Позакласне читання 3 клас. Леся Вороніна "Прибулець із Країни Нямликів" (ІІ частина)

Леся Вороніна «Прибулець з Країни Нямликів» Позакласне читання Урок 2

Запрошую у чарівну країну,І разом у казковий світ полинемо,Де співіснують мрії та дива,Де повен світ любові і тепла.

27.09.2023 Сьогодні Гра «Добери кінцівку»Абедеся. МіТіСі… тка. Читаваребажавітанавча… ння

27.09.2023 Сьогодні Мовленнєва розминка. Робота над скоромовками. Кит кота по хвилях катав: кит у воді, кіт на киті. Кіт котив коток по току, коток попав на лапу коту.

27.09.2023 СьогодніМовленнєва розминка. Робота над чистомовкою. Та-та-та-та – іменини у кота. Ти-ти-ти-ти – і готують всі коти. Ту-ту-ту-ту – подаруночки коту.Іт-іт-іт-іт – друзям радий сірий кіт. Ом-ом-ом-ом – пригощає молоком. То-то-то-то – коти гратимуть в лото. А-ти, а-ти, а-ти, а-ти – потім гості підуть спати.

Леся Воронина (21.03.1955,Київлянка)– письменниця,журналістка, перекладачка. Народилася в Києві. Навчаючись у школі, зацікавилася українським фольклором, співала у хорі «Гомін», а також захопилася східними двобоями та йогою. 1972р. вступила на заочне відділення філологічного факультету Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчила 1979 р.

Кицькицяти веснянкуватий. Прошепотіла ілюмінатори. Навстоячки жбурнула. Стовбичити симулянтка

-Послухай третій розділ твору Лесі Вороніної. Щоденні 5. Слухання.(читає вчитель)

Розділ третій в якому Буцик починає чаклувати, і це призводить до несподіваних наслідків  – Олянко! Ти ще довго сидітимеш над тарілкою? – почувся суворий голос виховательки Ганни Петрівни. – Якщо зараз не закінчиш снідати, сидітимеш над тарілкою аж до обіду!Двері до їдальні відчинилися, й на порозі з’явилася Ганна Петрівна – маленька кругленька жіночка в круглих окулярах.– А це хто такий? – вихователька вже хотіла схопити незнайомого хлопчика за руку й потягти його до директора садочка, аж тут сталася дивовижа. Ледве вона торкнулася руки нямлика, як ураз завмерла, заплющила очі й… захропла.– Що ти наробив?! – скрикнула Олянка– А що? Треба було піти до директора і все йому розповісти? – визвірився Буцик. – Нічого, нехай бідолашна жінка відпочине. Знаєш, що я встиг прочитати у неї в голові?– Щось про мою не з’їдену кашу? – прошепотіла дівчинка, відчуваючи, що це через неї вихователька заснула навстоячки. І ще невідомо, коли вона прокинеться.

– Нащо їй твоя каша? – відмахнувся нямлик. – Вона всю ніч не спала У Ганни Петрівни захворіла киця Сарделька. І все, про що мріяла твоя вихователька, – це скрутитися на ліжку клубочком біля своєї чотирилапої лялі й заснути. А тепер їй саме це і сниться. Поглянь, яка вона щаслива.. Ганна Петрівна й справді солодко усміхалася вві сні й час від часу ніжно примовляла “Киць‑киць‑киць…”– То що ж тепер робити? Не може Ганна Петрівна отак стовбичити посеред їдальні, та ще й голосно хропти і кицькицяти вві сні. Її ж звільнять з роботи! – вжахнулася Олянка.Їй стало страшенно шкода улюбленої виховательки, яка тільки прикидалася суворою. Насправді вона дуже любила дітей і під час “тихої години” розповідала їм чудові казки. До того ж, виявляється, у Ганни Петрівни захворіла улюблена киця. А раптом вона не видужає? Що тоді робитиме бідолашна жінка? Адже, крім Сардельки, у виховательки не було нікого.

