Практичне заняття "Настрої західноукраїнської молоді міжвоєнного періоду: між радянофільством та інтегральним націоналізмом"

Настрої західноукраїнської молоді міжвоєнного періоду: між радянофільством та інтегральним націоналізмом

 

Учні мають навчитися:

• використовувати карту як джерело інформації  про основні події на західноукраїнських землях у міжвоєнний період;
• встановлювати хронологічну послідовність та синхронність фактів, що відображають діяльність легального і підпільного секторів українського рухів, громадську активність українців;
• висловлювати аргументовані судження про діяльність Дмитра Донцова, Євгена Коновальця;
• характеризувати теоретичні засади інтегрального націоналізму.

 

Тип уроку. Урок формування та вдосконалення предметних умінь.

 

Обладнання: підручник, роздавальний матеріал, карта.

 

ПЕРЕБІГ УРОКУ

 

І. Підготовчий етап

1. Перевірка готовності класу до уроку

2. Активізація пізнавальної діяльності учнів

 

Робота з картою

Україна в 1920-1930-х роках

Бесіда для актуалізації знань

1. Назвіть і покажіть на карті західноукраїнські землі.

2. Які події відбувались на території цих земель у 1918— 1922 pp.?

3. Якими були бажання населення цих українських земель щодо державного самовизначення? Чому вони не справдились?

4. Між якими державами були поділені українські землі після поразки визвольних змагань?

5. Які міжнародні договори закріплювали цей поділ?

6. Чому країни Антанти звертались до вирішення питання подальшої долі західноукраїнських земель ще до 1923 p.?

Вчитель підбиває підсумок бесіди.

Робота зі схемою

 

Західноукраїнські землі в 1920-1930-х роках

 

 

ІІ. Основний етап

1.Оголошення теми, визначення навчальних цілей уроку; мотивація пізнавальної діяльності учнів

 

                Обидва рухи пропонували швидке й радикальне вирішення підставових питань буденного життя… До того ж, наростання націоналістичних та комуністичних настроїв у західноукраїнському суспільстві відбивало загальноєвропейські явища — крах демократичної системи та заміну її авторитарними режимами… Міжвоєнні націоналізм і комунізм попри свої засадничі відмінності, поділяли спільну зневагу до демократії як до нібито облудного прикриття для панування ворожих націй та ворожих класів.

 

Я. Грицак

- Як ви можете пояснити висловлювання українського історика Ярослава Грицака?

• Чи дійсно в настроях західноукраїнської молоді відбивались загальноєвропейські явища? Які це були настрої?

Сьогодні під час практичного заняття ви повинні це з’ясувати, зокрема: які політичні партії сформувалися на західноукраїнських землях, як вони вплинули на подальше життя краю, які були лідери цих політичних сил, які вони мали погляди на майбутнє України?

 

2. Опрацювання нового навчального матеріалу. Формування та вдосконалення вмінь і навичок

 

І. Політичні партії західноукраїнських земель у міжвоєнний період

 

Робота в групах

Клас ділиться на 3 групи. Кожна група працює з таблицею і досліджує питання про політичні партії на західноукраїнських землях у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії.

 

 

І група

 

 

 

 

 

 

ІІ група

 

 

 

 

 

ІІІ група

 

Завдання

1. Проаналізуйте програмові цілі кожної політичної сили.
2. Якими методами політичні партії намагалися досягти поставленої мети?
3. Як ви вважаєте, чому український рух був представлений низкою партій, а не однією загальнонаціональною?

 

Вчитель

Політична та національна незрілість північно-західних українських земель та створення польською владою штучних перепон фактично витворили дві окремі реальності українського національного життя в кордонах ІІ Речі Посполитої. Галичина, яка на початку ХХ ст. стала «українським П’ємонтом», була об’єктом особливої уваги як Варшави, що позиціонувала себе як форпост західної цивілізації, так і радянської Росії, яка прагнула об’єднати в рамках УРСР всі українські землі. До історії становлення та розвитку ідеології українського інтегрального націоналізму своїми революційними традиціями регіон був викликом для польської державності і об’єктом радянської ідеологічної експансії. Багатопартійна система Галичини, залишена у спадок від Австро-Угорської імперії, в умовах польської дійсності зазнала певних трансформацій. Центристи були представлені Українським національно-демократичним об’єднанням (УНДО), яке згуртувало більшість провідних громадських і політичних діячів довоєнної Галичини. Лівий спектр зайняла Українська Соціалістично-Радикальна Партія (УСРП), що виникла внаслідок об’єднання у 1926 р. Української Радикальної Партії (УРП) з волинськими есерами та старою Українською соціал-демократичною партією (УСДП). Права ніша легального сектору досить довго була вільною — до того часу, коли у 1930 р. її місце не зайняла Українська католицька народна партія (УКНП), створена на базі довоєнної Християнсько-суспільної партії. Проте, ключову роль у політичному житті міжвоєнної Галичини відігравав нелегальний сектор, представлений зовсім новими динамічними політичними силами — націоналізмом і комунізмом.

