Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Анни Ахматової, дослідити особливості поезії митця, створити образ митця – високоосвіченої, різнобічної особистості; розвивати навики самостійної роботи з літературою; виховувати любов до прекрасного. Тип уроку: вивчення нового матеріалу. Форма уроку: урок – презентація
Література:1. Ахматова А., Цветаева М. Жемчужины поэзии. Сборник /[сост.: В. Силка]. – Донецк: Донеччина, 2007. – 384 с.2. Мовчан П. Спроба з'ясування ( А. Ахматова) / Мовчан П. // Мовчан П. Ключ розуміння / Мовчан П. : [Есе, літ.-крит. Статті]. – К., 1990. – 321 с.3. Павловский А. И. Анна Ахматова. Жизнь и творчество /А. И. Павловский: [Кн. для учителя]. – М., 1991. – 120 с. 4. Симонов К. Глазами человека моего поколения / К. Симонов// Знамя. – 1988. - № 3. – с. 49 - 50.
Добрий день!Наш сьогоднішній урок присвячено творчості однієї з найвизначніших поетес Срібного віку, представниці такої літературної течії , як акмеїзм. Анна Ахматова багато що пережила в своєму житті, але їй писати свої вірші, що залишаються співзвучними почуттям багатьох поколінь, що виросли з цим ім'ям на вустах.
Анна Андріївна Горенко народилася 11 червня 1889 р. під Одесою в родині відставного інженера-механіка флоту. У 1890 р. родина переїхала у Царське Село, де дівчина прожила до 16 років. Море, біля якого народилася поетеса, і Царське Село, в якому вона росла, стали постійними мотивами її лірики. Царське Село осмислювалося Ахматовою не лише як «мала батьківщина», а й як символ російської культури, пов'язаний передусім з О. Пушкіним - поетом, якого вона обожнювала. Свій перший вірш вона написала в одинадцятирічному віці.
1905 p. батьки Анни розлучилися. Мати з дітьми переїхали на Південь - спочатку до Євпаторії, а пізніше - до Києва, де дівчина закінчила гімназію й вступила на юридичний факультет Вищих жіночих курсів. Проте юриспруденція її мало цікавила, привабливішими були історія права та латина. За кілька років, вже у Петербурзі, Ахматова продовжила освіту на Вищих історико-літературних курсах.
Кохані чоловіки Анни АхматовоїАнна Ахматова тричі виходила заміж. Першим її чоловіком був поет Микола Гумільов «лебедь надменный», ;Другим - Вольдемар Шилейко «дракон с плетью»;третім - Микола Пунін «третье матримониальное несчастье поэта». Любила також Анна Ахматова двох чоловіків з-за кордону й зовсім не соромилась про це говорити: композитора Артура Лурье та англійця Ісайю Берлінstyle.colorfillcolorfill.type
Близькі взаємини з Гумільовим відіграли значну роль у мистецькому становленні поетеси. Принаймні перші серйозні кроки у ліриці вона зробила у річищі акмеїзму, видатним теоретиком і практиком якого був її чоловік. Меня окликнул в новолунье. Мой друг любимый. Ну так что ж!Шутил:"канатная плясунья!Как ты до мая доживешь?"Ему ответила, как брату,Я не ревнуя,не ропща,Но не заменят мне утрату. Четыре новые плаща. Пусть страшен путь мой,пусть опасен,Еще страшнее путь тоски... Как мой китайский зонтик красен,Натерты мелом башмачки!Оркестр веселое играет,И улыбаются уста. Но сердце знает,сердце знает, Что ложа пятая пуста! (1911)
Упродовж десятиліття були створені й надруковані поетичні збірки «Чотки» (1914), «Біла зграя» (1917), «Подорожник» (1921), «Аппо Domini» (1922). Ці збірки відбивають важливий перелом у творчому розвитку поетеси, що відбувся у 1914 p.: в ахматовський художній світ, раніше обмежений інтимно-камерними темами, входить бурхлива сучасність з такими її стрижневими поняттями, як «історія», «епоха», «батьківщина», «народ». Важливими складовими ахматовського поетичного кредо стають ідея морального обов'язку та почуття відповідальності за долю вітчизни.
Хвиля сталінських репресій зачепила найближчих її людей У серпні 1921 р. А. Ахматова отримала страшну звістку про розстріл колишнього свого чоловіка М. Гумільова, якого було звинувачено у змові проти радянської влади. У 1930-х син Лев Гумільов був репресований (його тричі зарештовували, і він провів у лагерях у всій складності 14 років; пізніш був реабілітований).
