Позакласний захід з фізики у 9 класі. Тема: Внесок українських вчених у розвиток космонавтики.

Про матеріал
познайомити учнів з роботами наших вітчизняних, українських учених, які зро-били величезний внесок у розвиток авіації й космо¬навтики. З давніх-давен людина мріяла про зорі, про політ до інших планет, складала легенди про килими-літаки і т. ін.
Перегляд файлу

Позакласний захід з фізики у 9 класі

Тема: Внесок українських учених у розвиток космонавтики.

Цілі:

навчальна: ознайомити учнів з життям і діяльністю ук­раїнських вчених, їх основними ідеями щодо використан­ня ракет в освоєнні космосу; показати екологічні аспекти астронавтики й використання штучних супутників Зем­лі для розв'язання природоохоронних проблем;

виховна: виховувати в учнів почуття патріотизму, гор­дості за зроблений українськими вченими внесок в освоєння космосу; збагачувати знання про еколо­гічні умови життя; формувати вміння захистити при­роду від руйнування; сприяти розвитку впевненості у можливості оптимізації взаємовідносин між приро­дою і суспільством.

Обладнання: таблиці, портрети, реферати, дидактичний матеріал, плакати, гасла.

Тип уроку: урок- усний журнал..

План уроку

Журнал:

Сторінка1. Хто на Україні був першим творцем ракети?

Сторінка 2. Хто першим склав проект повітряплавального при­ладу?

Сторінка 3. А хто був автором фундаментальних наукових ре­зультатів?

Сторінка 4. Хто такий Юрій Кондратюк?

Сторінка 5.  Хто є «батьком» ракетоносія «Протон»?

Сторінка 6.  Під чиїм керівництвом був запущений перший в іс­торії людства штучний супутник Землі?

Сторінка 7.  Кого було названо ученим космічної ери?

Сторінка 8.  Історія космонавтики та її розвиток.

Сторінка 9. Освоєння космосу (стислі повідомлення про кос­монавтів).

Сторінка 10. Екологічні аспекти розвитку космонавтики.

 

ХІД УРОКУ

Учитель. Сьогодні ми познайомимося з робота­ми наших вітчизняних, українських учених, які зро­били величезний внесок у розвиток авіації й космо­навтики. З давніх-давен людина мріяла про зорі, про політ до інших планет, складала легенди про килими-літаки і т. ін.

Наш співвітчизник К. Е. Ціолковський в одній зі своїх праць написав: «Ми народжені, щоб казку зробити бут­тям».

 

Сторінка 1: Хто  на Україні був першим творцем ракети?

 Реферат на тему «Олександр Засядько».

У родині козака, який був славетним запорізьким гарма­шем, Дмитра Засядька в 1770 році народився син Олек­сандр. Не було вже тоді Січі Запорізької. І з часом він був забраний до московської армії, де став офіцером.

Незлюбивши бездушної муштри, Олександр Засядько повернувся на свій хутір на Полтавщині. З'явилася в нього думка — створити таку ракету (італійське сло­во «ракета» означає «труба»), яка б летіла у повітрі. І хоч ближні звали його «мрійником», він креслив і метику­вав. Наперекір бажанням родичів, продав хутір і збуду­вав кузню, накупив пороху, різних залізних матеріалів. За два роки, не звертаючи уваги на глузування «всезнаючих», створив дивовижні апарати, яки літали над пол­тавськими луками, описуючи вогняні дуги. Попи і жан­дарми, переслідуючи Олександра Засядька, говорили: «Засядько замислив спалити губернію».

Щоб перевірити, наскільки ці попередження небезпечні, на хутір Полтавщини приїхали з Петербурга. Оглянувши «чудо-труби», дали наказ: винахід «прийняти на озброєн­ня армії». Згодом, 16 вересня 1828 року вперше в історії полетіли Засядькові ракети на турецьку фортецю Варна. Турецькі історики твердять, що то був жах: вогняні струмені долітали до неприступних веж Варни, засліпи­ли турків, заіскрилися палаючими стовпами. Оборонці Варни затуляли вуха, не витримуючи нестерпного свисту нової зброї і страшних вибухів. Турецька армія викину­ла білі полотнища. Несподівано для політиків західного світу Московія здобула перемогу. Засядькові груди обві­шали хрестами, діамантовими зірками, орденами, дали йому генеральські еполети. Він став головнокомандую­чим ракетними частинами московської армії.

 

Сторінка 2:  Хто перший склав проект повітряплавального приладу?

 Реферат на тему «Микола Кибальчич».

У селі Коропі в 1853 році в сім'ї священика народив­ся Микола Кибальчич. Він рано пізнав тяжку працю, ходив за кіньми. Підростав хлопчик, як усі інші, і ні­чим не відрізнявся, тільки пам'ять в нього була чудова. До різної роботи М. Кибальчич придивлявся з цікавістю. Рано почав помічати несправедливість: одні багаті, інші — бідні.

Коли Кибальчич підріс, його відправили до Новгород-Сіверської духовної семінарії. Дітей священиків туди приймали з радістю.

