Позакласний захід "Тарасова любов"

Літературно-музична композиція

Тарасова любов

 

"Я покохав їх високою любов’ю"
Т. Шевченко

 

Мета: відкрити для  учнів цікаву сторінку біографії Т.Шевченка – роль жінок у його долі; познайомитися з інтимною лірикою поета; показати багатогранність творчості Кобзаря; виховувати стійкий інтерес до його спадщини.

Обладнання: виставка творів Кобзаря; репродукції портретів; музичний супровід.

Перебіг заходу

 

Ведуча 1. Про кохання Тараса Шевченка написано численні спогади, наукові дослідження, романи, поеми... Але, певна річ, далеко не все сказано, У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Будучи емоційною і чутливою натурою, Т.Шевченко, як і кожен поет, закохувався часто. Але зла доля переслідувала його усе життя, лишаючи  його щастя жити в шлюбі, в любові з дружиною, про яку мріяв, особливо в останні роки свого життя.

Ведуча 2.  Так хто ж вони були - музи, що надихали поета, дарували йому радість і що навівали смуток, любили його і кохані їм? Їх було немало...

(Звучить мелодія кобзи)

Ведуча 1. Оксана Коваленко. Першим коханням, першою дитячою захопленістю Шевченка стала дівчина-кріпачка Оксана Коваленко, яка мешкала по сусідству і була на три роки молодшою від майбутнього поета. Їх дитяча симпатія та підліткова зацікавленість один в одному не переросли у справжні глибокі почуття. Спочатку пан Енгельгард забирає з собою до Вільно Тараса у ролі козачка, а потім, в січні 1840 року видає Оксану заміж за кріпака К. Сороку  із сусіднього села. Про це Тарас вже дізнається коли через 14 років повертається до Кирилівки вільною людиною. Тарас Шевченко зберіг образ Оксани в своїй душі і подалі не раз відтворить його у своїх творах.

Поезія «Ми вкупочці колись росли»

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зараннє повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Веселеє колись село

Чомусь тепер мені, старому,

Здавалось темним і німим,

Таким, як я тепер, старим.

І бачиться, в селі убогім,

Мені так бачиться, нічого

Не виросло і не згнило,

Таке собі, як і було.

І яр, і поле, і тополі,

І над криницею верба.

Нагнулася, як та журба

Далеко в самотній неволі.

Ставок, гребелька, і вітряк

З-за гаю крилами махає.

І дуб зелений, мов козак

Із гаю вийшов та й гуляє

Попід горою. По горі

Садочок темний, а в садочку

Лежать собі у холодочку,

Мов у Раю, мої старі.

Хрести дубові посхилялись,

Слова дощем позамивались... 

І не дощем, і не слова

Гладесенько Сатурн стирає...

Нехай з святими спочивають

Мої старії... — Чи жива

Ота Оксаночка? — питаю

У брата тихо я. — Яка?

— Ота маленька, кучерява,

Що з нами гралася колись.

Чого ж ти, брате, зажуривсь?

— Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала.

Вернулась, правда, через год,

Та що з того. З байстрям вернулась,

Острижена. Було, вночі

Сидить під тином, мов зозуля,

Та кукає, або кричить,

Або тихесенько співає

Та ніби коси розплітає.

А потім знов кудись пішла,

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла.

А що за дівчина була,

Так так що краля! І невбога,

Та талану Господь не дав... —

А може, й дав, та хтось украв,

І одурив святого Бога.

Ведуча 2 Ядвіга Гусиковська. Другою юнацькою захопленістю та коханням Тараса Шевченка стала вільна польська дівчина, яка працювала швачкою,- Ядвіга або Дуня Гусиковська. Вона була схожа на його перше кохання – Оксану, така ж чорноброва і мила. Вона не лише навчила Тараса польської мови, а й дала відчути різницю між вільною людиною та кріпаком. Невідомо чим закінчилися би ці стосунки, якби під час польського повстання пан Енгельгард не втік до Петербурга, забравши з собою козачка Тараса, адже ці двоє були закохані один в одного. Отож вона, а не Оксанка з дитинства була тою, про яку писав: «...чужа. Чорнобрива! 
      І ти не згадаєш того сироту, 
      Що в сірій свитині, бувало, щасливий, 
      Як диво побачить –твою красоту. 
      Кого ти без мови, без слова навчила 
      Очима, душею, серцем розмовлять».

