Практичне заняття. Голодомор в особистих історіях . Правда про Голодомор-геноцид – усні свідчення тих, хто вижили.

Про матеріал

Очікувані результати навчання: проводити краєзнавче дослідження «Голодомор у народній пам’яті»; опрацьовувати наявну інформацію про події, пов’язані з Голодомором 1932-1933 рр. в регіоні, селі, сім’ї, зі шкільного музею, оцінювати трагічний вплив голодомору та його наслідки на долю окремих людей та українського народу в цілому;

Перегляд файлу

Історія України 10 клас Практичне заняття.

Голодомор в особистих історіях . Правда про Голодомор-геноцид – усні свідчення тих, хто вижили.

Очікувані результати навчання:

1) знання: проводити краєзнавче дослідження «Голодомор у народній пам’яті»; опрацьовувати наявну інформацію про події, пов’язані з Голодомором 1932-1933 рр. в регіоні, селі, сім’ї, зі шкільного музею, оцінювати трагічний вплив голодомору та його наслідки на долю окремих людей та українського народу в цілому;

2) вміння, навички, розвиток мислення: робити висновки про наявність матеріалів про Голодомор у місцевих бібліотеках, музеях; створювати архів особистих історій свідків Голодомору, мислити критично .

3) цінності, ставлення: особистісно оцінювати подій, визначати їх вплив на конкретний регіон, своє село, власну родину, на основі вивчення родинних історій; відчувати належності до власної країни, її історичних, політичних і культурних цінностей; нетерпимості до порушення прав людини та застосування насильства для розв’язання суспільних питань тощо.

Обладнання: мультимедійна дошка, проектор, фото з сімейних архівів, краєзнавчі матеріали зі шкільного музею, Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні,

Тип уроку: практичне заняття.

І. ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП

Організація робочих місць учнів і готовності класу до уроку.

Актуалізація опорних знань .

Стратегія «Асоціативний кущ». Вчитель використовує її для

«входження» в тему, яка буде вивчатися на уроці. Вчитель пропонує учням записати всі слова і фрази, які у них асоціюються з темою уроку. Робота організується в парах, або в малих групах. Далі можна запропонувати учням створити хмару слів, понять, термінів за допомогою WORDART.COM.

2)Стратегія «Шкала ставлення»

Вчитель пропонує учням згадати та коротко розповісти все, що вони знають або думають, що знають з теми уроку.

Також він пропонує учням визначити рівень своїх знань з теми уроку, викликає декілька (всіх, хто бажає) учнів. Діти приклеюють стікер на шкалу ставлення, висловлюють свою думку.

1_____2____3____4____5____6____7____8____9____10

ІІ.ОСНОВНИЙ ЕТАП. Сприймання, осмислення нового матеріалу.

1.Оголошення теми, мети, визначення завдань та очікуваних результатів уроку . Мотивація практичної діяльності.

Технологія «Сторітелінг». Розповідь вчительки.

На щастя, я народилася через 30 років після страшного голодомору 1932 року, тоді, коли не треба було боятися голодної смерті, боятися, що завтра не буде хліба на столі. Але в нашій сім’ї завжди знали про ці події. А розповідала нам про це моя бабуся – Сучкова Євдокія Митрофанівна, 1913 року народження.

Бабуся народилася в селі Акимівка Запорізької області. Сім’я була дуже великою – батько, мати, чотирнадцять дітей : сім синів і сім дочок. Бабуся була найменшою. Жили дружно, так само працювали, хліба було вволю. Мали свою землю, велике господарство. Два старших брати загинули на фронтах Першої світової війни, але виявилося, що це була, ще не найстрашніша біда. Сім’я вела одноосібне господарство. Було декілька корів, коней, кури, свині, вівці. В 1932 році все це забрали й оголосили куркулями. Мама й батько скорилися і вступили до колгоспу. В 1932 році почали збирати великі податки із селян, вже тоді люди гинули, а бабуся та ще дехто з сім’ї зуміли втекти на Донбас, бо люди казали , що тут жилося краще. Таким чином бабуся перебралася в село Олександрівку Слов’янського району. Тут народилися її двоє дітей, тут народилися ми – її онуки.