 

ІІ. Радянофільство

 

Робота з історичними джерелами

1. Комуністична партія Західної України (КПЗУ) остаточно оформилася лише у 1923 р. Перед тим галицькі комуністи спочатку підпорядковувалися КП(б)У, потім, за рішенням Комінтерну, отримали автономний статус у складі Комуністичної партії Польщі. Після ідейної перемоги національної орієнтації над місцевими польськими та єврейськими комуністами у 1923 р. партію було перейменовано у Комуністичну партію Західної України, (КПЗУ), а її автономний статус у складі польської комуністичної партії розширено. Подібним чином розвивалася ситуація і на Закарпатті, де з 1926 р., місцева комуністична партія перейшла на українські позиції і своє завдання вбачала у тому, щоб прищеплювати місцевому населенню почуття української національної самобутності. У 1924 р. польський уряд заборонив діяльність комуністичної партії, і комуністи пішли у підпілля.

Популярності комуністичному рухові серед західноукраїнського населення додавав факт, що він виступав принциповим противником Версальської системи й виступав за приєднання Західної України до Української РСР. На відміну від Наддніпрянської України, світогляд галицько-українських комуністів виріс на рідному ґрунті, з драгоманівського соціалізму та ідеології, близької до східноукраїнських боротьбистів. Українська національна течія відіграла головну роль у скликанні та проведенні у Станіславові в лютому 1919 р. конференції, котра проголосила створення Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ). Більшість дослідників цілком слушно пов’язують популярність західноукраїнського комуністичного руху серед населення успіхами українізації в радянській Україні. Радянофільство захопило навіть частину центристських партій і громадських організацій, зробивши комуністичні гасла популярними серед галичан. Навіть голова еміграційного уряду ЗУНР Є. Петрушевич вважав співпрацю з СРСР корисною для української справи. В середині 20-х рр. у Харкові було створено Західноукраїнський інститут, який мав сприяти налагодженню контактів радянської України з представниками Західної України. Приваблена успіхами політики українізації, до УРСР емігрувала низка галицьких інтелектуалів: М. Лозинський, А. Крушельницький, Ю. Бачинський та О. Бадан. Всі вони загинули під час масових репресій 30-х рр.

Поширення цих тенденцій дозволило західноукраїнським комуністам проникнути у "леґальний сектор" українського громадсько-політичного життя. Вони повністю перебрали у свої руки керівництво УСДП, що привело до заборони діяльності партії у 1924 р. (вона змогла відродитися аж у 1929 р., очистившись від комуністичних впливів). Найбільшим же успіхом увінчалася діяльність Українського селянсько-робітничого соціалістичного об'єднання (Сельробу). Утворене у 1926 р. як політична організація української селянської бідноти з прокомуністичною і радянофільською орієнтацією, воно вже через два роки, на виборах 1928 р., серйозно потіснило традиційні західно-українські партії. Особливо сильними були його позиції на Волині. У 1932 р. польський уряд офіційно заборонив його діяльність, але воно продовжувало діяти підпільно.

 

2. Націоналісти різко негативно виступали проти радянофілів, спростовуючи їх постулати: «Можна лише дивуватися, як страшно низько можуть впасти наші історичні люди, яким доля вложила в руки керму нашими визвольними змаганнями та дала можливість положити тривкі підвалини нашої національно-державної традиції [тут, очевидно, мали на увазі, насамперед, Євгена Петрушевича – керівника ЗУНР, який перейшов ще на початку 1920-х рр. на радянофільські позиції. – Ї.Г.]. Як дуже низько може впасти людина, що за кількасот долярів поневіряє своїм історичним ім'ям, помагаючи ворогам ширити деморалізацію між власним народом та вбивати його активність. Політикові, а ще й з історичним ім'ям, – не можна дарувати ні наївності, ні злочину. А лише наївний або злочинець може ширити погляди, що над Дніпром існує Українська держава з власним національним розвитком на всіх ділянках життя (розстріли, процеси, утиски всіх верств населення), яка мріє про визволення Західної України (Ризький договір)».