Ведуча 1 Амалія Клоберг. Портрет молодої п’ятнадцятирічної дівчини- натурщиці, з якою Тарас познайомився ще будучи студентом Петербурзької Академії мистецтв, буде вперше і востаннє підписаний прізвищем Чевченко, а не Шевченко. Сам образ дівчини пізніше з’явиться у творі «Художник» під ім’ям Паші.

Ведуча 2 Ганна Закревська. На одному з балів в селі Мойсівці Шевченко познайомився з дружиною поміщика Платона Закревського, Ганною Закревською. Між молодою дружиною господаря та молодим поетом спалахує палка пристрасть, але, коли Тарасу через справи довелося залишити садибу, зв'язок між ними увірвався. Не дивлячись на те, що їх стосунки не мали майбутнього, вони дуже вплинули на Шевченка. Саме після знайомства з Анною в поета з’являється бажання, яке вже буде супроводжувати його все життя,- одружитися, мати свій дім та дітей, та - не склалося. Жінки Шевченка рано чи пізно йшли з його життя. Пізніше Ганні Закревській буде присвячений не один вірш.

Поезія «Г.З.»

Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать. А я
Про тебе, воленько моя,
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
І прехорошою такою
Так, як тепер на чужині,
Та ще й в неволі. Доле! Доле!
Моя ти співаная воле!
Хоч глянь на мене з-за Дніпра,
Хоч усміхнися з-за ....
І ти, моя єдиная,
Встаєш із-за моря,
З-за туману, слухняная
Рожевая зоре!
І ти, моя єдиная,
Ведеш за собою
Літа мої молодії,
І передо мною
Ніби море заступають
Широкії села
З вишневими садочками
І люде веселі….

Ведуча 1 Варвара Рєпніна. Познайомився Тарас Шевченко з Варварою Рєпніною влітку 1843 року, коли він завітав до Яготину, щоб зробити декілька замальовок. Зупинився тоді Шевченко в маєтку князя Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського спершу на деякий час, але потім знову повернувся туди на рік, бо йому дуже сподобалося у маєтку старшого брата декабриста Сергія Волконського. Варвара Миколаївна, дочка князя, була енергійною, стрункою та дотепно-люб’язною жінкою і лише на шість років старшою за Тараса. Вона одразу, ще на балу, покохала поета і, нехтуючи всіма забобонами, стала називати його генієм. Сам Шевченко сприймав її не як коханку чи кохану жінку, а як опікунку чи сестру. Вони підтримували зв'язок усе життя: і коли Шевченко був в засланні, і коли він повертався на Батьківщину, а Варвара Миколаївна вирішила, що їй судилося бути янголом-охоронцем поета, і, що вона приречена на страждання. Пізніше Шевченко присвятить їй поему «Тризна», а вона напише про поета повість.

Поезія  «Присвята» з поеми «Тризна»

Чия душа – над повсякденням,

Тому любити і страждать;

Й дарунок Господа, натхнення,

Сльозами щедро омивать.

Вам зрозумілим є це слово!..

Тож біля Вас я залишив

 Свого життя сумні окови,

Священнодіяв знову й знову

 І сльози в звуки перелив.

 Мене, мов янгол осінив.

 І був той янгол, певно, Вами,

Як тихострунними словами

Надії раю пробудив.

Ведуча 2  Феодосія Кошиця. Коли Шевченко перший раз відвідував Україну, Кирилівку, як вільна людина, йому сподобалася донька місцевого попа – Феодосія Кошиць. Але під час сватання отримав гарбуза – не сподобався батькам попівни. Сама ж дівчина не витримала і, за місцевими переказами, збожеволіла та померла в 1884 році.