Батьки сподівалися, що хлопчик піде батьківським шля­хом — вивчиться і буде служити Богу. Суворо жилося за монастирськими стінами. Коли М. Кибальчичу випов­нилося 18 років, він залишив семінарію і поїхав до Пе­тербургу, там він вступив на перший курс Інженерного інституту. Він вчився успішно, але, не закінчивши кур­су, перевівся до Медико-хірургічної академії. І все ж не став Кибальчич ні священиком, ні інженером, ні ліка­рем,— він став революціонером. Це закінчилося тим, що його заарештували. Заарештували на один місяць, а провів у тюрмі два роки. Незабаром М. Кибальчич став членом революційної організації «Народна воля». Про­жив він всього 27 років.

Це його бомбою, виготовленою ним на конспіративній квартирі за власною технологією, убито царя Олексан­дра II 1.03.1881 року. Експерти на суді не змогли при­ховати свого захоплення талантом Кибальчича. Вияв­ляється, що бомби, виготовлені ним, ніколи ще ніхто не бачив і не читав про них у науковій літературі — це щось нове. А Кибальчич тим часом у камері смерт­ника використовує кожну годину, кожну хвилину, щоб завершити проект апарата, на якому людина сягне зірок. Принципово нову для свого часу ідею стосовно запус­ку ракет талановитий український винахідник Мико­ла Іванович Кибальчич виклав у «Проекті повітропла­вального апарата».

У журналах «Былое» (№ 4, 5 за 1918 рік) опубліковано трактат сина України, який, перебуваючи у в'язниці, за кілька днів до смерті, писав: «Я вірю в здійсненність моєї ідеї, і ця віра підтримує мене в моєму жахливому становищі. Якщо ж моя ідея після старанного обгово­рення всіма спеціалістами буде визнана здійсненною, то я буду щасливий тим, що зроблю величезну послугу батьківщині й людству».

В останні дні свого славного життя Кибальчич мріяв дати людству проект корабля, на якому можна було б ся­гати зірок. У страшній камері смертника він бачив зорі. «Я спокійно зустріну смерть, знаючи, що моя ідея не за­гине разом зі мною, а існуватиме серед людства, для яко­го я готовий пожертвувати своїм життям».

Микола Кибальчич не просив помилування. Коли за два тижні перед стратою до тюремної камери ввійшов ад­вокат і почав благати смертника написати касацію ца­реві, Кибальчич, не слухаючи свого оборонця, врочисто передав йому проект, де з граничною ясністю і просто­тою були викладені принципи реактивної тяги польоту на ракеті. У цьому проекті розв'язано ряд нових важли­вих питань: програмний режим горіння, використання багатокамерних апаратів, керування польотом внаслі­док зміни кута нахилу двигуна. Експерти математично довели, що описаний у проекті апарат міг би тримати­ся в повітрі. Вони відзначили, що Кибальчич першим висловив ідею про застосування реактивних двигунів - у повітроплаванні. Але цієї оцінки проекту Кибальчич так і не дочекався.

 

Сторінка 3:  А хто був автором фундаментальних науко­вих результатів з теорії руху ракет?

 Реферат на тему «К. Е. Ціолковський». (Де­монструється його портрет.)

Автором фундаментальних наукових результатів з тео­рії руху ракет є Ціолковський Костянтин Едуардович (17.09.1857 — 19.09.1935 рр.) — видатний учений і ви­нахідник, автор багатьох важливих відкриттів в аероди­наміці, ракетній техніці й теорії міжпланетних сполучень, основоположник космонавтики. Народився в с. Іжевсь­кому Рязанської губернії, після перенесеної в дитинстві тяжкої хвороби майже повністю втратив слух. Навчався самостійно, в 1879 році у Москві екстерном склав екза­мени на звання вчителя і з 1860 року працював учителем арифметики, геометрії, фізики в Боровському повітово­му училищі Калузької губернії.

К. Е. Ціолкоський побудував першу в Росії аеродинаміч­ну трубу (1897 р.), на якій здійснив ряд важливих дослі­джень з конструювання нових видів аеропланів.

У 1929 р. Ціолковський розробив досить плідну теорію руху складених ракет або ракетних поїздів двох типів: :< послідовним та паралельним з'єднанням ракет.

К. Е. Ціолковський першим розв'язав задачу про рух ра­кет у полі тяжіння і підрахував запаси палива, необхідні для подолання сили тяжіння Землі. Він є основополож­ником теорії міжпланетних сполучень, перший вивчив питання про ракету — штучний супутник Землі — й ви­словив ідею цро створення позаземних станцій як про­міжних баз для міжпланетних сполучень; детально роз­глянув умови життя і роботи на штучних супутниках Землі та міжпланетних станціях. Його дослідження з ракетної техніки і теорії міжпланетних сполучень стали основою для створення сучасних реактивних апаратів, ракетно-космічної техніки.

 

Сторінка 4: Хто такий Юрій Кондратюк?

Реферат на тему «Юрій Кондратюк».

