Позакласний захід до Дня української писемності

Тема. Рідна мова дається народові Богом.

Мета: формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; розширювати знання про красу і багатство української мови; ознайомити присутніх з історією походження та становлення української мови та відомими українськими діячами, які відіграли велику роль у її розвитку; пробудити почуття національної гідності; виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання: проектор, тема та епіграф на дошці, святково прикрашена зала, вишиті рушники, декорації для п’єси.

 

Хід заходу

На сцену виходить дівчинка та дорослий хлопець.

(Голос за сценою) Ведуча. Якось Бог вирішив наділити дітей усього світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок, діти Польщі - здатність до торгівлі, італійські діти одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

Бог:  Хто ти? Чого така сумна? ( звучить фонограма пісні “ Ти моя Україна”)

Дівчинка: Я –Україна, а плачу, бо стогне моя земля... Сини мої на чужій роботі, а в своїй хаті немає ні правди, ні волі.

Бог: Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?

Ведуча. Дівчина хотіла піти, але Бог зупинив її.

Бог: Зачекай. Є в мене неоцінений дар, який прославить твій народ на цілий світ. Від сьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш ти шаблю, і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг, і заколоситься на ваших полях жито - пшениця. А в хаті твоїй буде панувати краса і затишок, а слово та пісня твоя звучатиме у віках.

Ведуча. Взяла дівчина Божий дарунок, і відтоді славиться Україна своєю милозвучною мовою та піснею. Так на світ з’явилася істинно прекрасна,  наша неповторна мова.

Звучить музика

На середину зали виходять читці.

 1-й учень

О слово рідне! Пращура молитво,

Громи Перуна, Велеса поля,

Софія Київська — творіння Ярослава —

Слов'яномовна праведна земля.

2-й учень

В мені, в тобі Бояна віщим співом

Воно живе, здолавши тьму віків,

Воно Мстиславича Романа голос

і ратний клич Данилових полків.

3-й учень

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

4-й учень

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

 А ти возносилось і не корилось — ні!

5-йучень

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

 Хлопчик, вдягнений як паж, розгортає сувій і читає:

Наказ. «Вельмишановні вчителі! Сьогодні у цьому залі зібрались люди добрі на свято своє, щоб прославити в цей день пісню українську, мову рідну. Хай у віках живе діло славних рук і не висихає джерело душ людських і традицій народних! По цьому бути!»

 На сцену виходять ведучі.

Ведуча. Доброго дня, дорогі наші гості! Доброго дня! Правда, чудова ця фраза? Вона нас зближує відразу.

Ведучий. Тож, сьогоднішня зустріч – це ще одна сходинка до взаєморозуміння, до мовного єднання, до якого так прагнули українські письменники, поети, драматурги.

  Ведуча. Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона – найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія нашого народу, його душа, культура.

Ведучий. Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи проводити уроки. А що тут? Мовчазні колеги та учні походжають широкими коридорами – ніхто ні з ким не спілкується, не розповідає про вчорашні пригоди… Стоїть мертва тиша.

  Ведуча. Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите до класу, учні сидять за партами. А що далі? Чи змогли б учні за таких обставин отримати освіту, відчути себе часткою суспільства? Гадаю, що ні.

Ведучий. Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це найбільше і найдорожче добро кожного народу.

Ведуча. Прекрасна, багата, мелодійна українська мова. Слова – це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

Ведучий. Тому сьогодні, гадаємо , якраз буде вчасно, Щоб був у вас дійсно чудовий настрій. Упоравшись з ділом, хіба вам не варто Зустрітися з друзями, піснею й жартом.

 Пісня «Україно моя»

Наперед виходять учні-читці.

Мова кожного народу

Неповторна і своя:

В ній шумлять громи в негоду,

В тиші – трелі солов’я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять

Зелен клени у діброві

По-кленовому шумлять.

 

Солов’їну, барвінкову,

Колосисту на віки

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас, –

Бо єдина, так як мати, –

Мова в кожного із нас!

