Позакласний захід "Стежками долі Кобзаревої"

Тема: Позакласний захід, присвячений річниці з дня народження Т. Г. Шевченка.

Мета: розкрити велич українського поета ,світового генія, показавши красу і глибину його творів; викликати інтерес до біографії Шевченка, розвивати вміння побачити у митці перш за все людину; розвивати творче мислення, акторські здібності; виховувати любов і повагу до Кобзаря, шанобливе ставлення до надбань української культури.

Вид позакласного заходу : літературно – музичний вернісаж.

Оформлення :

Сцена поділена на дві половини. Одна з них оформлена як сільська хата, друга – як кімната Петербурзької академії  мистецтв.

Звучить музика(«Мелодія» Скорика)

На сцені троє учнів. В руках у них свіча, «Кобзар» і троянда.

1-й учень:  9 березня 1814 року народився світоч української культури.

2-й учень : Ще донедавна чи не у кожній хаті на чільному місті стояв портрет поета в рушниках, немов святиня.

3-й учень: Кожен українець напам’ять знає безсмертні рядки поезій та сухі біографічні факти.

1-й учень:  Ми називаємо його генієм, пророком нації, забуваючи, що насамперед Тарас був Людиною.

2-й учень: Що ми знаємо про Шевченка? Кого він любив, кого ненавидів, з якими думками зустрічав вранішню зорю?

3-й учень:  Сам обрав свій тернистий шлях чи був обраний долею?

Учні виходять,  лишаючи на столі свічу, «Кобзар» і троянду. За столом – учень у ролі  Шевченка.

Музика. Голос за кадром :

Червень 1858 року. Тарас Шевченко після тривалого заслання прибув до Петербурга, де оселився в Академії мистецтв. Уже 12 років не бачив він рідної землі.             

Шевченко:

Читає вірш «Минають дні»

Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь...

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої,

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

На сцену виходить Доля.

Шевченко:

Хто ти?

Доля:

Ти ж кликав мене!

Шевченко:

Доля? Чого ж ти, доле, тільки тепер прийшла? Де була у часи безталанного мого дитинства і юності, коли я так чекав на тебе?

Доля: 

Я завжди була з тобою. Я – голос твоєї пісні, штрихи перших малюнків, вірний товариш у подорожах. Ти лишень пригадай…

Сценка 1.

У селянській хаті – три сестри вишивають рушники, співають пісню « Садок вишневий коло хати».

Вбігає мати, свариться на них.

Мати :

От розскрекотались, сороки! Глядіть краще полотна!

Старша сестра:

Ну чого нагнівалися, мамо? За піснею і працюється веселіше. Нумо з нами…

Мати:

Та чи мені до пісень? Знову Тарасик десь пропав. ( Плаче)

Входить батько:

Та годі тобі, Катерино, повештається теє ледащо, зголодніє – і миттю прибіжить.

Мати :

Серце не на місці. Ти ж Тарасика знаєш, що то за бешкетник, цікавий і до всього нового охочий.А що вже вигадник…

Сестри :

Та ми гуртом його пошукаємо: Тарасе, Тарасику…(Розбігаються)

Вбігає Тарас. Мати радісно обіймає його.

Мати :

Де ж ти був, синочку?

Батько:

Де тебе, шибайголово , чорти носили?

Тарас  сідає в центрі.

Тарас :

Ходив я аж на край світу. Туди, де залізні стовпи небо підпирають.

Сестри(сміючись):

І що, край світу побачив?

Тарас (сумно):

Та не встиг..Біжу собі полем, краса ж яка навколо,Господи! Так би й намалював…А тут чумаки їдуть. Та давай мене розпитувати, звідки я і чий.

Сестри:

Ну, а ти, а ти?

Тарас:

А я, кажу, батьків і материн. То вони мене на воза посадили, та й додому…Нічого, завтра знову піду!

Батько( береться за лозину):

От я тобі піду…

Сестра :

Ой, не бийте , таточку, то ж я винна,недогледіла…Завтра, обіцяю, ока не відведу, не втече!

Мати:

Ну годі вже, приблудо, сідай вечеряти.

Тарасик бере горщик з їжею, але за столом засинає. Мати з сестрами тихенько сідають біля нього і співають пісню «Зоре моя вечірняя».

Тарас і Доля.

Тарас( вражено):

Та це ж дитинство моє. Хата наша, коло хати яблуня з краснобокими яблуками, а круг яблуні квітник Катерини, моєї терплячої, ніжної няньки… Швидко зупинився годинник мого дитинства. Батьки повмирали, сестра заміж вийшла, залишився я сам- один на світі…

Доля:

Таки дже й один? Пригадуй, Тарасе, ще…

Сценка 2

Тарас у садочку сидить і малює, поглядаючи на небо.

Прибігає Оксана:

Тарасику, де ж ягнята?

Тарас( показує малюнок):

Та ж ось!

Оксана :

Ой, леле, ягнята повтікали, а він знай собі хмарки малює!

Тарас:

Хіба ж то хмари? Поглянь лише: он ягнята наші, а он рябий собака. Ґа то церква з дзвіницею, бачиш?

Оксана(сідає біля Тараса):

І справді ніби церква…Чудний ти!

Тарас:

Та то що, а ще я по хмарах долю людську читати вмію, от!

Оксана:

Брешеш! Знайшовся чарівник!

Тарас:

От і не брешу! Там твоя доля теж написана.

Оксана:

То розкажи!

Тарас:

А брехуном хто називав? Не розкажу, хіба поцілуєш.

Оксана:

Що?!Ну, добре, заплющ очі, поцілую…

Тарас заплющує очі, Оксана б’є його лозиною:

Ось тобі цілування!

Тарас :

Гей, Оксано, та годі, я ж пожартував, ой-ой!

Діти сміючись втікають.

Виходить учень, читає поезію «Мені тринадцятий минало».

Тарас і Доля.

Тарас:

Доле, я зрозумів, усе, що було в моєму житті доброго та світлого – там, в рідному краї. Я повертаюсь в Україну. Хочу іще раз набрати в груди того цілющого повітря, побачити рідних, поклонитися могилам. Їдемо!

 Звучить музика ( «Гей, плине кача») Повільно входять мати, батько, сестри, Оксана. Вклоняються Тарасу, а він їм.

Тарас:

Поставлю хату і кімнату, 
Садок-райочок насаджу. 
Посиджу я і походжу 
В своїй маленькій благодаті. 
Та в одині-самотині 
В садочку буду спочивати. 
Присняться діточки мені, 
Веселая присниться мати, 
Давнє-колишній та ясний 
Присниться сон мені!.. і ти!.. 

Будь же доброю до мене , Доле, усміхнися хоч тепер! Щоб знайшов я щастя у рідному краю. Доле?

Доля мовчить. Бере зі стола свічку, дає Тарасу і йде.

Голос за кадром:

Небагато світлих днів відміряла Шевченкові доля, але йому судилося стати світлом рідної землі. Недовго  був він обігрітий  теплом родинного вогнища, та зумів запалити вогонь у серцях мільйонів українців. Ми пам’ятаємо. Пам’яті  Тараса Шевченка присвячено.