Оксана Сенатович «Як то добре в світі жити» Як то добре в світі жити: Татка з мамою любити,З бабцею садити квіти,Рибу з дідусем ловити,Мати песика малого,Не жаліть йому нічого,Вчасно з песиком гуляти,В будці м’яко простеляти,Щоб і песик міг радіти,Що у світі добре жити.1 Чому герой вірша вважає, що добре в світі жити?2. Що робить хлопчик для свого песика?3. Спілкування з ким дарує тобі найбільше радості у житті?
Аркадій Музичук «РОДИННЕ ЩАСТЯ»Коли найщасливіші батько і мати? —Коли усі діти зійдуться у хатіІ вузликів різних нав’яжуть словами,Батьки їх розв’язувать будуть ночами. Коли найщасливіші дід і бабуся? —Коли всі онуки у хаті зберутьсяІ галасу стільки посіють усюди,Що спомином довго він сходити буде. Коли найщасливіші діти й онуки? —Від зустрічі миті до миті розлуки,Як серце відтаює в маминій ласціІ сон як дрімає в бабусиній казці. Коли найщасливіша всенька родина? —Коли народилась у когось дитина. На древі великого давнього роду. Прибавилось цвіту, примножилось плоду...1. Коли батько і мати бувають найщасливіші?2. Що приносить щастя дідусеві й бабусі?3. Про які «миті щастя» дітей і онуків йдеться у вірші?4. Як автор поетично говорить про народження дитини?
Чого почервоніла Оленка?Оксана Кротюк. В Оленки радість: до неї приїхали її двоюрідна сестричка Ганнуся з мамою. Ще й модну картату спідничку в подарунок привезли.— Ой, яка я рада! — сказала Оленка сестричці. — Ходімо, покажу тобі, які я навчилася робити витинанки.— А в мене іграшки справжні, не доморобні, а з магазину! — дещо зверхньо мовила Ганнуся, дістаючи зі свого яскравого рюкзачка пухнастого жовтого ведмедика й золотокосу ляльку, що заплющувала очі й жалісливо плакала, коли її клали на спину.
Коли гості за кілька днів по тому поїхали, Оленка стала канючити:— Мамо! Мамочко! Я теж хочу такого ведмедика, як у Ганнусі. Й ляльку таку дуже, дуже хочу.— Гаразд, донечко, трошки згодом обов’язково купимо. А зараз, бачиш — он уже осінь скоро, і мені вкрай осіннє взуття потрібне, та й тато на зиму без шапки, — сказала мама.— А я хочу! Хочу такі іграшки, як у Ганнусі! Їй тато з мамою нічого не жаліють, — здійняла лемент Оленка. І сльози ручаями потекли з її очей.— Після тієї та й знов тієї, — неприхильно сказала мама. Та, не витримавши Оленчиних сліз, додала: — Гаразд. Перестань-бо. Купимо вже тобі такі іграшки, як у Ганнусі…
І справді, на другий день вони пішли до магазину й купили і золотокосу ляльку, й пухнастого ведмедика. О, яка то була для Оленки втіха! Вона не випускала ляльки з рук, робила їй зачіски, по сто разів на день, як за вікном закружляли переодягала, разом із ведмедиком возила в колясочці…Минув певний час, і якось уранці Оленка побачилав повітрі великі лапаті сніжинки.— Мамо! Мамо! Перший сніг! Небесне пір’я! — радісно загукала Оленка. Вона вибігла в коридор і квапливо почала одягатися, щоб іти на вулицю. Раптом її погляд упав на взуванку, що стояла під вішалкою. Розстібнута халявка одного з Оленчиних чобітків лежала хутром на літніх маминих черевичках, ніби зігрівала їх. Оленка кліпнула очима, ковтнула давкий клубок, що підкотив їй до горла, і, хоч у коридорі нікого, крім неї, не було, густо почервоніла.
Робота над змістом В. Вздульської «Плутон». С.117-118. Перед вами зворушлива історія про хлопчика Марка, який переживає втрату вірного пса Плутона. Туга не дає дитині помітити зародження нової дружби, але маленька Ванілька своєю життєрадісністю розтоплює серце хлопчика. https://www.youtube.com/watch?v=z. Vpbi. Oi7 P_I