Презентація "Акровірші"

У всіх людей одна святиня,Куди не глянь, де не спитай,Рідніша їм своя пустиня,Аніж земний в чужині край.Їм красить все їх рідний край. Нема без кореня рослини,А нас, людей, без Батьківщини.

За соборну вільну Україну. Аз молюся, Боже мій, до тебе. Україну, мову солов’їну,Край пшеничний під блакитним небом,Ріки збережи й сади веселі,Ароматами медів залиті,Їх дари солодкі, соковиті;Низпошли нам злагоди в оселі,У Твоїй руці – Твої ми діти;Миру, ласки дай містам і селам,Огради од фарисейства й злоби;Лихо одверни, тяжкі хвороби,Юрби заздрих, ницих та облесних;Сподоби розквітнуть на просторах. Яко на земних, так і небесних.

Давно ця річка славна. Народи три єднає.І в Чорне море плине. Простори України. Розкішно прикрашає,Очиці милує дитини.

Ти мусиш нам слівце назвати,Адже умів лиш він один. Рабів німих так захищати,А хто так оспівав, як він,Садок вишневий коло хати?ев коло хати?

Вона є на Землі в усьому. Он в небі хмаркою летить. Дає життя всьому живому. А от без неї нам не жить.

Сидить хитра баба аж на версі граба. Ой, не злізу з граба, – каже діткам баба. Вдень люблю я спати,А вночі літати.

Малює квіти волохатіОтам на шибі, майстер – дід. Роздягнуті не йдіть із хати! –Ох, ущипне сердитий дід!З ним жартувати ні, не слід!

Радієш, як розв’язуєш задачу?Охоче математика віддячить: Знання дарує втіху і натхнення. У нашому важкому сьогоденні!Можливо, геніальне ти дитя – На днях нове. Ти зробиш відкриття. Коли і приклад, і рівняння – друзі,Ти будеш в захваті, не в тузі.

Розтина блакить гостроголова. Аж до зір готова досягти. Космонавтики вона основа. Екіпаж споряджено- лети. Тут, у вірші, відповідь готова. А тобі лишається знайти.

Хвалить його кожен. Любить його коженІ дня ми прожити Без нього не можем.

Мати доні молодій. Огородик наділила. Розкошує доня мила,Каже ненці – тісно їй:«В земляній сиджу коморі,А коса моя надворі."

Бігли діти повз ялинкуІ побачили хатинку. Лісова пустунка там. Оселилася і діткам. Чемно лапку подавала. Ківш грибів подарувала А тоді – себе назвала.

Сонечко вже не гріє —Надворі сніжна зима,І стало казково красиво —Гарно сніжинка кружля.

Будинок з сотнями книжок.І кожна – дивний світ,Бо в книгах міститься життя,Любові заповіт.І голоси людських думок. Ожили. Гомін їх не змовк!Таїться вкритий пилом час,Епох минулих шум. Книжки є цінністю для нас,Адже це сховок дум!

Інколи буває,На землю сідає,Інколи — з дерев спадає,Й хто його не знає?

А - з неї діти починають. Буквар читати з ранніх літ. Екзамен перший свій складають,Тож треба знать її як слід. Коли вже вивчена вона,-Авжеж, прислужиться сповна.

Кригою річки вкриваються,Орнаментом вікна вдягаються... Взимку так гарно буває: Знову Мороз зустрічає,А завірюха снігом кружляє,Наче у казці усе це буває. Ковзанка наша замерзла давно,А виглядає неначе те скло.

Шумливий плац, майдан а чи глухий провулок, Коли стоїть вона, рідніші нам; Освячена трудом, завжди кипить, як вулик, - Ласкавий і суворий світлий храм: Адже писались тут і перша буква й нулик!

Глянь на мене, вітрику,чи гарно прибралась? Рано до схід сонечкаросою вмивалась, Є і в мене листячко,пахучії квіти, Чому ж мені, вітрику,ой чом не радіти? Краще в полі нашому над мене немає, Аж до моря славонька про мене літає, Із моєї сипанки смачна страва буде. Поливку і маслечко дадуть добрі люде!" Рівна, сестро милая,нам доля з тобою,—Обізвався братичок десь за борозною.— Скрізь по людях склалася і про мене слава, Он і в полі, вітрику,кипить моя страва".

"Я таке, що всякий знає, Бо на мене світ увесь Ласо дуже поглядає",— Усміхнувся хтось і десь. "Кращі, може, є від тебе,— Одмовля чийсь голосок,— І приманюють до себе Гарні очі і роток. Роздивися, милий друже, У кого краса видніш, Шелестиш про себе дуже,А мене кохають більш".

"Ой я бідна удовиця,—Стала хникать жалібниця,—Он калина,— їй не так!Кажуть, пісні їй складають,А про мене забувають,І ніхто ніде ніяк!..""Стій лиш! Слава не брехуха,-Обізвалась джеркотуха,—Розбирає, що і як!От я славі догодила, Кашку діточкам варила, А тобі не вдасться так"

Лиха зима сховається, А сонечко прогляне, Сніжок води злякається, Тихенько тануть стане,— Іздалеку бистресенько Вона до нас прибуде, Кому-кому любесенько, А дітям більше буде.

Між людьми, як пташка, в'ється, У людей і їсть, і п'є. Ходить старець— просить, гнеться, А для неї всюди є.

Вона живе в селі і в місті,Обіч доріг, де є гаї,Роками не міняє місця;Осівши, в теплі країНе кличе діток відлітати –Абиде стане зимувати.

Колись давно і десь далеко Один ледаченький козак. Весь вік прожив, як кажуть, легко, Бо добре жити так. Аж і йому поталанило, Свиня навчила, як робить; "Клади на сковорідку діло: А потім їж, як зашкварчить".

Велетень пустиніЕлегантний красень. Рівних він немаєБільш цікавий дітям. Люблять і доросліЮрбою зустрічають. Добром проводжають.

Кожен день милує очі,Огортає теплом і коханням,Шурхотить по куткам серед ночі. Ей! – гукаю, - киць-киць, - він тікає. Няв, няв, няв, - чути десь під віконечком,Я люблю його більше за сонечко.

ЛИстя нащо ми скидали?.. СТОвбури журилися. Пізню осінь все питали: А сніги де ділися?Де, – калина червоніла.

Гордовиті городяне,Роботящії селяне. Однаково люблять їх. Шапку скине, хто зустріне,Є багато — щастя плине. На розумних і дурних. Як їх в світі не любити?Тільки з ними добре жити,А без них ні в сих ні в тих.

Колись я нудилось. У срібнім кайдані;Розбила неволю. Чубатая пані,А я на Вкраїну. Тихенько нищечком…Колись на Великдень. Оддячу яєчком!

Бойова комашка. Дуже роботяща,Жвава кожну днину,Обачна в чужині,Легенька на злетіА лапки – в меді.

Строєм – груші, яблунь ряд. А у гронах - …град? Не град!Достигає виноград. Називається це…

Небо спить, мов зайченя,І маленьке зірчення. Чорну шибку прочиня.

Грізну хмару – громовицю. Розірвала блискавиця,І в ту ж мить – гучний удар!Мов гора упала з хмар.

Барвами ніжними сяє,Усмішки в нас викликає,Знову у травні буяєОзеро духмяних зірочок. Кущ цей називається…

Давненько проклали її, Оце й не скажу вже коли. Рипіли колеса в далекі краї, Окаті зірки проводжали з імли. Гордиться вона: пролягла на весь світ! А світ все відгадує: "Скільки ж їй літ?rrrrrr

Вузька буваю і широка. У мене по обидва боки Людські оселі, магазини. – Ихи-ихи, - хурчать машини. Цокочуть каблуки й ціпки. Я поможу всім залюбки.

Квітує білим і червоним квітом,Все вгору-вгору пнеться ціле літо. А потім диво – де були квітки,Стебло народжує стручки. Отам, у зеленавих колисках,Лежить малеча в пелюшках. Яка ж вона смачна у пиріжках.

Ой яка зелена хата!Гарна пісня звідти й сміх.І сміються в ній хлоп’ята,Раді від липневих втіх. Ой! Це ж молоді синочки,Красні хлопці-огірочки.

Росте ця лікувальна квітка. Опріч лісів іще в полях. Малі й дорослі знають шлях,Аби її добути влітку. Шовково коси пломеніють,Коли настоєм помиють. А що, скажіть, за квітка, дітки?r

Їх, голочок, багато в мене,Жалять, знаю достеменно,А дітей я не колю,Часом молочко в них п'ю. Осінь тільки-но до лісу –Кину бігать, в схов залізу

Що тут казати – хижа вкрай,У неї апетит найкращий. Карасику, гей не дрімай,А то до неї втрапиш в пащу.

Їсть кисличку і суничку,Жовтий гриб узяв на шпичку,А коли злякається –Клубочком згортається.