24 липня о 18:00Вебінар: Методи фасилітації для планування та реалізації STEM-проектів і не тільки

Позакласний захід "Стежками долі Кобзаревої"

Про матеріал

Матеріал покликаний допомогти учням розгледіти за постаттю Шевченка перш за все особистість, викликати інтерес до біографії поета, розбудити вміння співчувати, через акторське мистецтво ставити себе на місце зображуваного героя. Може використовуватись для учнів 5-6 класів

Перегляд файлу

Тема: Позакласний захід, присвячений річниці з дня народження Т. Г. Шевченка.

Мета: розкрити велич українського поета ,світового генія, показавши красу і глибину його творів; викликати інтерес до біографії Шевченка, розвивати вміння побачити у митці перш за все людину; розвивати творче мислення, акторські здібності; виховувати любов і повагу до Кобзаря, шанобливе ставлення до надбань української культури.

Вид позакласного заходу : літературно – музичний вернісаж.

Оформлення :

Сцена поділена на дві половини. Одна з них оформлена як сільська хата, друга – як кімната Петербурзької академії  мистецтв.

Звучить музика(«Мелодія» Скорика)

На сцені троє учнів. В руках у них свіча, «Кобзар» і троянда.

1-й учень:  9 березня 1814 року народився світоч української культури.

2-й учень : Ще донедавна чи не у кожній хаті на чільному місті стояв портрет поета в рушниках, немов святиня.

3-й учень: Кожен українець напам’ять знає безсмертні рядки поезій та сухі біографічні факти.

1-й учень:  Ми називаємо його генієм, пророком нації, забуваючи, що насамперед Тарас був Людиною.

2-й учень: Що ми знаємо про Шевченка? Кого він любив, кого ненавидів, з якими думками зустрічав вранішню зорю?

3-й учень:  Сам обрав свій тернистий шлях чи був обраний долею?

Учні виходять,  лишаючи на столі свічу, «Кобзар» і троянду. За столом – учень у ролі  Шевченка.

Музика. Голос за кадром :

Червень 1858 року. Тарас Шевченко після тривалого заслання прибув до Петербурга, де оселився в Академії мистецтв. Уже 12 років не бачив він рідної землі.             

Шевченко:

Читає вірш «Минають дні»

Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь...

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої,

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

На сцену виходить Доля.

Шевченко:

Хто ти?

Доля:

Ти ж кликав мене!

Шевченко:

Доля? Чого ж ти, доле, тільки тепер прийшла? Де була у часи безталанного мого дитинства і юності, коли я так чекав на тебе?

Доля: 

Я завжди була з тобою. Я – голос твоєї пісні, штрихи перших малюнків, вірний товариш у подорожах. Ти лишень пригадай…

Сценка 1.

У селянській хаті – три сестри вишивають рушники, співають пісню « Садок вишневий коло хати».

Вбігає мати, свариться на них.

Мати :

От розскрекотались, сороки! Глядіть краще полотна!

Старша сестра:

Ну чого нагнівалися, мамо? За піснею і працюється веселіше. Нумо з нами…

Мати:

Та чи мені до пісень? Знову Тарасик десь пропав. ( Плаче)

Входить батько:

Та годі тобі, Катерино, повештається теє ледащо, зголодніє – і миттю прибіжить.

Мати :

Серце не на місці. Ти ж Тарасика знаєш, що то за бешкетник, цікавий і до всього нового охочий.А що вже вигадник…

Сестри :

Та ми гуртом його пошукаємо: Тарасе, Тарасику…(Розбігаються)

Вбігає Тарас. Мати радісно обіймає його.

Мати :

Де ж ти був, синочку?

Батько:

Де тебе, шибайголово , чорти носили?

Тарас  сідає в центрі.

Тарас :

Ходив я аж на край світу. Туди, де залізні стовпи небо підпирають.

Сестри(сміючись):

І що, край світу побачив?

Тарас (сумно):

Та не встиг..Біжу собі полем, краса ж яка навколо,Господи! Так би й намалював…А тут чумаки їдуть. Та давай мене розпитувати, звідки я і чий.

Сестри:

Ну, а ти, а ти?

Тарас:

А я, кажу, батьків і материн. То вони мене на воза посадили, та й додому…Нічого, завтра знову піду!

Батько( береться за лозину):

От я тобі піду…

Сестра :

Ой, не бийте , таточку, то ж я винна,недогледіла…Завтра, обіцяю, ока не відведу, не втече!

Мати:

Ну годі вже, приблудо, сідай вечеряти.

Тарасик бере горщик з їжею, але за столом засинає. Мати з сестрами тихенько сідають біля нього і співають пісню «Зоре моя вечірняя».

Тарас і Доля.

Тарас( вражено):

Та це ж дитинство моє. Хата наша, коло хати яблуня з краснобокими яблуками, а круг яблуні квітник Катерини, моєї терплячої, ніжної няньки… Швидко зупинився годинник мого дитинства. Батьки повмирали, сестра заміж вийшла, залишився я сам- один на світі…

Доля:

Таки дже й один? Пригадуй, Тарасе, ще…

Сценка 2

Тарас у садочку сидить і малює, поглядаючи на небо.

Прибігає Оксана:

Тарасику, де ж ягнята?

Тарас( показує малюнок):

Та ж ось!

Оксана :

Ой, леле, ягнята повтікали, а він знай собі хмарки малює!

Тарас:

Хіба ж то хмари? Поглянь лише: он ягнята наші, а он рябий собака. Ґа то церква з дзвіницею, бачиш?

Оксана(сідає біля Тараса):

І справді ніби церква…Чудний ти!

Тарас:

Та то що, а ще я по хмарах долю людську читати вмію, от!

Оксана:

Брешеш! Знайшовся чарівник!

Тарас:

От і не брешу! Там твоя доля теж написана.

Оксана:

То розкажи!

Тарас:

А брехуном хто називав? Не розкажу, хіба поцілуєш.

Оксана:

Що?!Ну, добре, заплющ очі, поцілую…

Тарас заплющує очі, Оксана бє його лозиною:

Ось тобі цілування!

Тарас :

Гей, Оксано, та годі, я ж пожартував, ой-ой!

Діти сміючись втікають.

Виходить учень, читає поезію «Мені тринадцятий минало».

Тарас і Доля.

Тарас:

Доле, я зрозумів, усе, що було в моєму житті доброго та світлого – там, в рідному краї. Я повертаюсь в Україну. Хочу іще раз набрати в груди того цілющого повітря, побачити рідних, поклонитися могилам. Їдемо!

 Звучить музика ( «Гей, плине кача») Повільно входять мати, батько, сестри, Оксана. Вклоняються Тарасу, а він їм.

Тарас:

Поставлю хату і кімнату, 
Садок-райочок насаджу. 
Посиджу я і походжу 
В своїй маленькій благодаті. 
Та в одині-самотині 
В садочку буду спочивати. 
Присняться діточки мені, 
Веселая присниться мати, 
Давнє-колишній та ясний 
Присниться сон мені!.. і ти!.. 

Будь же доброю до мене , Доле, усміхнися хоч тепер! Щоб знайшов я щастя у рідному краю. Доле?

Доля мовчить. Бере зі стола свічку, дає Тарасу і йде.

Голос за кадром:

Небагато світлих днів відміряла Шевченкові доля, але йому судилося стати світлом рідної землі. Недовго  був він обігрітий  теплом родинного вогнища, та зумів запалити вогонь у серцях мільйонів українців. Ми памятаємо. Памяті  Тараса Шевченка присвячено.

 

 

docx
Додано
2 липня 2018
Переглядів
179
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку