Позакласний захід " Василева криниця" ( Життєвий та творчий шлях В. Симоненка)

Сценарій позакласного заходу

«Василева світлиця»

Мета: шляхом ознайомлення з життям  і творчістю  донести до здобувачів освіти силу поетичного слова поета-патріота Василя Симоненка, поетичне вираження автором любові до рідного краю; 

формувати  компетентності наскрізної лінії  « Громадянський обов’язок і відповідальність»:  усвідомлення важливості активної громадянської позиції,  національної самосвідомості;

розвивати творчі здібності здобувачів освіти, вміння відстоювати свою життєву позицію в сучасному світі;

сприяти вихованню гуманізму, поваги до людей; формувати національну свідомість, людську гідність.

Обладнання: фотопортрет поета, твори вжиткового мистецтва (кераміка, вишивка), записи класичної й сучасної естрадної музики, проектор, ноутбук, відеофільм ,аркуші паперу, маркери, квіти.

(Зал стилізовано під українську світлицю – квітами, рушниками, вишивками. У центрі – портрет В. Симоненка, дати життя і смерті, вислови поета).

                                                                  Можна жить, а можна існувати,

                                                                   Можна думать – можна повторять,

                                                                    Та не можуть душу зігрівати

                                                                    Ті, що не палають, не горять!

В. Симоненко

                                                                         Ти знаєш, що ти — людина?

                                                                          Ти знаєш про це чи ні?

 В. Симоненко

Хід заходу

Слово господині світлиці  (учителя)  (музичний супровід- «Місячна соната» Бетховена) 

Вам доводилося бачити, як падає зірка? Гайне високим небом - і згасне, не долетівши до землі. То метеор – посланець космосу, що завжди згоряє в повітрі, котрим дихаємо, аби на мить нам стало так несамовито гарно і трішечки сумно лагідної серпневої ночі

Ось таким метеором промайнув українським небосхилом вірний син свого народу, палкий патріот, люблячий син і вірний товариш, поет Василь Симоненко. Багатьом   талановитим українцям доля відвела на цій планеті часу в обріз. Т. Шевченко ,Б. Грінченко , В. Стус прожили по 47 років, Леся Українка – 42 р., П. Грабовський - 38 р,  В. Симоненко - ще на десяток менше. Якщо взяти до уваги, що перших 20 літ у цих талантів , як у звичайних людей, припадає на дитинство і юність, то не так уже й багато залишилося їм на реалізацію своїх здібностей та святу справу -  служіння народові й Україні. Але для тих, хто палає - роки не важать нічого. Василь Симоненко палав і горів жагою до життя, любов’ю до рідного краю.

Хто ж він –Василь Симоненко? Сьогодні ми спробуємо пройти його життєвим шляхом, дізнатися, чим жив, про що мріяв, що заповів нам у спадок.

 Інсценізація 1.  Новела «Кривда»

(Звучить мелодія сопілки. Вибігає Івась на коні-палиці, поряд діти грають в довгої лози.)

Ведуча.  

У Івася немає тата.

Не питайте тільки чому.

Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому.

Він росте, як і інші діти,

І вистрибує, як усі.

Любить босим прогоготіти

По ранковій колючій росі.

Любить квіти на луках рвати,

Майструвати лука в лозі,

По городу галопом промчати

На обуреній, гнівній козі.

Але в грудях жаринка стука,

Є завітне в Івася одно —

Хоче він, щоб узяв за руку

І повів його тато в кіно.

Ну, нехай би смикнув за вухо,

Хай нагримав би раз чи два,-

Все одно він би тата слухав

І ловив би його слова...

Раз Івась на толоці грався,

Раптом глянув — сусіда йде…

Сусід ( Проходить по сцені в старій куфайці, шапці, у брудних чоботах. Говорить протяжно, з підленькою насмішкою) :

• Ти пустуєш тута,  А тебе дома батько жде…

( Івась на мить занімів, стрепенувся, заусміхався і радісно побіг додому)

Ведуча.

Біг Івасик, немов на свято,

І вибрикував, як лоша,

І, напевне, була у п'ятах

Пелюсткова його душа.

( Хлопчик підбігає до мами, яка порається біля хати, розгублено озирається довкола)

— Дядько кажуть, приїхав тато,

Тільки чому ж його нема?..

( Мати здригається від болю, хоче пригорнути сина до себе, але він виривається й тікає геть).

Ведуча.

Раптом стало Івасю стидно,

Раптом хлопець увесь поблід —

Догадався, чому єхидно

Захихикав сусіда вслід.

