Позакласне читання. «Здрастуй, зимонько-чарівниченько!»

Позакласне читання. Здрастуй, зимонько-чарівниченько

Олександр Степанович Дерманський - дитячий поет, прозаїк та казкар. Народився 28 листопада 1976 року на Київщині ( Володарський р-н). За освітою – учитель української та зарубіжноїмови та літератури. Викладає за фахом у Київському технікумі електронних приладів. Довгий час працює літературним редактором дитячого журналу “Стежка”.

Перші вірші опублікував у 2001 році. Видав 14 книжок, 1 аудіокнигу та2 інтер-активні книжки

Твори іноді підписує як Сашко Володарський та Назар Діброва

Робота над віршем Сашка Дерманського «Чесне слово!».— Доведіть, що «Чесне слово!» — вірш.— Скільки строф у вірші?— Який загальний настрій вірша? (Бадьорий, веселий.)— Прочитайте слова, які створюють настрій вірша.— З якою інтонацією потрібно читати кожну строфу?

Робота над віршем Сашка Дерманського «Чесне слово!».

Галина Кирпа «МАМА БІЛИХ МЕТЕЛИКІВ» Жовта в зелену смужку огрядна пані Гусениця страшенно боялася осені, а найбільше — дощів. Бо знала: осінь сама не ходить, дощі вбираються в сірі тумани, а ті сірі тумани завжди приводять Зиму. Зима ж, не гаючись, велить:— Годі! Відтепер нехай сиплеться Сніг!А Сніг не любить ніякої барви, хіба тільки білу, й сипатиме її доти, доки від пані Гусениці не лишиться ні жовтої цяти, ні зеленої смужки. Доведеться їй хтозна-куди ховатися у своїм біло-білім вбранні.

На зимове убрання переходить навіть бешкетник і гульвіса Вітер. То йому заманеться політати долом — при самій землі, по голих бруківках, то закортить погасати трішки вище — поміж стовбурами дерев, у кущах і кущиках. Ой як же кортить йому пошарудіти! Та ба! Чим? Ніде ані листочка! Хоч прикидайся котом-мисливцем! І хтозна чи вдасться? Хоче сказати “мур-мур”, а виходить “шур-шур”, хоче сказати “няв-няв”, а виходить... Я просто не можу вимовити, що в нього виходить.

Та що це я все про вітер? Зима — то не лише вітер. То й вікно з химерними узорами, які нагадують витинанки. Ось подивися, що на твоїй шибці. Чудово! Сніжиники й метелики? Дерева й хмари? Олені та їжачки? А на моїй шибці — дивовижні квіти. Аж хочеться їх понюхати. Примружую очі — й квіти починають пахнути. Знаєте, ніби ото матіоли або чорнобривці. Напахнуться досхочу й розпливаються тонким білим мереживом по всьому вікні. Мені те мереживо часом нагадує бабине літо, сонячні дні та роботящих павучків.

І знаєте, що я помітила? Сніг любить усе біле, а найдужче — білих метеликів, названих на його честь Сніжинками. А ще він дуже пишається, що мама білих метеликів не огрядна пані Гусениця, а її Величність Зима!

Зажурилась Бабуся Зима Якось наприкінці осені, коли день уже став дуже коротенький, а ніч - довгою та холодною, надумала бабуся Зима піти однієї такої ночі на розвідини до людей, на землю, та послухати, що про неї говорять, чи чекають на її прихід. Підійшла вона під віконце до однієї хатини, де жили старенькі дідусь із бабусею, і чує: - Ой, діду, уже й зимонька не за горами, принесе вона до нас сніги та морози, а так ще тепла хочеться.

- Так, бабусю, так. Сумно стало Зимі від тих слів, проте пішла вона ще під інше віконце послухати, може, там на неї чекають. Чує, якась молодиця з матір’ю розмовляє.- Ой, не треба ще нам холоду та Зимоньки. Ще дах у хаті не залатаний, холодно нам буде. От якби десь заблукала Зимонька, а то й зовсім не прийшла до нас.

Образилася бабуся Зима. „Чого ж так усі мене не хочуть бачити? Чи я комусь зло роблю? Снігом немов ковдрою землю вкриваю. Діточкам для санчат дорогу встеляю. Та коли так, то й не піду я на землю, нехай собі без мене живуть і красну Весну ждуть. Так і зробила. От уже й час іти зимі на землю, а вона собі спить і нікуди не поспішає. Мороз, Сніговій та Віхола також відпочивають. Навіщо ж іти, коли їх не чекають?!