 

3. Практично вся галицька радянофільська інтелігенція, що прибула в СССР у 1920-х рр., була ув'язнена і засуджена на тривалі терміни, які відбувала у спеціальних трудових концентраційних таборах, зокрема на Соловках. Уродженці західноукраїнських земель розуміли своє ув'язнення, пояснюючи: «Приїзд в Україну галичан й посідання ними деяких командних висот культурного фронту було невигідне для великодержавної політики, що її проводила Москва, й тому потрібно було усунути галичан, які є справжніми провідниками розвитку української культури. Москва не зацікавлена у такому розвиткові, й гасла, що їх виписує партія щодо розвитку української культури, є ширмою, за якою відбувається русифікація України. Арешт галичан – це є продовження політики царату, знищення й пригноблення нацменшин. Росія завжди славилася кріпосницькою й жорстокою розправою, й цю жорстокість вона застосовує [...] в даному випадку до галичан».

 Показовою є трагічна доля відомої чисельної галицької родини Крушельницьких. Глава родини – Антін, прозаїк, критик, перекладач, професор, який у 1919 р. був міністром освіти УНР, став активним радянофілом. Видавав часописи «Нові Шляхи», «Критика» за гроші, прислані з УССР. 

Родина Крушельницьких, початок 1930-х років

Уся родина Крушельницьких: Антін і Марія, сини – Іван, Богдан, Остап, Тарас (проходив у 1929 р. у судовому процесі УВО), донька Володимира, дві невістки та онука Лариса виїхали в СССР. Виїжджали із двома вагонами майна: меблі, бібліотека, срібний посуд, порцеляна тощо. Відомий львівський адвокат Степан Шухевич весною 1934 р., напередодні виїзду Крушельницьких, випадково зустрів на вулиці Львова професора і запитав: «Чи правда, що ви всі збираєтеся на Радянщину?» Той бундючно відповів: «Так їду! Побачиш, чим я поверну до Львова. Ти здивуєшся дуже».

 

Родина Крушельницьких, як і інші галичани, була репресована. Багатьом з них було присуджено «вищу міру соціального захисту» – розстріл. Впливовий львівський часопис «Діло» констатував:„... російські большевики розстріляли не Крушельницьких, а ідею українського радянофільства» .

 

Запитання

1. На якому підгрунті виріс світогляд галицьких комуністів?
2. Що сприяло популярності комуністичного руху на західноукраїнських землях?
3. Яку політичну мету ставили радянофіли щодо майбутнього України?
4. Як ставилися до поглядів радянофілів інші політичні сили?
5. Прокоментуйте слова: «...російські большевики розстріляли не Крушельницьких, а ідею українського радянофільства» .

 

ІІІ. Інтегральний націоналізм

Вчитель. У Західній Україні серед української політичної еміграції було витворено і поширено ідеологію інтегрального націоналізму. Інтегральний націоналізм стверджував, що нація є органічною цілісністю, а людина має підпорядковуватись інтересам нації. Ці інтереси мають бути для неї вищими, ніж інтереси соціальної групи, інших націй і людства загалом.

Націоналізм на той час був дуже поширеним у Європі. Але відмінність українського інтегрального націоналізму полягала в тому, що він виник у середовищі пригнобленої нації і, розгортаючи боротьбу за її незалежність, не зазіхав на свободу інших націй. Він захопив значну частину української молоді в Галичині й на Волині, розвинув культ войовничості, героїзму й служіння нації. Основним ідеологом інтегрального націоналізму є Дмитро Донцов, а Євген Коновалець був лідером Організації українських націоналістів.

 

Учні виступають з презентаціями про Д. Донцова та Є. Коновальця.

Дмитро Донцов

Дмитро Донцов народився 30 серпня (за іншими даними 10 вересня) 1883 року. В 1900 після закінчення Мелітопольського реального училища залишає рідне місто і переїздить до Царського Села біля Петербурга, де продовжує освіту на юридичному факультеті Петербурзького університету, який закінчує 1907 року.
Студентом розпочинає інтенсивну політичну діяльність, і 1905 р. вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Його двічі заарештовують (1905 р. у Петербурзі та 1908 р. у Києві), після другого арешту й восьми місяців ув'язнення, заходами родичів його випускають на поруки, і того ж року він виїжджає в Галичину, потім в Австро-Угорщину. У 1909—1911 роках Дмитро Донцов учиться у Віденському університеті, там же одружується з українською студенткою Марією Бачинською. Провчившись 4 семестри в Відні, 1911 р. переїжджає до Львова, де продовжує навчання. 1917 року одержує ступінь доктора юридичних наук.
1913 року Донцов через конфлікт на національному ґрунті виходить з УСДРП. Стає першим головою Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 року.

