презентації "Становлення особистості та витоки естетичної та культурної позиції Євгена Маланюка"

Кожному я б побажав такого прекрасного батька, але нікому такої спільної долі. Богдан Маланюк

20 січня 1897 року в містечку Новоархангельську, яке розташувалося над річкою Синюхою на Херсонщині (тепер Кіровоградська область). Його родина належала до національно-свідомих українців козацько-чумацького походження.

Місто відіграло винятково важливу роль у становленні майбутнього письменника. Єлисавет був першим великим містом у житті провінційного хлопчини, причому містом, що не могло не запам’ятатися і не полонити.

Євген Маланюк з’явився тут у пору наймогутнішого розквіту його архітектури, літератури, театрального життя. Закінчивши Єлисаветградське реальне училище в 1914 році, вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але з початком Першої світової війни став слухачем Військової школи в Києві.

1916 року його у званні поручника направили на Південно-Західний фронт. 1917 року Маланюк перейшов на бік УНР. У жовтні 1920 року армію УНР інтегрували до Польщі, і Маланюк опинився в таборі біля Каліша, де пробув три роки.

1923 року Євген Филимонович виїхав до Чехії, вступив до Української господарської академії в Подєбрадах на інженерний Факультет, який успішно закінчив, і працював у Варшаві. Є. Маланюк з дружиною та сином Богданом

У 1929 році організував літературне угрупування “Танк”, редагував журнал “Ми”, згодом співпрацював з “Вісником”.

1949 року поет переїхав до Нью-Йорка, де працював і чорноробом, і креслярем. Одночасно видавав збірки, літературознавчі праці, есе, часто подорожував, читав лекції й проводив авторські вечори. Був почесним головою об’єднання українських письменників у діаспорі “Слові”.

Євген Маланюк з друзями

Охоплює 1925-1943 роки. Вийшли в світ збірки “Стилет чи стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939), “Вибрані поезії” (1943).

охоплює 1944-1968 роки: збірки “Влада” (1951), “Пята симфонія” (1954), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964).

Більшість Маланюкових книжок побачили світ за кордоном : у Чехословаччині, Польщі, Німеччині, США. Лише дві з них – “Земна Мадонна” (1934) і “Перстень Полікрата” (1939) – вийшли у Львові, та згодом були примусово вилучені з бібліотек і віддані забуттю.

Є. Маланюк продовжив традиції Т. Шевченка, П. Куліша, М. Старицького, І. Франка, Л. Українки, які підкреслювали суспільну важливість поезії.

Маланюкова поезія залишиться… доказом суворої сили українського слова, його здатності бути не лише мелодійним, ніжним, барвистим, гнучким, вигадливим, - а й згустком волі й думки, що концентрується в пекуче почуття. Іван Дзюба

Є. Маланюк увічнив своє ім’я, бо його творчість стоїть на трьох китах, які забезпечують митцеві безсмертя: щира любов до Батьківщини, високий інтелект і, головне, непересічний поетичний талант.

У передостанній день лютого 1964 року з-під його пера з’явився вірш “Лютий”. Через чотири роки поета не стало, а про твір заговорили як про сумне пророцтво. Цей вірш увійшов до збірки “Перстень і посох”, надрукованої у Мюнхені 1972 року.

Євген Маланюк помер 16 лютого 1968 року. Похований на нью-джерському цвинтарі Браунд-Брук.

м. Кіровоград

Куценко Л. Dominus Мланюк: тло і постать. Монографія. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2001. – 264 с. Шевцова Л. Завжди один, бо завжди проти течії // Дивослово. – 2008. - №9. – С.10-12.

Підготувала вчитель української мови та літератури Смілянської ЗОШ І-ІІІ ступенів №7 Шпильова Світлана Павлівна