Позакласне читання«А зорі тихі тут були, лише війна їх підпалила

Костиря С.Г.

вчитель зарубіжної літератури

Червонокам’янського НВО 

«загальноосвітня школа  І – ІІІ ступенів –

дитячий дошкільний заклад –

позашкільний центр»

Олександрійської районної ради

Кіровоградської області

 

Тема.  «А зорі тихі тут були, лише війна їх підпалила....”

 

Мета уроку. Ознайомити учнів з творами про Другу світову війну ( Б. Васильєв „А зорі тут тихі...”);  розкритти жорстокість та безглуздість війни у цих творах, розвивати інтерес до читання. Виховувати переконання про антигуманність і протиприродність війни. Сприяти формуванню високих моральних якостей школярів, почуття вдячності до тих, хто відстояв мир.

Тип уроку. Урок позакласного читання.

Обладнання. Портрети названих письмеників, їх книги, ілюстрації до названих творів, репродукції картин про Другу світову війну, грамзаписи мелодій пісень „Журавлі”, „Вставай, страна огромная”)

Виставка книг про Другу світову війну: Б. Васильєв „А зорі тут тихі...”,

В. Биков „Сотников”, В. Катаєв „Син полку”, М. Джаліль „Моабітський зошит”,  М.Шолохов «Доля людини», О. Довженко « »

Хід уроку.

1. Мотивація навчання.

Слово вчителя.

Війна... Страшне слово, що обпалило долю цілого покоління, пронеслося чорним птахом над цілим світом, забрало життя мільйонів людей, принесло біль і страждання, обернулося страшною трагедією для багатьох тих, хто вижив. Не знаючи, на щастя, війни, ви асоціювали її зі злом, стражданням, болем, смертю, мукою, розлукою з рідними...

Гірку правду про війну ми прочитали у творах О. Твардовського, Генріха Белля, М. Шолохова, В.Бикова.

А сьогодні перегорнемо ще декілька сторінок, обпалених війною, познайомимося з книгами, автори яких були учасниками війни і хотіли всьому світові розкрити очі на безглуздість і жорстокість будь-якої війни, і зокрема, Другої світової.

 

2. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу.

                                      На фоні мелодії „Журавлі”

Слово вчителя.

Того ранку сонце прокинулося пізно

І, глянувши на землю,

Здивувалося:

Чому роса на траві стала чорною?..

Того ранку боєць отримав з дому

Довгождану звістку.

Ластівка-трикутник

Принесла солдатові тепло рідного дому.

 Любов і надію рідних...

І він приліг на траві,

Пригорнув листа до серця

І поринув у мрії...

 

І раптом на його світлу посмішку

Впала тінь...

Люди! Тихо!

Нехай тиша залишається тишею.

Солдат ще не знає, що він помер.

 

Учень.

Страх смерті, благородний гнів, тяжкі випробування і безмежна радість перемоги – такою була війна. Її гірка правда ніколи не полишить нас. Спопеляючою блискавицею пронизала війна серця і душі. Опалила кожну сім”ю, кожне життя. Пройшла вона й через наші сім”ї. Разом з рідними ми складали власний літопис війни. „Війна в пам”яті моєї родини”, „Вони життя нам захищали”, „Слід війни в нашій сім”ї” – так назвали ми 18 історій своїх родин із 110 млн.історій тих, хто воював, та 65 млн історій тих, хто загинув у цій війні.

Інтерактивна вправа «Асоціативний кущ»

Учитель

- З чим у вас асоціюється війна?

                                               смерть  кров

 

                                       біль     ВІЙНА       голод

 

                                              страх   втрати

 

Свій літопис війни створили автори книг, з якими ми сьогодні познайомимося.

 

                        Реклама книги Б. Васильева „А зорі тут тихі...”

 

Учень.

Борис Львович Васильєв -  людина воєнного покоління. Він народився у 1924 році. У 19 років, ледве закінчивши десятирічку, пішов на фронт. Отже, нелегку солдатську долю пізнав сповна. Його життя постійно було під прицілом смерті. Війна настільки глибоко увійшла у душі людей його покоління, що потрібно було багато часу, щоб відійти від неї, дещо переосмислити і повернутися до цієї теми в літературі.