Село розташоване на березі річки Сухий Торець. Влітку всі діти бігали на річку купатися. Наш шлях лежав по вулиці Красній. Бігали ватагами по декілька чоловік. Всі діти знали маленьку похилену мазану хатину на цій вулиці. Ми ніколи не бачили нікого коло цієї хати, нікого не було на подвір’ї, нікого не бачили на городі, але знали, що там живе якась жінка, знали, що мимо цієї хати треба бігти скільки сили. І бігли так швидко, як могли, аж серце заходилося. Так повторювалося кожен день і кожен рік. Підростали нові покоління і всі скільки сили бігали мимо цієї хати. І ніхто не міг відповісти на питання – чому треба так швидко бігти? Кого треба боятися? Одного разу я не витримала і задала ці питання бабусі. Тоді вона розповіла мені страшну історію жінки, яка там жила. Виявилося, що в роки голодомору вона вбила й зварила свою дитину – маленьку донечку. Ця жінка – Птіцина Раїса – мала чоловіка, матір, двох донечок. Чоловік працював на заводі в місті Краматорську. В голодні роки робітників там якось годували, а селянам доводилося дуже важко. На очах Раїси згасала менша донька – немовля, старша – Валя – ще якось трималася, а молодшій нічим було допомогти. Шансів вижити в неї вже не було. Дивитися на це було нестерпно. І тоді розум жінки потьмарився…

Чоловік приїхав ввечері додому, а в казані вариться м'ясо. Він сам викликав міліцію, жінку заарештували та засудили на 25 років ув’язнення.

Чоловік потім одружився ще раз, мав дітей в другому шлюбі. А Раїса повернулася з в’язниці зовсім хворою, знищеною, її зігнуло, хвороба покрутила руки – ноги. Вона жила тихо, непомітно, боялася людей, а діти з усього села боялися її, хоч ніколи і не бачили. Односельці не жаліли її, казали, що Бог покарав її. Померла вона тихо, непомітно, як і жила, поховали її родичі.

Моєї бабусі Євдокії Митрофанівни вже 37 років немає серед живих, я сама вже бабуся, але жахливі історії, які вона розповідала, я запам’ятала назавжди. А ще на все життя навчилася шанобливо ставитися до святого хліба. Як бабуся вчила, так і я вчу.

Я працюю вчителем історії Рай – Олександрійського ЗЗСО І-ІІІ ст. Коли ми вивчаємо історію голодомору 1932 -33 років, я розповідаю дітям правдиві бабусині історії, а сучасні діти – ситі і безтурботні ( і слава Богу) – здригаються і морщать носики « Фу!». Тоді я переконую їх, що це не вина цих нещасних селян, а їх біда. Вина тих, хто організував цей голод, хто знищив життя селян і мільйонів таких, як вони, хто доводив людей до відчаю.

Вчитель оголошує тему практичного заняття, разом з учнями визначає очікувані результати та пропонує присвятити цей урок тим українцям – односельцям, рідним учнів класу, які стали жертвами або свідками страшного Голодомору 1932 – 1933 рр.

2.Практичне заняття (складається з 3 блоків).

Вчитель. Те, що було вчора – стало нашою історією. Виявилося, що ми її не знали. А вона криниця страждань, перемог і втрат, сили, мудрості. Кожен народ має свою історію.

Сьогодні, ми вивчаємо історію голодомору 1932 – 1933 рр. Нам з вам належить «напитися» з історичної криниці, хоч та вода буде солоною від горя і сліз. Ми не повинні забувати трагічних, чорних сторінок історії нашого народу.

На сьогоднішньому уроці ми зможемо вивчити історію голодомору не стільки по підручнику, стільки по спогадах людей, які жили та живуть поряд з нами, наших близьких, знайомих та незнайомих. Їх спогади зберігаються в нашоиу шкільному музеї (URL.:, https://rajmuseum.at.ua),багато з них ввійшли до Національної книга пам’яті жертв голодомору 1932–1933рр. в Україні.

(URL.:https://holodomormuseum.org.ua/wpcontent/uploads/2019/10/donecka_obl_t1.pdf )

У нас є прекрасна можливість попрацювати з цими документами та деякими іншими, щоб розібратися з причинами, наслідками та уроками голодомору.

Будьте уважними, вслухайтеся в кожне слово. За кожним словом людська доля. Доля простих українців. Таких, як моя бабуся, ваші рідні, мільйони таких.

Блок 1. Трагедія Голодомору 1932 -1933рр. на мапі України та Донецької області.