– “Що робити, що робити?” – передражнив дівчинку Буцик, знову підслухавши Олянчині думки. – Звичайно, треба мерщій рятувати нещасну тварину! В нас зовсім мало часу. Чари мусять подіяти, поки твоя вихователька спить.– А що, коли її тут побачать? – захвилювалася Олянка.– Не бійся! Я зачаклував Сардельчину хазяйку так, що її можемо бачити лише ми з тобою. Цієї хвилини Ганна Петрівна знову забелькотіла крізь сон “киць‑киць‑киць”, та Буцик пояснив, що й почути сплячу жінку ніхто не зможе.– А тепер – у дорогу! – вигукнув Буцик. – Чарівна Страва надає усім нямликам неймовірних властивостей. Головне – міцно тримай мене за руку і нічого не бійся! Бо додому до Ганни Петрівни ми ПОЛЕТИМО! 

-Як звали виховательку?- Що відбулося в їдальні?- Як діти вирішують допомогти виховательці?

Розділ четвертий в якому Олянка мало не потрапляє у повітряну аварію, а пасажири літака починають вірити у космічних прибульців  “Чому я весь час слухаю цього нахабу?” – лише встигла подумати Олянка, як Буцик весело усміхнувся, підморгнув дівчинці, й вони разом піднялися у повітря. Зробивши два кола під стелею їдальні, діти вилетіли з вікна надвір, немов дві легенькі повітряні кульки. Ніхто й не помітив, як над садочком здійнялася в небо дивна пара – рудий веснянкуватий хлопчик у кумедному вбранні й розгублена дівчинка, яка смішно чеберяла в повітрі ногами й здивовано крутила головою.

Треба піднятися вище, – сказав Буцик, і вони швидко почали підноситися у височінь. Олянка раптом зрозуміла, що зовсім не боїться. Нямлик міцно тримав її за руку, під ними миготіли дахи будинків, автомобілі, автобуси, а люди здавалися крихітними рухливими цяточками. Навколо Буцика й Олянки кружляли горобці, голуби й ґави. Певно, пташки вперше бачили летючих дітей, тому голосно цвірінчали, а потривожені ґави каркали й намагалися дзьобнути Олянку в носа.– Ти знаєш, куди летіти? – запитала дівчинка

– Нямлики знають кожен будинок у місті! – хвалькувато вигукнув Буцик. – Ти що, забула – ми живемо у стінах! Кожна родина має свою оселю. Щоправда, нам весь час заважають здоровані. Вони свердлять стіни, пробивають їх цвяхами, а найгірше – роблять нікому не потрібні перебудови. Пам’ятаєш, у нашому будинку минулої неділі гупали молотки? Це один багатий дядечко робив схованку в стіні. Пробив дірку, запхав у неї великого залізного яіцика – сейф називається – і хотів сховати туди свої гроші. И при цьому зруйнував спальню мого двоюрідного дядечка Юліана. Тепер Юліанова родина безпритульна. Довелося їм переселятися на горище. Живуть, бідолахи, у коробці з‑під черевиків. Яка ганьба!

Олянка вражено слухала балакучого нямлика. То ось у чому річ! Навколо нас існує цілий таємний світ, де живуть маленькі чоловічки, а ми про це й гадки не маємо. Хоча ні, їй не раз здавалося, ніби у стінах і справді хтось є. Адже вона чула тоненькі голоси, які долинали звідкись з‑під шпалер. А коли розповіла про це мамі, та засміялася й пояснила, що це працює телевізор у сусідів. І ще дівчинка пригадала дивне шарудіння і звуки тихеньких кроків. Ніби по підлозі дріботить якась маленька тваринка…– Обережно! – закричав Буцик і щосили смикнув її вбік.

Олянка обурено зойкнула і тут побачила, як повз неї промчав літак. До ілюмінаторів припали пасажири. Вони вимахували руками, хтось фотографував її з Буциком, а якась тітонька сердито кивала вказівним пальцем і беззвучно роззявляла рота. Мабуть, сварила Олянку й Буцика за те, що діти мало не спричинили повітряну аварію. Та Буцик тільки знизав плечима, помахав рукою услід літакові й сказав:– Ну що ж, я трохи забалакався. Буває. Але ж усе обійшлося. Тепер пасажири літака розповідатимуть про космічних прибульців. Та ще й надрукують наші фотографії в газетах. Ото сміху буде!

