Позакласний захід                                                                 8 клас

 

Тема.    Новий погляд на природу України через  твори  класиків української літератури.

Мета. розвивати естетичні смаки школярів, вміння сприймати літературні твори в поєднанні з природою нашої країни; аналізувати почуте й прочитане, робити власні висновки та узагальнення; сприяти формуванню у школярів почуття патріотизму, продовжувати знайомство учнів з творами про природу українських авторів;

формувати читацьку допитливість, розвивати інтерес до самостійного читання, навички виразного читання, акторської майстерності, творчого представлення  прочитаних творів; виховувати уміння бачити прекрасне, бережливе ставлення до природи.

 

 

Обладнання. Збірки творів Т.Г. Шевченко, Ліни Костенко, М. Коцюбинського, В. Сосюри; запис пісні «Ця земля – Україна»; мультимедійна презентація з картинами-ілюстраціями, запис музики П. Чайковський «Пори року», «Зашуми, Дніпро», книжкова виставка « Неперевершена краса природи»

 Тип уроку: урок – телепроект

                                

                                      «Природа є життя, а бачити життя – чи не найкраща в світі насолода?»

 Хід уроку.

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності учнів.

 - звучить пісня «Ця земля – Україна» у виконанні Раїси Кириченко.

 

 1. Слово вчителя:

• Добрий день, діти!

       

 Обговорення пісні, складання «Павучка»

 

Я відчуваю

 

Мета нашого уроку в формі телепроекту «Новий погляд на природу України через твори класиків української літератури» зробити разом  з вами знайомство з творами опису природи українських класиків, сформувати читацьку допитливість, розвинути інтерес до самостійного читання, навички виразного читання, акторської майстерності, творчого представлення  прочитаних творів, навчитися  бачити прекрасне, бережливо ставитися до природи.

Сьогодні ми не просто познайомимося з творами про неї. А зробимо це в рамках телепроекту. Усе, про що ми будемо сьогодні говорити, присвячено матінці-природі, її красі, величі, мудрості. Наприкінці уроку ми дамо відповідь на головне питання: що ж означає “любити природу”? Отож будьте уважними.

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

 

 

 

                                                                             

                                                                                                       Люби природу не як символ душі своєї, 

 Люби природу не для себе, люби для неї.

    Вона – не тільки тема вірша або картини,-

  В ній є висоти незміримі й святі глибини.

 

М. Рильський

І.Підготовка до сприйняття нового матеріалу

Методичний коментар вчителя

Вчитель:   Природа! З дитячих років ми звикаємо до її чаріної краси. Любимо бувати в лісі, полі. Дивимося на квіти,  дерева, спілкуємося з природою, милуємося її красою, але щоб побачити незвичайне в звичайному, треба мати хист. А для цього потрібно любити свою землю, милуватися її чарівними краєвидами,захоплюватися багатством рослинного і тваринного світу. А ще вміти поділитися своїми спостереженнями з іншими. Бо тільки тоді проспіває свою пісню вітер, заквітчає небо веселка,коли людина осягне навколишнє розумом і серцем. І про таких людей – відомих  українських письменників ми сьогодні з вами поговоримо та створимо  наш телепроект, складений з міні телепередач «Неперевершена краса природи»  напрацьованого вами матеріалу.

(клас поділений на групи , кожна група готувала окрему тему та ілюстрації до виступу свого проекту)

          Бібліотекар:

          В усі часи актуальною темою для зображення був і є образ природи. І не важливо чи це живопис, література, музика. У мистецтві природа наділена людськими якостями, вона жива, вона має свої почуття та характер. Її також трактують як первісний вияв всього живого на землі, саме через це вона виступає перед нами лише як чиста і невинна душа. Але інколи можна зустріти і обурену природу, яка мстить людям за їх злодіяння і знущання над нею.

     В одній із головних пам’яток давньоруської літератури – «Слово о полку Ігоревім» – містяться епізоди, де чітко показана єдність людини і навколишнього світу. Природа відіграє важливу роль в людському житті, виступає вісником неминучих подій. Вона намагається попередити Ігоря про майбутню небезпеку: кривавий захід сонця, лиховісна гроза, дивне поводження звірів. Але ми не звикли дослухатися до її мови.
А яким ліричним образом виступає природа у поезіях. Вона сповнена яскравих і цікавих характеристик. Вона пробуджує світ, дарує надію на гарне майбутнє, віддає нам своє світло і тепло.

      Дуже багато письменників зображують природу у своїх творах. Вони закликають людей до збереження і дбайливого відношення до неї. Адже суспільство повинно зрозуміти, що сьогодні над нами нависає екологічна небезпека. Лише ми маємо силу все змінити.

 

Гортаємо сторінки творів    (виступи груп супроводжується мультимедійною презентацією.)

І група «Фанати творчості Т.Шевченко»

1. телепередача « Природа в творчості  Тараса Шевченка»

 

           Примітка:  Кожна група крім доповіді надає свою сторінку (ватман) до телепроекту,

де яскраво та з фнтазією повинні бути ПІБ автора, фрагменти творів про природу, емоції, що відчуває людина           (слова, кольоровими фарбами написати)

 

      У творчостi багатьох українських поетiв значне мiсце посiдає тема оспiвування природи рiдного краю. В поезiї  природа — як музика. Тонка, нiжна, неповторна! Вiчно мiнлива i прекрасна. Вона завжди гармонує або контрастує з настроями, почуттями людини. Не випадково, як увертюрою опери, багато письменникiв свої поезiї розпочинають барвистими описами картин рiдної природи.

Шевченко є найпопулярнішим літератором України на сьогодні. Ми повинні бути вдячними йому за неоціненну творчу спадщину, боротьбу за покращення життя українського народу. Письменник дійсно звертався до історичних джерел, намагався визначити помилки своіх попередників, але він бачив світле майбутнє для своіх співвітчизників:

 

І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути

Не злим тихим словом. 

  Не зважаючи на це, природа є незамінним елементом творів автора. Могутній Дніпро, рідна Кирилівка, безкраї  степи були описані не в одному шедеврі Кобзаря. Краса українських пейзажів є незабутньою, тому навіть під час заслання автор пише поему «Княжна», в якій згадує Батьківщину:

Село! І серце одпочине: 
Село на нашій Україні – 
Неначе писанка, село. 
Зеленим гаєм поросло. 
Цвітуть сади, біліють хати, 
А на горі стоять палати 
Неначе диво. А кругом 
Широколистії тополі, 
А там і ліс, і ліс, і поле, 
І сині гори за Дніпром. 
Сам бог витає над селом.

Шевченко часто наділяє явища природи людськими якостями. Наприклад, могутній та широкий Дніпро, що «реве та стогне»:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

 

“Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! 
Багато ти, батьку, у море носив 
Козацької крові; ще понесеш, друже! 
Червонив ти синє, та не напоїв; 
А сю ніч уп'єшся. Пекельнеє свято 
По всій Україні сю ніч зареве;»

Взагалі Кобзар використовував у своїх поезіях більше, ніж 80 різних рослин. Найбільш вживаними є верба, калина, тополя, ясен:

А над самою водою

Верба похилилась;

Аж по воді розіслала

Зеленії віти,

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти.

Зацвіла в долині 
Червона калина, 
Ніби засміялась 
Дівчина-дитина.

 

Тарас Григорович був справжнім майстром слова, він залишив величезну кількість творів, що завжди будуть звучати в серцях українців. Рядки його поезій стали символами України:

Садок вишневий коло хати, 
Хрущі над вишнями гудуть, 
Плугатарі з плугами йдуть, 
Співають ідучи дівчата, 
А матері вечерять ждуть.

