. Вони їхали з Сiчi з паперами до царицi; добре було б порадитися з ними. Ей, сатано! Залiзай у мою кишеню й веди до запорожцiв.

(Заходять два запорожцi).

Вакула (кланяється до землi). Здоровi були, панове. Бог вам у помiч, ось де побачились!

1-й запорожець. Що там за чоловiк?

Вакула. А ви не впiзнали? Це я, Вакула, коваль. Коли проїздили восени через Диканьку, то гостювали в мене, дай Боже вам усякого здоров’я й довголiття, майже два днi. Я нову шину тодi поставив на переднє колесо вашого воза.

2-й запорожець. А! Той коваль, що малює гарно!

1-й запорожець. Здоров був, земляче, потiм поговоримо з тобою бiльше.

2-й запорожець. А тепер ми йдемо до царицi.

Вакула. До царицi?!! А будьте ласкавi, панове, вiзьмiть і мене з собою.

1-й запорожець. Тебе? Що ж ти там будеш робити? Нi, не можна.

2-й запорожець. Ми, брате, будемо з царицею говорити про своє.

Вакула. Вiзьмiть! (Нахиляється до своєї кишені). Чорте, проси! (Ударив по кишенi, Чорт запищав).

2-й запорожець. Вiзьмемо його з собою?

1-й запорожець. Та вже хай іде! (Виходять).

Оповiдач. Дивно знову було Вакулi, коли величезна карета помчала його вулицями мiста. Позаду лишалися багатоповерховi будинки, а дорога, здавалося, сама котилася пiд ноги коням. Карета зупинилася перед палацом. Запорожцi увiйшли в чудовi сiни й почали пiднiматися добре освiтленими сходами. Несмiливо йшов за ними коваль, боячись на кожному кроцi посковзнутися на паркетi. Пройшли три зали. Раптом запорожцi впали долiлиць i закричали в один голос. Коваль, не вгледiвши нiчого, теж сумлiнно розпростався на пiдлозi.

(Запорожцi, Вакула i цариця перед ними).

Запорожцi й Вакула. Змилуйся, мамо! Змилуйся!

Цариця. Встаньте!

Запорожцi й Вакула. Не встанемо, мамо! Не встанемо! Умремо, а не встанемо!

Цариця. Встаньте! Я велю!

(Запорожцi i Вакула піднiмаютъся).

Цариця. Свiтлiший обiцяв познайомити мене з моїм народом, якого я ще не бачила. Чого ж ви хочете?

Вакула (до себе). Саме час! Цариця питає, чого хочете! (їй). Ваша величносте, із чого, не гнiвайтеся, зроблено черевички, що на ногах ваших? Думаю нi один швець нi в якiй державi свiту не зумiє так зробити! Боже ти мiй, а якби моя жiнка надiла такi черевички!

Цариця. Якщо тобi хочеться мати такi черевички, це не так важко зробити. (Озирнулася). Принесiть йому зараз же черевички, найдорожчi, iз золотом. (До запорожцiв). Чи добре вас тут утримують?

1-й запорожець. Та, спасибi, мамо! Провiант дають добрий.

(Подають черевики).

Цариця (до Вакули). Вiзьми собi мої черевики, чоловiче добрий.

Вакула. Спасибi, мамо! (Кланяється i вiдходить. Бiля виходу стукає себе по кишенi). Чорте! Винеси мене звiдси негайно!

Оповiдач. Мов вихор, нiсся Чорт iз Вакулою назад. Миттю опинився коваль бiля своєї хати. Тут, вхопивши хворостину, тричi ударив нею Чорта, і той стрiмголов кинутся втiкати. Пiсля цього Вакула зарився в сiно і проспав до ранку.

(Заходить стурбована Оксана).

Оксана. А що, коли вiн і насправдi пiшов і вже нiколи не повернеться в село? А що, коли зважиться на щось страшне? Чого доброго! Адже вiн так любив мене...

(З’являється Вакула).

Вакула. Поглянь, якi я тобi принiс черевички!

Оксана (радiсно). Ай!

Вакула. Ті самi, що їх носить цариця.

Оксана. Нi, нi! Менi не треба черевичкiв! Я i без них тебе люблю!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Літературна подорож за повістю

Миколи Гоголя “Тарас Бульба”

 

Адаптовано матеріали: Всесвітня література та культура. – № 10. – 2006.

 

Оформлення зали (сцени): портрет М. Гоголя, репродукції картин М. Дерегуса, Є. Кибрика, І. Рєпiна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», iлюстрацiї до твору «Історiя запорозьких козакiв» Д. Яворницького, «Карта Малоросiї пiд володінням Польським, складена iнженером Бопланом на початку ХVII ст.”, виставка творiв М. Гоголя, аудiозапис «Козацькі маршi».

Епiграфи: «Лише на дорогах України душа моя пробуджувалась».

Микола Гоголь

«Гоголь створив духовний образ України».

Олесь Гончар

«Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа... Знаю лише те, що нiяк не надав би переваги нi малоросiянину перед росiянином, ні росiянину перед малоросiянином. Обидвi природи надто щедро обдарованi Богом, i, як навмисно, кожна з них окремо мiстить у собі те, чого немав в iншiй, – явний знак того, що вони повинні поповнити одна одну».

Микола Гоголь

 Ведуча 1: Твори історичної теми в художній прозі дають нам можливiсть поринути у минулi часи.

І сьогодні, після знайомства із відомою повістю Миколи Васильовича Гоголя “Тарас Бульба”, ми вирушаємо в козацький похід разом iз славними героями-козакам і станемо свідками тих далеких подій, що склали iсторiю нашої славної України. А поведе нас сам автор – видатний талант двох літератур, великий син українського i російського народів.

Усе життя Гоголя можна назвати дорогою. Лише в дорозі він заспокоювався, відчував натхнення, приплив нових сил. Дороги вели Гоголя до Москви i Петербурга, Рима i Парижа, Гамбурга i Єрусалима. Однак усі шляхи письменника починалися з його рідного дому, з його України. Звідси він вирушав у свої мандри, сюди завжди повертався думкою i душею.

Ведуча 2: Лише на дорогах України душа моя пробуджувалась. (Микола Гоголь)

Так, без України не було б Гоголя, не було б його “Вечорів на хуторі біля Диканьки”, повiстi “Тарас Бульба” i збiрки “Миргород”, не було б “Мертвих душ” та інших творів. Гоголь i Україна — це єдине ціле, духовне, культурне, неповторне i невмируще...

Ведуча 1: Гоголь створив духовний образ України. (Олесь Гончар)

Однак дослідники й досі сперечаються, який же письменник Гоголь – російський чи український? У його творчості багато українських мотивів, але писав він російською. Напевно, роз'яснення слід шукати в самого митця...

Ведуча 2: Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа... Знаю лише те, що ніяк не надав би переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них окремо містить у собі те, чого немає в іншій, – явний знак того, що вони повинні поповнити одна одну. (Микола Гоголь)

Ведуча 1: Дійсно, письменник всотав досягнення двох культур, він сам став прикладом чудового поповнення, взаємозбагачення українського і російського. Однак, він ніколи не забував про своє коріння, про рідну землю.

Яскравими доказами цього були сотні листів, які він посилав матері і сестрам у Василівку, його замальовки рідного будинку, а головне – його твори, в яких відтворюється сам дух української історії, українського народу. І серед цих творів важливе місце посідає повість "Тарас Бульба" про події часів Запорозької Січі.

Ведуча 2: Переді мною прояснюються і проходять поетичними рядами часи козацтва... Чи малоросійські пісні, які в мене тепер під рукою, навіяли мені їх, чи на душу мою зійшло ясновидіння минулого, тільки я чую багато такого, що нині рідко трапляється. (Микола Гоголь)

Ведуча 1: Видатний прозаїк, у душі Микола Васильович Гоголь завжди залишався ліриком. Тому перше слово про нього повинно бути віршованим.

 

 

                 До Гоголя

Все Гоголя про Гоголя питаю –

Який він був? І в чому таїна,

Що сам собі усе про нього втаюю

Вночі він ближче, гірше завидна.

 

Всі таємниці вдень скресають льодом.

Стаєш нікчемним, гірш усіх нікчем,

Люблю його останнім перельотом

І небо замикаю тим ключем.

 

Душа летить із вирію за Гоголем

В гніздо пречистих і скорботних рук,

Душа моя відчайно незагоєна,

Їй дише вслід морозом Басаврюк.

 

А в небі тихо. І немає стелі.

І тільки видно, як віддалеки

Він хмарою химерною шинелі

Нам зігріває різдвяні зірки.

 

І тільки тужно, бо не доступитись,

І тільки журно, бо нема й нема.

До неба встати. З неба зір напитись.

Душа живе ще, хоч і смерть німа.

 

            І.Драч.

 

– Як ви вважаєте, чому розмову про Гоголя ми починаємо з вірша українського поета?

(М. Гоголь має українське коріння, адже народився на Полтавщині, в селі Великі Сорочинці.)

 

 

Виступи учнів -"біографів" про основні віхи біографії         М. Гоголя

 

Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня 1809 року в селі Великі Сорочинці, куди приїхала його мати до лікаря Трохимовського. Дитячі роки письменника пройшли у Василівці — родовому маєтку Гоголів. Садиба названа по імені батька Гоголя — Василя Опанасовича. Зараз це село називається Гоголеве, але дім стоїть на тому ж місці, відбудований за малюнками та кресленнями самого письменника. Тут зараз знаходиться музей-заповідник Миколи Васильовича Гоголя.

– Гоголь походив із старовинного дворянського роду. Його предки відзначалися надзвичайною обдарованістю. Наприклад, його дід Опанас Дем'янович закінчив Київську духовну академію, знав 6 мов. Бабуся Тетяна Семенівна мала здібності до малювання. До речі, й сам Гоголь гарно малював, а ще любив вишивати, розробляти візерунки для вбрання своїх сестер, для вітражів у домі батька – колезького асесора. У відставці він зайнявся сільським господарством, проте йому ніяк не вдавалося зробити свій маєток прибутковим. Батько Гоголя був дуже доброю і чуйною людиною, любив театр, літературу.

– Із Василівки шлях привів Гоголя до Полтави, де він навчався у повітовому училищі разом з братом Іваном. Однак після смерті брата він був у такому відчаї, що не міг продовжити навчатися, і батьки забрали його з училища.

Проте до Полтави відомий письменник, автор "Вечорів на хуторі біля Диканьки", буде повертатися ще не один раз.

– Із Полтави дорога вела до Ніжина, де Гоголь навчався в гімназії з 1821 року до 1828 року. Майже завжди він ходив там голодний, мерз через відсутність

теплого одягу, часто хворів, тужив за батьками, але ці роки були визначальними в житті Гоголя. Саме в Ніжині сформувався його талант – тут він почав писати.

– Після завершення гімназії Гоголь усією душею прагнув до Петербурга. Він мріяв поступити актором чи режисером в імператорський театр, знайти гарну квартиру, затоваришувати з передовими людьми того часу. Однак у театр його не взяли, через брак коштів він оселився у похмурій і холодній кімнаті, та й знайомства ніякі не зав'язувалися.

 – Нарешті Гоголь знайшов місце дрібного чиновника, а головне – він береться за перо, шукає теми для своїх оповідань. І тут йому на допомогу прийшла його батьківщина.