Завдання:

1)За допомогою сервісу «Google Maps», користуючись мережею Інтернет, створіть карту вшанувальних знаків та монументів, присвячених жертвам голодомору в Україні. Видрукуйте створену карту.

Памятні знаки.URL.: https://goo.gl/maps/E7XhbDHYkZihQtYz8

2)Позначте за допомогою піктограм місце знаходження пам’ятних знаків жертвам Голодомору в Донецькій області.

Блок 2. Робота з текстовими (первинними) документами.

Правда про Голодомор-геноцид – усні свідчення тих, хто вижили;

Офіційні документи.

Офіційний документ.URL.: https://www.radiosvoboda.org/a/ukraine--knyga-pro-holod/29617658.html

1)Робота в групах. «Чому на листі стоїть гриф «Таємно»?» Держава замовчувала факт Голодомору. А чи можна було врятувати від смерті мільйони наших мучеників, бодай частину їх, якби держава визнала факт голоду? Чи погоджуєтесь ви з цією думкою?

Дискусія з використанням «Дискусійної шкали Алвермана»

Так	Ні
1.	1.
2.	2.

Учні записують у стовпчику «ТАК» аргументи, які підтверджують думку, у стовпчику «Ні», аргументи, що заперечують подане судження.

Результати роботи представляють.

«На шпальтах газет». Газетні публікації.

Іноземні ЗМІ проголод в Україні

Преса.URL.: https://zakarpattya.net.ua/Partiji/116579-Pro-holod-na-Velykii-Ukrain

Радянська періодика про події 1932 – 1933 рр. В Україні.

Голодомор у Харкові: коло життя, коло смерті, чорні нитки історії ...

Преса.URL.: https://www.istpravda.com.ua/articles/2016/11/25/149352/view_print/

Завдання:

Робота в малих групах. Обговоріть в групі.

Чи можна було зменшити демографічні втрати в Україні, якби в періодичних виданнях висвітлювалася достовірна інформацію про Голодомор? Порівняйте зміст публікацій в радянській та зарубіжній пресі.

Які публікації визивають у тебе більшу довіру?

«Як це було…» Спогади очевидців.

Зінківська Анастасія Петрівна,

1915 року народження,

жителька с. Рай- Олександрівка

Зараз багато кажуть про те , що голоду в 1932 -1933 роках не було. А я добре пам’ятаю це страхіття, бо пережила його. Без сліз згадувати не можу. Що людям довелося пережити! Ворогові не побажаєш.

Місцева влада ретельно виконувала наказ про заготівлю зерна. Активісти забирали у людей все зерно після збору урожаю 1932 року, а він і так був не великий. Навіть віниками вимітали з горища , щоб не залишилося і зернини. Що їли? Збирали кропиву, потайки на колгоспних полях колоски, коріння та кору фруктових дерев варили, щоб якось прогодувати свою сім’ю.Дехто вбивав котів та собак і їли, товкли жолуді, але вижили не всі . Дуже багато людей в селі померло, багато було пухлих від голоду. Помирали спочатку найменші дітки, яких зовсім нічим було годувати. А потім старші та й старих людей померло багато. Хоронили щодня декілька чоловік. Хоронили на цвинтарі, дома в садку, хто де міг. Труну не робили, копали могили та так й ховали.

Селянські сім’ї були великі – по дев’ять – десять чоловік . А після 1933 року добре, якщо половина живими лишалася. Були сім’ї , де батьки помирали, а діти залишилися сиротами. В селі був дитячий будинок, їх відправляли туди. Виховувалися там діти – сироти і з навколишніх сел.

Тим , хто добровільно в колгоспи пішов ( а в нашому селі було три колгоспи) трохи легше було вижити, бо один раз на день їм давали їжу. Щось їли самі, щось несли дітям додому. Село наше до 1932 року було багате. Люди працювали , жили заможно, не бідували, а за рік всі перетворилися на жебраків. Може хтось і жив в ті страшні роки краще, ніж інші, але я таких не пам’ятаю.

Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область. – Донецьк, 2008. С. 397. URL.: https://holodomormuseum.org.ua/wp-content/uploads/2019/10/donecka_obl_t1.pdf

Ковальов Яків Петрович,

1926 року народження.