Власні переживання, що були приватним виявом страждань усього народу, поставленого навколішки одним із найстрашніших тиранів людської історії, поетеса увиразнювала у своїх віршах. Так народився «Реквієм» - найвидатніший поетичний пам'ятник жертвам сталінських злочинів. «Реквієм» Нет, и не под чуждым небосводом, И не под защитой чуждых крыл, - Я была тогда с моим народом, Там, где мой народ, к несчастью, был. style.colorfillcolorfill.type
Ахматова постраждала від тоталітарного режиму і як поетеса. Упродовж п'ятнадцяти років над нею тяжіла заборона на друк. Переслідування цензури вона сприймала як багаторічне катування. Розділила Ахматова долю свого народу і за часів Другої світової війни. Переїхавши 1941 р. з блокадного Ленінграда до Ташкента, вона сповна зазнала тяжких поневірянь воєнного лихоліття у тилу. Та попри численні побутові труднощі, внутрішню невлаштованість, негаразди зі здоров'ям, поетеса часто виступала у шпиталях, читаючи свої вірші пораненим. Війна стала головною темою її тодішньої творчості ("Клятва", 1941, "Мужество", 1942, "Щели в саду вырыты...", 1942).
1944 р. Ахматова повернулася до Ленінграда. Перші враження від змученого блокадою міста вона описала у своїй прозі "Три сирени". 1949 р. її сина було вдруге заарештовано, а кількома] роками раніше вона стала об'єктом кампанії нещадного цькування у радянській пресі. Головний удар був спрямований проти М. Зощенка та А. Ахматової. Поетеса мужньо сприйняла цю заздалегідь і добре сплановану проти не акцію «публічної страти».
Не маючи можливості друкуватись, Ахматова саме в ці роки пережила творчий зліт: Я пью за разорённый дом,За злую жизнь мою,За одиночество вдвоём, И за тебя я пью, - За ложь меня предавших губ,За мёртвый холод глаз,За то, что мир жесток и груб,За то, что Бог не спас. А. Ахматова в ці роки записувала на окремих шматках паперу короткі, як би не зв'язані між собою вірші. Цю поезію вона назвала Черепки. У них вона розповідала про час і про себе: Кому и когда говорила,Зачем от людей не таю,Что каторга сына сгноила,Что Музу засекли мою. Ахматова була чи не єдиною, у кого в віршах з такою силою висловлювала не тільки страждання і злість, але й почуття власної провини за те, що відбулося. Вона високо несла звання поета. Одна на скамье подсудиміх. Уж скоро полвека сижу…Я глохну от зычных поклятий,Я ватник сносила дотла. Неужели я всех виноватей. На этой планете была?
До останніх днів А. Ахматова зберігала дивовижну творчу працездатність. Головними звершеннями 60-х років стало закінчення «Поеми без героя» (1962), над якою вона працювала чверть століття, і збірки «Біг часу» (1965). У 60-х роках до поетеси прийшло міжнародне визнання: вона отримала престижну італійську премію, була обрана почесним доктором Оксфордського університету.
ПОМІРКУЙМО НАД ЖИТТЄВИМ ШЛЯХОМ ПОЕТЕСИ1. Який внесок зробила А. Ахматова у розвиток російської літератури та культури?2. Як минали її дитинство та юність?3. Які історичні події зумовили зміни в світогляді поетеси?4. Розкрийте зв'язок життя А. Ахматової з долею її батьківщини.5. Складіть психологічний портрет поетеси.
До останньої своєї збірки, «Біг часу», А. Ахматова включила цикл «Таємниці ремесла», що порушував важливі питання поетичної праці. Він визначав творче кредо поетеси, містив її спостереження за процесом народження віршів, її роздуми над поетичною вдачею та драматичними взаєминами митця зі своїми творамиstyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type
Тайны ремесла. Мне ни к чему одические рати. И прелесть элегических затей. По мне, в стихах всё быть должно некстати,Не так, как у людей. Когда б вы знали, из какого сора. Растут стихи, не ведая стыда,Как жёлтый одуванчик у забора,Как лопухи и лебеда. Сердитый окрик, дёгтя запах свежий,Таинственная плесень на стене…И стих уже звучит, задорен, нежен,На радость вам и мне.
У перших своїх збірках поетеса виявила надзвичайну майстерність у роботі з психологічною деталлю. Деталь (якась буденна річ, жест, особливість міміки) часто виростала у неї в емблему певного внутрішнього стану ліричного «я». Ця тенденція ахматовської поезій цілком відповідала характерній для акмеїзму спрямованості на відтворення «речової» стихії.
Сказал, что у меня соперниц нет, Я для него не женщина земная, А солнца зимнего утешный свет И песня дикая родного края. Когда умру, не станет он грустить, Не крикнет обезумевши: "Воскресни!" - Но вдруг поймет, что невозможно жить Без солнца телу и душе без песни... ... А что теперь? 1921
У віршах молодої Ахматової відбувалася своєрідна «матеріалізація» переживання; порухи душі «перекладалися» «тілесною» та «речовою» мовою. При цьому смислове та емоційне навантаження деталі значно зростало. За умов мінімуму художніх засобів ахматовські вірші сягали максимуму зображувально-виражальної сили; чимало рядків за своєю насиченістю й лаконічністю набували майже афористичного звучання.