Ведуча. Любов до рідної мови починається ще з раннього дитинства. Мати, заколисуючи дитину, співає їй колискові пісні, доносить до дитячого серденька слова рідної мови. I де, як не в колисковій пісні, відчувається яскравість і милозвучність мови, її краса і щира віра в магічну силу слова.

  Пісня «Мова – колискова».

Ведучий. Ой, хтось до нас іде!

  Ведуча. Це ж іде наша Рідна мова, а там далі – хлопчик на сопілці грає та бавиться гурт дітей.

  Ведучий. Такий гарний край, сонячний,багатий і широкий, а вона все йде та йде… Іде та плаче, плаче та сльози втирає. Так багато хат, шкіл, церков, а для неї немає місця…

  Хлопчик: Чому ти тут, бідна дівчинко?

  Дівчина: Прогнали мене.

  Хлопчик (сердито): Хто посмів тебе прогнати? Невже правда? Чи є на світі такі лихі люди? Таж тепер увесь світ визнає людські права?

  Дівчина: Ти, мабуть, мене шануєш і не дозволиш, щоб мене забили…

  Хлопчик: І чи завжди так було?

Дівчина: О, ні! Колись я була щаслива і багата! Моя мати була вільна, славна, увесь світ її знав. А тепер? Усе змінилося.

Виходять учні із табличками-датами заборон української мови.

  1720 р. Указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.

1763 р. Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.

1775 р. Зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи.

1817 р. У всіх початкових і вищих народних школах Галичини введено викладання польською мовою.

1863 р. Видано Валуєвський циркуляр про заборону друкування книг українською й українського театру в Східній Україні.

1876 р. Видано Емський указ Олександра II про заборону ввезення українських книг з-за кордону та друкування нот українською мовою.

1888 р. Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1895 р. Заборона українських книг для дітей.

1908 р. Указом сенату культурну й просвітню діяльність в Україні визнано шкідливою.

1933 р. У телеграмі Сталіна йдеться про припинення українізації. З українського правопису вилучено букву “г”.

1938 р. Видано постанову “Про обов’язкове вивчення російської в школах національних республік і областей”.

1970 р. Видано наказ про захист дисертацій виключно російською і тільки в Москві.

1978 р. Постанова ЦК КПРС про посилене вивчення та викладання російської мови й літератури.

1983 р. Постанова ЦК КПРС про посилене вивчення російської, поділ класів в українських школах на дві групи та підвищення зарплатні вчителям російської на 15%.

1989 р. Постанова пленуму ЦК КПРС про законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної.

1990 р. Верховна Рада СРСР прийняла “Закон про мови народів СРСР”, де російській надавався статус офіційної.

Підбігають діти. 

Ганнуся: Яка бідна, заплакана дівчинка!

Марійка: Яка сумна сирота! Хто ти? Як називаєшся?

  Дівчина: Я – Українська Мова. Мене виганяють з України. Я блукаю по чужині і не маю спокою. На чужині також мене забувають, у хату не пускають.

Ганнуся: Нещаслива ти, наша рідна мова! Бідна мово! Ми тебе не забудемо!

Марійка: Ти будеш із нами жити – нам будеш оповідати вірші, казки, байки!

  Хлопчик: Ти допоможеш нам пізнати країну наших батьків, дідів. Щоб і ми знали, хто ми, чиї діти.

Ведуча. Так говорили діти, їхні очі світилися вогниками. Дівчина перестала плакати, поглянула на дітей та й каже…              

Дівчина: Знаю, любі діточки, ви мене шануєте, любите і не забуваєте. Не можу йти далі. Проганяють мене зі школи, з церкви, з дому, хочуть мене забити, а я ще живу і буду жити! Я буду жити в устах і серцях українських дітей, які мене – Українську Мову – не забувають і ніколи не забудуть!

Ведучий. Сумна, невесела історія. Але я впевнений, що в нашій школі з рідною мовою так ніхто не поводиться. А тому я закликаю всіх: любіть рідну мову!

