Презентація "АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИЙ ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ: 1921-1923 роки"

АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИЙ ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ1921-1923 роки

Українська революція програла… Але боротьба не закінчилась. Вся Україна піднялась проти режиму більшовиків. Якщо в 1919 і 1920 році йшла боротьба проти білогвардійців, проти Директорії, проти більшовиків, то вже в 1921 році народ вів боротьбу виключно проти більшовицької влади.

У повстанському русі приймали участь всі селянські верстви, але більшовики твердили, що проти радянської влади виступає заможне селянство – куркулі і називали цей рух «куркульським бандитизмом». Щоб зломити цей рух, був використаний новий вид терору - голод.

Більшовики прагнули зберегти владу, вдаючись до деспотичних методів управління, терору проти усіх незадоволених. Створені ними каральні органи отримали широкі повноваження у боротьбі з ворогами більшовиків і здійснювали масові репресії проти усіх незгодних з їхньою політикою. Тож не дивно, що такі дії спричинили збільшення масового невдоволення, котре переросло в антибільшовицький повстанський рух.

Основну частину повстанського руху, як і в попередні роки, становили селяни. За статистикою більшовиків, у 1920 р. в Україні налічувалося 200-250 селянських повстанських загонів, тобто 2-3 загони на повіт. Більшовики називали їх бандами. Повстанський рух набув загрозливого для влади розмаху.

Найактивніше діяла Революційна повстанська армія України (махновці), до якої у вересні 1920 р. входило понад 20 тис. бійців. Н. Махно мав значний авторитет серед селян. Про це заявляли і більшовицькі лідери: «Той факт, що Махно ще існує, той факт, що він, попри всі наші зусилля, й досі не знищений, а розпочинає рейд, який охоплює чотири губернії (Катеринославську, Донецьку, Харківську, Полтавську), пояснюється не стільки геніальністю Махна, скільки підтримкою села».

Під час наступу військ П. Врангеля у вересні — жовтні 1920 р. Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту (командувач М. Фрунзе).

Під час Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони першими форсували р. Сиваш. Проте відразу після прориву до Криму і розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало раптове оточення та тотальне винищення махновських частин, що разом з ними увійшли на територію Криму.

Під час цього загинула найбільш боєздатна частина повстанської армії, лише декілька сотень повстанців зуміли прорватись із Криму і доповісти решті махновців про зраду більшовиків. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно розподілив решту повстанців на декілька самостійно діючих формувань, на чолі одного з яких вів виснажливі і запеклі (майже щоденні) бойові дії проти більшовицьких сил, здійснивши ряд походів та рейдів по Азовському узбережжі, на Дон і у Поволжя.

27 червня 1921 р. на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У Михайлу Фрунзе було рекомендовано звернути увагу на необхідність терміново вигнати Махна з Полтавщини в одну з голодуючих губерній, якщо ліквідувати його швидко виявляється неможливим 28 серпня 1921 р. Махно, отримавши важке поранення у обличчя, з 77 бійцями, що вціліли в його бойовому загоні, перейшов кордон з Румунією.

На початку 1918 року ігуменя Мотронівського монастиря звернулася до місцевих пасіонаріїв, прохаючи захистити обитель від можливих грабіжників. Василь Чучупака, 23‑річний прапорщик російської армії, який щойно повернувся з фронту, зібрав загін з 22 бійців. А вже до кінця року з допомогою брата Петра, який працював вчителем у тутешніх селах, під знамена самооборонців стали кілька тисяч селян.

Холодноярці охороняли звичне для українців життя в більш ніж 300 селах і містечках. Вдячне населення регіону всіляко підтримувало їх продовольством і одягом. Зброю легко добували у солдатів, які їхали з фронту. У Мельниках створили розгалужену мережу розвідників.

До ворожих лав навіть упроваджувалися свої агенти. Наприклад, сотник Андрій Чорнота кілька місяців працював в охороні залізничної станції в Кам'янці. Навесні 1919-го йому вдалося роззброїти гарнізон російських матросів-більшовиків, які везли з Одеси сіль до Москви.