З 1914 р. живе у Відні й Берліні, а з 1916 р. — у Швейцарії, активно включається в роботу Союзу Визволення України, який відтак очолює. На початку 1918 р. повертається до Києва, де працює в гетьманських урядових структурах, стає директором Української Телеграфічної Агенції (УТА) при уряді гетьмана Павла Скоропадського. Створює (разом з В. Липинським, В. Шеметом) Партію хліборобів-демократів. Протягом 1919—1921 рр. — шеф Українського пресового бюро при посольстві УНР в Берні (Швейцарія). З 1922 р. — знов у Львові, редагує журнали «Літературно-науковий вісник», «Заграва», «Вісник», друкується в німецькій, швейцарській та польській періодиці. Видає бібліографічні статті, «Муссоліні», «А.Гітлер», перекладає «Майн Кампф» українською мовою. У 1926 р. пише свою провідну роботу «Націоналізм».У 1939 р. емігрував за кордон (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), з 1947 р. до самої смерті живе в Монреалі (Канада), там же в 1948-53 рр. викладав українську літературу в місцевому університеті.

Помер 30 березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на українському кладовищі в Саут-Баунд-Брук.

 

Цитати Дмитра Донцова

• Лиш плекання зовсім нового духу врятує нас!
• Нація, яка хоче панувати, повинна мати й панську психіку народу-володаря.
• Ідеал московської свободи — зрівняння всіх.
• Націоналізм — це бунт проти особистого й гуртового егоїзмів. Бунт проти ідеології, яка ставить інтереси класу над нацією, національної меншості країни над автохтонами.
• Великі здаються нам такими тому, що ми стоїмо перед ними на колінах.
• Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає.
• Панувати не над кимсь, а на своїй землі.
• Народ, який хоче порвати кайдани і «вражою злою кров'ю волю окропити», проливає і потоки власної крові.
• Хто вірить, того не збити, не захитати в його вірі жодними людськими «доказами», той піде по воді, і не переконати його, що сила тягару тіла потягне його на дно.

Євген Коновалець

Народився 14 червня 1891 р. в учительській родині в селі Зашків, поблизу Львова. Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському університеті (правничий факультет), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. З 1912 — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади». Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1914 році Євген Коновалець був мобілізований до австрійської армії, а в наступному році, після бою на Маківці, потрапив до російського полону. Звільнившись у результаті Березневої революції, восени 1917 року, він подався до Києва. У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р.Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української На-родної Республіки. З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували.

Є. Коновалець, залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини. В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від гетьмана П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада 1918 р. Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 р. Січові Стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П. Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 р. розбили гетьманські частини. Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканських армії. В 1918—1919 рр. Коновалець командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. 20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР розуміючи його безперспективність. Із грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

 У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця. 23 травня 1938 р. Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті спецоперації НКВС.

 

Цитати Євгена Коновальця

 

• У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю.
•  Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як жеж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба.
• Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців.
• Настане час, і не словами будемо з'ясовувати суть невмирущої...
• Шлях до Львова лежить через Київ.

 

Робота в групах

Завдання

Скласти історичний портрет. І група – Дмитро Донцов, ІІ група – Євген Коновалець.

Пам’ятка «Як скласти історичний портрет»

1. Познайомитись із історичним часом (епохою) в якому проходило життя та діяльність (творчість) діяча.
2. Визначити походження (стан) цієї людини.
3. Як відбувалось становлення особистості історичного діяча (родовід, дитинство, освіта, особисті якості й риси характеру).
4. Прослідкувати та проаналізувати періоди його становлення як діча або митця.
5. Які завдання визначала головними у своїй діяльності ця особистість.
6. Визначити методи (шляхи реалізації) його діяльності.
7.  Назвати найбільш видатні його справи, яким цілям вони служили.
8. Як ви оцінюєте його діяльність? 
9. Зроби висновок (чи прогресивна роль цього діяча в історії).  

Кожна група презентує результат своєї роботи.