 

ІІ група «Фанати творчості Лесі Українки»

 

2. телепередача « Барви природи в творчості Лесі Українки»

 

           Примітка:  Кожна група крім доповіді надає свою сторінку (ватман) до телепроекту, де яскраво та з фнтазією повинні бути ПІБ автора, фрагменти творів про природу, емоції, що відчуває людина           (слова, кольоровими фарбами написати)

 

Опис природи в творах Лесі Українки є виявленням її любові до Батьківщини. Найкрасивіша природа для поетеси — це природа рідного краю. У ній письменниця знаходить утіху і спокій. Для неї найкращі за все зорі, які світили в її віконце. Коли вона виходить у садочок при своїй хаті, то забуває лихо, її смуток заколисує пісня при місяці. Крим, степова Україна, Волинь, Буковина, Чорне море не один раз оспівуються в творах письменниці. Опис морської стихії є окремим фрагментом її творчості.

Збірка «На крилах пісень» пройнята захопленния Лесі величчу морів:

Вже сонечко в море сіда;

                  У тихому морі темніє;

                        Прозора, глибока вода,

                 Немов оксамит, зеленіє.

                       На хвилях зелених тремтять

                Червонії іскри блискучі

                        І ясним огнем миготять,

                 Мов блискавка з темної тучі.

Ще одним гарним прикладом опису природи є твір «Хвиля», який можно умовно поділити на пейжажну та філософську частини. На початку зображення хвилі:

                                 Хвиля йде,

                                  вал гуде –

                     білий, смілий, срібний, дрібний,

                                  нападе

                               на сухеє баговиння,

                               на розсипане каміння,

                            білим пломенем метнеться,

                               стрепенеться,

                            скине з себе все, що ясне,

                                 

й гасне…

А далі      роздуми ліричного героя:

Чи полине

межи сестри, межи милі,

вільні хвилі,

розтечеться, розпливеться,

знову сили набереться,

потім зрине

і гучна,

і бучна,

переможно валом сплесне

і воскресне?

    Отже, письменниця не мала за мету просто описати красу природи  рідного краю. Вона ставила перед собою інші проблеми, які розкривалися в творах за допомогою описів захоплюючих пейзажів України та інших країн, у яких побувала поетеса.

ІІІ група «Фанати творчості Михайла Коцюбинського»

        3.  телепередача «Про природу.  Михайло Коцюбинський».

 (без звуку показ фрагменту фільма «Тіні забутих предків»)

 

           Примітка:  Кожна група крім доповіді надає свою сторінку (ватман) до телепроекту, де яскраво та з фнтазією повинні бути ПІБ автора, фрагменти творів про природу, емоції, що відчуває людина           (слова, кольоровими фарбами написати)

 

    Письменник-новатор Михайло Коцюбинський присвятив не один свій твір опису природи.

    Одним із таких є новела «Intermezzo», що стала вершиною імпресіоністичного письма автора. Конфліктом твору є внутрішня боротьба персонажа з самим собою. Тут природа Полтавщини постає лікарем душі ліричного героя : «На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволоті вівса». Коцюбинський стверджує, що єдність із природою — це єдина можливість здорового фізичного і психологічного життя людини.

       Але є й зовсім протилежне зображення сили природи в творчасті письменника. У повісті «Тіні забутих предків» природа постає перед нами демонічною. Вона здатна вирішувати долі людей, карати та милувати. Коцюбинський зображує природу Карпат, але крізь цей пейзаж ми відчуваємо дотик уже не природи, а неминучої долі. Вода, вогонь, дерева та рослини — усі вони виглядають безжальними та деспотичними. Він постійно порівнює і пов’язує між собою символи неба, землі й води: «Як море, вітер громадить на небі хмари»; «озерце в небі виступило з берегів і вже широко  розлило води»; «з чорного неба капали зорі, й пливла по ньому білим шумом небесна ріка».

Тобто, тут навпаки автор розповідає про знищення щасливого життя закоханих. Бо один із них помер, саме через стихійне лихо.

            Отже, Михайло Коцюбинський описав не тільки дуже мальвничу та прекрасну природу, а й деспотичну власницю людських життів.

 

 

 

ІV група «Фанати творчості Ліни Костенко»

       4. телепередача « Ліна Костенко  «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю»»

 

           Примітка:  Кожна група крім доповіді надає свою сторінку (ватман) до телепроекту, де яскраво та з фнтазією повинні бути ПІБ автора, фрагменти творів про природу, емоції, що відчуває людина           (слова, кольоровими фарбами написати)

 

Ліна Костенко – визначна постать в українській культурі. Великий творчий набуток поетеси важко переоцінити. Найбільше гармонії та душевної злагоди — у тих віршах поетеси, де домінує мотив єднання людини з природою.