Специфіка роботи з деталлю зближувала А. Ахматову з талановитим російським поетом кінця XIX - початку XXст. І. Анненським, творчість якого високо цінували акмеїсти. З Анненським поетесу поєднувала й настанова на «пізнання світу через біль», яка належала до засадничих принципів її поезії . Центром, навколо якого оберталася «поезія втрат» молодої Ахматової, була тема кохання.
Нерідко в ахматовських поезіях взаємини ліричної героїні та її коханого набувають форми любові-тортур. Ах, дверь не запирала я,Не зажигала свеч,Не знаешь, как усталая я не решалась лечь. Смотреть, как гаснут полосы. В закатном мраке хвой,Пьянея звуком голоса,Похожего на твой. И знать, что все потеряно,Что жизнь -- проклятый ад!О, я была уверена,Что ты придешь назад.1911
Поезія зрілої Ахматової еволюціонувала від «любовного щоденника» до «документа епохи», в якому літопис загальнонародного буття зливався з хронікою внутрішнього життя самої поетеси, котра усвідомила власну причетність до долі мільйонів співгромадян, фізично й морально закатованих у «соціалістичному раю».
УЗАГАЛЬНЮЄМО ПРОЧИТАНЕТворчість А. Ахматової продовжувала й розвивала традиції російської класики XIX ст. - О. Пушкіна, І. Гончарова, І. Тургенєва, Ф. Достоєвського, Л. Толстого. Значну роль у становленні її поетики відіграла естетична програма акмеїзму. Засадничим принципом ахматовської лірики є настанова на «пізнання світу через біль», що перегукувалася з художнім світом І. Анненського. На ранньому етапі творчість Ахматової була «любовним щоденником», у якому тема кохання розроблялася під кутом зображення драматичних надламів і розривів взаємин. У процесі творчого розвитку поетеси її лірика поступово набувала форми своєрідного «літопису» трагічної епохи. ppt_xxshearppt_x
Однією з центральних категорій художньої філософії Ахматової стала категорія пам'яті. У художньому світі А. Ахматової відбувається «матеріалізація» складних і тонких душевних порухів. Поетеса широко використовує психологічну деталь. Ахматовській ліриці притаманні емоційна стриманість, лаконізм і аскетичність у доборі художніх засобів, буденність мови.
Перевірмо себе. ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ І. Знайдіть правильну відповідь:1. На мистецький розвиток А. Ахматової вплинули:а) мати;б) батько;в) її перший чоловік.2. Концепція кохання у ліриці молодої Ахматової спиралася на уявлення про любов:а) як цілком земне почуття;б) як таємничу містичну силу:в) як гармонійну духовну єдність закоханих.
II. Знайдіть неправильну відповідь:1. Для поетики А. Ахматової характерні:а) насиченість сюжету образами-символами;б) емоційна стриманість;в) акцентування психологічної деталі;г) використання буденної мови.2. В ахматовській ліриці кінця 10-х років набирають силу такі тенденції:а) створення поетичного «літопису» сучасної епохи;б) замкненість на інтимно-любовній тематиці;в) передача почуття духовної єдності ліричної героїні з долею рідного народу.
Підсумок. Отже, на долю А. Ахматової у російській літературі випала особлива місія. Її вустами заговорила, розправивши могутні крила, російська жіноча поезія. У своїй творчості Ахматова дала «цілу книгу Жіночої душі», висловила головні її суперечності, «яким стільки років не було виходу...» В особі Ахматової російська «жіноча» поезія дорівнялася до «чоловічої», скасувавши давні упередження, згідно з якими аналогічні явища у російській літературі XIX ст. здебільшого зверхньо оцінювалися хіба що як розваги освічених дам.
Друга заслуга цієї поетеси полягала в тому, що, пройшовши через усі катаклізми російської історії перших двох третин XX ст. - дві світові війни, революції, страшні ексцеси радянської влади від часів її встановлення до хрущовської «відлиги», - переживши загибель блискучого покоління творчої інтелігенції «Срібної доби», Ахматова завершила цілу епоху російської культури, стала хранителькою її найкращих традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80-х років.
Смятение. Было душно от жгучего света,А взгляды его - как лучи. Я только вздрогнула : этот. Может меня приручить. Наклонился - он что-то скажет... От лица отхлынула кровь. Пусть камнем надгробным ляжет. На жизни моей любовь. Не любишь,не хочешь смотреть ?О,как ты красив,проклятый !И я не могу взлететь,А с детства была крылатой. Мне очи застил туман,Сливаются вещи и лица,И только красный тюльпан,Тюльпан у тебя в петлице. Как велит простая учтивость,Подошел ко мне, улыбнулся,Полуласково,полулениво. Поцелуем руки коснулся -И загадочных,древних ликов. На меня поглядели очи ... Десять лет замираний и криков,Все мои бессонные ночи. Я вложила в тихое слово. И сказала его - напрасно. Отошел ты,и стало снова. На душе и пусто и ясно