Широка громадськість не знайома з багатьма видатни­ми людьми України, які жили і працювали уже в наш час і зробили вагомий внесок в освоєння космічного просто­ру. Прикладом може бути життя Ю. Кондратюка. Наро­дився Ю. В. Кондратюк 9 червня 1897 року. Справжнє ім'я — Шаргей Олександр Гнатович. Заміна прізви­ща Шаргей на Кондратюк у 1921 році була обумовлена прагненням уникнути переслідувань, пов'язаних з його службою у Білій Армії. Двадцять років він проживав під чужим ім'ям. Під чужим ім'ям він пішов у могилу, під чужим ім'ям увійшов у безсмертя.

Закінчивши з відзнакою Полтавську гімназію, він у 1916 році вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Війна перериває його навчання в інституті. Його мобілізують в армію і зараховують у школу прапорщиків. Самотужки опанувавши вищу математику, фізику, механіку, він ще в училищі закінчує свій перший руко­пис про космічні польоти. Працюючи механіком спо­чатку у котельнях, а потім на зернових елеваторах, він продовжує розробляти космічну тематику. У 1925 році надсилає в Москву до «Головнауки» свій третій руко­пис «Про міжпланетні подорожі». Праця одержує висо­ку оцінку професора В. П. Ветчинкіна, учня М. Е. Жу­ковського, який у своєму відгуку в травні 1926 року пише: «...механік Ю. Кондратюк — великий талант, за­пхнутий у глухий куток, позбавлений можливості про­явити себе належним чином». У 1929 році Кондратюк видає власним коштом свою підсумкову працю «Заво­ювання міжпланетних просторів». Оцінити її достоїнс­тва світ ще не міг. Йшов 1930 рік. Щоб втілити проекти, тобто сконструювати реальні космічні ракетні і пілото­вані кораблі, слід було перейти працювати в групу вив­чення реактивного руху, якою керував С. П. Корольов. Але Ю. Кондратюк від запрошення працювати в групі Корольова відмовився.

У книзі «Завоювання міжпланетних просторів» він вивів основні рівняння польоту ракети, розглянув енергетич­но найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступінчастих ракет. У книзі було розгля­нуто проблеми створення проміжних міжпланетних ра­кетних баз — супутників планет, повернення косміч­них кораблів на Землю та їх посадки з гальмуванням атмосферою, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл.

Ідеї Кондратюка дістали схвалення К. Е. Ціолковського. В його працях питання ракетодинаміки, ракетобудуван­ня та інші, що пов'язані з освоєнням космічного просто­ру, знайшли нові розв'язання.

Видатний учений загинув на фронті підчас Великої Віт­чизняної війни. В станиці Криловській відкрито ме­моріальний комплекс на честь ученого.

 

Сторінка 5: Хто є «батьком» ракетоносія «Протон»?

 А зараз пригадаємо батька ракети-носія «Протон», за допомогою якої були виведені в космос космічні кораблі «Союз», «Мир», «Прогрес», автома­тичні станції «Вега» для вивчення Венери і комети Гал-лея. Хто ж він?

 

 Реферат на тему «Володимир Миколайо­вич Челомей».

Багато на Україні не знає ім'я Володимира Миколай­овича Челомея (1914-1964). А втім, саме завдяки ць­ому вченому в історії космонавтики розпочався новий етап.

У 1937 році Володимир Челомей закінчує з відзнакою Київський інститут авіації. Наукою почав захоплюва­тися ще студентом. Щасливе поєднання обізнаності з чудовою винахідливістю інженера особливо яскра­во проявилося під час його роботи в галузі ракетної техніки. Працюючи від самого початку Великої Віт­чизняної війни в Центральному інституті авіацій­ного машинобудування, він втілює свою студентсь­ку мрію — створює новий тип двигуна, який здобув широке використання в крилатих ракетах та інших реактивних установках. Володимир Миколайович є автором нової ідеї розкриття крила ракет у повітрі, технічне вирішення якої визнане зараз у всьому світі. У 1959 році В. М. Челомея призначають генеральним конструктором у керованому ним конструкторсько­му бюро. Там за участю суміжних організацій і був створений ракета-носій «Протон», що знаменува­ло собою початок нового етапу в освоєнні космосу. Згодом були створені станції серії «Салют». Протя­гом ряду років В. Челомей викладав теорію коливань і механічних процесів, керував відповідною кафед­рою у Московському вищому технічному училищі ім. М. Е. Баумана, де проявив себе блискучим попу­ляризатором у науці.

Батьківщина високо оцінила працю В. М. Челомея. Він нагороджений п'ятьма орденами Леніна, двічі удостоє­ний звання Героя Соціалістичної праці, йому присудже­на Ленінська премія і тричі Державні СРСР, також золота медаль М. Е. Жуковського та медаль ім. О. М. Латунова Академії наук СРСР.

 

Сторінка 6: Під чиїм керівництвом був запущений пер­ший в історії людства штучний супутник Землі?

 Реферат на тему «Сергій Павлович Корольов».

Звичайно, усім нам відоме ім'я академіка Сергія Пав­ловича Корольова (12.01.1907 — 14.1.1966), під керів­ництвом якого був запущений перший в історії людства штучний супутник Землі за допомогою ракети (4 жов­тня 1957 р).

Народився Сергій Павлович Корольов у Житомирі, у 1924 році закінчив першу Одеську будівельну профшколу, два роки навчався на механічному факультеті Київського політехнічного інституту, пізніше перевів­ся на навчання в Московське вище технічне училище (МВТУ), яке закінчив у 1930 році. З цього часу по­чав працювати в Центральному аеродинамічному ін­ституті (ЦАДІ) на посаді старшого інженера, потім — керівника групи з вивчення реактивного руху. У цей час розробив ряд конструкцій оригінальних планерів. Особисті контакти з К. Е. Ціолковським, вивчення його праць у галузі аеродинаміки, ракетної техніки і теорії міжпланетних сполучень, спільна праця з од­ним із основоположників і винахідників у галузі ра­кетної техніки Ф. А. Цандером сприяли проведенню фундаментальних наукових досліджень С. П. Коро­льова у галузі ракетної техніки. У 1934 році була ви­дана його праця «Ракетний політ у стратосфері», яку К. Е. Ціолковський назвав розумною, змістовною, ко­рисною. Корольов розробив ряд проектів керованих ракет, ракетопланів, балістичних і геофізичних ракет, ракет-носіїв тощо.

Протягом багатьох років спрямував роботу провід­них науково-дослідних конструкторських колективів на розв'язання грандіозних комплексних задач у ракет­ній та космічній техніці.

С. П. Корольов — найвидатніший конструктор ракет­но-космічних систем, які забезпечили дослідження космічного простору, а саме: першого штучного супут­ника Землі, запущеного під його керівництвом, який поклав початок космічної ери; наступних супутників, що ознаменували початок нової епохи у вивченні фі­зичних властивостей космічного простору; перший політ до Місяця і фотографування його зворотного боку. Це космічний корабель «Восток», на якому 12 квіт­ня 1961 року Ю. О. Гагарін уперше здійснив сміливу мрію людства — політ за межі атмосфери; це косміч­ний корабель «Восход», на якому 18 березня 1965 року О. А. Леонов здійснив перший вихід людини у відкри­тий космічний простір.

Корольов заснував велику наукову школу. За наукові дослідження в 1967 році удостоєний Ленінської пре­мії, йому двічі присвоєно звання Героя Соціалістич­ної праці, нагороджено трьома орденами Леніна, ор­деном «Знак Пошани» і медалями. Був членом президії АН СРСР. Його ім'ям названо одне з великих утворень (таласоїду) на зворотному боці Місяця.

 

Сторінка 7: Кого було названо ученим космічної ери?

 Реферат на тему «Михайло Кузьмич Янгель».

Він здобув усі можливі наукові ступені й звання, мав найвищі державні нагороди, був лауреатом найпрестижніших премій. І в той же час, як і годиться істин­ному інтелігенту, залишався простою й скромною лю­диною.

Завдяки вражаючій цілеспрямованості й фантастичній наполегливості, надзвичайним здібностям і великому талантові він пройшов «від тернів до зірок», подолавши непростий шлях від берегів сибірського Іліму до космо­дрому Байконур. Він зробив неоціненний внесок у ство­рення ракетно-космічної техніки, в дослідження навко­лоземного простору.

Його ім'я — Михайло Кузьмич Янгель. Народився він 25 жовтня 1911 р. в Нижньоілімській Тушанській сло­боді серед непрохідної тайги в родині переселенця з Чер­нігівської губернії.

Своїм українським походженням учений дуже пишав­ся. Коли його запитували про значення прізвища Янгель, він переповідав те, що почув від свого діда: «Наше прізвище походить від слова янга — так зветься ківш, в якому козаки в походах варили юшку. Куховарів ко­заки називали янгалами, або янгелями. Наче й до ладу виходить: дід мій — нащадок запорозьких козаків, тому вповні може бути, що хтось із моїх пращурів варив ко­закам юшку».

Батько Михайла, Кузьма Лаврентійович, серед односель­ців користувався особливою повагою. Дітей виховував просто й по-селянськи мудро: змалечку любити працю й поважати старших. Незважаючи на постійні злидні, не­письменні батьки докладали зусиль, аби їхні діти навчи­лися грамоти й вийшли в люди.

Шоста дитина в сім'ї, Михайло після сьомого класу всту­пив до ФЗУ при ткацькій фабриці, де незабаром став помічником майстра. Захоплювався спортом — бігом, лижами, шахами, футболом. Потім «захворів» авіацією й блискуче склав вступні іспити до Московського авіа­ційного інституту.

Уже студентом, поєднуючи навчання з роботою на авіа­заводі, Михайло Янгель бере участь у розробці проек­ту швидкісного літака. Працюючи над дипломним про­ектом «Висотний винищувач з герметичною кабіною», Янгель намагається спроектувати літак з максимальними швидкісними характеристиками. Завершивши навчання, молодий інженер залишається працювати в конструк­торському бюро, де проходить справжню школу інже­нерного мистецтва, розв'язуючи складні наукові завдан­ня, ознайомлюючись із досвідом роботи авіаційних фірм США. Ставши помічником головного конструктора, Ян­гель працює над створенням найсучаснішого як на той час винищувача та інших типів літаків, що пройшли вип­робування в роки Другої світової війни.