Дуже примітно, що в творах про природу Ліна Костенко не закладає другий сенс, що так характерно для інших українських класиків. Сама авторка особливо виділяє одну пору року – осінь.Порівняно з іншими порами року, опису осені приділяється набагато більше уваги. Вона буває і жаркою, яка тільки вийшла зі знойного літа, і холодною, яка вже наближилася до зими. Поетеса не може спокійно говорити про осінь. Вона завжди говорить про неї з захватом, з запалом, з затриманим подихом:    ( Читання віршів – фон музика «Пори року» П.Чайковського)

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, осінь, о! – та сама.

 

Ще літо спить, а вранці осінь встане —
в косі янтарній нитка сивини,
могутні чресла золотого стану,
іде в полях — вгинаються лани.

       Природа, особливо дика для Ліни Костенко щось значно більше, ніж просто група дерев чи стихія. Це окремий світ, який завжди добріший за людський:

Гіркі черешні

Де шлях летючими штрихами

за обрій віддалі несе —

гіркі черешні над шляхами –

Спасибі вам за все, за все!

     Якщо, за визначенням В. Панченко   («Поезія Ліни Костенко»), ріка у творах Ліни Кос­тенко є символом стоїцизму, то ліси, сади, взагалі дерева — сим­волом торжества життя. Природа для Ліни Костенко така ж оду­хотворена, як людська душа. Рідкість із зеленим світом — це спорідненість з духовним космосом нашої планети, гостре від­чуття неподільності всього живого. У вірші «Послухаю цей дощ» про це сказано дуже чуйно й водночас відверто: «Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю. Він добре вам зіграв колись мою присутність. Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. Та, може, це і є моя найвища сутність». Природа, особливо дика, вільна й свавільна, для Ліни Кос­тенко щось значно більше, ніж просто група дерев чи стихія. Це окремий світ у світі, до речі, завжди набагато щедріший і чисті­ший від людського.

   Ліна Костенко постає на захист природи проти людського втручання. Чорнобильська тема дуже  важлива для ліни Костенко, яка провела велику частину свого життя в тих краях і не з чуток знає про трагедію, яку пережив той край. Найбільш відчутно це подається в поезії «Ще назва є, а річки вже нема…». Цей твір викликає тривогу за природу, переживання за ті руйнації, які нанесла людина природі:

Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.

Донька Ліни Костенко  з сумом пише: «Немає тих лісів, які мама так любила. Єдине місце її відпочинку… А зараз там — ні грибів, ні їжаків, ні зими. А зона і смерть. Тема Чорнобиля в ліриці Ліни Костенко особливо терпка:

Виходжу в сад, він чорний і худий,

йому вже ані яблучко не сниться.

Шовковий шум танечної ходи

йому на згадку залишає осінь.

 

                                                        Стоять озера в пригорщах долин.

Луги цвітуть у придорожній смузі.

І царственний цибатий чорногуз

поважно ходить в ранній кукурудзі.

Отже, можно з упевненістю сказати, що мотив природи є незамінним у творчості поетеси. Про своє сприйняття природи Ліна Костенко говорить у таких рядках:

Мене ізмалку люблять всі дерева,

і розуміє бузиновий Пан,

чому верба, від крапель кришталева,

мені сказала»Здрастуй !»крізь туман.

Чому ліси чекають мене знову,

На щит піднявши сонце і зорю.

Я їх люблю. Я знаю їхню мову.

  Я з ними теж мовчанням говорю.