Презентація «Вивчення української мови у нашій школі».

Ведуча. Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства була мова. Вона  дала людині можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

Виходять читці.

Мова – краса спілкування,

Мова – як сонце ясне,

Мова – то предків надбання,

Мова – багатство моє.

 

Мова – то чиста криниця,

Де б’є, мов сльоза, джерело,

Мова – це наша світлиця,

Вона, як добірне зерно.

 

Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожіть:

Без мови немає країни –

Мову, як матір, любіть!

 

Ведучий. Ми любимо і шануємо свою рідну мову, бо знаємо, який довгий і важкий шлях вона проклала до сьогодення. Тому намагаємось говорити до ближніх теплі слова, сіяти в серця людей все добре і розумне.

  Читець:

Сійся-родися,

Ніжне «будь ласка»,

Вдячне «спасибі»,

«Вибач» тремтливе –

Сію дитині, слово у серці,

Як зернятко в ниві.

«Доброго ранку!»,

«Світлої днини!»,

В серденьку ласку щедро даруй ти

Людям дитино.

Мова барвиста,

Мова багата,

Рідна і тепла,

Як батьківська хата.

 Танець з рушниками.

Ведучий. В історії нашої культури є діячі, які особливо яскраво й багатогранно відобразили в своїй творчості душу народу, його національну своєрідність, поетичну вдачу. До таких належить Іван Петрович Котляревський, класик нової української літератури, видатний письменник-реаліст.

Ведуча. У важкі часи самодержавства він розкривав духовну велич рідного народу, його мрії, у конкретних художніх образах утілював його віру в краще майбутнє.  І сучасна українська літературна мова пов'язується з конкретного датою — виданням «Енеїди» Івана Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою, всупереч тогочасній традиції.

Презентація «Енеїда»

 Ведучий. Ми переконані, що немає жодного справжнього українця, який би не був зачарований мелодійністю, душевністю нашої мови. Наша мова, як і кожна, легко, без зусиль, сама до рук дається. Не шкодуйте часу і зусиль для вивчення мови. Вона – наш вірний друг і помічник протягом усього життя. Так заповідав наш великий поет – Тарас Григорович Шевченко.

 Молодий Шевченко сидить за столом і пише майбутній вірш в задумі. Виходить молода дівчина.              

«Нащо мені чорні брови»

Нащо мені чорні брови,

Нащо карі очі,

Нащо літа молодії,

Веселі, дівочі?

Літа мої молодії

Марно пропадають,

Очі плачуть, чорні брови

Од вітру линяють.

Серце в’яне, нудить світом,

Як пташка без волі.

Нащо ж мені краса моя,

Коли нема долі?

Тяжко мені сиротою

На сім світі жити;

Свої люде — як чужії,

Ні з ким говорити;

Нема кому розпитати,

Чого плачуть очі;

Нема кому розказати,

Чого серце хоче,

Чого серце, як голубка,

День і ніч воркує;

Ніхто його не питає,

Не знає, не чує.

Чужі люде не спитають —

Та й нащо питати?

Нехай плаче сиротина,

Нехай літа тратить!

Плач же, серце, плачте, очі,

Поки не заснули,

Голосніше, жалібніше,

Дівчина виходить.

Шевченко: Щоб вітри почули,

Щоб понесли буйнесенькі

За синєє море

Чорнявому зрадливому

На лютеє горе!

 Ведучий. Українська мова одна з найбагатших і наймелодійніших мов

світу. В результаті всесвітнього конкурсу мов, який був проведений у Парижі 1928 року, українська мова посіла третє місце серед чотирьох мов - переможниць, поступившись французькій та італійській і залишивши за собою перську мову.

 Ведуча. Дійсно, мова наша поетична і ніжна, в ній невичерпна криниця багатства. Скільки б не звертався до неї, а кожного разу відкриваєш щось нове. Про багатство і красу української мови захоплено відгукуються не лише її носії, але й іноземці. Ось яка розмова відбулася далекого 1916 року в купе поїзда «Львів – Відень».

