АННА ГАВАЛЬДА: терпіти не може людей, які дають їй поради. Французька журналістка, письменниця, твори якої перекладено багатьма мовами. Народилася 9 грудня 1970 року у французькому місті Булонь-Беланкур. Любить живопис, комікси, розлучена, виховує двох дітей. Навчалася у Сорбонні, вивчала літературу, але так і не закінчила університет. Працювала продавчинею, гувернанткою, офіціанткою, квіткаркою, журналісткою, вчителькою французької мови. Зараз живе в містечку Мелен, поблизу Парижа. Пише щодня по три години новели і статті для журналу "Elle".
З дитинства була вигадницею, що не заважало їй добре вчитися у школі. Найбільше вона любила писати твори, і багато її робіт вчителька зачитувала класу, як приклад. Писати почала в 17 років, хоча й стверджує, що письменницею ставати не збиралась. В 1992 році отримала перемогу на національному конкурсі любовних листів. У 1998 році отримала премію «Кров у чорнильниці» за новелу «Aristote» і перемогла ще в двох конкурсах.1999 році вийшла дебютна книга письменниці — збірка оповідань «Мені б хотілось, щоби хтось мене десь чекав». Книга була перекладенана понад 30 мов. У 2002 році вийшов перший роман письменниці «Я її кохав. Я його кохала». Грандіозний успіх прийшов до письменниці після виходу книги «Просто разом». Роман був перекладений на 36 мов.
ПАСПОРТ ТВОРУ“35 кіло надії”. Рік написання –2002. Жанр – повість. Тема – виживання підлітка в світі, в якому він не може адаптуватися через певні розумові проблеми.Ідея – зворушлива й тепла історія зі щасливим фіналом про формування характеру, зусилля над собою заради того, кого любиш, про підтримку рідних та повагу до найголовнішого в людині – до її душі й серця. Головна думка - кожна людина талановита по-своєму. Кожна людина – творець своєї долі. Кожна людина потребує любові, друга й підтримки.
ГОЛОВНІ ГЕРОЇ ПОВІСТІ: Грегуар Дюбоськ – 13-річний хлопчик, добрий, творчий, любитель майструвати. Він дуже погано навчався в школі. Батьки Грегуара, які давно не любили один одного, і постійно сварилися через погане навчання сина. Дід Леон – люблячий і турботливий. Єдиний, хто любив Грегуара усім серцем. Марі – вихователька, яка прищепила Грегуару любов до поробок.
Йому 13 років. Щасливим почувався, поки не виповнилося три роки. Для нього життя – кошмар. У школі був найслабшим учнем. Двічі залишався на другий рік. Любить майструвати і складати «Лего». Любить дідуся, найдорожчу людину в світі. Ненавидить школу і вчителів. Через нього сварилися батьки. Його вигнали зі школи через фізкультуру. ГРЕГУАР ДЮБОСЬК . ХТО ВІН?Він був «хлюпиком». Жодний навчальний заклад не хотів його приймати.
Грегуар про улюблену виховательку Марі.« От це була вихователька – ми у неї не тільки перед Святом мам працювали з бажанням». «Вона говорила: не даремно прожитий той день, коли ти щось зробив своїми руками». Тепер я думаю, що від того щасливого року і пішли усі мої нещастя, тому що саме тоді я зрозумів одну дуже просту річ: більше за все на світі мені цікаві мої руки и те, що вони здатні змайструвати.”
Грегуар про своїх батьків.«В будинку вічні скандали, і мені ніяк не вдається їх уникати. Важко». «Батьки мої один одного ледве виносять, так що їм обов’язково що не вечір треба ще й як посваритися, тільки вони не знають, до чого причепитися, от і користуються мною – я з моїми паскудними оцінками служу їм зручним приводом» .
ДІД ЛЕОН:про такого діда мріють усі підлітки.«Мій дід Леон — такий же майстер на всі руки, як і я, тільки у нього до того ж ще й голова варить». « У школі він був відмінником…» «У сімнадцять років він вступив до Вищої політехнічної школи, а це, між іншим, найскладніший вуз у всій Франції». «А потім він будував всілякі колосальні штуки: мости, транспортні розв’язки, тонелі…» .
«Будь щасливим! Роби, що-небудь, щоб бути щасливим!»«…на діда Леона можеш більше не розраховувати. Я люблю самостійних людей, котрі вміють досягати своєї мети, зрозуміло? Терпіти не можу ледацюг, котрі тільки і знають, що жаліються, і на додачу вилітають зі школи за погану поведінку!... Вітаю! …а я ще завжди тебе захищав…Завжди! Батькам твоїм казав, що я в тебе вірю, виправдовував тебе…». «Ось що я тобі скажу, хлопчику: нещасним бути набагато легше, ніж щасливим. А я не люблю, чуєш, не люблю людей, котрі шукають легких шяхів».
Грегуар - хлопець, який має велике серце.«Візьми все це, дідусю. Дихай оцим чистим повітрям. Дихай. Вдихай цей запах землі і туману. Я тут. Я — твої легені, твоє дихання, твоє серце. Я допоможу тобі». Грегуар вирішив, що улюблений дідусь неодмінно видужає, якщо він змінить своє ставлення до навчання. З того дня хлопчик став рішучим. Злим на роботу. Цілеспрямованим». Найщасливішим для Грегуара став день, коли дід відвідав його у коледжі, сидячи в інвалідному візку.
“Шановний директор школи Граншан! Я дуже хотів би вчитися у Вашій школі, але знаю, що це неможливо, тому що в мене дуже погана успішність. Я бачив у рекламі Вашої школи, що у Вас слюсарні і столярні майстерні, кабінет інформатики, теплиці і все таке. Я думаю, що оцінки – не найголовніше в житті. По-моєму, важливо знати, чого ти в житті хочеш. Мені хочеться вчитися у Вас, тому що в Граншані мені буде краще за все – так я думаю. Я не дуже повний, у мені 35 кіло надії. Всього доброго, Грегуар Дюбоск. P. S.: Я перший раз у житті прошусь у школу, сам не розумію, що це зі мною, мабуть, захворів. P. S.: Посилаю Вам креслення машинки для чистки бананів, яку я сам зробив, коли мені було сім років. Школа Граншан – місце, в якому цінуються вміння та бажання працювати своїми руками. Школа Граншан – світ, який подобається Грегуару, в якому він знаходить своє місце.