 

    

Vгрупа «Фанати творчості Володимира Сосюри»

 5.  телепередача « В. Сосюра:  «Ясні Донеччини поля мені на світі наймиліші»»

           Примітка:  Кожна група крім доповіді надає свою сторінку (ватман) до телепроекту, де яскраво та з фнтазією повинні бути ПІБ автора, фрагменти творів про природу, емоції, що відчуває людина           (слова, кольоровими фарбами написати)

       Багата Донецька земля своїми талантами, що, як перлини, як коштовні діаманти, прикрашають нашу запилену та задимлену шахтарську землю.
Одним з таких митців був Володимир Миколайович Сосюра — один з найщиріших ліриків XX століття. Дитячі та юнацькі роки поета пройшли на Донеччині, а потім талант відкрив перед ним широку дорогу, приніс визнання, та Сосюра ніколи не  забував, хто він і звідки пішов, теплими словами згадував рідну землю. Він поетизує Донеччину, говорить про неї і у віршах, і в автобіографічному романі «Третя рота». Душа поета була відкритою і широкою, як донецькі степи, серед яких він отримував перші уроки життя, де спробував свої сили в поезії. Нехай і не всі згадки були приємними, бо в ті часи мало кому жилося добре, проте роки дитинства та юнацтва людина завжди згадує з певною ностальгією, пам’ятає більше доброго, ніж поганого, отож і образ Донеччини в Сосюри сповнений чутливості та ніжності:

Я починався відтіля,
Де шум заводів даль колише.
Ясні Донеччини поля
Мені на світі наймиліші.

    Не можна любити країну, без любові до рідного дому. Тож не випадково В.Сосюру називають українським соловейком, найніжнішим українським ліриком.

     Розкрити читачеві свою душу, висловити думки допомагало Сосюрі ніжне ліричне слово.

      Картини природи, змальовані видатним майстром слова Володи­миром Сосюрою, справляють неймовірне враження. Природа у його віршах завжди жива, завжди зазнає дивовижних перетворень, пере­живає власні емоції, викликає підвищені почуття в душі кожного читача. Поринувши у світ пейзажів, (картини з описом природи) створених поетом, ми ніби самі приєднуємося до цього загадкового світу

       Минає осінь, і поступово надходить сніжна морозна зима. Володимир Сосюра в поезії «Зима» використовує образ білого коня, який швидко мчить по землі:

Десь там осінь за горами

і, немов громи,

б'є об землю копитами

білий кінь зими.

     Білий кінь несе з собою сніг, мороз, завірюху, яка нагадує спочатку морські хвилі, а потім — білі коси.

     Нарешті зима вкрила землю білим пухнастим снігом, що нагадує білий широкий рукав. Білий кінь зими, пробігши полями, поспішає до сіл і міст:

І летять вони полями

в села і міста...

У містах завірюха слабшає, бо немає вже такого простору, як в полі:

Сила є на їхню силу,

що збиває з ніг, —

і вони згортають крила

в вулицях вузьких...

     На вікнах мороз розмальовує квіти, а діти весело мчать з гори на санях. Це прийшла зима.

     Зима — красива пора року. Особливо коли вона сніжна та біла. Діти весело розважаються на санчатах, граються в сніжки.

     Для дітей морози зовсім не страшні: «Мчать з гори на санях діти...» Вірш викликає гарний і веселий настрій. Зима здається доброю і чарівною:

9

І куди не глянеш оком, —

біло все кругом.

де змахне зима широким

білим рукавом...

    У вірші переважав білий колір. Зима уявляється холодною красунею в білій шубі. Вона поспішає, бо її час швидко мине. Прийде весна й зупинить зимового коня. Та це вже – інша картина, інша історія, інше життя. А зараз хочеться встигнути насолодитися зимовою порою до приходу весни.

   Та ось прийшла весна !  Поезія «Люблю весну» розкриває захоплення письменника рідною природою. Прекрасний ліричний образ весни, яка прийшла на Батьківщину поета - Донеччину, радує його серце й зір. Адже саме навесні «життя цвіте, як пишний сад». Землю пригрівають перші теплі сонячні промені. Радіє пробуджена природа співу солов’я, який «рида од щастя». Повертаються до рідних країв лелеки, дуб одягає свої віти в зелень. Тихі й спокійні весняні ночі. Тоді луги закриває сивий туман, а місяць «білить променем» хатини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Вчитель : Мабуть найбiльшу насолоду i радiсть, найпалкiшу любов до рiдного краю,
до життя викликає спiлкування з природою. Вона завжди чарувала i чарує,
хвилювала i хвилює людину. Шепiт голубої води, зелених дiбров,
дзвiнкоголосий спiв пташок, запах i розмаїття квiтiв — усе це дорога
серцю, нi з чим не зрiвняна природа рiдного краю.

