Презентація "А над святом вишиванка цвіте"

А над світом вишивка цвіте. Мета: Виховувати любов до українського мистецтва; шанобливе ставлення до національних традицій народної вишивки й історичного костюма. Презентація Підготував вихователь: Гуменчук М. О.

«День вишиванки» започаткували у 2008 році студенти Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича. За декілька років це свято стало по-справжньому загальноміським. В цей день усі бажаючі вбираються у національні сорочки. Вишита сорочка – це традиційний народний одяг українців. Споконвіку українські жінки та чоловіки шанували її. Бо вірили, що вишита сорочка захищає людину від усього злого. Вишита українська сорочка - це не просто одяг, це справжній оберіг. Вишивали сорочки переважно матері, щоб їхні діти завжди були, немов польові квіточки – гарні та веселі.

В Україні вишивали у кожному селі, у монастирях, поміщицьких маєтках. Так уже ведеться з давніх-давен - жінка одягала сім'ю, ткала килими, скатертини, вишивала рушники та сорочки, гаптувала їх квітами та оберегами, щоб доля рідної людини була красивою, захищеною від злого ока. Вишивкою оздоблювали рушники, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому, родини. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали, і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали образи та накривали хліб на столі.

Перші вишивки на території слов'янських країн мали більш релігійний зміст і оберігали їх власників від зла. Існували особливі вишиванки для релігійних ритуалів та святкових подій. А діткам при народженні дарували вишиту сорочу, аби та оберігала їх від злих духів.

Готуючись вийти заміж, кожна дівчина вишивала чимало рушників. Сватам, щоб зв'язати в церкві руки молодим. Рушники, на які клали весільні калачі. Висіли рушники і над головами молодих. Рушниками прикрашають ікони в церкві. Перев'язували хрести, що стояли на перехрестях доріг і битих шляхах. Їх не можна було міняти, поки вони самі не впадуть від негоди. Також і в останню путь готували рушники. На щастя-долю давала мати рушник синові.

Здебільшого в Україні переважали вишивки червоними і чорними нитка­ми. Вишиванням займались кожну вільну хвилину, на вечорницях і досвітках, довгими осінньо-зимовими вечорами. Ромби, хрестики, кружальця — все те було прагненням людини славити добро, уникнути лиха. Я рідний край та мову солов’їну. У вишивку свою вплела, в нитки. Я прославляю рідну Україну,Яскраві вишиваючи квітки.

Ми з вами усі — українці, яких об'єднує у ве­лику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки. Україно моя мила, Україно,Моя рідна земле, матінка єдина. Твої роси моє личко умивають,Твої вітри мої коси розплітають,Твої діти рідну землю рушниками прославляють. Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Хай вишиті українські рушники, сорочки, скатертини, ікони, картини стануть оберегами у ваших оселях!