У 50-ті рр. особлива увага приділялася розвитку ракет­но-космічної техніки. До цієї справи був залучений і Ми­хайло Янгель. Уже через рік після приходу до конструк­торського бюро Сергія Корольова Янгеля призначають заступником головного конструктора, а ще через рік — директором науково-дослідного інституту.

Для створення першої радянської ракети, з якою пов'язува­ли мрії про вихід у космос, засновується конструкторське бюро, керівником якого стає Михайло Янгель.

1 ось із космодрому, стрімко набираючи швидкість, від­даляється у синяву неба космічна ракета. Це був справ­ді феноменальний успіх конструктора Янгеля та його сподвижників.

Розробляються нові зразки космічної техніки. Конструк­торське бюро зростає як фахово, так і чисельно, залиша­ючись, до речі, молодіжним: 54 відсотки його працівни­ків не перевищують віковий бар'єр тридцяти років і лише десяти відсоткам спеціалістів було за сорок.

Видатний учений і конструктор академік Михайло Ян­гель створив чудовий творчий колектив однодумців, ви­ховав плеяду видатних науковців, заснувавши власну конструкторську школу.

Створені під керівництвом Михайла Янгеля ракетно-кос­мічні системи відзначалися винятковою оригінальністю. Ракети-носії «Космос» та «Інтеркосмос», створені в КБ Янгеля понад тридцять п'ять років тому, використову­ються в інтернаціональній програмі дослідження космо­су й сьогодні. Різноманітні модифікації «Космосу» й «Ін-теркосмосу» демонструвалися в багатьох країнах світу: Канаді, Франції, Італії, Австрії, Японії. В останні роки життя Михайло Янгель, незважаючи на прогресуючу хво­робу,— він переніс п'ять інфарктів — працював з вели­чезним напруженням сил. Був щасливий з того, що ба­гато встиг зробити. Під час святкування свого 60-річчя Михайло Янгель раптово помер.

Своєю творчою працею він зробив неоціненний внесок у справу розвитку й удосконалення ракетно-космічної техніки й дослідження навколоземного космічного про­стору. Звертаючи погляд у Всесвіт, видатний науковець відійшов у безсмертя. Його ім'я по праву належить ук­раїнській науці.

 

Сторінка 8:  Історія космонавти­ки та її розвиток.

 Реферат на тему «Історія космонавтики та її розвиток».

У своїх мріях, втілених у казках, легендах, фантастич­них повістях, романах, людство вже давно прагнуло по­летіти в космос. Про це свідчать і багаточисленні вина­ходи минулого. Розповіді про політ у небо зустрічаються в давніх китайських та іранських легендах.

Теоретично обґрунтовані можливості польотів в космічний простір вперше було дано російським вченим К. Е. Ціол-ковським наприкінці XIX ст. У своїй праці «Вивчення сві­тового простору реактивними приборами» Ціолковський показував реальність технічного втілення космічних по­льотів і дав принципове рішення ряду основних проблем космосу. Крім праць Ціолковського, питанням космо­су були присвячені роботи І. В. Мещерського (з 1897 р.), Н. А. Риніна (1928-1932), Ю. В. Кондратюка (1919-1929) та ін. За кордоном праці про космос були опубліко­вані Р. Ено-Пельтрі (Франція, 1913), Р. Годдардом (США, 1919), Г. Обертоном (Німеччина, 1923).

В 20-х роках XX ст. були засновані перші товариства кос­мосу: в СРСР( 1924), Австралії (1926), Німеччині (1927), Великобританії і США (1930). Метою цих товариств було пропагування ідей космосу й практичне розв'язання проблем у цій галузі. В СРСР дослідження в галузі ра­кетної техніки почалися 1921 р. У той час була організо­вана Газодинамічна лабораторія, засновником якої був Н. І. Тихомиров. З 1928 р. під його керівництвом прово­дились літні випробовування ракет на бездимному по­роху. В 1929 р. В. П. Глушко почав розробку ракет з елек­тричними і рідинними реактивними двигунами.

Перші випробовування з електро-реактивними двигуна­ми були проведені в 1929 році, а з рідинними реактив­ними двигунами — 1931 р.

У 1932 р. в Москві була створена дослідницька група з ви­вчення реактивного руху, яка здійснила під керівництвом С. П. Корольова в 1933 р. перші пуски радянських ракет конструкції М. К. Тихонравова і Ф. А. Цандера. У кін­ці 1933 р. був заснований Реактивний науково-дослід­ний інститут. Всі ці організації зробили вагомий внесок у розвиток радянського ракетобудування.

Початком космічної ери була дата запуску в СРСР пер­шого штучного супутника Землі — 4 жовтня 1957 року. Другою важливою датою космічної ери стало 12 квітня 1961 року —день першого космічного польоту Ю. О. Га-гаріна, що ознаменував початок епохи безпосередньо­го проникнення людини в космос. Третьою історичною подією космосу стала перша місячна експедиція за учас­тю Н. Армстронга, Е. Олдрина і М. Коллінза(США), яка тривала з 16 по 24 липня 1969 року.