Героям Бориса Васильєва нелегко: вони звикли жити за законами людяності, поваги, чесності. Але у світі багато зла, а найбільше з них – війна...

Учень.

На 171 роз”їзді зорі були тихі... Війна порушила цю мирну тишу, спокій, красу. Вона на свій розсуд розпоряджалася людським життям, химерно переплітала їхні долі.

32-річному старшині Федоту Євграфовичу Васкову доручили керувати взводом дівчат. Це було незвичайною справою. З виду похмурий Васков став для підлеглих справжнім батьком, відчував відповідальність за них. А коли поблизу роз’їзду з’явилися фашисти, на виконання завдання по їх знищенню пішли на чолі з Васковим всього 5 дівчат.

Учениця.

Як же несумісні війна і дівоча краса, ніжність, дівочі мрії! Сувора жорстокість війни вступає в протиріччя  з життєлюбністю. Виконуючи завдання по знищенню диверсійної групи спеціально навчених убивць, вимуштрованих, озброєних до зубів, дівчата гинуть. Їм би жити та жити. Коханими бути, життя дітям своїм давати. Але була війна...

Женя Комелькова, Ріта Осяніна, Соня Гурвич, Ліза Брічкіна, Галя Четвертак. Ніхто з них не встиг здійснити свої мрії, не встиг прожити власне життя.

Чим же вражає ця повість?

Особисто мене, тим, що Борис Васильєв зумів повернути тему війни такою стороною, яка особливо вражає. Адже, зазвичай – війна і чоловіки, а тут – війна і дівчата... Волею-неволею приміряєш до себе...

 

  Інсценування епізоду повісті

Ріта.

Женя загинула?

Васков (киває)

Мішків наших нема. Ні мішків, ні гвинтівок...Чи з собою забрали, чи сховали десь...

Ріта.

Женя відразу загинула?

Васков.

Відразу. А вони пішли. По допомогу, мабуть. Не перемогли вони нас. Розумієш? Я іще живий. Мене ще збороти треба.

                          Баюкає поранену руку

Ріта.

Болить?

Васков.

Тут у мене болить! Тут свербить, Ріто, поклав я вас. Всіх п’ятьох поклав у могилу. А за що? За десятьох фріців?

Ріта.

Ну для чого ж так... Все зрозуміло...Війна...

Васков.

Доки війна – зрозуміло. А потім, коли мир буде? Буде зрозуміло, чому помирати довелось? Чому я цих фріців дальше не пустив, чому таке рішення прийняв?

Що відповісти, коли запитають? Що ж це ви, мужики, наших мам від куль захистити не змогли. Що ж ви зі смертю їх одружили, а самі – ціленькі.

Ріта. 

Не треба. Батьківщину ми захищали. Батьківщину.

Васков.

Так... Батьківщину.

Учень.

Якщо ви хочете побувати на 171 роз”їзді, де зорі тихі, разом з п’ятіркою дівчат на чолі зі старшиною Васковим пройти їхній бойовий шлях білоруськими болотами та лісами, прочитайте повість Б. Васильєва „А зорі тут тихі...”

 

Виступ бібліотекара з розповіддю про книги на виставці

 

Презентація шкільного альманаху „Слово нащадків про буремні дні”

 

(Виразне читання власних віршів на тему війни юними поетами школи)

 

Заключне слово учителя

За свою історію людство пережило багато трагічних подій – війни, землетруси, епідемії. Та не було страшнішого лихоліття за Другу світову війну. Перемога у ній дісталася надзвичайно дорогою ціною. Може, саме тому ця болюча тема стала провідною у літературі другої половини ХХ століття. У роки війни 1215 письменників пішли на фронт воювати з ворогом, більше 400 з них віддали своє життя за звільнення нашої батьківщини від фашистського рабства.Зі зброєю в руках чи з олівцем та  блокнотом фронтового журналіста ішли письменники важкими дорогами війни разом з героями та читачами своїх творів, щоб донести до нас, сучасників ХХІ століття, правду про страшну людську трагедію.  Ми познайомилися лише з кількома творами на цю тему.

 

Підсумок роботи на уроці. Оцінювання.

Домашнє завдання. Завдання

Написати письмовий відгук про прочитану книгу.