  Бібліотекар: Українськi метці, створюючи вiршi, твори про природу, закликають нашого
сучасника не тiльки самовiддано i творчо працювати, вiдчуваючи радiсть
вiд своєї працi, приносячи користь людям i Вiтчизнi, а й збагачувати
себе духовно. Ми не повиннi бути холодними до краси, яка оточує нас,
байдужими до чарiвного свiту мистецтва. У серцi українця мають
нерозривно поєднуватися «троянди й виноград, красиве i корисне». Лише за
такої умови вона буде дiйсно щасливою.

 Вчитель: Багато століть тому, людина цілком залежала від природи. Вона була безпорадною перед сильною зливою, пожежами лісів, виверженнями вулканів…

Але вона жила в єдності з природою. Вона була вдячною за їжу, що давав оточуючий світ, та за придатні умови для існування. Людина була чутливіша

 до природних ритмів, адже їй це допомагало вижити та пристосуватися до можливих природних змін.

 Бібліотекар:  Сьогодні здається, що людина нарешті перестала залежати від природі. Ми починаємо вірити в ілюзію, що нібито ми самі по собі, окремо від неї, що ми підкорили її, поставили собі на службу. Цьому здебільшого сприяє технічний прогрес. Ми навчилися створювати геніальні механізми, модифікувати їжу з незрозуміло чого, ми влізли навіть у ДНК людини та програмуємо її генетичний код, ми навчилися створювати дітей «під заказ» - з пробірки. Та чи це дає нам привід для гордості?

 Вчитель: Насправді ми залишилися на рівні доісторичних людей, з однією різницею, що майже остаточно втратили зв'язок з природою. Ми також безпорадні перед обличчям стихійних лих. Проти цунамі, потужних землетрусів або торнадо безсилі усі наші наукові розробки. Ми в змозі лише приблизно передбачити час катастрофи, але не знешкодити її.

Можливо, пора забути про свою надуману велич, відволіктися від своїх новомодних гаджетів та повернутися обличчям до Землі, природи та нарешті усвідомити, що ми є одним цілим. Ми пов’язані глибше, ніж можемо собі уявити. Ми маємо шанувати її, берегти та любити,  читати найкращі зразки літературної творчості різних авторів. Можливо тоді, і самі нарешті зможемо еволюціонувати як вид.

І це природно, бо любов до своєї країни не можна відокремити від любові до знайомих стежок, які витоптав  у дитинстві, від природи, що випестила у своїх обіймах.

Глибоко відчуваючи красу природи, багато письменників України зуміли відтворити ці почуття у своїх творах, вкласти в них глибокий зміст, велику патріотичну ідею — любити рідну землю, відчувати і бачити прекрасне, бути її другом, захисником. Це вагомий вклад у справу пропаганди ідей охорони природи Батьківщини.

Природа! Вона — мудрий наставник і порадник кожної людини . Тільки пізнаючи її, ми поринаємо в вічне джерело людської творчрсті, натхнення і мислення.

 Рефлексія

               Наприкінці уроку  ви уже  готові дати  відповідь на головне питання: що ж означає “любити природу”?

              Чи з’явились нові почуття у вас після перегляду сторінок телепроекту ? Які? Додаєм до паучка        Я відчуваю

           Примітка:  Кожна група крім доповіді надає свою сторінку (ватман) до телепроекту, де яскраво та з фнтазією повинні бути ПІБ автора, фрагменти творів про природу, емоції, що відчуває людина           (слова, кольоровими фарбами написати) весь матеріал вивішується на дошку.

 

 

 

 

 Підготували : вчитель географії  вищої категорії Романова Олена Євгенівна

                          завбібліотекою   Соколовська Вікторія Вікторівна, провідний бібліотекар