Практичні поради щодо методики проведення структурних частин уроку ( з власного досвіду).

        Практичні поради щодо  методики проведення  структурних частин уроку ( з власного досвіду).

Ось переді мною клас, я впевнена  поки що лише у тому, що мені із цим класом потрібно провести разом 45 хвилин. І начебто педагогічна підготовка є, і  класи вести доводилось..., проте у даному випадку  моє  завдання відмовити учнів від «смертельної загрози...»Та ще зробити це так, щоб вони повірили. Що робити? Розпочинати вмовляти, ставити запитання?

Головне - спочатку заспокоїтися.

Якщо оцінити форми навчання залежно від їх ефективності, тобто за рівнем засвоєння інформації слухачами, то вони розподіляються приблизно таким чином:

Як бачимо, половину й більше з того, що діється на уроках, школярі сприймуть і запам'ятають лише у тому випадку, якщо матимуть можливість самим висловитися (групова дискусія), посперечатися, переконати іншого. Для того, щоб навчання стало по-справжньому взаємодією, я намагаюся  звільнитися від позицій Всезнайки, Оцінювача та Шпигуна.

Всезнайко - той, хто сипле фактами і даними з усіх приводів. На початку будь-якої фрази він вигукує: "Знаю, знаю!" й розпочинає чергову частину заготовленої лекції. Хоча  учню 5-6 класу важче сформулювати думку і він може не знати складних слів, однак саме він, а не я впливає на думку однолітків, сам починає  дискутувати.

Оцінювач - людина, яка чітко знає, що добре і що погано. Він мимоволі заткне рота будь-кому одним своїм красномовним поглядом: " Як взагалі так можна думати?». Палке бажання бути соціально значущим, відповідати так, як того хоче вчитель, у школярів дуже сильне. Аби почути те, що вони дійсно думають, часто доводиться прямо говорити про конфіденційність розмови: "Я знаю, вас навчають правильно думати і правильно говорити. Мене ж цікавить, як ви самі вважаєте..?»

Шпигун винюхує і дізнається, бере на замітку, аби донести вчителеві…

 Для того, щоб відбувся діалог,  я намагаюся бути відкритою, поважаю всі думки учнів, якими б вони не були. 

Ставлячи запитання, розраховую на різний рівень участі школярів у процесі: 

1)  Запитання всьому класу  .                                                             

Тоді відповіді вигукують найактивніші, а решта погоджуються мовчанням . Таким чином,  швидко отримую весь спектр варіантів відповідей. Але у такому випадку у розмові беруть участь лише 5- 6 школярів з 25-30.

2) Запитання для обговорення в малих групах.

У цьому випадку кожна група (3-6 осіб) має можливість обговорити відповіді протягом декількох хвилин (до 7-10 хв.). Таким чином більше людей має можливість висловитись, їм легше говорити в малій групі, ніж для всього класу.Для мене важливо чітко задавати межі обговорення ("Нехай висловляться усі") й результатів "Група має представити свої 5-7 варіантів». Кожній групі пропонується вибирати того, хто буде озвучувати результати для всього класу. У звичайному класі краще поділяти групи за бажанням школярів. 

3) Запитання в колі .

Якщо колектив, з яким я працюю, складається з 12-15 осіб, то найкращий спосіб залучити усіх до дискусії - це запитання по колу. Тоді на нього дадуть відповідь усі по черзі, а ведучий підведе підсумки.  Як правило, всі нові, інтерактивні форми роботи запроваджуються з певними перешкодами. І за таких обставин головне не зупинятися на півдорозі.  Адже багато дітей, можливо, не мали навіть жодного досвіду взаємодії, коли вчителі зацікавлені вислухати точку зору їх вихованців. Окрім того, запитання по колу вимагають довірливих взаємин у групі, яка працює над обговоренням особистого ставлення. Однак, якщо спроби побудувати новий стиль стосунків будуть вдалі, такі зусилля дадуть надзвичайно цінні результати.

                                       Структура уроку.

Аби донести до неуважних та стомлених школярів основний сенс свого уроку , я намагаюся його добре структурувати. Якщо дитина почує тему і проблему тричі - у вступі, основній частині й висновку, і це буде сказано різними словами - можливо, вона візьме її до уваги. Отже, я пропоную такі структурні елементи на прикладі учнів 5-го класу.

1. Вступ. «Скажи те, що ти збираєшся сказати»

Вступ може охоплювати і способи привернути до себе увагу, і оголошення теми уроку, її зв'язки з подіями і проблемами, що хвилюють клас, і структуру подальшого викладення. 

Наприклад, ви можете зайти до класу, з подивом подивитися на всіх і промовити: "Дивно, чому це ви мене не зустрічали біля входу у школу, невже вам не сказали, що сьогодні я розповім вам про те, що таке  слово і  як  його зробити  більш  щирим"  Краще, якщо відразу буде заявлена основна ідея саме цього уроку. Тоді можна буде сформулювати тему, наприклад, так: "Коли я йшла до школи , то почула від ваших однолітків багато  поганих слів. Подумала, а чи не поговорити з вами про  слова. Давайте розберемось, як на нас з вами впливає « реклама»  слів- паразитів? Чи можна їй протистояти?"

 2. Основна частина «Скажи те , що хотів сказати»

Спочатку учитель формулює основну ідею розмови, а потім розвиває цю ідею, дає їй визначення, пояснення.

З власного досвіду кожен, хто коли-небудь навчався, знає, як важко прослідкувати хід думок учителя, якщо він скаче з однієї теми на другу.

Тому важливо структурувати інформацію за такими логічними взірцями: 

Протягом одного уроку не слід розповідати про всі аспекти обговорюваної проблеми. Достатньо спочатку виявити початкове ставлення школярів до питання, потім заглибитися до його розуміння. Для цього можна використовувати цікаву схему чи гру. Далі можна обговорити, що витікає з цієї гри, які сумніви породжує вона. Я пропоную давати не більше однієї основної схеми і, можливо, однієї допоміжної, пояснювальної, підготовчої.

Приділяти час та сили питанням до самих школярів іноді буває дуже важко. Вони галасують, обговорюють питання між собою, комусь не дають говорити, блазнюють. Це часто віднімає багато часу. Однак є декілька істотних результатів від такої форми роботи.

1. Відповідаючи на запитання, школярі "включаються" у  роботу, вони вносять в урок свій власний життєвий досвід. Для них не так легко буде забути такий урок, адже вони самі поставили під сумнів свої переконання.

2. Ставлячи запитання, можна побачити, наскільки лояльні учні  класу до даної теми. Адже якщо більшість хлопців і дівчат вірить, що все в житті слід спробувати, значить недалекий той час, коли вони це зроблять. 

 3. Висновки «Скажи те , про що ти сказав»

Якість уроку визначається силою її впливу. Тому важливо те, наскільки чітко і ясно ви донесли до школярів свою ідею. Один з варіантів підведення підсумків - коротко сформулювати висновки, що витікають з проведених дискусій. У старших класах варто запропонувати самим школярам відповісти на запитання: "Як вам здається, про що ми сьогодні говорили?" або "Які висновки для себе можна було б зробити з сьогоднішнього нашого уроку?"