В листопаді більш ніж мільйонні орди червоних вдруге зайняли Київ і околиці. Але в Холодному Яру - а це 7 тис. га лісу - всі загони окупантів просто розчинялися. Ополченці спорудили там мережу підземних баз - за їх зразком у 1940‑х Українська повстанська армія будуватиме схрони. З допомогою розвідників, найчастіше підлітків, ополченці були готові зустріти противника в кожному підконтрольному їм селі.

Перший серйозний удар керівництву Холодного Яру більшовики завдали з допомогою перевербованого осавула Терещенка. Він повідомив червоним про військову раду самооборони на хуторі Крісельці 18 березня 1920 року. Комуністи оточили лідерів ополчення, але живими змогли взяти лише кількох. Василь Чучупака, усвідомлюючи безвихідність становища, пустив собі кулю в скроню.

Опір холодноярців тривав до вересня 1922 року, коли під час чергової спецоперації більшовики змогли заарештувати понад 30 осіб із старшини самооборонців в містечку Звенигородка. Полонених помістили в Лук'янівській в'язниці в Києві. Суд засудив їх до розстрілу - планувалася показова страта "ворогів революції". Однак 23 лютого холодноярці вирвалися з камери і, заволодівши зброєю охорони, спробували звільнитися. Коли стало зрозуміло, що сили для цього недостатньо, вони застрелили один одного.

Формою боротьби проти більшовиків стало створення на місцях своєрідних республік. У серпні 1920 року Медвин вписав героїчно-трагічну сторінку в історію багатовікової боротьби українського народу за свою свободу та незалежність. Тут місцеві патріоти створюють Медвинську республіку, покликану захистити рідну землю від грабунків та насильства, яке несла сюди з Москви більшовицька навала.

Медвинці стали в один ряд із сотнями тисяч українців, які підняли прапор відчайдушної боротьби проти встановлення в Україні людиноненависницького комуністичного режиму. До них приєднувалися повстанці із сусідніх сіл. Для придушення повстання погано озброєних, але відчайдушних захисників своєї землі більшовики кинули на Медвин кадрову дивізію. Щодня кількасот червоноармійців з кулеметами штурмували село.

Повстанці героїчно захищалися, але протидіяти регулярним військам ворога не могли. 10-13 жовтня 1920 року операція з оточення Медвинської республіки завершилася. Більшовики дуже жорстоко розправилися з тими, хто чинив їм опір. Село підпалили, згоріли 600 хат. Три дні московські посіпаки грабували село. Всіх підозрюваних щодо участі в боях за незалежність України забрали до Сміли. Звідти вони вже не повернулися.

13 жовтня каральний загін більшовиків здійснив один із найжорстокіших злочинів проти медвинців. Були відібрані близько 80 жителів села віком від 18 до 30 років у якості заручників. І цього ж дня більшовицькі карателі вивели їх до урочища Ковтунів і всіх порубали. Сталося це напередодні Покрови. Загалом же російсько-більшовицькі окупанти знищили у Медвині близько 6 тисяч людей.

І тоді влада більшовиків знайшла справді пекельну зброю проти селянства України, якому програвала. Голодомор 1921–1923 рр. був безпосередньо спланований В. Леніним для «перевиховання» українського селянства, що чинило опір утворенню радгоспів та комун. Основною причиною голоду 1921–1923 рр. була конфіскація збіжжя і вивіз його за кордон, що співпало з посухою на Півдні України.

Голодомо́р в Украї́ні 1921—1923 — масове знищення корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом у південних губерніях УСРР На відміну від Поволжя, голод в Україні аж до кінця 1921 р. не визнавався радянським режимом. З українців продовжували збирати продподаток, що був справжнім грабунком. Обов’язок допомагати голодуючим РСФРР був знятий з України лише в червні 1922, незважаючи на те, що на Півдні Україні продовжували масово гинути люди.

Голод — соціальне лихо, викликане тривалою нестачею продовольства, воно призводить до масової загибелі населення на території великих регіонів. Голодомор – штучно спровокований голод. Саме так боролась влада більшовиків з повсталими українцями – виморюючи їх голодоморами. У 1921-23 роках був тільки перший з трьох…

Дякую за увагу!Світлана ІЛЬЧЕНКОІсторію треба вчити для того, щоб вона не повторювалась.