Гоголь дуже любив український фольклор, збирав легенди і оповідання про минувшину. Будучи у Петербурзі він просить у листі матір і сестер надіслати йому все, що пов'язано з Україною: "Дорога моя матінко! Ви маєте тонкий, спостережливий розум, ви багато знаєте про звичаї й традиції наших малоросіян, і тому, я впевнений, ви не відмовитеся повідомляти мені їх у нашому листуванні. Це мені дуже потрібно."

– 1830 року вийшли у світ "Вечори на хуторі біля Диканьки", які одразу принесли славу Гоголю. Він увійшов у коло відомих літераторів, познайомився з О. С. Пушкіним, В. А. Жуковським. Однак подальші дороги Гоголя були дуже тяжкими.

Поїздки Гоголя в Україну, у Василівку, до Києва повернули до життя душу митця. Він наполегливо працює. Результатами цієї роботи стала збірка "Миргород", що вийшла 1835 року. Там було вміщено і повість "Тарас Бульба".

– У 1839-1842 роках її було значно перероблено. Повість стала самостійним твором, який сприймався як гімн, як ідея духовної єдності козаків-запорожців.

– Потім була ще п'єса "Ревізор", петербурзькі повісті, поема "Мертві душі"... Однак повість "Тарас Бульба" посідає особливе місце у спадщині митця. У ній Гоголь висловив не лише ставлення до минулого, а й своє розуміння батьківщини, волі, душі, людської гідності, смислу буття.

Із Петербурга дороги Гоголя пролягли за кордон, бо "пророку немає слави у вітчизні". Але й там Гоголю не було спокою. Він не міг жити без рідної землі, без співвітчизників. У "Вибраних місцях із листування з друзями" 1847 р. він молився про них, закликав до духовності. Однак вони його не зрозуміли. Гоголь готувався до смерті. Навіть написав заповіт, але доля подарувала йому ще кілька років життя. У 1851 році він востаннє приїхав у Василівку. 12 лютого 1852 року спалив другий том "Мертвих душ".

Гоголь вже нічого не чекав від життя, він прагнув смерті. Невдовзі вона прийшла... 21 лютого 1852 року Микола Васильович Гоголь помер.

Ведуча 1: Дослідники ще й досі сперечаються, від чого помер митець. Кажуть, що його неправильно лікували лікарі, але хто може вилікувати тіло, якщо хвора душа? Гоголь полишив цей світ свідомо, йшов назустріч смерті, вважаючи, що зробив у житті все, що міг. Його величне слово і сьогодні доходить до самого серця і викликає в ньому високі почуття. Твори Гоголя пробуджують у людині людину. Його повість "Тарас Бульба" нагадує нам ще й про те, що ми – нащадки давнього козацького роду і маємо бути вірними синами України, яким був і сам Гоголь, наш геніальний співвітчизник.

І напевно, радіє на небесах його душа, бачачи нас вільними, незалежними, гордими за свою землю, гідними слави дідів і прадідів своїх, які прагнуть духовності і пам'яті своїх нащадків.

Ведуча 2: У повісті немає точних дат. Основні події могли відбуватися у широких межах XV – XVII ст., а у творі автор показує час умовний. Згадується ім’я гетьмана Остряниці та другий похід – історичний факт 1638 року. Висновок: Гоголь легендаризує історію. Він відштовхується від реальних подій, переосмислює їх, надає рис національного епосу. Гоголь створив високопоетичний твір про історію українського козацтва.

Головного літературного героя, козацького полковника Тараса Бульбу дослідники ототожнюють з реальною історичною особою і називають його ім’я поряд з іменами гетьманів Петра Сагайдачного, Івана Сірка.

Прообразом Тараса міг бути предок самого Гоголя, Остап Гоголь – полковник Війська Запорозького, гетьман Правобережної України, сподвижник Богдана Хмельницького, він мав двох синів – Остапа і Прокопа, які навчалися спочатку у Львові, а потім у Києві. Старший син загинув від рук поляків під Могилевом у 1671 році, а молодший, як і літературний персонаж, перейшов через три роки на бік ворога. Сам подільський полковник Остап Гоголь мало не загинув під час переправи через Дністер.

Ведуча 1: А тепер – вікторина «Впізнай героя за його портретом»

1.    «Он был… создан для бранной тревоги и отличался грубой прямотой своего нрава… Чрезвычайно тяжел и толст.» (Тарас Бульба.)
2.    «Он был прямодушен с равными. Он имел доброту… Душевно был тронут слезами бедной матери, и это одно только его смущало и заставляло задумчиво опустить голову.» (Остап.)
3.    «Он был очень хорош собой… Кипел жаждой подвига, но вместе с нею душа его была доступна и другим чувствам.» (Андрій.)
4.    «Он был «лучшим цветом войска.» (Куренной атаман Кукубенко.)
5.    «Умный и хитрый козак, знал вдоль и поперëк запорожцев.» (Кошевой атаман.)
6.    «Сильный был козак, не раз атаманствовал на море и лично натерпелся всяких бед…» (Мосій Шило.)
7.    «Он был верный товарищ, не покинул своего побратима, решив, хоть неживого, довезти до своих.» (Товкач.)
8.    «Длинный-длинный, с густыми усами и, казалось, не было у него недостатка в краске на лице.» (Польский хорунжий.)

Ведуча 2: Не хвилюйтесь, що не встигли відповісти на питання вікторини. До вашої уваги – тести на перевірку знання тексту повісті М. Гоголя «Тарас Бульба».

1. Де навчалися сини Тараса Бульби:

 а) в університеті; б) в бурсі; в) в ліцеї.

2. Вид козацької зброї, що висіла в світлиці Тараса:

 а) меч; б) спис; в) шабля.

3. Острів, на якому стояла Запорозька Січ:

 а) Базавлук; б) Хортиця; в) Томаковка.

4. Військове звання Тараса Бульби:

 а) гетьман; б) полковник; в) кошовий.

5. Місто, яке козаки взяли в облогу:

а) Дубно; б) Краків; в) Ізмаїл.

6. Хто прийшов до Андрія під час облоги міста:

 а) поляк; б) татарка; в) товариш.

7. Що приніс Андрій полячці:

 а) дорогоцінний перстень; б) казанок; в) мішок хліба.

8. Найстарішим козаком запорозького війська був:

 а) Кас’ян Бовдюг; б) Максим Голодуха; в) Кирдяга.

9. Кого вибрали курінним отаманом під час бою:

а) Тараса; б) Остапа; в) Андрія.

10. Хто врятував Тараса, коли він був поранений:

 а) Остап; б) Кукубенко; в) Товкач.

11. Що загубив Тарас під час гону:

 а) шапку; б) люльку; в) шаблю.

12. Ріка, біля якої загинув Тарас Бульба:

а) Дніпро; б) Дністер; в) Ворскла.

Ведуча 1: І, нарешті, найскладніші запитання:

1. Прізвище осавула, котрого Тарас Бульба залишив на хуторі, поїхавши із синами на Хортицю. (Товкач)
2. Кличка коня Тараса Бульби. (Чорт)
3. Верхній одяг, котрим накрився Бульба в останню ніч перед від’їздом на Січ. (Кожух)
4. Сипуча речовина, яку козаки використовували при стрільбі із вогнепальної зброї. (Порох)
5. Що приніс Андрій полякам в обложене місто? (Хліб)
6. Виконавець пісень під бандуру. (Бандурист)
7. Річка, яку перепливли Тарас Бульба і його сини, наближаючись до Січі. (Татарка)
8. Довгий шнурок з рухомою петлею. (Аркан)
9. Снаряд, яким стріляли поляки із пушок по козаках. (Ядро)
10. Тонка м’яка шкіра, з якої козаки шили чоботи. (Сап’ян)
11. Подарунок полячки, який Андрій носив на руці. (Шарф)
12. Старовинна назва породистого коня. (Аргамак)
13. Гетьман, який переслідував Тараса та його побратимів. (Потоцький)
14. Епічний прозовий твір середньої форми. (Повість)
15. Автор картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану».(Рєпін)

Ведуча 2: Ми разом з вами здійснили літературну подорож у героїчне і славне минуле разом з Миколою Гоголем. Вітаємо переможців літературної вікторини. До зустрічі з героями повісті на сторінках «Тараса Бульби».

 

 

 

 

«З Україною в серці»

(Літературно-музична композиція)

Адаптовано матеріали: Газета "Зарубіжна література". - 2008. - № 22-24).

 

Ведучий: Народ з багатим історичним досвідом та духовним потенціалом у певний момент відчуває жагучу потребу виразити себе, виявити свою енергію в безсмертній пісні. І тоді він, народ, відшукує в надрах своїх, в артезіанських глибинах свого серця, того, хто міг би створити таку пісню. {Пісня "Ой ти, місяцю ").

Ведуча: Іноді у такому пошуку минають століття й навіть тисячоліття. Україні знадобилось лише п'ять років, щоб подарувати людству двох геніїв - Миколу Гоголя і Тараса Шевченка.

Ведучий: Гоголь прийшов на світ ранньої весни, коли в природі все   ще тільки живе передчуттям справжнього розвою, коли глибинна   сила   пружинить   гілки  дерев,   і   проліски   в   лісах зухвалими списами прострілюють товщу торішнього листя, і лелеки роблять перші кола над рідними гніздами.

Ведуча: Чи є ще десь на землі такий край, як полтавська земля?

Де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов'їних пісень, де вранці на замріяній річці вмивається джерельною водою біле латаття, де в привільному степу п'янієш від пахощів різнотрав'я. Де все грає силою, родить красу й, ніби чарами зваблює, кличе до себе художника.

(Український танок "Сонечко любові").

Ведучий: Україна для Гоголя була колискою, матір'ю, коханою, молитвою. Він дихав її повітрям у свої найсвітліші роки, бігав малим по її землі, а потім згадував у далеких мандрах, як материнську ласку, як вищий дар буття.

Ведуча: А яка чарівна вона у "Вечорах на хуторі біля Диканьки". Це що за дивовижа? Що це за вечори? Читаєш їх, а в уяві: залиті сонцем простори над Пслом, шум ярмарку, звук скрипки і бубна, українські пісні. Бачимо пасічника Рудого Панька, талановитого Вакулу, недалекого підкаблучника Солопія Черевика, невгамовну Хіврю та дівчат-красунь: Параску, Ганну та Оксану.

Ведучий: Гоголівські "Вечори" поцінували такі велетні російської літератури, як Пушкін і Бєлінський. Пушкіна зачарувала в них "настоящая веселость, исренняя, непринужденная, без жеманства, без чопорности. А местами какая поэзия! Какая чувствительность!", то було, за його визнанням: "так необыкновенно в литературе".

Ведуча: Земля України вигодувала, виховала Гоголя і не лише фізично, а, що важливіше - духовно, з дитинства наділивши його красою своєї поезії, буянням пісенної творчості, епічною величавістю дум, фантастикою казок, барвистістю, образністю. Українська душа Гоголя розкривається, перш за все, у пейзажних замальовках.(На фоні музики звучить уривок "Знаєте ли вы украинскую ночь?").

Ведучий: Гоголівські пейзажні замальовки чарують. Читаєш їх з особливою насолодою. У   його   описах   зливаються   воєдино зорові та слухові враження, здається, що Гоголь розсуває рамки Всесвіту, а у тебе виростають крила, і, побачивши все це, ти відчуваєш легкість польоту.

{Учень читає напам'ять уривок "Чуден Днепр... ").

Ведуча: Тільки той, хто закоханий у свою землю, міг з таким захопленням писати: "А воздух! А гливы! А розги! А соняшники! А цибуля! А вино хлебное... Тополи, груши, яблони, сливы, вареники, борщ, лопух! Это просто роскошь!". I як тут не повірити Івану Буніну, який писав: "Прекраснее Малороссии нет страны в мире".