Про масштаби роботи, які ведуться в космічній сфері, можна судити за кількістю запущених штучних супутни­ків Землі, Сонця, Місяця і Марса, число яких на 1 липня 1973 року становило 742 при вазі 2233 т або 4388 т разом з ракетоносіями. На 1 травня 1973 року космічні польоти здійснили 25 радянських космонавтів на 18 кораблях і ор­бітальних станціях «Салют», 38 американських космонав­тів на 27 орбітальних кораблях. Число штучних супутників Землі, виведених на орбіту іншими країнами: 7 — Фран­ція, 4 — Японія, 2 — Китай, 1 — Великобританія.

Засновником практичної космонавтики є С. П. Корольов. До 1957 року під його керівництвом був створений ракет­но-космічний комплекс, який дозволив запустити перший штучний супутник Землі, а потім було здійснено виведен­ня на навколоземну орбіту ряду автоматично керуючих космічних апаратів. Корольов керував розробкою авто­матичних міжпланетних станцій для дослідження Міся­ця, перших екземплярів космічних апаратів «Зонд» і«Ве-нера», космічного корабля «Восход». Не обмежуючи свою діяльність створенням ракетоносіїв і космічних апаратів, Корольов здійснив загальне технічне керівництво робота­ми щодо забезпечення перших космічних програм.

Важливий внесок у розвиток радянської ракето-косміч­ної техніки зробило також конструкторське бюро під керівництвом М. К. Янгеля, Г. Н. Бабакіна, А. М. Ісає-ва, С. А. Косберга та ін.

Сучасна теорія космічних польотів, заснована на небес­ній механіці й теорії управління рухом літаючих апаратів, називається аеродинамічною.

Створення ракето-космічних комплексів — складна на­уково-технічна проблема. Великі ракетоносії досягають стартової ваги до 3000 т і мають довжину більше 100 мет­рів. Для розміщення у них необхідних запасів пального (90 % повної маси) конструкція ракет повинна бути над­звичайно легкою, що досягається раціональними конс­труктивними рішеннями. В польоті, у міру розходу палива спорожнені частини баків стають зайвими, і їх подаль­ший розгін вимагає необгрунтованої витрати палива. У зв'язку з цим створюють багатоступінчасті конструк­ції носіїв (від 2 до 4 ступенів), тож ступені ракети послі­довно скидаються у міру спорожнення баків.

Готовність ракетоносія до запуску проводять на технічній позиції космодрому в монтажно-виробничому корпусі, після цього він транспортується на стартову площадку, де встановлюється на пускову систему, проходить передстартове випробовування, заправку баків паливом, і здій­снюється його пуск. Закінченням виведення космічного апарату на орбіту рахується перевищення першої космічної швидкості (біля 7,91 км/с) для штучних супутників Землі і досягнення другої космічної швидкості (11,19 км/с) для апаратів, що літають на Місяць, Марс, Венеру, а для поль­оту на дальші планети або Сонце потрібно розвинути знач­но більшу швидкість. При цьому ракетоносій відділяється від космічного літального апарата, продовжуючи подаль­ший орбітальний політ, який проходить головним чином за інерцією згідно із законом небесної механіки.

 

9 сторінка: Освоєння космосу.

  «Юрій Гагарін — перший космонавт».

 

12 квітня 1961 року планету облетіла новина: «Людина в космосі». Багатовікова мрія людей полетіти до зірок здійснилася. Сонячним ранком велика ракета вивела на орбіту космічний корабель «Восток» з першим кос­монавтом на Землі — громадянином Радянського Со­юзу Юрієм Гагаріним на борту. З орбіти він доповідав: «Політ відбувається нормально. Бачу горизонт Землі. Такий красивий ореол!» Голос його із космосу звучав спокійно, впевнено.

Дитинство Юрія Гагаріна проходило в селі Клушино на Смо-ленщині. Хлопчик був допитливим та спритним. Батько був майстром на всі руки. Так і син, дивлячись на майс­терність свого батька, й собі майстрував іграшкові літа­ки. Але в спокійне дитинство увірвалася війна. її страхіття Юра відчув на собі. Загарбники вигнали сім'ю Гагаріних з дому, і він разом з батьками, братом та сестрою змуше­ний був жити у землянці. Після війни сім'я переїхала в міс­то Сжатськ. Тепер воно носить ім'я Гагаріна.

Коли Юрію виповнилося 15 років, він поступив у реміс­ниче училище в підмосковному місті Люберці. Згодом було навчання в індустріальному технікумі в Саратові, аероклуб, стрибки з парашутом. Захоплення небом при­вело його в Військове авіаційне училище в Оренбурзі. Після його закінчення служив в авіації, літав на надзву­кових літаках, оберігаючи північні кордони Радянсько­го Союзу. Ю. Гагарін був сміливим, рішучим, винахід­ливим. А ще турботливим і веселим чоловіком. Рідко сердився, як згадувала його мати Ганна Тимофіївна, й не любив сварок, а навпаки, жартом та сміхом примирював усіх. У 1960 році Ю. Гагарін почав готуватися до польо­ту в космос у Центрі підготовки космонавтів. Сьогодні цей Центр носить ім'я Ю. Гагаріна. Він вперто працю­вав, з повною віддачею сил, витримкою.

Ю. Гагарін був відмінно підготовлений фізично, уважним до своїх товариш і в. Завжди допомагав їм, а ті, в свою чергу, йому. Кожен горів бажанням полетіти в космос першим. Але, коли обговорювалось це питання, вибір випав на Юрія Олексійовича Гагаріна. 112 квітня 1961 року в момент стар­ту пролунало знамените гагарінське «Поїхали!»

Здійснивши на кораблі повний оберт навколо нашої пла­нети за 108 хвилин, Ю. Гагарін у той же день повернув­ся на Землю. Космічна ера розпочалася. Цю подію люди сприйняли як радісне свято. Першому космонавту при­своїли звання Героя Радянського Союзу.

Проклавши дорогу в космос іншим, Гагарін радів успі­хам своїх товаришів, мріяв про нові польоти, готувався до них, закінчив Військово-повітряну інженерну ака­демію імені Н. Жуковського. Та, на жаль, трагічна смерть під час польоту на тренувальному реактивному літаку обірвала його коротке, але яскраве життя.

Слід його назавжди залишився і на Землі, і в космосі.

 

 «Леонід Костянтинович Каденюк — перший льотчик-космонавт незалежної Ук­раїни»

Леонід Костянтинович Каденюк народився 28 січня 1951 року у с. Клішківцях Хотинського району Черні­вецької області у сім'ї учителів. Закінчивши 1967 року середню школу, вступив до Чернігівського вищого авіа­ційного училиша, яке успішно закінчив 1971 року, здо­бувши кваліфікацію пілота-інженера.

1976 року його відібрали до групи космонавтів при Цен­трі підготовки космонавтів ім. Ю. Гагаріна, яку успішно закінчив у 1978 році. Курс підготовки включав біологію, екологію, медицину, метеорологію, космічну геологію та необотаніку.

У 1978-1983 роках Л. Каденюк служив як космонавт-випробувач і льотчик-космонавт у Групі космічних сис­тем багаторазового використання. Брав участь в експе­риментальних дослідженнях і випробуваннях системи «Буран».

У 1984—1988 роках Л. Каденюк працював льотчиком-випробувачем у Державному літно-випробувальному цент­рі Військово-повітряних сил. Здійснив низку випробних польотів на літаках Су-27, Су-27УБ і МИГ-25, отри­мав звання льотчика 1-го класу. Окрім того, брав участь у випробуваннях літаків МИГ—23, МИГ—27, МИГ—31, а також космічного корабля «Буран».

З 1990 року Л. Каденкжа, згідно із українсько-російсь­кою угодою про спільну космічну програму, призначено командиром українського космічного екіпажу.

У 1996 році працював в Інституті ботаніки АН України для підготовки спільного українсько-американського космічного експерименту з біології.

Л. Каденюк — один з перших, кого було відібрано до гру­пи космонавтів Н КАУ (Національного космічного агент­ства України) у 1996 році. У листопаді цього ж року його було призначено НКАУ і НІСА спеціалістом-дослідником у рамках космічної програми «5Т5». Л. Каденюк про­йшов курс підготовки у Космічному центрі ім. Джонсона і був основним спеціалістом-дослідником на-борту космічного корабля «Колумбія» під час місії «5Т5»—87 (19 листопада — 5 грудня 1997 року).

Сьогодні Л. Каденюк — генерал-майор Збройних Сил Ук­раїни, Герой України, кавалер ордена «За мужність» І сту­пеня, автор 5 наукових праць, народний депутат України, помічник Президента з питань авіації і космонавтики.

Леонід Каденюк одружений, виховує двох синів, захоп­люється бігом на довгі дистанції, прогулянками на при­роді, науково-технічною та історичною літературою.

Сторінка 10: Екологічні аспекти розвитку космонавтики.

Реферат на тему «Екологічні аспекти роз­витку космонавтики»

Розвиток авіації та космонавтики тісно пов'язаний з пи­таннями екології. Надзвичайно важливою економічною проблемою в наш час є руйнування озонового шару пла­нети, виникнення та швидке розширення зони аномаль­но низької концентрації озону континентом Антаркти­ди, утворення так званої «озонової дірки». Зазначимо, що нині нема єдиної думки щодо небезпеки «озонової дірки»: одні вважають, що ніби нема жодної небезпеки, бо в природі буває подібне, але відхилення нормально­го стану тривають недовго, от і озонова діра існує тіль­ки обмежений час протягом року, а при зміні активності Сонця вона зникає зовсім. Інші вказують на те, що вже нині лікарі Нової Зеландії помітили незначне підвищен­ня кількості випадків утворення раку та інших новоут­ворень на шкірі жителів цієї країни.

Фахівці попереджають, що зменшення кількості озону призводить до зниження врожаїв тощо. Обґрунтовується можливість майже миттєвої загибелі людства від порушень мозкової діяльності у тому випадку, коли різко зменшити кількість озону на великих висотах над поверхнею Землі.

