Слова мають значення: як говорити з дитиною з інвалідністю

Дитина з інвалідністю – це загальний термін, який стосується дітей, що мають стійкі фізичні, ментальні, інтелектуальні або сенсорні порушення.

У всьому світі заведено наслідувати соціальну модель інвалідності, яка презентує інвалідність як створену суспільством проблему. Але існує ще одна модель – медична, яка вбачає проблему саме в інвалідності людей.

Уявіть, що особа на візку хоче потрапити до школи, але не може. Чому? Прихильники медичної моделі скажуть: «Бо вона пересувається на візку. Отже, проблема у візку та в самій людині з інвалідністю». Прихильники соціальної моделі скажуть: «Людина на візку не може потрапити до закладу через наявні бар’єри – сходи, і це є єдиною причиною. Архітектори, проєктувальники, які будували школу, просто "забули", що є люди з інвалідністю, і створили оточення, яке робить людину "інвалідом"».

Інвалідність буває не тільки фізичною, відповідно і бар’єри існують не тільки у навколишньому середовищі. Бувають також:

• ментальні бар’єри – стереотипи і судження щодо людей з інвалідністю;
• інституційні бар’єри, пов’язані із законами та політикою;
• економічні бар’єри;
• обмеження в інформації та комунікації.

Українська школа також, на жаль, має бар’єри, які ускладнюють життя дітям з інвалідністю. Щоб нівелювати нерівність, хороший учитель повинен знайти індивідуальний підхід до кожного школяра – у тому числі до учня з інвалідністю.

Першим та фундаментальним принципом руйнування бар’єрів є використання недискримінаційної лексики не тільки в межах школи, а й у повсякденному житті. Мова транслює світогляд, а отже може сприяти формуванню і поглибленню стереотипів, збільшувати ймовірність випадків дискримінації. Критично важливо, щоб учителька не транслювала дискримінаційні думки та використовувала мову, яка нікого не ображає.

Як можна та не можна говорити

1. Не треба акцентувати увагу на інвалідності, тому що інвалідність не єдина, а головне – не основна характеристика людини. Важливо бачити та презентувати перед іншими такого учня як людину-особистість, а не людину-порушення.

НЕПРАВИЛЬНО: Ваня, той, що на візку.
ПРАВИЛЬНО: Ваня, який сидить за першою партою.

2. Іноді бувають ситуації, коли якусь характеристику дитини потрібно виділити серед інших (можливо, під час розповіді про неї комусь тощо). Наприклад, зачіску, поведінку або інвалідність. У таких випадках варто використовувати «people first language», тобто мову, у якій на першому місці завжди людина. 

НЕПРАВИЛЬНО: інвалід-колясочник, глухий.
ПРАВИЛЬНО: дівчина на інвалідному візку, людина з порушенням слуху.

3. Зараз ведуться дискусії щодо коректності використання терміну «особа з обмеженими можливостями». Раніше ця дефініція прийшла на заміну застарілому та образливому «інвалід». Проте наразі існують недискримінаційні альтернативи, які можна і треба використовувати. Подібні слова ставлять дитину з інвалідністю у позицію об’єкта, жертви, а не суб’єкта та людини-особистості.

НЕПРАВИЛЬНО: діти з обмеженими можливостями.
ПРАВИЛЬНО: діти з інвалідністю.

4. Часто можна почути «Ну ти й даун!» щодо людини, яка не має синдрому Дауна. Як не дивно, ця лексика пригнічує не тільки особу, якій це сказали.

По-перше, подібні слова є некоректними і стосовно дитини з інвалідністю, оскільки ставлять на перше місце захворювання людини. По-друге, використання назв захворювань у негативному ключі призводить до утвердження суспільної думки, що діти з інвалідністю є гіршими за учнів без інвалідності. Звичайно, така поведінка з боку вчителя є непрофесійною, оскільки лайливі та образливі слова неприйнятні.

НЕПРАВИЛЬНО: «Ти що, розумово відсталий?», «Дебіл?».
ПРАВИЛЬНО: «Чому ти зараз погано себе поводиш?» тощо.

5. Існують дві думки стосовно терміну «діти з особливими потребами». У чинному законодавстві використовується термін «діти з особливими освітніми потребами», коли йде мова про дітей з інвалідністю в освітньому процесі. На противагу цьому підходу є думка, що кожна людина має свої особливі потреби. 

Хтось гіперактивна учениця, хтось носить окуляри тощо. Хіба не всі ми маємо особливі потреби?

Нижче наведено приклади найрозповсюдженіших помилок та їх коректних альтернатив, які можна і потрібно використовувати.

1. Неповносправні, інваліди, каліки, недієздатні, немічні – Люди з інвалідністю.
2. Страждає від..., хворий на..., жертва (чогось) – Має (назва порушення стану здоров’я, хвороби).
3. Розумово відсталий, із розумовими відхиленнями, загальмований, ненормальний – Людина з психічними/ розумовими порушеннями.
4. Спазматичний (спазматик) – Людина з церебральним паралічем.
5. Психічно хворий, божевільний – Особа з розумовими/психічними порушеннями.
6. Глухонімий – Нечуючий/людина, яка користується мовою жестів/особа з порушенням слуху.
7. Сліпий – Незряча/особа з порушенням зору.
8. Епілептик, діабетик, депресивний тощо – Особа з епілепсією / діабетом / депресією; особа, яка має епілепсію / діабет / депресію.
9. Карлик, гном, ліліпут – Людина низького зросту, невисока.
10. Напад (якоїсь хвороби) – Приступ.

Пам’ятайте, що мова – це важливий, але не єдиний чинник, який формує бар’єри на шляху до рівності всіх дітей.  Неадаптовані для всіх способи навчання, освітні матеріали та простори – виклики, з якими освітянам доведеться ще боротись. Завдання вчителів – не тільки самим не використовувати дискримінаційну лексику, а й слідкувати за тим, як говорять учні. Це сприятиме формуванню позитивного психологічного клімату у класі та створенню інклюзивного простору.