(Учень читає напам'ять уривок "Как упоителен... ").

Ведучий: О, це саме той гарячий серпневий день тисяча вісімсот... одним словом той день, коли Солопій Черевик разом зі своєю невгамовною жінкою та дочкою-красунею їхав на Сорочинський Ярмарок.

(Виступає ансамбль "Троїсті музики ").

Парубок: Гарна дівчина! Я би все своє господарство віддав, щоб поцілувати її. Он спереду й диявол сидить!

Хівря: Щоб ти подавився, паскудний бурлако. Щоб твого батька горшком по голові стукнуло! Щоб він посковзнувся на льоду, антихрист проклятий! Щоб йому на тім світі чорт бороду осмалив!

Парубок: Ач, як лається! І язик їй, столітній відьмі, не заболить вимовляти такі слова!

Хівря: Столітній??! Поганцю, піди та вмийся спочатку! Шибенику нікчемний!

Ведуча: Ще довго лютувала Хівря, та потонула її лайка у вирі ярмарку.

Читець: Що то за ярмарок? Та це справжнє диво! Галас, сварка, мукання, мекання, ревіння... Воли, мішки, сіно, цигани, горщики, баби, пряники, шапки - все яскраве, строкате, безладно метушиться купами і снується перед очима. Боже ти мій, господи, чого нема на тому ярмарку? Колеса, скло, дьоготь, тютюн, ремінь, цибуля, крамарі всякі... так, що хоч би в кишені було рублів із тридцять, та й тоді не закупив би усього ярмарку! (Дівчина роздивляється стрічки, сережки, хрестики, дукачі).

Парубок: {підходить до дівчини, бере за рукав). Не бійся, серденько! Не бійся. Я нічого тобі не скажу лихого.

Черевик: Еге-ге-ге, земляче! Та ти майстер, як я бачу обійматись.

Парубок: Ти, певно, чоловіче добрий, не впізнаєш мене, а я тебе відразу впізнав. Коли хочеш, то й як звати, і на прізвище і всяку всячину розкажу: тебе звуть Солопій Черевик.

Черевик: Еге ж. Солопій Черевик!.

Парубок: А придивись-но гарненько! Чи не впізнаєш мене?

Черевик: Ні, не впізнаю. Не в гнів сказати, на віку стільки довелося всіляких пик надивитися, що чорт їх і пригадає всіх.

Парубок: Шкода, я думав ти пригадаєш Голопупенкового сина!

Черевик: А ти ніби Охрімів син?

Парубок: А хто ж інший?

{Приятелі взялися за шапки і почали чоломкатися).

Ну, Солопію, ото, як бачиш, я й дочка твоя покохали одне одного так, що хоч би й вік жити вкупі.

Черевик: Що ж, Параско, може, й справді, щоб уже, як то кажуть, вкупі і той... щоб паслись на одній траві! Га? По руках?

Черевик: Ну, жінко! А я знайшов жениха нашій дочці.

Хівря: Ото якраз до того тепер, щоб женихів шукати. Дурню, дурню! Де ж ти таке бачив, де ти таке чув, щоб добрий чоловік бігав тепер за женихами? Ти подумав би краще, як пшеницю з рук збути; гарний, мабуть, і жених той. Думаю, голодранець над голодранцями.

Черевик: Е, як би не так. Подивилась би ти, що то за парубок! Сама свитка більше коштує, ніж твої зелена кофта й червоні чоботи!

Хівря: Б'юсь об заклад, якщо це не той самий шибеник, який причепився до нас на мосту.

Черевик: Хоч би і той самий, чим же він шибеник?

Хівря: Ох ти, голово безмозка! Куди ж ти заховав дурнуваті очі твої? Мабуть, вже хильнути встиг, нічого не продавши.

Черевик: От тобі й весілля! Боже ти мій, господи, за що така напасть на нас грішних? І так багато всякої погані на світі, а ти ще й жінок наплодив!

Параска: Ну що, як не справдиться те, що говорив він? Ну що, коли мене не віддадуть? Коли... Ні, ні цього не буде! Який же він гарний! Як чарівно горять його чорні очі! Як любо каже він: "Парасю, голубко!" (стає, дивиться в дзеркало). Що це я справді, як дитина, боюсь ступити й ногою! {Починає танцювати).

Черевик (милується дочкою): Ну, дочко, ходімо мерщій! Хівря на радощах, що я продав кобилу, побігла (боязко оглядаючись)купувати собі плахти та ряднини всякі, то треба, поки не вернулась, усе скінчити!

(Парубок підходить до Параски, бере її за руку. Молоді підходять до батька).

Черевик: Боже благослови! Нехай собі живуть, як вінки в'ють! (Звучить весільна пісня й виконується весільний танок).

Ведучий: Надзвичайно захоплювався Гоголь й українськими народними піснями. У листі до М.Максимовича від 9 листопада 1833 року він із захопленням писав про них: "Моя радость, жизнь моя! Песни! Как я вас люблю! Что все черствые летописи, в которых я теперь роюсь, перед звонком, живыми летописями". (Звучить пісня "Сонце низенько ").

Ведуча: Тож не дивно, що пісня так часто звучить на сторінках його творів. "Звонкая песня лилась рекою по улицам села. Было то время, когда утомленные дневными трудами и заботами парубки и девушки шумно собирались в кружок... выливать свое веселье в звуки.. И задумавшийся вечер мечтательно обнимал синее небо... Уже и сумерки, а песни все не утихали...".

Ведучий: Серце, сповнене коханням, ніколи не мовчить. Згадаємо ще один уривок із "Травневої ночі": "Голосно й дзвінко перекликались чарівні співи солов'їв, і коли вони, здавалось, умирали в солодкій знемозі, чути було, як шелестять та тріскотять коники і гуде болотний птах. Солодку якусь тишу та тихе роздолля відчув Левко у своєму серці. Настроївши бандуру, заграв він і заспівав". (Звучить пісня "Взяв би я бандуру").

Ведуча: Ніхто глибше не зазирнув у душу української пісні, ніж це зробив Гоголь. У ній він відкривав не замутнену історію народу, з пісні він сам виростав. Всім відомо, коли Гоголь приїздив у рідну Василівку, то любив літніми вечорами слухати пісні, а найулюбленішою була "Гоп, гоп, мої гречаники". (Звучить пісня "Гоп, гоп, мої гречаники").

Ведучий: Українська пісня легко і невимушено вплітається в колоритну канву гоголівської прози: "Вечори - це музика душі, її   співучі мрії, це   достойна   синівська   данина   письменника батьківщині.

Ведуча:   Гоголь -  істинний  відкривач  поетичного  материка, митець, що справді пробився у глибини, до нього не звідані, створив неповторний характер народу, духовний образ України. (Звучить козацький марш.)

 

 

 

 

 

 

"Так ось вона, Січ!".

(Свято козацької слави за повістю М.Гоголя "Тарас Бульба")

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Неозорі степи України, Чарівливі Дніпра береги.

Синя хвиля за хвилею рине

Крізь розлогі квітчаті луги.

Там і Січ Запорізька стояла,

      Мов орлине гніздо серед скель.

Ворогам-хижакам не давала

Українських топтати осель.

Хто кохав рідний край до загину,

Мав у серці синівську любов,

Той на Січ в злу і добру годину

 Батьківщині служити ішов.

І козацька озброєна лава

           Рідний край берегла день і ніч.

І світами котилася слава

   Про стару Запорізьку Січ.

Ведуча 1.    Найпрекраснішим,    неповторним,    унікальним    і легендарним явищем для українського народу була Запорізька

Січ. Саме вона була синонімом свободи, людської і національної гідності, талановитості рідного народу. Це про неї Гоголь писав:

"Так ось вона - Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ці горді й дужі леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну".

Ведуча 2. Пройшло все: одна слава зосталась, і слава та не вмре, не поляже, про рицарство козацьке людям розкаже. Розкаже вона і про Байду, і про Сагайдачного Петра, і про Сірка, славного і грізного отамана Кошового.

Ведуча 1. А ми з вами живемо в славній Україні і повинні знати її минуле. Минуло все: уже нема тепер на Січі ні старшин, ні Запоріжжя. Нема та й не буде! То ж давайте згадаємо тих лицарів чесних, які колись безкрайніми степами вітром літали, шаблями ворогів змітали, що як лебеді на "чайках" по Дніпру гуляли, Крим руйнували, в Стамбул завертали.

Ведуча 2. Забули ясні зорі,

Козацький хоровод,

Бої на Чорнім морі,

Гармати Жовтих Вод.

Забула вже Європа

Ту силу молоду,

Що біля Конотопа

Розбила вщент орду.

А ми заспіваймо,

Забути не даймо.

А ми запам'ятаймо

І всім нагадаймо

Героїв у нашім роду

(Д. Павличко)

Ведуча 1. І сьогодні, ми з вами вирушаємо в козацькій похід разом із славними козаками - героями повісті М. Гоголя "Тарас Бульба" і станемо свідками  тих  далеких  подій,   що   склали історію України. Ми з вами поринемо у минулі часи, коли поняття доблесті, честі, благородства були головними в житті людини.

Ведуча 2. М.Гоголь мріяв створити багатотомну історію України. Але повість "Тарас Бульба" не є відтворенням конкретних подій, автор створює у повісті час умовний, міфічний, в якому сконцентрувалась вся українська історія. Гоголь створює не стільки історичну повість, скільки високо поетичний твір про українських козаків.

Ведуча 1.     

За дніпровими порогами,

за південними дорогами,

За степами, за широкими,

наші прадіди жили.

Мали Січ козацьку сильную,

 цінували волю - вільную,

Україну свою рідную,

як зіницю берегли!

Ведуча 2. Готуючись до написання повісті "Тарас Бульба", М.В.Гоголь читав козацькі літописи, історичні дослідження й архівні документи, слухав народні легенди та старовинні пісні. Він прагнув передати дух козацької вольності, почуття свободи й людської гідності, притаманні січовикам.

Ведуча   1.

Цікаво,   що   літературного   героя,   козацького полковника Тараса Бульбу дослідники ототожнюють з реальною історичною особою і називають його ім'я поряд з іменами гетьманів Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, кошового отамана Івана Сірка.

Ведуча 2.

Прообразом Тараса міг бути предок самого Миколи Васильовича - Остап Гоголь. Полковник Війська Запорозького, гетьман Правобережної України, сподвижник Богдана Хмельницького, він мав двох синів - Остапа і Прокопа, які навчалися спочатку у Львові, а потім у Києві. Старший син козацького старшини загинув від рук поляків під Могилевом у 1671 р., а молодший, як і літературний персонаж, перейшов через три роки на бік ворога. Сам подільський полковник Остап Гоголь мало не загинув під час переправи через Дністер.

Звучить   пісня    "їхав   козак  за Дунай"   (Слова   і      музика С. Климовського).

Ведуча 1. Історія України знає тисячі героїв, подібних Тарасу Бульбі. Боротьба з гнобителями і загарбниками тривала не одне століття. У незгасній любові і відданості Вітчизні тисячі відомих і невідомих героїв жертвували в ім'я України, її щастя і свободи, найціннішим - волею і життям. Богдан Хмельницький, Павло Полуботок, Іван Мазепа, Петро Конашевич-Сагайдачний, Іван і Сірко.