Житель с. Рай- Олександрівка

В 1932 році почали зганяти людей в колгоспи .Їх в нашому селі було аж три – імені ХVІІ партз’їзду, імені Челюскіна, імені Кагановича.

В колективізацію все забрали в колгоспи - і землю, і реманент, і худобу. Значить людям нічого не залишалося – тільки теж іти туди на роботу. Мої батьки працювали в колгоспі. Може завдяки цьому в нашій сім’ї ніхто не помер від голоду. Батьків в колгоспі годували один раз на день, вони трохи самі з’їдять, а трохи нам – трьом дітям несуть.

У нас була корова – годувальниця, але її теж відігнали до колгоспу. Було баби ввечері підуть та й заберуть кожна свою корівку додому, а вранці корову знову конфісковують. І так було декілька разів, поки уповноважений не пригрозив пістолетом. Цього баби вже боялися. Більше не ганяли свою худобу додому.

Що їли? Батько збирав зерничко з дикої трави, її у нас називали мітличкою. Нашморгає, передере як – небудь на дертушці, мати щось зваре. Їли коріння різне – довго варили його, поки не пом’якшає .Батько брав і на роботу цю їжу.

По сусідству з нами жила баба Хівряна, вона вдовою залишилася. Дуже їй важко було, голодувала. Вона на початку літа , коли піднялися трошки бурячки, нарвала гички, перетерла крейди, змішала з гичкою , напекла коржів і наїлася. Мало не померла. Всім селом рятували.

Про закон про п’ять колосків тоді знали всі. Моя баба Оксана ходила в поле , щоб щось зібрати, а об’їздчик ганяв всіх. Боялися люди, але голодна смерть була страшнішою. Односельця Василя Рипала посадили за жменю зерна на п’ять років. Він працював на комбайні. Вивалив солому з копнітеля, встав з комбайна , і в куточку котнітеля побачив трохи зерна з половою. Взяв та й зсипав його в кирзову сумку, а уповноважений побачив : «Розміщаєш государствене майно!?» І до в’язниці. Не дай Бог, щоб у кишеню взяв хоч зернину.

Батько моєї дружини – Поляков Петро Олексійович в 1932 – 1933 роках працював завідуючим током. Щоб залишити в колгоспі хоч трохи зерна

(його все з села вивозили), за проханням голови колгоспу занижував показник заготовленого зерна. А тут перевірка (може хто повідомив владу), і засудили на 10 років в’язниці. Відсидів він три роки , і помер у в’язниці, більше його не бачили.

Багато людей з голоду помирало. Багато сиріт залишалося . Був у нас в селі дитячий будинок. Всіх сиріт з нашого села, з навколишніх сіл утримували там. Та ще зо 30 дітей привезли з міста. Цих дітей збирали на вокзалах, теж голодні сироти. В дитбудинку їх годували.

Родичі з міста не допомагали, вони хоча і отримували якийсь пайок, але теж голодували. Допомогти нічим було.

Важко було всім. Але який не голод, а люди дружні були, допомагали один одному. Їдуть із степу баби босі, голодні , а співають. Чи то з горя, чи з радості.

Степанов Олександр Пилипович,

1931 року народження,

житель с. Рай- Олександрівка.

В 1932-1933 роках я був ще дуже малий, тому тих страшних років не пам’ятаю, але з розповідей моєї матері Степанової Дарії Ігнатівни знаю, що наша сім’я на той час складалася з 5 чоловік: дідусь з бабусею – Андрій Іванович та Варвара Ісаївна, мої батьки - Пилип Андрійович та Дарія Ігнатівна та дворічний я.

Дорослі розповідали, що в 1932 році урожай був не найкращий, але й те, що вродило все забрали в колгосп. В зиму йшли зовсім без харчів. З осені ходили в поле збирати колоски, ті що залишилися після збору врожаю. Правда це було небезпечно, бо якщо побачить уповноважений забере ті вузлики - сумочки, або і того хто збирає колоски. Дуже боялися. Але голод і страх смерті гнав людей у поле.

Найстрашнішою була весна 1933 року. Їсти було зовсім нічого. Пухли з голоду. Моя мама розповідала, що я був дуже пухлий. Моя бабуся читала на похоронах. За це їй давали кусочок хліба і вона несла його мені – малому, щоб спасти від голодної смерті. Дуже за мене боялися.

Вище нашого городу навесні 1933 року зійшло жито. Поле стояло зелене - зелене. І з цього зеленого жита мати варила похльобку.