Олянка вжахнулася – а якщо її фото і справді з’явиться у газетах, і його побачать тато і мама?! Що вона їм скаже? Мовляв, літала з одним знайомим нямликом по небу й мало не збила пасажирський літак?– Та не бійся ти, – знову прочитав Олянчині думки Буцик, – я пожартував. Нічого з їхніх фотографій не вийде. Я начаклую так, що замість нас на знімках будуть зелені істоти з антенами на голові. А тепер приготуйся – ми прилетіли. Ось там унизу будинок Ганни Петрівни.

-Куди відправились діти?- Яка пригода трапилась в небі?- Хто буде на фото?

Розділ п'ятий де Сарделька виявляє неабияку хитрість, а нямлик і Олянка ловлять її на гарячому  Буцик і дівчинка, тримаючись за руки, стрімко полетіли донизу. На щастя, далекі Буцикові родичі з діда‑прадіда жили в цьому старовинному будинку. Тож він легко знайшов помешкання Ганни Петрівни й разом із дівчинкою влетів крізь відчинене вікно до маленької затишної кімнатки. Олянка очікувала, що побачить хвору тварину, яка лежить десь у куточку, безпорадно розкинувши лапи. Та кицьки Сардельки ніде не було видно.– Може, вона сховалася під диваном? – розгублено запитала дівчинка.– Не думаю, – відказав Буцик і поглянув у бік кухні. Звідти й справді чулися якісь дивні звуки. Щось голосно шкряботіло, дзенькало й клацало.

Нямлик по‑змовницькому підморгнув Олянці, притулив до губів палець і почав навшпиньки скрадатися до кухонних дверей. Дівчинка пішла за ним слідом – їй було цікаво, хто ж це порядкує на кухні? Може, до квартири Ганни Петрівни влізли злодії?Картина, яку вона побачила, змусила дівчинку затулити рукою рота, щоб не зареготати. Біля відчиненого холодильника хазяйнувала гладка біла киця. Вона доїдала сметану, старанно вилизуючи пластикову баночку. По підлозі були розкидані зім’яті папірці з масними плямами, хвостики від ковбаси, перев’язані мотузочками, й кілька крихт голландського сиру. Сарделька мружилася від задоволення і голосно муркотіла.– Нічого собі – хвора киця! – прошепотіла Олянка на вухо Буцикові. – Вона ж просто дурить свою господиню!

– Т‑с‑с! – засичав Буцик. – Треба подивитися, як вона замітатиме сліди.Їм не довелося довго чекати. Вилизавши останні краплі сметани, Сарделька почала наводити лад. Спершу спритно загребла недоїдки під холодильник, а тоді підчепила пазурами порожню баночку, скочила на підвіконня і щосили жбурнула її крізь відчинене вікно. Цього вже Олянка витримати не могла Її улюблена вихователька цілу ніч не стулила очей, доглядаючи хвору кицю, а насправді виявилося, що Сарделька – звичайнісінька котяча симулянтка.

– Та ще й яка симулянтка! – вголос вимовив Олянчині думки нямлик. Почувши ці слова, кицька вмить впала на підлогу й жалібно занявчала. І якби Олянка ще хвилину тому не бачила, як підступна тварина вилизує з баночки сметану, то кинулася б на допомогу Сардельці. Буцик нахилився над хитрою кицькою, пильно глянув їй у вічі й суворо проказав:– Ану зараз же припини цю комедію! І розповідай, чому ти дуриш свою господиню?!Зрозумівши, що її хитрощі не подіяли, Сарделька зіп’ялася на лапки й почала швидко й схвильовано нявкати. Буцик уважно її слухав, кілька разів похитав головою, потім почухав потилицю й переклав Сардельчину розповідь із котячої мови на людську. 

- Яку картину застали діти вдома у виховательки?- Киця виявилась - ….

Чи хотіли б ви дізнатись, що буде далі?

Мій настрій після уроку