Ведуча 2. Чи знаєте ви друзі, що серед визначних вождів козацтва найяскравішою постаттю був Іван Сірко. 22 рази козаки обирали його кошовим отаманом. За своє військове життя Іван Сірко брав участь у 55-ти битвах і завжди, за винятком однієї битви, виходив переможцем.

Ведуча 1. Широкою панорамою зображено у повісті Гоголя бойові походи козаків, їх подвиги, мужність і героїзм. Про нескореність козаків ходили легенди.

                                            Знаєте, як наші предки

                                 У бої ходили?

                                            Як за честь Вкраїни-неньки

                                 Голови ложили?

                                Летять бомби тесовії,

                                            Шумлять кулі свинцовії,

                                 Лежать тіла убитії,

                               Течуть ріки кров'янії.

Ведуча 2. А зараз, друзі, давайте ми з вами позмагаємося, подивимося хто із вас спритніший, рухливіший, активніший. Пропонуємо вам козацьку розвагу "Взуй, козаче, козака". Двом учасникам виносять елементи козацького одягу і взуття. Вам потрібно одягнути в цей одяг свого товариша. Хто зробить це швидше, той переміг. Отож, почали! Привітаємо переможця оплесками

Ведуча 1. Відзначалися запорізькі козаки мужністю і героїзмом в битвах. На своїх кораблях, галерах і великих човнах "Чайка" вони досягали берегів Туреччини, громили їх військо, визволяли полонених.

   Перша слава козаків - військова.

 Не Дніпра блакитний меч гуде.

                                       Не гримить пшениця мідна -

Військо йде, як сонце молоде,

                                        В славі Богуна і Кривоноса.

Ведуча 2. Наш наступний конкурс - "Козацька зброя".

Двом учасникам гри потрібно за 1 хв. написати якомога більше назв козацької збої. Раз, два, три, почали. Давайте поаплодуємо переможцю.

Ведуча 1. Скажіть, шановне товариство, як називались ті люди, що готували їжу для козаків? Правильно, кашовари. А що їли козаки, ми можемо дізнатись із повісті М.Гоголя "Тарас Бульба". "Сніданок - гаряча каша з пшона, варена чи печена риба. Після сніданку запорожці йшли до січової церкви на вранішню молитву, а потім хтось йшов прати свою сорочку, хтось лагодив взуття, зброю, човни".

Ведуча 2. А зараз прошу двох козаків до мене! Хто сміливий? Не бійтеся, кашу варити ми не будемо, але забаву проведемо. Хто швидше і акуратніше почистить овочі і дрібненько їх наріже. Приготувались! Раз, два, три, почали!

Ведуча 1. М. Гоголь у своїй повісті змальовує звичаї і побут козаків. "Звичаї у запорожців дивні, вчинки хитрі, а мова й вигадки гострі, з елементами глузування". У вільний від походів час запорізькі козаки любили змагатись в різних військових та фізичних вправах, веселитись, розважатись. Жартували козаки найбільше.

Ведуча 2. Отож, запрошуємо на коло трьох козаків. Називається наша  наступна забава  "Засвистали козаченьки". Вона   дуже проста. Ми впевнені, що ви впораєтесь. Кожен з вас згадує про себе мелодію української народної пісні. А тепер за командою всі втрьох починаєте насвистувати свою мелодію, хто яку загадав. А ваші товариші повинні вгадати задуману вами пісню.

Ведуча 1. Та якими б козаки не були сміливими, мудрими, відважними, їм під страхом смерті заборонялось привозити на Січ жінок. "Козакові треба воювати, а не біля жінки упадати" -так про це говориться у повісті "Тарас Бульба".

Ведуча 2. Запорожцям не лише не можна було приводити жінок на Січ, а й не бажано було женитися з молодих років, бо над козаком постійно кружляла смерть. Навіть на одному з прапорів війська запорізького був зображений козак на коні, а під ним напис: "Козак куди хоче, туди й скаче, ніхто за ним не заплаче".

Ведуча 1. Але звичай заборони появи жінки на Січі був викликаний не зневагою до жінки, а високою шаною до неї та відповідальністю козака перед дівчиною, дружиною, мамою. Особливо ганебним злочином вважалася зрада кохання, зрада дружини. Там де лицарство - там мужність і ніжність ідуть поряд.

Пісня  "Ой, на горі та й женці жнуть" (Слова народні, музика М.Лисенка).

Ведуча 2. А зараз проведемо гру "Розвідники". Запрошуємо двох гравців. Ви повинні правильно і швидко одягнути жіночі прикраси. Хто правильно одягне, та перший, той і переможе. За моєю командою - почали. Привітаємо переможця.

Ведуча 1. Я думаю, що ви всі знайомилися із змістом повісті М.Гоголя "Тарас Бульба". Сьогодні ми з вами згадували звичаї, традиції, обряди козаків. А зараз проведемо "Мозкову атаку" за повістю "Тарас Бульба".

• Що то за люди були козаки, чому їх так називали?
• Опишіть місцевість, де оселялись козаки. Що про це сказано в повісті?

• Яка річка є окрасою Запорозької Січі? Як описує її М.Гоголь?
• Чому козаків називають запорозькими? Як про це сказано в повісті?
• Що писали очевидці про звичаї і побут козаків? А що про це знаходимо у Гоголя?
• Що було головною стравою козаків? Опишіть життя козаків за повістю Гоголя.
• Яким має бути справжній козак? Визначте кодекс честі козака-українця, що утверджується в повісті.
• Які сурові закони панували на Січі?

♦ Що є виміром духовної сутності козаків, сенсом їхнього життя?

♦ В яких випадках козаки діяли жорстоко? Чим це пояснюється?

♦ Що є виміром духовної сутності козаків за повістю "Тарас Бульба"?

Ведуча 2. Наше сьогоднішнє свято наближається до кінця. Всі ви показали себе спритними, веселими, вмілими нащадками козацького роду. І знавцями творчості Миколи Гоголя, зокрема його повісті "Тарас Бульба". Пройшов час, та слава козацька зосталась і, думаю, буде передаватись наступним поколінням.

Ведуча 1.                 

Забули вже портали

В Парижі та Москві,

Як шану віддавати

Козацькій хоругві.

Забули тугодуми,

Як воля січова

Творила віщі думи,

Збирала в кров слова.

А ми заспіваймо,

Забути не даймо,

А ми запам'ятаймо

І всім нагадаймо,

Що слава козацька — жива!

Звучить "Марш запорізьких козаків" (Музика Є.Адамцевича).

 

 

 

 

Гоголівські вечорниці

Сценарій літературної вітальні за повістями Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки»

 

Дійові особи: Рудий Панько, Фома Григорович, кум Цибуля

 

Рудий Панько: І що це за диковина: «Вечори на хуторі біля Диканьки»? Що це за вечори? А це у нас, мої люб’язні читачі, у Диканьці ведеться здавна: як тільки вечір, уже десь в кінці вулиці жевріє вогник, сміх і пісні чути здалеку, дзенькає балалайка, а часом і скрипка, гомін, шум... Це у нас вечорниці! А найкраще, як зіб’ються всі тісною купою та й почнуть правити теревені. Боже ти мій! Чого тільки не розкажуть! Якої старовини не викопають! Та ніде, може, не розказували стільки диковин, як на вечорах у пасічника Рудого Панька. І за що мене прозвали Рудим Паньком — не знаю, і волосся вже сиве, а не руде. Як зберуться добрі люди в хату, посідають за стіл — прошу тільки слухати! Та, певно, ви і самі вгадаєте моїх гостей...

 

Гра: «Впізнай героя».

• Дяк, що розповідав історії свого діда. (Хома Григорович).
• Коваль — найкращий маляр і найбільш набожна людина в Диканьці (Вакула).
• Кум Солопія Черевика (Цибуля).
• Наймит у багатого козака Коржа (Петрусь).
• Найгарніша дівчина у Диканьці (Оксана).
• Дружина козака Данила Бульбараша (Катерина).
• Найповажніший чоловік на селі, що колись супроводжував до Криму царицю (Голова).

Входять герої Гоголя, сідають за стіл.

Рудий Панько: А що, гості мої дорогі, нумо потішимо гостей різними байками? Хомо Григоровичу, ви у нас найкращий оповідач — вам і починати.

Всі по черзі розповідають історії, а читачі повинні вгадати, з якої вони повісті і відповісти на питання.

Фома Григорович: Розповідав мені дід, що років сто тому на нашому хуторі з’явився диявол у людській подобі. Звідки він, чого приходив — ніхто не знав. Назбирає зустрічних козаків: регіт, пісні, гроші сиплються, горілка, як вода...причепиться було до красних дівчат: надарує стрічок, намиста — дівати нікуди! А якось у шинку, який тримала тітка мого покійного діда, побачив Басаврюк (так його звали) Петруся, наймита багатого козака Коржа. Прагнув бідний Петрусь горілкою залити своє горе: його кохану дівчину віддавав батько за багатого ляха... «Годі журитися тобі, козаче», — почув Петрусь. Озирнувся — Басаврюк. У, яка пика! Волосся — щетина, очі — як у вола! — Встиг ти, Петро, вчасно: завтра Івана Купала...» («Вечір проти Івана Купала». Запитання: За яку ціну отримав Петро скарб? Відповідь: Він вбив малого брата Пидорки — Івася).

Кум Цибуля: Е-е, Фомо Григоровичу, а я знаю не гіршу історію про чорта. Воно б, звісно, не годилося розповідати проти ночі, але коли добрі люди просять, то чого ж не розповісти. Одного разу за якусь провину чорта вигнали з пекла. Стало йому, бідному, так сумно за пеклом, що хоч плач. Оце й почав він гуляти поміж парубками. Од ранку до вечора тільки й сидить у шинку: на голові — шапка, на ратичках — рукавиці. Все пропив: і шапку, і рукавиці. Довелося йому заставити шинкареві червону свитку і наказати, щоб цілий рік беріг її... Але ж сукно таке, що і в Миргороді не дістанеш, он шинкар і продав ту свитку... («Сорочинський ярмарок». Запитання: Що трапилося, коли шинкар продав свитку? Відповідь: Вночі з усіх вікон повиставлялися свинячі рила).

 

Літературна гра: Назвати повість Гоголя за словами:

• Циган, ярмарок, свинячі рила, весілля («Сорочинський ярмарок»).
• Цвіт папороті, золото, вбивство, пожежа («Вечір на Івана Купала»).
• Парубки, ніч, мачуха, записка, голова («Майська ніч, або Утоплена»).
• Гра в дурня, запорожець, гонець до цариці («Пропала грамота»).
• Чорт, місяць, Петербург, коваль («Ніч перед Різдвом»).
• Скарб, чумаки, баштан («Зачароване місце»).
• Чаклун, битва з ляхами, божевілля («Страшна помста»).

Конкурс на кращого оповідача: учасники вечора переказують повість Гоголя від імені свого героя.

Чути стукіт у двері.

Рудий Панько: Хто це ще до нас завітав?

Входить п’яний Каленик з мішком.

Каленик: А гопак не так танцюється. Їй-Богу, не так танцюється гопак. Ану: гоп, гоп, гоп! Ач, як розтяг вражий син, сатана, дорогу, ледве дійшов додому! Он...мішок знайшов... Дістань мені, стара кожух... козакові спати пора. А то не подивлюся я на якогось голову...що мені голова...я сам собі голова... (Падає і засинає).

Фома Григорович: Е-е, так це п’яний  Каленик ніяк не може свою хату знайти. Прийшов до чужої і порядкує, як вдома!

Рудий Панько: А що це в мішку?

 

Гра «Впізнай речі»

• Шматок червоної свитки та мішки з пшеницею («Сорочинський ярмарок»).
• Черевички, які носить цариця («Ніч перед Різдвом»).
• Шапка і колода карт («Втрачена грамота»).
• Казан з черепками («Зачароване місце»).
• Люлька, знайдена у колисці («Страшна помста»).

Кум Цибуля: А що то за голова, якого так лаяв Каленик?

Рудий Панько: О, голова — це найповажніша людина на селі! Правда, наші парубки збили з нього пиху, коли добряче пожартували над ним. А винуватцем того став Левко. Що ж ви думали: батько хотів одружитися з його коханою Ганною!.. (Здалеку чути, як хтось грає на бандурі). О, оце він йде до нас, Левко!

Входить Левко з бандурою.

Левко (кланяється): Добривечір!

Всі: Добрий вечір, Левку!

Рудий Панько: Зіграй нам що-небудь, Левку!

 

Гра: Впізнай пісню

Сонце низенько,

Вечір близенько.

Вийди до мене,

Моє серденько.

(«Майська ніч, або Утоплена»).

 

Зелененький барвіночку,

Стелися низенько.

А ти, милий, чорнобривий,

Присунься близенько.

(«Сорочинський ярмарок»).

 

Нова радість стала,

Яка не бувала.

Над вертепом зоря ясна

На весь світ засіяла.

(«Ніч перед Різдвом»)

 

Ой на Івана, на Купала

Зілля-зіллячко збирала,

За тобою, моє серце,

Свої очі заплакала.

Ой на Івана, на Купала

З зілля віночок сплітала,

Як на річку опускала,

Серцем з милим розмовляла.

(«Вечір проти Івана Купала»).

 

Конкурс на кращого виконавця народної пісні.

 

Рудий Панько: А ще на наших вечорницях бував сам Микола Васильович Гоголь із Полтави. Хоча й пан, а звичаїв наших не цурався, про все розпитував, все собі записував...

 

Літературна гра:

• Яку легенду використав Гоголь під час написання повісті «Вечір проти Івана Купала»? (Легенда про цвіт папороті).
• Про який звичай розповідається у повісті «Ніч перед Різдвом»? (Колядки).
• В яких повістях Гоголя описується  українське весілля? («Вечір проти Івана Купала»).
• Дія якої повісті може відбуватися протягом Русалчиного тижня? («Майська ніч, або Утоплена»).
• В якій повісті розповідається легенда про козака-братовбивця? («Страшна помста»).

 

Рудий Панько: Ну, гості мої дорогі, годував я вас байками і піснями, а зараз час вже й пригостити галушками! На моїх вечорницях жінка так вас нагодує, що розповідатиме кожному.

 

Гра «Українські народні страви».

• В якому творі вареники самі стрибали в рот? («Ніч перед Різдвом»).
• Що відмовився їсти чаклун з повісті «Страшна помста»? (Галушки).
• Як називається весільний хліб? (Шишка).

Конкурс на краще приготування вареників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інтелектуальна гра «Розумники й розумниці»

присвячена життєвому і творчому шляху Миколи Гоголя

 

Перша трійка:

Тема усного виступу: Які питання ви б захотіли задати Миколі Васильовичу Гоголю, коли б брали у нього інтерв’ю?

Зелена доріжка:

Коли народився Микола Гоголь? (1квітня 1809 року).

Хто є оповідачем у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки»? (Пасічник Рудий Панько).

Якому герою Гоголя належать слова: «Поріднитися не по крові, а по душі може тільки людина»? (Тарасу Бульбі).

Хто є автором опери «Тарас Бульба»? (Микола Лисенко).

Жовта доріжка:

Назвіть повне прізвище Гоголя. (Гоголь-Яновський).

До якого циклу входить «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Нікіфоровичем»? («Миргород»).

Який фільм за твором Гоголя можна назвати фільмом жахів? («Вій»)

Червона доріжка:

Яке місто Микола Гоголь назвав батьківщиною своєї душі? (Рим).

Про якого героя «Мертвих душ» було сказано: «І до такого нікчемства, дріб язковості, гидоти могла так дійти людина? могла так змінитися! І схоже це на правду? Теперішній палкий юнак відскочив би з жахом, коли б показали йому його ж портрет у старості»? (Про Плюшкіна).

 

Друга трійка:

Тема усного виступу: Уявіть собі, що ви адвокат на суді, де судять героїв «Мертвих душ». Ваша промова у захист будь-якого героя.

Зелена доріжка:

Назвіть село, де був родовий маєток Гоголів. (Василівка).

В основу якого твору Гоголя покладена подія, коли у людини крадуть одяг? («Шинель»).

В якому столітті відбувається дія повісті «Ніч перед Різдвом»? (18 століття).

Кого грали герої відомої трилогії Всеволода Нестайка Ява і Павлуша у п’єсі Гоголя «Ревізор»? (Бобчинського і Добчинського).

Жовта доріжка:

В якому місті Гоголь закінчив гімназію? (В Ніжині).

Героями якої повісті є Афанасій Іванович і Пульхерія Іванівна? («Старосвітські поміщики»).

Який відомий режисер-казкар поставив фільм «Майська ніч, або Утоплена»? (Олександр Роу).

Червона доріжка:

Хто звернувся до Гоголя зі словами: «Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже…»? (Тарас Шевченко).

Який епіграф взяв Гоголь до комедії «Ревізор»? («На дзеркало нічого кивати, коли пика крива»).

 

Третя трійка:

Тема усного виступу: Перекажіть повість «Тарас Бульба» від імені Андрія.

Зелена доріжка:

Кого Гоголь вважав своїм літературним вчителем? (Пушкіна).

Які твори спалив Гоголь? (Поему «Ганц Кюхельгартен» та другий том «Мертвих душ»).

Хто з героїв Гоголя був найбільш богобоязкою людиною, незважаючи на те, що мав матір-відьму? (Коваль Вакула).

Яку повість Гоголя можна проілюструвати картиною Архипа Куїнджі «Українська ніч»? («Майська ніч, або Утоплена»)

Жовта доріжка:

Яким псевдонімом підписав Гоголь свій перший твір? (В. Алов).

Ідею якої повісті Гоголя можна висловити прислів’ям: «На чужому горі свого щастя не побудуєш»? («Вечір на Івана Купала»).

Хто режисер фільму «Вечір на Івана Купала»? (Юрій Іллєнко).

Червона доріжка:

Який великий український і російський актор, друг Гоголя, зіграв роль Городничого в «Ревізорі»? (Михайло Щепкін).

Який твір Гоголя категорично не сприйняли його сучасники? («Вибрані місця із листування з друзями»).

Фінал: Тема для усного виступу. Продекламувати напам’ять будь-який уривок з творів Миколи Гоголя.

Зелена доріжка:

На честь кого отримав своє ім’я Гоголь? (На честь Святого Миколая).

Хто з героїв Гоголя загинув, тому що боявся? (Хома Брут).

В фіналі якого твору Гоголя головний герой витрибнув у вікно? («Одруження»).

В якій опереті за твором Гоголя звучить романс на слова Михайла Старицького «Ніч яка місячна»? («Майська ніч, або Утоплена»).

Жовта доріжка:

Місто, в якому похований Микола Гоголь. (Москва).

Який герой Гоголя губить свій ніс? (Майор Ковальов).

Який відомий російський письменник ХХ ст. переробив поему «Мертві душі» у п’єсу? (Михайло Булгаков).

Червона доріжка:

Яка сімейна легенда була пов’язана з одруженням батьків Гоголя? (Коли Василю Гоголю-Яновському було 14 років, він побачив уві сні Богородицю, яка показала йому немовля і мовила: «Ось твоя суджена». Наступного дня у маленькій сусідській дівчинці Марії він впізнав це немовля. Через 14 років вони одружилися).

Хто є автором пам’ятнику Гоголя у Москві? (Микола Андрєєв).

 

Питання «Ва-банк» для гравців на червоній доріжці 1, 2 і 3 тура, якщо вони не відповідають на перше запитfння

 

З якого твору Гоголя наступні слова:

• «Как упоителен, как роскошен летний день в Малоросии!..»? («Сорочинський ярмарок»)
• «Нет, не видать тебе золота, покуда не достанешь крови человеческой!..»? («Вечір на Івана Купала»).
• «Скучно на этом свете, господа!..»? («Повість про те, як посварились Іван Іванович з Іваном Нікіфоровичем»).
• «Я пригласил вас, господа, чтобы сообщить пренеприятнейшее известие: к нам едет ревизор»? («Ревізор»).
• «Так расскажу я вам, как ведьмы играли с покойным дедом в дурня»? («Пропала грамота»)
• «Чуден Днепр при тихой погоде, когда вольно и плавно мчит он сквозь леса и горы полные воды свои…» («Страшна помста»).
• «Поднимите мне веки — не вижу…»? («Вій»).
•  «Оставьте меня, зачем вы меня обижаете?» («Шинель»).
• «Тому не нужно далеко ходить, у кого черт за плечами»? («Ніч перед Різдвом»)
•  «Засеют, как следует, а взойдет такое, что и разобрать нельзя: арбуз — не арбуз, тыква — не тыква, огурец — не огурец…черт знает что такое!»? («Зачароване місце»).
• «Стой и не шевелись! Я тебя породил, я тебя и убью!..»? («Тарас Бульба»).
• «Эх, тройка, птица-тройка, кто тебя выдумал!..»? («Мертві душі»).

 

 

 

 

Дискусія «Тарас Бульба: за і проти»

за повістю Миколи Гоголя

.

Вступне слово ведучого:

Щоб розпочати дискусію, ведучий зачитує уривки з роману Владислава Крапівіна «Бронзовий хлопчик»

«— Летом все вы были обязаны прочитать «Тараса Бульбу»... Скоро мы начнем изучать это лучшее произведение Николая Васильевича Гоголя. <…>

— Ох уж, «лучшее»… <…>

«Вечера на хуторе…» — это да! Кинтель очень любил их, читал не раз… А «Тараса Бульбу» впервые прочел…и повесть эта его…ну, как ржавой теркой по душе. Был это какой-то совсем другой Гоголь, хотя вроде бы там тоже Украина, казаки…

— Чем недоволен, Рафалов? — поинтересовалась Диана Осиповна.

— Всем доволен. Только «Вечера…» лучше.

— <…> Оценка произведений — дело, как говорится, вкуса. Но есть школьная программа. И, кроме того, «Тарас Бульба» — это самое героическое произведение Гоголя. Сгусток патриотизма…

Ох, не надо было связываться! Но, глядя в окно, Кинтель тихо спросил:

—  Это, что ли, когда в Днепр евреев кидают? Или польских грудных младенцев на копья? <…>

—  Ты... —  выдохнула Диана. —  Ты, Рафалов... поступаешь, извини меня, просто подло. Ты выдергиваешь отдельные эпизоды... которые обусловлены определенной эпохой... не давая себе труда выявить общую тенденцию...

—  Эпоха получается похожая, —  все так же негромко выговорил Кинтель. —  Как послушаешь радио...

—  В том, что говорится по радио, Николай Васильевич не виноват! А ты... ты просто оскорбляешь! Нет, не меня! Мне обидно за великого писателя!

—  Мне тоже... – вздохнул Кинтель».

І наступний діалог:

«—  Понятно, почему «Тараса Бульбу» изучают...

•                    Почему же, Рафалов? Изложи.  <…>

—  Потому что написано, как можно убивать сыновей. Не моргнув глазом. «Я тебя породил, я тебя и убью...». Шарах из берданки, и никаких вопросов...

—  Ты что? Оправдываешь преступление Андрия?

—  А убийство без суда – это тоже преступление, —  сказал Бориска Левин.

—  Левин, я знаю, что твой папа адвокат и ты подкован... Однако тогда были другие условия и права. Другая эпоха...

Кинтель, глядя через стекло на листья клена, выговорил раздельно:

— Этот Бульба просто трус.

— Ты, Рафалов, соображаешь, что говоришь? —  Это она даже не с возмущением, а с жалобным страхом.

—  Конечно, соображаю... Испугался, что казаки его к ответу потянут за сына: «Как ты допустил, что он к полякам переметнулся?» Вот и решил, чтобы концы в воду: «Я его своей рукой! Видите, какой я сознательный!»

— Ты... У меня даже слов нет! <…>

— А старшего сына он тоже предал.

— Как предал?! Он, рискуя жизнью, пробрался в Варшаву! Чтобы поддержать его в последний миг!

Кинтель пренебрежительно шевельнул губой:

—  Ничего себе поддержал. «Слышу тебя, сынку!» – и скорее ноги уносить... Уж выхватил бы тогда саблю — да на выручку. Бесполезно, конечно, да все же легче, чем слышать, как сыну кости ломают...

Диана Осиповна потерла щеки. Вроде успокоилась.

— Ты легко рассуждаешь о вопросах жизни и смерти. В твоем возрасте это вроде игры...

•                    Ну а если мы такие глупые, зачем это изучать... в таком возрасте».

Розпочати дискусію радимо уривком саме з цього твору, оскільки він дуже сильно підкреслює актуальність повісті, її багатогранність і неоднозначність, а також сприймання її підлітками.

Питання до учасників дискусії::

1. Як бачимо, герої твору — хлопчик на прізвисько Кінтель і його вчителька — категоричні у своїх висловлюваннях, оцінюючи вчинки героїв «Тараса Бульби». З ким ви можете погодитися, а з ким — ні? Які ваші враження від повісті Гоголя?

2. Кінтель порівнює «Тараса Бульбу» з «Вечорами на хуторі поблизу Диканьки». Яка, на вашу думку, повість з цього циклу найбільш близька до «Тараса Бульби»? Порівняйте Данила Бурульбаша, героя повісті «Страшна помста» і Тараса Бульбу — в чому вони схожі, а чим відрізняються?

Увагу exysd потрібно звернути на  «Страшну помсту» як тематично найближчий до «Тараса Бульби» твір, а його героя — Данила Бурульбаша — як духовного побратима Тараса. Схожість цих героїв неважко помітити: вони обидва мужні і безстрашні козаки, що заради своє вітчизни і віри здатні на все (Данило бореться з нечистою силою, а Тарас вбиває сина-зрадника). А чим вони відрізняються? Насамперед — ставленням до жінки. Для Данила його Катерина — кохана дружина, від якої він не відмовляється, навіть дізнавшись, що вона — дочка чаклуна («Не плач, Катерино, я тебе тепер знаю і не кину нізащо. Гріхи всі лежать на батькові твоєму»), якій довіряє свої найпотаємніші думки. Учасникам дискусії пропонується наступне запитання:

3. Яке ставлення Тараса Бульби до жінки і до родини в цілому? Чи засуджуєте ви його, чи виправдовуєте — і чому? Яке виховання для синів Тарас вважає найкращим?  Які з описаних звичаїв та традицій Січі вам запам’яталися найбільше? Що ви схвалюєте, а що засуджуєте?

4. Як мотивує Тарас Бульба у суперечці з кошовим необхідність війни? Якими засобами він усуває кошового? Чи схвалюєте ви таку поведінку Тараса?

Війна— це єдине, чому служить Тарас. Таке ствердження сили як єдиного засобу вирішення всіх проблем може викликати засудження, але, коли згадати історичну обстановку на Україні в ті часи (постійні набіги татар, утиски польської шляхти), то войовничість Тараса можна зрозуміти. Але до чого призводить поведінка людей, що вже звикли до війни, не уявляють собі інших занять, яким «байдуже, коли і з ким, аби тільки воювати?». Увагу учнів слід звернути на звичаї Запорізької Січі у повісті Гоголя.

Читаючи розділ, де Гоголь описує Запорізьку Січ, складається враження, що він суперечить сам собі. З одного боку — щире захоплення автора («Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді та дужі, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!»),  з іншого — доволі-таки жорстокі закони. Та й безпробудне пияцтво як одне з лицарських подвигів особливого захвату не викликають. Січ — формування військове, і закони і ній споконвічно агресивні. На перший погляд вони здаються справедливими, але діють доти, доки існує страх покарання. А чи не нагадують вибори нового кошового сучасні політичні баталії?

Опис того, як саме вдалося Тарасові підняти Січ на війну, в повісті приділено багато уваги. Війна розпочалася не з народних скарг на євреїв та шляхту — її зініціював сам Тарас. Отже, на думку автора, не держави і народи розпочинають збройні конфлікти, а окремі люди. Всі війни виникають тільки тому, що є ті, хто потенційно готові воювати. Такою людиною в повісті є Тарас, що порушує християнську клятву і піднімає Січ. І лише згодом Гоголь повертає силу, що прагне крові і помсти, в інший, протилежний від Туреччини, бік. Тарас переходить ту грань, що відділяє мир від війни, і розв’язана війна стає причиною загибелі всіх героїв повісті.

5. Звернемося тепер до інших  героїв твору. Як ви думаєте, чи випадково Гоголь дав героям повісті такі імена: Тарас — «бунтівник», Остап — «міцний», Андрій — «мужній»? Як на початку повісті характеризує Андрія автор? Чому саме на Андрія справила великий вплив смертна кара на Cічі?

6. Які почуття викликає у вас епізод, коли Андрій з’являється в місті Дубно, оточеному запорожцями? Як ви оцінюєте його вчинок, коли він приніс голодним людям хліб?

7. Коли відбувається відступництво Андрія? Які почуття і думки викликає  діалог між ним і панночкою?

Якщо імена Тараса і Остапа повністю співпадають з їх характерами, то значенні імені молодшого сина Тараса може здатися дивним: зрадник — і мужній? Образ Андрія найбільше переробив Гоголь у другій редакції повісті. Відступництву  молодшого сина Тараса передує ряд випробувань. Андрій не лише хоробрий в бою, хоча й не такий холоднокровний, як його брат, отже, на бік ворогів він переходить не з боягузтва. Він не з бідних козаків — багатство польської панночки його не спокушає. Андрій жадає не лише подвигу, але і кохання (саме цьому почуттю немає місця у житті і світогляді Тараса Бульби), йому властиве співчуття і милосердя. Опинившись у місті, Андрій жахнувся тим картинам голоду, які він побачив, а як лицар, не міг не відчути повагу навіть до ворогів, які боронять своє місто навіть в таких нелюдських умовах. І причиною їх страждань (як тут не провести паралелі зі страшним тридцять третім роком) стали саме козаки, стала війна, яка нічого не вирішує, а несе лише смерть та горе.

Учням при обговоренні цього епізоду  пропонуємо уявити собі такий варіант подій: припустимо, Андрій зміг перебороти себе, повернувся до козаків. Чи кохання те почуття, яке можна перебороти силою розуму? Чи зміг би він вже воювати так, як раніше, після того, що побачив, пережив і усвідомив? Чи не розірвало би його душу навпіл усвідомлення того, що він однією рукою дає допомогу, а другою вбиває?

Ці питання дуже неоднозначні, як і самий вчинок Андрія, який важко і засудити, і виправдати. Якщо Тарас Бульба переходить невидимий Рубікон, що відділяє мир від війни, то і його син теж переходить ту невидиму грань, за якою він стає зрадником.

8. Коли вчинок Андрія викликає у вас найбільше осудження?

Щоб учні глибше могли зрозуміти повість Гоголя, варто їм запропонувати співставити початок п’ятого розділу, де описується похід козаків, і  дев’ятий розділ (промова Тараса Бульби перед козаками і  опис битви під Дубно). Уважний читач помітить: якщо в першому випадку похід запорожців описується скоріше як розбійницькі набіги з жахливими подробицями («Дибом стало б нині волосся від тих страшних пам’яток лютої напівдикої доби... Повбивані немовлята, відрізані груди в жінок, здерті шкіри з ніг по коліна у випущених на волю — одне слово, повною мірою сплачували козаки колишні борги»), то в описі битві, коли козаки визволяють своїх товаришів, перо Гоголя підносить їх  до вершин народного епосу («— А що, панове? — сказав Тарас, перегукуючись з курінними. — Є ще порох у порохівницях? Чи не ослабла козацька сила? Чи не гнуться козаки?»). Тому і відступництво Андрія, який виїжджає бити своїх же колишніх побратимів, виглядає тут найбільш огидним.

9. Які почуття і думки викликає у вас  епізоди смерті Андрія і Остапа? А що відчуває, на вашу думку, Тарас і сам автор?

10. Що вражає вас на останніх сторінках повісті: помста Тараса, епізод його полону чи смерті? Як ви вважаєте, для чого потрібно було Гоголю вводити епізод із загубленою люлькою?

Трагедія смерті молодшого сина Тараса Бульби полягає саме в тому, що світ розділений на сторони, які ворогують, а любов замість радості приносить нещастя. В своїй повісті Гоголь показав, як важливі перетворення в державі вносять свої жорстокі корективи в життя окремої людини. Звідти — пророчий погляд генія у криваве двадцяте століття... Головний же висновок, що закономірно випливає із змісту твору і звучить зараз дуже актуально: війна, яка б вона не була — це завжди трагедія, завжди смерть та горе. І жоден конфлікт ніколи не може бути вирішений за допомогою насильства. Саме в цьому головне гуманістичне значення повісті Гоголя.

11. Яке, на вашу думку, місце займає повість «Тарас Бульба» у збірнику «Миргород»? Що об’єднує такі різні — побутові, історичні і фантастичні — твори?

 

 

 

                                     Заключне слово ведучого

У фіналі дискусії ведучий повинен подякувати всім її учасникам.

 

 

 

 

Гоголь в Інтернет-мережі:

 

 

•  uk.wikipedia.org/wiki    .
• www.ukrop.com/ua/encuclopedia/100names/6155.html 
• uaref.com/referats/128/4058
• www.nbuv.gov.ua/books/18/gnv.html
• www.take5.ru/35/1570/indeksl.l.html
• revizor.net/bio_mat/bio.mat_pavlenkov/semya-i-skola.html
• http://www.klassika.ru/proza/gogol/
• http://gogol.niv.ru/
• http://www.library.ru/3/reflection/literature/gogol.php
• http://www.rulex.ru/01040234.htm
• http://az.lib.ru/editors/g/gogolx_n_w/
• http://nikolay.gogol.ru/
• http://www.edimdoma.ru/life03-05.shtml
• http://www.domgogolya.ru/history/biography

 

 

 

 

 

 

Матеріали про життя і творчість М.В.Гоголя:

• Балабко О.   Римське щастя Миколи Гоголя / О. Балабко // Київ. —  2005. —  №12. —  С.162-163
• Барабаш Ю.   «Коли забуду тебе, Єрусалиме...» : Гоголь і Шевченко:  порівняльно-типолог. Студії / Ю. Барабаш. —  Х.: Акта, 2001. —  373 с. —  (Харківська школа).
• Беленький, Г. Ложь и правда невского проспекта // Литература в школе. - 2007. - № 12. - С. 30-33
• Бицько.О. Матеріал до вступного уроку за творчістю М. Гоголя //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2004. - №3. - С. 19-22
• Боголепов П.. Тропа к Гоголю / П.К.Боголепов, Н.П.Верховская; под ред. С.И.Машинского. - М.: Дет. лит., 1976. - 352 с. : ил.
• Братко В.. Історична та фольклорна основи повісті М.Гоголя "Тарас Бульба" / В.О.Братко // Зарубіжна література в школах України. - 2006. - № 6.
• Булава. З. Использование произведений Н.В. Гоголя на уроках русского языка //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2008. - № 3. - С. 62-64
• Бусель. С. У ніч перед Різдвом із героями М. Гоголя... // Зарубіжна література - 2003. - грудень (№47). - С.8-11 Викулова, В. Н.В. Гоголю - 200 лет //Библиотека. - 2008. - № 9. - С. 34-46
• Бицько O. "Портрет" Н.В.Гоголя как зеркало художественных замыслов писателя //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2006. - № 5, - С. 46-50.
• Вересаев В. Гоголь в жизни сист. свод подлип, свидетельств современников / В.В.Вересаев ; вступ, ст. Ю.Манна ; авт. ком. Э.Безносов. - X.: Прапор, 1990.-678 с.
• Воропаев В. Будьте не мертвые, а живые души : о романе "Мертвые души" Н.В.Гоголя /В.Воропаев //Зарубіжна література. - 2006. - № 12. - С. 16-20.
• Галкіна Н.. Українське козацтво у повісті М.Гоголя "Тарас Бульба" та однойменній опері М.Лисенка: інтегрований урок /Н.В.Галкіна, Н.Л.Тхай //Зарубіжна література. - 2007. - № 11. - С. 33-34.
• Галкіна. Н. Українське козацтво у повісті М. Гоголя «Тарас Бульба»   та   однойменній   опері   М.   Лисенка   //Зарубіжна література в школах України. - 2007. - № 11. - С. 33-34 Ганіч, Н. Люди - господарі своєї долі // Зарубіжна література. -2008.-№41/42.-С. 24-27
•  Гальорка О.   Чарівна українська ніч : літературно-музичні фрагменти за творами Миколи Гоголя / О. Гальорка // Шк. світ. —  2005. —  №21-24. —  С.16-19.
• Гоголь Николай Васильевич // Писатели нашего детства: 100 имен: биограф, словарь : в 3 ч. - М., 2000. - Ч. 3. - С. 118-128.
• Гольдфаин И.   Опасные класики /И. Гольдфаин // Знамя. —  2005. —  №12. —  С.190-194.
• Гончаровская. Е. Литературная викторина по произведениям Н. В. Гоголя для учащихся 8-го класса //Литература: Прил. к газ. "Первое сент.". - 1-15 февраля (№3). - С. 9-11
• Гурець М.   Краєзнавчий аспект творчості Гоголя : краєзнавство і література /М. Гурець //Зарубіж. л-ра в школах України. —  2007. —  № 11. —  С. 35-36.
• Дзира Я.   Автопортрет нації /Я. Дзира. —  К. : Б-ка українця, 1997. —  143 с. —  (Б-ка українця).
• Дзира. Я. Заповіт Миколи Гоголя: «Відокремитись і проголосити свою незалежність» //Зарубіжна література -2004. - жовтень (№37). - С 12-21; 22-24
• Дитькова С. Образное постижение прозы : повести Николая Гоголя /С.Ю.Дитькова //Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2006. - № 10. - С 5-11.
• Доля. Н. Урок-гра "Щасливий випадок" //Зарубіжна література в школі. - 2005. - №22. - С 19-20
• Замореев Е.   Гоголь глазами друзей и критиков /Е. Замореев //Лазурь. — 2006.—  №6. —  С.12-15.
• Замореев. Е. Гоголь глазами друзей и критиков // Лазурь. - 2006. - №6.-С. 12-15
• Звинацковский. В. Реалист ли Гоголь? //русский язык и литература в учебных заведениях. - 2004. - №2. - С.2-12
• Змієвський С. Чи ми знаємо Миколу Гоголя? /С.Змієвський // Культура і життя. - 2006. - 12 липня.
• Золотусский И. Гоголь. - Изд. 2-е, доп. - М.: Мол. гвардия, 1984. - 527 с.: ил.
• Золотусский И. По следам Гоголя. - М. : Дет. лит., 1984. - 191 с. : ил.
• Ісаєва О.   Застосовуючи новітні технології розвитку читацької діяльності учня : мотивація вивчення худож. твору, повільне та перерване читання, використання літ.-критич. матеріалів та комп'ютерної програми під час вивчення поеми «Мертві душі» М. Гоголя /О. Ісаєва  // Всесвіт. л-ра в серед. навч. закладах України. —  2005. —  №4. —  С.35-36. — Бібліогр.: с.36.
• Кармазина Ж. Пушкин и Н. Гоголь в русской опере //Музыка в школе. - 2006. - №5. - С. 43-49
• Киреев. Р. Семь великих смертей //Наука и религия. -2005-№7 (Нач. №6). -С. 38-43.-[О творчестве Н. Гоголя и его душевных переживаниях]
• Козаренко Т.   Літературно-музичний вечір «Україна була справжньою втіхою і святом душі...»: Народні традиції в творчості М.В.Гоголя /Т.Козаренко //Всесвіт. л-ра та культура в навч. закладах України. — 2000. — №12. —  С.38-40.
• Колокольцев,Е.   Художники иллюстрируют повесть Гоголя "Ночь перед Рождеством"//Литература в школе. - 2006.- №10. - С.36-40.
• Коломієць, З..   Вистава у Різдвяну ніч: За мотивами творів М.В.Гоголя
  //Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2002.- 1. - С.59-62.
• Корнєва. Л. Літературна гра (лото) за повістю М.    Гоголя "Тарас Бульба" //Зарубіжна література в школах України. 2005.- №2. - С. 6-9
• Косиченко. Л. Гоголь і Миргород - єдині // Урядовий кур'єр. - 2008. - 9 жовтня (№ 188). - С. 16
• Кошелев. В. «Нарочито невеликий» Миргород //Литература в школе с прил. «Уроки литературы». - 2008. - № 12. - С. 12-16
• Кругла  Л.   Чи   можна   вважати   Миколу   Гоголя   великим українцем? //Зарубіжна література в школах Украіни. - 2008. -№10. - С 48-51
• Крутікова Н.   Батьківщина душі і новий шлях : до 200-річчя від дня народження Миколи Васильович Гоголя //Українська культура. - 2008. - № 7. - С. 36-39.
• Кудрявцев Л. Гетьман Євстафій Гоголь // Урядовий кур'єр. - Ю07. - 23 листопада (№ 220). - С 14
• Кудрявцев М. Типи і символи у пророчих візіях ліризованої та духовної  прози  Миколи  Гоголя  //Зарубіжна література  в школах Украіни. - 2008. - № 9. - С 2-8
• Кудрявцев, М.   Гоголь - романтик у національному контексті //Зарубіжна література в школах України. - 2008. - № 6. - С. 18-25. - бібліогр.: с. 25.
• Кудрявцев, М.   Містичний реалізм М. В. Гоголя: до проблеми філософсько-теологічної символіки // Зарубіжна література в школах України. - 2008. - № 7-8. - С. 10-14.
• Кулікова Л. Сучасний погляд на історико-педагогічні праці М.В.Гоголя /Л.Кулікова // Історія України. - 2003. - № 3.
• Лебединська Т.   Ілюстрації до "Мертвих душ" як художній документ часу : до 200-річчя від дня народження великого українського письменника Миколи Гоголя //Українська культура. - 2008. - № 1. - С. 38-41.
• Лімборський І. Микола Гоголь і національна рококо /І.В.Лімборський //Зарубіжна література в школах України. - 2006. - № 5. - С 10-13.
• Любченко Л Музейна педагогіка на уроках ЗЛ : до 200-річчя з дня народження М. Гоголя//Зарубіжна література (Шкільний світ). - 2008. - № 22-24. - С. 6-22.
• Ляхова  В.   Читаємо,   спілкуємось,   міркуємо   //Зарубіжна література. - 2008. - № 14/15. - С 29-46
• Мазур. П. Коріння і крона козацького роду //Україна козацька. - 2006. - травень-червень (№8). - СЮ
• Манн Ю. Гоголь Микола Васильович /Ю.Манн //Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник: в 2 т. / за ред. Н.Михальської, Б.Щавурського. -Тернопіль, 2005. - Т. 1. - 386-393.
• Манн Ю.В. "Мертвые души" /Ю.В.Манн //Энциклопедия мировой литературы /под ред. С.В.Стахорского. - М., 2001. - С. 291-294.
• Манн Ю.В. "Ревизор" /Ю.В.Манн //Энциклопедия мировой литературы /под ред. С.В.Стахорского. -М., 2001. -С. 417-419.
• Манн Ю.В. Смелость изобретения: черты художественного мира Гоголя /Ю.В.Манн; худож. В.Сергеев. - Изд. 3-е. - М. : Дет. лит., 1985. - 144 с: фотоил.
• Марченко Н.А. Жизнь и творчество Н.В.Гоголя : материалы для выставки в школе и детской библиотеке /Н.А.Марченко; оформл. Г.Ордынского. - М.: Дет. лит., 1979. - 64 с.: фотоил.
• Марченко Т.В. "Записки сумасшедшего" /Т.В.Марченко //Энциклопедия мировой литературы / под ред. С.В.Стахорского.-М., 2001.-С. 192-193.
• Матеріали до проведення читацької конференції "Гоголь і Україна": [добірка статей]//Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2008. - № 6. - С. 3-6.
• Мафтин Н. З Україною в серці : шляхи творчої долі Миколи Гоголя /Н.Мафтин //Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2001. - № 6. - С
• Машковцев  Н.  Работа Иванова  над  портретом Гоголя  //Изобразительное искусство в школе. - 2006. - №4 . - С. 24-36: ил.
• Микола   Гоголь   //Література:   дитяча   енциклопедія   / авт.-упоряд. " , О.К.Васильєва, Ю.С. Пернатьєв; худож.-оформл. Б.П.Бублик, С.В.Правдюк. -' X., 2003.-С 256-258.
• МойсеївІ.   Гоголівські перемови: (Діалогіка роздвоєння та увзаємнення). За програмою 1998 р. - 10 кл., уроки 18-23; За новою програмою 2001 р. - 10 кл., уроки 13-17//Зарубіжна література. - 2001.- 38, жовт. - С.1-2.
• МонаховаІ.   Птица-тройка с Гоголевского бульвара// Литературная газета. - 2008. - 23-29 апр. - Вкл. - С. 3.
• Мосина Т.   Литературные герои в бронзе и мраморе// Библиотечная газета. - 2006.- №13. - С.10.
• Ненич, Г..   Методичний коментар до системи уроків за творчістю М.Гоголя: 7 клас//Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2001.- 11. - С.17-21.
• Носкова, М.   Ніч перед Різдвом : Вистава за мотивами однойменної повісті М.Гоголя// Шкільний світ. - 2003.- 44. - С.16-21.
• Онишенко Н. Яким бути ювілею Миколи Гоголя /Н.Онищенко//Урядовий кур’єр.-2006.-8 вересня
• Опанасенко С.   Нерозгадана таємниця Миколи Гоголя // Україна. - 2008. - № 4. - С. 90-93.
• Пайова Л. Реальність і фантастика в повісті Гоголя "Ніч перед Різдвом" /Л.М.Панова // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2003. - № 10. – С.26-28.
• Партач Н.   Гоголь в ілюстраціях// Дзеркало тижня. - 2008. - 30 серп-5 верес. - С. 18.
• Пирогова Л. Невмирущий талант великого Гоголя // Культура і життя. - 2008. - 27 серпня (№ 35). - С З
• Підгора В. Кращий портрет славетного земляка // Культура і життя. - 2005. - 20 квітня (№16-17). - СІ: іл.
• Полежаева Е. "Жизнь не игрушка": по тексту поэмы Н.В.Гоголя "Мертвые души" /Е.Полежаева //Зарубіжна література. - 2006. - № 12. - С 21-23.
• Поліщук  Я. Микола  Гоголь   і  українська  література  //Дивослово. - 2005. - №11. - С 29-32
• Полторацький О.   Повість про Гоголя: останні роки /О. Полторацький; худож. М. Туровський. — К. : Рад. письменник, 1976. —  319 с. : іл.
• Прокофьева Н.. "Вечера на хуторе близ Диканьки" /Н.Н.Прокофьева //Энциклопедия мировой литературы / под ред. С.В.Стахорского. - М., 2001. - С..
• Рожен А. Украинцы на земле и на небе //Зеркало недели. - 2005. - 30 декабря (№51). - С. 13
• Розанов, В.   Гений формы//Русская словесность в школах Украины. - 2008. - № 1. - С. 45-48.
• Рябчук  М.  Гоголь  і  проблема української  ідентичності  // Українська культура. - 2007. - №7. - С. 14-17
• Савран, А.А.   Одинокая птица, или Выбранные места из жизни и творений Гоголя: Литературно-драматическая композиция//Все для вчителя. - 2004.- 4-5. - С.80-83.
• Сайнюк  І.  Подорож у  світ М.  В.  Гоголя  //Зарубіжна література - 2003. - №9. - с.39-41
• СверстюкЕ.   Гоголь і Шевченко - рік високого сонця в Україні// Культура і життя. - 2004. - 26 трав. - С.4.
• Сквіра Н.М. Поетика пейзажу як форма реалізації авторського задуму другого тому "Мертвих душ" /Н.М.Сквіра //Зарубіжна література в школах України. - 2007. - № 9. - С 56-61.
• Скобельская О.   В гостях у Рудого Панька: Сценарий вечера по мотивам повестей Н.В.Гоголя "Вечера на хуторе близ Диканьки" 9-11 классы
  //Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2001.- 12. - С.54-56.
• Скобельский Д. В Миргороде Николай Гоголь взошел на пьедестал //Голос Украины. - 2008. - 20 сентября (№ 179). - С. 5
• Скобельська   А.   Міфотворець   //Всесвітня   література   в середніх навчальних закладах України. - 2007. - № 9. - С 57-60
• Скобельська, О.   Творчість М.Гоголя та барокові традиції в українській літературі XVIII - початку XIX століть//Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2005.- №8. - С.29-33.
• Скуратовский  В.   На   пороге   как   бы  двойного   бытия  //Зарубіжна література - 2003. - березень (№11). - С.5-6
• Смирнова Р.   Лікар, котрий врятував життя майбутнього генія// Чумацький шлях. - 2008. - № 4. - С. 20-21
• Смирнова Р.   Маловідомий портрет письменника найточніше відповідає спогадам сучасників // Чумацький шлях. - 2008. - № 3. - С. 16-17.
• Смирнова Р.   Нове про долю двох геніїв: Невідома робота Шевченка: портрет сестри Гоголя//День. - 2005.- 3 черв. - С.8.
• Соколова Т.В. "Тарас Бульба" /Т.В.Соколова //Энциклопедия мировой литературы /под ред. С.В.Стахорского. - М., 2001. - С. 485.
• Соколовская, Л.   Живописное слово Гоголя: Урок внекласного чтения: 6 класс
  // Все для вчителя. - 1999.- 6. - С.5-6.
• Софійчук Г. Микола Гоголь і Україна /Г.Софійчук // Подільський кур'єр. -2004.- 15 квітня.
• Таємниці біографії Гоголя //Зарубіжна література. - 2008. - № 22/24. - весь номер
• Тупало С. Висока хвороба М. Гоголя //Зарубіжна література - 2003. -листопад (№41). - С16-19
• Турбин В.   Герои Гоголя /В. Турбин; худож. Е. Кондаков. —  М.: Просвещение, 1983. —  127 с.
• Холодна Ю. Ораторське мистецтво М. Гоголя // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2005. - №6.-С 54-60
• Хроменко, И. А.   В поисках света: литературная гостиная, посвященная Н. В. Гоголю// Зарубіжна література в школах України. - 2008. - № 5. - С. 29-35.
• Черемис  В....I ніхто не знає, як далеко літає він від своєї загибелі // Зарубіжна література - 2003. - листопад (№41). -СІ 1-15. - [Любов до України та рідної мови у творчості М. Гоголя]
• Черков А. Великий маг України //Літературна Україна. -2008. - 11 вересня (№ 35)- С З
• Чухліб Т. Хто був прототипом Тараса Бульби / Т.Чухліб // Історія України. -2002.-№44.
• Шеховцова Т.   Николай Гоголь: творч. путь поэта. Анализ поэт. текстов. Крит. материалы. Вопросы и задания для самоконтроля / Т. Шеховцева. —  Х. : Ранок : Веста, 2004. —  80 с.
• Яковлев Г.   Изучать ли в школе "Тараса Бульбу"//, Втілення в образі Тараса Бульби в однойменній повісті Гоголя кращих рис запорозького козака // Зарубіжна література в школах Украіни. - 2008. - № 9. - С 48-50

 

 

 

 

 

Екранізація творів М.В.Гоголя:

 

•            Вечір напередодні Івана Купала. Реж. Ю.Ільєнко. Комп. Л.Грабовський; 1968. В ролях: Л.Кадочникова, Б.Хмельницький, Б.Брондуков, Д.Фірсова-Микоша та ін.
•            Вечори на хуторі біля Диканьки. За повістю "Ніч перед Різдвом". Реж. А.Роу. Комп. А.Філіпенко. 1961. В ролях: А.Хвиля, Г.Мілляр, Л.Хітяєва, С.Мартинсон та ін.
•            Вій. Реж. К.Єршов, Г.Кропачов. Худ. керівник та постановник трюків А.Птушко. Комп. К.Хачатурян. 1967. В ролях: Л.Куравльов, Н.Варлей, А.Глазирін, Н.Кутузов та ін.
•            Втрачена грамота. Реж. Б.Івченко за участю І.Миколайчука. 1972. В ролях: І. Миколайчук, Л.Вакула, Ф.Стригун та ін.
•            Інкогніто з Петербурга. За мотивами комедії "Ревізор". Реж. Л.Гайдай. Комп. О.Зацепін. 1977. В ролях: А.Папанов, С.Мигицко, Н.Мордюкова, В.Носик, В.Невинний та ін.
•            Майська ніч, або Утоплена. Реж. А.Роу. Комп. С.Потоцький. 1952. В ролях: Н.Досенко, Т.Конюхова, Л.Юдіна, А.Хвиля, Е.Цесарська, Г.Мілляр, Г.Григорьева та ін.
•            Мертві душі. Сцен. Л.Трауберга. Інсценування М.Булгакова. Реж. Л.Трауберг. Комп. В.Рубін. 1960. В ролях: В.Бєлокуров, В.Станіцин, Б.Ліванов, А.Грибов, А.Зуєва, Б.Петкер, Ю.Леонідов та ін.
•            Мертві душі. Телефільм. В 5 серіях. Реж. М.Швейцер. Комп. А.Шнітке. 1984. В ролях: О.Калягін, А.Трофімов, Ю.Богатирьов, І.Смоктуновський, І.Чурікова, Т.Носова та ін.
•            Ніс. Телефільм. Реж. Р.Биков. Комп. Н.Сидельников. 1977. В ролях: Р.Биков, І.Савіна, Є.Санаєва, З.Славіна, З.Шарко, В.Басов, Г.Бурков та ін.
•            Одруження. Реж. В.Мельников. Комп. О.Каравайчук. 1977. В ролях: С.Крючкова, А.Петренко, О.Борисов, В.Стржельчик, Б.Брондуков, Є.Леонов, М.Булгакова, В.Тализіна та ін.
•            Ревізор. Реж. В.Петров. 1952. В ролях: І.Горбачов, Ю.Толубєєв, А.Георгієвська, Т.Носова, С.Блінніков, М.Яншин, Е.Гарін, А.Грибов, М.Рибніков, А.Зуєва та ін.
•            Ревізор. Реж. С.Газаров. 1996. В ролях: Є.Миронов, М.Михалков, М.Нейолова, О.Янковський, В.Ільїн, А.Джигарханян, З.Гердт, А.Леонтьєв та ін.
•            Шинель. За мотивами повістеіі "Шинель" та "Невський проспект". Сцен. Ю.Тинянова. Реж. Гр. Козинцев, Л.Трауберг. 1926. В ролях: А.Костричкін, С.Герасимов, А.Каплер, Я.Жеймо, О.Жаков та ін.
•            Шинель. Реж. О.Баталов Комп. М.Сидельников. 1959. В ролях: Р.Биков, Ю.Толубєєв, Є.Понсова, Н.Ургант та ін.
•            Як посварились Іван Іванович з Іваном Никифоровичем. 1941. В ролях: Ф.Раневська, О.Абдулов, С.Блінніков, В.Попов та ін.
•            Як посварились Іван Іванович з Іваном Никифоровичем. Телефільм. Реж. А.Белінський. 1971. В головних ролях: В.Меркурьєв, Ю.Толубєєв.

 

Мультиплікаційні фільми:

•            Вечір напередодні Івана Купала. Реж. А.Грачова. 1979.
•            Втрачена грамота. Реж. В. і 3. Брумберг. 1945.
•            Ніч перед Різдвом. Реж. В. і 3. Брумберг. Муз. М.Римського-Корсакова в редакції В.Оранського. 1951. Ролі озвучують: А.Грибов, М.Яншин, А.Зуєва та ін.
•            Походеньки Чичикова. За мотивами поеми "Мертві душі". Реж. Б.Степанцев. 1974. Текст читає Ю.Яковлєв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Зміст

 

1. Відомості про життя та творчість М. Гоголя………………………………..3
2. Світ душі М.В.Гоголя………………………………………………………..15
3. Питання до літературного конкурсу «Кращий знавець творчості Гоголя»…………………………………………………………….................22
4. Вікторина «Микола Гоголь і Україна»………………………………….….25
5. Поетичний вінок Миколі Гоголю…………………………………………..26
6. Літературний вечір «Микола Гоголь – славний син України»…………………………...............................................................…30
7. У ніч перед Різдвом із героями М.В. Гоголя………………………………32
8. Літературна подорож за повістю «Тарас Бульба»………………………...38
9. Літературно - музична композиція «З Україною в серці»…………………………………………………………………............43
10. Свято козацької слави "Так ось вона, Січ!"………………………….……..47
11. «Гоголівські вечорниці» (літературна вітальня за повістями Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки»)…...…………………………...51
12. Інтелектуальна гра «Розумники й розумниці» (присвячена життєвому і творчому шляху Миколи Гоголя)……………………………………….….55
13. Дискусія «Тарас Бульба: за і проти…………………………………………58
14. Гоголь в Інтернет – мережі……………………………………………….…62
15. Бібліографія (матеріали про життя та творчість)…………………….……62
16. Екранізація творів М. Гоголя…………………………………………….....68

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для нотатків