Сценарій лінійки-реквієм "Час і досі не загоїв рани - цей одвічний біль Афганістану".

Сценарій лінійки-реквієм "Час і досі не загоїв рани - цей одвічний біль Афганістану".

Мета: ознайомити дітей з однією із трагічних сторінок історії , через поезію, пісню, спогади учасників тих подій, донести до юних сердець, що будь-яка війна – це безумство, катастрофа для людства; виховувати у дітей почуття патріотизму, повагу та шану до тих, хто став свідком і учасником військових подій в Афганістані.

ВІ: Дорогі діти, шановні вчителі! Сьогодні ми зібралися, щоб перегорнути одну з трагічних сторінок нашої історії нашого народу, пригадати події, які донедавна були маловідомі. 15 лютого ми відзначаємо скорботний День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, день пам’яті воїнів-афганців. Сьогодні ми з вами пригадаємо події та героїв цієї страшної війни.  Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, тих, хто недожив, недоспівав, недокохав.

Ведуча: З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі.

Читець:

Нехай поетів родить не війна,

Нехай черпають фарби тільки з миру.

Кохання, барви квітів і весна

Натхненням напувають їхню ліру.

Та світом править, мабуть, сатана,

І викликає гнів, і мутить розум,

І на планеті ще жива війна,

І юне покоління люто косить.

Хтось нові приміряє ордени,

А інший набива в кишені гроші,

І знову мати віщі бачить сни,

І знов – відправа в серці за усопших.

І вчиться необстріляний солдат

Ремеслам різним на війні відразу:

В людину направляти автомат

І одягати в рими свої фрази.

Ведуча:  15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез. Відтоді ця дата увійшла в нашу історію як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Ведуча:  Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх лише з України більше 160 тисяч. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки. Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорсока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років афганської війни, яка тривала вдвічі довше, ніж Друга світова війна.

Ведуча: Надзвичайно жорсткі та виснажливі умови підготовки, перемінливий клімат, щоденні думки про смерть і переживання за своє життя робили перебування у «гарячій точці» просто неможливим. Таке зрозуміють тільки ті, хто воював і вижив у ті жахливі роки. Вся вулиця на службу проводжала

Читець:

Улюбленця свого – Василя,

А парубчак потрапив до Афгану.

А там уже не служба. Там війна !

А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.

А там ані фронтів, ані тилів.

А там уже покладено, їй-богу,

Багато наших Василів !

В країні досить виплавлено цинку –

Всім Василям убитим по труні.

Хто зможе дати правильну оцінку

Оцій такій неправильній війні?

Чи той, хто із найближчої трибуни

Одягнутий в кольчугу орденів

Послав на смерть довірливих і юних

В патріотизмі зрощених синів?

Чи той, хто у районнім виконкомі

Від імені народу засіда.

І відмовляє батькові в прийомі,

коли у домі - цинкова біда?

Нам не прикрити рани орденами

І квітами жахливої труни,

Гріхом найтяжчим нависа над нами

Свинцева тайна «хитрої» війни.

Ведуча Та найстрашніше те, що ці хлопці не знали, що буде з ними в майбутньому, чи знайдуть вони собі місце у новому житті, житті без війни і смерті. Та всі розуміли одне – це занадто дорога ціна, ніщо не варте того, щоб платити саме такою ціною – ціною того, що відбувалося з ними тоді і що могло бути потім.

Ведуча: Допоки на Землі існують гарячі точки, і поки порушується біблійна заповідь «Не убий», ми не повинні заспокоюватися… І, головне, пам’ятати… Заплакало небо дощами…

Біль і туга зійшлися клином.

Свистіли кулі над Афганом,

Прощається мати із сином.

Котилися сльози рікою,

Ще б жити – та віку немає,

Лишилась невістка вдовою

Й онучка за батька питає.

Прощається мати із сином…

Прощаються гори й долини,

І більшого горя немає –

Як жити самій без дитини?

Лиш чорна хустина. Німа домовина…

«Прости», - ледь шепоче вустами.

Та чорна хустина – то туга за сином,

Заплакало небо дощами… 

В: Вшануємо хвилиною мовчання пам’ять загиблих воїнів-учасників бойових дій на території інших держав, не лише в Афганістані, а також тих хлопців, які стали на захист України, і сьогодні ціною свого життя забезпечують незалежність і цілісність нашої держави.

Хвилина мовчання

Ведуча: Наш захід добігає кінця, але хочеться вірити, що ваших сердець торкнулося почуття вдячності та співчуття. Хочеться вірити, що повернувшись додому, ви поділитеся думками зі своїми рідними, адже біль Афганістану не вщухає і донині.