Зіставлення двох світів: людського, дисгармонійного, смертоносного, і гармонійного, досконалого, Зображення природи як засобу

життєствердного світу природи.

відтворення психологічного стану

героя

                                                   Х о ін, ір чн        еро ?

Можна сказати, що це сам Коцюбинський, але це не зовс м так. Багато в дчутт в. описаних у новел , знайом кожному письменников . Отже, глибоке проникнення в канву втору допоможе краще зрозум ти душу митця, витоки художньої л тератури.

Л ричну новелу називають “поемою душ ”. Справд , зм ст новели – своєр дний поетичний зн мок внутр шнього стану митця. Цей тв р, можливо, Коцюбинський писав передус м для себе, а не для читач в. У психолог чно тяжкий пер од життя йому потр бно було прислухатись до власної душ , роз братись у соб самому, вийняти з серця б ль , висловивши його на папер , зв льнитись в д нього

Що спричинило тяжку втому героя, вчому його трагедя?

Для л ричного героя твору, в д мен якого ведеться розпов дь, мандр вка в природу – в дпочинок, можлив сть оновити ф зичн й моральн сили. У нього, чуйного  вразливого митця, ослабити струни душ в д жах в навколишнього св ту (столип нська реакц я, горе народу). В н хоче забути про людськ страждання хоч на мить, але “зал зна рука города” тягнеться за ним, обличчя людей проступають у темряв кр зь ст ни  лишають у його душ “сл ди своїх п дошв”.

Герой твору йде на поле, але й там, дивлячись на в вчарок Оверка  Трепова, не може в д гнати спогад в про пов шених, про людськ ланцюги  омр яну волю. Гладить руками “соболину шерсть ячмен в, шовк колосистої хвил ”, милується волошками, небом, хмарами  п’є “теплий, зц лющий нап й сонця”. Це додає йому сил, в дчуття себе як нев д’ємної частки могутньої природи.

Кульм нац єю твору є зустр ч л ричного героя з селянином. Ославлен струни його душ знов натягуються,  в н в дчуває себе готовим до життя  боротьби

Герой переживши тяжку душевну кризу, здатензнов повернутися до активного життя

Яскравим доказом цього може бути зустр ч з людським горем. Вони зустр лися, стояли мовчки  хвилину дивились один на одного. Л ричний герой н би перев ряє свою готовн сть повернутися до людей, випробовує наше терп ння. Йому самому не в риться, що в н може знову сприймати людське горе. Не в риться  нам, бо ще зовс м недавно була “стигла слива”, “легке поз хання”, “т нь в д хмарини”. Але раптом лунають слова: “Говори, говори...”

Л ричний герой п сля зц лення повертається до того, чим жив ран ше. “Душа сп ває, струни натягнут ...” Гармон ї досягнуто. Отже, це була не втеча, а лише нтермецо – тимчасовий перепочинок, потр бний для заспокоєння

Зцілення ліричного героя

На неб сонце - серед нив я. Б льше н кого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячмен в, шовк колосистої хвил . В тер набива мен вуха шматками згук в, покошланим шумом. Такий в н гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять в д нього ср бнозолот в вса. Йду дал - киплять. Тихо пливе блакитними р чками льон. Так тихо, спок йно в зелених берегах, що хочеться с сти на човен й поплисти. А там ячм нь хилиться й тче... тче з тонких вус в зелений серпанок. Йду дал ...