 

Робота з історичними джерелами

1. Міжвоєнний період для західноукраїнського суспільства був спробою віднайти себе після провалу визвольних змагань 1917–1921 рр. Спрямування погляду на Схід, де в рамках СРСР існувала українська держава, було продиктоване природною цікавістю до «формули успіху» братів-українців. Успіхи українізації спровокували потужну хвилю радянофільства та прагнення наслідувати досвід Наддніпрянської України. Поворот вправо, який пережило західноукраїнське суспільство в 1928– 1930 рр., також був викликаний подіями в УСРР. Втрата ілюзій щодо української радянської державності в поєднанні з жорсткою колонізаційною політикою польських соціалістів, змусили українців повернути свої погляди на Захід. Зростання рейтингу правих ідей не в останню чергу було зумовлено й тим, що у Німеччини та Італії саме праві сили змогли протистояти комунізму.

 

2. Публіцистика Д. Донцова стала «університетом» для західноукраїнської молоді, більшість якої, через економічні труднощі та політичні перепони з боку польської влади, так і не змогла закінчити освіту. Будучи уродженцем Надніпрянської України, Д. Донцов після війни оселився у Львові, де у 1922 р. почав редагувати «Літературно-науковий вісник» (з 1933 р. просто «Вісник»), який дуже швидко став найпопулярнішим журналом Галичини. Характеризуючи публіцистичну творчість Д. Донцова, український діаспорний історик І. Лисяк-Рудницький відмічав, що вся вона була проникнута незмінною відразою до Росії: не тільки до царської або радянської держави, а й до російського народу та його культури. Викорінення проросійських настроїв у західноукраїнському суспільстві, де традиційним ворогом вважалася Польща, було для Д. Донцова «справою честі». Пропагуючи націоналістичні ідеї і користуючись шаленою популярністю серед галицької молоді, Д. Донцов так і не прийняв пропозицію стати членом ОУН. Аналізуючи творчість Д. Донцова та ідеологію ОУН, історики знаходять як багато спільного, так і багато відмінного. Так, Я. Грицак відзначає негативне ставлення Д. Донцова до робітничого класу. Вважаючи, що тільки селянство є носієм здорових елементів, він скептично ставився до процесів індустріалізації та урбанізації в Радянській Україні.

 

 

3. Основні засади інтегрального націоналізму за Донцовим

1. Нація — абсолютна цінність.

2. Політичні партії, класи повинні поєднатися заради Вищої мети.

3. Вища мета — незалежність держави.

4. Мета виправдовує всі засоби.

5.Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич з необмеженою владою.

6. Соціально-економічні питання — другорядні; скоріш за все держава буде аграрною, з розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю.

7. Необхідно діяти, відкинувши будь-які політичні дискусії

 

4. Українські  діячі демократичної орієнтації про інтегральний націоналізм Д. Донцова

Літературознавець Володимир Дорошенко: «Послухати Донцова, то гірших злочинців, як Драгоманів і Грушевський , світ не бачив. Вони спричинили всього лиха в ньовітньому нашому рухові. Чому вони не були самостійниками, а федералістами, чому загалом не були тими, чим є Донцов... А чому ви не зважаєте на час і обставини?.. Трудно, щоб Драгоманів був Донцовим, але чи був би Українцем хто з вас, панове, якби перед вами не було Драгоманова і Грушевського?».

 

Академік Сергій Єфремов: «Почав був читати Донцова «Націоналізм» - і кинув. Нестерпучий брехун, хвастун... Людина примітивно несовісна, якій вигадати факт, перекрутити цитату, приоздобити од власної фантазії, приперчити якоюсь незрозумілою злістю – все одно що раз плюнути.».

 

Запитання

1. На якому підгрунті формувався світогляд прихильників інтегрального націоналізму?
2. Що сприяло поширенню цієї ідеології серед західноукраїнської молоді?
3. Яку політичну мету ставили перед собою націоналісти, якими методами збиралися її досягти?
4. Як українські діячі оцінювали Д. Донцова як особистість та його погляди.
5. Яке ваше ставлення до ідеології інтегрального націоналізму?

 

 

ІІІ. Завершальний етап

1.Систематизація, узагальнення вивченого на уроці

Вправа «Обери позицію»

Кожен учень займає позицію західноукраїнської молоді: радянофільство чи інтегральний націоналізм, аргументуючи свій вибір.

2. Контроль навчальних досягнень

3. Підведення підсумків уроку

Учні спростовують або підтверджують думку Ярослава Грицака, озвучену на початку заняття.

4.Домашнє завдання

Підготуватися до виконання навчального проекту.

Провести міні-дослідження «Українці у складі СРСР і країн Центрально-Східної Європи в міжвоєнний період: обмеження і можливості».