Позаурочний захід до днів Тараса Шевченка "У Тараса"

Про матеріал
Інсценівка за поемою Т. Шевченка "Катерина". Театральний етюд на чотири виконавці зручний для постановки на сцені. Оскільки розповідає про юного Шевченка-художника, студента Академії художеств часів учнівства в Карла Брюллова, тому є цікавим як для учнів 9-х, так і для 10-11-х класів. Матеріал цікавий, бо малює Тараса нестандартно, молодим.
Перегляд файлу

«У ШЕВЧЕНКА»

(за поемою «Катерина»)

сценічний етюд

 

ДІЮЧІ ОСОБИ:

Тарас Шевченко

Натурщиця (посестра) Катерина

Батько Катерини

Мати Катерини

 

МУЗИЧНИЙ СУПРОВІД:

М. Скорик «Мелодія»

пісня «Така її доля» (на слова Т. Шевченка)

пісня «Єсть на світі доля» (гурт)

 

Дія відбувається в імовірній художній майстерні учня К. Брюллова Т. Шевченка. На сцені стіл, обабіч нього 2 стільці, окремо у кутку крісло. На столі, прикрашеному вишиваним рушничком, папери, горщик з перами та пензлями. На кріслі українська квітчаста велика хустка для натурщиці, фанерка-мольберт із закріпленим аркушем паперу.

Входить Т а р а с, сідає у крісло, взявши мольберт, приладнує його на коліно, зосереджується над малюнком.

Звучить супроводом «Мелодія» М. Скорика. Т а р а с замислюється, відкладає малювання, рвучко підходить до столу, підібравши ногу, сідає на стілець, рвучко записує рядки, диктуючи собі.

 

Т а р а с

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Роблять лихо з вами.

     (Замислюється.)

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине…

     (Замислюється.)

А дівчина гине…

     (Кілька разів повторює.)

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ божий,

Мусить погибати.

 

Н а т у р щ и ц я (дівчина по-панськи одягнута, запнута в сіру хустку, з довгими китицями шаль, входить, стає біля крісла, помічає захопленого писанням парубка, чемно підкашлює). Ка-хи!

 

Т а р а с (не відриваючись від письма, російською мовою). Проходите, садитесь. Там реквизит, готовьтесь. Вас Великий Карл на сколько законтрактировал?

 

Н а т у р щ и ц я (замість шалі накидає на плечі квітчасту білу хустку, на голову пов’язує червону стрічку). На годиночку…

 

Т а р а с (вражений відривається від письма, повертається до гості). Ти з України? Яким робом тут, у Петербурзі?

 

Н а т у р щ и ц я. Панським. А що це ви писали-промовляли? Можна глянути?

 

Т а р а с. Ти письменна?

 

Н а т у р щ и ц я. Я сирота. При церкві була. У дяка навчилася.

 

Т а р а с. І ти була в дяка в науці? Та не викай мені сестронько. Я з кріпаків, Кирилівський.

 

Н а т у р щ и ц я. Не можу Тарасу Григоровичу. Ви тепер… Ви – вільний художник, а я… Не можу. Так глянути дасте?

 

Т а р а с. Будь ласка (дає аркуші).

 

Н а т у р щ и ц я (читає)

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика…

 

Т а р а с (на відстані милуючись дівчиною)

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю

Там занапастила.

Кличе мати вечеряти,

А донька не чує;

Де жартує з москаликом,

Там і заночує.

Не дві ночі карі очі

Любо цілувала,

Поки слава на все село

Недобрая стала.

 

Н а т у р щ и ц я (читає знову вголос)

Нехай собі тії люде

Що хотять говорять:

Вона любить, то й не чує…

     (Задумливо про себе.)

Як про мене… (Із хвилюванням продовжує читати.)

Минуло півроку;

Занудило коло серця,

Закололо в боку.

Не здужає Катерина,

Ледве-ледве дише…

Вичуняла та в запічку

Дитину колише.

 

Т а р а с (задумливо)

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Хто спитає, привітає

Без милого в світі?

Батько, мати – чужі люде,

Тяжко з ними жити!

 

Н а т у р щ и ц я (з болем). Так…

 

Т а р а с. І в тебе таке було?

 

Н а т у р щ и ц я (по паузі). Що далі?

 

Т а р а с. Уяви…

 

Звучить пісня «Така її доля». Обернувши дівчину спиною до столу, покриває її голову барвистою українською хусткою. Н а т у р щ и ц я стає К а т е р и н о ю. Він її повертає до столу лицем, за яким уже сидять батько й мати.

 

Сидить батько кінець стола,

На руки схилився;

Не дивиться на світ божий:

Тяжко зажурився.

Коло нього стара мати

Сидить на ослоні,

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні…

Мати: Що – весілля, доню моя?

А де ж  твоя пара

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Та не кажи добрим людям,

Що є в тебе мати.

     (Підводиться, іде говорячи з собою.)

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила…

Здалась тоді б ти гадині,

Тепер – москалеві…

Доню моя, доню моя,

Цвіте мій рожевий!

Як ягодку, як пташечку,

Кохала ростила

На лишенько… Доню моя,

Що ти наробила?

     (Підходить до батька, той підводиться і

              знову опускається на стілець.)

Оддячила!.. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

Не слухай моїх річей,

То її послухай.

     (Повертається сидячи, по паузі радить.)

Іди, доню, найди її,

Найди, привітайся,

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю…

     (Плачучи.)

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

     (Підходить до дочки, пригортає до себе.)

Доню моя, доню моя

Дитя моє любе!

     (Відштовхує Катерину.)

Іди од нас…

 

Т а р а с

Ледве-ледве

Поблагословила.

 

М а т и

Бог з тобою!

     (Виходить.)

 

Т а р а с

Та, як мертва,

На діл повалилась…

Обізвався старий батько.

 

Б а т ь к о (повернувши голову до Катерини)

Чого ждеш, небого?

 

Т а р а с

Заридала Катерина

Та бух йому в ноги.

 

К а т е р и н а (кидається в ноги батькові)

Прости мені, мій батечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!

 

Б а т ь к о (скидає руки Катерини зі своїх колін)

Нехай тебе Бог прощає

     (Підводиться.)

Та добрії люде;

Молись Богу та йди собі.

     (Виходить на мить, обернувшись із докором)

Мені легше буде.

 

Т а р а с

Ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати;

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

 

К а т е р и н а підводиться, плачучи йде слідом, біля лаштунків зупиняється, зніма платок з голови і огортає ним плечі, перетворившись на Н а т у р щ и ц ю.

 

Н а т у р щ и с я (проводжаючи поглядом Катерину). Пішла… тільки мріє. (Глядачам.)

В селі довго говорили

Дечого багато,

Та не чули вже тих речей

Ні батько, ні мати…

 

Підходить до крісла, залишає на ньому квітчасту білу хустку, запинається своєю, звертається до Тараса.

 

Мені час. (Російською з іронією.) Контракт закончился. Пан лаятимуться. Творить, Тарасе Григоровичу. (Вклоняється, виходить.)

 

Т а р а с (відривається від писання, кидається навздогін дівчині, зупиняється біля мольберта).

Єсть на світі доля,

А хто її знає?

     (До глядача.)

Єсть на світі воля?

А хто її має?

 

Обертає мольберт до залу, на ній картина Т. Шевченка «Катерина». Звучить пісня в сучасному виконанні «Єсть на світі доля».

 

З А В І С А

docx
До підручника
Українська література 9 клас (Борзенко О.І., Лобусова О.В.)
Додано
25 лютого
Переглядів
202
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку