«Silentium!»Молчи, скрывайся и таи. И чувства и мечты свои —Пускай в душевной глубине. Встают и заходят оне. Безмолвно, как звезды в ночи,-Любуйся ими — и молчи. Как сердцу высказать себя?Другому как понять тебя?Поймёт ли он, чем ты живёшь?Мысль изречённая есть ложь. Взрывая, возмутишь ключи,-Питайся ими — и молчи. Лишь жить в себе самом умей —Есть целый мир в душе твоей. Таинственно-волшебных дум;Их оглушит наружный шум,Дневные разгонят лучи,-Внимай их пенью — и молчи!..
Вірш можна охарактеризувати як дуже особисте, незважаючи на те, що воно наповнене зверненнями до співрозмовника. Справа в тому, що воно належить до числа перших творів Тютчева, які він писав «у стіл» – для себе, а не для публіки. Переконати надрукувати деякі з них поета змогли близькі друзі.
Саме за рахунок того, що вірш спочатку писалося не для громадськості, воно і здається нам таким привабливим. Створюється враження, що ми отримали доступ до чогось особистого, таємничого і тому настільки цікавого. У ньому немає лицемірства, награність, він не змінено відповідно обставини й не вигаданий просто заради підтримки бесіди. Він наповнений щирістю. Хочеться вірити Тютчеву.