Ведуча 1 Агата Ускова. Під час тяжкого заслання, яке тривало десять років, Шевченко не залишився без жіночої підтримки. В цей час він закохується в дружину коменданта Новопетрівської фортеці, Агату Ускову.  Агата здавалася йому вершиною досконалості, вона була його справжньою платонічною любов’ю, але плітки і осуд перервали їх приятельські розмови та не звертаючи на це уваги вони продовжували підтримувати дружні стосунки впродовж багатьох років.

Ведуча 2 Катерина Піунова. Коли поету йшов 44ий рік, почуття самотності та пригніченості заполонили його душу – він відчував себе старим не по роках, що  навіть відпустив довгу бороду. Саме тоді він остаточно вирішив одружитися, щоб поруч з молодою та коханою жінкою повернути собі втрачені на каторгі роки. Деякі обставини в дорозі з Петербурга до Москви змусили Тараса Шевченка зупинитися в Нижньому Новгороді. Відвідуючи театр, він побачив її на сцені, і знову закохався. Катя Піунова – молода шістнадцятирічна актриса здалася йому ідеалом. Щоб допомогти дівчині з її театральною кар’єрою, він навіть викликав свого знайомого – знаменитого актора Михайла Щепкіна, щоб той зіграв з Катериною у спектаклях декілька днів. Потім Шевченко написав про це замітку, сповнену захопленням і відчуттям прекрасного, до місцевої газети, але, на жаль, актриса лише скористалася поетом – її батьки відмовили у проханні поета віддати за нього дочку, аргументувавши тим, що він на тридцять років старший за неї і це занадто, а сама акторка переїхала з 25-ти річним Максиміліаном Шмідтом до Казані, де й одружилася з ним.

Ведуча 1 Марія Максимович. Черговою музою для Тараса стала Марія Максимович, яка була дружиною давнього друга поета. Впродовж свого  перебування в Москві, Тарас неодноразово бачився з Марією і саме їй був подарований автограф вірша Шевченка«садок вишневий коло хати…». Хоча вони й листувалися, але їхні розмови стосувалися вибору нареченої.

Уривок з поеми «Марія»

Все упованіє моє

На Тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє Твоє,

Все упованіє моє

На Тебе, Мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, Благая!

Молюся, плачу і ридаю:

Воззри, Пречистая, на їх,

Отих окрадених, сліпих

Невольників. Подай їм силу

Твойого мученика-Сина,

Щоб хрест-кайдани донесли

До самого, самого краю.

Достойно пєтая! Благаю!

Царице неба і землі!

Вонми їх стону і пошли

Благий конець, о Всеблагая!

А я, незлобний, воспою,

Як процвітуть убогі села,

Псалмом і тихим, і веселим

Святую доленьку Твою.

А нині плач, і скорбь, і сльози

Душі убогої — убогий

Остатню лепту подаю.

Ведуча 2  Харитина Довгополенко . Чарівна  наймичка Варфоломія Шевченка, троюрідного брата і свояка Тараса, була однією з претенденток на шлюб з Тарасом. Познайомилися вони, коли Тарас приїхав із Петербурга в Україну, в місто Корсунь. Дев’ятнадцятирічна селянка дуже сподобалася Тарасові Шевченку, але відмовила йому на пропозицію одружитися, бо їй подобався молодий писар.
Ведуча 1 Надія Тарновська.   Вона була сестрою українського діяча, поміщика Тарновського, через свого товариша Василя Штернберга. Один із важливих чинників, який найбільше сприяв їхньому зв’язку, той, що Надія усією душею ненавиділа кріпацтво. Доля все намагалася зблизити Тарновську з Шевченком, тому вийшло так, що в 1845році вони разом хрестили дитину у дяка. У них були особливі стосунки – її почуття до Тараса були сповнені поваги та родинної близькості, він був для неї наче брат. І кожного разу, коли поет сватався до неї, отримував відмову.