А на землі весело. Уже й би мала прийти Зима, а все її немає. Тепло людям, щасливі усі. Минув отак місяць, минув другий. Уже й Новий рік не за горами. Вже інше почали люди говорити.- Як же це Новий рік та без Діда Мороза, без Сніговія і Зимоньки зустрічати? Не годиться так. Та й поля давно вже треба вкрити білою ковдрою. Інакше озимина проростати почне, коли і на далі таке тепло буде. Пропаде наш урожай? Загине все.

Забідкались люди. І дахи вже полатали, і нагрілися, та й ялинки у хатинках у розкішне вбрання одягнули, до Нового Року готуючись, а Зими нема і нема. А дітвора? Дітвора геть духом упала. Вже й наче зима, а ні тобі на саночках чи лижах покататись, ні ковзанки на ставку зробити чи снігову бабу зліпити, ні у сніжки погратись. Сумно навкруги, сіро. Та й намислила дітлашня у передноворічний вечір зібратися гуртом і піти на вигін, за село, щоби Зимоньку закликати. Так і зробили. Узяли санки, лижі, ковзани та й вийшли гуртом на гірку.

- Зимонько-Зимо, бабусю! – почали благати вони. – Пробач, якщо образили тебе! Прийди до нас з Дідом Морозом, Сніговієм та Віхолою! Сумно нам без тебе. Ось санки, ковзани, лижі, а кататись нам ніде. Першим почув ці благання дідусь Мороз. Шкода йому стало маленьких діток та ще й у передноворічний вечір. Визирнув він на вигін, та й давай щипати дитячі носики та щічки.

- Ой, дивіться, дивіться! Мороз прийшов, почув нас. Дідусю Морозе, дякуємо тобі за те, що послухав нас. А ще передай бабусі Зимі, Сніговію та Віхолі, що ми дуже чекаємо на них. Он і земленька вже би відпочила під теплою сніговою ковдрою.

Цілісіньку Новорічну ніч працювала бабуся Зима з дідусем та дітками - Сніговієм та Віхолою. А коли люди вранці прокинулися, не могли очей відвести від такої краси. Усе навкруги було вкрите пухкою білою ковдрою, вікна у хатинках старанно розмальовані дивовижними візерунками, які всю ніч малював дідусь Мороз, а ставки скуті кригою. На деревах, наче мереживо, лежав блискучий іній. І все це на сонечку виблискувало та вигравало усіма кольорами веселки.- Дякуємо тобі, Зимонько! Пробач що не хотіли бачити тебе, – говорили люди.

А дітки веселились та грались біленьким сніжком. Хто на санчатах, хто на лижах чи ковзанах, а хто ліпив снігову бабу або грав у сніжки. Всі були раді, що Зимонька нарешті прийшла. Бабуся Зима, дивлячись на ці веселощі, лише посміхалась.

Дайте відповіді на запитання

Аналіз змісту вірша з елементами вибіркового читання— Яку картину природи змальовує поет?— Які слова з тексту допомагають вам її уявити?— Чи виникли у вашій уяві звуки?— Знайдіть у вірші порівняння і поясніть його

Гра „Добери риму“Ялинки ... (хустинки);сповитку... (нашвидку);шипшина... (запорошила);мала... (замела)

Зюзьо. Дзень!Хтось проситься до хати.— Хто там?— Зюзьо бородатий.— Хто ти, Зюзю, звір чи птах?У яких живеш лісах?— Я — не звір, а зимний вітер. Я проспав весну і літо. Та з початком снігопадувже не маю права спати. Мушу нести холоди —ось тому й прийшов сюди. А надворі — завірюха,мерзнуть щічки, мерзнуть вуха,мерзнуть ніжки й рученята. Краще Зюзя не впускати!

Хто дід?З’їжджалися дочки у гості до діда: ось там Завірюха санчатами їде, за нею Метелиця слідом мете, хурделиця Хугу з собою веде, а тільки-но вітер у полі завіє,як стануть на лижі Хуртеча й Завія, нарешті удвох з Заметіллю приїхала найменша — улюблена донечка Віхола.