 Звучить звук поїзда.

Виходять актори.

 Ведучий. Було це давно, ще за старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів – Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць і українець – відомий львівський артист  Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова найкраща і котрій із них належить світове майбутнє. Першим заговорив англієць:

- Англія – країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова – це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.

- Ні в якому разі, - гордовито промовив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шиллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць всміхнувся і тихо промовив:

- Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною в світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

- Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівняного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу – Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, в тому числі й названими тут. Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатства й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?

- Ні, ні, ні! Це неможливо, - відповіли в один голос англієць, німець та англієць.

- Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.

- Хай буде буква «П», сказав той.

- Добре. Оповідання називатиметься «Перший поцілунок».

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгорецького повіту  Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно  прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд із панночкою – премилою Поліною. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали прелюдії, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попросили пообідати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричкою підливкою, пирогів, підсмажених пляцків…

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецький парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів…

Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами.

 Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок.

Прощай, парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна, багата українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв.

-  А  коли б я назвав іншу букву? – вигукнув він. – наприклад, букву «С».

- Гаразд, хай буде «С». Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, в якому всі слова починатимуться літерою «С».

 

                                                САМОТНІЙ САД

                                      Сипле, стелить сад самотній

                                      Сірий смуток – срібний сніг.

                                      Сумно стогне сонний струмінь,

                                      Серце слуха скорбний сміх.

                                      Серед саду страх сіріє,

                                      Сад солодкий спокій снить,

                                      Сонно сиплються сніжинки,

                                      Струмінь стомлено сичить.

                                      Срібні співи серенад.

                                      Срібно стеляться сніжинки –

                                      Спить самотній сад.

- Геніально! Незрівнянно! – закричали англієць та італієць. Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби.

Ведучий. Коли осягаєш багатство рідної мови, мимоволі дивуєшся: який все-таки могутній творчий геній нашого народу!

Ведуча. Так, українською мовою можна передати будь-які події, слів вистачить, щоб описати навіть сміх.

Ведучий. І тому ми сьогодні не можемо не згадати відомого на всю Україну та за її межами Михайла Старицького, який увiйшов в iсторiю украïнськоï лiтератури як поет, драматург i прозаïк, перекладач, актор, режисер, активний громадський дiяч. У листi до Iвана Франка Михайло Старицький зазначав: «Я думаю, що моя сила найбiльша у драмi». Його драматургiчна спадщина мiстить близько тридцяти п’єс. Актор i режисер, керiвник трупи, Старицький вiдчував нагальну потребу в оновленнi репертуару украïнського театру, тому й переробляв мало сценічні драми iнших авторiв. Так, завдяки його непересiчному талантовi з маловiдомоï п’єси Iвана Нечуя-Левицького «На Кожум’яках» постала  добре  знана сьогоднi комедiя «За двома зайцями».

 П’єса «За двома зайцями»

Ведуча: Завдяки мові ми маємо ще один національний дар, яким можемо похвалитися. Це – пісня, милозвучна, як дзвінок, легка, мов пушинка.

  Ведучий: Дякуючи пісні, ми можемо висловити свої почуття, переживання, радість і смуток, любов і гнів.

Ведуча: Ми є носіями української мови, всього того багатства, яке дісталося нам із минулих поколінь. Наше завдання – берегти цей неоціненний дар, примножувати його, не засмічувати чужими і грубими словами, не забувати, щиро любити…

 

Коли забув ти рідну мову –

Яка б то мова не була –

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до тла.

О місячне сяйво і спів солов’я,

Півонії, мальви, жоржини,

Моря діамантів – це мова моя,

Це мова моєї Вкраїни.

То матері мова. Я звуки твої

Люблю, наче очі дитини …

О мово чудова! Хто любить її,

Той любить свою Україну!

Ведучий: Наше свято закінчується.

  Ведуча: Але сподіваємося, що у ваших серцях залишиться живий вогник української мови. Нашої рідної мови.

Пісня «Ми бажаєм вам усім»