Мій дідусь Андрій Іванович був дуже слабкий, опух від голоду. Одного разу пішов у ліс. А мама з бабусею за ним, боялися, щоб не вчинив з собою чого. Коли його знайшли, побачили, що він наловив пташок, і жарив їх на вогнищі, тих пташок носив і мені. Дуже прикро було йому, вправному господарю, старому селянину, що держава з ним так обійшлася.

Мій батько - Пилип Андрійович наймався на роботу в село Високо – Іванівну. На той час багато людей ходило туди на роботу, бо отримували за неї окраєць хліба , або трохи муки. Цим і кормили сім’ї. Справжньою радістю було, коли люди знайшли ціле поле не зібраного сорго , збирали його потайки , їли цілим, або приносили додому в кишенях і щось варили.

А далі прийшло літо 1933 –го року. А з ним уже городина, ягода. Ось так я і вижив.

Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область. – Донецьк, 2008. С. 398. URL.: https://holodomormuseum.org.ua/wp-content/uploads/2019/10/donecka_obl_t1.pdf

Завдання:

1) Робота в парах. Передбачення за змістом прочитаного.

За наданими джерелами складіть узагальнюючий портрет селянина – свідка голодомору 1932 -1933 років. Передбачте стан його здоров’я, громадянську позицію, долю після цих страшних подій. Розгляньте всі можливі варіанти перебігу подій.

2) Робота в малих групах. Чи співпадають спогади свідків Голодомору з публікаціями в радянській пресі при висвітлені подій осені 1932 –весни 1933 років.?

Блок 3. Візуальні джерела.

Фотодокументи.

Тема Голодомору в Україні: виклики та відповіді - ZAXID.NET

Фото. URL.: https://www.google.com/search?q=голодомор&client

Статті - Голодомор устами очевидців - Офіційний сайт Херсонської ...

Фото. URL.: https://www.google.com/search?q=голодомор&client

Завдання:

1.Робота в парах. Розгляньте фото. Доберіть назву до кожного. Після обговорення, напишіть власні тексти про події Голодомору, які ввійдуть у розділи учнівського підручника. Текст проілюструйте фотоматеріалами.

2.Робота в групах. Дослідіть, які наслідки мав Голодомор для України? Результати дослідження подайте у вигляді деревоподібної діаграми.

$C:\Users\Ирина\Desktop\Курси\Курсова робота\деревоподібна діаграма.png$

Плакати як історичне джерело.

Плакаты памяти жертв Голодомора в Украине | Медиа на MMR

Плакати.URL.: https://www.google.com/search?q=голодомор+в+україні+плакати&client=opera

Завдання:

1)Робота в малих групах. Існує твердження про те, що причини без фактів – це лише припущення. Скориставшись змістом плакатів, доберіть конкретні факти на доказ того, що наслідки Голодомору 1932 -1933 рр. є непоправними для України. Зробіть висновки. Результати роботи групи презентуйте за допомогою прийому Фішбоун.

Проблема Причини Наслідки

факти

$C:\Users\Ирина\Desktop\Курси\Курсова робота\фішбоун 2.png$

2)Робота в парах або трійках. Створіть та презентуйте скрайбінг – плакат про цінність життя кожної людини та її неповторність та з закликом до людства про необхідність її збереження.

ІІІ. Підсумок уроку.

Заключне слово вчителя.

Голодомор завдав Україні значних збитків (економічних і демографічних). Українцям в 1930-ті роки довелось пережити нові експерименти над селом, яке, здавалось, сталінський режим вирішив знищити вщент.

Здавалося б, що історія Голодомору вже вивчена в повному обсязі. Але це не так. Вона стривожено промовляє устами очевидців і потерпілих тієї трагедії, залишається актуальною для письменників та істориків, пересічних громадян. І нехай почуте на сьогоднішньому уроці збагатить ваші знання про важкі сторінки життя нашого народу.

Я висловлю, напевне, віру кожного, говорячи словами Олександра Міщенка: «Мepтвим нiкoму дoвipитиcя, кpiм живих, — i нaм тpeбa тaк жити тeпep, щoб cмepть нaших людeй булa випpaвдaнa щacливoю i вiльнoю дoлeю нaшoгo нaрoду, i тим булa випpaвдaнa їх пoгибeль!»