Лайфхаки для роботи з гіперактивними учнями

Імпульсивні, неуважні, часто бігають і стрибають, ламають та розкидають речі…  Думаєте, це все лише про гіперактивних дітей? Можливо, але не факт! Не всі учні, яких ми вважаємо гіперактивними, насправді такими є. Адже гіперактивність – це насамперед діагноз, який може поставити лише лікар. А саме – розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (далі – РДУГ), про який ми детальніше писали у статті.

Зібрали для вас корисні поради, що допоможуть ефективно працювати зі школярами з гіперактивністю!

Правильне ставлення без стереотипів 

Спостерігається тенденція у ставленні до гіперактивних школярів із боку дорослих: роздратування, злість, а іноді й жалість. І дійсно, будь-які наші почуття – це нормально! Але під час роботи з гіперактивними учнями варто відкинути емоції. 

Негативне ставлення до гіперактивних дітей може бути різним, але корені в цього одні. Це – неправильні переконання! Аби їх змінити, розвіємо найрозповсюдженіші міфи.

1. Усі надмірно активні школярі мають РДУГ

Звісно, що ні! РДУГ – не таке вже розповсюджене явище, такий діагноз ставлять невеликому відсотку дітей (від 1,5% до 5%, але дехто називає цифру і в 15%!). Якщо учень неуважний на уроці чи не може довго всидіти на одному місці, то це ще не діагноз. Пропонуємо переглянути ваші думки щодо активних школярів: можливо, в них немає гіперактивності? Раптом, цим дітям просто не вистачає фізичної активності або уваги?

2. Учні зі РДУГ невиховані та схильні до булінгу

Невихованість та агресія мають соціальні причини: виховання, оточення тощо. А гіперактивність і відсутність імпульс-контролю обумовлені біологічно. Це особливості функціонування центральної нервової системи! У дітей із РДУГ це проявляється по-різному: від певної «замріяності» дитини до поведінки, яку неможливо регулювати. Тож запитання: чи можуть підвищений голос і виражене роздратування змінити біологічну особливість гіперактивних дітей? Відповідь очевидна.

3. РДУГ – хвороба

Нежить та кашель можна вилікувати, а от РДУГ – ні. Чому? Адже це особливість роботи мозку, на кшталт розладів аутичного спектра. І з цими особливостями потрібно миритися, адже їх не можна «вилікувати». Усе, що ми можемо – м’яко коригувати небажану поведінку.

4. Гіперактивних школярів слід ізолювати

Як і у випадку зі школярами, які мають дислексією або порушення зору, гіперактивні учні потребують інклюзивного навчання. Навіть більше, численні дослідження доводять, що індивідуальне навчання їм протипоказане! Це має бути інклюзивний клас, супровід дорослих тощо. Гіперактивним дітям потрібно соціалізуватися, переймати соціально прийнятну поведінку однолітків та вчитися слухатися дорослих.

Формування позитивних установок

Негативні переконання щодо гіперактивних дітей варто замінити на позитивні установки. І завжди пам'ятати про них під час роботи! На які твердження можна спиратися?

1. Рівний-рівному. Спілкуйтеся із гіперактивною дитиною на рівних. Пам’ятайте, що поведінка гіперактивного школяра не робить його кращим або гіршим за інших. Усі діти унікальні у своїх особливостях: у когось РДУГ, а хтось, наприклад, має руде волосся.
2. Усі учні, незалежно від наявності ООП, заслуговують на особливе ставлення. Втім, гіперактивним дітям потрібно приділяти більше уваги та часу, ніж школярам без ООП.
3. Інколи агресивною поведінкою гіперактивні учні захищають свої особисті кордони. Як і всі люди! Можна навчити школярів правильному відстоюванню власних меж та м’яко наполягати на своєму як учитель.
4. Школярі зі РДУГ, як ніхто інші, потребують любові та турботливого ставлення. Особливу увагу зверніть на те, що у взаємодії з такими учнями слід уникати крайнощів, як-то надмірної суворості чи навпаки потурання. 

План дій на випадок форс-мажорів

Припустимо, ви позбулися негативних установок та набули позитивних переконань щодо дітей із гіперактивністю. Невже на цьому все? Звісно, ні. Не варто сподіватися, що всі проблеми вмить зійдуть нанівець. Майте реалістичні очікування: ви не можете повністю контролювати поведінку іншої людини, навіть свого учня. А тим паче із гіперактивним розладом та дефіцитом уваги! Тож завжди треба бути готовим до форс-мажорів.

Розуміючи основний вектор того, як правильно взаємодіяти з гіперактивними учнями, можна уникнути багатьох проблем. Виникла конфліктна ситуація? Намагайтеся в такому випадку завжди досягати згоди та порозуміння. І неодмінно пояснюйте, чому дитині щось «не можна»!

Якщо не вдається одразу, радимо переключити увагу дитини, бажано зі спокійним гумором:

• запропонуйте іншу активність, вправу тощо; 
• поставте неочікуване запитання, не пов’язане із темою уроку; 
• відреагуйте несподівано, наприклад, пожартуйте, повторіть дії учня тощо.

Не вдалося? Тоді запропонуйте гіперактивному учню альтернативну дію тому, що він робить. Як приклад, школяр постійно коментує та дає вказівки іншим учням. То призначте його ланковим чи бригадиром малої робочої групи! «Хочеш командувати – командуй, але й відповідати за групу тобі».

Ніяк не вдається налаштувати дитину на роботу на уроці? Спробуйте запропонувати дитині зробити щось фізично, тобто замість інтелектуальної діяльності можна звернутися до рухової. Дайте учню доручення: витерти дошку, роздати товаришам зошити тощо. 

Не варто чекати миттєвих змін! А що ж робити? Чітко планувати свою роботу, не фіксуватися на невдачах дитини та радіти успіхам!