Поезія «Н.Т.»

Великомученице кумо!

Дурна єси та нерозумна!

В раю веселому зросла,

Рожевим цвітом процвіла

І раю красного не зріла,

Не бачила, бо не хотіла

Поглянути на Божий день,

На ясний світ животворящий!

Сліпа була єси, незряща,

Недвига серцем; спала день

І спала ніч. А кругом тебе

Творилося, росло, цвіло,

І процвітало, і на небо

Хвалу Творителю несло.

А ти, кумасю, спала, спала,

Пишалася, та дівувала,

Та ждала, ждала жениха,

Та ціломудріє хранила,

Та страх боялася гріха

Прелюбодійного. А сила

Сатурнова іде та йде,

І гріх той праведний плете,

У сиві коси заплітає,

А ти ніби недобачаєш:

Дівуєш, молишся, та спиш,

Та Матер Божію гнівиш

Своїм смиренієм лукавим.

Прокинься, кумо, пробудись

Та кругом себе подивись,

Начхай на ту дівочу славу

Та щирим серцем нелукаво

Хоть раз, сердего, соблуди.

Ведуча 2 Ликерія Полусмак .  Колишня наймичка, кріпачка, українка  - останнє кохання поета. Ликерія уявлялася для Тараса, як остання соломинка, як особистий порятунок від самотності та надія на створення теплого сімейного щастя, але, на жаль, все виявилося не так просто. Шевченко домовляється з друзями про звільнення Ликерії з кріпацтва, пропонує їй одружитися і  переїхати в Україну, але Ликерія виходить заміж за Яковлева, який був звичайним перукарем. З ним у шлюбі вона щасливою не була, тому, коли їх діти підросли, Ликерія перебралася з Петербурга до Каневу, щоб до кінця своїх каятися про помилку молодості і днів доглядати за могилою Тараса на Чернечій горі.

Поезія «Моя ти любо!»

Моя ти любо! мій ти друже!

Не ймуть нам віри без хреста,

Не ймуть нам віри без попа.

Раби, невольники недужі!

Заснули, мов свиня в калюжі,

В своїй неволі! Мій ти друже,

Моя ти любо! Не хрестись,

І не кленись, і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люде,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить Бог,

Карать і миловать не буде:

Ми не раби Його — ми люде!

Моя ти любо! усміхнись

І вольную святую душу

І руку вольную, мій друже,

Подай мені. То перейти

І Він поможе нам калюжу,

Поможе й лихо донести

І поховать лихе дебеле

В хатині тихій і веселій.

Ведуча 1 Кохання – це щастя, доводить поет, а його відсутність – велике горе. Зрада – це те, що перетворює кохання з раю на пекло. Шевченко помирав самотній. Слава не завжди йде в парі з особистим благополуччям. Але всі жінки, до яких прагнуло поетове серце, отримали від нього найдорожчий дарунок – безсмертя. Хто б про них знав, якби не його рядки – сповнені то радощів, то болю. Рядки, які житимуть стільки ж, скільки живе любов.

Ведуча 2 Кобзар високо цінував кохання, але справжнє, ідеалом якого були однолюбство, відданість, щирість, незрадливість, невинність і чистота стосунків, що роблять його гідним возвеличення. Лише таке кохання, як сонце, осяює людське життя. Поет був цінителем саме такого чистого кохання і підносив його у своїх поетичних рядках.

Література

1. Пухний О. Ликера.  Драматична поема.// Мелодії джерел. –  Черкаси, 2003.

2. Чуб Д. Живий Шевченко. Біографічні та літературознавчі  оповіді. – К.:   1994. –  с. 23 – 41.

3. Ушкалов Л. Шевченко від А до Я / Л. Ушкалов ; іл. А. Стефурак. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. — 80 с.

4. Шевченко – художник. Живопис, графіка. Альбом. –  К.:1986.