Учені доводять, що основними причинами руйнування озонового шару є виробництво фреонів, польоти надзву­кових літаків на великих висотах, ракет на твердому па­ливі, які виносять на орбіту космічні кораблі, викидаючи в озоносферу хлорні сполуки. Так, при кожному запус­ку штучного супутника Землі утворюється дірка на кіль­ка кілометрів, яка затягується не так вже швидко. При кожному рейсі в космос з твердоплавних бокових при­скорювачів викидаються в озоносферу хлорні сполуки і багато інших шкідливих речовин.

Вже нині вводяться певні обмеження щодо використан­ня ракет на твердому пальному. Радянські конструкто­ри врахували цю обставину, й у найновіших ракетах ви­користовується зріджений водень, при цьому у повітря викидається водяна пара, а не хлорні сполуки.

Перспективою розвитку надзвукової авіації передба­чається у вигляді пального використовувати зріджений водень. Нині у нас уже створено експериментальний лі­так з двигуном на водневому пальному.

Певний час значну небезпеку для озоносфери стано­вили окисли азоту, утворені при випробуванні ядерної зброї у атмосфері. Встановлено, що серія потужних ви­бухів на початку 60-х років не лише розпорошила вели­ку кількість радіоактивних ядер, але й через утворення азотних сполук знизила на 3-6 % кількості озону в Пів­нічній півкулі. Шкода від цих випробувань була настіль­ки очевидною, що головні винуватці — СРСР та США досить швидко домовились про припинення випробу­вань ядерної зброї у повітрі, воді та космосі. З того часу ця небезпека для озоносфери зникла.

Як відзначалось вище, проходження ракетно-космічних систем через атмосферу впливає на її склад і рух. Запуск надпотужних носіїв із Землі порушує цілісність озонового шару атмосфери, який захищає земні організми від згуб­ного ультрафіолетового проміння.

Навколоземний простір засмічується уже нефункціонуючими космічними апаратами. Побічна дія космічної тех­ніки відчувається не лише на земних орбітах, а й у навко­лишньому космічному просторі (забруднення атмосфери Місяця вихідними газами при вивченні навколомісяч­ного простору). Так, занесення земних мікроорганізмів в планетне середовище інших планет (Марс, Венера) може призвести до зміни їхньої поверхневої оболонки і стати фактором перешкоди для об'єктивного вивчен­ня природи цих планет і навіть існування життя на Зем­лі. Варто сказати, що поряд з негативними наслідками космічних досліджень, космонавтика дає значний пози­тивний екологічний ефект. Штучні супутники Землі за­стосовуються в багатьох галузях народного господарс­тва. За їх допомогою виявляють лісові пожежі і швидко попереджують спеціальні служби. Це допомагає вряту­вати тисячі гектарів лісових насаджень.

Неоціненною є роль штучних супутників Землі у ви­значенні та оцінюванні степеня забруднення міст і сіл; вони з великою точністю визначають фізичні та хімічні властивості води, передають на Землю кольорові фото­графічні зображення шельфу.

Дані супутники є джерелами найточніших прогнозів по­годи, стану магнітного поля Землі. Вивчення Сонця з до­помогою штучних супутників Землі, пізнання змін, які відбуваються на його поверхні, дає змогу попереджува­ти землян про радіаційну небезпеку та сонячні спалахи, до дії яких так чутливі живі організми нашої планети.

Вивчення природних ресурсів за допомогою космонав­тики — один із важливих напрямків космічних дослід­жень. Із космосу можна оглянути величезну територію, побачити будову земної кори, її розломи, виявити неві­домі раніше кільцеві структури, широко розповсюджені на планеті, нові поклади корисних копалин та інше.

Важливо відмітити, що нині освоєння космосу має в ос­новному інформаційний характер. Отримання інформа­ції про космос і про Землю із космосу — основні напрямки дослідження і використання космічного простору: цим займається прикладна космонавтика (зв'язок і повідомлення, метереологія і служба погоди, дослідження і конт­ролювання земних ресурсів, служба навігації), позаатмос­ферна астрономія, технологічні служби в космосі тощо. Інформаційний етап розвитку космонавтики, очевидно, буде переважаючим і в найближчі десятиліття.

 

Рефлексія уроку:

Оцінюю учнів, коментую кожний бал. Разом з учнями робимо висновок.

Учитель. З почутого ми бачимо, якими різними були ці люди, але їх об'єднувала творчість, величезний розум, прагнення підкорити світ, прославити свій народ і Батьків­щину, служити своєму народові. І ми їх діти, точніше ону­ки, повинні пишатися ними, бути гордими, що ми україн­ці. Також ми сьогодні дізналися, яке величезне значення мають штучні супутники Землі у розв'язанні проблем:

1)   пошуках лісових пожеж;

2)   визначенні прогнозів погоди;

3)   вивченні Сонця, Землі та інших планет і космічних тіл;

4)   визначенні джерел забруднення атмосфери і водой­мищ;

5)   розв'язанні проблеми космічного сміття.

Домашнє завдання: Підготувати повідомлення про космонавтів-українці

 

docx
До підручника
Фізика 9 клас (Бар'яхтар В.Г., Довгий С.О., Божинова Ф.Я., Кирюхіна О.О. (за редакцією Баряхтара В.Г., Довгого С.О.))
Додано
4 березня 2019
Переглядів
831
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку