Практичні поради батькам, вчителям та вихователям на тему: "Помилки в спілкуванні з дітьми"

 

«Помилки в спілкуванні з дітьми»

(практичні поради батькам, вчителям та вихователям)

 

Підготувала практичний психолог

Центру науково-технічної творчості учнівської молоді

Управління освіти, науки та молоді Волинської облдержадміністрації

Дишко Катерина Сергіївна

 

 

Спілкуючись з дитиною слід враховувати її вікові особливості та розвиток. Адже, одні й ті ж речі у різному віці сприймаються зовсім по іншому. На різних проміжках вікового етапу для дитини є важливими та актуальними не однакові види провідної діяльності.

Та, якщо говорити про спілкування як спосіб передачі інформації можна виділити 10 помилок, які дорослі часто скоюють у розмові з дітьми.

Помилки в спілкуванні

1 – непослідовність. Одні й ті ж речі періодично то дозволені, то ні. Наприклад: лягти пізніше спати, провести більше часу за комп’ютером чи біля телевізора…

До чого приводить непослідовність:

• замкнутість і відстороненість дитини. Вона не може зрозуміти чому

сьогодні можна, а завтра – ні;

• недовіра до батьків. Коли дитині щось певний час дозволяли, а

потім заборонили вона ображається і довіра до батьків поступово пропадає.

 2 – не рівні відносини до дитини. Протягом дня з нами відбуваються різні події, які впливають на наш психічний, емоційний, фізичний стан. Зміна відношення до дитини в залежності від настрою, ступеня втомленості, інших зовнішніх факторів сприяють нашому відношенню до дитини. Коли в кінці дня ми зустрічаємо їх будучи втомленими, роздратованими – вони часто сприймають це на свою адресу. Причини зрозуміти не можуть, та звинувачують себе.

 До чого це призводить:

• приниження. Поганий настрій дорослого принижує та ображає

дитину. Цей фактор можна уникнути, якщо дитина старша і зрозуміла ваші пояснення причин роздратування;

• замкнутість. Коли дитина просить дорослого зробити щось разом з

нею, а він в силу свого фізичного стану не погоджується – то з часом дитина припинить просити про допомогу. Виникатимуть думки, що «дорослим не до неї».

• зниження самооцінки. Коли дорослі провели певний час з дитиною

– все добре. Та раптова погана новини, погіршення здоров’я припиняють взаємодію  - дитина губиться. Вона не розуміє причини і думає, що це через неї.

 3 – неузгодженість дій. Одні й ті ж речі дозволені одними членами сім’ї і заборонені іншими. Батьки, дідусі, бабусі, педагоги…, всі, хто бере участь у вихованні дитини повинні бути послідовні у своїх діях. Стиль та спосіб виховання визначається зазвичай батьками. І саме вони в праві вимагати від інших учасників цього процесу дотримуватися тих правил, які вони запровадили в своїй сім’ї. Якщо вони, наприклад, забороняють довгий перегляд телевізійних передач, велику кількість солодощів, то це повинні виконувати всі. Та дідусі з бабусями часто люблять побалувати своїх улюбленців, думаючи, що нічого страшного від одного разу не буде.

 До чого це приводить:

• ігнорування. Дитина бачить від кого може отримати те, що їй

потрібно і постійно звертається саме до цього дорослого, а інших ігнорує і звинувачує в тому, що її не люблять, адже не дозволяють;

• дитина пристосовується маніпулювати такими дорослими.

4 – критика особистості. Коли дорослі критикують не вчинок

дитини, а її особистість в цілому. Наприклад: дитина отримала погану оцінку – «ти «тупий», нічого не знаєш, нічого не вмієш»… замість «сьогодні був не уважний, на наступний раз постараєшся і виправиш оцінку». Коли ж мова йде про похвалу, то тут навпаки – хвалити потрібно особистість: ти молодець, ти дуже пунктуальний, уважний…

 До чого призводить критика особистості:

• розвиток комплексів і невпевненості в собі. Адже дорослі

принижують дитину як особистість, а не просто звертають увагу на певний вчинок;

• прийняття обмежуючих переконань відносно своєї особистості. Діти

починають думати, що вони і справді нікчемні та нічого не вміють. Та саме страшне, що завдяки дорослим вони починають в це вірити.

 5 – насильство в будь-якому вигляді. Це можуть бути методи фізичного «виховання», або психологічний натиск.

 До чого це призводить:

• розвиток внутрішньої агресії у дитини, яка обов’язково дає про себе

знати у підлітковому та дорослому віці;

• недовіра до батьків;
• образа на батьків, або дорослих, які проявляють насильство.

6 – заміна уваги матеріальними речами. Це  може  бути

«компенсування» своєї відсутності грошима чи подарунками. «Відкуп» від непроведеного разом часу.

 До чого це призводить:

• дитина звикає оцінювати відносини фінансовими мірками;
• сімейні цінності заміняються матеріальними. І в подальшому дитина

надає їм перевагу, оскільки отримувала їх частіше ніж увагу від дорослих та знає як їми розпорядитися.

 7 – погрози та шантаж. Коли в процесі виховання діє система ультиматуму замість системи домовленостей.

 До чого це призводить:

• постійне протистояння між батьками і дитиною. Зникає розуміння,

та все частіше виникає конфліктних ситуацій:

• дитина привчається обходити заборони і робити наперекір батькам:
• протест зі сторони дитини. Він часто може підкріплюватися

агресивною поведінко.

8 – необгрунтовані заборони. Коли дорослі проявляють обмеження,

які не пояснені та не підтвердженні розумінням логіці, безпечності… Наприклад: «ти не підеш до друзів на вечірку» - «чому?» - «бо я так сказав!»…

 До чого це може призвести:

• дитина не розуміє системи правил і обмежень;
• дитина звикає всі закони і правила вважати непотрібними та

нерозумними, в результаті чого припиняє слухати дорослих взагалі.

 9 – дорослі не дотримуються свого слова. Коли часто відмовляються, або ж переносять свої обіцянки.

 До чого це призводить:

• необов’язковість і безвідповідальність у дітей. Це формується

дивлячись на поведінку дорослого. Адже, якщо можна дорослим – то чому нам ні?

• неповага до людей, які це проявляють.

10 – невизнання своєї помилки чи винни. В даному випадку може

часто виступати позиція батьків «Я завжди правий, бо я завжди правий». Не слід боятися та ставити себе вище дітей. Слід визнавати свої помилки і вибачатися, навіть по відношенню до дітей, адже вони все бачать і розуміють.

  До чого може призвести така поведінка дорослих:

• дитина не вміє розуміти та визнавати свої помилки;
• у дитини нема навички вибачатись і вирішувати конфліктні ситуації.

Отже, перш ніж навчити дитину манері поведінки та спілкування – слід

подивитися на себе. Адже те, який приклад ми покажемо відобразиться в подальшому  у прояві дитиною себе.