Він допізна сидів у коноплях,

Мов уперше вступив у гидь,

З оченят, від плачу промоклих,

Рукавом витирав блакить.

А вночі шугнув через грядку,

Де сусідів паркан стирчав,

Вибив шибку одну з рогатки

І додому спати помчав...

Бо ж немає тим іншої кари,

Хто дотепи свої в іржі

Заганяє бездумно в рани,

У болючі рани чужі...

Ведуча 1. Йшли роки. Василько ріс, мужнів. Понад усе любив свого дідуся, який замінив йому батька, став надійним і мудрим порадником у житті.

Інсценізація 2.  (На лавці біля хати сидить дідусь, біля нього підліток – Василько).

 Дідусь:      -   Ходи-но сюди, мій бешкетнику! Сядь, посидь коло мене. Багато зробив сьогодні добрих справ?

Хлопчик:   -  Авжеж! Бабусі носив відром воду у хату, бо вона на кухні готувала обід. Матусі на городі допомагав перебирати картоплю. А ще сусідському хлопчику Степанкові полагодив старий велосипед, бо дорослі усі на полі, а йому так кортіло покататися!

Дідусь:    -  Молодець, синку! Треба завжди людям допомагати у роботі, навіть добрим словом підбадьорити, то вже й праця не така важка буде!

Хлопчик:    – Дідусю, а розкажіть мені казку, дивну якусь.

Дідусь:    –  Еге, уже великий казками бавитися. Послухай краще мої  настанови. Мені їх батько розказував, а батькові його батько. Так воно вже годиться у світі, синку, щоб старші научали менших!     (Дід піднімається й читає вірш  «Ти знаєш, що ти - людина?..»).

Ведуча 2. Отак і ріс малий Василько, вчився ,щоб нічого в житті не «проспати».

Перегляд  документального фільму  про В.Симоненка

( https://vasylsymonenko.org › video › 28-dokum)

Інсценізація 3. На сцені - мати поета й син-юнак. Мати вишиває; юнак , спостерігаючи за матір’ю, читає вірш «В хаті сонячний промінь косо…»

Мати( непомітно витирає сльози). Спасибі тобі, соколику мій! Тільки ж бачу, що ой як нелегко буде тобі з такою душею…( пригортає сина, співає пісню

 « Виростеш ти сину…»)

Відеозапис живого голосу  Василя Симоненко ( https://vseosvita.ua) 

Ведуча 1. Важко й справді жилося поетові –вільнодумцю, який не боявся «відгодованих і сірих» «демагогів і брехунів». А ті не могли подарувати йому такого зухвальства, простити правду – і не прощали…

Ведуча 2 . Побільшало цькувань,  наклепів, звинувачень. А Симоненко свої жалі, роздуми, свій біль переповідав щоденникові.

- Я не знаю, як триматимуся, коли посиплються на мою голову справжні випробування. Чи лишуся людиною, чи жах засліпить не лише очі, а й розум? Втрата мужності — це втрата людської гідності, котру я ставлю над усе. Навіть над самим життям. Але скільки людей — розумних і талановитих — рятували своє життя, поступаючись гідністю, і, власне, перетворювали його в нікому не потрібне животіння. Це найстрашніше. Душа прагне потрясінь, а розум боїться їх. Минулої неділі ми були в Одесі, де місцеві твердолобі натішили нас своїм ідіотичним жахом: аби чого не сталося. Фактично нам заборонили виступити на Шевченківському вечорі. Виходить, Тараса дехто боїться досі.

- Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими і зухвалішими. «Літературна Україна» каструє мою статтю, «Україна» знущається над віршами. Кожен лакей робить що йому заманеться. Як тут не світитися вдячністю, як не молитися щовечора й щоранку за тих, що подарували нам таку вольготність. До цього можна ще додати, що в квітні були зняті мої вірші у «Зміні», зарізані у «Жовтні», потім надійшли гарбузи з «Дніпра» і «Вітчизни».

Ай, ай, ай весело! Всі ми під пресом.

Так воно треба задля прогреса.

- Мабуть, почалося моє згасання. Фізично я майже безпорадний, хоч морально ще не зовсім виснажився. Думаючи про смерть, не почуваю ніякого страху. Можливо, це тому, що вона ще далеко? Дивна річ: я не хочу смерті, але й особливої жадібності до життя не маю. Десять років — для мене більше, ніж достатньо.

Ведуча 1. Так думав у той день поет, так розраховував. Але доля розпорядилася інакше. Пошкодувала навіть тих десяти літ – менш як за 5 місяців  поета не стало ( звучить народна пісня « Ой горе тій чайці…)

Ведуча 2. На 28 літі згасла Симоненкова  зоря, та навіки залишились з нами його любов і мука, радість і гнів, його вогненна Поезія, яка вчить жити, любити, « не набратися скверни, ненависті, прокльону, каяття…», вчить любити Вітчизну й не боятися виявляти цю любов, пишатися нею, як пишаєшся рідною  матір’ю .

Декламація поезії «Задивляюсь у твої зіниці»

Слово господині світлиці. І пролився . Своїми чудовими поезіями, які вчать нас жити, любити, залишити й свій слід на землі. То ж пориньмо у це неспокійне , бурхливе й прекрасне море Василевої Поезії!

Літературні  читання поезій В. Симоненка.

(«Грудочка землі», « Де зараз ви, кати мого народу?», «Жорна», « Ти знаєш, що ти – людина», «Може, так і треба неодмінно…», « Люди- прекрасні», « Вона прийшла непрохана й неждана», « Не докорю ніколи і нікому…», «Матері», «Як хороше радіти без причини», «Скільки б не судилося страждати…»).

Слово господині світлиці. Давайте залишимо у Василевій світлиці згадку про нашу зустріч, а для цього складемо кластер « Заповіти «витязя української поезії» у вигляді цитат із його безсмертних поезій. Візьміть папір, маркери. Напишіть цитату, розташуйте на дошці та обгрунтуйте свою думку .

( Можливі варіанти відповідей:   Василь Симоненко заповідав

• Любити Україну:

З нею я ділити завжди буду

Радощі, турботи і жалі,

Бо у мене стукотить у грудях

Грудочка любимої землі;

• Поважати людей праці, їх труд:

Цілую руки,

     що крутили жорна

      у переддень космічної доби.

• Цінувати кожне людське життя:

Ти знаєш, що ти – людина?

      Ти знаєш про це чи ні?

 -Любити життя у всіх його проявах:

І хочеться бути дужим,

І хочеться так любить,

Щоб навіть каміння байдуже

Захотіло ожити

І жить!

• Усвідомити, що Батьківщина – це народ:

 Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

• Бути гордими за своїх предків :

Ми  народились  в  муках,  щоб  родити, 

Синами  обезсмертити  свій  рід, 

Щоб  квітував  на  диво  всьому  світу 

Козацький  геніальний  родовід! 

• Вірити в майбутнє України:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Ведуча 1.   Хочеться завершити нашу зустріч віршем директора Тарандинцівської середньої школи імені В. Симоненка, що на Полтавщині, Василя Бута:

Свій шлях у всіх колись кінчається,

І майже кожному до ніг кладуть вінки.

Одні жили, помруть і забуваються,

А інші пам'ять залишають на віки.

На їх могилах виростають бур 'яни і квіти,

Бо тіло тлінне, та душа жива,

І для народу вічно будуть жити —

їх пам'ять, совість і палкі слова.

Ти знав тоді, якщо тебе не буде,

То в кожнім слові кожного вірша —

Живий поет, поки живі є люди,

Бо в кожного із нас живе твоя душа.

І хоч землею стисло тобі груди,

Та голос твій лунає звідтіля:

„Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Поки живий він буде — житиму і я".

Звучать пісні на слова Василя Симоненка (https://vasylsymonenko.org › tag › pisni)

Список літератури

1. Відлуння десятиліть.- К.: Грамота,2005.-510с.

2. Василь Симоненко. Поезії. – К.: Рад. школа, 1984. – 243с.

3. Шкільна бібліотека: Поборник правди, честі і краси.-2009, №12.

4.  Вибрані твори / В. Симоненко/ упорядник А. Ткаченко .-3-тє видання, виправлене - К.: Смолоскип, 2015.-852с.

5. Василь Симоненко. Поетична спадщина. – Харків: Ранок,1999. – 64с.

6. Нові імена в програмі української літератури. – К.: Освіта, 1993. – С.249 – 276.

7. Ткаченко А. Василь Симоненко: Нарис життя і творчості. – К : Наукова думка, 1990.

8. Шевченко А. Симоненко вчора й сьогодні // Дивослово.  – 1999. – 12. – С.42-47.

9. http://ru.wikipedia.org/wiki/Симоненко.

10.     https://vasylsymonenko.org › tag › pisni)

11. Відеозапис живого голосу  Василя Симоненко ( https://vseosvita.ua)

12.  https://vasylsymonenko.org › video › 28-dokum)